Ухвала

від 19.07.2023 по справі 523/11830/23

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 523/11830/23

Провадження №2/523/4425/23

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2023 р. м. Одеса

Суддя Суворовського районного суду м. Одеси Далеко К.О., розглянувши позовну заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Наседкіна О.І. до ОСОБА_2 про визнання недійсними заповіту та договорів дарування, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Наседкін О.І. звернувся з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту та договорів дарування, яким просить:

-визнати недійсним договір дарування житлового будинку, загальною площею 79,9 кв.м., житловою площею 55,9 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений 13 жовтня 2022 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В., р/н 3612;

-визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення магазину, загальною площею 77,1 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений 13 жовтня 2022 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В., р/н 3613;

-визнати недійсним договір дарування квартири, загальною площею 62,6 кв.м., житловою площею 44,3 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , посвідчений 13 жовтня 2022 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В., р/н 3611;

-визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - 15.11.2022 р., посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегенюк С.Б.

Позовну заяву розподілено за допомогою автоматизованої системи, в порядку ч.3 ст.14 ЦПК України, на суддю Далеко К.О.

Під час вирішення питання щодо відкриття провадження в справі, суддею виявлено, що позовна заява представника позивача ОСОБА_1 адвоката Наседкіна О.І. не у повній мірі відповідає вимогам ч.1 ст. 30, ст.ст. 175, 176, 177 ЦПК України, та підлягає залишенню без руху, у зв`язку із наступним.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивачем було заявлено чотири вимоги немайнового характеру - визнання недійсними трьох договорів дарування та заповіту.

При цьому, договори дарування стосуються трьох об`єктів нерухомого майна:

-житлового будинку, загальною площею 79,9 кв.м., житловою площею 55,9 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 територіально знаходиться у Суворовському районі м. Одеси;

-магазину, загальною площею 77,1 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 - територіально знаходиться у Приморському районі м. Одеси;

-квартири, загальною площею 62,6 кв.м., житловою площею 44,3 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_3 - територіально не знаходиться у Суворовському районі м. Одеси;

Відповідно доч.1ст.30ЦПК України,яка визначаєвиключну підсудністьсправ,позови,що виникаютьіз приводунерухомого майна,пред`являютьсяза місцезнаходженняммайна абоосновної йогочастини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19) у питанні щодо застосування статті 30 ГПК України у спірних правовідносинах, пов`язаних з визнанням недійсним договору купівлі-продажу майнових прав, дійшла, зокрема, таких висновків:

нерухоме майно є особливим об`єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами сталий зв`язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення;

майнове право на об`єкт нерухомості є складовою частиною такого майна, як об`єкта цивільних прав;

виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном;

оскільки спір у цій справі виник з приводу об`єкта нерухомого майна, то спір щодо майнових прав на вказане майно відповідно до вимог частини третьої статті 30 ГПК України мав би розглядатись судом за місцезнаходженням майна.

Велика ПалатаВерховного Судуу постановівід 16лютого 2021року по справі № 911/2390/18 зазначила, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

У даному випадку, суд констатує, що спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 беззаперечно виник з приводу нерухомого майна трьох об`єктів нерухомості, а тому даний спір повинен розглядатись за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою, що відповідає ч.1 ст. 30 ЦПК України.

В свою чергу, позивачем не зазначена ціна позову. Також, матеріали позовної заяви не містять інформацію щодо вартості кожного із спірних об`єктів нерухомості.

Згідно п. а ч.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутності за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості.

Пунктами 3, 6 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 р. № 1440 «Про затвердження Національного стандарту N 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» (далі Постанова КМУ № 1440) визначенні поняття дійсної та ринкової вартості, принципу попиту та пропонування при оцінці майна. Так, дійсна вартість майна визначена лише для цілей страхування та характеризується, як вартість відтворення (вартість заміщення) або ринкова вартість майна, визначені відповідно до умов договору страхування; ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об`єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу. Принцип попиту та пропонування відображає співвідношення пропонування та попиту на подібне майно. Відповідно до цього принципу під час проведення оцінки враховуються ринкові коливання цін на подібне майно та інші фактори, що можуть призвести до змін у співвідношенні пропонування та попиту на подібне майно.

За приписами п. 16 Постанови КМУ № 1440 (далі Постанова), - визначення ринкової вартості об`єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів у оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об`єкта оцінки. За відсутності достовірної інформації про ціни продажу подібного майна ринкова вартість об`єкта оцінки може визначатися на основі інформації про ціни пропонування подібного майна з урахуванням відповідних поправок, які враховують тенденції зміни ціни продажу подібного майна порівняно з ціною їх пропонування.

У відповідності до п. 38 Постанови для проведення оцінки майна застосовуються такі основні методичні підходи: витратний (майновий - для оцінки об`єктів у формі цілісного майнового комплексу та у формі фінансових інтересів); дохідний; порівняльний.

Згідно із п. 47 Постанови порівняльний підхід ґрунтується на врахуванні принципів заміщення та попиту і пропонування. Порівняльний підхід передбачає аналіз цін продажу та пропонування подібного майна з відповідним коригуванням відмінностей між об`єктами порівняння та об`єктом оцінки.

Проаналізувавши тлумачення змісту всіх видів вартості, передбачених пунктом 3 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», можна дійти висновку, що наявне в судовій практиці поняття «дійсна вартість» є практично тотожним за своїм значенням до закріпленого у вітчизняних національних стандартах поняття «ринкова вартість», під яким розуміється вартість майна, за яку можливе відчуження об`єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

За викладених обставин, матеріали позовної заяви не містять достатніх даних щодо вартості трьох об`єктів нерухомості, які територіально знаходяться в різних районах м. Одеси, що виключає можливість дійти однозначного висновку про підсудність даного спору саме Суворовському районному суду м Одеси.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування їхніх функцій, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Причому юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, тобто юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з конституційними положеннями, у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» визначено правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції і загальний порядок забезпечення діяльності судів та інші питання судоустрою і статусу суддів. Цим Законом, зокрема, закріплено положення щодо права на повноважний суд, відповідно до якого ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Вказана норма з`явилась саме завдяки впливу ст. 6 Конвенції, відповідно до якої в поняття «суд, встановлений законом», входить лише той суд, до підсудності якого віднесений розгляд тієї чи іншої справи.

Питання підсудності регулюються відповідними процесуальними кодексами. Зокрема, підсудність цивільних справ визначається відповідно до статей 26-32 ЦПК України. Встановивши загальні правила підсудності, законодавець, разом з тим, передбачив обставини, за яких участь судді у справі, віднесеної до компетенції, недопустима, зважаючи на неможливість забезпечити неупередженість суду. Отже, принцип законного судді є фундаментом правил підсудності, він являє собою суттєву гарантію правосуддя, забезпечення прав і свобод людини, відіграє роль судоустрійної засади, через його реалізацію досягається виконання завдань судочинства.

Зазначене розуміння принципу законного судді охоплюється також положеннями права на повноважний суд та включається до закріпленої у міжнародно-правових актах засади здійснення правосуддя судом, встановленим законом. Таким чином, є всі підстави розглядати як принцип організації судової влади і судочинства в Україні - здійснення правосуддя судом, встановленим законом. Вимога розгляду справи судом, встановленим законом, передбачає здійснення правосуддя спеціально створеним згідно з законом юрисдикційним органом - судом, який уповноважений на підставі норм вирішувати питання у межах його компетенції.

Таким чином, комплексне поняття «належний суд» включає в себе дві складові: суд як орган судової системи та суд як суддя чи декілька суддів, що становлять його склад. Тобто, належний суд у розумінні належного судового органу може бути позначений поняттям «компетентний суд», що використовується у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, чи поняттям «повноважний суд», що застосовується Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Враховуючи те, що поняття «компетенція» є більш широким, доцільнішим є використання терміну «компетентний суд», під яким розуміється суд, наділений компетенцією розглянути ту чи іншу справу, яка підсудна даному суду, відповідно до вимог чинного законодавства.

Отже, компетентний суд є не окремим абстрактним поняттям, а набуває свого значення лише стосовно розгляду та вирішення певної справи чи категорії справ, підсудних цьому судові, саме тих справ, на які поширюється юрисдикція цього суду. Отже, компетентним судом є орган судової системи держави, наділений компетенцією здійснювати правосуддя (юрисдикцією) у справах, що відповідно до закону йому підсудні. Відповідно правом особи на компетентний суд є її нічим не обмежене та безумовне право звернутися до того суду судової системи держави, який наділений відповідною компетенцією щодо розгляду підсудної йому справи.

Системний аналіз наведеного свідчить про те, що розгляд справи судом з порушенням правил підсудності, свідчить про те, що справа розглянута некомпетентним (неповноважним) судом.

Розгляд і вирішення справи неповноважним судом є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Відповідно до ст. 185 ЦПК України якщо заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175-177 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків.

Враховуючи необхідність усунення зазначених в ухвалі недоліків, суд вважає необхідним залишити позов без руху, надавши позивачу строк для усунення цих недоліків.

На підставі викладеного, керуючись: ч.1 ст. 30, ст.ст.175, 176, 177, 185 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Наседкіна О.І. до ОСОБА_2 про визнаннянедійсними заповітута договорударування- залишити без руху.

Повідомити ОСОБА_1 про необхідність виправити зазначені недоліки позовної заяви у строк, що не може перевищувати десяти днів з дня отримання ухвали, в іншому випадку позовна заява буде вважатись не поданою та повернута позивачу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: К.О. Далеко