Постанова

від 08.08.2023 по справі 733/15/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

08 серпня 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 733/15/23

Головуючий у першій інстанції - Вовченко А. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/947/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.

секретар: Патук А.А.

Позивач: заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави

Відповідачі: Ічнянська міська рада, ОСОБА_1

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ічнянське»

Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 04 травня 2023 року у справі за позовом заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави до Ічнянської міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування рішення ради, скасування державної реєстрації права власності (суддя Вовченко А.В.), ухвалене о 12 год. 42 хв. у м.Ічня, повний текст рішення складено 04 травня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2023 року заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави звернувся до суду з позовом, в якому (з урахуванням уточнень) просив визнати недійсним в частині рішення 11 сесії 8 скликання від 16 липня 2021 року Ічнянської міської ради №362-VIII «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам за межами населених пунктів для ведення особистого селянського господарства», а саме п.115.1, яким передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку загальною площею 1,8562 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності Ічнянської міської ради, кадастровий номер 7421710100:05:000:1161, що розташована за межами м.Ічня Ічнянського району Чернігівської області; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 07 вересня 2021 року, індексний номер 60222953 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7421710100:05:000:1161, площею 1,8562 га, розташованої за межами м.Ічня Прилуцького району Чернігівської області на території Ічнянської ОТГ за ОСОБА_1 з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку. Позов мотивовано тим, що відповідачка 07 серпня 2020 року подала до Ічнянської міської ради заяву про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність, вказуючи в заяві про те, що право на безоплатну приватизацію земельної ділянки по даному виду цільового призначення ще не використала. На підставі оскаржуваного рішення міської ради таку земельну ділянку їй було надано у власність. Водночас згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що ОСОБА_1 на підставі рішення 12 сесії 7 скликання Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області №5-12-7-16 від 01 листопада 2016 року отримала у приватну власність (право зареєстровано 21 грудня 2016 року) земельну ділянку сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 5923583400:06:000:0175, площею 0,1801 га. За доводами позивача, вказане підтверджує, що відповідачка на час отримання земельної ділянки на підставі оспорюваного рішення Ічнянської міської ради використала своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання, однак не повідомила про це, а Ічнянська міська рада не вжила заходів щодо перевірки використання ОСОБА_1 права безоплатного отримання у власність земельної ділянки. Заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури посилається, що оскаржуване рішення міської ради порушує інтереси Ічнянської об`єднаної територіальної громади та її мешканців, оскільки незаконне вибуття земельної ділянки зі складу земель комунальної власності унеможливлює отримання територіальною громадою, зокрема доходів від її можливої передачі в оренду та подальшого їх скерування для розвитку громади, в тому числі вирішення соціальних питань.

Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 04 травня 2023 року позов задоволено в повному обсязі; визнано недійсним та скасовано п.115.1 рішення 11 сесії 8 скликання Ічнянської міської ради області від 16.07.2021 року 362-VІІІ «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам за межами населених пунктів для ведення ОСГ», яким передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку, загальною площею 1,8562 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності Ічнянської міської ради, кадастровий номер 7421710100:05:000:1161, яка розташована за межами м.Ічня Прилуцького району Чернігівської області; скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №60222953 від 07.09.2021 про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7421710100:05:000:1161, площею 1,8562 за ОСОБА_1 ; стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та Ічнянської міської ради Прилуцького району Чернігівської області на користь Чернігівської обласної прокуратури судовий збір в сумі 4962 грн 00 коп., сплачений за подачу позову до суду. Рішення суду мотивовано тим, що з отриманням у власність земельної ділянки з кадастровим номером 5923583400:06:000:0175, площею 0,1801 га ОСОБА_1 використала своє право на безоплатне отримання земельної ділянки із земель державної власності за даним видом використання для ведення особистого селянського господарства. Повторне надання у власність земельної ділянки громадянам України за даним видом використання діючим законодавством не передбачено. Також судом встановлено, оскільки Ічнянська міська рада Прилуцького району Чернігівської області самостійно не звернулась до суду для захисту свого порушеного права на спірну земельну ділянку, прокурором правомірно поданий даний позов в інтересах держави.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом в якості позивача у вступній частині рішення суду вказана особа, яка не подавала позовну заяву, а саме: замість заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури зазначено керівника прокуратури, отже судом неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи. Відповідачка вказує, що судом відкрито провадження і розглянуто справу при несплаченому судовому зборі у встановленому законом розмірі - сплачено 4962 грн, в той час як належало сплатити 5368 грн. При цьому невірно розраховано судовий збір - сплачено за дві, а не за три позовні вимоги. Також ОСОБА_1 посилається, що Прилуцька місцева прокуратура припинила своє існування 15 березня 2021 року, отже судовий збір сплачений Чернігівською обласною прокуратурою за орган влади, який припинив своє юридичне існування за два роки до подання позовної заяви і не звертався до суду з позовною заявою, що розглянута оскаржуваним рішенням суду. За доводами відповідачки, оскаржуваним рішенням суду прийняті рішення, які за змістом не відповідають позовним вимогам, здійснено вихід за межі позовних вимог і застосовано способи захисту, які суперечать закону. ОСОБА_1 звертає увагу, що позовна заява не містила вимогу про скасування запису про державну реєстрацію права власності, тому застосування такого способу захисту є власною ініціативою суду. Крім того, відповідачка зазначає, що такий самий спір про законність того самого рішення Ічнянської міської ради від 16 липня 2021 року №362-VIII і з тих самих підстав у 2022 році був вирішений рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року у справі №620/586/22, яке набрало законної сили. ОСОБА_1 вказує, що суд першої інстанції вирішив публічно-правовий спір щодо законності рішення суб`єкта владних повноважень, який, приймаючи рішення, здійснив владні управлінські функції і за їх результатами владно вплинув на відповідачку як фізичну особу в межах публічно-правових відносин. За доводами відповідачки, оскаржуваним рішенням суду задоволено позовні вимоги позивача, які захищають інтереси Ічнянської міської ради, яка використала свої повноваження щодо розпорядження комунальною власністю, а не інтереси держави. Швидкість виготовлення повного тексту рішення суду ставить під сумнів його складання в нарадчій кімнаті. ОСОБА_1 вважає, що судом прийнято в якості доказів у справі копії документів з відомостями, які не можуть бути доказом у судовій справі, оскільки вказана у них інформація не є ні офіційною, ні актуальною згідно з приписами чинного законодавства. Відповідачка посилається, що на момент її звернення до Ічнянської міської ради порядок безоплатної передачі земельної ділянки з комунальної у приватну власність не передбачав ні обов`язку повідомляти про раніше отриману земельну ділянку, ні форми такого повідомлення.

У відзиві на апеляційну скаргу заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Позивач вказує, що позовну заяву подано до суду 27 грудня 2022 року, відповідно судовий збір сплачувався у розмірі ставки станом на 1 січня календарного року, в якому подана відповідна заява, тобто 2022 року. Заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури посилається, що спірна земельна ділянка вибула із земель комунальної власності внаслідок незаконного використання відповідачкою права на повторну безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, а розпорядження Ічнянською міською радою земельними ділянками не у спосіб, передбачений законом, не може оцінюватися як правомірне вираження волі з боку держави. Позивач вважає несуттєвим недоліком скасування запису, а не рішення реєстратора про державну реєстрацію прав, оскільки дане питання може бути вирішено в ході виконання рішення суду в порядку ст.435 ЦПК України. За доводами заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури, в даному випадку мав місце не публічно-правовий спір, а приватно-правовий, оскільки стосується питання надання у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_1 , а не широкому колу осіб, тому даний спір належить вирішувати в процесі цивільного судочинства. Вважає доводи відповідачки про те, що позовна заява не відповідає вимогам ст.56 ЦПК України, надуманими та безпідставними.

У відзиві на апеляційну скаргу Ічнянська міська рада просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідач посилається, що ОСОБА_1 всупереч вимогам статей 116, 118, 121 ЗК України при зверненні до Ічнянської міської ради з заявою про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність не повідомила, що раніше використала право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та отримала у власність земельну ділянку площею 1,8563 га.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону не відповідає судове рішення суду першої інстанції.

Правовий статус прокурора визначено Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII).

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (частини четверта стаття 23 вказаного вище Закону).

Зі змісту частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII випливає, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Проте підстави представництва інтересів держави прокуратурою в цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.

Таке нездійснення захисту полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їхнього захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Водночас здійснення захисту неналежним чином полягає в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Проте неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача/відповідача.

Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, та які є підставами для звернення прокурора до суду.

Аналогічна позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 лютого 2019 року в справі № 826/13768/16.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах;

Листом № 2778вих-22 від 04.08.2022 року заступник керівника Прилуцької місцевої прокуратури в порядку ч.4 ст.23 Закону Про прокуратуру» було повідомлено Ічнянську міську раду Чернігівської області про необхідність вжиття заходів щодо повернення земельної ділянки з кадастровим номером 7421710100:05:000:1161 у комунальну власність.( а.с. 35-36)

З листа № 02-04/1978 від 09.08.2022 року Ічнянської міської ради Чернігівської області вбачається, що міською радою не будуть вживатись заходи щодо повернення вище зазначеної земельної ділянки в судовому порядку, оскільки Ічнянська міська рада не може одночасно бути позивачем та відповідачем у даній справі. ( а.с. 37)

Таким чином, прокурором достатньо дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», а компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, що є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20) вказано, що: «в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Відповідно до ст.1 Закону України « Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав визначених закон для звернення прокуратури з даним позовом та допущення при цьому процесуальних порушень не можуть бути підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки прокуратура у здійсненні своїх повноважень має єдину систему, від її імені виступають, як прокуратури районного рівня, так і прокуратури обласносного рівня виходячи з повноважень визначених законом. На час подання позовної заяви ОСОБА_2 працював з 21.12.2021 року згідно наказу №621к від 21.12.2021 року на посаді заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури Чернігівської області. При цьому прокуратури районного рівня не мають особистої бухгалтерії і ці функції виконуються на обласному рівні.

Також не заслуговують на увагу суду доводи щодо неповної сплати судового збору при подачі позову до суду. У відзиві на апеляційну скаргу прокуратура надає докази передачі до канцелярії суду справи 27.12.2022 року. Реєстрація заведення справи судом 10.01.2023 року не є вирішальною для визначення суми судового збору. Судовий збір в даному випадку сплачено за ставками які діяли станом на 1 січня 2022 року, що відповідає вимогам Закону України «Про Державний бюджет на 2022 рік» та Закону України « Про судовий збір». Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з доводами апеляційної скарги, щодо необхідності сплати судового збору за три позовні вимог, оскільки вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з одночасним припиненням речового права ОСОБА_1 є однією немайновою вимогою.

Не можуть бути підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що такий самий спір про законність того самого рішення Ічнянської міської ради від 16 липня 2021 року №362-VIII і з тих самих підстав у 2022 році був вирішений рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року у справі №620/586/22, яке набрало законної сили, оскільки зазначене рішення було ухвалене в інтересах ОСОБА_3 та стосувалось іншої земельної ділянки.

Також не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги щодо достовірності доказів наданих прокуратурою шляхом роздрукування їх з електронної бази, оскільки такі докази є достовірними і ці відомості не потребують посвідчення. Крім того, ОСОБА_1 не доведено що надані прокурором докази містять недостовірну чи неправдиву інформацію.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності

є непорушним.

Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормами ЗК України.

Порядок отримання громадянами у власність земельних ділянок регламентовано нормами статей 116, 118, 121 ЗК України.

По справі встановлено, що ОСОБА_1 07 серпня 2020 року звернулася до Ічнянської міської ради із заявою про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності, розташованої за межами м.Ічня на території Ічнянської міської ради Ічнянського району Чернігівської області (а.с.16). При цьому нею було зазначено, що право на безоплатну приватизацію земельної ділянки по даному виду цільового призначення на території України нею не використано.

Рішенням Ічнянської міської ради від 22 вересня 2020 року №5673-VІІ ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель комунальної власності орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами м.Ічня Ічнянського району Чернігівської області (а.с.28).

Пунктом 115 рішення Ічнянської міської ради від 16 липня 2021 року №362-VІІІ затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , площею 1,8562 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності на території Ічнянської міської ради Ічнянського району Чернігівської області: передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку загальною площею 1,8562 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності Ічнянської міської ради (кадастровий номер 7421710100:05:000:1161, яка розташована за межами м.Ічня Прилуцького району Чернігівської області (а.с.29).

На підставі вказаного рішення 07 вересня 2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності відповідачки на спірну земельну ділянку (індексний номер 60222953) (а.с.30-32).

Також рішенням Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області від 01 листопада 2016 року №5-12-VII-16 передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку загальною площею 0,2301 га, з них для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,05 га з кадастровим номером 5923583400:06:000:0177 та для ведення особистого селянського господарства площею 0,1801 га з кадастровим номером 5923583400:06:000:0175 за адресою АДРЕСА_1 (а.с.27).

Відповідно до частин перших статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині другій статті 16 ЦК України. Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо засто сування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55)).Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 22 червня 2022 року в справі № 676/1795/20 (провадження № 61-21233св21) зазначено, що: «рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. […] cуд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення. […] Апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що ефективним способом захисту порушеного права держави є саме вимога про повернення земельної ділянки. У той же час оспорення розпорядження органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади про передачу такої земельної ділянки у власність фізичної особи не є необхідним, оскільки суд у будь-якому випадку зобов`язаний надати йому оцінку в мотивувальній частині судового рішення, що й було зроблено судом апеляційної інстанції в цій справі. За таких обставин пред`явлення прокурором окремої позовної вимоги про скасування розпорядження голови Кам`янець-Подільської РДА від 25 липня 2006 року №616/2006 «Про передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1» не відповідає критерію ефективності способу захисту порушеного права».

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, провадження № 12-148гс19, власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна (пункт 34). Схожі за змістом правові висновки містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16, провадження № 14-2цс21 (пункти 148-150), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункти 9.65-9.66), від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19 (пункт 9.47)).

Крім того, відповідно до вимог абзацу 2 ч.3 ст. 26 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Обрання позивачем неналежного, зокрема неефективного, способу захисту прав є самостійною підставою для відмови у позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (пункт 112), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 92), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 28), від 20 липня 2022 року у справі № 806/5244/15 (пункт 9.38), від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (пункт 148), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.13), від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19 (пункт 9.54), від 1 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц (пункт 127)).

З огляду на викладене в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування рішення ради, скасування державної реєстрації права власності з одночасним його припиненням слід відмовити внаслідок обрання позивачем неефективного способу захисту порушених та оспорюваних прав.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу, а оскаржуване судове рішення, суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Як вбачається відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалюєнове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином з прокуратури на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за апеляційний розгляд справи. Зайво сплачений судовий збір ОСОБА_1 може бути повернутий судом за її заявою.

Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 04 травня 2023 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави до Ічнянської міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування рішення ради, скасування державної реєстрації права власності - відмовити.

Стягнути з Чернігівської обласної прокуратури (місцезнаходження: 14000, м.Чернігів, вул.Князя Чорного, буд.9, код ЄДРПОУ 02910114) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 7443 грн за апеляційний розгляд справи.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Судді: