Постанова

від 04.07.2023 по справі 758/4487/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 758//4487/16-ц

провадження № 22-ц/824/10144/2023

головуючий у суді І інстанції Ларіонова Н.М.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

4 липня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Лащевської Д.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 28 листопада 2022 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕХАУ" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТФ КАНТ ХХІ" про стягнення суми,

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2016 року позивач ТОВ "РЕХАУ" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: ТОВ "ТФ КАНТ ХХІ" про стягнення суми, в якому, уточнивши свої вимоги, просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 82 018,4 грн, з яких: сума основаного боргу - 52 951,84 грн, пеня - 13 497,24 грн, відсотки - 15 569,32 грн. Позивач неодноразово збільшував позовні вимоги, остаточний розмір яких був 178 410,68 грн.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 2 вересня 2021 року в задоволенні позову ТОВ "РЕХАУ" відмовлено.

У вересні 2021 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення у цивільній справі № 757/4487/16-ц за позовом ТОВ "РЕХАУ" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: ТОВ "ТФ КАНТ ХХІ" про стягнення суми, в якій просив ухвалити додаткове рішення про стягнення з позивача понесених витрат на правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції в розмірі 81 750 грн та витрат вартості експертизи у розмірі 6 578 грн. Також просив повернути відповідачу надані для проведення експертизи оригінали документів та скасувати заходи забезпечення позову, що були застосовані на підставі ухвали Подільського районного суду міста Києва від 05 березня 208 року у цій справі.

Заява мотивована тим, що Подільський районний суд міста Києва рішенням від 2 вересня 2021 року відмовив у задоволенні позову ТОВ "РЕХАУ" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь позивача грошових коштів у сумі 178 410,68 грн, однак в рішенні не було вирішено питання про відшкодування стороні відповідача судових витрат, зокрема за проведення судової експертизи та витрат на професійну правничу допомогу. Аналогічно підстави для скасування заходів забезпечення позову передбачені нормою ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 28 листопада 2022 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Не погоджуючись із указаною ухвалою суду ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що в заяві ОСОБА_1 просив суд повернути оригінали документів, які містяться в матеріалах справи, однак в супереч ст. 96 ЦПК України, суд першої інстанції проігнорував вказану вимогу та взагалі не надав жодного пояснення щодо підстав для відмови в прийнятті рішення щодо даної вимоги.

Вказує на порушення судом першої інстанції норми ст. 139 ЦПК України (ч. 6), оскільки суд першої інстанції проігнорував вимогу заяви та взагалі не надав жодного пояснення щодо підстав для відмови в прийнятті рішення щодо стягнення витрат на проведення експертизи, що не може вважати правомірним.

Також вважає, що судом першої інстанції порушено норми ст. 158 ЦПК України, оскільки в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 було відмовлено в повному обсязі, тому вжиті судом заходи забезпечення позову мали б бути скасовані, однак суд першої інстанції проігнорував вказану вимогу та взагалі не надав жодного пояснення щодо підстав для відмови в прийнятті рішення щодо даної вимоги.

Зазначає, що в матеріалах справи наявна нотаріально посвідчена копія довіреності на представника, що відповідає вимогам закону і спростовує доводи суду, про не можливість представництва інтересів апелянта адвокатом по довіреності. Також, вказує, що навіть якщо припустити, той факт, що договір з АО був укладений апелянтом тільки 2 квітня 2019 року, це не спростовує факту надання правової допомоги (з врахуванням п. 7.1. Договору про надання правничої (правової) допомоги (далі - Договір) "Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до повного його виконання сторонами. Сторони погодили, що умови даного Договору поширюють свою дію щодо послуг, які були надані Сергєєвим П.О. по вказаній в даному Договорі справі, ще з січня 2018 року та Сторони погодились, що такі послуги були надані на виконання даного Договору." та ч. 3 ст. 631 ЦК України (3. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.), що послуги надавались АО, що дати укладення і понесені витрати мають бути покладені на позивача, як мінімум з 2 квітня 2019 року, а це 17 год 30 хв. * 1 500,00 грн./година = 26 250,00 грн.

В судовому засіданні представник позивача ТОВ "РЕХАУ" - адвокат Яковець Т.В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник Сергєєв П.О. просили апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо стягнення з позивача на користь відповідача витрат, понесених відповідачем по оплаті вартості експертизи у розмірі 6 578 грн, колегія апеляційного суду визнала їх обґрунтованими та доведеними.

Відмовляючи у стягненні з позивача на користь відповідача витрат за проведення експертизи, суд першої інстанції виходив із того, що самим позивачем в матеріали справи було надано висновок експертизи, відповідно до якої встановлено, що підпис на договорі поруки здійснено іншою особою, у зв`язку з чим проводити судову експертизу (про відшкодування вартості якої йдеться) не було жодного сенсу.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим з урахуванням наступного.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 2 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Подільського районного суду міста Києва від 2 вересня 2021 року в задоволенні позову ТОВ "РЕХАУ" було відмовлено.

Таким чином, витрати на проведення почеркознавчої експертизи, які були сплачені відповідачем, що підтверджується квитанцією № 74-67К від 10 квітня 2019 року (а.с. 153, т. 3) підлягали відшкодуванню за рахунок позивача в повному обсязі.

Згідно ч. 6 ст. 139 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Крім того, матеріалами справи встановлено, що ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 17 вересня 2018 року було задоволено клопотання ОСОБА_1 та призначено у справі почеркознавчу експертизу (а.с. 4, т. 2).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції у своєму рішенні послався на висновок експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 4 липня 2019 року № 2805/2806/19-32, який був прийнятий на підставі ухвали Подільського районного суду міста Києва від 17 вересня 2018 року, та яким було встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1 , що містяться у графі "Від Поручителя:" на першому та другому аркушах та ліворуч від друкованого запису "/ ОСОБА_4 / у графі "Поручитель" розділу "РЕКВІЗИТИ ТА ПІДПИСИ СТОРІН" на другому аркуші договору поруки від 12 липня 2010 року, укладеного від імені ОСОБА_1 , ТОВ "ТФ Кант ХХІ" та ТОВ "Рехау" (том 2, а.с. 231-232), виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

З огляду на те, що в задоволенні позовних вимог позивача до відповідача було відмовлено, то понесені останнім витрати на проведення експертизи, які були ним сплачені, і яка встановила/підтвердила, той факт, що спірний договір поруки відповідач не підписував (з урахуванням 141 ЦПК України) мали б бути покладені на позивача по справі.

Таким чином, ухвалюючи рішення суд першої інстанції прийняв за основу висновок експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 4 липня 2019 року № 2805/2806/19-32. Саме цим висновком були встановлені обставини, які входять до предмету доказування у цій справі, а тому висновки суду про відмову у стягненні витрат на проведення експертизи у розмірі 6 578 грн з урахуванням заперечень позивача, а самез тих підстав, що у проведенні судової експертизи не було жодного сенсу, є помилковими та безпідставним.

Як слідує із матеріалів справи, позивач також надав висновок експертизи, відповідно до якої підтверджено факт підписання договору поруки іншою особою, а не відповідачем, в той же час матеріали справи не містять обставин, що позивач визнав ці обставини та відмовився від позову до відповідача.

При цьому, наданий позивачем висновок почеркознавчого дослідження підписів за №2651 датований 05 жовтня 2018 року, тобто після того, як ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 17 вересня 2018 року було задоволено клопотання ОСОБА_1 та призначено у справі почеркознавчу експертизу. Крім того, не можна визнати обґрунтованими заперечення позивача про те, що позивач заперечував проти призначення експертизи як такої процесуальної дії, яка лише затягує розгляд справи, з чим помилково погодився суд першої інстанції, оскільки саме судом було задоволено клопотання про призначення експертизи, висновки якої в подальшому лягли в основу висновку судового рішення про недоведеність вимог позову.

Щодо вимог заяви ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову.

Так, матеріалами справи встановлено, що звертаючись до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення, ОСОБА_1 також просив суд скасувати заходи забезпечення позову, а саме: скасувати арешт автомобіля марки: "HONDA", модель: "CR-V", номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , рік випуску 2007, колір - чорний, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код Ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ), що був застосований на підставі ухвали Подільського районний суд міста Києва від 5 березня 2018 року по справі №758/4487/16-ц.

Разом з тим, як вбачається із ухвали Подільського районного суду міста Києва від 28 листопада 2022 року зміст оскаржуваної ухвали не містить мотивів для відхилення указаного клопотання.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст.15 ЦК України).

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини, визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності (ст. 386 ЦК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до положень частин першої, другої та четвертої статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п`яти днів з дня надходження його до суду. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала.

Згідно п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" суд скасовує вжиті заходи забезпечення позову, в тому випадку, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінилися обставини, що зумовили його застосування.

Тобто, скасування заходів забезпечення позову судом, який їх застосував, можливе, якщо відпали підстави, з яким закон пов`язує можливість застосування таких заходів.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 5 березня 2018 року було задоволено заяву ТОВ "Рехау" про забезпечення позову у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 липня 2016 року у справі за позовом ТОВ "Рехау" до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

В інтересах ТОВ "Рехау" вказаною вище ухвалою суду було накладено арешт на автомобіль марки: "HONDA", модель: "CR-V", номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , рік випуску 2007, колір - чорний, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 .

Ухвала Подільського районного суду міста Києва від 5 березня 2018 року про забезпечення позову є чинною.

Ч. 9 ст. 158 ЦПК України передбачає, що у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У ч. 10 цієї статті також застережено, що у такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Так, з огляду на те, що в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 було відмовлено в повному обсязі, вжиті судом заходи забезпечення позову, мали б бути скасовані у рішенні суду.

Разом з тим, оскільки вказане питання не було вирішене у рішенні суду, суд першої інстанції мав би скасувати заходи забезпечення позову у додатковому рішенні за заявою ОСОБА_1 , однак суд відмовив у задоволенні заяви відповідача в цілому, у тому числі з приводу скасування забезпечення позову.

Таким чином, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги та вважає, що заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 5 березня 2018 року підлягають скасуванню на підставі ч. 9 ст. 158 ЦПК України.

Щодо повернення ОСОБА_1 оригіналів документів поданих ним до суду першої інстанції.

Так, звертаючись до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення ОСОБА_1 крім іншого, просив повернути йому оригінали доказів, що були необхідними для проведення експертизи.

Згідно з частинами першою, другою статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Відповідно до положень ст. 96 ЦПК України оригінали письмових доказів до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

Таким чином, повернення оригіналів документів відбувається не в порядку ухвалення додаткового рішення, а в іншому порядку, а саме за клопотанням особи, яка подала такі докази, оскільки нормами ЦПК України не передбачено ухвалення додаткового рішення про повернення оригіналів документів, а тому колегія суддів не приймає відповідні доводи апеляційної скарги в цій частині.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині вирішення питання щодо відшкодування відповідачеві за рахунок позивача витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 81 750 грн колегія апеляційного суду дійшла висновку щодо їх обґрунтованості з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, а саме в частині стягнення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для її задоволення, оскільки стороною відповідача не було надано попереднього розрахунку орієнтовних витрат на правничу допомогу; доказів надання послуг саме адвокатом; надання послуг на підставі довіреності; включення у договорі та звіті послуг починаючи з 22 січня 2018 року, що передували даті довіреності на представництво інтересів відповідача; також суд вказав на відсутність рахунку на оплату послуг та доказів оплати таких послуг.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною 3 ст.270 ЦПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу, суд послався на положення частини першої статті 134 ЦПК України (в редакції від 15 грудня 2017 року), згідно якої разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, чого відповідачем не було зроблено. Також суд першої інстанції виходив із тих обставин, що професійна правнича допомога може надаватись виключно адвокатом відповідно до ст. 15 ЦПК України.

Апеляційний суд такі висновки суду першої інстанції вважає помилковим з огляду на те, що розгляд цієї справи розпочато ще у квітні 2016 року, тобто до 15 грудня 2017 року, коли набула чинності нова редакція ЦПК України. Зокрема, змін зазнала стаття 134, яка встановлює обов`язок сторін разом з першою заявою по суті спору подати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Попередня редакція ЦПК України не містила обов`язок сторін подавати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, та не передбачала негативних наслідків у разі неподання такого розрахунку.

Відповідно до частин 3,4 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

При таких обставинах обов`язок подання попереднього розрахунку розміру судових витрат разом з першою заявою по суті справи у відповідача не виник, що виключає можливість відмови судом у відшкодуванні йому відповідних судових витрат саме на підставі частини другої статті 134 ЦПК України (див постанову Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №757/36628/16).

Також, у постанові Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі №755/7694/20 (провадження № 61-12174св22) зазначено, що: "Застосування відповідних положень статті 134 ЦПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників. Аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Отже, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат. З огляду на викладене відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) також зазначено, що: "Велика Палата Верховного Суду зауважує, що відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат".

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України у чинній редакції розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У справі, що переглядається стороною відповідача до судових дебатів, перед ухваленням судового рішення по суті спору було заявлено про подання ним заяви щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, що відображено у протоколі судового засідання від 02 вересня 2021 року.

Сторона позивача була обізнана про зміст заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу та доданих до заяви доказів шляхом ознайомлення з матеріалами справи. Стороною позивача були надані заперечення щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу від 16 листопада 2022 року.

Таким чином засади змагальності були дотримані.

Відмовляючи в ухваленні додаткового рішення суд першої інстанції також указував на ту обставину, що професійна правнича (правова) допомога, як вид правничої (правової) допомоги у виді представництва в суді, може надаватись виключно адвокатом (ст. 15 ЦПК України).

При цьому судом першої інстанції знову не враховано було зміни до процесуального законодавства, які відбулись під час розгляду цієї справи в суді.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 15 ЦПК України у редакції, яка набрала чинності з 15 грудня 2017 року на підставі Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" № 2147-VIII, передбачено, що представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Зокрема у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Разом з тим, відповідно до пункту 18 Перехідних положень до ЦПК застережено, що положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.

Згідно із указаним пунктом представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.

Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.

Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України у редакції від 01 серпня 2016 року було передбачено, що витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Витрати на правову допомогу відповідно до п. 2 ч. 2 та ч. 1 ст. 79 ЦПК (у наведеній редакції) входили до складу витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, які в свою чергу відносились до судових витрат. Порядок розподілу судових витрат між сторонами було врегульовано положеннями ст. 88 ЦПК України, відповідно до ч. 1 якої стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Перешкод тому, щоб стягувати витрати на правову допомогу особи, яка є фахівцем у галузі права та бере участь у статусі представника, ст. 84 ЦПК України (в ред. 01.08.2016р.) не містить. На користь цієї позиції свідчить і рішення КСУ від 30 вересня 2009 р. № 23-рп/2009, у якому було дане офіційне тлумачення поняття "правова допомога", яка є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом і формами і може включати консультації, роз`яснення, складання позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Держава гарантує можливість вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі та формах, як вона того потребує. Це право, згідно зі ст. 64 Конституції України, не може бути обмежено (п. 4 мотивувальної частини рішення).

Питанням надання правової допомоги було присвячено також рішення КСУ у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 (про право вільного вибору захисника) від 16.11.2000 р. №13-рп/2000.

У сукупності ці два рішення КСУ ґрунтуються на кількох правових ідеях, що визначили на певний період правову політику держави у питанні про надання правової допомоги, а саме: держава не обмежує особу у виборі захисника своїх прав лише адвокатами, особа має право звертатися до інших осіб, в тому числі фахівців у галузі права, якщо закон не встановлює для цих осіб обмежень; відсутність спеціального законодавства щодо надання правової допомоги іншими, крім адвокатів особами, означає, що держава не встановлює обмежень отримувати правову допомогу від осіб, які не є адвокатами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" - при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

При цьому не існує спеціального закону, який би врегулював діяльність фахівців в галузі права, визначив би їх статус та вимоги до такої особи.

Відповідно до частини восьмої статті 12 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" адвокат, інший фахівець у відповідній галузі права чи юридична особа приватного права, з якими укладено договір про надання первинної правової допомоги, зобов`язані надавати високоякісну допомогу в обсязі та строки, визначені договором.

У ст. 12 ЦПК України (в ред. 01.08.2016р.)було передбачено, що особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 56 ЦПК (в ред. 01.08.2016р.) у наведеній редакції також було передбачено, що правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Особа, зазначена в частині першій цієї статті, має право: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутнім у судовому засіданні. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

При цьому, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року у справі № 161/11180/13-ц (провадження № 61-13978сво18) викладено висновки про те, що не є підставою для відмови у стягненні витрат на правову допомогу відсутність ухвали суди про допуск особи, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги, у відповідності до частини другої статті 56 ЦПК України 2004 року. Відмова у стягненні витрат, понесених стороною на правову допомогу, з посиланням на те, що судом не постановлено ухвалу про залучення особи, яка надає правову допомогу, до участі у справі, безпідставні, оскільки визначена статтею 56 ЦПК 2004 року особа має інші процесуальні повноваження, ніж та, яка зазначена в статтях 38, 40, 44, ЦПК України 2004 року, і вона відноситься до інших учасників цивільного процесу, а не до осіб, які беруть участь у справі. Крім того, непостановлення судом такої ухвали не може бути підставою для відмови у стягненні судових витрат, які стороною у справі фактично та реально понесено.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (у редакції Закону на час здійснення повноважень Сергєєва П.О. на підставі довіреності) було передбачено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Із матеріалів цієї справи вбачається, що згідно з довіреністю від 28 лютого 2018 року відповідач ОСОБА_1 уповноважив Сергєєва Петра Олександровича вести справи в усіх судах України, тобто представництво відповідача в суді було здійснене представником на підставі довіреності, а не адвокатом, так як Сергєєв П.О. на той час ще не отримав адвокатського посвідчення та не мав статус адвоката.

Як встановлено судом першої інстанції, статус адвоката Сергєєв П.О. отримав тільки 12 липня 2018 року, проте договір про надання правничої (правової) допомоги між Відповідачем та Сергєєвим П.О. укладений не був, а представництво продовжувало здійснюватися на підставі довіреності.

Отже на час отримання статусу адвоката Сергєєв П.О. мав повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склав кваліфікаційний іспит, пройшов стажування. Відповідні обставини, які в силу Закону є підставою для отримання статусу адвоката, учасниками цього спору не спростовані, відтак відсутні підстави вважати, що Сергєєв П.О. не міг мати статусу фахівця в галузі права станом на лютий місяць 2018 року.

Апеляційний суд також зважає на усталену практику Верховного Суду, відповідно до якої: "поняття "надання професійної правничої допомоги" не тотожне поняттю "представництво особи в суді". Надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб`єктом (абзац другий підпункту 2.2.1 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини висновку Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії) (реєстр. № 1013) вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 31 жовтня 2019 року № 4-в/2019).

З огляду на наведене, витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України."

Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Однак із наведеної справи вбачається, що провадження у ній було відкрито у серпні 2019 року, тобто у період, коли процесуальний закон обмежував участь представництва в суді фахівців у галузі права.

У справі, що є предметом апеляційного перегляду у цій справі встановлено, що вона розпочата 22 квітня 2016 року. 22 липня 2016 року Подільським районним судом м. Києва було винесене заочне рішення. У січні 2018 року було прийнято судом заяву відповідача про перегляд заочного рішення. 03 квітня 2018 року відповідну заяву відповідача було задоволено та скасоване заочне рішення. Рішенням суду від 02 вересня 2021 року у задоволені позову у цій справі було відмовлено.

Отже, з урахуванням пункту 18 Перехідних положень до ЦПК України, підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню. Тобто, за таких обставин діють правила, які не обмежують участь фахівців у галузі права, а відтак не обмежують у праві на отримання відповідної компенсації за рахунок іншої сторони пропорційно до розміру задоволених вимог щодо витрат на правничу допомогу, яка була надана відповідним фахівцем.

Представник відповідача ОСОБА_1 - Сергєєв П.О. вступив у справу у якості представника у суді першої інстанції до 1 січня 2019 року, та в подальшому отримав статус адвоката і продовжував представляти інтереси відповідача як адвокат, а згодом як адвокат адвокатського об`єднання "Ювіто", в особі голови цього об`єднання.

Ураховуючи наведені обставини представництво в суді у відповідному провадженні, яке розпочате до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності з урахуванням права на отримання відшкодування витрат, понесених відповідачем на правову допомогу, яку було надано фахівцем в галузі права, як це було передбачено правилами ч. 1 ст. 84 ЦПК України (в ред. 01.08.2016р.).

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України у редакції від 01 серпня 2016 року було передбачено, що витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Аналіз положень статей 133, 141 ЦПК України у чинній редакції та статей 79, 88 ЦПК України (в ред. 01.08.2016р.) свідчить, що аналогічно було врегульовано, що витрати на правову допомогу входили і входять насьогодні до структури судових витрат, порядок розподілу яких між сторонами також є незмінним. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі "Заїченко проти України" (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень витрат на правову допомогу, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Так, відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, 2 вересня 2021 року у судовому зсіданні представник відповідача Сергєєв П.О. заявив суду першої інстанції, що стороною відповідача протягом 5 днів з моменту ухвалення рішення у справі буде подано заяву про ухвалення додаткового рішення (а.с. 122, т. 3).

6 вересня 2021 року відповідачем ОСОБА_1 було подано до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення з ТОВ "РЕХАУ" на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 81 750 грн (а.с.141-155, т. 3).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування відповідачем надано копію: договору № 02/04 про надання правової допомоги від 2 квітня 2019 року, укладеного між АО "ЮВІТО" та ОСОБА_1 ; звіт адвоката Сергєєва П.О. до договору про надання правової допомоги від 2 вересня 2021 року та акт надання послуг № 82 від 2 вересня 2021 року до договору № 02/04 від 2 квітня 2019 року на суму 81 750 грн.

Так, відповідно до звіту адвоката Сергєєва П.О. до договору про надання правової допомоги від 2 вересня 2021 року адвокат надав ОСОБА_1 такі послуги: 22 січня 2018 рік - ознайомлення з матеріалами справи (4 год.); 24 січня 2018 року - підготовка заяви про перегляд заочного рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 липня 2016 року, формування реквізитів для сплати судового збору, надання вказівок щодо їх сплати та подання заяви до суду (7 год. 30 хв.); 26 січня 2018 року - подання заяви про перегляд заочного рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 липня 2016 року до суду наручно (2 год.); 27 січня 2018 року-22 лютого 2018 року - телефонні дзвінки з метою отримання інформації по справі (1 год. 30 хв.); 1 березня 2018 року - участь в судовому засіданні по справі (2 год.); 3 квітня 2018 року - участь в судовому засіданні по справі (2 год.); 25 квітня 2018 року - участь в судовому засіданні по справі (2 год.); 25 квітня 2018 року - написання та подання до суду клопотання про призначення експертизи (1 год. 30 хв.); 30 квітня 2018 року - написання та подання до суду відзиву по справі (2 год.); 2 травня 2018 року - зустріч з довірителем та консультування з приводу подальшого розгляду справи (45 хв.); 24 липня 2018 року - участь в судовому засіданні по справі (2 год.); 5 вересня 2018 року - участь в судовому засіданні по справі (2 год.); 10 вересня 2018 року - написання додаткових пояснень по справі щодо оригіналів документів (45 хв.); 11 вересня 2018 року-27 листопада 2018 року - телефонні дзвінки до суду з метою отримання інформації (1 год.); 28 листопада 2018 року - написання відзиву по справі на апеляційну скаргу ТОВ "РЕХАУ" на ухвалу суду про призначення експертизи (3 год. 30 хв.); 8 січня 2019 року - виїзд до суду апеляції з метою участі в засіданні по справі (1 год. 30 хв.); 9 січня 2019 року - 20 серпня 2019 року - дзвінки до суду, з метою отримання інформації по справі (1 год.); 2 вересня 2019 року - консультування замовника щодо рішення апеляції, сплати за експертизу (30 хв.); 5 вересня 2019 року - написання та подання до суду пояснень щодо оплати експертизи та власне подання квитанції про її сплату (1 год. 30 хв.); 6 вересня 2019 року - 2 грудня 2019 року - дзвінки до суду, ознайомлення з матеріалами справи (1 год.); 3 грудня 2019 року - участь в судовому засіданні (2 год.); 4 вересня 2019 року - 6 квітня 2020 року - дзвінки до суду, ознайомлення із матеріалами справи (1 год.); 21 квітня 2020 року - написання клопотання про відкладення розгляду справи (30 хв.); 31 серпня 2020 року - участь в судовому засіданні (2 год.); 2 вересня 2020 року - консультування замовника щодо заяви про збільшення позовних вимог, формування правової позиції з приводу такої заяви (1 год. 30 хв.); 16 жовтня 2020 року - участь в судовому засіданні (2 год.); 1 квітня 2021 року - участь в судовому засіданні (2 год.); 2 вересня 2021 року - участь в судовому засіданні (1 год. 30 хв.); 2 вересня 2021 року - написання заяви про прийняття додаткового рішення (2 год.).

Відповідно до п. 5.1. договору про надання правової допомоги № 02/04 від 2 квітня 2019 року, сторони погодили наступну вартість правової допомоги (гонорару) Об`єднання за цим договором - 1 500 грн за одну годину надання послуг, які оплачуються по факту прийняття судом першої інстанції рішення по справі на підставі відповідного звіту за всі надані послуги по даному договору.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 06 грудня 2019 року у справі №910/353/19, постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19.

Сторона позивача не просила про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, оскільки взагалі заперечувала проти наявності підстав для їх стягнення з позивача, про що підтвердила в судовому засіданні у суді апеляційної інстанції.

Матеріалами справи встановлено, що представник позивача не погоджуючись із такими витратами відповідача, 21 листопада 2022 року подав до суду першої інстанції заперечення, в яких просив відмовити в ухваленні додаткового рішення (а.с. 205 - 231, т. 3).

Основними запереченнями, які були зазначені стороною позивача, є: ненадання суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат; надання частини послуг не адвокатським об`єднанням та взагалі не адвокатом; неспівмірністю декларованої вартості правової допомоги із складністю справи та ціною позову; необґрунтовано завищеними витратами часу; неналежними доказами та відсутністю підтвердження оплати правової допомоги.

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції в основу свого рішення прийняв такі заперечення позивача.

У тексті цієї постанови вже було зроблено висновки щодо помилковості висновків суду першої інстанції, який відмовив у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу з підстав відсутності попереднього розрахунку та надання частини послуг не адвокатом.

Перевіряючи інші заперечення позивача та висновки суду першої інстанції колегія апеляційного суду також не вбачає підстав для їх врахування з огляду на наступне.

Так, суд в своїй ухвалі послався на відсутність в матеріалах справи ордеру на правову допомогу, а також вказав, що договір про надання правничої допомоги укладений між АО "ЮВІТО" та відповідачем 2 квітня 2019 року, проте у звіті до договору про надання правової допомоги йдеться про послуги надані з 22 січня 2018 року, тобто більше ніж за рік до його укладення.

Відповідно до п. 47 Постанови № 10 від 17 жовтня 2014 року Пленуму ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № б-рп/2013).

Витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Так, в матеріалах справи наявна нотаріально посвідчена копія довіреності від 28 лютого 2018 року на представника Сергєєва П.О. , що відповідає вимогам закону і спростовує доводи суду та доводи позивача про не можливість представництва інтересів апелянта адвокатом по довіреності.

Крім того, відповідно до п. 7.1. договору про надання правничої (правової) допомоги - цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного його виконання сторонами. Сторони погодили, що умови даного договору поширюють свою дію щодо послуг, які були надані Сергєєвим П.О. по вказаній в даному договорі справі, ще з січня 2018 року та сторони погодились, що такі послуги були надані на виконання даного договору.

При цьому для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Суд першої інстанції погодився із доводами заперечень позивача, що справа була нескладною в силу того, що була малозначною, при цьому судом не було враховано, що розгляд справи розпочато ще з 2016 року, представник відповідача вступив у справу у 2018 році та надавав правничу допомогу до 2021 року, тобто близько трьох років. Доказів, що тривалий розгляд справи був результатом дій сторони відповідача щодо затягування розгляду справи чи інших недобросовісних дій з його боку, матеріали справи не містять. У суді було призначено експертизу, що також свідчить про складність справи, для вирішення якої необхідні були спеціальні знання експерта. Таким чином, лише порівняння розміру понесених витрат на правничу допомогу з розміром ціни позову не може бути самостійною підставою для визнання таких витрат неспіврозмірними без урахування тієї обставини, що такі послуги надавались протягом трьох років.

Ураховуючи наведене, вирішуючи питання про розподіл витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу на стадії розгляду справи в суді першої інстанції, взявши до уваги умови договору про надання правничої допомоги, обсяг фактично наданих безпосередньо Сергєєвим П.О. як фахівцем в галузі права, а потім як адвокатом послуг і виконаних робіт, підтверджених належними та допустимими доказами, колегія суддів дійшла висновку про те, що визначений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції є обґрунтованим та необхідним у контексті обставин цієї справи.

Крім того, відповідно до актуальної правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 15 червня 2021 року в справі № 159/5837/19, від 7 липня 2021 року в справі №308/11679/17 (провадження № 61-2463св20) витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 3 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 2 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 3 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Посилання сторони позивача на відсутність в матеріалах справи документів за підписом адвоката Єрємєєва С.Ю. також не дає суду підстав для відмови у компенсації відповідачеві судових витрат, так як адвокатом надавались консультації, здійснювалась підготовка документів, приймалась участь в судових засіданнях.

Таким чином, враховуючи кількість документів, що були опрацьовані адвокатом, складністю справи, часом, що був витрачений на надання послуг та їх обсягом, представництво інтересів ОСОБА_1 в засіданнях, суттєвим значенням справи для ОСОБА_1 , колегія суддів вважає, що надані докази понесених відповідачем витрат на правову (правничу) допомогу на вказану суму в розмірі 81 750 гривень в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат та не спростований належним чином позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 28 листопада 2022 року про відмову у прийнятті додаткового рішення необхідно скасувати та прийняти нове судове рішення про часткове задоволення заяви.

Керуючись ст. ст. 141, 142, 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 28 листопада 2022 року про відмову у прийнятті додаткового рішення за заявою ОСОБА_1 скасувати та прийняти нове судове рішення про часткове задоволення заяви.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕХАУ" (ЄДРПОУ 32108814) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) 81 750 (вісімдесят одну тисячу сімсот п`ятдесят) грн витрат на правову допомогу у суді першої інстанції та 6 578 (шість тисяч п`ятсот сімдесят вісім) грн витрат щодо оплати вартості експертизи.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 5 березня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийТ.О. ПисанаСуддіК. П. ПриходькоС.О. Журба