Постанова

від 13.11.2024 по справі 733/15/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 733/15/23

провадження № 61-13051св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави, відповідачі: Ічнянська міська рада, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ічнянське»,розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на постанову Чернігівського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року у складі колегії суддів Онищенко О. І., Висоцької Н. В., Мамонової О. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2023 року заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Ічнянської міської ради, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Ічнянське», про визнання недійсним та скасування рішення ради, скасування державної реєстрації права власності.

Позов мотивовано тим, що 07 серпня 2020 року ОСОБА_1 подала до Ічнянської міської ради заяву про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність, зазначаючи в заяві про те, що право на безоплатну приватизацію земельної ділянки цього виду цільового призначення ще не використала.

Рішенням Ічнянської міської ради Чернігівської області від 16 липня 2021 року№ 362-VIII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам за межами населених пунктів для ведення особистого селянського господарства» (далі - рішення № 362-VIII) ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку, загальною площею 1,8562 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, із земель комунальної власності Ічнянської міської ради Чернігівської області, яка розташована за межами міста Ічні Прилуцького району Чернігівської області.

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 на підставі рішення 12 сесії 7 скликання Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області від 01 листопада 2016 року № 5-12-7-16 отримала у приватну власність (право зареєстровано 21 грудня 2016 року) земельну ділянку сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 5923583400:06:000:0175, площею 0,1801 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Прокурор зазначив, що ОСОБА_1 на час отримання земельної ділянки на підставі рішення № 362-VIII використала своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатного передання земельних ділянок для цього виду використання, однак не повідомила про це, а Ічнянська міська рада не вжила заходів щодо перевірки використання ОСОБА_1 права безоплатного отримання у власність земельної ділянки.

Рішення № 362-VIII порушує інтереси Ічнянської об`єднаної територіальної громади та її мешканців, оскільки незаконне вибуття земельної ділянки зі складу земель комунальної власності унеможливлює отримання територіальною громадою, зокрема, доходів від її можливої передачі в оренду та подальшого їх скерування для розвитку громади, у тому числі для вирішення соціальних питань.

З урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати недійсним та скасувати пункт 115.1 рішення № 362-VIII, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 вересня 2021 року № 60222953 про реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 1,8562 га, за ОСОБА_1 з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Ічнянський районний суд Чернігівської області рішенням від 04 травня 2023 року позов Прилуцької окружної прокуратури Чернігівської області в інтересах держави задовольнив.

Визнав недійсним та скасував пункт 115.1 рішення № 362-VIII, скасував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 07 вересня 2021 року № 60222953 про реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 1,8562 га, за ОСОБА_1 .

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач довів належними та допустимими доказами, що ОСОБА_1 отримала спірну земельну ділянку з порушенням вимог земельного законодавства, тому позов підлягає задоволенню.

ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на вказане рішення суду першої інстанції, просила його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 мотивовано тим, що суд вийшов за межі позовних вимог і застосував способи захисту, які суперечать закону. Спір виник у сфері публічно-правових відносин. На момент її звернення до Ічнянської міської ради порядок безоплатної передачі земельної ділянки з комунальної у приватну власність не передбачав обов`язку повідомляти про раніше отриману земельну ділянку і форму такого повідомлення.

Чернігівський апеляційний суд постановою від 08 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 04 травня 2023 року скасував, ухвалив нове рішення про відмову в позові.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що пред`явлення позовних вимог про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та скасування рішень про державну реєстрацію права власності на майно не є необхідним для ефективного відновлення прав.

Належним та ефективним способом захисту порушених прав власника є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Суд апеляційної інстанції також послався на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 676/1795/20 (провадження № 61-21233св21), про те, що «рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване…У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що земельні ділянки, що відведені у приватну власність на підставі оспорюваного рішення, мають у своєму складі землі водного фонду - прибережну захисну смугу Кременчуцького водосховища. За таких обставин належним способом захисту прав є вимога про зобов`язання відповідачів повернути земельну ділянку у власність територіальної громади».

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вказує, що суд апеляційної інстанції не застосував висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс18), від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 19 червня 2018 року у справі № 916/1979/13 (провадження № 12-62гс18), постановах Верховного Суду від 09 лютого 2018 року у справі № 906/538/16, від 18 лютого 2021 року у справі № 756/13679/16-ц (провадження № 61-9961св20).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції помилково керувався тим, що прокурор заявив вимоги, що не призведуть до ефективного захисту прав держави.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Суд апеляційної інстанції не встановив, за захистом яких саме правовідносин прокурор звернувся до суду, не взяв до уваги, що скасування рішення органу місцевого самоврядування як спосіб захисту прав власника земельної ділянки передбачений земельним законодавством.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти задоволення касаційної скарги прокурора, просить залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 прокурор зазначає, що має право на представлення інтересів держави у цій справі, справа підлягає касаційному оскарженню, має суспільних інтерес, а рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Рух справи у суді касаційної інстанції

У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на постанову Чернігівського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області від 01 листопада 2016 року № 5-12-VII-16 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку, загальною площею 0,2301 га, з них для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - 0,05 га, кадастровий номер 5923583400:06:000:0177, та для ведення особистого селянського господарства - 0,1801 га, кадастровий номер 5923583400:06:000:0175, за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 27).

07 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Ічнянської міської ради із заявою про надання їй дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності, розташованої за межами міста Ічні на території Ічнянської міської ради Ічнянського району Чернігівської області (т. 1, а. с. 16). У заяві вона зазначила, що право на безоплатну приватизацію земельної ділянки такого виду цільового призначення на території України вона не використала.

Рішенням Ічнянської міської ради від 22 вересня 2020 року № 5673-VІІ ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель комунальної власності, орієнтовною площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами міста Ічні Ічнянського району Чернігівської області (т. 1, а. с. 28).

Пунктом 115 рішення № 362-VIII затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1,8562 га, для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності на території Ічнянської міської ради Ічнянського району Чернігівської області у власність ОСОБА_1 ; передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 7421710100:05:000:1161, загальною площею 1,8562 га, для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності Ічнянської міської ради, яка розташована за межами міста Ічні Прилуцького району Чернігівської області (т. 1, а. с. 29).

На підставі вказаного рішення 07 вересня 2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку (індексний номер 60222953) (т. 1, а. с. 30-32).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту її права чи інтересу. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (на яку посилається прокурор у касаційній скарзі), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20, від 08, 09, 22 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, у справі № 910/6939/20, у справі № 761/36873/18 та ін.)

Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності.

Важливою також є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність, тобто можливість за наслідком застосування засобу захисту відновити, наскільки це можливо, порушені права та інтереси позивача.

Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який, враховуючи характер спірних правовідносин та обставини справи, здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні) (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 листопада 2023 року у справі № 910/12832/21).

У справі, що переглядається, прокурор в інтересах держави звернувся з позовом про визнання недійсним та скасування рішення ради, скасування державної реєстрації права власності щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення, право власності на яку ОСОБА_1 отримала шляхом безоплатної приватизації.

Суд першої інстанції, переглянувши спір по суті та задовольнивши позов, зазначив, що прокурор надав належні та допустимі докази, що підтверджують повторне використання відповідачкою права на отримання у власність земельної ділянки одного виду використання в межах норм безоплатної приватизації, та погодився зі способом захисту порушеного права.

Прокурор у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції, відмовивши у позові з огляду на обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права, не встановив, за захистом яких саме правовідносин прокурор звернувся до суду, не взяв до уваги, що скасування рішення органу місцевого самоврядування як спосіб захисту прав власника земельної ділянки передбачений земельним законодавством.

Верховний Суд частково погоджується з доводами касаційної скарги з огляду на таке.

Верховний Суд зазначає, що, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), на які посилається прокурор, постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Суди у справі встановили, що рішенням Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області від 01 листопада 2016 року № 5-12-VII-16 ОСОБА_1 вже було передано у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5923583400:06:000:0175, площею 0,1801 га.

З огляду на підстави позову, зазначені прокурором, Верховний Суд вказує, що виникнення права власності за процедурою повторної приватизації земельних ділянок одного і того ж виду використання не передбачене, оскільки земельне законодавство визначає право на безоплатне отримання земельної ділянки лише один раз за кожним із видів та у межах норм, передбачених статтею 121 ЗК України.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019року у справі № 525/1225/15-ц, провадження № 14-6цс19.

Відповідно до приписів статей 152, 155 ЗК України захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Вимога про визнання рішення незаконним може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно із статтею 16 ЦК України, якщо фактично підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

У статті 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Вимоги про визнання рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, незаконним можуть розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 916/1979/13 (провадження № 12-62гс18), на які посилався прокурор у відзиві на апеляційну скаргу та у касаційній скарзі.

Водночас в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції, відмовивши у позові з огляду на обрання прокурором неефективного способу захисту, не виклав висновків щодо наявності або відсутності порушеного (оспорюваного) інтересу (права) держави щодо надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 1,8562 га, з урахуванням того, що ОСОБА_1 раніше вже отримала земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1801 га, шляхом безоплатної приватизації.

Крім того, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові одночасно посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 676/1795/20, провадження № 61-21233св2, щодо того, що ефективним способом захисту порушеного права держави є вимога про повернення земельної ділянки (негаторний позов), та висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, провадження № 12-148гс19, про те, що власник з дотриманням статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є його останнім набувачем (віндикаційний позов).

Критерії оцінки відносин на предмет подібності сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у справі № 233/2021/19. За такими критеріями суд касаційної інстанції визначає подібність правовідносин з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування потрібно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за потреби, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, провадження № 12-148гс19, вирішувалось питання юрисдикції розгляду спорів, зокрема за позовними вимогами про визнання недійсними розпоряджень органу державної влади, як рішень суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, ухвалених на користь фізичних осіб, яким земельні ділянки, передані вказаними розпорядженнями у власність із земель лісогосподарського призначення, більше не належать.

У справі № 676/1795/20 спір виник щодо повернення земельної ділянки, розташованої в межах прибережної смуги, що передана у власність відповідачки. Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції, який встановив, що спірна земельна ділянка незаконно вибула із земель водного фонду, та дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушеного права держави є саме вимога про повернення земельної ділянки.

У справі, що переглядається, спір виник щодо наслідків повторного набуття відповідачкою шляхом безоплатної приватизації земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка на час розгляду справи не відчужена третій особі, а перебуває у власності відповідачки.

Отже, за вказаних обставин правовідносини у справах № 910/1809/18, № 676/1795/20, з посиланням на висновки яких суд апеляційної інстанції обґрунтував оскаржуване рішення, не є подібними до правовідносин, які виникли між учасниками справи, яка є предметом касаційного перегляду.

Крім того, суд апеляційної інстанції, цитуючи висновки Верховного Суду щодо застосування наслідків подання віндикаційного та негаторного позовів (що є взаємовиключними), не виклав висновків щодо способу захисту інтересів держави, представлених через представництво прокурора, у справі, що переглядається.

У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 666/3519/14-ц, провадження № 61-2040св21, викладено висновок: «Суди не врахували, що право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Оскільки ОСОБА_2 вже отримала у власність земельну ділянку площею 1,5314 га на території Цюрупинської міської ради для ведення особистого селянського господарства, це виключало її можливість повторно отримати земельну ділянку площею 1,71 га для ведення особистого селянського господарства на підставі оспорюваного розпорядження Херсонської ОДА від 27 січня 2010 року № 57… ОСОБА_2 не заявляла про застосування позовної давності до позовних вимог, звернених до неї...За таких обставин, оскаржені судові рішення у частині позовної вимоги прокурора до ОСОБА_2 про визнання незаконним (недійсними) розпорядження Херсонської ОДА № 57 від 27 січня 2010 року у частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1,71 га для ведення особистого селянського господарства належить скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про часткове задоволення позову, визнавши незаконним розпорядження Херсонської ОДА № 57 від 27 січня 2010 року у частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1,71 га у власність для ведення особистого селянського господарства».

У постанові від 31 липня 2024 року у справі № 359/6247/21, провадження № 61-10763св23, Верховний Суд, оцінивши ефективність способу захисту інтересів держави за позовом прокурора за аналогічних обставин, залишив судові рішення без змін, зокрема в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку.

З огляду на вказане висновки суду апеляційної інстанції про відмову в позові з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту інтересів держави у цій справі є передчасними.

Верховний Суд також зауважує, що прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21).

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28 лютого 2022 року у справі № 483/448/20, від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18, від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц.

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу, суд оцінює наведене прокурором обґрунтування.

Отже, під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно встановити підстави для представництва інтересів держави, зокрема з урахуванням Закону України від 28 квітня 2021 року № 1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», з яких саме правовідносин у сторін виник спір, чи порушене право позивача, який саме спосіб захисту забезпечить ефективний захист прав позивача, у разі висновку про їх порушення, та чи обрав прокурор такий спосіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц зазначила, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Тому постанову апеляційного суду необхідно скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Верховний Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18)).

Отже, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді А. І. Грушицький

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк