Постанова

від 24.10.2023 по справі 711/4739/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1639/23Головуючий по 1 інстанціїСправа №711/4739/21 Демчик Р.В. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2023 року м. Черкаси

Черкаський апеляційнийсуд вскладі колегіїсуддів,Новікова О.М.,Гончар Н.І.,Сіренка Ю.В.,розглянувши впорядку письмовогопровадження апеляційнускаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ковтуна Андрія Володимировича на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Будівельне управління-28» про стягнення компенсації за невикористані календарні дні відпустки, середнього заробітку за весь час затримки компенсації за невикористані днікалендарної відпустки, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Будівельне управління-28» і, після уточнення своїх вимог, просила стягнути з відповідача на її користь: компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки в розмірі 27 515, 85 гривень; заборгованість по заробітній платі в сумі 7 262,83 гривень; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 01.01.2021 року по день винесення рішення суду; понесені судові витрати на правничу допомогу та сплату судового збору.

Свої вимоги вона мотивувала тим, що працювала на посаді головного бухгалтера ПрАТ «Будівельне управління-28» з 02.09.2002 року по 30.12.2020 року. Звільнилася на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

На день її звільнення підприємство мало перед нею заборгованість по заробітній платі в сумі 7262,83 грн., а також заборгованість по компенсації за невикористані дні відпустки в сумі 27515,85 грн.

Оскільки позивач в день звільнення не отримала вказану заробітну плату та компенсацію за невикористані календарні дні відпустки то вона має право на стягнення їх в примусовому порядку.

Також просила стягнути із відповідача середньоденний заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні, починаючи з 01.01.2021 по день винесення рішення суду.

Рішенням Соснівського районного судуміста Черкаси від 21липня2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у зв`язку з тим, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах.

Не погодившись з рішенням районного суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Ковтун А. В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанціїнорм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову.

Адвокат, вказує, що суд безпідставно відмовив їй у позові, оскільки вона довела належними та допустимими доказами той факт, що підприємство не виплатило їй всіх належних сум, зокрема, то що їй повинні виплатити кошти за невикористані 262 дні відпустки, також заробітну плату за листопад та грудень 2020. Вказує, що розрахунок середнього заробітку № БУ 000000008 від 30.12.2020, який наданий відповідачем у справі є невірним, а тому є неналежним і допустимим доказом в розумінні статей 77-80 ЦПК України.

Що стосується документації ПрАТ «Будівельне управління-28» за період з 2002 року по 2016 роки, яка вилучена та знищена згідно з актами від 11 грудня 2006 року, 23.06.2009 та 17.09.2020, скаржник вказує, якщо цими актами знищені документи за 2002-2016 року, то документи за 2017 по 2019 рік не було вилучено (виділено) для знищення, а тому первинна документація підприємства за 2017-2019 роки має бути у розпорядженні ПрАТ «Будівельне управління-28», однак вони не надали суду ці документи.

Також апелянт вказує, що позивач не писала заяви про переведення її на неповний робочий час та такі заяви відсутні в матеріалах справи, а посилання представника відповідача на відсутність на підприємстві оригіналів документів, що стосуються ОСОБА_1 є безпідставними.

Крім того, адвокат вказує, що 06.02.2023 позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про приєднання до матеріалів справи розрахункових листів по заробітній платі за період з 01.02.2010 по 31.07.2020, а суд безпідставно відмовив у приєднанні і досліджені вказаних доказів.

Враховуючи, що відповідач не здійснив з позивачем повний розрахунок при звільненні, вважає, що є правові підстави для задоволення позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник ПрАТ «Будівельне управління-28» вказує, що судом першої інстанції було надано належну оцінку обставинам справи та наявним у ній доказам та ухвалено законне та обґрунтоване рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Виходячи з положень ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, враховуючи ціну позову, суд апеляційної інстанції проводить розгляд справи без виклику учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги представника позивача, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ч. 1ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала із ПрАТ «Будівельне управління-28» у трудових відносинах та 30.12.2020, була звільнена з посади головного бухгалтера за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України), що стверджується даними трудової книжки ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 , та не заперечується сторонами.

Згідно з наказом ПрАТ «Будівельне управління-28» №30/12 від 30 грудня 2020 року, ОСОБА_1 звільнено з займаної посади головного бухгалтера за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України з виплатою компенсацію за невикористану щорічну відпустку 72 календарні дні.

Із розрахунку середнього заробітку працівника ПрАТ «Будівельне управління-28» ОСОБА_1 для нарахування останній компенсації за невикористані 72 календарні дні відпустки в розмірі 11 018,16 гривень, та відомості від 07 січня 2021 на виплату готівки № БУ2 за грудень 2020 року, вбачається, що працівник ОСОБА_1 , одержала від ПрАТ «Будівельне управління-28» 12 942,10 гривень розрахунку при звільненні. Цей факт нею не заперечується.

Відповідно до Акту від 11.12.2006, затвердженого директором ЗАТ «Будівельне управління 28», за період з 2002 по 2003, Акту від 23.06.2009 за період 2004-2005, Акту від 17.09.2020, затвердженого директором ПрАТ «Будівельне управління 28» - за період з 2006 по 2016, було виділено та знищено документи і справи, що не підлягають зберіганню. Вказані акти затверджені відповідною комісією, до складу якої входила також і ОСОБА_1 .

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд вказав, що за відсутності доказів невикористаної відпустки позивачем, та заборгованості по заробітній платі заявлені вимоги про їх стягнення з відповідача є безпідставними та не підтвердженими належними та допустимими доказами, позивачем не надано до суду інформацію, з приводу невикористаних днів відпустки, та її компенсацію.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

За приписами ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок, в тому числі й виплатити грошову компенсацію за всі не використані ним дні щорічної та додаткової відпустки, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Апеляційний суд вважає слушним посилання суду першої інстанції, що під час звільнення позивачка не заявляла про неправильність здійсненого з нею розрахунку та невиплату їй роботодавцем на день звільнення належних при звільненні сум. Більш того, з матеріалів даної справи вбачається, що остання не повідомляла роботодавця про наявність у неї заборгованості із заробітної плати та підстав для виплати їй компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки в розмірі 27515, 85 гривень за період з 2010 по 30 грудня 2020 р.

Посилання скаржника на те, що нею було подано заяву до ПрАТ «Будівельне управління-28» від 15.12.2020, копію якої остання долучила до поданого позову і в якій нібито просила виплатити їй при звільненні компенсацію за невикористану відпустку в період з 02.02.2010 року по 30.11.2020 року не заслуговують на увагу суду, оскільки заява такого змісту до ПрАТ «Будівельне управління-28» позивачем не подавалася, як і не містить жодних доказів її подання та отримання відповідачем (вхідного номеру, резолюції керівника, тощо).

Крім цього, на підтвердження належного виконання відповідачем обов`язків роботодавця при звільненні позивача до суду було надано розрахунок середнього заробітку працівника ПрАТ «Будівельне управління-28» ОСОБА_1 для нарахування останній компенсації за невикористані 72 календарні дні відпустки в розмірі - 11018,16 гривень, та відомість від 07 січня 2021 року на виплату готівки №БУ2 за грудень 2020 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 отримала на руки 12942,10 гривень розрахунку при звільненні, що включав у себе компенсацію за 72 календарні дні відпустки в розмірі - 11018,16 та виплату заробітної плати під час звільнення працівника ОСОБА_1 .

З розміром та обсягами цих виплат позивачка погодилася, оскільки здійснювала їх розрахунок особисто, як головний бухгалтер підприємства, підтвердженням чого є її особистий підпис у відомості на одержання виплат, який перебуває у матеріалах даної справи.

Отже, позивач, перебуваючи на посаді головного бухгалтера ПрАТ «Будівельне управління-28» станом на 30.12.2020 року (день звільнення), була єдиним уповноваженим працівником, яка володіла спеціальними знаннями, мала доступ до первинної фінансової, бухгалтерської та кадрової документації та на яку було покладено обов`язки за вчасне нарахування та виплату всіх передбачених чинним законодавством видів виплат, що входили до фонду оплати праці найнятих працівників відповідача, які належні до сплати їм під час звільнення.

Чинним законодавством не передбачено безумовного встановлення вини роботодавця, адже наявність порушення останнім визначених вище норм трудового законодавства має стверджуватись відповідними доказами, які мають бути достатніми для того, щоб прийти до переконання про наявність того чи іншого порушення та відповідно визначити для роботодавця правові наслідки такого порушення.

За таких обставин, з урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України, саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав. Тому, посилання скаржника на обов`язок роботодавця доводити відсутність факту порушення трудових прав працівника є помилковим.

Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі та інших виплат при звільненні, позивачу було необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки).

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний суд у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18) та постанові від 31 травня 2021 року у справі № 242/3051/18 (провадження № 61-1021св19).

Всупереч вищезазначених приписів чинного законодавства, позивач у справі не надала жодних належних та допустимих доказів розміру її заробітної плати за період листопад-грудень 2020, який був встановлений їй за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки).

Розмір нарахованої позивачу заробітної плати у листопаді 2020 р. в сумі 5300,00 гривень та відповідно, у грудні 2020 р. - 5047,61 гривень і розрахунок заборгованості, який на думку позивача становить - 7262,83 гривень, суд вважає необгрунтованим, оскільки позивач, стверджуючи підставність та доведеність наданих суду розрахунків, посилалася виключно на інформацію, що міститься у формі ОК-5 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відносно застрахованої особи ОСОБА_1 .

Однак таке твердження скаржника є необгрунтованим, оскільки індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 , форми ОК-5, не підтверджують наявність заборгованості по заробітній платі та не визначають її розмір. Індивідуальні відомості про застраховану особу щодо розміру заробітної плати за формою ОК-5 відносно ОСОБА_1 підтверджують лише її страховий стаж для виплати пенсії за вказаний період та не можуть бути прийняті судом, як належні докази щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній, про що судом першої інстанції і було зазначено у рішенні.

Аналогічного висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18) та постанові від 31 травня 2021 року у справі № 242/3051/18 (провадження № 61-1021св19).

Зокрема, судом першої інстанції на підставі наданих відповідачем письмових доказів встановлено, що заробітна плата, як і дохід працівника ПрАТ «Будівельне управління-28» ОСОБА_1 за листопад місяць 2020 року встановлені у розмірі 1325,00 гривень, нараховані і сплачені їй. Інформація про ці обставини, відображена у розрахунку загального середнього заробітку для визначення розміру компенсації неотриманої відпустки під час звільнення, а також у звіті про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб, який сформовано та подано до ДПІ у м. Черкасах вх. № 48724185 від 10 грудня 2020 за цифровим підписом головного бухгалтера ПрАТ «Будівельне управління-28» ОСОБА_1 .

Крім вищезазначеного, розмір заробітної плати працівника ОСОБА_1 був обумовлений наказом ПрАТ «Будівельне управління-28» № 30/10 від 30 жовтня 2020, згідно з яким, за згодою сторін, вирішено перевести працівника ПрАТ «Будівельне управління-28» ОСОБА_1 з 01 листопада 2020 року на неповний робочий час.

Вищезазначені висновки суду про те, що з 01 листопада 2020 року працівника ПрАТ «Будівельне управління-28» ОСОБА_1 переведено на неповний робочий час знаходять своє відображення і підтверджуються інформацією у звіті про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб, який сформовано та подано до ДПІ у м. Черкасах вх. №48724185 від 10 грудня 2020 р., зокрема, у таблиці 6 «Відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованої особи» в інформації за листопад місяць 2020 навпроти працівника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) відображено ознаку неповного робочого часу, позначкою "1-так". Тому, доводи позивача щодо іншого розміру її заробітної плати у вказаний період часу, а також існування заборгованості по її виплаті під час звільнення, є необгрунтованими.

Роботодавець має право нарахувати працівнику, який працює неповний робочий день, заробітну плату, нижчу за мінімальну. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку (ст. 56 КЗпП України). Це можливо за умови, якщо сума нарахованої заробітної плати не менша, ніж частина від мінімальної заробітної плати, що припадає на фактично відпрацьований час.

При цьому, суму ЄСВ роботодавець розраховує як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та ставки єдиного соціального внеску незалежно від того, що працівник працював не повний робочий день.

У листопаді-грудні 2020 року розмір ЕСВ працівника, який працює неповний робочий день розраховувався наступним чином: 5000,00 грн. (Розмір Мінімальної з/п) х 22 % (Ставка ЄСВ) = 1100,00 грн. (розмір ЄСВ працівника, який працює неповний робочий, необхідний до сплати страхувальником - роботодавцем). Такий розрахунок передбачений абзацом другим частини 5 статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI.

Якщо працівник працює неповний робочий день (тиждень), то заробітна плата йому нараховується пропорційно відпрацьованому часу, а ЄСВ - не менше розміру мінімального страхового внеску ЄСВ в місяць (за основним місце роботи) де базою для нарахування є розмір мінімальної заробітної плати.

Саме тому, у відомостях за листопад 2020 року, які містяться у формі ОК-5 по застрахованій особі ОСОБА_1 відображено розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законодавством на той час 5000,00 гривень.

Поряд із цим, судом встановлено, що Управлінням Держпраці в Черкаській області за заявою позивачки проведено перевірку дотримання відповідачем трудового законодавства відносно розрахунків зі звільненим працівником ОСОБА_1 . За результатами проведеної перевірки уповноваженого органу державної влади складено Акт проведеної перевірки №ЧК-716/1508/АВ від 07 грудня 2021 та видано припис №ЧК-716/1508/АВ/П від 07 грудня 2021 року про усунення виявлених порушень, за наслідками якого завершено позаплановий захід державного нагляду (контролю) Управління Держпраці у Черкаській області №762 від 06.12.2021 року.

Зокрема уповноваженим державним органом встановлено затримку розрахунку по виплаті заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку у розмірі 72 к.д. при звільнені працівника ОСОБА_1 на строк 08 календарних днів (працівника ОСОБА_1 звільнено 30 грудня 2020, фактичний розрахунок з працівником відповідачем проведено 07.01.2021).

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку звільненої ОСОБА_1 становить 2 320,32 гривень (290,04 грн. (середньоденний заробіток) * 08 к.д. (час затримки розрахунку) у т.ч. з: 18% - ПДФО та військовий збір - 1,5%.

Матеріали справи містять письмові докази того, що 12 травня 2022 платіжним дорученням № 355 ПРАТ «Будівельне управління-28» перераховано ОСОБА_1 та нею отримано середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку при звільнені на загальну суму - 1867,86 грн. (2320,32 грн. 18% ПДФО - 417,65 грн. + 1,5 % військовий збір - 34,80 грн. = 1867,86 грн.).

Чинним законодавством не передбачено безумовного встановлення вини роботодавця, адже наявність порушення останнім визначених вище норм трудового законодавства має стверджуватись відповідними доказами, які мають бути достатніми для того, щоб прийти до переконання про наявність того чи іншого порушення та відповідно визначити для роботодавця правові наслідки такого порушення.

Зазначене перекликається із вимогами цивільного процесуального законодавства у якому одним із основних засад (принципів) є змагальність сторін.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.,ч. 1, 5, 6 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та доказів на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також, позивач у поданій апеляційній скарзі вказує, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку і їй при звільнені не виплачено компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 27515, 83 гривень.

Проте, оцінюючи наведені сторонами доводи суд першої інстанції правильно врахував, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності у відповідача перед позивачем будь-якої заборгованості і невиплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 27515, 83 гривень.

Знов ж таки, посилання позивача лише на індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-5 відносно ОСОБА_1 як на підтвердження власних доводів є неправильним, оскільки відомості які містить форма ОК-5 підтверджують лише її страховий стаж для призначення пенсії.

Також, судом першої інстанції обґрунтовано та підставно зазначено про те, що надана копія форми первинного обліку N П-2 «Особова картка» на ім`я ОСОБА_1 не може вважатися належним та допустимим доказом, оскільки з наданої позивачкою копії Особової картки працівника ОСОБА_2 вбачається, що інформація вказана лише до 2010 року, а з 2010 по 2020 інформація відсутня, фактично, позивачкою було надано лише частину копії особової картки, де було видно, що їй надавалася відпустка, і в які роки та дні. Тому, суд не може оцінити вказаний доказ, оскільки в ньому міститься лише частина інформації, а інша чомусь відсутня.

Також встановлено, що первинна документація ПрАТ «Будівельне управління-28» за період з 2002 по 2016 вилучена та знищена згідно з актами від 11 грудня 2006 року, 23 червня 2009 року та 17 вересня 2020 року.

Також, судом вірно зазначено, що ні представник позивача та ні позивач не звертались до суду з клопотанням про витребування належних та допустимих доказів, в обґрунтування заявлених позовних вимог та самі жодних доказів суду не надали. Вирішуючи спір по суті крім вищезазначеного, судом першої інстанції вірно наголошено, що позивачем не надано доказів до суду, проте, чи при звільненні та до теперішнього часу вона зверталась до відповідача із заявами про виплату їй компенсації за невикористані дні що річної основної відпустки чи заробітної плати, оскільки роздруківка телефонних розмов, надана позивачем не може бути у даному випадку належним та достатнім доказом.

Крім вищезазначеного, представником позивача до апеляційної скарги надано заяву про приєднання до справи письмових доказів від 06.02.2023 та копії розрахункових листів. При цьому, позивачем не надано доказів поважності причин не надання таких доказів разом із першою заявою по суті справи, інформації про джерело їх походження.

Тому, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про відмову у приєднанні таких письмових доказів до матеріалів даної справи, оскільки останні подані стороною не в порядку та не у строк їх подання, що були встановлені судом та вимогами ЦПК України.

У відповідності до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної зави. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Згідно до вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

В апеляційній скарзі позивач не навів поважних причин, які перешкодили подати їй вказані докази у встановлений законом строк та порядку до суду першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції постановлене з повним та всебічним з`ясуванням обставин у даній справі є законним і обґрунтованим. Апеляційна скарга висновків суду не спростовує.

Згідно ізст.375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. ст.35, 258,374,375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвокатаКовтун АндріяВолодимировичазалишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді: