Постанова

від 05.07.2023 по справі 911/3312/21

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2023 року

м. Київ

Справа № 911/3312/21

Провадження № 12-43гс22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

Головуючого судді Уркевича В. Ю.

судді-доповідачкиКатеринчук Л. Й.,

суддів Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А.

за участю:

секретаря судового засідання Будлянської О. М.

представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Армукрземпроект» - Щиглов Є.О. адвокат, Мкртічян А.А.(самопредставництво),

Товариства з обмеженою відповідальністю «Денмарк Інвест» - Денисов О.А. адвокат,

розглянула у судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Армукрземпроект» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 липня 2022 року (головуючий суддя - Попікова О. В., судді Євсіков О. О., Ходаківська І. П.) та ухвалу Господарського суду Київської області від 24 січня 2022 року (суддя Мальована Л. Я.) у справі № 911/3312/21 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Армукрземпроект» до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Денмарк Інвест», 2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, 3) Фізичної особи-підприємця Кравченка Олексія Володимировича, та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1 - Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» про визнання результатів аукціону недійсними та застосування наслідків нікчемності правочину,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Вступ

У справі, що переглядається, перед судом касаційної інстанції постало питання чи є необхідним призначення судового засідання з розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення (ухвали) у справі, яка слухалася з викликом сторін в судове засідання, щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у разі, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду і така заява була задоволена судом в підготовчому судовому засіданні за участю представників.

2. Короткий зміст позовних вимог і рух справи в місцевому господарському суді

2.1. У листопаді 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Армукрземпроект» (далі - ТОВ «Армукрземпроект», позивач) звернулось до Господарського суду Київськоїобласті з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Денмарк Інвест» (далі - ТОВ «Денмарк Інвест», відповідач 1), Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі - відповідач 2) та Фізичної особи-підприємця Кравченка Олексія Володимировича (далі - відповідач 3) про визнання результатів аукціону недійсними та застосування наслідків нікчемності правочину. Ухвалою суду 12 листопада 2021 року вона призначена до розгляду в підготовчому засіданні на 08 грудня 2021 року, а ухвалою 08 грудня 2021 року відкладено підготовче засідання на 12 січня 2022 року о 12:30 год.

2.2. 08 грудня 2021 року відповідачем 1 надано відзив на позовну заяву із запереченнями щодо задоволення позовних вимог з прохальною частиною про розподіл витрат за надання правничої допомоги на суму 31 200 грн з наданням доказів укладення відповідного договору з адвокатським об`єднанням та інших документів на обґрунтування таких витрат ( том 1, а.с.157-176). Також 05 січня 2022 року відповідач 2 надав відзив на позовну заяву, обґрунтовуючи безпідставність позову. 12 січня 2022 року заперечення на позов надійшли до суду від відповідача 3.

2.3. 12 січня 2022 року до початку судового засідання у цій справі надійшла заява позивача про залишення позову без розгляду, яка задоволена ухвалою Господарського суду Київської області від 12 січня 2022 року на підставі пункту 5 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України); позивачу повернуто судовий збір, сплачений за подання позовної заяви. Ухвала винесена в судовому засіданні за відсутності представника позивача.

2.4. 20 січня 2022 року відповідач 1звернувся до суду із заявою, в якій просив стягнути з позивача фактично понесені витрати на професійну правничу допомогу на суму 26 000 грн., зменшивши тим самим суму заявлених витрат правничої допомоги та зазначаючи, що ним до відзиву надано розрахунок витрат правничої допомоги та необхідні документи.

3. Короткий зміст рішень, прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій

3.1. 24 січня 2022 року суд ухвалою на підставі частини п`ятої, шостої статті 130 ГПК України задовольнив заяву відповідача та стягнув з позивача на його користь 26 000 грн витрат на професійну правничу допомогу .

3.2. Постановляючи ухвалу, місцевий господарський суд виходив з того, що на підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу відповідач 1 надав суду: договір про надання правової допомоги від 03 грудня 2021 року, укладений між Адвокатським об`єднанням «В. Тетерський і Партнери» та ТОВ «Денмарк Інвест», додаток «Доручення» до договору, додаток «Гонорар» до договору, акт надання послуг (правової допомоги) від 08 грудня 2021 року на суму 26 000 грн, заяву на договірне списання коштів та розрахунок годин у справі № 911/3312/21.

3.3. Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду Київської області від 24 січня 2022 року, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив її скасувати та прийняти нове рішення, яким заяву ТОВ «Денмарк Інвест» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу залишити без розгляду.

3.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13 липня 2022 року ухвалу Господарського суду Київської області від 24 січня 2022 року скасовано; заяву ТОВ «Денмарк Інвест» від 20 січня 2022 року передано на розгляд до Господарського суду Київської області.

3.5. Апеляційний суд виходив з того, що під час постановлення оскаржуваної ухвали суд першої інстанції не дотримався вимог процесуального законодавства, зокрема положень статей 130, 221, 244 ГПК України, порушив принцип змагальності сторін процесу та розглянув заяву відповідача 1 без повідомлення учасників судового процесу та без проведення судового засідання, позбавивши позивача можливості подати заперечення на заяву відповідача 1 щодо надмірності витрат на оплату послуг адвоката.

3.6. Апеляційний суд зазначив, що з огляду на порядок постановлення Господарським судом Київської області ухвали від 12 січня 2022 року про залишення позову без розгляду в судовому засіданні з викликом сторін, повідомлення судом першої інстанції учасників справи про час і місце судового засідання з розгляду заяви відповідача 1 було обов`язковим. Натомість виклик учасників справи в судове засідання є правом суду, реалізація якого залежить від конкретних обставин справи.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги позивача

4.1. У липні 2022 року позивач звернуся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зі скаргою, в якій просив скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 липня 2022 року та ухвалу Господарського суду Київської області від 24 січня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким заяву відповідача 1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу залишити без розгляду.

4.2. На думку скаржника, судами попередніх інстанцій не враховали, що заява відповідача 1 про стягнення витрат на правничу допомогу подана до суду 20 січня 2022 року, тобто через 8 днів після ухвалення судового рішення про залишення позову без розгляду, а не протягом 5 днів, як цього вимагає закон, при цьому відповідач 1 не навів поважних причин пропуску вказаного строку для звернення з відповідною заявою та не просив суд його поновити.

4.3. Також, скаржник стверджував, що заявлений відповідачем до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу був надмірним, не відповідав критеріям, визначеним частиною четвертою статті 126, частиною п`ятою статті 129 ГПК України, а також принципам пропорційності та справедливості, закріпленим у статтях 15 та 2 ГПК України.

4.4. Позивач звертав увагу, що оскаржувана ухвала місцевого суду була прийнята без повідомлення та участі сторін, а тому він був позбавлений можливості надати свої заперечення щодо пропуску строку на подання заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини п`ятої статті 126 ГПК України.

5. Аргументи інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу від учасників справи не надходило.

6. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

6.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 911/3312/21 за касаційною скаргою ТОВ «Армукрземпроект»на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 липня 2022 року та ухвалу Господарського суду Київської області від 24 січня 2022 року та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07 вересня 2022 року.

6.2. Ухвалою суду 07 вересня 2022 року провадження у справі № 911/3312/21 за касаційною скаргою ТОВ «Армукрземпроект»на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 липня 2022 року та ухвалу Господарського суду Київської області від 24 січня 2022 року зупинено до перегляду постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 06 квітня 2022 року і додаткової постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 27 квітня 2022 року у подібних правовідносинах у справі № 345/1537/21 у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду.

6.3. Ухвалою суду від 16 грудня 2022 року провадження у справі № 911/3312/21 було поновлено, а справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.

6.4. Касаційний господарський суд зазначив, що приписи статті 244 ГПК України та статті 270 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є подібними щодо процедури розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення. Разом з тим існує різна практика щодо їх застосування в судах цивільної та господарської юрисдикцій.

6.5. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що вважає за необхідне відступити від висновку щодо необов'язковості призначення судового засідання з розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення, у разі якщо судове рішення по суті позовних вимог ухвалене в судовому засіданні, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду. Такі висновкивикладено у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 05 березня 2020 року у справі № 756/5330/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 755/1139/18, від 02 грудня 2021 року у справі № 645/396/20, від 19 травня 2022 року у справі № 824/152/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 201/5579/20. У постановах Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дійшов висновків, що виклик сторін у судове засідання для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення є правом суду, а не обов`язком.

6.6. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила про сталість практики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 244 ГПК України.Зокрема,у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського судувід 11 листопада 2020 року у справі № 908/2614/19, від 25 січня 2022 року у справі № 910/21095/20, від 04 листопада 2021 року у справі № 908/3408/20 зроблено висновок, що призначення розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення в тому самому порядку, що й судове рішення, є обов`язком суду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 905/2135/19 зазначив, що з огляду на порядок прийняття постанови у загальному провадженні з викликом сторін, повідомлення судом апеляційної інстанції учасників справи про час і місце судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат було обов`язковим. Натомість виклик учасників справи в судове засідання є правом суду, реалізація якого залежить від конкретних обставин справи.

6.7. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 вересня 2021 року у справі № 873/108/20 виснувано, що заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу розглянута апеляційним судом з постановленням додаткової ухвали без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, що позбавило відповідача можливості заявити клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката та довести неспівмірність цих витрат.

7. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі

Заслухавши суддю-доповідачку, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Щодо підстав та принципів відшкодування судових витрат, зокрема на професійну правничу допомогу

7.1. Пунктом 12 частини третьої статті 2 ГПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

7.2. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

7.3. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; (4) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу чи розподіл витрат судом (стаття 129 ГПК України).

7.4. Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

7.5. Разом з тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, актів виконаних робіт тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

7.6. Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

7.7. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

7.8. У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

7.9. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в пунктах 106-108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

7.10. Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

7.11. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

7.12. Також, у рішенні ЄСПЛ зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

7.13. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що відповідно до частин першої - третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах рівності та змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

7.14. У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

7.15. У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (частина п`ята статті 130 ГПК України, частина п`ята статті 142 ЦПК України). Частиною шостою зазначених статей передбачено, що у випадках, встановлених частинами третьою-п`ятою цих статей, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 ГПК України (частини дев`ятої статті 141 ЦПК України), зокрема, якщо судом не буде встановлено зловживання стороною чи її представником або виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони.

7.16. До судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 123 ГПК України, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України). Отже відповідач може заявити вимогу про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги за рахунок позивача, який ініціював судовий спір, а надалі попросив залишити його без розгляду в судах цивільної та господарської юрисдикції.

7.17. Компенсація таких витрат здійснюється з дотриманням загальних правил відшкодування витрат на правничу допомогу, зокрема щодо надання позивачу права заявити клопотання про зменшення їх розміру, якщо позивач вважає їх неспівмірними відповідно до частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України (частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України).

7.18. Отже, цивільним та господарським процесуальними кодексами передбачено однакові процесуальні гарантії для сторони щодо можливості подання клопотання про неспівмірність заявлених до стягнення витрат за правничу допомогу за рахунок позивача у випадку здійснення судом розподілу таких витрат як за наслідком розгляду справи по суті, так у випадку залишення позовної заяви без розгляду.

7.19. При компенсації правничих витрат відповідача у справі за рахунок позивача із застосуванням частини п`ятої статті 130 ГПК України (частини п`ятої статті 142 ЦПК України) має бути встановлена необґрунтованість дій позивача, пов`язаних з розглядом справи, та необхідність понесення витрат відповідачем з надання правничої допомоги в порушеній позивачем справі (необхідність ознайомлення адвокатом з матеріалами справи, подання відзиву відповідачем у справі, участь адвоката в судових засіданнях, вчинення дій щодо збирання доказів та інше).

7.20. Таким чином, компенсація витрат позивачем за надану правничу допомогу відповідачу у випадку залишення позову без розгляду здійснюється з дотриманням загальних процесуальних гарантій щодо розподілу судових витрат за наслідком розгляду спору по суті, з дотриманням вимог, передбачених частиною п`ятою статті 126, частиною восьмою статті 129 ГПК України (частиною п`ятою статті 137, частиною восьмою статті 141 ЦПК України).

Особливості розподілу судових витрат у разі подання заяви після ухвалення основного рішення відповідно до статей 244, 130 ГПК України (статей 270, 142 ЦПК України)

7.21. Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати (частина перша статті 244 ГПК України). Подібно визначено можливість ухвалення додаткового рішення за правилами частини першої статті 270 ЦПК України, яка крім цих підстав передбачає також умову, що суд не допустив негайного виконання рішення у випадках встановлених статтею 430 цього Кодексу.

7.22. Тотожним є регулювання в обох Кодексах щодо можливості подання заяви про ухвалення додаткового рішення до закінчення строку на виконання рішення, а також щодо обов`язку суду, який ухвалив рішення, ухвалити додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина друга, третя статті 244 ГПК України та частина друга, третя статті 270 ЦПК України).

7.23. Однаковим в обох кодексах є правило про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (частина четверта статті 244 ГПК України, частина четверта статті 270 ЦПК України). Отже, законодавцем уніфіковано правила щодо прийняття додаткового судового рішення, що вимагає єдиних підходів у їх застосуванні.

7.24. Аналіз положень статті 244 ГПК України та статті 270 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги. Також додаткове судове рішення може бути процесуальним засобом реалізації прав учасника справи, якщо воно ухвалюється за спеціальною заявою такого учасника, поданою з дотриманням відповідної процедури. Так, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України). Подібне право має сторона в господарському судочинства згідно з частиною першою статті 221 ГПК України.

7.25. Неповнота судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом. Однак, через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі при прийнятті додаткового рішення скасовувати чи змінити первісне рішення, проте він має право виправити деякі його недоліки, зокрема пов`язані з необхідністю розподілу судових витрат.

7.26. Частина перша статті 244 ГПК України (частина перша статті 270 ЦПК України) містить диспозитивну норму щодо права суду з власної ініціативи, або за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення. Винятком є розподіл судових витрат, який має ініціювати сторона з дотриманням правил статей 123-130, 221 ГПК України (статей 133 - 142, 246 ЦПК України).

7.27. ЦПК України та ГПК України однаково визначають обов`язок суду для вирішення питання про судові витрати призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше 15 днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог та ухвалення за наслідком такого судового засідання додаткового рішення в порядку, передбаченому частинами другою, третьою статті 221 ГПК України. У випадку розгляду такої заяви судом цивільної юрисдикції, засідання має бути проведено не пізніше 20 днів, якщо справа не слухається в письмовому провадженні (частини друга, третя статті 246 ЦПК України). Отже, для обох юрисдикцій законодавець визначив обов`язок суду призначити заяву сторони про розподіл судових витрат в судове засідання, якщо справа розглядалася з призначенням її до розгляду по суті в судових засіданнях (не в письмовому провадженні), за наслідком проведення якого має бути прийнято відповідне процесуальне рішення (додаткова постанова, додаткова ухвала).

7.28. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 244 ГПК України, частина третя статті 270 ЦПК України). Дослідивши чи однаково процесуальні кодекси (цивільний та господарський) визначають поняття «порядку ухвалення судового рішення», Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що обидва кодекси під цим поняттям розуміють: ухвалення рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду; прийняття рішень та постанов, складення та їх підписання в нарадчій кімнаті тим складом суду, який розглянув справу; можливість вирішення питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті; оформлення окремим документом ухвал, які постановляються в нарадчій кімнаті, а інших ухвал, що постановляються без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання; особливості оформлення судових рішень (ухвал) що містять вступну та резолютивну частину, а також складення повного рішення (постанови, ухвали) у певні строки; можливість внесення виправлень в рішеннях чи ухвалах із застереженням перед підписом судді; викладення усіх судових рішень письмово у паперовій та електронній формі та вимоги їх викладення у Єдиній судово-інформаційно-телекомунікаційній системі ( стаття 259 ЦПК України, стаття 233 ГПК України). Отже, процесуальні кодекси поняття «порядок ухвалення судового рішення» визначають однаково та не включають до нього «процедуру розгляду справи по суті в загальному чи письмовому провадженні», яка виділена в окремі глави процесуальних кодексів (глава 6 ЦПК України, глава 6 ГПК України).

7.29. Велика Палата Верховного Суду висновує, що термін «ухвалення» додаткового судового рішення, а не термін «розгляд» законодавцем застосовано з метою, щоб підкреслити необхідність буквального тлумачення такого поняття відповідно до статті 259 ЦПК України (статті 233 ГПК України). Таке тлумачення є релевантним для з`ясування змісту положення другого речення частини третьої статті 270 ЦПК України (частини третьої статті 244 ГПК України), коли йдеться про усунення неповноти судового рішення, тобто відсутності у резолютивній частині рішення висновків щодо результатів розгляду справи. При цьому презюмується, що позовні вимоги та заперечення, докази, подані на їх обґрунтування, судом розглянуті згідно з вимогами статей 209 - 246 ЦПК України (статей 201 - 221 ГПК України), а розгляд справи належним чином відображений в описовій та мотивувальній частинах рішення. У протилежному випадку неповнота судового рішення може бути усунута шляхом його перегляду в апеляційному (касаційному) порядку, а не через ухвалення додаткового рішення.

7.30. Однак, у випадку задоволення заяви сторони про розподіл судових витрат, щодо яких сторона доказів не подавала, поданої на підставі статті 246 ЦПК України (статті 221 ГПК України), слід прийняти до уваги, що судом під час розгляду справи по суті питання про розподіл судових витрат не розглядалось на засадах змагальності та рівності, оскільки докази на підтвердження розміру судових витрат сторонами не були подані до закінчення судових дебатів чи внаслідок залишення позову без розгляду в підготовчому судовому засіданні.

7.31. Отже, у процедурі розгляду такої заяви суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони. Ключовими в цьому аспекті є приписи частини другої статті 246 ЦПК України (частини другої статті 221 ГПК України), які в імперативному порядку встановлюють, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання.

7.32. Отже, положення частини четвертої статті 270 ЦПК України (частини четвертої 244 ГПК України) про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 246 ЦПК України (частини другої статті 221 ГПК України) чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим).

7.33. Також при розгляді цієї заяви суд повинен забезпечити сторонам дотримання принципів змагальності, рівності в судочинстві, реалізацію права сторони «бути вислуханою» як передумови того, що вона була «почута», що є складовою права на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України», заява №4909/04 від 10 лютого 2010 року).

7.34. Одним із прав, які надаються учасникам справи, є право брати участь у судовому засіданні, якщо інше не визначено законом (пункт 2 частини першої статті 43 ЦПК України, пункт 2 частини першої статті 42 ГПК України). Учасник може відмовитися від свого права брати участь у судовому розгляді справи, заявивши клопотання про розгляд справи за його відсутності (частина третя статті 211 ЦПК України, частина третя статті 196 ГПК України). Однак це право не є абсолютним. Учасники зобов`язані з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою (пункт 3 частини другої статті 43 ЦПК України, пункт 3 частини другої статті 42 ГПК України). Отже, учасники справи мають право: брати участь у судових засіданнях (особисто або через представника); не брати участі в судових засіданнях, подавши клопотання про розгляд справи за його відсутності, крім випадків, коли суд визнав явку учасника обов`язковою.

7.35. У випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, а подає такі докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то правила щодо реалізації учасниками справи їх права на участь в судовому засіданні з розгляду заяви про розподіл судових витрат згідно з частиною четвертою статті 244 ГПК України (частина четверта статті 270 ЦПК України) є спеціальними та повинні застосовуватися системно з приписами частини другої статті 221 ГПК України (частини другої статті 246 ЦПК України), яка визначає обов`язок суду призначити судове засідання відповідно до процедури розгляду справи яка була визначена судом для розгляду справи в цілому (загального, спрощеного чи письмового провадження).

7.36. Неявка сторони в судове засідання за умов дотримання судом вимоги про повідомлення сторони про призначення заяви до розгляду в судовому засіданні, не перешкоджає розгляду такої заяви та прийняттю відповідного додаткового рішення за наслідком розгляду. В ухвалі про призначення заяви до розгляду в судовому засіданні суд може визначити обов`язок сторін з`явитися в судове засідання або розглянути заяву без участі представників сторін, надавши їм можливість подати письмові заперечення щодо розміру заявлених до компенсації витрат на професійну правничу допомогу відповідно до частини п`ятої статті 126 ГПК України (частини п`ятої статті 137 ЦПК України) та прийнявши за наслідком розгляду такої заяви відповідне додаткове рішення (постанову) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

7.37. Процедура розгляду заяви про розподіл судових витрат у випадку залишення позовної заяви без розгляду має здійснюватися з урахуванням особливостей, визначених частиною п`ятою статті 130 ГПК України (частиною п`ятою статті 142 ЦПК України), та з урахуванням загальної чи спрощеної процедури позовного провадження, яка застосовувалася щодо розгляду позовної заяви в конкретній справі. У такому випадку процесуальним законом відповідачу надається право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, яким він може скористатись або не скористатись.

7.38. Задоволення заяви про компенсацію здійснених витрат відповідача відповідно до частини п`ятої статті 130 ГПК України не є усуненням судом неповноти судового рішення, а залежить виключно від волевиявлення самого відповідача, не передбачає дискреційних повноважень та власної ініціативи суду щодо розгляду вказаного питання, на противагу приписам статті 244 ГПК України.

7.39. Ухвала суду про компенсацію судових витрат після закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду є судовим рішенням про розподіл судових витрат, яке приймається за наслідком розгляду відповідного клопотання відповідача з урахуванням принципів диспозитивності та змагальності сторін.

7.40. Вивчивши постанови касаційного суду в сукупності з судовими рішеннями, які ними переглядалися, щодо дотримання процесуальних норм при винесенні додаткових судових рішень, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків :

- у справі № 201/5579/20 позивачем оскаржувалося в апеляційному порядку додаткове рішення місцевого суду від 12 листопада 2021 року щодо основного рішення від 01 листопада 2021 року про часткове стягнення з нього витрат на правничу допомогу. Предметом позову було стягнення шкоди завданої наданням неякісних медичних послуг відповідно до законодавства про захист прав споживачів. Справа слухалася з викликом сторін в судові засідання в судах першої та апеляційної інстанцій. Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2022 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на рішення суду першої інстанції від 01 листопада 2021 року, додаткове рішення від 12 листопада 2021 року та постанову апеляційного суду від 15 лютого 2022 року. Касаційна скарга в частині оскарження додаткової постанови Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року про розподіл витрат правничої допомоги була прийнята до розгляду касаційним судом в порядку письмового провадження. Касаційний суд встановив, що до відзиву на апеляційну скаргу відповідач надав докази понесених ним судових витрат на суму 9100 грн та дійшов висновку, що на час апеляційного розгляду справи такі докази були предметом судового дослідження при винесенні постанови апеляційного суду від 15 лютого 2022 року, позивач мав можливість заперечувати щодо їх розміру, однак таких заперечень не надійшло. З огляду на зазначене Касаційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги у зазначеній частині. Правових висновків про застосування статті 246 та 270 ЦПК України касаційний суд не робив. За таких обставин, Велика Палата Верховного Суду зазначає про те, що обставини справ є різними щодо прийняття додаткового рішення апеляційним судом у справі № 201/5579/20 та відсутність підстав для відступу від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові 19 жовтня 2022 року;

- додатковою постановою від 19 травня 2022 року у справі № 824/152/21 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, діючи як суд апеляційної інстанції, розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи заяву учасника провадження про стягнення витрат за надану правничу допомогу та частково задовольнив її. Постанова винесена як додаткова до постанови Верховного Суду від 17 лютого 2022 року, якою частково задоволено апеляційну скаргу та прийнято рішення про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Міжнародного арбітражного суду при Міжнародній торгівельній палаті. Справа № 824/152/21 слухалася Верховним Судом як апеляційною інстанцією у відкритому судовому засіданні за участі представників сторін. Отже на стадії апеляційного розгляду, вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу відповідно до заяви, поданої представником 21 лютого 2022 року в порядку статті 246, 270 ЦПК України, суду належало винести ухвалу про прийняття заяви до розгляду у тому ж порядку, як розглядалася уся справа № 824/152/21. Судом відмовлено у задоволенні клопотання заявника про розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення за його участі та розглянуто заяву у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від правової позиції колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зазначеній справі, оскільки розгляд справи здійснювався в апеляційному порядку, а тому правовідносини у зазначеній справі є неподібними зі справою № 911/3312/21;

- у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2020 року у справі № 756/5330/17 є посилання на приписи частини четвертої статті 270 ЦПК України про те, що в разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Однак, як убачається з постанови апеляційного суду від 13 червня 2018 року у цій справі: «Відповідачем не оскаржується рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу та витрат, пов`язаних із вчиненням процесуальних дій, а тому в цій частині рішення суду не переглядається». Отже, додаткове рішення місцевого суду не переглядалося з підстав порушення процедури його прийняття в апеляційному порядку. Правових висновків щодо застосування приписів статті 270 ЦПК України з урахуванням обставин даної справи Верховний Суд при прийнятті постанови 05 березня 2020 року не робив, а тому у Великої Палати Верховного Суду відсутні підстави для відступу від правової позиції касаційного суду у цій справі;

- постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 грудня 2021 року у справі № 645/396/20 переглядалася постанова апеляційного суду 27 травня 2021 року, рішення місцевого суду у спадковій справі та додаткове рішення щодо стягнення з відповідача на користь позивача 840,80 грн судового збору сплаченого за розгляд справи в суді першої інстанції. Отже, у цій справі не вирішувалося питання стягнення компенсації витрат за надану правничу допомогу. Відтак висновки касаційного суду про застосування статті 270 ЦПК України зроблено за інших обставин справи. Підстави для відступу від цих висновків у Великої Палати Верховного Суду відсутні;

- постановою від 10 листопада 2022 року у справі № 755/1139/18 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу позивача на постанову та додаткову постанову апеляційного суду у справі про втрату права на проживання у квартирі, скасувавши зазначені судові рішення з направленням справи на новий апеляційний розгляд. Додаткова постанова апеляційного суду скасована судом як частина основного судового рішення. Отже, в цьому випадку перегляд та скасування додаткового рішення відбувся за інших фактичних обставин. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від правової позиції касаційного суду в зазначеній справі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд при застосуванні норм права

7.41. Суди встановили, що ухвалою Господарського суду Київської області від 12 січня 2022 року позовна заява позивача залишена без розгляду відповідно до поданої ним заяви. Ухвалу постановлено у підготовчому судовому засіданні з повідомленням учасників справи, за участі в судовому засіданні представників відповідача 1, відповідача 2 та третьої особи.

7.42. Апеляційним судом встановлено, що заява відповідача 1 про стягнення з позивача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу на суму 26 000 грн подана 20 січня 2022 року, в межах 15-денного строку, передбаченого статтею 130 ГПК України для вирішення судом питання про розподіл судових витрат. Заявою позивач зменшив розмір компенсації витрат, який ним зазначався у клопотанні згідно з відзивом на позов, поданим до підготовчого засідання. Ухвала прийняття до розгляду заяви про розподіл судових витрат всупереч приписам статті 221 ГПК України місцевим судом не приймалася, сторони про судове засідання не повідомлялися. З огляду на це, апеляційний суд виснував, що внаслідок прийняття оскаржуваного судового рішення позивач був позбавлений можливості заявити клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу як таких, що є неспівмірними відповідно до частини п`ятої статті 126 ГПК України.

7.43. Також апеляційний суд зазначив що, судом першої інстанції не враховано відсутності представника позивача в судовому засіданні 12 січня 2022 року при залишенні позову без розгляду, внаслідок чого йому не було відомо про усну заяву відповідача 1, подану в судовому засіданні 12 січня 2022 року, про його намір щодо стягнення на його користь витрат за правничу допомогу як складової частини понесених ним витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи в суді.

7.44. З огляду на те, що основними засадами судочинства в Україні є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, апеляційний суд виснував, що місцевий суд, який розглянув заяву подану відповідачем на підставі частини п`ятої статті 130 ГПК України повинен був повідомити позивача про прийняття до розгляду заяви відповідача 1 про розподіл судових витрат та надати позивачу можливість заявити свої заперечення щодо поданої відповідачем заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

7.45. Апеляційний суд дійшов висновку, що такі процесуальні порушення не можуть бути усунуті під час апеляційного провадження в силу приписів статті 269 ГПК України, а тому скасувавши ухвалу від 24 січня 2022 року, направив заяву відповідача 1 від 20 січня 2022 на розгляд до Господарського суду Київської області, керуючись приписами статті 277 ГПК України про розгляд справи за відсутності учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду, оскільки в спірному випадку таке повідомлення є обов`язковим.

7.46. Велика Палата Верховного Суду погоджується з правильністю застосування апеляційним судом процесуальних норм у постанові від 13 липня 2022 року, виходячи з правових висновків, викладених у пунктах 7.28 - 7.40 мотивувальної частини постанови про необхідність призначення до розгляду заяви сторони ухвалою суду, якщо вона подана після прийняття основного судового рішення про розподіл судових витрат та необхідність повідомлення учасників провадження про судове засідання з розгляду такої заяви незалежно від того чи розгляд позовних вимог завершився по суті чи позов залишено без розгляду за ініціативою позивача.

7.47. Відтак, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для скасування постанови апеляційного суду.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Щодо суті касаційної скарги

8.1. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 та частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.2. Перевіривши застосування судами попередніх інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними обставин і в межах доводів касаційної скарги позивача, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги, залишення її без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

8.3. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення без змін судового рішення витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240, 308, 309, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Армукрземпроект» залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 липня 2022 року у справі № 911/3312/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич

Суддя-доповідачка Л. Й. КатеринчукСудді:Ю. Л. ВласовК. М. Пільков М. І. ГрицівО. Б. Прокопенко Д. А. ГудимаО. М. Ситнік Л. Ю. КишакевичІ. В. Ткач С. І. Кравченко О. С. Ткачук Г. Р. КретЄ. А. Усенко Л. М. Лобойко С. Ю. Мартєв