Ухвала

від 11.04.2024 по справі 144/827/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 144/827/22

провадження № 61-12981св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - керівник Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 13 квітня 2023 року у складі судді Бондарук О. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Стадника І. М., Войтка Ю. Б., Сопруна В. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року керівник Гайсинської окружної прокуратури звернувся з позовом в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області (далі - Теплицька селищна рада) до ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом та скасування державної реєстрації.

Позов мотивований тим, що під час досудового розслідування кримінального провадження від 01 квітня 2020 року № 12020020280000099 встановлено, що 07 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О. А. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 .

До цієї заяви вона надала довідку Маломочульської сільської ради від 07 серпня 2015 року № 135 про її проживання разом з ОСОБА_2 на день його смерті та заповіт від 12 травня 1997 року, зареєстрований в реєстрі для запису нотаріальних дій Маломочульської сільської ради за № 11, за змістом якого ОСОБА_2 заповів усе своє майно ОСОБА_1 .

На підставі наданих документів, приватний нотаріус Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О. А. видав на ім`я ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07 грудня 2015 року № 1261 (спадкова справа № 131/2015). Відповідно до зазначеного свідоцтва спадщина складається з права на земельну частку (пай) площею 2,94 умовних кадастрових гектара без визначення частки в натурі, розташованої на території Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області (земельної частки (паю) належної спадкодавцю ОСОБА_2 ).

У 2015 році на підставі технічного завдання і договору про виконання робіт від 11 грудня 2015 року № 5675 (укладений між замовником ТОВ «Теплик-Агро» і виконавцем ДП «Вінницький науково-дослідний проектний інститут землеустрою») на зазначену земельну ділянку виготовлено технічну документацію, присвоєно кадастровий номер - 0523783900:01:000:0167, обчислено площу цієї земельної ділянки - 4,3231 га і визначено її координати на місцевості в натурі.

07 грудня 2015 року за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 4,3231 га, кадастровий номер 0523783900:01:000:0167, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Маломочульської сільської ради.

Разом з тим, відповідно до висновку судово-технічної експертизи документів (заповіту ОСОБА_2 від 12 травня 1997 року та довідки Маломочульської сільської ради від 07 серпня 2015 року № 135), проведеної Вінницьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України у кримінальному провадженні від 01 квітня 2020 року № 12020020280000099, зображення відбитку печатки: «Маломочульська сільська рада* Теплицького району Вінницької області *Україна*» у заповіті від 12 травня 1997 року спадкової справи № 131/2015 нанесені за допомогою друкуючого пристрою із струменевим способом формування зображень та зображення відбитків штампу: «Україна Маломочульська сільська рада Ідентифікаційний код 0433070523834, Вінницька обл., Теплицький район, с. Мала Мочулка, вул. Радянська, буд 10 №_ « » 20 р» та зображення відбитків печатки: «УКРАЇНА* Вінницька область Теплицький район с. Мала Мочулка * Маломочульська сільська рада * Ідент. код 04330705*» в довідці від 07 серпня 2015 року № 135 спадкової справи № 131/2015 нанесені за допомогою друкуючого пристрою з струменевим способом формування зображень, що свідчить про їх підробку.

Крім того, згідно з журналом для реєстрації нотаріальних дій Маломочульської сільської ради заповіт ОСОБА_2 від 12 травня 1997 року в реєстрі для запису нотаріальних дій сільської ради не зареєстрований. У цьому реєстрі за № 11 зареєстрований заповіт іншої особи - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На переконання прокурора, оскільки свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане приватним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О. А. на підставі підробленого заповіту, земельна ділянка площею 4,3231 га, кадастровий номер 0523783900:01:000:0167, розташована на території Маломочульської сільської ради, передана у власність ОСОБА_1 у спосіб не передбачений законом, тобто з порушенням встановленого законодавством порядку.

Таким чином, існують порушення права власності на землю сільської ради, відновлення якого можливо лише шляхом визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом та скасування державної реєстрації.

Керівник Гайсинської окружної прокуратури, який звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради, просив:

визнати недійсним заповіт від 12 травня 1997 року, зареєстрований 18 вересня 2015 року в спадковому реєстрі та в реєстрі для запису нотаріальних дій Маломочульської сільської ради за № 11, відповідно до якого ОСОБА_2 заповів усе своє майно ОСОБА_1 ;

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 07 грудня 2015 року та зареєстроване в реєстрі за № 1261 приватним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О. А., яким посвідчено, що спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 4,3231 га, кадастровий номер 0523783900:01:000:0167, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис від 05 лютого 2016 року № 13184697, припинивши за ОСОБА_1 право власності на зазначену земельну ділянку.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 13 квітня 2023 року, яке залишене без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 01 серпня 2023 року, позов керівника Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради задоволено.

Визнано недійсним заповіт від 12 травня 1997 року, зареєстрований 18 вересня 2015 року в спадковому реєстрі та в реєстрі для запису нотаріальних дій Маломочульської сільської ради за № 11, відповідно до якого ОСОБА_2 заповів усе своє майно ОСОБА_1 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 07 грудня 2015 року та зареєстроване в реєстрі за № 1261 приватним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О. А., яким посвідчено, що спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 4,3231 га, кадастровий номер 0523783900:01:000:0167, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис від 05 лютого 2016 року № 13184697, припинивши за ОСОБА_1 право власності на зазначену земельну ділянку.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь Вінницької обласної прокуратури сплачений судовий збір у сумі 7 443,00 грн.

Оскільки свідоцтво про право на спадщину видане на виконання заповіту, а заповіт посвідчений заповідачем ОСОБА_2 12 травня 1997 року, то суди вирішували питання щодо законності цього заповіту на підставі норм, які були чинними на час його вчинення, тобто норм ЦК УРСР 1963 року, чинних на момент вчинення заповіту, що передбачено пунктами 4 і 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України 2003 року, відповідно до яких ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності і правила книги шостої ЦК України «Спадкове право», застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, вважав, що підроблення заповіту ОСОБА_2 фактично є складенням його з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. За таких обставин є підстави для визнання заповіту недійсним.

Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Отже, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, які в установленому законом порядку прийняли спадщину, є самостійною підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним.

Вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, як правило, поєднуються з іншими позовними вимогами, зокрема з вимогами, вирішення яких створює підстави для визнання свідоцтва недійсним - про визнання заповіту недійсним, усунення від права на спадкування, визнання недійсною відмови від прийняття спадщини тощо.

Встановивши, що на підставі підробленого заповіту у ОСОБА_1 не виникло права на спадкування після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , проте оспорюваним свідоцтвом про право на спадщину за заповітом порушені інтереси держави в особі Теплицької селищної ради, суди зробили висновок про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яке видане приватним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О. А. 07 грудня 2015 року та зареєстроване в реєстрі за № 1261.

Суди також вказали, що державна реєстрація права власності за

ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 0523783900:01:000:0167, підставою проведення якої стало недійсне свідоцтво про право на спадщину за законом, порушує права та законні інтереси Теплицької селищної ради, тому таке право підлягає захисту. Державна реєстрація права власності на вказану земельну ділянку за відповідачем не відповідає вимогам закону.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що позивач обрав правильний спосіб захисту, позов пред`явлено до належного відповідача, а тому його порушене право підлягає захисту шляхом скасування державної реєстрації права власності із припиненням такого права.

Крім того, суд першої інстанції вказав, що на час виникнення права держави на отримання спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_2 , відповідно до статті 31 Закону України «Про власність» (норми якого діяли на той час), до державної власності в Україні належала загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно - територіальних одиниць (комунальна власність).

Суб`єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів, які також виступають суб`єктами права державної власності на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності (стаття 32 Закону України «Про власність»).

Законом України від 10 липня 2018 року № 2498-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні», який набрав чинності з 1 січня 2019 року, установлено, що з дня набрання чинності даним законом землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Цей Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Відповідно до Закону України від 28 квітня 2021 року № 1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» розділ 10 Перехідних положень ЗК України доповнено пунктом 24, який передбачає, що землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад (з дня набрання чинності цим пунктом - 27 травня 2021 року). Тобто, на даний час відповідно до вказаного закону спірна земельна ділянка мала б перейти у комунальну власність територіальної громади.

Згідно з даними сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0170761 ОСОБА_2 на підставі рішення Теплицької районної державної адміністрації від 08 квітня 1997 року № 92 надано право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Мишарівське», на території Маломочульської сільської ради, розміром 2,94 в умовних кадастрових гектарах. Розпорядженням Теплицької районної державної адміністрації від 23 грудня 2004 року затверджено протокол про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) на території Маломочульської сільської ради від 23 грудня 2004 року, передано у власність земельні ділянки в розмірі земельної частки паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та вирішено видати державні акти на право власності на земельні ділянки власникам земельних часток (паїв) на території Маломочульської сільської ради. Крім того, в розпорядженні зазначено, що на земельні частки (паї) померлих громадян, власників сертифікатів, державні акти виготовляти спадкоємцям, після оформлення спадщини. Таким чином, саме Маломочульська сільська рада була органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Право власності набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, тому Маломочульська сільська рада як уповноважений орган мала б вчинити дії для переходу земельної ділянки у власність територіальної громади, а враховуючи те, що з 11 грудня 2020 року розпочато процедуру реорганізації Маломочульської сільської ради шляхом приєднання до Теплицької селищної ради, то на даний час саме Теплицька селищна рада є уповноваженим органом, що має вчиняти дії для переходу земельної ділянки у власність територіальної громади.

Незаконне виділення, надання в користування, передача у власність, відчуження земельних ділянок порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів. При цьому порушення інтересів держави в особі Маломочульської сільської ради (на час виникнення права на отримання спадкового майна), а в цей час Теплицької селищної ради полягає в тому, що незаконний перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_1 , яка не мала законного права на спадкування, спричинив порушення інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування, позбавивши орган місцевого самоврядування можливості ініціювати питання передачі ділянки у власність територіальної громади.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках, одним із яких є випадок, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

02 серпня 2022 року Гайсинська окружна прокуратура відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомила Теплицьку селищну раду про необхідність звернення до суду з позовною заявою про визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом та скасування державної реєстрації, а в разі нездійснення відповідних заходів у прокурора виникнуть підстави для представництва інтересів держави в особі Теплицької селищної ради. 09 серпня 2022 року селищна рада повідомила прокуратуру про те, що вона не буде звертатись до суду з вказаною позовною заявою у зв`язку із відсутністю в бюджеті необхідної суми коштів на сплату судового збору, а також у зв`язку з обмеженою кількістю працівників, що не дає можливості забезпечити в повній мірі опрацювання та представництво в судах у всіх наявних справах. Тому селищна рада не заперечувала щодо звернення прокуратури із позовною заявою в інтересах держави в її особі.

Таким чином, зволікання у зверненні Теплицької селищної ради до суду негативно впливає на дохідну частину бюджету та фінансування видатків територіальної громади, відповідно, порушує інтереси держави.

Посилання відповідача на необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 07 грудня 2015 року, яке було видане приватним нотаріусом Теплицької нотаріальної контори Кусюк О. А. та зареєстроване в реєстрі за № 1261, та про скасування права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 0523783900:01:000:0167, з тих підстав, що рішенням Теплицького районного суду від 05 травня 2022 року в справі № 144/1281/20 такі позовні вимоги вже було вирішено, суд першої інстанції відхилив.

Стосовно заяви відповідача про застосування позовної давності суд першої інстанції вказав, що відповідно до матеріалів справи Теплицький ВП Бершадського ВП ГУНП у Вінницькій області 22 лютого 2019 року вніс до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за № 12019020280000060 за фактом колективного звернення жителів села Мишарівка Теплицького району за фактом підробки заповітів у Маломочульській сільській раді. Відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, та розпочато проведення досудового розслідування. Під час проведення слідчих та розшукових дій, з метою перевірки всіх обставин та встановлення об`єктивної істини, у вказаному кримінальному провадженні Вінницьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України проведено судово-технічну експертизу документів (заповіту ОСОБА_2 від 12 травня 1997 року та довідки Маломочульської сільської ради Теплицького району від 07 серпня 2015 року № 135), матеріали якої направлено слідчому 29 серпня 2019 року. Тому, про те, що факт підробки вказаних документів зайшов своє підтвердження орган досудового розслідування дізнався лише після 29 серпня 2019 року. Надалі, 01 квітня 2020 року матеріали за даним фактом (щодо підроблення заповіту ОСОБА_2 від 12 травня 1997 року і довідки Маломочульської сільської ради Теплицького району від 07 серпня 2015 року № 135) виділено в окреме кримінальне провадження № 12020020280000099 та продовжено досудове розслідування за цим фактом. Лише 15 липня 2020 року орган прокуратури повідомив Маломочульську сільську раду про незаконність набуття відповідачем права приватної власності на спірну земельну ділянку (на підставі підроблених документів). Позов у цій справі подано до суду 26 серпня 2022 року, тому позивач не пропустив позовну давність. При цьому посилання відповідача на те, що строк потрібно рахувати з 23 липня 2019 року, тобто з дня постановлення ухвали про призначення судово-технічної експертизи документів є безпідставним, оскільки факт підроблення документів був підтверджений лише висновком цієї експертизи від 27 серпня 2019 (який направлений слідчому 29 серпня 2019 року), а не ухвалою суду про призначення експертизи.

Апеляційний суд вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги про те, що позовні вимоги про визнання недійсним заповіту та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку вже були предметом розгляду у судах першої, апеляційної та касаційної інстанціях в справі № 144/1281/20 і у задоволенні цих вимог було відмовлено апеляційним судом, постанова якого залишена без змін касаційною інстанцією. Так, відмовляючи у задоволенні позову Бершадської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом і скасування державної реєстрації у справі № 144/1281/20 апеляційний суд вказав, що з вимогою про визнання недійсним заповіту, посвідченого 12 травня 1997 року, прокурор не звертався. При цьому ЦК УРСР 1963 року не передбачав положень про нікчемність заповіту внаслідок його складення порушенням вимог щодо форми та посвідчення, то суд першої інстанції дійшов неправильних висновків про наявність підстав для задоволення позову з підстав невідповідності оспорюваного заповіту вимогам щодо його форми та посвідчення. Зазначене є обставиною, яка виключає можливість задоволення позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та скасування державної реєстрації, оскільки позивач не пред`явив позовної вимоги про визнання недійсним заповіту, який був підставою для видачі свідоцтва про право на спадщину. Натомість у справі, що переглядається, прокурором заявлено вимогу про визнання недійсним заповіту, в обґрунтування якої надано належні та допустимі докази.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем позовної давності. Особа, яка подала апеляційну скаргу, посилалась на те, що такий строк має відраховуватись з моменту реєстрації за нею права власності на майно, тобто з 05 лютого 2016 року. Проте такі аргументи суд апеляційної інстанції вважав необґрунтованими. У рамках кримінального провадження було проведено судово-технічну експертизу документів (заповіту ОСОБА_2 від 12 травня 1997 року та довідки Маломочульської сільської ради від 07 серпня 2015 року № 135). Висновок судово-технічної експертизи документів складений 27 серпня 2019 року, а тому, на переконання апеляційного суду, про порушення права позивача стало відомо саме з моменту отримання висновку експертизи. До суду прокурор звернувся 26 серпня 2022 року, тобто в межах позовної давності. Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався й закінчився 30 червня 2023 року. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Апеляційний суд також не погодився з аргументами апеляційної скарги про те, що діями ОСОБА_1 не було порушено прав Теплицької селищної ради, оскільки спірна земельна ділянка нібито залишилася у колективній власності, а суд застосував неефективний спосіб їх захисту. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що порушення інтересів держави в особі Теплицької селищної ради полягає в тому, що незаконний перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_1 , яка не мала законного права на спадкування, спричинив порушення інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування щодо можливості ініціювати питання передання земельної ділянки у власність територіальної громади, оскільки за відсутності спадкоємців після смерті ОСОБА_2 , неприйняття ними спадщини у встановлений строк, спадщина у вигляді права на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності, мала б перейти відповідно до норм законодавства у комунальну власність територіальної громадин, на території якої вона розташована. Саме для відновлення відповідних прав органу місцевого самоврядування необхідним є скасування правовстановлюючого документа і державної реєстрації земельної ділянки за відповідачем ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У серпні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 13 квітня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 серпня 2023 року, в якій просить судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди всупереч пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України безпідставно не закрили провадження в частині двох позовних вимог: про визнання недійсним заповіту та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, оскільки такі вимоги були предметом розгляду у судах першої, апеляційної та касаційної інстанціях, а в їх задоволенні відмовлено. При цьому предмет та підстави позовних вимог прокурора в інтересах держави у цій справі та у справі № 144/1281/20, рішення в якій набрало законної сили, є тотожними, а участь у вказаній справі та у справі, що переглядаються, беруть одні і ті ж особи (сторони). Таким чином, суд першої інстанції був зобов`язаний закрити провадження у цій справі щодо вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку. Апеляційний суд щодо відповідних доводів апеляційної скарги належним чином не спростував;

спірна земельна ділянка не належить до комунальної власності, тому у Теплицької селищної ради немає повноважень розпоряджатись такою земельною ділянкою. За таких обставин жодні права та інтереси позивача Теплицької селищної ради не порушено;

суди першої та апеляційної інстанцій всупереч пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України не зупинили провадження у цій справі до винесення ухвалення вироку щодо ОСОБА_1 в кримінальному провадженні від 01 квітня 2020 року № 12020020280000099 (справа №144/1009/20), яка перебуває у провадженні Гайсинського районного суду Вінницької області. Обставини, які будуть встановлені у справі № 144/1009/20, зокрема винуватість чи невинуватість ОСОБА_1 у підробленні документів (заповіту ОСОБА_2 від 12 травня 1997 року та довідки Маломочульської сільської ради від 07 серпня 2015 року № 135), мають важливе значення для правильного вирішення спору у справі, що переглядається;

суди не надали належної оцінки тому факту, що позивач пред`явив вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування державної реєстрації права власності, задоволення яких не може вплинути на права позивача щодо права на земельну ділянку. Ефективним способом захисту порушеного права позивача є позов про витребування спірної земельної ділянки, проте такої вимоги позивач не пред`явив. За таких обставин суди повинні були відмовити у задоволенні позову у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту порушеного права;

позивач пропустив позовну давність, про застосування якої було заявлено в суді першої інстанції. На переконання відповідача, позовна давність почала свій перебіг з моменту реєстрації за нею права власності на спірну земельну ділянку, тобто з 05 лютого 2016 року. Прокурор звернувся з позовом у цій справі лише 26 серпня 2022 року, тобто з пропуском позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Проте суди зазначеного не врахували та дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

Позиція інших учасників справи

У жовтні 2023 року керівник Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що доводи касаційної скарги щодо: наявності рішення суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; відсутності порушення прав держави в особі Теплицької селищної ради; щодо необхідності зупинення провадження у цій справі до винесення ухвалення вироку щодо ОСОБА_1 в кримінальному провадженні від 01 квітня 2020 року № 12020020280000099 (справа № 144/1009/20), яка на час подання касаційної скарги перебуває у провадженні Гайсинського районного суду Вінницької області; обрання неправильного способу захисту порушеного права; пропущення позовної давності є необґрунтованими. При цьому аргументи особи, яка подала касаційну скаргу, спростовуються матеріалами справи.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 144/827/22, витребувано справу з суду першої інстанції.

У вересні 2024 року матеріали цивільної справи № 144/827/22 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 11 вересня 2023 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17, від 31 серпня 2021 року у справі № 916/1852/20, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 07 листопада 2018 року у справі

№ 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц, від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, від 17 лютого 2021 року у справі № 278/765/18, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 30 січня 2019 року в справі № 706/1272/14-ц, від 04 вересня 2022 року у справі № 383/321/20, від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19, від 28 грудня 2022 року у справі № 216/4295/20 та у постановах Верховного Суду України від 04 лютого 2016 року у справі № 816/3798/14, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16; судове рішення також оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0170761 на підставі рішення Теплицької районної державної адміністрації від 08 квітня 1997 року № 92 ОСОБА_2 належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Мишарівське», розміром 2,94 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

07 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Теплицького нотаріального округу Кусюк О. А. із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який заповідав їй усе своє майно.

Приватний нотаріус Теплицького нотаріального округу Кусюк О. А. видала ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07 грудня 2015 року № 1261.

Згідно з вказаним свідоцтвом спадщина складається з права на земельну частку (пай) площею 2,94 в умовних кадастрових гектарах без визначення частки в натурі, розташованої на території Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області, по колишньому КСП «Мишарівське».

Щодо зазначеної земельної ділянки ДП «Вінницький науково-дослідний проектний інститут землеустрою» виготовило технічну документацію, присвоєно кадастровий номер - 0523783900:01:000:0167, обчислено площу цієї земельної ділянки - 4,3231 га і визначено її координати на місцевості в натурі.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 серпня 2022 року за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 4,3231 га, кадастровий номер 0523783900:01:000:0167, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Маломочульської сільської ради Теплицького району (на цей час Теплицька селищна ради Гайсинського району) Вінницької області.

У межах кримінального провадження від 01 квітня 2020 року № 12020020280000099, порушеного щодо ОСОБА_1 , проведено судову технічну експертизу документів, а саме: заповіту ОСОБА_2 від 12 травня 1997 року та довідки Маломочульської сільської ради Теплицького району від 07 серпня 2015 року № 135.

Згідно з висновком експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 27 серпня 2019 року № 260 зображення відбитку печатки: «Маломочульська сільська рада* Теплицького району Вінницької області*Україна*» у заповіті від 12 травня 1997 року спадкової справи № 131/2015 нанесені за допомогою друкуючого пристрою з струменевим способом формування зображень та зображення відбитків штампу: «Україна Маломочульська сільська рада Ідентифікаційний код 0433070523834, Вінницька обл., Теплицький район, с. Мала Мочулка, вул. Радянська, буд 10 №

---

« » 20 р» та зображення відбитків печатки: «УКРАЇНА* Вінницька область Теплицький район с. Мала Мочулка * Маломочульська сільська рада * Ідент. код 04330705*» в довідці від 07 серпня 2015 року № 135 спадкової справи № 131/2015 нанесені за допомогою друкуючого пристрою з струменевим способом формування зображень.

Відповідно до журналу для реєстрації нотаріальних дій Маломочульської сільської ради заповіт ОСОБА_2 від 12 травня 1997 року в реєстрі для запису нотаріальних дій сільської ради не зареєстрований. У цьому реєстрі за № 11 зареєстровано заповіт іншої особи - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з інформацією, наданою Маломочульською сільською радою 23 липня 2020 року, ОСОБА_2 , який проживав за адресою АДРЕСА_1 та помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за життя у Маломочульській сільській раді заповіт не складав. З моменту смерті ОСОБА_2 та на цей час спадкоємці до сільської ради щодо оформлення спадкового майна не звертались, на території сільської ради спадкоємців немає, а також відсутня будь-яка інформація щодо наявності можливих спадкоємців. Разом із спадкодавцем спільно проживала ОСОБА_4 , яка і зверталась за отриманням акта про смерть ОСОБА_5 від 10 листопада 1997 року № 31.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має правона захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем іза захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19)).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 статті 131-1 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia), заява № 42454/02, § 35).

За змістом частини другої статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80) та інші).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункти 8.10, 8.12) від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81)).

Незалежно від того, хто саме звернувся до суду, - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор - у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор. На відміну від останнього та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 82-83)).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; тут і далі - у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду).

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 45)). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову).

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього кодексу (абзац третій статті 45 ЦПК України у вказаній редакції).

У пунктах 4, 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України в редакції 2003 року передбачено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Правила статті 1277 Цивільного кодексу України про відумерле майно застосовуються також до спадщини, від дня відкриття якої до набрання чинності цим Кодексом спливло не менше одного року.

У справі, що переглядається, прокурор пред`явив позовні вимоги про визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом та скасування державної реєстрації. Оскільки свідоцтво про право на спадщину видане на виконання заповіту, а заповіт посвідчений заповідачем ОСОБА_2 12 травня 1997 року, то питання законності цього заповіту повинно вирішуватися на підставі норм, які були чинними в момент його вчинення, тобто ЦК УРСР 1963 року, чинних на момент вчинення заповіту.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 671/22/19 (провадження № 61-9511сво19) вказано, що

«під відкриттям спадщини розуміється настання певних юридичних фактів, зумовлюють виникнення спадкових правовідносин. При цьому як юридичний факт відкриття спадщини характеризується двома параметрами: (1) часом відкриття; (2) місцем відкриття. Час відкриття спадщини має важливе значення, оскільки на час відкриття спадщини визначаються, зокрема: склад спадщини; коло спадкоємців; матеріальний закон, який буде застосовуватись до спадкових відносин.

За загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. У зв`язку з чим законодавець передбачає, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Проте із загального правила про застосування актів цивільного законодавства до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ними чинності абзацом 2 пункту 5 Прикінцевих пунктом передбачається виняток.

У ЦК УРСР законодавець, на відміну від ЦК України та існування конструкції «відумерлої спадщини», передбачав автоматичний перехід спадщини за правом спадкоємства до держави. Будь-яких дій щодо прийняття спадщини держава не здійснювала. Держава при існуванні юридичних фактів, визначених пунктами 1-5 частини першої статті 555 ЦК УРСР, завжди приймала спадщину і не могла від неї відмовитися. Оскільки держава не мала права відмовитися від прийняття спадщини, то у випадку, коли спадкоємці за законом або за заповітом не прийняли спадщину або відмовилися від спадщини, спадщина вважалася прийнятою державою. З урахуванням того, що в частині першій статті 555 ЦК УРСР закріплювався автоматичний перехід спадщини до держави, та існував строк шість місяців для прийняття спадщини іншими спадкоємцями, то абзац 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України може застосовуватися тільки, якщо спадщина відкрилась після 01 липня 2003 року, проте не була прийнята ніким зі спадкоємців, що мали право спадкування відповідно до норм ЦК УРСР. Тому однорічний строк, який встановлений частиною другою статті 1277 ЦК України та в абзаці 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, може підлягати обчисленню, починаючи не раніше 01 липня 2003 року».

У справі, що переглядається:

керівник Гайсинської окружної прокуратури звернувся з позовом в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом та скасування державної реєстрації. На обґрунтування підстав для звернення з позовом прокурор зазначав, що відповідно до даних сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0170761 ОСОБА_2 на підставі рішення Теплицької районної державної адміністрації від 08 квітня 1997 року № 92 надано право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Мишарівське» на території Маломочульської сільської ради розміром 2,94 в умовних кадастрових гектарах. Розпорядженням Теплицької районної державної адміністрації від 23 грудня 2004 року затверджено протокол про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) на території Маломочульської сільської ради від 23 грудня 2004 року передано у власність земельні ділянки в розмірі земельної частки паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та вирішено видати державні акти на право власності на земельні ділянки власникам земельних часток (паїв) на території Маломочульської сільської ради. Крім того, в розпорядженні зазначено, що на земельні частки (паї) померлих громадян, власників сертифікатів, державні акти виготовляти спадкоємцям, після оформлення спадщини. Тому, на переконання прокурора, саме Маломочульська сільська рада була органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Крім того, з 11 грудня 2020 року розпочато процедуру реорганізації Маломочульської сільської ради шляхом приєднання до Теплицької селищної ради, отже Теплицька селищна рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Маломочульської сільської ради і на час звернення з позовом до суду є уповноваженим органом, що має вчиняти дії для переходу, земельної ділянки у власність територіальної громади;

02 серпня 2022 року Гайсинська окружна прокуратура відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомила Теплицьку селищну раду про необхідність звернення до суду з позовною заявою про визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом та скасування державної реєстрації, а в разі нездійснення відповідних заходів у прокурора виникнуть підстави для представництва інтересів держави в особі Теплицької селищної ради;

09 серпня 2022 року селищна рада повідомила прокуратуру про те, що вона не буде звертатись до суду з вказаною позовною заявою у зв`язку із відсутністю в бюджеті необхідної суми коштів на сплату судового збору, а також у зв`язку з обмеженою кількістю працівників, що не дає можливості забезпечити в повній мірі опрацювання та представництво в судах у всіх наявних справах. Тому селищна рада не заперечувала щодо звернення прокуратури із позовною заявою в інтересах держави в її особі;

порушення інтересів держави в особі Маломочульської сільської ради (на час виникнення права на отримання спадкового майна), а на час звернення з позовом до суду Теплицької селищної ради, полягають в тому, що незаконний перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_1 , яка не мала законного права на спадкування, спричинив порушення інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування, позбавивши цей орган можливості ініціювати питання передачі ділянки у власність територіальної громади, оскільки за відсутності спадкоємців після смерті ОСОБА_2 , неприйняття ними спадщини у встановлений строк, спадщина у вигляді права на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності КСП «Прогрес» села Мала Мочулка на території Маломочульської сільської ради (на даний час Теплицької селищної ради) розміром 2,94 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі, належного спадкодавцю згідно з сертифікатом на право на земельну частку (пай), а на даний - земельна ділянка площею 4,3231 га, кадастровий номер 0523783900:01:000:0167, мала б перейти у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована. При цьому до моменту переходу права власності територіальній громаді Маломочульська сільська рада (на даний час Теплицька селищна рада) в особі уповноваженої посадової особи органу місцевого самоврядування відповідно до статті 1283 ЦК України зобов`язана вживати заходів до охорони спадкового майна, а згідно з статтею 1285 ЦК України має право на вчинення будь-яких дій, спрямованих на збереження спадщини до з`явлення спадкоємців або до прийняття спадщини. Крім того, відповідно до статті 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» селищна рада має право надавати цю земельну ділянку в оренду та отримувати за неї орендну плату. Отже, не отримання орендної плати негативно впливає на дохідну частину бюджету та фінансування видатків територіальної громади, тобто порушує інтереси держави;

проте станом на час виникнення спірних правовідносин ЦК УРСР 1963 року передбачав автоматичний перехід спадщини за правом спадкоємства саме до держави.

За таких обставин керівник Гайсинської окружної прокуратури, з урахуванням норм законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, за умови існування та належного обґрунтування відповідних підстав, міг звертатись до суду з позовом в інтересах держави (без визначення конкретного органу) до ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом та скасування державної реєстрації, а не з аналогічним позовом в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року).

Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Разом із тим постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року у справі № 144/1281/20 (провадження № 61-7809св21) за позовом виконуючого обов`язки керівника Бершадської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Маломочульської сільської ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та скасування державної реєстрації касаційний суд переглянув постанову Вінницького апеляційного суду від 13 липня 2022 року у подібних правовідносинах по суті. Таким чином, суд касаційної інстанції за аналогічних спірних правовідносин вважав можливим звернення прокурора в інтересах держави в особі Маломочульської сільської ради, тобто представництво прокурором інтересів держави саме в особі сільської ради.

Наведений приклад свідчить про застосування судом касаційної інстанції у різних палатах принципово відмінного підходу до тлумачення статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у контексті застосування норм ЦК УРСР 1963 року та Закону України «Про власність».

Тому колегія суддів вважає за необхідне передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування норм у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року у справі № 144/1281/20 (провадження № 61-7809св21), та вказівки, що: «у спірних правовідносинах з урахуванням норм ЦК УРСР 1963 року, чинного на час їх виникнення, за умови існування та належного обґрунтування відповідних підстав, прокурор може звертатись до суду з позовом в інтересах держави (без визначення конкретного органу)».

Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Справу № 144/827/22 передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

Є. В. Краснощоков