Рішення

від 09.08.2023 по справі 711/4739/21

ПРИДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/4739/21

Номер провадження2/711/365/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2023 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого-судді Демчика Р.В.

при секретарі Кофановій А.О.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Могілей С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Будівельне управління-28» про стягнення компенсації за невикористані календарні дні відпустки, середнього заробітку за весь час затримки компенсації за невикористані дні календарної відпустки,-

встановив:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ПАТ «Будівельне управління-28» про стягнення компенсації за невикористані календарні дні відпустки, середнього заробітку за весь час затримки компенсації за невикористані дні календарної відпустки.

Згодом, позивачка уточнила позовні вимоги і в заяві про збільшення позовних вимог та зміни предмету позову просила стягнути з ПрАТ «Будівельне управління-28» на її користь компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки в розмірі 27515, 85 гривень; стягнути з ПрАТ «Будівельне управління-28» на її користь заборгованість по заробітній платі в сумі 7262,83 гривень; стягнути з ПрАТ «Будівельне управління-28» на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 01.01.2021 року по день винесення рішення суду; стягнути з ПрАТ «Будівельне управління-28» на її користь понесені судові витрати на правничу допомогу та сплату судового збору.

Свої вимоги, з урахуванням збільшених позовних вимог, позивач мотивує тим, що вона працювала на посаді головного бухгалтера ПрАТ «Будівельне управління-28» з 02.09.2002 року по 30.12.2020 року, Звільнилася на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Наполягає, що на день її звільнення відповідач мав перед нею заборгованість по заробітній платі в сумі 7262,83 грн., а також мав заборгованість по компенсації за невикористані дні відпустки в сумі 27515,85 грн. Оскільки позивач в день звільнення не отримала вказану заробітну плату та компенсацію за невикористані календарні дні відпустки то вона має право на стягнення їх в примусовому порядку. Окрім того позивач просить стягнути із відповідача середньоденний заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні, починаючи з 01.01.2021 по день винесення рішення суду, при цьому жодного розрахунку середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати та компенсації за невикористані дні календарної відпустки до суду не надає.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28.07.2021 року відкрите спрощене позовне провадження у справі.

03.09.2021 року на адресу Придніпровського районного суду м. Черкаси надійшов відзив на позовну заяву в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову.

У судовому засіданні позивач та її представник на задоволенні уточнених позовних вимог наполягали, надаючи суду пояснення аналогічні поясненням, що вказані у позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі вказуючи при цьому, що у трудових спорах не дія презумпція вини відповідача, позивачем же до суду не надано жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів обставин, що зазначені у її позовній заяві. Так, матеріали справи не містять ні відомостей про заробітну плату позивача, ні будь-яких доказів наявності її невиплати позивачу, існування заборгованості, а також не проведення відповідачем розрахунку за невикористані дні щорічної основної відпустки при звільненні працівника. Будь-яких інших доказів на підтвердження позовних вимог позивача суду останньою не надано.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала із ПрАТ «Будівельне управління-28» у трудових відносинах та 30.12.2020 р. була звільнена з посади головного бухгалтера за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України), що стверджується даними трудової книжки ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 , та не заперечується жодною із сторін.

Згідно з наказом ПрАТ «Будівельне управління-28» №30/12 від 30 грудня 2020 року, ОСОБА_1 звільнено з займаної посади головного бухгалтера за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України з виплатою компенсацію за невикористану щорічну відпустку 72 календарні дні.

За приписами ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок, в тому числі й виплатити грошову компенсацію за всі не використані ним дні щорічної та додаткової відпустки, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадитеся в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом, якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до та з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якої до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

У рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року встановлено, що положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116,117,237-1 цього кодексу необхідно розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Відповідачем у наданому суду відзиві заявлено клопотання про застосування позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні, оскільки позивач звернулася до суду з позовом лише у липні 2021 р., тобто зі спливом майже семи місяців після звільнення з роботи, яке мало місце 30 грудня 2020 р.

Вирішуючи заявлене відповідачем клопотання суд приходить до висновку про неможливість застосування строку позовної давності до спірних правовідносин в даній справі, з огляду на наступне.

Законом №540-IX від 30.03.2020 р. КЗпП України доповнено Главою XIX "Прикінцеві положення". Відповідно до статті 1 Глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначеністаттею 233цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, має разовий характер та не входить до фонду оплати праці (постанови Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 694/215/16-ц, провадження № 61-37406св18, від 09 червня 2021 року у справі № 569/11319/19, провадження № 61-7911св20).

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ст. 115 КЗпП України заробітна плата повинна виплачуватися робітнику регулярно у робочі дні у строки, встановлені колективною угодою, але не ріже двох разів на місяць через проміжок часу, не перевищуючий шістнадцяти календарних днів.

Зі змісту ч. 7 ст. 43 Конституції України, ч. 1 ст. 115 КЗпП України, вбачається, що відповідач має виплачувати працівнику заробітну плату регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженому у встановленому порядку, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Таким чином чинним законодавством встановлено чіткий порядок виплати заробітної плати та її складових, в тому числі проведення повного розрахунку із працівником який звільняється. Недотримання зазначених норм чинного законодавства роботодавцем створює відповідні наслідки для останнього.

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що під час звільнення позивачка не заявляла про неправильність здійсненого з нею розрахунку, невиплат їй роботодавцем на день звільнення належних при звільненні сум, не повідомляла роботодавця про наявність заборгованості із заробітної плати та підстав для виплати їй компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки в розмірі 27515, 85 гривень за період з 2010 по 30 грудня 2020 р. та про порушення у зв`язку з цим її трудових прав.

Відповідачем до суду надано розрахунок середнього заробітку працівника ПрАТ «Будівельне управління-28» ОСОБА_1 для нарахування останній компенсації за невикористані 72 календарні дні відпустки в розмірі 11018,16 гривень, та відомість від 07 січня 2021 р. на виплату готівки №БУ2 за грудень 2020 року, з якої вбачається, що працівник ОСОБА_1 , одержала наручно від ПрАТ «Будівельне управління-28» 12942,10 гривень розрахунку при звільненні, підтвердженням чого є особистий підпис позивачки, також цей факт нею не заперечується.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до наказу № 5ВК від 30 липня 2020 р. з посади бухгалтера економіста, було звільнено працівника ПрАТ «Будівельне управління-28» ОСОБА_3 . Єдиним працівником підприємства, який за своїми професійними знаннями та посадовими обов`язками мав можливість сформувати розрахунок компенсації невикористаної відпустки та невиплаченої заробітної плати працівнику ПрАТ «Будівельне управління-28» ОСОБА_1 , була головний бухгалтер ПрАТ «Будівельне управління-28» Кир`янівська Р.М., яка володіла спеціальними знаннями, мала доступ до первинної фінансової, бухгалтерської та кадрової документації, була відповідальною за вчасне нарахування та виплату всіх передбачених чинним законодавством видів виплат, що входили до фонду оплати праці найнятих працівників відповідача, які належні до сплати їм під час звільнення.

Частиною другою статті 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки).

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний суд у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18) та постанові від 31 травня 2021 року у справі № 242/3051/18 (провадження № 61-1021св19).

Всупереч вищезазначених приписів чинного законодавства, позивач по справі не надала жодних належних та допустимих доказів розміру її заробітної плати за період: листопад-грудень 2020 р., який був встановлений їй за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки).

Розмір нарахованої позивачу заробітної плати у листопаді 2020 р. в сумі 5300 гривень та відповідно, у грудні 2020 р. 5047,61 гривень і розрахунок заборгованості, який на думку позивача становить 7262,83 гривень суд відхиляє, оскільки позивач стверджуючи підставність та доведеність наданих суду розрахунків посилається виключно на інформацію, що міститься у формі ОК-5 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відносно застрахованої особи ОСОБА_1 .

Погодитись із вищезазначеними твердженнями позивача суд не може, оскільки індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 , форми ОК-5, не підтверджують наявність заборгованості по заробітній платі та не визначають її розмір. Індивідуальні відомості про застраховану особу щодо розміру заробітної плати за формою ОК-5 відносно ОСОБА_1 підтверджують лише її страховий стаж для виплати пенсії за вказаний період та не можуть бути прийняті судом, як належні докази щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній.

Аналогічного висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18) та постанові від 31 травня 2021 року у справі № 242/3051/18 (провадження № 61-1021св19).

Більш того, вищезазначені обставини та пов`язані із ними вимоги позивачки спростовуються іншими доказами, які були надані відповідачем до матеріалів даної справи.

Зокрема, відповідачем надані докази того, що заробітна плата, як і дохід працівника ПрАТ «Будівельне управління-28» ОСОБА_1 за листопад місяць 2020 р. встановлені у розмірі - 1325 гривень, нараховані і сплачені їй. Інформація про ці обставини, відображена у розрахунку загального середнього заробітку для визначення розміру компенсації неотриманої відпустки під час звільнення, а також у звіті про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб, який сформовано та подано до ДПІ у м. Черкасах вх. №48724185 від 10 грудня 2020 р. за цифровим підписом головного бухгалтера ПрАТ «Будівельне управління-28» ОСОБА_1 .

Суд критично ставиться та відхиляє пояснення позивачки про те, що звіт про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб, поданий до ДПІ у м. Черкасах вх. №48724185 від 10 грудня 2020 р. хоча і було підписано її цифровим підписом, проте вона його не вчиняла, оскільки передала цифровий ключ до підпису директору ПрАТ «Будівельне управління-28» ОСОБА_4 , оскільки такі пояснення жодними доказами не підкріплені.

Крім того, розмір заробітної плати працівника ОСОБА_1 був обумовлений наказом ПрАТ «Будівельне управління-28» №30/10 від 30 жовтня 2020 р., згідно з яким, за згодою сторін, вирішено перевести працівника ПрАТ «Будівельне управління-28» ОСОБА_1 з 01 листопада 2020 року на неповний робочий час.

Вищезазначені висновки суду знаходять своє відображення у звіті про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб, який сформовано та подано до ДПІ у м. Черкасах вх. №48724185 від 10 грудня 2020 р. Зокрема, у таблиці 6 "Відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованої особи" в інформації за листопад місяць 2020 р. навпроти працівника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) відображено ознаку неповного робочого часу, позначкою "1-так".

Щодо індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 , форми ОК-5, зокрема інформації про заробіток позивача, який містить дана форма у листопаді 2020 року і на які позивач посилається як на підтвердження своїх доводів про існування заборгованості по заробітній платі, суд зазначає наступне.

Роботодавець має право нарахувати працівнику, який працює неповний робочий день, заробітну плату, нижчу за мінімальну. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку (ст. 56 КЗпП України). Це можливо за умови, якщо сума нарахованої заробітної плати не менша, ніж частина від мінімальної заробітної плати, що припадає на фактично відпрацьований час.

При цьому, суму ЄСВ роботодавець розраховує як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та ставки єдиного соціального внеску незалежно від того, що працівник працював не повний робочий день.

У листопаді-грудні 2020 року розмір ЕСВ працівника, який працює неповний робочий день розраховувався наступним чином: 5000 грн. (Розмір Мінімальної з/п) х 22 % (Ставка ЄСВ) = 1100 грн. (розмір ЄСВ працівника, який працює неповний робочий, необхідний до сплати страхувальником - роботодавцем). Такий розрахунок передбачений абзацом другим частини 5 статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI.

Отже, якщо працівник працює неповний робочий день (тиждень), то заробітна плата йому нараховується пропорційно відпрацьованому часу, а ЄСВ не менше розміру мінімального страхового внеску ЄСВ в місяць (за основним місце роботи) де базою для нарахування є розмір мінімальної заробітної плати.

Саме тому, у відомостях за листопад 2020 року, які містяться у формі ОК-5 по застрахованій особі ОСОБА_1 відображено розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законодавством на той час 5000 гривень.

Крім того, як зазначалося судом раніше копія довідки з індивідуальних відомостей про застраховану особу, надана позивачкою у якості доказу, не може вважатися належним а допустимим доказом який підтверджує або спростовує наявність заборгованості по заробітній платі та не визначає її розмір.

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18) та постанові від 31 травня 2021 року у справі № 242/3051/18 (провадження № 61-1021св19).

Таким чином, індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-5 відносно ОСОБА_1 підтверджують лише її страховий стаж у зазначених періодах та не можуть бути прийняті судом, як належні докази щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній за період: листопад-грудень 2020 р.

Поряд із цим, судом встановлено, що Управлінням Держпраці в Черкаській області за заявою позивачки проведено перевірку дотримання відповідачем трудового законодавства відносно розрахунків зі звільненим працівником ОСОБА_1 . За результатами проведеної перевірки уповноваженого органу державної влади складено Акт проведеної перевірки №ЧК-716/1508/АВ від 07 грудня 2021 р. та видано припис №ЧК-716/1508/АВ/П від 07 грудня 2021 року про усунення виявлених порушень, за наслідками якого завершено позаплановий захід державного нагляду (контролю) Управління Держпраці у Черкаській області №762 від 06.12.2021 року.

Зокрема уповноваженим державним органом встановлено затримку розрахунку по виплаті заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку у розмірі 72 к.д. при звільнені працівника ОСОБА_1 на строк 08 календарних днів (працівника ОСОБА_1 звільнено 30 грудня 2020 р., фактичний розрахунок з працівником відповідачем проведено 07.01.2021р.).

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку звільненої ОСОБА_1 становить 2 320,32 гривень (290,04 грн. (середньоденний заробіток) * 08 к.д. (час затримки розрахунку) у т.ч. з: 18% - ПДФО та військовий збір - 1,5%.

Позивачка у судовому засіданні зазначила, що вона не погоджується із результатами проведеної перевірки, разом із цим на запитання суду відповіла, що результати проведеної Управлінням Держпраці в Черкаській області перевірки нею не оскаржувалися. Більш того, позивачка зазначила, що у травні 2022 року вона особисто надала ПРАТ «Будівельне управління-28» належні їй банківські реквізити для сплати відповідачем по справі середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та отримала відповідні кошти від відповідача.

Матеріали справи містять письмові докази того, що 12 травня 2022 р. платіжним дорученням №355 ПРАТ «Будівельне управління-28» перераховано ОСОБА_1 та нею отримано середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку при звільнені на загальну суму - 1867,86 грн. (2320,32 грн. 18% ПДФО - 417,65 грн. + 1,5 % військовий збір - 34,80 грн. = 1867,86 грн.).

Разом із тим чинним законодавством не передбачено безумовного встановлення вини роботодавця, адже наявність порушення останнім визначених вище норм трудового законодавства має стверджуватись відповідними доказами, які мають бути достатніми для того, щоб прийти до переконання про наявність того чи іншого порушення та відповідно визначити для роботодавця правові наслідки такого порушення.

Зазначене перекликається із вимогами цивільного процесуального законодавства у якому одним із основних засад (принципів) є змагальність сторін.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.,ч. 1, 5, 6 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та доказів на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також, позивач у своїй позовній заяві вказує, що їй при звільнені не виплачено компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 27515, 83 гривень

Представник відповідача проти таких доводів заперечує вказуючи на їх необґрунтованість та відсутність у відповідача перед позивачем будь-якої заборгованості.

Оцінюючи наведені сторонами доводи суд враховує, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності у відповідача перед позивачем будь-якої заборгованості.

Матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу не виплати компенсації за невикористані відпустки та відповідно достовірності нарахованої позивачем суми такої компенсації.

Посилання позивачки лише на індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-5 відносно ОСОБА_1 підтверджують лише її страховий стаж для призначення пенсії. Надана копія форми первинного обліку N П-2 "Особова картка" на ім`я ОСОБА_1 суд не може вважати належним та допустимим доказом, оскільки на вимогу учасника справи позивачка не надала оригінал такого поданого у копії письмового доказу.

Крім того, надана позивачем копія Особової картки працівника ОСОБА_5 не відповідає затвердженій наказом Державного комітету статистики N 489 ( v0489202-08 ) від 05.12.2008 П-2 "Особова картка" формі первинного обліку особового складу.

Також судом встановлено, що первинна документація ПрАТ «Будівельне управління-28» за період з 2002 р. по 2016 р. вилучена та знищена згідно з актами від 11 грудня 2006 року, 23 червня 2009 року та 17 вересня 2020 року, докази чого були надані відповідачем до суду і перебувають у матеріалах справи у формі актів.

Разом із цим, позивачем надано докази, які на її думку спростовують вищезазначене, а саме: Акт приймання передачі справ від 23 грудня 2020 р., Додаток до акту прийому-передачі документів ПрАТ «Будівельне управління-28» від 23 грудня 2020р., Акт прийому передачі документів по корпоративному управлінню ПрАТ «Будівельне управління-28» від 23 грудня 2020р., Акт прийому-передачі документів по корпоративному управлінню ЗАТ «Будівельно-монтажне управління-28» від 23 грудня 2020 р.

Відносно вищевказаних письмових доказів, суд зазначає наступне.

Всі вищезазначені письмові докази надані позивачем до відповіді на відзив датовані 23 грудня 2020 р., виготовлені не на фірмовому бланку підприємства, не містять посилання на місце їх виготовлення, відтиск печатки підприємства, а також містять підпис працівника ОСОБА_3 , яку станом на 30 липня 2020 р. було звільнено із займаної посади бухгалтера економіста відповідно до наказу №5ВК від 30.07.2020р. Все це, дає підстави суду вважати вищезазначені письмові докази, надані позивачем такими, що не відповідають положенням статей 77-80 ЦПК України.

За відсутності вказаних вище даних суд не може здійснити перевірку правомірності нарахованого позивачем середнього заробітку порядок та розрахунок його здійснювався позивачем на свій розсуд.

Враховуючи відсутність доказів невикористаної відпустки позивачем, та заборгованості по заробітній платі заявлені вимоги про їх стягнення з відповідача є безпідставними та не підтвердженими належними та допустимими доказами, позивачем не надано до суду інформацію, з приводу невикористаних днів відпустки, та її компенсацію.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Представник позивача та позивач не звертались до суду з клопотанням про витребування належних та допустимих доказів, в обґрунтування заявлених позовних вимог та самі жодних доказів суду не надали.

Вирішуючи спір по суті суд зазначає, що окрім вказаного позивачем не надано доказів до суду, проте, що при звільненні та до теперішнього часу вона зверталась до відповідача із заявами про виплату їй компенсації за невикористані дні що річної основної відпустки чи заробітної плати, оскільки роздруківка телефонних розмов, надана позивачем не може бути у даному випадку належним та достатнім доказом.

З огляду на вищевикладені обставини, у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані відпустки та середнього заробітку за весь період затримки, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів до суду, проте, що при звільненні відповідач не провів з ним повний розрахунок.

Отже, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на достатніх,належних та допустимих доказах, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню

На підставі наведеного ст. 116,117 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», керуючись ст.ст.4, 10, 76, 81, 259, 264-265, 268, 273 ЦПК України, суд

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ПАТ «Будівельне управління-28» (місце знаходження: вул. Герої Холодного Яру, 72, м. Черкаси, 18014 ) про стягнення компенсації за невикористані календарні дні відпустки, середнього заробітку за весь час затримки компенсації за невикористані дні календарної відпустки відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: Р.В.Демчик.

Повне судове рішення складено 26.07.2023 року.

Головуючий: Р. В. Демчик