Постанова

від 27.07.2023 по справі 760/8138/14-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №758/13236/14-ц Головуючий в суді І інстанції Анохін А.М.

Провадження № 22-ц/824/9727/2023 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В.,

за участі секретаря Малашевського О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 листопада 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерфудс», про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмети іпотеки в рахунок погашення заборгованості за договором про надання кредиту,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2014 року АТ «Піреус Банк МКБ» звернувся до суду із вказаним позовом, на обґрунтування якого вказував, що 07 вересня 2011 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерфудс» було укладено договір про надання кредиту у формі кредитної лінії, відповідно до умов якого останньому відкрито відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом у розмірі 4 900 000 грн. та строком користування кредитом до 06 вересня 2014 року.

У забезпечення виконання вказаного вище кредитного договору, 07 вересня 2011 року між АТ «Піреус Банк МКБ» та ОСОБА_5 , ОСОБА_1 було укладено окремі договори поруки, відповідно до умов яких останні поручилися перед банком за виконання позичальником кредитних зобов`язань.

Крім того, кредитний договір від 07 вересня 2011 року було забезпечено наступними договорами іпотеки: договором іпотеки від 07 вересня 2011 року, укладеним між позивачем та ОСОБА_2 , на підставі якого передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 ; договором іпотеки від 07 вересня 2011 року, укладеним між позивачем та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , на підставі якого передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 ; договором іпотеки від 13 вересня 2011 року, укладеним між позивачем та ОСОБА_6 , на підставі якого передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_3 ; договором іпотеки від 08 вересня 2011 року, укладеним між позивачем та ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , на підставі якого передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_4 .

Вказував, що позичальник не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, а тому станом на 23 січня 2014 року в останнього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 4 621 483,79 грн., з яких: 3 500 000 грн. - сума основного боргу по кредиту; 1 074 193,62 грн. - сума нарахованих і не сплачених процентів; 47 290,17 грн. - сума пені за несвоєчасну сплату процентів.

03 лютого 2014 року банк направив відповідачам вимогу з проханням усунути порушення кредитного договору, проте така вимога залишена без задоволення.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням заяв про відмову від частини позовних вимог, банк просив суд про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ» заборгованість та штрафні санкції згідно Договору про надання кредиту у формі кредитної лінії № SME_WC/05575 від 07 вересня 2011 року, що станом на 07.09.2020 року складає 360 621,21 грн., з яких 160484,11 грн. сума заборгованості за відсотками, 66239,32 грн. пеня за несплату відсотків, 133897,78 пеня за несплату кредиту.

Звернути стягнення на належне ОСОБА_2 на праві власності нерухоме майно, яке було передане в іпотеку Публічному акціонерному товариству «ПІРЕУС БАНК МКБ», в якості забезпечення виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфудс» за Договором про надання кредиту у формі кредитної лінії № SME_WC/05575 від 07 вересня 2011 року, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .

Звернути стягнення на належне ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на праві власності нерухоме майно, яке було передане в іпотеку Публічному акціонерному товариству «ПІРЕУС БАНК МКБ», в якості забезпечення виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфудс» за Договором про надання кредиту у формі кредитної лінії № SME_WC/05575 від 07 вересня 2011 року, а саме: квартиру АДРЕСА_2 .

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 12 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник АТ «Піреус Банк МКБ» подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та задовольнити позов, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом усіх обставин справи.

Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що місцевим судом не враховано, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.01.2015 року по справі № 910/22791/14, яка набрала законної сили та яка, відповідно до ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», є обов`язковою до виконання, було встановлено розмір заборгованості за кредитним договором, а також встановлено розмір та період нарахування пені.

Вказує, що місцевим судом не зазначено, якими саме доказами підтверджується факт погашення заборгованості за кредитним договором в частині сплати пені за несплату відсотків, пені за несплату кредиту та суми заборгованості за відсотками.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не мав право нараховувати проценти після пред`явлення вимоги про дострокове погашення заборгованості, та того, що під час розгляду справи відбулось повне погашення процентів в тому розмірі, який визначався на момент пред`явлення вимоги.

Крім того, суд вважав необґрунтованою вимогу позивача про стягнення нарахованої на проценти неустойки, оскільки право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування, та враховуючи, що звертаючись з позовом в квітні 2014 року позивач не пред`являв вимоги про сплату пені за несвоєчасну сплату кредиту, звернення з такою вимогою 14.09.2020 року відбулось з пропуском строку позовної давності, а відповідачем заявлено вимогу про застосування строку позовної давності. Разом з цим, місцевий суд виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, а саме щодо дійсного розміру заборгованості відповідачів по сплаті неустойки, періоди за які така заборгованість була нарахована.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 07 вересня 2011 року між ПАТ «Піреус Банк МКБ» та ТОВ «Інтерфудс» було укладено договір про надання кредиту у формі кредитної лінії (а. с. 9-17).

Відповідно до п. 2 ч. 1 вказаного вище кредитного договору банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом у розмірі 4 900 000 грн. та строком користування кредитом до 06 вересня 2014 року, а позичальник приймає кредитні кошти, зобов`язується повернути у повному обсязі та сплатити проценти, інші платежі, на умовах та в порядку, передбачених цим договором.

Згідно з п. 3 ч. 1 кредитного договору сторони прийшли до згоди, що процентна ставка за користування кредитом у період з 07 вересня 2011 року по 06 вересня 2012 року є фіксованою, а у період з 07 вересня 2012 року по 06 вересня 2014 року є плаваючою.

Фіксована процентна ставка на дату укладення кредитного договору дорівнює 17 % річних, і може змінюватись відповідно до кредитного договору.

Плаваюча процентна ставка за користування кредитом встановлюється банком та складається з базової ставки + спред.

Базова ставка - це мінімальна процентна ставка по строковим депозитам фізичних осіб у валюті тотожній валюті Кредиту, що розміщені в банку на строк 6 місяців, з виплатою процентів в кінці строку дії депозитного договору.

Спред - це 5,5 %, що визначений станом на дату укладання цього договору. Розмір спреду встановлюється банком на весь строк дії цього договору і не підлягає зміні за винятком випадків передбачених договором.

Відповідно до п. 3.2 ч. 2 кредитного договору позичальник зобов`язаний сплачувати нараховані банком проценти щомісячно в дату сплати процентів, вказану в ч. 1 кредитного договору з урахуванням вимог п. 8.10 ч. 2 цього договору.

Згідно з пунктами 6.1., 6.2. ч. 2 кредитного договору за несвоєчасне виконання позичальником боргових зобов`язань, позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого (несвоєчасно) сплаченого платежу за кожний день такого прострочення.

Згідно п. 5.1.4 ч. 2 кредитного договору протягом строку дії цього договору позичальник зобов`язаний негайно повернути основну суму кредиту, разом зі сплатою інших боргових зобов`язань у повній сумі або частині, що вимагається банком, до закінчення строку користування кредитом у випадку невиконання зобов`язань згідно розділу 7 ч. 2 кредитного договору та/або порушення, упущення згідно будь-яких документів забезпечення, чинного законодавства України.

Відповідно до п. 7.1.1 ч. 2 кредитного договору випадком невиконання зобов`язань за договором є, зокрема, прострочення позичальником виконання боргових зобов`язань на строк понад 7 календарних днів.

З метою забезпечення виконання кредитного договору від 07 вересня 2011 року між позивачем та ОСОБА_5 було укладено договір поруки від 07 вересня 2011 року (а. с. 22-23).

Також у забезпечення виконання кредитного договору від 07 вересня 2011 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір поруки від 07 вересня 2011 року (а. с. 24-25).

Згідно умов вказаних вище договорів поруки ОСОБА_5 та ОСОБА_1 поручилися перед кредитором за виконання позичальником обов`язку по зобов`язаннях, що випливають з кредитного договору від 07 вересня 2011 року.

Відповідно до п. 2.1. договорів поруки поручителі як солідарні боржники відповідають перед банком за виконання боржником у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором, включаючи повернення суми кредиту, сплату процентів за користування кредитними коштами, штрафних санкцій, відшкодування збитків та інших платежів передбачених кредитним договором.

З метою забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору від 07 вересня 2011 року було укладено наступні договори іпотеки:

- договір іпотеки від 07 вересня 2011 року, укладений між позивачем та ОСОБА_2 , на підставі якого передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 26-29).

- договір іпотеки від 07 вересня 2011 року, укладений між позивачем та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , на підставі якого передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 (а. с. 30-33).

- договір іпотеки від 13 вересня 2011 року, укладений між позивачем та ОСОБА_6 , на підставі якого передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_3 (а. с. 34-37).

- договір іпотеки від 08 вересня 2011 року, укладений між позивачем та ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , на підставі якого передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_4 (а. с. 38-41).

Відповідно до п. 3.1.5. договорів іпотеки банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки та одержати задоволення своїх вимог з вартості предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця або позичальника в разі, зокрема, якщо в момент настання строку виконання будь-якого зобов`язання за кредитним договором воно не буде виконане в повному обсязі.

Відповідно до п. 6.1. договорів іпотеки банк набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких умов кредитного договору та/або іпотекодавцем будь-яких умов договору іпотеки, а також в інших випадках, передбачених цим договором та/або кредитним договором та/або законодавством України. У цьому випадку іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та позичальнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.

Судом також встановлено, що позивач взяті на себе зобов`язання щодо надання позичальнику кредитних коштів, згідно кредитного договору, виконав в повному обсязі.

В свою чергу, ТОВ «Інтерфудс» скористалося кредитними коштами, але свої зобов`язання за договором належним чином не виконало, у зв`язку з чим у останнього станом на 23 січня 2014 року утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 4 621 483,79 грн., з яких: 3 500 000 грн. - сума основного боргу по кредиту; 1 074 193,62 грн. - сума нарахованих і не сплачених процентів; 47 290,17 грн. - сума пені за несвоєчасну сплату процентів (а. с. 43-44).

Направлена вимога позивача про дострокове повернення кредиту, звернення стягнення на майно від 03 лютого 2014 року відповідачами залишена без виконання (т.1 а.с.47-49).

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк, одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 554 ЦК України встановлено, що в разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

За змістом укладених між сторонами договорів поруки поручитель та боржник відповідають перед банком як солідарні боржники.

При цьому умовами цих договорів не передбачено солідарної відповідальності поручителів між собою.

Таким чином, кожен із поручителів відповідає перед кредитором разом з боржником як солідарні боржники.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником -забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 3 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частиною першою, четвертою ст.33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з частиною першою статті 1048 та частиною першою статті 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18), від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до розрахунку заборгованості, доданого до позовної заяви, сума нарахованих та несплачених відсотків станом на 23.01.2014 року становить 1 074 193,62 грн., сума пені за несвоєчасну сплату відсотків 47 290,17 грн.

Згідно розрахунку заборгованості доданого позивачем до заяви про зменшення позовних вимог від 09.03.2017 року вбачається, що станом на 28.02.2017 року заборгованість складає 2 653 474,00 грн. - сума нарахованих та несплачених відсотків.

Як вбачається, із розрахунку заборгованості, додатного до заяви про відмову від частини позовних вимог від 12.06.2018 року №2004/06-Ш, заборгованість за кредитним договором, становить 1 653 374 грн (за нарахованими та несплаченими відсотками).

Зі змісту заяви про зменшення позовних вимог від 08.09.2020 року вбачається, що сума заборгованості за кредитним договором станом на 07.09.2020 року складає 360621,21 грн., з яких 160484,11 грн. сума заборгованості за відсотками, 66239,32 грн. пеня за несплату відсотків ( з 03.11.2013 по 02.11.2014), 133897,78 пеня за несплату кредиту (з 08.09.2014 по 02.11.2014).

З наданих позивачем розрахунків заборгованості вбачається, що після подачі позову до суду, відповідачами в період з 24.06.2016 року по 10.05.2018 року сплачено 1 549 558,89 грн., які зараховані банком в рахунок сплати відсотків.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18), від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги про дострокове повернення кредиту, згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, а з наданих позивачем розрахунків заборгованості вбачається, що банком лише за період з 2017 рік по 2020 рік зараховано 2 492 900 грн в рахунок погашення заборгованості по відсоткам, а відтак вимоги позивача про стягнення 360 621,21 грн суми заборгованості за відсотками, пені за несплату відсотків та за несплату кредиту є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що матеріалами справи не підтверджено факт погашення відповідачами заборгованості.

Разом з цим, з наданого позивачем розрахунку заборгованості неможливо встановити дійсний розмір заборгованості відповідачів по сплаті неустойки та періоди за які така заборгованість була нарахована. Належного розрахунку заборгованості по пені під час судового розгляду справи позивачем не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, у розрахунку заборгованості, доданого до позовної заяви, сума пені за несвоєчасну сплату відсотків становила 47 290,17 грн, а вже у розрахунку заборгованості за березень 2018 року розмір заборгованості становив 1 653 374 грн за нарахованими та несплаченими відсотками, про залишок заборгованості по неустойці не зазначалося.

Доводи апелянта про визначення ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.01.2015 року по справі № 910/22791/14 розміру заборгованості по пені, відхиляються колегією суддів як необґрунтовані, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини другої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що обставини встановлені ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.01.2015 року по справі № 910/22791/14 у справі про банкрутство ТОВ «Інтерфудс» не можуть вважатися преюдиційними обставинами у даній справі.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені такі порушення норм матеріального чи процесуального права, які б відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» залишити без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 листопада 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Судді: