Постанова

від 01.08.2023 по справі 144/827/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 144/827/22

Провадження № 22-ц/801/1373/2023

Категорія: 61

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондарук О. П.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 серпня 2023 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів: Войтка Ю.Б., Сопруна В.В.,

з участю секретаря судового засідання Собцевої А.Р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 13 квітня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Бондарук О.П., повний текст якого складено 24 квітня 2023 року

у справі № 144/827/22

за позовом керівника Гайсинської окружної прокуратури (позивач) поданого в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області

до ОСОБА_1 (відповідач)

про визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування державної реєстрації, -

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року керівник Гайсинської окружної прокуратури звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області до ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування державної реєстрації.

Вимоги обґрунтовані тим, що в ході досудового розслідування кримінального провадження № 12020020280000099 від 01.04.2020 року було встановлено, що 07.12.2015 ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О.А. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 .

До цієї заяви вона надала довідку Маломочульської сільської ради Теплицького району № 135 від 07.08.2015 про проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 на день його смерті та заповіт від 12.05.1997, зареєстрований в реєстрі для запису нотаріальних дій Маломочульської сільської ради за № 11, за змістом якого ОСОБА_2 заповів усе своє майно ОСОБА_1 .

На підставі наданих документів, приватним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О.А. на ім`я ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 1261 від 07.12.2015 року (спадкова справа № 131/2015), згідно якого спадщина складається з права на земельну частку (пай) площею 2,94 умовних кадастрових гектара без визначення частки в натурі, розташованої на території Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області (земельної частки (паю) належної спадкодавцю ОСОБА_2 ).

На вищезазначену земельну ділянку ДП «Вінницький науково-дослідний проектний інститут землеустрою» у 2015 році на підставі технічного завдання та договору на виконання робіт від 11.12.2015 року № 5675 (укладеного між замовником - ТОВ «Теплик-Агро» та виконавцем - ДП «Вінницький НДП інститут землеустрою) виготовлено технічну документацію та присвоєно кадастровий номер земельної ділянки - 0523783900:01:000:0167, обчислено площу даної земельної ділянки - 4,3231 га і визначено її координати на місцевості в натурі.

07.12.2015 за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області з кадастровим номером 0523783900:01:000:0167 площею 4,3231 га.

Разом з тим, відповідно до висновку проведеної у кримінальному провадженні № 12020020280000099 від 01.04.2020 Вінницьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України судово-технічної експертизи документів (заповіту ОСОБА_2 від 12.05.1997 та довідки Маломочульської сільської ради Теплицького району № 135 від 07.08.2015), зображення відбитку печатки: «Маломочульська сільська рада* Теплицького району Вінницької області *Україна*» у заповіті від 12.05.1997 спадкової справи № 131/2015, нанесені за допомогою друкуючого пристрою із струменевим способом формування зображень та зображення відбитків штампу: «Україна Маломочульська сільська рада Ідентифікаційний код 0433070523834, Вінницька обл., Теплицький район, с. Мала Мочулка, вул. Радянська, буд 10 №_ « » 20 р» та зображення відбитків печатки: «УКРАЇНА* Вінницька область Теплицький район с. Мала Мочулка * Маломочульська сільська рада * Ідент. код 04330705*» в довідці № 135 від 07.08.2015 спадкової справи № 131/2015 нанесені за допомогою друкуючого пристрою з струменевим способом формування зображень, що свідчить про їх підробку.

Крім того, згідно журналу для реєстрації нотаріальних дій Маломочульської сільської ради, заповіт ОСОБА_2 від 12.05.1997 в реєстрі для запису нотаріальних дій Маломочульської сільської ради не зареєстрований, натомість у даному реєстрі за № 11 зареєстровано заповіт іншої особи - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Оскільки свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане приватним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О.А. на підставі підробленого заповіту, земельна ділянка з кадастровим номером 0523783900:01:000:0167, площею 4,3231 га, розташована на території Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області, передана у власність ОСОБА_1 у спосіб не передбачений законом, тобто з порушенням встановленого законодавством порядку.

За вказаних обставин вбачається порушення права власності на землю, відновлення якого можливо лише шляхом визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом та скасування державної реєстрації.

Рішення суду першої інстанції

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 13 квітня 2023 року позов задоволено. Визнано недійсним заповіт від 12.05.1997, зареєстрований 18.09.2015 року в спадковому реєстрі та в реєстрі для запису нотаріальних дій Маломочульської сільської ради за № 11, відповідно до якого ОСОБА_2 заповів усе своє майно ОСОБА_1 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 07.12.2015 року та зареєстроване в реєстрі за № 1261 приватним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О.А., яким посвідчено, що спадкоємцем зазначеного в заповіті майна померлого ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0523783900:01:000:0167 площею 4,3231 га, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис № 13184697 від 05.02.2016 року, припинивши за ОСОБА_1 право власності на зазначену земельну ділянку.

Стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь Вінницької обласної прокуратури сплачений судовий збір у розмірі 7 443 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із судовим рішенням, 02 червня 2023 року відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що дві позовні вимоги - визнання недійсним заповіту та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку були предметом розгляду у судах першої, апеляційної та касаційної інстанціях і в їх задоволенні було відмовлено Вінницьким апеляційним судом, постанова якого залишена без змін касаційною інстанцією.

Крім того, вважає, що спірна земельна ділянка не належить до земель комунальної власності, а тому Теплицька селищна рада не має права нею розпоряджатись, а відтак жодних її прав та інтересів не було порушено.

Звертає увагу також на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якого було заявлено в суді першої інстанції. Так, на думку апелянта, строк позовної давності повинен відраховуватись із моменту реєстрації права власності на майно за апелянтом, тобто з 05.02.2016 і найпізнішою датою звернення до суду із цим позовом є 05.02.2019.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін наголошуючи на відмінності підстави позову в цій справі від справи про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину і скасування державної реєстрації, що розглядалася раніше. Вказує на те, що саме в Теплицької сільської ради виникло право на оформлення земельної ділянки в комунальну власність після смерті ОСОБА_2 , а також на те, що прокурор дізнався і повідомив селищну раду про порушення її прав лише в серпні 2019 року, отримавши висновок експертизи про підробку заповіту.

У відповіді на відзив апелянт наполягає на доводах апеляційної скарги.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 червня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою суду від 20 червня 2023 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Клінчиков С.О. вимоги апеляційної скарги підтримав і просив задовольнити на умовах, викладених у ній.

В судовому засіданні прокурор Паук В.В. проти вимог апеляційної скарги заперечував, просить залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване.

Представник Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, в інтересах якої подано позов, повідомлений в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з`явився, направивши суду заяву про розгляд справи за відсутністю представника селищної ради.

Встановлені судом першої інстанції обставини

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 в селі Мишарівка Теплицького району Вінницької області у віці 90 років помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 07 грудня 2015 року.

Відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН номер 0170761, ОСОБА_2 , на підставі рішення Теплицької районної державної адміністрації від 08.04.1997 року № 92, було надано право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Мишарівське» село Мишарівка Теплицького району Вінницької області, розміром 2,94 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

07.12.2015 ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Теплицького нотаріального округу Кусюк О.А. із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який все своє майно заповідав ОСОБА_1 .

Приватним нотаріусом Теплицького нотаріального округу Кусюк О.А. видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом №1261 від 07.12.2015 року.

Згідно наведеного свідоцтва, спадщина складається з права на земельну частку (пай) площею 2,94 в умовних кадастрових гектарах без визначення частки в натурі, розташованої на території Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області, по колишньому КСП «Мишарівське» (згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВИ № 0170761, виданого Теплицькою районною державною адміністрацією Вінницької області 08.04.1997).

На вищезазначену земельну ділянку ДП «Вінницький науково-дослідний проектний інститут землеустрою» виготовлено технічну документацію та присвоєно кадастровий номер - 0523783900:01:000:0167, обчислено площу даної земельної ділянки - 4,3231 га і визначено її координати на місцевості в натурі.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.08.2022 за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Маломочульської сільської ради Теплицького району (на даний час Теплицька селищна ради Гайсинського району) Вінницької області з кадастровим номером 0523783900:01:000:0167 площею 4,3231 га.

В рамках кримінального провадження № 12020020280000099 від 02.04.2020, порушеного щодо ОСОБА_1 , проведено судову технічну експертизу документів - заповіту ОСОБА_2 від 12.05.1997 та довідки Маломочульської сільської ради Теплицького району № 135 від 07.08.2015

Згідно висновку експерта № 260 від 27.08.2019 зображення відбитку печатки: «Маломочульська сільська рада* Теплицького району Вінницької області*Україна*» у заповіті від 12.05.1997 спадкової справи № 131/2015, нанесені за допомогою друкуючого пристрою з струменевим способом формування зображень та зображення відбитків штампу: «Україна Маломочульська сільська рада Ідентифікаційний код 0433070523834, Вінницька обл., Теплицький район, с. Мала Мочулка, вул. Радянська, буд 10 №

---

« » 20 р» та зображення відбитків печатки: «УКРАЇНА* Вінницька область Теплицький район с. Мала Мочулка * Маломочульська сільська рада * Ідент. код 04330705*» в довідці № 135 від 07.08.2015 спадкової справи № 131/2015 нанесені за допомогою друкуючого пристрою з струменевим способом формування зображень, що свідчить про їх підробку (а.с. 38-43).

Згідно журналу для реєстрації нотаріальних дій Маломочульської сільської ради, заповіт ОСОБА_2 від 12.05.1997 в реєстрі для запису нотаріальних дій Маломочульської сільської ради не зареєстрований, натомість у даному реєстрі за № 11 зареєстровано заповіт іншої особи - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до інформації, наданої 23.07.2020 Маломочульською сільською радою за № 92, ОСОБА_2 , який проживав за адресою АДРЕСА_1 та помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за життя у Маломочульській сільській раді заповіт не складав. З моменту смерті ОСОБА_2 та по даний час, спадкоємці в сільську раду щодо оформлення спадкового майна не звертались, на території сільської ради спадкоємці відсутні, а також відсутня будь-яка інформація щодо наявності можливих спадкоємців, а разом із спадкодавцем спільно проживала ОСОБА_4 , яка і зверталась за отриманням акта про смерть ОСОБА_5 № 31 від 10.11.1997.

Позиція апеляційного суду

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують з огляду на таке.

Оскільки свідоцтво про право на спадщину видане на виконання заповіту, а заповіт посвідчений заповідачем ОСОБА_2 12 травня 1997 року, тому питання законності цього заповіту має вирішуватися на підставі норм, які були чинними в момент його вчинення, тобто Цивільного Кодексу УРСР, в редакції 1963 року, чинній на момент вчинення заповіту, що передбачено пунктами 4 і 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, в редакції 2003 року, відповідно до яких ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності і правила книги шостої ЦК України «Спадкове право», застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, другої статті 524 ЦК УРСР, у редакції, яка була чинною на момент смерті ОСОБА_2 , спадкоємство здійснювалося за законом і за заповітом.

Відповідно до частини 1 статті 534 ЦК УСРС кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Відповідно до статті 541 ЦК УРСР заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Статтею 1 Закону України «Про нотаріат» надано визначення поняттю нотаріату та органів і осіб, які вправі вчиняти нотаріальні дії. Нотаріат в Україні це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності (ч. 1). У сільських населених пунктах нотаріальні дії, передбачені статтею 37 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування (ч. 5).

Статтею 37 Закону України «Про нотаріат», що у сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють визначені нотаріальні дії, у тому числі, посвідчують заповіти (крім секретних).

Відповідно до частини 1 статті 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей (частина 1). По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом (частина 2).

Таким чином згідно наведених норм матеріального закону, в редакції чинній на момент вчинення заповіту ОСОБА_2 12 травня 1997 року, заповіт має бути укладений у письмовій формі із зазначенням місця і часу його укладення, має бути підписаний особисто заповідачем і обов`язково нотаріально посвідчений.

Цивільний Кодекс УРСР в редакції 1963 року не передбачав конструкції нікчемності заповіту внаслідок його складення з порушенням вимог щодо форми та посвідчення, а у випадку складення заповіту з порушенням вимог щодо форми та посвідчення такий заповіт міг оспорюватися у разі пред`явлення відповідної позовної вимоги.

Зазначених правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 542/345/19 (провадження № 61-16029св20) та у постанові від 04 травня 2022 року у справі № 752/11266/20 (провадження № 61-13180св21).

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і за її змістом правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У статті 203 ЦК України законодавством визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав вважати заповіт таким, що не відповідає вимогам закону.

Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, згідно з якою свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постанові Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 414/811/17 (провадження № 61-15499св18) виснував, що свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року в справі № 463/1540/14-ц (провадження № 61-5735св19) зроблено висновок, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину.

Отже, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, які в установленому законом порядку прийняли спадщину, є самостійною підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним.

Вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, як правило, поєднуються з іншими позовними вимогами, зокрема з вимогами, вирішення яких створює підстави для визнання свідоцтва недійсним - про визнання заповіту недійсним, усунення від права на спадкування, визнання недійсною відмови від прийняття спадщини тощо.

Встановивши, що на підставі підробленого заповіту у ОСОБА_1 не виникло права на спадкування після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 проте, оспорюваним свідоцтвом про право на спадщину за заповітом порушені інтереси держави в особі Теплицької селищної ради, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом видане 07.12.2015 року та зареєстроване в реєстрі за № 1261 приватним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О.А.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

За змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Законом України від 05 грудня 2019 року № 340-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За змістом наведеної норми у чинній редакції на відміну від положень статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зазначені висновки викладені у Постанові ВС від 09.06.2021 року у справі № 569/15704/18.

Оскільки державна реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0523783900:01:000:0167 за ОСОБА_1 , підставою проведення якої стало недійсне свідоцтво про право на спадщину за законом, порушує права та законні інтереси Теплицької селищної ради, у зв`язку з чим її порушене право підлягає захисту.

Отже, державна реєстрація права власності на вищевказану земельну ділянку за відповідачем не відповідає вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги про те, що позовні вимоги про визнання недійсним заповіту та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку уже були предметом розгляду у судах першої, апеляційної та касаційної інстанціях і в задоволенні цих вимог було відмовлено Вінницьким апеляційним судом, постанова якого залишена без змін касаційною інстанцією, є безпідставними (справа №144/1281/20).

Так, відмовляючи у задоволенні позову Бершадської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом і скасування державної реєстрації (справа №144/1281/20) апеляційний суд вказав, що з вимогою про визнання недійсним заповіту, посвідченого12 травня 1997 року, прокурор не звертався, в той час як ЦК УРСР, в редакції 1963 року, не передбачав положень про нікчемність заповіту внаслідок його складення порушенням вимог щодо форми та посвідчення, районний суд дійшов неправильних висновків про наявність підстав для задоволення позову з підстав невідповідності оспорюваного заповіту вимогам щодо його форми та посвідчення.

Зазначене є обставиною, яка виключає можливість задоволення позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та скасування державної реєстрації, оскільки позивачем не було заявлено позовної вимоги про визнання недійсним заповіту, який був підставою для видачі свідоцтва про право на спадщину.

Натомість у справі, що переглядається апеляційним судом прокурором заявлено вимогу про визнання недійсним заповіту, в обґрунтування якої надано належні та допустимі докази.

Не приймаються й до уваги доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем строку позовної давності.

Так, апелянт стверджує, що такий строк має відраховуватись з моменту реєстрації на нею права власності на майно, тобто з 05.02.2016.

Колегія суддів не може погодитись з такими доводами.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої, п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 14-96цс18.

Ключовим питанням на яке належить надати відповідь у цій справі, з урахуванням доводів апеляційної скарги та обставин встановлених судом є те, з якого моменту починається перебіг позовної давності за вимогою про визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, які пред`явлені заінтересованою особою (не стороною правочину).

З урахування принципу розумності, колегія суддів зауважує, що:

положення статті 253 ЦК України поширюються на всі випадки встановлення початку перебігу строків. Колегія суддів, з урахуванням принципу розумності, враховує, що в окремих положеннях ЦК міститься правило про визначення перебігу строку «від дня» чи «з часу», а не «від наступного дня». Такий прийом законодавчої техніки законодавець застосував, керуючись принципом економії нормативного матеріалу, проте він жодним не змінює загального правила передбаченого в статті 253 ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19);

частина третя статті 261 ЦК України є спеціальною нормою стосовно частини першої статті 261 ЦК України. Законодавець у частині третій статті 261 ЦК України передбачив особливості початку перебігу позовної давності. З урахуванням принципу розумності та справедливості, очевидним є те, що закріплення особливого початку перебігу з початком виконання недійсного правочину має поширюватися тільки на сторін цього правочину. Оскільки саме сторони (сторона) здійснюють виконання і, зрозуміло, що їм про його здійснення має бути відомо. Тобто, презюмується, що сторони (сторона) недійсного правочину обізнані про початок його виконання. Натомість заінтересована особа (не сторона правочину), яка пред`являє вимогу про визнання недійсним правочину, вочевидь може й не знати про його існування, а також про те, що почалося виконання цього правочину;

для визначення початку перебігу позовної давності за вимогою про визнання недійсним правочину, яка пред`явлена заінтересованою особою (не стороною цього правочину), належить застосовувати частину першу статті 261 ЦК України;

для визначення початку перебігу позовної давності за вимогою про визнання недійсним правочину, яка пред`явлена стороною такого правочину, належить застосовувати частину третю статті 261 ЦК України. Перебіг позовної давності за вимогою про визнання недійсним правочину, яка пред`явлена стороною такого правочину, пов`язується саме з початком виконання правочину, незалежно від того, чи був такий правочин виконано повністю і яка зі сторін здійснила виконання. Причому такий початок перебігу стосується будь-яких наслідків недійсного правочину;

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2022 року в справі № 638/20682/15 (провадження № 61-12310св20) вказано, що:

«презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 - аналіз статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.

Суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

В рамках кримінального провадження було проведено судово-технічну експертизу документів (заповіту ОСОБА_2 від 12.05.1997 та довідки Маломочульської сільської ради Теплицького району № 135 від 07.08.2015).

Висновок судово-технічної експертизи документів складено 27.08.2019 року, а тому колегія суддів вважає, що про порушення права позивача стало відомо саме з моменту отримання висновку експертизи.

До суду прокурор звернувся 26.08.2022 року, тобто в межах загального трирічного строку позовної давності.

Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався й закінчився 30 червня 2023 року.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що діями ОСОБА_1 не було порушено прав Теплицької селищної ради, оскільки спірна земельна ділянка нібито залишилася у колективній власності, а судом застосовано неефективний спосіб їх захисту, апеляційний суд зазначає таке.

Суд першої інстанції вірно виходив із того, що порушення інтересів держави в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області полягає в тому, що незаконний перехід права власності на вищезазначену земельну ділянку до ОСОБА_1 , яка не мала законного права на спадкування, спричинив порушення інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування можливості ініціювати питання передати ділянки у власність територіальної громади, оскільки за відсутності спадкоємців після смерті ОСОБА_2 , неприйняття ними спадщини у встановлений строк, спадщина у вигляді права на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності, мала б перейти відповідно до норм чинного законодавства у комунальну власність територіальної громадин, на території якої вона розташована.

Якраз для відновлення відповідних прав органу місцевого самоврядування необхідним є скасування правовстановлюючого документа і державної реєстрації земельної ділянки за відповідачем ОСОБА_1 .

За таких підстав суд першої інстанції повно встановив обставини справи і правовідносини, що виникли між сторонами і дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

По справі відсутні підстави для перерозподілу чи відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, Суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 13 квітня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий І.М. Стадник

Судді Ю.Б.Войтко

В.В. Сопрун