Постанова

від 02.08.2023 по справі 926/3514/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 926/3514/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Краснов Є. В., Міщенко І. С.,

секретар судового засідання Лихошерст І. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 (колегія суддів у складі: Скрипчук О. С. - головуючий, Кордюк Г. Т., Матущак О. І.) та рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.02.2023 (суддя Байталюк В. Д.)

за позовом Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння та садивного матеріалу

до Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області

за участю прокурора Чернівецької обласної прокуратури

про скасування рішення державного реєстратора та визнання права державної власності

за участю:

позивача: Жуков Д. О. (адвокат)

прокурора: Шапка І. М. (посвідчення)

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Державне підприємство Центр сертифікації та експертизи насіння та садивного матеріалу звернулося з позовом до суду до Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області, у якому просило:

- скасувати рішення державного реєстратора Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області Дворнічена С. В. № 63054273 від 26.01.2022 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку 7322087200:02:003:1974 (далі - земельна ділянка 1) за відповідачем (форма власності - комунальна);

- визнати право державної власності на земельну ділянку 1 за Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області;

- скасувати рішення державного реєстратора Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області Дворнічена С. В. № 63056573 від 26.01.2022 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку 7322087200:02:003:1975 (далі - земельна ділянка 2) за відповідачем (форма власності - комунальна);

- визнати право державної власності на земельну ділянку 2 за Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є правонаступником Кельменецької державної сортодослідної станції (далі - станції) - постійного користувача спірними земельними ділянками, але станція 28.10.2013 припинила своє існування шляхом приєднання до позивача, тобто позивач набув все майно, права та обов`язки станції. В той же час, позивач не перетворювався у комунальне підприємство, тому перехід форми власності земельних ділянок у комунальну власність відбувся незаконно, що є підставою для задоволення позову.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 21.02.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.05.2023, позов задоволено повністю.

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що позивач є правонаступником станції і до нього перейшло право постійного землекористування, а відповідач реєструючі спірні земельні ділянки, як землі комунальної власності вийшов за межі наданих йому повноважень передбачених законодавством та безпідставно припинив право державної власності на ці ділянки. Відтак, відповідач розпорядився спірним земельними ділянками, розпорядником яких він в силу закону не є, за відсутності повноважень, чим позбавив позивача права постійного користування земельними ділянками.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вищевказані судові рішення та прийняти нове, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

3.2. На обґрунтування касаційної скарги заявник послався на те, що судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що суди: прийняли рішення про права та інтереси державного реєстратора Кельменецької селищної ради Дворнічена С. В., який не був залучений до участі у справі, незважаючи на заяву відповідача про його залучення до участі у справі, позовна заява підписана адвокатом Жуковим Дмитром Олександровичем, який діє на підставі довіреності від 01.02.2022, яку підписав Т.в.о керівника позивача Віталій Лазаренко, що не відповідає вимогам статуту, так як ним не передбачено такої посади Т.в.о., тому позовна заява має бути залишена без розгляду, оскільки вона підписана неуповноваженою особою; не з`ясували чи припинено право постійного користування на спірні земельні ділянки у Кельменецької державної сортодослідної станції та її правонаступника в особі позивача внаслідок їх реорганізації; не встановили обсяг майнових прав, які перейшли від попередника до правонаступника стосовно земельних ділянок; не дослідили акт приймання-передачі спірних земельних ділянок та передавальний акт на земельну ділянку 1, який мав бути складений відповідно до вимог пункту 5.4 наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 30.12.2011 № 807; не встановили чи вживалися заходи щодо переоформлення спірних земельних ділянок у постійне користування позивачу. Відповідач не брав участі у розгляді справи № 926/2083/21 та у ній не досліджувалося питання про земельну ділянку 1, тому суди безпідставно поклали в основу своїх висновків це рішення суду. У позивача не виникло право постійного користування земельними ділянками, оскільки він не зареєстрував їх за собою у встановленому законом порядку. При цьому відповідач вказує, що суди безпідставно визнали право власності за ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області, оскільки воно брало участь у справі лише як третя особа і своїх самостійних вимог не заявляло.

3.3. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить вирішити питання щодо закриття касаційного провадження та відхилити касаційну скаргу відповідача.

3.4. Перший заступник керівника Чернівецької обласної прокуратури у відзиві на касаційну скаргу просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи, викладені у касаційній скарзі, їх не спростовують.

4. Мотивувальна частина

4.1. Суди встановили, що згідно з державними актами на право постійного користування земельними ділянками, серії ЯЯ № 851563, ЯЯ № 851599 від 23.02.2012, виданими на підставі розпорядження Кельменецької районної державної адміністрації від 14.07.2011 № 229, земельна ділянка площею 31,1208 га, кадастровий номер 7322087200:02:003:1974, земельна ділянка площею 72,1730 га кадастровий номер 7322087200:02:003:1975 передані станції на праві постійного землекористування.

4.2. Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 807 від 30.12.2011 станцію реорганізовано шляхом приєднання до позивача, який є правонаступником прав і обов`язків станції.

4.3. Відповідно до пункту 1.1 статуту позивача він є державним унітарним підприємством, що діє як державне комерційне підприємство, засноване на державній власності та належить до сфери управління Фонду державного майна України.

4.4. Згідно з пунктом 1.3 статуту, позивач відповідно до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 30.12.2011 № 807 «Про реорганізацію державних сортодослідних станцій» є правонаступником майнових прав і обов`язків реорганізованої шляхом приєднання станції.

4.5. Також встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Новоселицька» у червні 2021 року звернулося з позовом до Дністровської районної державної адміністрації та Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» в якому просило суд визнати протиправним та скасувати розпорядження Кельменецької районної державної адміністрації № 229 від 14.07.2011 в частині надання Кельменецькій державній сортодослідній станції в постійне користування земельної ділянки площею 72,1730 га з цільовим призначенням 01.09 для дослідних і навчальних цілей; визнати недійсним та скасувати державний акт серії ЯЯ № 351599 на право постійного користування земельною ділянкою площею 72,1730 га кадастровий номер 7322087200:02:003:1975 цільове призначення 01.09 для дослідних і навчальних цілей, що виданий станції правонаступником якої є позивач.

4.6. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 22.10.2021 у справі № 926/2083/21, яке набрало законної сили 12.11.2021, відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Новоселицька» у задоволені позовних вимог.

4.7. Господарським судом Чернівецької області у вказаній справі № 926/2083/21 встановлено, що правонаступником станції, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців є Державне підприємство «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу», внаслідок чого до нього перейшли усі права і обов`язки станції, у тому числі і право постійного користування земельною ділянкою 2. Право постійного користування цією земельною ділянкою не було припинено у встановленому законом порядку, а земельна ділянка не вилучалась.

4.8. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державним реєстратором Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області Дворнічен С.В. 26.01.2022 прийняті рішення за № 63054273 та № 63056537 про реєстрацію за відповідачем права комунальної власності на земельні ділянки 1, 2.

4.9. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Щодо позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора

4.10. Згідно статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до суду.

4.11. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на таке. Спір щодо державної реєстрації права чи обтяження має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку або на інший об`єкт нерухомості особою, на користь якої державним реєстратором прийняте оспорюване рішення, або щодо державної реєстрації права якої вимагається внесення запису до Державного реєстру. Юрисдикційність такого спору не залежить від того, чи дотримано державним реєстратором вимог законодавства. Та обставина, що позивач не може досягти внесення відомостей до Державного реєстру власними діями, оскільки не має до нього самостійного доступу, а тому може діяти виключно через посередництво державного реєстратора в установленому законом порядку, не змінює цивільно-правового характеру відносин. Належним відповідачем у такій справі є особа, на користь якої державним реєстратором прийняте оспорюване рішення, або щодо державної реєстрації права якої вимагається внесення запису. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) не змінює цивільно-правового характеру цього спору. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункт 36), від 28.01.2020 у справі № 917/259/19 (пункт 5.18).

4.12. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98).

4.13. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (заява № 30210/96, § 158), від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" (заява № 20390/07, § 29)).

4.14. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. ЄСПЛ у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (заява № 22414/93, § 145) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

4.15. Засіб захисту, що вимагається законом або договором, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02, § 75)).

4.16. Отже, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

4.17. У даній справі, судові рішення у якій переглядаються у касаційному порядку, оскільки у відповідача були відсутні правові підстави для державної реєстрації права власності на земельні ділянки, так як за даними Головного управління Держкомзему у Чернівецькій області рішення про передачу у комунальну власність цих ділянок не приймалося, акт не складався, у позивача відсутні можливості захистити свої права іншим способом, ніж просити суд скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на земельні ділянки, щоб забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

4.18. За вказаних обставин суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення таких позовних вимог.

Щодо права постійного користування земельними ділянками

4.19. Земельний кодекс України, прийнятий 25.10.2001, визначає право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина 1 статті 92 Земельного кодексу України). Підстави припинення права користування земельними ділянками наведено у статті 141 цього Кодексу.

4.20. Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право. При цьому положення про обов`язок переоформити право користування земельною ділянкою у відповідний строк, передбачений у пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (у справі № 1-17/2005) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками).

4.21. Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

4.22. Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

4.23. Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 вказаного Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

4.24. У відповідності до статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників (ч.1).

4.25. Статтею 106 цього Кодексу встановлено, що злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

4.26. Згідно зі статтею 108 вказаного Кодексу перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми (ч.1). У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи (ч.2).

4.27. Юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному у вищезазначеному рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005.

4.28. Наведений правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 та від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

4.29. Суди встановивши, з урахуванням рішення Господарського суду Чернівецької області від 22.10.2021 у справі № 926/2083/21, яке набрало законної сили, що позивач є правонаступником станції, і до нього перейшло право постійного користування земельними ділянками, яке не було припинено у встановленому законом порядку та ці ділянки не вилучались, дійшли висновку, що відповідач реєструючи право комунальної власності на спірні земельні ділянки, порушив право держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності, а також позбавив позивача права постійного користування цими ділянками.

4.30. Суд касаційної інстанції зазначає, що із встановлених судами обставин справи вбачається, що право позивача на постійне користування земельними ділянками перейшло від станції і не припинилося, що виключало правові підстави для державної реєстрації права комунальної власності на них за відповідачем.

Щодо доводів скаржника про те, що суди безпідставно визнали право власності за ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області, оскільки воно брало участь у справі лише як третя особа і своїх самостійних вимог не заявляло

4.31. Із наведених вище положень законодавства та із встановлених судами обставин справи вбачається, що за позивачем зберігається право постійного користування земельними ділянками саме державній власності.

4.32. Скаржник у своїй касаційній скарзі посилався на те, що суди безпідставно визнали право власності за ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області, оскільки воно брало участь у справі лише як третя особа і своїх самостійних вимог не заявляло.

4.33. У даному спорі вбачається, що місцевий господарського суду, із яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив вимоги позивача про визнання права державної власності за ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області на вказані земельні ділянки.

4.34. Відповідно до частини першої статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

4.35. У статті 179 цього Кодексу визначено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

4.36. Статтею 396 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

4.37. Отже, якщо особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

4.38. Згідно статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

4.39. За вказаних обставин із наведених положень цивільного законодавства слід дійти висновку, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 цього Кодексу, та може пред`явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

4.40. Інакше задоволення лише позовних вимог про скасування рішень державного реєстратора та поновлення порушеного права позивача на постійне користування земельними ділянками призвело б до невизначеності у правах учасників спору у даній справі, оскільки до позивача перейшло право постійного користування земельними ділянками державної власності, однак за вказаних спірних правовідносин право державної власності на них без задоволення позову про визнання права державної власності за ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області на ці ділянки залишалося б оспорюваним та не визнаним самим відповідачем, що також вбачається із доводів, викладених у поданій ним касаційній скарзі.

4.41. Із наведених положень цивільного законодавства вбачається, що визначений у них спосіб захисту речового права на чуже майно не суперечать положенням ГПК України щодо права на звернення до господарського суду (стаття 4), та щодо способів судового захисту (стаття 5).

4.42. ЄСПЛ неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (заява № 30210/96, § 158), від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" (заява № 20390/07, § 29)).

4.43. Отже, такий спосіб захисту порушеного права позивача, як визнання права державної власності за ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області на вказані земельні ділянки відповідає наведеним ЄСПЛ вимогам щодо його спроможності запобігти продовженню стверджуваного порушення.

4.44. Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності постанови суду апеляційної інстанції, а доводи відзивів на касаційну скаргу, з урахуванням наведеного, узгоджуються із висновками апеляційного суду.

4.45. Заявник касаційної скарги наведених висновків судів не спростував.

4.46. Посилання скаржника на те, що суди прийняли рішення про права та інтереси державного реєстратора Кельменецької селищної ради Дворнічена С.В., який не був залучений до участі у справі є безпідставними, оскільки належним відповідачем у справі, яка переглядається є особа, на користь якої державним реєстратором прийняте оспорюване рішення. Участь державного реєстратора як співвідповідача не змінює цивільно-правового характеру цього спору. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункт 36), від 28.01.2020 у справі № 917/259/19 (пункт 5.18).

4.47. Доводи заявника касаційної скарги про те, що позовна заява має бути залишена без розгляду, оскільки вона підписана неуповноваженою особою були предметом апеляційного дослідження, який надав їм належну оцінку та спростував з мотивів наведених у постанові.

4.48. У касаційній скарзі заявник зазначав, що підписувати позовну заяву згідно статуту мав право безпосередньо директор ДП «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу», а у статуті цього підприємства не передбачено такої посади Т.в.о.

4.49. Суд зазначає, що дійсно, згідно частини 3 статті 56 ГПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, однак за звичайною практикою, що склалася, у разі тимчасової відсутності керівника тимчасово виконуючим обов`язки (Т.в.о.) може бути призначена інша особа на період такої відсутності керівника.

4.50. Доводи, викладені у касаційній скарзі, за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку заявника свідчить про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову.

4.51. Суд вважає, що у справі, яка розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.

4.52. Суд зазначає, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено положеннями процесуального закону. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

4.53. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

4.54. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

4.55. Доводи скаржника, які викладені у касаційній скарзі, також зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував.

4.56. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

4.57. Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

4.58. Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

4.59. Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

4.60. За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржуваної постанови та задоволення касаційної скарги немає.

4.61. Відповідно до положень статті 129 ГПК України судові витрати з касаційної скарги покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 у справі № 926/3514/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Є. В. Краснов

І. С. Міщенко