Рішення

від 18.07.2023 по справі 331/5612/21

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Провадження № 2/331/77/2023

ЄУН 331/5612/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2023 року місто Запоріжжя

Жовтневий районний суд міста Запоріжжя в складі:

головуючого - судді - Скользнєвої Н.Г.,

за участю: секретаря - Постарнак М.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача- адвоката Шумейка І.П.,

розглянувши в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в місті Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Запорізької обласної ради (місцезнаходження: 69107, м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд. 164), Комунального закладу «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради (місцезнаходження: 71600, Запорізька область, Василівський район, м. Василівка, вул. Гагаріна, буд. 12), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: голова Запорізької обласної ради Жук Олена Юріївна (адреса: 69107, м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд. 164), ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) про визнання незаконним та скасування рішення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2021 року до Жовтневого районного суду міста Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Запорізької обласної ради, Комунального закладу «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради, за результатами розгляду якого позивач просить :

визнати незаконним та скасувати рішення Запорізької обласної ради від 07.10.2021 № 70 «Про призначення переможців конкурсних доборів на посади керівників комунальних закладів, що є об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області у галузі культури та укладення з ними контрактів», крім тієї частини рішення, яка стосується комунального закладу «Запорізький академічний обласний український музично-драматичний театр ім. В.Г. Магара» Запорізької обласної ради ;

поновити ОСОБА_1 на роботі виконуючого обов`язки директора Комунального закладу «Василівський історико-архітектурний музей- заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради;

стягнути з Комунального закладу «Василівський історико-архітектурний музей- заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, який обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати (2060,73 гривень) на кількість робочих днів, починаючи з дня звільнення і закінчуючи днем поновлення на роботі.

На підставі п.4 ч.1 ст.430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він працював на посаді директора Комунального закладу «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради (далі Заклад), а після закінчення строку дії контракту, з 27.06.2017 року був призначений виконуючим обов`язки директора цього ж Закладу до моменту призначення директора. 01.06.2021 року він переміг у конкурсі на посаду директора, проте 01.07.2021 головою Запорізької обласної ради було прийняте розпорядження № 188-к про скасування результатів конкурсу і призначення нового конкурсу на посаду директора. Позивач взяв участь у новому конкурсі, проте конкурсна комісія 31.08.2021 року визначила переможцем конкурсу іншу особу, ОСОБА_2 , яка не мала бути допущеною до участі в конкурсі через відсутність обов`язкового трирічного стажу роботи у сфері культури; до того ж рішення конкурсної комісії з перевагою в один голос було ухвалено в умовах наявності в одного з членів конкурсної комісії реального конфлікту інтересів. Позивач оскаржив і розпорядження № 188-к від 01.07.2021 року, і рішення конкурсної комісії від 31.08.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/9304/21. Наполягає на тому, що рішення конкурсної комісії від 31.08.2021 року є протиправним і не може тягнути за собою жодних правових наслідків. При цьому, зазначає, що 07.10.2021 року Запорізька обласна рада прийняла рішення № 70, яким, серед іншого, призначила ОСОБА_2 директором Закладу на підставі протиправного рішення конкурсної комісії від 31.08.2021 року та у зв`язку з цим звільнила позивача з посади виконуючого обов`язки директора Закладу з посиланням на п.2 ст.36 КЗпП України. Вважає це рішення таким, що суперечить закону і порушує трудові права позивача, адже призвело до його незаконного звільнення.

Ухвалою суду від 22.10.2021 (т.1 а.с.62-64) заяву судді Антоненко М.В. про самовідвід задоволено. Позовну заяву передано для визначення судді в порядку, визначеному ст.33 ЦПК України.

Ухвалою суду від 01.11.2021 (т.1 а.с.67-68) зазначену справу прийнято до провадження та відкрито провадження, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено справу у підготовче судове засідання на 02.12.2021 о 13:00 годині.

25.11.2021 від третьої особи-1 голови Запорізької обласної ради Жук Олени Юріївни надійшла заява (т.1 а.с.75-76), з якої вбачається, що третя особа повністю заперечує проти позову, підтримує позицію та обгрунтування Запорізької обласної ради та в подальшому просить здійснювати розгляд справи без її присутності у судових засіданнях.

Враховуючи цю заяву, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності третьої особи-1 голови Запорізької обласної ради Жук Олени Юріївни.

25.11.2021 від відповідача-1 Запорізької обласної ради надійшов відзив на позовну заяву (т.1 а.с.79-94), в якому відповідач-1, заперечуючи проти позову, зазначає, що позовна заява не містить доводів про незаконність оспорюваного рішення і вказує, що спірне рішення прийняте обласною радою в межах її компетенції, є актом індивідуальної дії, не стосується позивача і не порушує будь-яких прав позивача. Позивач погодився з умовами строкових трудових відносин, які триватимуть до моменту призначення директора Закладу. Відповідач зазначає, що позивач неодноразово брав участь у конкурсних доборах на посаду директора Закладу та конкурсна комісія рекомендувала його кандидатуру, але кандидатуру не підтримувало пленарне засідання, з чим і пов`язане скасування результатів конкурсу, проведеного 01.06.2021 і призначення нового конкурсу, що відбувся 31.08.2021. Зазначає, що рішення конкурсної комісії від 31.08.2021 є реалізованим шляхом призначення директором Закладу ОСОБА_2 , з якою виникли трудові правовідносини, а скасування рішення обласної ради про її призначення поставить її у невизначене правове становище. Вказує, що кандидатура ОСОБА_2 не підпадає під обмеження, встановлені ч.2 ст.21-1 Закону України «Про культуру», тому ОСОБА_2 була допущена до участі у конкурсі. Щодо конфлікту інтересів у члена конкурсної комісії ОСОБА_3 вказує, що його відносини з ОСОБА_2 мали характер лише службових, а приватний інтерес у нього був відсутнім. Тому вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню.

Позивачем подана відповідь на відзив відповідача-1 (т.1 а.с.130-134), в якій позивач, серед іншого, вказує, що строковий характер трудових правовідносин не відміняє того, що будь-яке звільнення повинно відбуватись виключно на підставах і в порядку, встановленому законом. Якщо строк трудових правовідносин обмежувався призначенням нового директора, це означає, що трудові правовідносини могли припинитися лише тоді, коли таке призначення відбулося б у законний спосіб. В свою чергу, позивача було звільнено у зв`язку з незаконним на виконання протиправних результатів конкурсу) призначенням на посаду директора іншої особи. Спірним рішенням порушено право позивача на працю, адже звільнення позивача не відбулося б у разі непризначення ОСОБА_2 . Вказує, що особа, яка завідомо не відповідала вимогам до керівника комунального закладу культури, самостійно взяла на себе ризики можливих негативних наслідків у вигляді подальшого звільнення у зв`язку з поновленням на роботі незаконно звільненого позивача. Також позивач наводить доводи щодо протиправності самого конкурсного добору та його результатів.

Заперечень на відповідь на відзив від учасників справи не надходило.

Відповідач-2, Комунальний заклад «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. В судових засіданнях була присутня третя особа-2 ОСОБА_2 , яку оспорюваним рішенням було призначено директором Закладу, проте документів про наявність підстав для самопредставництва в порядку ст.58 ЦПК України суду не надала, тому брала участь в розгляді справи саме як третя особа-2, а не як керівник відповідача-2 в порядку самопредставництва. Враховуючи обізнаність відповідача-2 про час та місце розгляду справи, про зміст і підстави позовних вимог, та враховуючи неодноразово вжиті судом заходи з метою належного сповіщення відповідача-2 про час та місце розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача-2. Також суд зазначає, що відсутність відзиву від відповідача-2, в силу вимог ч.8 ст.178 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи, а зібраних у справі матеріалів достатньо для її розгляду по суті.

Ухвалою суду від 02.12.2021 року (т.1 а.с.138-139) підготовче судове засідання відкладено на 18.01.2022 року ; строк проведення підготовчого провадження продовжено до 18.01.2022 року.

Ухвалою суду від 18.01.2022 року (т.1 а.с.165-167) провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішенням по справі № 280/9304/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до голови Запорізької обласної ради Жук О.Ю., Запорізької обласної ради про визнання протиправним та скасування розпорядження, визнання протиправним та скасування рішення, яка на той час знаходилася в провадженні Запорізького окружного адміністративного суду.

Ухвалою суду від 04.08.2022 року (т.1 а.с.200) провадження у справі відновлено, призначено справу до розгляду у підготовче судове засідання на 06.09.2022 року.

Ухвалою суду від 06.09.2022 року (т.2 а.с.72-73) закрито підготовче провадження по справі, призначено справу до розгляду по суті на 12.10.2022.

У подальшому, розгляд справи неодноразово відкладався. Учасники справи надавали суду усні та письмові пояснення.

09.11.2022 року до суду надійшли пояснення від представника третьої особи ОСОБА_2 ( т.2 а.с.129-135), в яких третя особа заперечує проти позову, вказуючи, що позивач був правомірно звільнений із займаної посади у зв`язку із закінченням строкового трудового договору. Рішення конкурсної комісії є реалізованим, а трудові відносини з ОСОБА_2 оформлені контрактом, який ніким не оскаржувався. Кандидатура ОСОБА_2 не підпадає під обмеження, визначені ч.2 ст.21-1 Закону України «Про культуру», тому третя особа вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню.

У подальшому, 26.01.2023 року до суду надійшла відповідь позивача на додаткові пояснення Запорізької обласної ради та на пояснення третьої особи ОСОБА_2 ( т.2 а.с.172-175). В цій відповіді позивач зазначає, що статус в.о. директора не перешкоджає поновленню на роботі. Вказує, що протиправне призначення нового директора на підставі протиправних результатів конкурсу не свідчить про призначення директора у встановленому законом порядку а отже і не свідчить про закінчення строку трудового договору, укладеного з виконуючим обов`язки директора.

При цьому, як у відповіді позивача, так і в нових поясненнях відповідача-1, сторони акцентують увагу суду на судових рішеннях Верховного Суду в правовідносинах, які вважають подібними, відхиляючи посилання протилежної сторони на інші правові висновки Верховного Суду.

В судовому засіданні 18.07.2022 року судом розглянуто клопотання третьої особи ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі до розгляду Верховним Судом справи № 280/9304/21, та відмовлено у задоволенні цього клопотання, оскільки по-перше, норма ч.3 ст.210 ЦПК України забороняє зупинення провадження на стадії розгляду справи по суті з наведеної ОСОБА_2 підстави, по-друге, у справі № 280/9304/21 рішення суду першої інстанції набрало законної сили 26.07.2022 та його дія судом касаційної інстанції не зупинялася, по-третє, справа № 280/9304/21 розглядається колегією суддів Верховного Суду, а не палатою, об`єднаною палатою чи Великою Палатою Верховного Суду, тому наведена ОСОБА_2 підстава, передбачена п.10 ч.1 ст.252 ЦПК України, також не може бути застосована, по-четверте, повторне зупинення провадження в цій справі призведе до невиправданого і надмірного збільшення тривалості розгляду трудового спору.

В суді позивач та його представник, кожен в окремості, позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та заявах по суті справи.

Представник відповідача Запорізької обласної ради в попередніх судових засіданнях проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов, просив у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача - Комунального закладу «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради в судові засідання не з`являвся, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином. Про причину неявок суд не повідомляв. Відзиву на позов не подав.

Третя особа - голова Запорізької обласної ради Жук О.Ю. в судові засідання не з`являлась ; надала суду заяву про розгляд справи без її участі; проти позову заперечує.

Третя особа ОСОБА_2 та її представник адвокат Духонченко М.С. в попередніх судових засіданнях виступили на стороні Запорізької обласної ради, повністю підтримали позицію вказаного відповідача.

Суд, заслухавши вступні слова учасників справи, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються, приходить до такого.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Матеріалами справи встановлено, що 26 квітня 2014 року позивач ОСОБА_1 був призначений на посаду директора Закладу шляхом укладання з ним контракту, про що свідчить внесений до його трудової книжки запис (т.1 а.с.20).

В статуті Закладу в редакції 2009 року, а саме, в пункті 1.1, зазначено, що Заклад є науково-дослідним й культурно-освітнім закладом та входить до складу об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області (т.1 а.с.102). Отже, Заклад є комунальним закладом культури, що відповідає визначенню, наведеному в п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про культуру».

Рішенням Запорізької обласної ради від 06.04.2017 року № 6 (т.1 а.с.11, 100) позивача було звільнено з посади директора Закладу у зв`язку із закінченням строку дії контракту (трудового договору) на підставі п.2 ст.36 КЗпП України.

Цим же рішенням (пункт 2) позивача було призначено виконуючим обов`язки директора Закладу до прийняття рішення обласної ради про призначення на посаду директора Закладу.

У подальшому, Запорізькою обласною радою неодноразово призначалися і проводилися конкурси (конкурсні добори) на посаду директора Закладу, в яких позивач брав участь.

Зокрема, 01.06.2021 року о 10:40 відбулося друге засідання конкурсної комісії з проведення конкурсного добору на посаду директора Закладу, на якому сімома голосами «за» при одному «проти» було прийнято рішення про визначення позивача переможцем конкурсного добору, що підтверджується протоколом (т.1 а.с.19).

03.06.2021 року голова конкурсної комісії повідомила голову Запорізької обласної ради про прийняте рішення, що підтверджується листом (т.1 а.с.20).

При цьому, на першому засіданні цієї ж конкурсної комісії, яке також відбулося 01.06.2021 року, документи, подані іншим учасником конкурсу, а саме третьою особою ОСОБА_2 , комісією одностайно були визнані такими, що не відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про культуру», та не допущено ОСОБА_2 до участі у другому засіданні конкурсної комісії, що підтверджується протоколом (т.1 а.с.13). Рішення конкурсної комісії, оформлені протоколами від 01.06.2021, ОСОБА_2 не оскаржувала (доказів протилежного матеріали справи не містять).

У подальшому, 24.06.2021 року об 11:40 відбулося засідання Запорізької обласної ради восьмого скликання, на якому під номером 4 розглядалося питання порядку денного про призначення позивача директором Закладу та укладення з ним контракту. За проєкт рішення за основу проголосували 45 депутатів з 83, проте за проєкт рішення в цілому проголосували 16 депутатів з 83, тому рішення прийнято не було, що відображено у витягу з протоколу (т.1 а.с.111-113).

Після цього, 01.07.2021 року голова Запорізької обласної ради прийняла розпорядження № 188-к (т.1 а.с.21), яким скасувала результати конкурсу на посаду директора Закладу і оголосила новий конкурс на цю посаду.

31.08.2021 року відбулося перше засідання конкурсної комісії, за результатами якої, комісія прийняла рішення про допуск до участі у другому засіданні конкурсної комісії трьох кандидатів на посаду директора Закладу ОСОБА_4 , позивача ОСОБА_1 і третю особу ОСОБА_2 (т.1 а.с.29-30). У подальшому, до початку другого засідання конкурсної комісії, кандидат ОСОБА_4 зняв свою кандидатуру (т.1 а.с.34), отже, у другому засіданні конкурсної комісії брали участь два кандидата позивач ОСОБА_1 і третя особа ОСОБА_2 .

Під час проведення як першого, так і другого засідань конкурсної комісії 31.08.2021 року двома членами конкурсної комісії були складені і долучені до протоколів окремі (особливі) думки (т.1 а.с.32, 37), в яких вони висловили незгоду з допуском ОСОБА_2 через відсутність у неї обов`язкового трирічного стажу роботи у сфері культури, який вимагається нормою ч.1 ст.21-1 Закону України «Про культуру».

На другому засіданні конкурсної комісії 31.08.2021 року було прийнято рішення про визначення ОСОБА_2 переможцем конкурсу. За її кандидатуру проголосувало 5 з 9 членів конкурсної комісії, за кандидатуру позивача 4 із 9 членів конкурсної комісії, тобто рішення було прийнято з перевагою в один голос (т.1 а.с.35).

04.10.2021 року позивач оскаржив рішення конкурсної комісії, оформлене протоколом № 2 від 31.08.2021, а також розпорядження № 188-к від 01.07.2021, до Запорізького окружного адміністративного суду, який ухвалою від 11.10.2021 року відкрив провадження в адміністративній справі № 280/9304/21 (т.1 а.с.156-157).

07.10.2021 року Запорізькою обласною радою було прийнято рішення № 70 «Про призначення переможців конкурсних доборів на посади керівників комунальних закладів, що є об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області у галузі культури та укладення з ними контрактів» (т.1 а.с.47-48). Рішення стосувалося як Закладу, так і іншого комунального закладу «Запорізький академічний обласний український музично-драматичний театр ім. В.Г. Магара» Запорізької обласної ради. Для цієї справи має значення та частина рішення, яка стосується Закладу (оспорювана позивачем частина).

Зокрема, Запорізька обласна рада вирішила призначити ОСОБА_2 директором Закладу шляхом укладання з нею контракту строком на 5 років, за результатами конкурсу, наступного робочого дня після прийняття цього рішення (п.1 рішення т.1 а.с.47, зворот). Єдиною підставою для прийняття такого рішення зазначено рішення конкурсної комісії про визначення переможця конкурсного добору на посаду директора Закладу від 31.08.2021 року, оформлене протоколом другого засідання конкурсної комісії від 31.08.2021 року № 2.

Одночасно, тим самим рішенням (п.3 рішення т.1 а.с.47, зворот, продовження а.с.48) Запорізька обласна рада вирішила звільнити позивача ОСОБА_1 , виконуючого обов`язки директора Закладу, у день прийняття цього рішення. Підставою звільнення зазначено пункт 2 статті 36 КЗпП України. Також зроблено застереження, що у випадку відсутності позивача на роботі з підстав тимчасової втрати працездатності тощо датою звільнення позивача, днем припинення з ним трудових відносин слід вважати перший робочий день після поновлення працездатності тощо.

Днем звільнення позивача є 09.12.2021 року, що вбачається з запису в трудовій книжці позивача (т.2 а.с.64), при цьому з 05.10.2021 року по 08.12.2021 року позивач був тимчасово непрацездатним і не працював, що підтверджується листками непрацездатності в паперовій та електронній формах (т.2 а.с.65-66).

Одночасно, тим же рішенням було вирішено питання щодо дій, які вчиняються на його виконання (щодо доручення голові обласної ради укласти контракт з ОСОБА_2 , щодо здійснення передачі документів та матеріальних цінностей, щодо необхідності розрахунку при звільненні, щодо умов матеріального забезпечення директора Закладу, щодо вчинення необхідних дій у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 та призначенням ОСОБА_2 (пункти 2, 4, 5, 6 рішення т.1 а.с.47-48).

Не погоджуючись із цим рішенням та вважаючи своє звільнення незаконним, позивач з дотриманням встановленого КЗпП України строку звернувся до суду.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07.02.2022 року у справі № 280/9304/21 (т.1 а.с.186-199) позовну заяву ОСОБА_1 до голови Запорізької обласної ради Жук О.Ю., Запорізької обласної ради, третя особа ОСОБА_2 , задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення конкурсної комісії з проведення конкурсного добору на посаду директора Закладу, оформлене протоколом № 2 від 31.08.2021, про визначення ОСОБА_2 переможцем конкурсного добору на посаду директора Закладу та рекомендування Запорізькій обласній раді призначити ОСОБА_2 на посаду директора Закладу шляхом укладення з нею контракту строком на п`ять років за результатами конкурсу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26.07.2022 року (т.1 а.с.179-185) вищезазначене рішення залишено без змін.

Обидві сторони оскаржили вищезазначені рішення і постанову (у відповідних частинах) в касаційному порядку, і станом на день розгляду цієї справи, матеріали справи не містять відомостей про результати касаційного перегляду у справі № 280/9304/21 чи про зупинення дії вищезазначених судових рішень, у зв`язку з чим, наразі як рішення суду першої інстанції, так і постанова суду апеляційної інстанції у справі № 280/9304/21 є такими, що набрали законної сили, є чинними, а обставини, встановлені у них, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч.4 ст.82 ЦПК України).

Так, Запорізьким окружним адміністративним судом в ході розгляду справи № 280/9304/21, при з`ясуванні наявності в одного з членів конкурсної комісії, ОСОБА_3 , реального конфлікту інтересів при голосуванні з питання кандидатури ОСОБА_2 , встановлено, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань співзасновниками Громадської організації «Науково-дослідна, історико-археологічна спілка «Ритон»» (ЄДРПОУ: 43603744, дата реєстрації 28.04.2020) зазначені ОСОБА_2 , яка також є головою цієї організації та ОСОБА_3 , який і є членом конкурсної комісії.

Також ці обставини підтверджуються і матеріалами, зібраними у цій справі: як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (т.1 а.с.24), ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співзасновниками громадської організації (юридичної особи приватного права), зареєстрованої 28.04.2020, в якій керівником є ОСОБА_2 . При цьому, ОСОБА_3 брав участь в обох засіданнях конкурсної комісії (т.1 а.с.26-36), голосував як з питання про допуск ОСОБА_2 до участі у другому засіданні конкурсної комісії, так і з питання про визначення ОСОБА_2 переможцем конкурсу (в протоколах відображено, що з цих питань голосували всі 9 членів конкурсної комісії). Під час другого засідання конкурсної комісії, розглядалося звернення про конфлікт інтересів у члена комісії ОСОБА_3 , по якому ОСОБА_3 надав пояснення комісії (питання 6 порядку денного, т.1 а.с.26, зворот, а.с.28, зворот, а.с.29), однак не відмовився від участі у голосуванні.

При цьому, імперативною нормою ч.13 ст.21-5 Закону України «Про культуру» визначено, що у разі виявлення фактів, що свідчать про конфлікт інтересів члена конкурсної комісії, такий член конкурсної комісії не бере участі в голосуванні. У відповідності до ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання корупції», реальний конфлікт інтересів суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Пунктом 3 розділу V Порядку проведення конкурсного добору керівника комунального закладу культури, що є об`єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області, затвердженого рішенням Запорізької обласної ради від 15.12.2016 № 9 (т.1 а.с.43, зворот) передбачено, що члени конкурсної комісії зобов`язані не допускати конфлікту інтересів під час проведення конкурсного добору. Перед початком розгляду документів, поданих кандидатами на участь у конкурсному доборі, член конкурсної комісії зобов`язаний повідомити про конфлікт інтересів та надати пояснення щодо обставин, які можуть перешкоджати об`єктивному виконанню ним обов`язків, про що зазначається в протоколі. Член конкурсної комісії, який повідомив про конфлікт інтересів, участі в голосуванні не бере.

Оскільки у члена конкурсної комісії ОСОБА_3 при голосуванні з питань кандидатури ОСОБА_2 є суперечність між його приватним інтересом, пов`язаним зі створенням та управлінням спільно створеною з ОСОБА_2 громадською організацією, та повноваженнями щодо голосування з питань її ж кандидатури на посаду директора Закладу, цей член комісії не повинен був брати участі в голосуванні з питань, пов`язаних з кандидатурою ОСОБА_2 . А оскільки рішення по кандидатурі ОСОБА_2 , як суд вже встановив, було прийнято з перевагою в один голос і без голосу ОСОБА_3 не могло бути прийнято, це свідчить про протиправність рішення конкурсної комісії від 31.08.2021 про визначення ОСОБА_2 переможцем конкурсного добору.

Крім того, Запорізький окружний адміністративний суд в рішенні від 07.02.2022 року у справі № 280/9304/21 встановив, що відповідно до трудової книжки ОСОБА_2 , її стаж роботи у сфері культури розпочався 05.10.2020, конкурс був проведений у серпні 2021 року, що не є достатнім для участі в доборі кандидатів на посаду керівника комунального закладу культури (т.1 а.с.195).

Ці обставини знаходять своє підтвердження і в матеріалах цієї справи: так, згідно з трудовою книжкою ОСОБА_2 (т.1 а.с.22-23), до прийняття 03.10.2020 на посаду фахівця з розвитку туристичної інфраструктури першої категорії сектору розвитку та планування інформаційно-видавничого відділу Національного заповідника «Хортиця», ОСОБА_2 працювала торгівельним представником, менеджером зі збуту, менеджером, тобто її стаж роботи у сфері культури дійсно розпочався лише 03.10.2020 року і станом на 31.08.2021 року становив менше трьох років. У зв`язку з чим, під час попереднього конкурсу, 01.06.2021, конкурсна комісія одностайно не допустила її до участі у другому засіданні (т.1 а.с.13), з чим ОСОБА_2 погодилася, адже не оскаржувала це рішення; а за результатами конкурсу 31.08.2021 члени конкурсної комісії висловили з цього приводу окремі (особливі) думки (т.1 а.с.32, 37).

У відповідності до ч.1 ст.21-1 Закону України «Про культуру», керівником державного чи комунального закладу культури може бути особа, яка має, зокрема, стаж роботи у сфері культури не менше трьох років.

Правовий наслідок недотримання цих вимог визначений нормою ч.7 ст.21-5 Закону України «Про культуру», згідно з якою, особа не допускається до участі в доборі кандидатів на посаду керівника державного чи комунального закладу культури у разі невідповідності вимогам, зазначеним у статті 21-1 цього Закону, за рішенням конкурсної комісії. Слід зазначити, що норма ч.7 ст.21-5 Закону України «Про культуру» є імперативною та не встановлює жодних винятків з правила про недопуск до участі в доборі кандидата, який не відповідає встановленим законом вимогам, зокрема щодо стажу роботи.

Таким чином, оскільки ОСОБА_2 станом на 31.08.2021року не мала обов`язкового трирічного стажу роботи у сфері культури, вона не повинна була бути допущеною до участі в доборі кандидатів на посаду директора Закладу, а відтак, тим паче не могла стати переможцем такого добору (конкурсу).

Доводи відповідача і третьої особи про те, що ОСОБА_2 відповідала вимогам частини другої статті 21-1 Закону України «Про культуру» (щодо дієздатності, відсутності судимості, відсутності близьких або сімейних відносин з керівником органу управління), суд вважає неналежними, адже в цій справі, як і в адміністративній справі № 280/9304/21, з`ясована невідповідність кандидатури ОСОБА_2 вимогам саме частини першої статті 21-1 цього Закону. При цьому, вся стаття 21-1 цього Закону має назву «Вимоги до керівника державного чи комунального закладу культури», і ці вимоги передбачені як частиною першою, так і частиною другою; обидві частини є обов`язковими для учасників конкурсної процедури (кандидатів, конкурсної комісії, органу управління), а норма ч.7 ст.21-5 цього ж Закону передбачає, що недотримання кандидатом вимог будь-якої частини статті 21-1 Закону є достатньою підставою для недопуску такого кандидата до участі в доборі.

Отже, при проведенні конкурсу 31.08.2021 року було допущено грубі порушення ч.1 ст.21-1, ч.7 і ч.13 ст.21-5 Закону України «Про культуру», що має наслідком протиправність результатів такого конкурсу.

Крім того, оскільки адміністративним судом визнано протиправним та скасовано рішення конкурсної комісії, оформлене протоколом № 2 від 31.08.2021 про визначення ОСОБА_2 переможцем конкурсного добору на посаду директора Закладу та рекомендування Запорізькій обласній раді призначити ОСОБА_2 на посаду директора Закладу шляхом укладення з нею контракту строком на п`ять років за результатами конкурсу, це свідчить про те, що зазначене рішення конкурсної комісії є протиправним саме з моменту його прийняття.

Такий висновок суду грунтується також на правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 12.03.2020 у справі № 9901/777/18, де зазначено, що «Скасування акта суб`єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта. Визнання ж акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта» (п.66 постанови).

Отже, незалежно від того, коли саме судом було скасовано акт суб`єкта владних повноважень, такий акт не породжує жодних правових наслідків саме з моменту його прийняття, а не з моменту набрання законної сили судовим рішенням про його скасування.

Оскільки рішення конкурсної комісії судом скасовано (а не визнано нечинним), це свідчить про те, що таке рішення не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття. В тому числі, на таке рішення не може посилатися орган місцевого самоврядування як на підставу для прийняття іншого рішення. Крім того, це означає, що ОСОБА_2 не є переможцем конкурсу. При цьому, аналіз норми ч.15 ст.21-5 Закону України «Про культуру» дозволяє дійти висновку про те, що на посаду керівника закладу призначається лише переможець конкурсу, а отже особа, яка в конкурсі не перемогла (або була протиправно визначена переможцем) не може стати керівником закладу.

Зміст пункту 1 оспорюваного в цій справі рішення Запорізької обласної ради від 07.10.2021 № 70 (т.1 а.с.47, зворот) свідчить про те, що єдиною підставою для прийняття рішення про призначення ОСОБА_2 директором Закладу зазначено рішення конкурсної комісії від 31.08.2021, яке є протиправним, скасоване і не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття.

Отже, для призначення ОСОБА_2 директором Закладу 07.10.2021 року у Запорізької обласної ради не існувало правових підстав. В свою чергу, за відсутності законних підстав для призначення ОСОБА_2 директором Закладу, відсутні законні підстави і для звільнення позивача з посади виконуючого обов`язки директора.

Так, у відповідності до п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, підставою припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення. У відповідності до п.2 ч.1 ст.23 КЗпП України, трудовий договір може бути, зокрема, на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Відповідач фактично вважає, що оскільки ОСОБА_1 призначався виконуючим обов`язки директора Закладу до прийняття рішення про призначення на посаду директора, то мається на увазі будь-яке рішення про призначення на посаду директора (навіть протиправне), тобто без необхідності надання правової оцінки такому рішенню. Суд відхиляє такі доводи відповідача, оскільки у відповідності до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З цього випливає, що трудові відносини з виконуючим обов`язки директора продовжують діяти до моменту призначення нового директора саме у законний спосіб та на законних підставах, а не до моменту протиправного призначення нового директора. При цьому, протиправне, з порушенням встановленого законом порядку і процедури, призначення нового директора, не свідчить про наявність обставини, з якою сторони пов`язували момент припинення трудових відносин, а отже не свідчить про наявність підстав для звільнення виконуючого обов`язки директора, передбачених п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Такий висновок суду грунтується також на висновках, викладених Верховним Судом у постановах від 14.09.2022 у справі № 686/26971/21 та від 27.01.2021 у справі № 686/21123/19. Судом встановлено, що обставини цієї цивільної справи і справ №№ 686/26971/21, 686/21123/19, які мають значення для вищевказаного висновку, є подібними, зокрема:

1) предметом розгляду в усіх справах є позовні вимоги про поновлення на посадах виконуючих обов`язки директорів;

2) позивачі були звільнені з посад виконуючих обов`язки з посиланням на одну й ту саму норму, а саме п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України;

3) в усіх справах строк дії трудових відносин з виконуючим обов`язки директора було встановлено до моменту призначення директора на посаду у встановленому порядку;

4) заміщення посади директора відбувалося на конкурсних засадах, дотримання яких є обов`язковим для роботодавців-відповідачів та органів управління;

5) при цьому в усіх справах позивачі брали участь у конкурсах;

6) однак при проведенні конкурсів в усіх випадках були допущені грубі порушення, що мали наслідком протиправність результатів конкурсу;

7) в усіх наведених справах у конкурсах безпідставно перемогла інша особа, а позивачі були звільнені з посад виконуючих обов`язки.

Так, у справі № 686/26971/21: позивач був звільнений 26.07.2021 з посади директора у зв`язку з закінченням строкового договору і того ж дня призначений тимчасово виконуючим обов`язки директора до призначення директора в установленому законом порядку; згодом, 14.09.2021 конкурсна комісія провела засідання і визначила переможцем конкурсу іншу особу (не позивача, при цьому позивач теж брав участь у конкурсі); надалі переможець конкурсу був призначений на посаду директора, а позивач звільнений з посади виконуючого обов`язки з посиланням на п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України. Суд встановив порушення при оцінюванні учасників, голосуванні та визначенні переможця конкурсного відбору і зазначив, що орган управління не позбавлений права провести новий конкурс із дотриманням встановленої процедури. Порушення процедури проведення конкурсу стало підставою, на якій суд касаційної інстанції залишив без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими було визнано протиправними та скасовано накази як про звільнення позивача, так і про призначення нового (незаконно призначеного) директора, та поновлено позивача на посаді виконуючого обов`язки директора.

Отже, як у справі № 686/26971/21, так і в цій справі, позивач був призначений на посаду виконуючого обов`язки директора до моменту призначення директора, однак новий директор був призначений за наслідками конкурсу, проведеного з істотним порушенням процедури (тобто не був призначений з дотриманням встановленого законом порядку), а отже, законного призначення директора не відбулося, а відтак немає передбаченої п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України підстави для звільнення виконуючого обов`язки директора.

Твердження відповідача про відсутність подібності обставин цих справ суд відхиляє: так, відповідач стверджує, що у справі № 686/26971/21 конкурсна комісія не визначила переможця, що не відповідає дійсності, адже у вказаній справі конкурсна комісія прийняла рішення, але не оголосила його на засіданні (тобто прийняла рішення з грубим порушенням); при цьому, важливим є саме факт наявності в обох справах факту грубого порушення конкурсної процедури, а не індивідуальні відмінності між характером таких порушень; адже важливим є сам факт протиправності рішення конкурсної комісії (в обох справах), а не причини, з яких таке рішення є протиправним.

Також суд відхиляє твердження відповідача про те, що суд у справі № 686/26971/21 поновлював позивача на вакантну посаду, адже як свідчить постанова у справі № 686/26971/21, особа, яка незаконно перемогла у конкурсі, на час розгляду справи вже була призначена директором, що не перешкодило в поновленні виконуючого обов`язки на посаді. Суд відхиляє доводи про те, що у справі № 686/26971/21 посада виконуючого обов`язки була наявна у штатному розписі, адже зі змісту постанови не вбачається такої обставини. Крім того, ця обставина не є суттєвою, адже у випадку поновлення на посаді виконуючого обов`язків керівника, діючий (незаконно призначений) керівник підлягає звільненню на підставі п.6 ч.1 ст.40 КЗпП України, тобто посада керівника стає вакантною, а виконання обов`язків керівника покладається на особу, поновлену судом на посаді виконуючого обов`язки. Виконуючий обов`язки директора є тимчасовим керівником юридичної особи; він виконує ту саму роботу і ті самі функціональні обов`язки, що і постійний керівник; у юридичної особи завжди повинен бути керівник (постійний або тимчасовий), відомості про якого вносяться до реєстру; посада керівника може бути вилучена зі штатного розпису лише у випадку припинення юридичної особи (ліквідації чи реорганізації); у разі відсутності призначеного на законних підставах постійного керівника, його функції виконує виконуючий обов`язки; тобто, у разі ухвалення рішення про поновлення незаконно звільненого виконуючого обов`язки керівника, роботодавець (уповноважений орган) повинен звільнити діючого (незаконно призначеного) керівника на підставі п.6 ч.1 ст.40 КЗпП України («поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу») та поновити виконуючого обов`язки, як особу, яка раніше виконувала цю роботу.

Також судом досліджено зміст постанови Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 686/21123/19 та виявлено подібність обставин справи № 686/21123/19 і цієї справи. Так, у справі № 686/21123/19 позивача 03.12.2018 призначили виконуючим обов`язки директора на строк до призначення керівника у встановленому порядку; 29.03.2019 було видано наказ про проведення конкурсу на посаду директора, позивач взяв участь у конкурсі, але 25.04.2019 переможцем конкурсу була визнана інша особа. 14.05.2019 позивача було звільнено з посади директора з посиланням на п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України. Суд встановив невідповідність переможця конкурсу встановленим кваліфікаційним вимогам, зокрема відсутність необхідного стажу роботи, що має місце і в цій справі. Як наслідок, Верховний Суд залишив без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, якими було визнано незаконним та скасовано рішення конкурсної комісії і поновлено позивача на посаді виконуючого обов`язки директора.

Відповідач стверджує про неподібність обставин справи № 686/21123/19 і цієї справи, вважаючи, що в згаданій справі позивача було звільнено на підставі протоколу конкурсної комісії, хоча строковість його трудових відносин була обумовлена призначенням директора на цю посаду. Ці доводи відповідача не відповідають дійсності, адже позивача в згаданій справі було звільнено на підставі наказу органу управління, а передумовою для видачі такого наказу був, в свою чергу, протокол конкурсної комісії, згідно з яким конкурсна комісія визнала (як було згодом встановлено протиправно) переможцем конкурсу іншу особу (не позивача). Тобто, як і в цій справі, конкурсна комісія безпідставно визнала переможцем особу, яка завідомо не відповідала кваліфікаційним вимогам, і таке рішення конкурсної комісії мало наслідком призначення цієї особи директором і звільнення виконуючого обов`язки директора. При цьому Верховний Суд встановив, що призначення керівника у законний спосіб не відбулося, адже не можна ототожнювати незаконне призначення нового керівника і призначення керівника у законний спосіб. Відсутність призначення нового керівника у законний спосіб і стало підставою для поновлення на посаді виконуючого обов`язки. При Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 12.05.2021 у справі № 9901/286/19, в обгрунтування доводів щодо неефективного, з точки зору відповідача, способу захисту, суд не може взяти до уваги з огляду на різні фактичні обставини зазначеної справи і справи, яка розглядається. Так, у зазначеній справі позивач, як колишній член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, оскаржував, зокрема, указ, яким було звільнено з посади його наступника та призначено на цю посаду вже наступного (третього після позивача) члена ради. За змістом цієї постанови, працівник не може оскаржувати звільнення наступного за ним працівника і призначення на цю посаду третього працівника. А в цій справі позивач оскаржує не рішення про звільнення ОСОБА_2 (адже такого рішення не приймалося), а рішення про своє звільнення, яким одночасно було протиправно призначено на посаду директора Закладу ОСОБА_2 . При цьому, оскільки без протиправного призначення ОСОБА_2 не відбулося б і протиправного звільнення позивача, то оспорюване позивачем рішення є таким, що спричинило для позивача негативні наслідки у вигляді його безпідставного звільнення, а отже, порушило трудові права позивача, і позивач має право на оскарження такого рішення.

З огляду на викладене, суд не погоджується з твердженнями відповідача про те, що оспорюване рішення не порушувало прав позивача. Крім того, суд вважає безпідставними посилання відповідача на справи №№ 140/2133/19 і 815/1294/16, з огляду на різний предмет спору, адже в зазначених справах позивачі не були звільненими працівниками і не заявляли вимог про поновлення на роботі. У першій згаданій справі позивач був лише учасником конкурсу та не працював виконуючим обов`язки керівника; за наслідками конкурсу переможця призначили на посаду, однак позивача при цьому з будь-якої посади не звільняли. У другій справі позивачем взагалі була первинна профспілкова організація, тобто навіть не учасник конкурсу і тим паче не звільнений працівник. З аналогічних мотивів суд відхиляє посилання відповідача на справи №№ 9901/317/19 і 9901/338/19, в яких позивачі оскаржували укази Президента України про призначення глави Адміністрації Президента України і Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, не беручи при цьому жодної участі у спірних правовідносинах ні як учасники конкурсних процедур, ні як звільнені працівники.

Твердження відповідача про те, що скасування рішення про призначення ОСОБА_2 на посаду директора Закладу не відновить прав позивача, суд вважає необгрунтованими, оскільки позивач оскаржує рішення обласної ради насамперед про своє звільнення, яке, в свою чергу, було обумовлене незаконним призначенням ОСОБА_2 на посаду і здійснювалося одночасно з таким призначенням. До того ж позивач оспорює рішення в усій частині, яка стосується Закладу, а не лише суто про призначення ОСОБА_2 ; скасування рішення про звільнення позивача має наслідком поновлення позивача на посаді, що є ефективним і передбаченим законом способом захисту незаконно звільненого працівника, адже призводить до відновлення порушеного права на працю, з одночасним звільненням на підставі п.6 ч.1 ст.40 КЗпП України працівника, який виконував цю ж роботу під час вимушеного прогулу позивача.

Доводи відповідача і третьої особи про те, що укладений з ОСОБА_2 контракт є чинним і ніким не оскаржувався, суд відхиляє, адже ані цивільне, ані трудове законодавство не вимагає від незаконно звільненого працівника звертатися з вимогою про визнання недійсним контракту, укладеного з новим, призначеним на посаду замість позивача, працівником. Факт укладення з ОСОБА_2 контракту є похідним від оспорюваного рішення в цій справі, та не свідчить про законність призначення її на посаду, а також не становить перешкоди для поновлення на посаді незаконно звільненого позивача.

Так само, не є перешкодою для такого поновлення і стверджувана відповідачем відсутність посади виконуючого обов`язки директора у штатному розписі Закладу, оскільки цей факт є похідним від незаконного звільнення позивача і незаконного призначення ОСОБА_2 директором Закладу. Незалежно від назви посади, виконуючий обов`язки директора і директор є варіантами назви посади керівника Закладу; вони виконують одну і ту саму роботу з управління діяльністю Закладу, їхні функціональні обов`язки є тотожними, а різниця полягає лише в постійному чи тимчасовому характеру виконання цієї роботи; посада керівника Закладу не скорочувалася, адже Заклад не припинено як юридична особа та продовжує функціонувати. Тому доводи відповідача про відсутність посади виконуючого обов`язки директора у штатному розписі Закладу судом розцінюються лише як намагання відповідача створити штучні, не передбачені законом, перешкоди для поновлення на посаді незаконно звільненого позивача (посада якого існує, адже Заклад не припинено і у Закладу має бути керівник).

Суд відхиляє також доводи відповідача і третьої особи про те, що скасування оскаржуваного рішення може поставити третю особу у невизначене правове становище, адже правові наслідки поновлення позивача на посаді для ОСОБА_2 визначає норма п.6 ч.1 ст.40 КЗпП України, яка є імперативною та не передбачає розбіжностей в її тлумаченні. До того ж, подаючи свою кандидатуру для участі в конкурсі, ОСОБА_2 за всіма обставинами знала (не могла не знати) про відсутність у неї обов`язкового трирічного стажу роботи у сфері культури і про те, що вона мала бути не допущена до участі у конкурсі; тому третя особа добровільно прийняла на себе ризик настання негативних наслідків у разі поновлення на посаді незаконно звільненого виконуючого обов`язки директора. Крім того, ОСОБА_2 брала участь у справі № 280/9304/21, і після ухвалення в ній рішення про скасування рішення конкурсної комісії від 31.08.2021, ОСОБА_2 це рішення не оскаржувала та до апеляційної скарги Запорізької обласної ради не приєднувалася, тобто фактично своїми діями погодилася з тим, що результати конкурсу 31.08.2021 року є протиправними.

Відповідач вказує, що єдиним законним способом припинення правовідносин, пов`язаних з призначенням ОСОБА_2 на посаду директора Закладу, є її звільнення. Ці доводи не спростовують позовних вимог, адже наслідком поновлення позивача на посаді має бути звільнення ОСОБА_2 з посади директора Закладу у відповідності до вимог п.6 ч.1 ст.40 КЗпП України, у законний спосіб.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання незаконним та скасування рішення Запорізької обласної ради від 07.10.2021 № 70 «Про призначення переможців конкурсних доборів на посади керівників комунальних закладів, що є об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області у галузі культури та укладення з ними контрактів» в оспорюваній позивачем частині, як такого, що суперечить закону і порушує право позивача на працю.

Згідно з ч.6 ст.43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. У відповідності до ч.1 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Оскільки судом встановлено, що позивач був звільнений з посади виконуючого обов`язки директора Комунального закладу «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради без законної підстави, суд ухвалює рішення про поновлення позивача на цій роботі.

У відповідності до ч.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При цьому, ця справа розглядалася більше одного року не з вини позивача, адже стороною позивача не було допущено неявок в судові засідання в цій справі. Зупинення провадження у справі, що мало місце в період часу з 18.01.2022 по 04.08.2022, було пов`язано з об`єктивною неможливістю її розгляду до набрання законної сили рішенням в адміністративній справі № 280/9304/21, крім того розгляд справи неодноразово відкладався за клопотаннями інших учасників справи, а не позивача. З огляду на те, що позивач звернувся до суду своєчасно, а тривалість вимушеного прогулу позивача не була пов`язана з поведінкою позивача, суд виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, без обмеження одним роком з дня незаконного звільнення позивача.

Виходячи зі змісту абз.3 п.2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок), середня заробітна плата в даному випадку має обчислюватися виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню.

Днем звільнення позивача є 09.12.2021, що вбачається з запису в трудовій книжці позивача (т.2 а.с.64). При цьому, судом встановлено, що з 05.10.2021 по 08.12.2021 позивач був тимчасово непрацездатним і не працював, що підтверджується листками непрацездатності в паперовій та електронній формах (т.2 а.с.65-66), тому останніми двома місяцями роботи позивача, які передували місяцю звільнення, є вересень і жовтень 2021 року.

Згідно з абз.1 п.8 розділу IV Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

В матеріалах справи (т.1 а.с.49) міститься копія довідки про доходи за підписом головного бухгалтера Комунального закладу «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради та скріплена печаткою закладу, згідно з якою, у вересні 2021 року позивачем відпрацьовано 9 днів і нараховано 14809,41 гривень заробітної плати, а у жовтні 2021 року позивачем відпрацьовано 4 дні і нараховано 11980,03 гривень заробітної плати. Таким чином, за ці два місяці позивачем відпрацьовано 13 днів і нараховано позивачеві 26789,44 гривень заробітної плати. Середньоденна заробітна плата, таким чином, становить: 26789,44 / 13 = 2060,73 гривень.

Днем звільнення, а отже і останнім днем роботи позивача було 09 грудня 2021 року перший день після поновлення працездатності (т.2 а.с.64-66). Число робочих днів, починаючи з дня, наступного за днем звільнення позивача (10 грудня 2021 року) і станом на день ухвалення рішення у справі, становить 414 робочих днів. Отже, за період вимушеного прогулу з 10 грудня 2021 року по 18 липня 2023 року розмір середнього заробітку становить: 2060,73 гривень * 414 робочих днів = 853 142,22 гривень.

Позивачем, у додаткових поясненнях від 17.06.2023, надано суду розрахунок розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Перевіривши розрахунок, суд дійшов висновку про його правильність. Також суд констатує, що матеріали справи не містять контррозрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а Заклад взагалі не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву.

Таким чином, суд стягує з Комунального закладу «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 853 142 (вісімсот п`ятдесят три тисячі сто сорок дві) гривні 22 копійки, що обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати (2060,73 гривень) на кількість робочих днів вимушеного прогулу станом на день ухвалення рішення у справі (414 днів).

Отже, аналізуючи наведені норми матеріального права, зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що відповідачами було порушено право позивача на працю, тому позовні вимоги ОСОБА_1 до Запорізької обласної ради, Комунального закладу «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради, про визнання незаконним та скасування рішення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи відповідача і третьої особи, наведені в адресованих суду заявах по суті справи, додаткових поясненнях та усних поясненнях, спростовуються вищевикладеним, а їх відхилення судом знайшло аргументацію в мотивувальній частині рішення.

При подачі позовної заяви до суду позивач по справі сплатив судові витрати, а саме судовий збір у сумі 1816,00 грн. (т.1 а.с.2) за позовними вимогами про визнання незаконним та скасування рішення і про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При цьому, у відповідності до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

За час розгляду справи, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 було викладено правовий висновок, згідно з яким, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, а за пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.

Тому позивач звільнений від сплати судового збору за позовними вимогами як про поновлення на роботі, так і про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи це, з огляду на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений 08.02.2022, при зверненні до суду позивач мав сплатити 908,00 гривень судового збору, а інші 908,00 гривень сплаченого позивачем судового збору підлягають поверненню позивачеві з державного бюджету на підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у зв`язку з внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. На підставі п.4 ч.7 ст.265 ЦПК України суд зазначає про повернення цієї частини судового збору в резолютивній частині рішення.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено в повному обсязі, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 908,00 гривень за позовною вимогою про визнання незаконним та скасування рішення підлягає стягненню з відповідача-1 Запорізької обласної ради (яким прийнято оспорюване рішення) на користь позивача.

При цьому, оскільки позивач на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за позовними вимогами про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то на підставі ч.6 ст.141 ЦПК України, судовий збір за цими позовними вимогами підлягає стягненню з відповідачів, до яких ці позовні вимоги були пред`явлені, на користь держави.

Так, позовна вимога про поновлення на роботі є немайновою вимогою, тому сума судового збору на момент 19.10.2021 за цією вимогою становила 908,00 гривень. Оскільки ця позовна вимога була заявлена до обох відповідачів (органу, який незаконно звільнив позивача, та закладу, в якому позивач працював до моменту незаконного звільнення), то судовий збір за цією позовною вимогою стягується з обох відповідачів в рівних частинах, по 454,00 гривень з кожного, на користь держави.

Позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є вимогою майнового характеру, точний розмір якої на момент звернення до суду визначити було неможливо (через відсутність інформації про точну кількість днів вимушеного прогулу), а на момент ухвалення рішення у справі розмір середнього заробітку становить 853 142,22 гривень, тому судовий збір за цією позовною вимогою становить: 853 142,22 * 1 % = 8 531,42 гривень. Оскільки ця позовна вимога була заявлена до відповідача-2 Комунального закладу «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради, то судовий збір за цією позовною вимогою стягується з відповідача-2 на користь держави. З урахуванням половини судового збору за позовною вимогою про поновлення на роботі, стягненню з відповідача-2 на користь держави підлягають: 8 531,42 + 454,00 = 8 985,42 гривень судового збору.

На підставі норми п.4 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді виконуючого обов`язки директора Комунального закладу «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради.

Керуючись ст.ст.263-265, 430 ЦПК України, ст. 16, 21 ЦК України, ст. 235 КЗпП України, ст. 21-1, 21-2, 21-5 Закону України «Про культуру», суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Запорізької обласної ради від 07.10.2021 № 70 «Про призначення переможців конкурсних доборів на посади керівників комунальних закладів, що є об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області у галузі культури та укладення з ними контрактів», крім тієї частини рішення, яка стосується комунального закладу «Запорізький академічний обласний український музично-драматичний театр ім. В.Г. Магара» Запорізької обласної ради.

Поновити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на роботі на посаді виконуючого обов`язки директора Комунального закладу «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради (ідентифікаційний код: 24911290).

Стягнути з Комунального закладу «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради (ідентифікаційний код: 24911290) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 853 142 (вісімсот п`ятдесят три тисячі сто сорок дві) гривні 22 копійки.

Стягнути з Запорізької обласної ради (ідентифікаційний код: 20507422) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Стягнути з Запорізької обласної ради (ідентифікаційний код: 20507422) на користь держави судовий збір в розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 копійок.

Стягнути з Комунального закладу «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради (ідентифікаційний код: 24911290) на користь держави судовий збір в розмірі 8 985 (вісім тисяч дев`ятсот вісімдесят п`ять) гривень 42 копійки.

Повернути ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) з державного бюджету судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок, сплачений ним на рахунок № НОМЕР_2 відповідно до квитанції № 0.0.2298496135.1 від 12.10.2021, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи № 331/5612/21.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді виконуючого обов`язки директора Комунального закладу «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради.

Відомості про сторін та інших учасників справи відповідно до п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 );

відповідач-1: Запорізька обласна рада (місцезнаходження: 69107, м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд. 164, ідентифікаційний код: 20507422);

відповідач-2: Комунальний заклад «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради (місцезнаходження: 71600, Запорізька область, Василівський район, м. Василівка, вул. Гагаріна, буд. 12, ідентифікаційний код: 24911290);

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: голова Запорізької обласної ради Жук Олена Юріївна (поштова адреса: 69107, м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд. 164);

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 28 липня 2023 року.

Суддя: Н.Г. Скользнєва