Ухвала

від 19.09.2023 по справі 826/3850/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 826/3850/15

адміністративне провадження № К/990/30936/23

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Рейніша Леоніда Валерійовича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 листопада 2022 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 серпня 2023 року у справі №826/3850/15 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві, Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Головного управління Національної поліції в місті Києві, третя особа - Київська міська організація профспілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказів про звільнення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві, Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Головного управління Національної поліції в місті Києві, в якому просив, з урахуванням змін:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б. від 16 січня 2015 року № 48 о/с «По особовому складу» в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 (М-090726), інспектора сектору організації дорожнього руху відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню, з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини другої статті 3 ЗУ «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-VІІ та підпунктів «а» пунктів 62 та 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУ МВС України в місті Києві Терещука О.Д. від 30 січня 2015 року № 59 о/с «Щодо особового складу», в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 (М-090726), інспектора сектору організації дорожнього руху відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню, з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини другої статті 3 ЗУ Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-VІІ та підпунктів «а» пунктів 62 та 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;

- поновити на посаді капітана міліції ОСОБА_1 (М-090726), інспектора сектору організації дорожнього руху відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню;

- стягнути з Управління Державної автомобільної інспекції ГУ МВС в місті Києві на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу відповідно до розрахунку грошового забезпечення за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 ;

- стягнути моральну шкоду у розмірі 526500,00 грн з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ГУ НП в м. Києві розглянути питання про прийняття ОСОБА_1 на службу в органи Національної поліції відповідно до вимог статей перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України»;

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 листопада 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ МВС України ОСОБА_2 від 16 січня 2015 року № 48 о/с «По особовому складу» в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 (М-090726), інспектора сектору організації дорожнього руху відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню, з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини другої статті 3 ЗУ «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-VІІ та підпунктів «а» пункту 62 та пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114. Визнано протиправним та скасовано наказ начальника ГУ МВС України в місті Києві Терещука О.Д. від 30 січня 2015 року № 59 о/с «Щодо особового складу», в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 (М-090726), інспектора сектору організації дорожнього руху відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню, з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини другої статті 3 ЗУ Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-VІІ та підпунктів «а» пунктів 62 та 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114. Поновлено капітана міліції ОСОБА_1 (М-090726), на посаді інспектора сектору організації дорожнього руху відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню, з дня, наступного після дня його звільнення, тобто з 17 січня 2015 року. Стягнуто з ГУ МВС України у місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 січня 2015 року до 7 листопада 2022 року у розмірі: 1060 857,02 грн. Звернуто до негайного виконання рішення суду у частині поновлення капітана міліції ОСОБА_1 на посаді інспектора сектору організації дорожнього руху відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню, з дня, наступного після дня його звільнення, тобто з 17 січня 2015 року та в частині стягнення з ГУ МВС України у місті Києві на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі: 3858,33 грн. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 серпня 2023 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 листопада 2022 року змінено в мотивувальній частині з урахуванням висновків даної постанови та викладено абзац 5 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 листопада 2022 року в такій редакції:

« 5. Стягнути з Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (код ЄДРПОУ 24523569) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 січня 2015 року до 7 листопада 2022 року у розмірі: 1093396,04 грн (один мільйон дев`яносто три тисячі триста дев`яносто шість грн, 04 коп.).».

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 листопада 2022 року залишено без змін.

Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, представник позивача звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), надіславши її 11 вересня 2023 року на електронну пошту Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з використанням кваліфікованого електронного підпису.

Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги й додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку, що її належить повернути скаржнику з таких підстав.

З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Щодо посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України у касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У тексті касаційної скарги заявник, серед іншого, зазначає про необхідність відступлення касаційною інстанцією від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах №826/6301/15, №826/17708/14 та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Так, відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 р. у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.

Аналіз указаних норм дозволяє дійти висновку про те, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права; 2) постанови Верховного Суду, на яку послався суд апеляційної інстанції, і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування цієї ж норми (видозміна, уточнення, відмова від такого висновку); 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду, від якого необхідно відступити, i у якій подається касаційна скарга).

Так, заявник у тексті касаційної скарги указує, що підпункт 6 пункту 3 Постанови 1213 звужує зміст та обсяг існуючих прав і свобод громадян України, протирічить частині третій статті 22 Конституції України.

З огляду на викладене, позивач вважає, що наявні підстави для відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах у справах №826/6301/15, №826/17708/14.

Перевіривши доводи скаржника Суд зауважує, що скаржником не зазначено причин для відступу, якими, зокрема, можуть бути вади попереднього рішення (його неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість) або ж зміна суспільного контексту.

З огляду на викладене, позивачем не обґрунтовано підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

На обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №477/2330/18 та у постанові Верховного Суду у справі №917/1338/18.

Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги з підстави застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права у подібних правовідносинах без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права.

Обов`язковими умовами є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Посилаючись на застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, заявник не наводить обґрунтування, які б свідчили про подібність правовідносин у цій справі та у справах, у яких Верховним Судом були зроблені висновки.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Наступною підставою оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Яким ефективно поновлюються права позивача (щодо розміру заробітної плати) в разі розгляду справи впродовж значного часу.

Пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України обов`язковим є зазначення конкретної норми права щодо застосування якої відсутній такий висновок. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Втім, подаючи касаційну скаргу на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник конкретно не вказав, яку саме норму права (пункт, частину, статтю) закону або іншого нормативно-правового акта судом апеляційної інстанції неправильно застосовано, щодо питання застосовуння якої саме норми права відсутній Висновок Верховного Суду.

Не вказавши конкретну норму права, застосування якої потребує висновку Верховного Суду, скаржник, як наслідок, належно не обґрунтував у чому саме полягала помилка суду апеляційної інстанції при застосуванні норми права та як, на його думку, відповідна норма повинна була застосовуватися.

З огляду на викладене, Суд вважає недоведеними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень).

Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв`язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження Суд не вирішує.

Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України,

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Рейніша Леоніда Валерійовича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 листопада 2022 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 серпня 2023 року у справі №826/3850/15 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві, Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Головного управління Національної поліції в місті Києві, третя особа - Київська міська організація профспілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказів про звільнення, зобов`язання вчинити дії повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

………………………….

Н.М. Мартинюк,

Суддя Верховного Суду