Постанова

від 02.08.2023 по справі 826/3850/15

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/3850/15 Суддя (судді) першої інстанції: Погрібніченко І.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2023 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві, ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві, Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Головного управління Національної поліції в місті Києві, третя особа - Київська міська організація профспілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказів про звільнення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві, Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Головного управління Національної поліції в місті Києві, в якому просив, з урахуванням змін:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_2. від 16.01.2015 року № 48 о/с «По особовому складу» в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_2), інспектора сектору організації дорожнього руху відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню, з органів внутрішніх справ на підставі п.10 ч.2 ст.3 ЗУ «Про очищення влади» від 16.09.2014 року № 1682-VІІ та пп. «а» п. 62 та п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУ МВС України в місті Києві Терещука О.Д. від 30.01.2015 року № 59 о/с «Щодо особового складу», в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_2), інспектора сектору організації дорожнього руху відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню, з органів внутрішніх справ на підставі п. 10 ч. 2 ст.3 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року № 1682-VІІ та пп. «а» п. 62 та п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;

- поновити на посаді капітана міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_2), інспектора сектору організації дорожнього руху відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню;

- стягнути з Управління Державної автомобільної інспекції ГУ МВС в місті Києві на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу відповідно до розрахунку грошового забезпечення за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 ;

- стягнути моральну шкоду у розмірі 526500,00 грн з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ГУ НП в м. Києві розглянути питання про прийняття ОСОБА_1 на службу в органи Національної поліції відповідно до вимог статей перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України»;

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ МВС України ОСОБА_2 від 16.01.2015 № 48 о/с «По особовому складу» в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_2), інспектора сектору організації дорожнього руху відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню, з органів внутрішніх справ на підставі п.10 ч.2 ст.3 ЗУ «Про очищення влади» від 16.09.2014 № 1682-VІІ та пп. «а» п. 62 та п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114. Визнано протиправним та скасовано наказ начальника ГУ МВС України в місті Києві Терещука О.Д. від 30.01.2015 № 59 о/с «Щодо особового складу», в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_2), інспектора сектору організації дорожнього руху відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню, з органів внутрішніх справ на підставі п. 10 ч. 2 ст.3 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 № 1682-VІІ та пп. «а» п. 62 та п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114. Поновлено капітана міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_2), на посаді інспектора сектору організації дорожнього руху відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню, з дня, наступного після дня його звільнення, тобто з 17.01.2015. Стягнуто з ГУ МВС України у місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.01.2015 року по 07.11.2022 року у розмірі 1060 857,02 грн. Звернуто до негайного виконання рішення суду у частині поновлення капітана міліції ОСОБА_1 на посаді інспектора сектору організації дорожнього руху відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню, з дня, наступного після дня його звільнення, тобто з 17.01.2015 та в частині стягнення з ГУ МВС України у місті Києві на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 3858,33 грн. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, МВС України подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що Міністерство було позбавлено можливості проведення будь-яких перевірок щодо дій позивача, оскільки він не проходив службу безпосередньо в апараті Міністерства і під час видання наказу про звільнення позивача МВС України діяло на підставі, в межах та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

ГУ МВС України в місті Києві також подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд в частині стягнення коштів з ГУ МВС у м.Києві на користь ОСОБА_1 - середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 16.01.2015 по 07.11.2022 у розмірі 1060857,02 грн. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що позивач отримував грошове забезпечення в УДАІ ГУ МВС України в м.Києві, яке є самостійною юридичною особою, що перебуває у стані припинення, але не ліквідовано та фінансування якої здійснювалось МВС України, а тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з ГУ МВС України в м.Києві.

Позивач також подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині не задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким в цій частині позовні вимоги задовольнити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції неправильно розрахований середній заробіток за час вимушеного прогулу, не застосування компенсації втрати частини доходів є необґрунтованим, а відшкодування моральної шкоди є адекватним та ефективним способом юридичного захисту. Також апелянт зазначав, що Національна поліція України є фактичним правонаступником міліції, тому позовні вимоги до ГУ НП в м.Києві щодо розгляду питання про прийняття позивача на службу є обґрунтованою.

УДАІ ГУ МВС України в місті Києві, ГУ НП в місті Києві, Київська міська організація профспілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України відзиви на апеляційну скаргу не подавали.

В суді першої інстанції позиція ГУ НП в місті Києві обґрунтовувалась тим, що переходу прав і обов`язків у порядку правонаступництва від ліквідованого органу - ГУ МВС України в місті Києві до утвореного територіального органу юридичної особи публічного права - ГУ НП у м. Києві не здійснювалось, вимоги позивача про прийняття ОСОБА_1 на службу в органи Національної поліції відповідно до вимог статей перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України».

Будь-які письмові пояснення УДАІ ГУ МВС України в місті Києві та Київської міської організації профспілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

В силу п.3 ч.1 ст.311 КАС України, беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку письмового провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги введення в України воєнного стану, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

10.07.2023 до суду надійшла заява позивача про повернення апеляційних скарг ГУ МВС України в місті Києві та МВС України з підстав того, що представництво органів державної влади в судах здійснюється виключно прокурорами або адвокатами, однак, в силу п.16-1 «Перехідні положення» Конституції України представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (набрав чинності 30.09.2016) здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, тому, враховуючи, що провадження у даній справі відкрито ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2015, коли норми законодавства не передбачали, що представництво органів державної влади в судах здійснюється виключно прокурорами або адвокатами чи в порядку самопредставництва, відповідна заява позивача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить наступних висновків.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 1991 року проходив службу в органах внутрішніх справ України та наказом МВС України від 16.01.2015 року №48 о/с «По особовому складу», відповідно до вимог п.10 ч.2 ст.3 Закону України «Про очищення влади» та пп. «а» п.62 та п.66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, по Головному управлінню МВС України у м. Києві, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу капітана міліції ОСОБА_1 , інспектора сектору організації дорожнього руху відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району (а.с.18-22).

Наказом ГУ МВС України в місті Києві від 30.01.2015 року № 59 о/с «Щодо особового складу», відповідно до вимог п.10 ч.2 ст.3 Закону України «Про очищення влади» та пп. «а» п.62 та п.66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу капітана міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_2), інспектора сектору організації дорожнього руху відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню, 30 січня 2015 року (а.с.23).

Не погоджуючись із вказаними наказами та вважаючи своє звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що відповідачі не надали доказів того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, тобто у даному випадку, відповідачем не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом України «Про очищення влади».

За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного оскарження, колегія суддів доходить наступних висновків.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законом України «Про міліцію», Законом України «Про очищення влади» в редакціях, що були чинні на момент виникнення спірних правовідносин.

В силу вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до положень ст.38, ч.1, 2 ст.43 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування; кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

У частині другій ст.61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до ч.1 ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Згідно ст.22 Конституції України Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 установлено, що звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови й засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена (абз.4 п.5.2 мотивувальної частини Рішення).

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 передбачено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державного органу (абз.4 п.2 мотивувальної частини зазначеного Рішення).

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року за № 7-рп/2001 вказано, що наголошуючи на важливості гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, Конституція України встановила, що склад правопорушення як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності та заходи державно-примусового впливу за його вчинення визначаються виключно законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, та бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст.58, 61, п.1, 22 ч.1 ст.92 Конституції України).

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки регулюється Законом України «Про міліцію», в редакції чинній на момент виникнення правовідносин.

Відповідно до ст.18 вказаного Закону порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114 (чинній на момент виникнення правовідносин) звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров`я придатні до військової служби.

Згідно п.7-2 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є - передбачені Законом України «Про очищення влади».

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 1 Закону України "Про очищення влади" від 16.09.2014 № 1682-VII (далі - Закон № 1682-VII) очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_5 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

На виконання п. 10 ч. 1 ст. 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону № 1682-VII протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у ч.ч. 1, 2, 4 та 8 ст. 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені ч. 1 ст. 4 цього Закону

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена ч. 3 ст. 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції у період з 21.11.2013 по 22.02.2014 та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням.

Пунктом 10 частини 2 статті 3 Закону № 1682-VII встановлено, що заборона, передбачена частиною 3 статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21.11.2013 по 22.02.2014 та не були звільнені в цей період за власним бажанням з відповідної посади працівника правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань", Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України".

У п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1682-VII зазначено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в ч. 3 ст. 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.

Таким чином, заборона, передбачена ч. 3 ст. 1 Закону № 1682-VII, та процедура звільнення за нормами п. 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, може бути застосована у відношенні до позивача за умови відповідності його таким критеріям:

- обіймав посаду працівника правоохоронного органу у період з 21.11.2013 по 22.02.2014;

- складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань", Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України".

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у період з 23.12.1991 по 16.01.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ, і підставою для звільнення його зазначено п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону № 1682-VII, а саме за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження скоєння позивачем вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, про які йдеться в Законі України "Про очищення влади".

При цьому, відповідно до п. 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи № 1096 (1996), люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку. Відповідно до п. 8 вказаних принципів, дискваліфікація може стосуватися лише тих осіб, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або серйозно допомагали в їх вчиненні. Відтак, вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації).

Колегія суддів враховує позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні від 19.10.2019 у справі "Полях та інші проти України", в якій Суд зазначив, що заявники працювали над тим, що в принципі було державою, заснованою на демократичних конституційних засадах. Натомість заходи, вжиті на підстав Закону про люстрацію ґрунтувалися на тому, що здавалося своєрідною колективною відповідальністю за працю за часів ОСОБА_6 , не враховуючи жодної індивідуальної ролі чи зв`язку з будь-якими антидемократичними подіями. Існувала ймовірність того, що закон було прийнято проти тих, хто працював на державній службі за попередніх урядів, що передбачало політизацію державної служби, що само по собі суперечило проголошеній цілі законодавства. Це був усталений принцип судової практики Суду, що люстрація не може служити покаранню, відплаті чи помстою, і це стосується також українського Закону про люстрацію.

Суд вказав, що заходи за Законом про люстрацію були ширшими, ніж аналогічні заходи в інших країнах, які стосувалися лише людей, які активно працювали на колишню комуністичну владу. Крім того, Суд зазначив, що Уряд України висунув різні аргументи на підтримку закону, такі як практика розміщення корумпованих чиновників на державній службі за пана ОСОБА_6 , рішення Конституційного Суду 2010 року, яке збільшило його повноваження та передбачуване політично мотивоване переслідування протестуючих Євромайдану. Однак, ці питання не мали жодної актуальності у рішенні про застосування Закону про люстрацію до заявників. Не було виявлено зв`язку між ними та тими негативними подіями.

Ключовим у позиції Європейського Суду з прав людини у рішенні по справі "Полях та інші проти України" є висновок про те, що у цій справі поведінка заявників, щодо якої до них було застосовано заходи відповідно до Закону України "Про очищення влади", не була класифікована як "кримінальна" в національному законодавстві і не була схожа на якусь злочинну поведінку: вона полягала в тому, щоб залишатися на своїх постах, поки при владі перебував президент ОСОБА_6 .

Відтак, не було доведено, що втручання у відношенні будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві, у зв`язку із чим, Суд у згаданому рішенні визнав порушення статті 8 Конвенції щодо заявників.

Таким чином, Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України "Про очищення влади" до осіб, які у певний перебували на окремих посадах державної служби без встановленні причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів ОСОБА_6 суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв`язку відповідних осіб з такими подіями.

Беручи до уваги все вищевикладене, колегія суддів зазначає, що метою Закону № 1682-VII є недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_5 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності та гарантування права на захист.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачі не надали доказів того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, тобто у даному випадку, відповідачем не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом № 1682-VII, отже оскаржувані накази є протиправними та підлягають скасуванню.

В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі, у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи неправомірність звільнення позивача, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про необхідність його поновлення на попередньо займаній посаді.

Також, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги про зобов`язання Головне управління Національної поліції в м. Києві розглянути питання про прийняття позивача на службу в органи Національної поліції не підлягає задоволенню, оскільки такі вимоги стосуються порядку та механізму виконання рішення, а належним способом захисту прав позивача є саме поновлення на попередній посаді.

Разом з цим, перевіряючи правильність розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, здійсненого судом першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст.235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до п.2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами абз.3 п.3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 вищезазначеного Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно пункту 1.7 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21.12.2007 №499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 за №205/14896 (що був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) при виплаті особі рядового чи начальницького складу грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата

Відтак, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу обрахуванню підлягає сума заробітку за календарні дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Згідно з довідкою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві № 49 від 05.02.2015 року середня заробітна плата позивача, за два останні повні календарні місяці, що передували звільненню, складала 3678,19 грн (листопад 2014) + 4226,29 (грудень 2014) = 7904,48 грн (а.с.31).

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача для обрахунку середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу складає 7904,48 грн / 61 к.д. = 129,58 грн.

Пунктом 10 Порядку №100 (який втратив чинність з 12.12.2020, а відтак підлягає застосуванню до спірних правовідносин до 11.12.2020, що підтверджується, зокрема, постановами Верховного Суду від 04.11.2021 у справі № 826/6301/15, від 25.01.2022 у справі № 826/17708/14) було передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" від 11.11.2015 № 988 посадовий оклад за посадою, яку обіймав позивач збільшився до 2600,00 грн, тобто оклад виріс в 4 рази, що не заперечується сторонами.

Пунктом 8 цієї Постанови визначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII набрав чинності 07.11.2015, тобто з цієї дати застосовується коефіцієнт підвищення, який підлягає врахуванню до 11.12.2020 (останній день чинності п.10 Порядку №100).

Таким чином, за періоди:

- з 17.01.2015 (наступний день після звільнення) до 06.11.2015 (день, що передує дню підвищення посадового окладу) розмір середнього заробітку розраховується наступним чином - 129,58 грн (середньоденна заробітна плата) х 294 (календарні дні за відповідний період) = 38096,52 грн;

- з 07.11.2015 (день підвищення посадового окладу) по 11.12.2020 (останній день чинності п.10 Порядку №100) розмір середнього заробітку розраховується наступним чином - 129,58 грн (середньоденна заробітна плата) х 1862 (календарні дні за відповідний період) х 4 (коефіцієнт підвищення) = 965111,84 грн;

- з 12.12.2020 (день втрати чинності п.10 Постанови №100) по 07.11.2022 (день ухвалення судом першої інстанції рішення у даній справі) розмір середнього заробітку розраховується наступним чином - 129,58 грн (середньоденна заробітна плата) х 696 (календарні дні за відповідний період) = 90187,68 грн.

Отже, загальна сума середнього заробітну за період вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача становить 1093396,04 грн.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у своїй позовні заяві ОСОБА_1 просив стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з УДАІ ГУ МВС в м.Києві та він працював в УДАІ ГУ МВС в м.Києві, в якому отримував заробітну плату (грошове забезпечення), тобто саме УДАІ ГУ МВС в м.Києві є органом, який здійснював нарахування та виплату заробітної плати (грошового забезпечення) позивачу, а тому саме на нього покладається відповідний обов`язок щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача внаслідок незаконного звільнення, відповідно стягнення повинно відбуватись з УДАІ ГУ МВС в м.Києві.

Колегія суддів враховує, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції та ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи МВС України.

При цьому, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, на даний час, УДАІ ГУ МВС України в м.Києві не ліквідовано, а перебуває у стані припинення.

Суд першої інстанції вказаних обставин не врахував та помилково стягнув середній заробіток з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві.

Стосовно наведених в апеляційній сказі позивача вимог про застосування компенсації втрати частини доходів - грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає, що вказані вимоги не були заявлені позивачем в суді першої інстанції.

Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В силу ч.1, 5 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, вимоги апеляційної скарги щодо стягнення з ГУ МВС України в м.Києві компенсації частини доходів не підлягають розгляду та задоволенню.

Щодо вимог про стягнення на корить позивача моральної шкоди в розмірі526500,00 грн, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Ст. 1167 Цивільного кодексу України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

При цьому, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Втім позивач не довів суду ані факту спричинення моральної шкоди, ані причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та спричиненням моральної шкоди, оскільки суду не надано жодних доказів завдання позивачу фізичного болю, душевних страждань або приниження репутації фізичної особи, а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Та обставина, що дана справа перебувала на розгляді в суді першої інстанції більше 7 років, протягом яких позивач, як він стверджує, перебував у стані невизначеності, жодним чином не свідчить про наявність зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідачів, які були ними вчинені (допущені) протягом періоду судового розгляду справи та можливими втратами позивача немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, факт яких позивачем не доведено жодними належними та допустимими доказами.

Щодо вимог про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про не наведення позивачем достатніх причин такої (необхідності) чи обставин, які б свідчили, що рішення суду ухвалене у цій справі не буде виконано, або відповідачі будуть ухилятись від його виконання.

При цьому, процесуальним законодавством визначено право, а не обов`язок суду встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення, натомість, з огляду на обґрунтування вимог апеляційної скарги в частині встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, колегія суддів не визначила достатніх підстав для застосування положень ч. 1 ст. 382 КАС України.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст.315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням наведених норм права, враховуючи, що суд першої інстанції правильно по суті вирішив справу, однак із помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, що призвело до помилкових висновків в частині визначення розміру середнього заробітку за період вимушеного прогулу та органу, з якого підлягає стягненню середній заробіток, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційних скарг шляхом зміни рішення суду першої інстанції в мотивувальній та резолютивній частинах.

Керуючись ст.ст.243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві, ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2022 року змінити в мотивувальній частині з урахуванням висновків даної постанови та викласти абзац 5 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2022 року в такій редакції:

« 5. Стягнути з Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (код ЄДРПОУ 24523569) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 січня 2015 року по 07 листопада 2022 року у розмірі 1093396,04 грн. (один мільйон дев`яносто три тисячі триста дев`яносто шість грн, 04 коп.).».

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Текст постанови виготовлено 02 серпня 2023 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді В.О.Аліменко

А.Ю.Кучма