УХВАЛА
08 серпня 2023 року
м. Київ
cправа № 916/319/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Студенець В. І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Юридичної компанії "СЕНАТ"
на рішення Господарського суду Одеської області
у складі судді Невінгловської Ю. М.
від 17.03.2023
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Савицький Я. Ф., Колоколов С. І., Разюк Г. П.
від 08.06.2023
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Юридичної компанії "СЕНАТ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТ КОНТРОЛ"
про визнання недійсними договорів, стягнення збитків,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТ КОНТРОЛ", в якому просило суд (з урахуванням заяви про зміну предмета позову):
- визнати недійсним договір оренди нежитлової будівлі № РК-15/04/19 від 15.04.2019;
- визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 15.04.2019 до договору оренди нежитлової будівлі № РК-15/04/19 від 15.04.2019;
- визнати недійсним договір оренди частини нежитлової будівлі від 24.01.2020, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т. В. та зареєстровано в реєстрі за № 274;
- визнати недійсним додатковий договір № 1 від 24.01.2020, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т. В. та зареєстровано в реєстрі за № 275, до договору оренди частини нежитлової будівлі № 274 від 24.01.2020;
- визнати недійсним додатковий договір № 2 від 25.01.2020 до договору оренди частини нежитлової будівлі № 274 від 24.01.2020;
- визнати недійсним додатковий договір № 3 від 26.01.2020 до договору оренди частини нежитлової будівлі № 274 від 24.01.2020;
- визнати недійсним додатковий договір № 4 від 01.02.2020 до договору оренди частини нежитлової будівлі № 274 від 24.01.2020;
- визнати недійсним додатковий договір № 5 від 01.04.2020 до договору оренди частини нежитлової будівлі № 274 від 24.01.2020;
- визнати недійсним додатковий договір № 6 від 01.08.2020 до договору оренди частини нежитлової будівлі № 274 від 24.01.2020;
- визнати недійсним додатковий договір № 7 від 06.10.2020 до договору оренди частини нежитлової будівлі № 274 від 24.01.2020;
- визнати недійсним додатковий договір № 8 від 24.11.2020 до договору оренди частини нежитлової будівлі № 274 від 24.01.2020;
- визнати недійсним додатковий договір № 9 від 01.01.2021 до договору оренди частини нежитлової будівлі № 274 від 24.01.2020;
- визнати недійсним додатковий договір № 10 від 07.06.2021 до договору оренди частини нежитлової будівлі № 274 від 24.01.2020;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТ КОНТРОЛ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Юридичної компанії "СЕНАТ" збитки у розмірі 39 252 629,80 грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.03.2023 у справі № 916/319/22 позов задоволено частково: визнано недійсними укладені між сторонами: договір оренди нежитлової будівлі від 15.04.2019 № РК-15/04/19; додаткову угоду № 1 від 15.04.2019 до договору оренди нежитлової будівлі № РК-15/04/19 від 15.04.2019; договір оренди частини нежитлової будівлі від 24.01.2020, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т. В. та зареєстровано в реєстрі за № 274; додатковий договір № 1 від 24.01.2020, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т.В. та зареєстровано в реєстрі за № 275, до договору оренди частини нежитлової будівлі, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т.В. 24.01.2020 за № 274; додатковий договір № 2 від 25.01.2020; додатковий договір № 3 від 26.01.2020; додатковий договір № 4 від 01.02.2020; додатковий договір № 5 від 01.04.2020; додатковий договір № 6 від 01.08.2020; додатковий договір № 7 від 06.10.2020; додатковий договір № 8 від 24.11.2020; додатковий договір № 9 від 01.01.2021; додатковий договір № 10 від 07.06.2021 до договору оренди частини нежитлової будівлі, посвідченого Синицею Т. В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 24.01.2020 за № 274. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Постановою від 08.06.2023 Південно-західний апеляційний господарський суд скасував рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2023 у справі № 916/319/22 в частині задоволення позову про визнання недійсними: договору оренди нежитлової будівлі № РК-15/04/19 від 15.04.2019; додаткової угоди № 1 від 15.04.2019 до договору оренди нежитлової будівлі № РК-15/04/19 від 15.04.2019; договору оренди частини нежитлової будівлі від 24.01.2020, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т. В. та зареєстровано в реєстрі за № 274; додаткового договору № 1 від 24.01.2020, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т. В. та зареєстровано в реєстрі за № 275, до договору оренди частини нежитлової будівлі № 274 від 24.01.2020; додаткового договору № 2 від 25.01.2020 до договору оренди частини нежитлової будівлі № 274 від 24.01.2020; додаткового договору № 3 від 26.01.2020 до договору оренди частини нежитлової будівлі № 274 від 24.01.2020; додаткового договору № 4 від 01.02.2020 до договору оренди частини нежитлової будівлі № 274 від 24.01.2020; додаткового договору № 5 від 01.04.2020 до договору оренди частини нежитлової будівлі № 274 від 24.01.2020; додаткового договору № 6 від 01.08.2020 до договору оренди частини нежитлової будівлі № 274 від 24.01.2020; додаткового договору № 7 від 06.10.2020 до договору оренди частини нежитлової будівлі № 274 від 24.01.2020; додаткового договору № 8 від 24.11.2020 до договору оренди частини нежитлової будівлі № 274 від 24.01.2020; додаткового договору № 9 від 01.01.2021 до договору оренди частини нежитлової будівлі № 274 від 24.01.2020; додаткового договору № 10 від 07.06.2021 до договору оренди частини нежитлової будівлі № 274 від 24.01.2020.
Прийняв у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Юридичної компанії "СЕНАТ" відмовив. В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2023 у справі № 916/319/22 залишив без змін.
22 червня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" звернулося до Верховного Суду через "Скриню" з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.06.2023 у справі № 916/319/22.
03 липня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" подало до Верховного Суду заяву про зміну касаційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.06.2023 у справі № 916/319/22 у порядку статті 298 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою від 06.07.2023 Верховний Суд залишив без руху касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Юридичної компанії "СЕНАТ" на рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.06.2023 у справі № 916/319/22 на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України.
Скаржнику надано строк для усунення недоліків касаційної скарги, що не перевищує десять днів з дня вручення ухвали, шляхом надання Суду доказів сплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.06.2023 у справі № 916/319/22 у встановленому законом порядку та розмірі, а саме у сумі 1 242 084,90 грн.
Скаржнику роз`яснено, що у разі неусунення недоліків касаційної скарги у встановлений судом строк, така касаційна скарга вважається неподаною і підлягає поверненню.
24 липня 2023 року на адресу Суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю Юридичної компанії "СЕНАТ" про усунення недоліків касаційної скарги у справі № 916/319/22, до якої, зокрема, додана квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки № ПН925 від 17.07.2023 про сплату 64 506,00 грн - частини суми судового збору, яка підлягала сплаті за подання касаційної скарги на рішення суду відповідно до підпункту 5 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір". У вказаній заяві скаржник зазначив, що судовий збір в сумі 64 506,00 грн сплачений за подання касаційної скарги на судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди та додаткових угод/додаткових договорів до них, якими вносились зміни. Щодо сплати решти судового збору у розмірі 1 177 578,90 грн, який підлягав сплаті за подання касаційної скарги на судові рішення в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення збитків в сумі 39 252 629,80 грн, Товариство з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" заявила клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги в цій частині з огляду на неможливість його сплатити у зв`язку із відсутністю на рахунку грошових коштів у необхідному розмірі.
Розглянувши подану Товариством з обмеженою відповідальністю Юридичною компанією "СЕНАТ" заяву про усунення недоліків касаційної скарги у справі № 916/319/22 та викладене у ній клопотання про відстрочення сплати судового збору у сумі 1 177 578,90 грн за подання касаційної скарги на судові рішення в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення збитків у сумі 39 252 629,80 грн, Суд вважає за необхідне наголосити на наступному.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (див. рішення суду від 28.10.1998 у справі "Ейрі проти Ірландії", серія А, № 32).
Суд підкреслює, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти (див. рішення суду від 28.11.2006 у справі "Апостол проти Грузії", заява № 40765/02). При цьому, Суд в якості "законної мети" визнає, зокрема, фінансування функціонування органів судової влади та дію в якості стримуючого фактору від легковажних позовів (див. рішення суду від 12.06.2007 у справі "Станков проти Болгарії", заява № 68490/01).
Верховний Суд зазначає, що законодавче закріплення судових витрат має на меті:
по-перше: відшкодування державі витрат, понесених на утримання судової системи і забезпечення її діяльності (саме у цьому проявляється компенсаційна функція інституту судових витрат);
по-друге: покладає певні витрати на тих, хто звертається до суду за захистом, що покликано дисциплінувати фізичних та юридичних осіб від подання до суду необґрунтованих заяв та клопотань, забезпечуючи таким чином також процесуальну економію.
У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" було зазначено, що "право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли Договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотриманням вимог Конвенції залишається за Судом ("Голдер проти Сполученого Королівства" і "Z та інші проти Сполученого Королівства").
Частиною 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" унормовано, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.
Згідно з частиною 2 статті 8 зазначеного вище Закону суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині 1 цієї статті.
Даний перелік умов відстрочення, розстрочення сплати судового збору або зменшення чи звільнення від його сплати є вичерпним, а тому не допускається його розширення з ініціативи суду лише з урахуванням майнового стану сторони за відсутності умов, передбачених положеннями цього Закону.
Із системного аналізу норм зазначеної статті вбачається, що положення підпунктів 1 та 2 частини 1 статті 8 Закону "Про судовий збір" не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення підпункту 3 частини 1 статті 8 Закону "Про судовий збір" можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18).
Оскільки предметом спору у справі не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав чи відшкодування шкоди здоров`ю, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Юридичної компанії "СЕНАТ" про відстрочення сплати судового збору у сумі 1 177 578,90 грн за подання касаційної скарги на судові рішення в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення збитків в сумі 39 252 629,80 грн задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що вимоги ухвали від 06.07.2023 в частині сплати судового збору за подання касаційної скарги до Верховного Суду виконані не в повному обсязі.
Згідно із частиною 4 статті 174 та частиною 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, якщо скаржник не усунув недоліки касаційної скарги у строк, встановлений судом, така касаційна скарга вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із касаційною скаргою.
Відповідно до частини 5 статті 292 Господарського процесуального кодексу України питання про повернення касаційної скарги суд касаційної інстанції вирішує протягом двадцяти днів з дня надходження касаційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Оскільки недоліки касаційної скарги не усунуто у строк, зазначений в ухвалі Верховного Суду від 06.07.2023, касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Юридичної компанії "СЕНАТ" підлягає поверненню.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 292 Господарського процесуального кодексу України, Суд
УХВАЛИВ:
1. Відмовити у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Юридичної компанії "СЕНАТ" про відстрочення сплати судового збору у сумі 1 177 578,90 грн за подання касаційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.06.2023 у справі № 916/319/22 в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення збитків в сумі 39 252 629,80 грн.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Юридичної компанії "СЕНАТ" на рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.06.2023 у справі № 916/319/22 повернути.
3. Копію цієї ухвали, копію касаційної скарги, додані до скарги матеріали, а також квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки № ПН925 від 17.07.2023 про сплату 64 506,00 грн надіслати скаржнику; копію цією ухвали - іншим учасникам справи.
4. Оригінал касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Н. М. Губенко
Судді С. В. Бакуліна
В. І. Студенець
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 08.08.2023 |
Оприлюднено | 09.08.2023 |
Номер документу | 112687104 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Касаційний господарський суд Верховного Суду
Губенко Н.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні