Постанова

від 09.08.2023 по справі 936/18/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 936/18/20

провадження № 61-6250св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Мукачівська районна рада Закарпатської області, голова Воловецької районної ради Закарпатської області Лопіт Іван Ілліч, комунальне некомерційне підприємство «Воловецька центральна районна лікарня Воловецької селищної ради», Воловецька селищна рада Закарпатської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Ковжух О. А., Джуги С. Д., від 16 березня 2023 року.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

1. У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Воловецької районної ради Закарпатської області, голови Воловецької районної ради Закарпатської області Лопіта І. І., КНП «Воловецька центральна районна лікарня Воловецької районної ради» про скасування рішення та розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

2. На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що на підставі наказу Управління охорони здоров`я Закарпатської обласної державної адміністрації від 16 вересня 2002 року № 528-к він був призначений на посаду головного лікаря Воловецької центральної районної лікарні

з 23 вересня 2002 року.

3. У 2017 році змінився засновник та назва Воловецької центральної лікарні, зокрема, засновником її стала Воловецька районна рада, а назву змінено на комунальний заклад «Воловецька центральна районна лікарня Воловецької районної ради».

4. Воловецька районна рада 06 березня 2018 року ухвалила рішення № 229 «Про звільнення з посади головного лікаря КЗ «Воловецька ЦРЛ», згідно з пунктом 1 якого його звільнено з посади головного лікаря за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України та пунктами 2.14 і 4.6 Положення про порядок призначення та звільнення із займаної посади керівників підприємств, установ та закладів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ Воловецького району, затвердженого рішенням XVII сесії Воловецької районної ради VII скликання від 30 листопада 2017 року № 172 (далі - Положення № 172), у зв`язку з відмовою ради укласти контракт із ним (неприйняттям рішення про призначення).

5. 06 березня 2018 року голова районної ради ОСОБА_2 видав розпорядження № 26 про його звільнення з посади головного лікаря

КЗ «Воловецька ЦРЛ».

6. Позивач зазначав, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2018 року у справі № 807/300/18, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року, визнано протиправним та нечинним з моменту прийняття Положення № 172 в частині абзацу другого пункту 2.14, пункту 4.6, які стали підставою для його звільнення.

7. Ураховуючи наведене, а також з урахуванням поданих уточнень, ОСОБА_1 просив суд: поновити строк для звернення до суду з цим позовом; скасувати рішення Воловецької районної ради від 06 березня

2018 року № 229 та розпорядження голови Воловецької районної ради

від 06 березня 2018 року № 26 про його звільнення; поновити його на посаді головного лікаря (керівника) КНП «Воловецька центральна районна лікарня Воловецької селищної ради»; стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме з 07 березня 2018 року по день ухвалення рішення суду; відшкодувати моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.

8. Ухвалою Воловецького районного суду Закарпатської області від 20 січня 2021 року замінено первісного відповідача Воловецьку районну раду Закарпатської області на належного відповідача - Мукачівську районну раду Закарпатської області.

9. Ухвалами Воловецького районного суду Закарпатської області

від 12 квітня 2021 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача Воловецьку селищну раду Закарпатської області та замінено відповідача

КНП «Воловецька центральна районна лікарня Воловецької районної ради» на КНП «Воловецька центральна районна лікарня Воловецької селищної ради».

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

10. Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 14 травня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

11. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення 06 березня 2018 року ОСОБА_1 з посади відбулося на законних підставах. Позивач добровільно звернувся до Воловецької районної ради Закарпатської області з проханням укласти з ним трудовий договір у формі контракту, пункти 2.14 і 4.6 Положення № 172 на час звільнення позивача були чинними, а втратили чинність лише з моменту набрання законної сили рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2018 року у справі

№ 807/300/18, тобто 03 грудня 2019 року. При цьому суд першої інстанції вважав, що пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом відбувся не з поважних причин, однак, враховуючи, що під час розгляду справи встановлено необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, суд відмовив у задоволенні позову саме з цих підстав, а не у зв`язку зі спливом позовної давності.

12. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 25 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 14 травня 2021 року залишено без змін.

13. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, з огляду на законність підстави звільнення позивача із займаної посади.

14. Постановою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 жовтня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

15. Постанова суду касаційної інстанції мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про звільнення позивача на підставі чинних норм, передбачених Положенням № 172, з огляду на те, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2018 року, яке набрало законної сили, такі положення визнані протиправними та нечинними з моменту їх прийняття.

16. Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив про необхідність надання судом апеляційної інстанції правової оцінки обставинам щодо впливу визнання нечинними окремих пунктів Положення № 172 на законність звільнення позивача, розміру середнього заробітку, а також поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовом.

17. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 16 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 14 травня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

18. Поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду з позовом про звільнення з роботи.

19. Визнано рішення Воловецької районної ради № 229 від 06 березня

2018 року «Про звільнення з посади головного лікаря КЗ «Воловецька ЦРЛ Воловецької районної ради» ОСОБА_1 » та розпорядження голови Воловецької районної ради № 26 від 06 березня 2018 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря КЗ «Воловецька ЦРЛ Воловецької районної ради» щодо звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря КЗ «Воловецька ЦРЛ Воловецької районної ради» з підстав відмови Воловецької районної ради укласти контракт з ОСОБА_1 (неприйняттям рішення про призначення) незаконними.

20. Визнано ОСОБА_1 звільненим з посади головного лікаря

КЗ «Воловецька ЦРЛ Воловецької районної ради» за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із реорганізацією установи (закладу)

з 09 жовтня 2020 року.

21. Стягнуто з Воловецької селищної ради Мукачівського району Закарпатської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07 березня 2018 року до 08 жовтня 2020 року у розмірі 612 818,99 грн (з вказаної суми підлягають відрахуванню податки, обов`язкові платежі та збори). Стягнуто суму у розмірі 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

22. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

23. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

24. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована помилковістю висновків суду першої інстанції щодо законності підстави звільнення позивача із займаної посади. З огляду на встановлену судовим рішенням протиправність та нечинність з моменту прийняття абзацу 2 пункту 2.14 та пункту 4.6 Положення № 172, суд апеляційної інстанції вважав звільнення ОСОБА_1 незаконним. Водночас, не дивлячись на те, що звільнення ОСОБА_1 відбулось без законних підстав, суд вважав, що поновити його на роботі неможливо внаслідок реорганізації КЗ «Воловецька ЦРЛ Воловецької районної ради» та відсутності посади головного лікаря у реорганізованому підприємстві. З огляду на відсутність підстав для поновлення позивача на роботі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 є звільненим з роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з реорганізацією установи (закладу) з 09 жовтня 2020 року. Середній заробіток розраховано судом за період перебування позивача у вимушеному прогулі з 07 березня 2018 року по дату звільнення у зв`язку з реорганізацією установи (закладу).

25. Вирішуючи питання про наявність підстав та розмір відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходив із того, що незаконне звільнення позивача спричинило йому значні душевні страждання, погіршення здоров`я, а також приниження його честі, гідності та ділової репутації.

26. Строк звернення до суду з позовом суд апеляційної інстанції вважав таким, що пропущений з поважних причин, врахувавши, що ОСОБА_1 спочатку звернувся з позовом про захист своїх трудових прав до суду іншої юрисдикції та подав позов у цій справі протягом місяця з дати набрання рішенням суду адміністративної юрисдикції законної сили.

Узагальнені доводи касаційної скарги

27. 25 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 березня 2023 року в частині відмови у поновленні на роботі та визнання звільненим за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким поновити його на роботі, а також змінитипостанову Закарпатського апеляційного суду від 16 березня 2023 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, шляхом стягнення на його користь 1 236 221,73 грн.

28. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те,

що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків

щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду України від 16 жовтня 2012 року у справі

№ 21-267а12, від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14, від 14 грудня

2016 року у справі № 428/7002/14-ц, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 29 травня 2019 року

у справі № 452/970/17, та у постановах Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 806/608/16, від 28 березня 2018 року у справі № 522/5656/16-ц,

від 22 травня 2019 року у справі № 572/2429/15-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 752/346/18, від 09 жовтня 2019 року у справі № 821/595/16,

від 05 лютого 2020 року у справі № 725/3265/18, від 08 квітня 2020 року у справі

№ 808/2741/16, від 26 серпня 2020 року у справі № 501/2316/15-ц, від 07 грудня 2020 року у справі № 619/1314/19, від 02 червня 2021 року у справі

№ 688/2531/20, від 26 серпня 2021 року у справі № 308/5580/18, від 08 вересня 2021 року у справі № 721/910/19, від 13 жовтня 2021 року у справі

№ 757/54290/18-ц, від 16 лютого 2022 року у справі № 359/5752/20, від 21 липня 2022 року у справі № 640/24206/20, від 26 жовтня 2022 року у справі

№ 619/3322/20 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України). Крім того указує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також зазначає, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки, при прийнятті оскаржуваної постанови вийшов за межі позовних вимог (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

29. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для зміни підстави і дати звільнення, вийшов за межі позовних вимог та повторно звільнив його з роботи на підставі обставин, з якими роботодавець не пов`язував його звільнення, а також застосував способи захисту, які не відповідають положенням статті 235 КЗпП України.

30. Вважає, що у суду не було підстав для відмови у поновленні його на роботі, з огляду на встановлення незаконності його звільнення та відсутності повної ліквідації юридичної особи, де він працював, та повного скорочення посади її керівника.

31. Зосереджує увагу на тому, що контракт з ним не був укладений виключно з підстав незаконної відмови роботодавця в його укладенні, яка мала місце на підставі положень незаконного нормативно-правового акта. Зміни в організації виробництва і праці медичного закладу не були підставою для його звільнення.

32. Визнаючи його звільненим на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суд апеляційної інстанції не перевірив дотримання процедури та гарантій такого звільнення, зокрема попередження про наступне вивільнення та пропозицію іншої роботи в порядку частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП України.

33. Посилається позивач на те, що медичний заклад, у якому він працював, не ліквідовано, він є тією ж юридичною особою публічного права, з тим самим кодом ЄДРПОУ та продовжує надавати медичні послуги населенню. Нова юридична особа не створена, змінено лише назву. Відсутність ідентичної назви посади у штатному розписі реорганізованого закладу не свідчить про ліквідацію трудової функції працівника та не є достатньою підставою для відмови у поновленні його на роботі. Жодних обставин, які б перешкоджали йому виконувати його трудову функцію у реорганізованому підприємстві, судом не встановлено.

34. Додатково зауважує про те, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає стягненню по дату ухвалення судом рішення про визнання його звільнення незаконним, підстави для зменшення цієї суми відсутні.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

35. Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 936/18/20, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

36. 25 травня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

37. Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Продовжено до 08 червня 2023 року КНП «Воловецька ЦРЛ Воловецької селищної ради» строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 березня 2023 року.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

38. У відзиві на касаційну скаргу КНП «Воловецька центральна районна лікарня Воловецької селищної ради», посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.

39. Зазначає, що юридична особа, в якій працював позивач, існувала лише до 28 жовтня 2019 року та була припинена в результаті її реорганізації. У зв`язку із зміною організаційно-правової форми юридичної особи у КНП «Воловецька ЦРЛ» відсутня посада головного лікаря, а на посаді директора працює особа, обрана шляхом проходження конкурсного відбору.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

40. Наказом Управління охорони здоров`я Закарпатської обласної державної адміністрації від 16 вересня 2002 року № 528-К ОСОБА_1 призначено

з 23 вересня 2002 року безстроково на посаду головного лікаря Воловецької центральної районної лікарні, яка була державним лікувальним закладом.

41. 21 листопада 2016 року розпорядженням голови Воловецької районної державної адміністрації Закарпатської області № 270 затверджено статут

КЗ «Воловецька ЦРЛ».

42. Розпорядженням голови Воловецької районної державної адміністрації Закарпатської області від 26 листопада 2017 року № 276 «Про вихід зі складу засновників комунальних закладів» Воловецька районна державна адміністрація вийшла зі складу засновників КЗ «Воловецька ЦРЛ».

43. Рішенням 17 сесії VII скликання Воловецької районної ради

від 30 листопада 2017 року № 169 вирішено увійти до складу засновників закладу, перейменовано КЗ «Воловецька ЦРЛ» у КЗ «Воловецька ЦРЛ Воловецької районної ради» та затверджено Статут у новій редакції.

44. Відповідно до положень статуту КЗ «Воловецька ЦРЛ Воловецької районної ради» головний лікар призначається на посаду рішенням Воловецької районної ради, прийнятим на її пленарному засіданні шляхом укладення з ним контракту на строк від трьох до п`яти років. Порядок призначення та звільнення головного лікаря, укладення з ним контракту, а також форма такого контракту затверджується засновником відповідно до чинного законодавства.

45. Рішенням 17 сесії VII скликання Воловецької районної ради

від 30 листопада 2017 року № 172 затверджено Положення № 172, згідно з пунктом 2.1 якого керівники суб`єктів господарювання спільної власності, що засновані на спільній власності територіальних громад Воловецького району, призначаються на посаду і звільняються з посади Воловецькою районною радою на її пленарних засіданнях.

46. Воловецька районна рада 12 січня 2018 року направила ОСОБА_1 повідомлення № 11 про зміну істотних умов праці, які полягають в укладенні строкового трудового договору у формі контракту, які мали бути впроваджені через два місяці з часу ознайомлення ОСОБА_1 з повідомленням.

47. ОСОБА_1 погодився на укладення з ним контракту, власноручно написав заяву про згоду на укладення контракту, однак роботодавець, який є колегіальним органом та ухвалює рішення шляхом голосування на сесіях районної ради, не прийняв рішення про укладення такого контракту.

48. Воловецька районна рада 06 березня 2018 року ухвалила рішення № 229 «Про звільнення з посади головного лікаря КЗ «Воловецька центральна районна лікарня Воловецької районної ради», згідно з пунктом 1 якого ОСОБА_1 звільнено з посади головного лікаря за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України та пунктами 2.14 і 4.6 Положення № 172, у зв`язку з відмовою ради укласти контракт з ОСОБА_1 (неприйняттям рішення про призначення).

49. Голова районної ради ОСОБА_2 06 березня 2018 року видав розпорядження № 26 про звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря КЗ «Воловецька ЦРЛ».

50. Відповідно до резолютивної частини рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2018 року у справі № 807/300/18, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року, суд ухвалив:

«Визнати протиправним та нечинним з моменту прийняття Положення про порядок призначення та звільнення із займаної посади керівників підприємств, установ та закладів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ Воловецького району, затверджене рішенням Воловецької районної ради Закарпатської області сімнадцятої сесії VII скликання № 172 від 30 листопада 2017 року в частині:

- абзацу 2 пункту 2.14, а саме: у разі відмови районної ради укласти контракт з керівником суб`єкта господарювання (неприйняття рішення про призначення) трудовий договір розривається на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України;

- в частині пункту 4.6 Положення, а саме: у разі відмови районної ради укласти контракт з керівником суб`єкта господарювання (неприйняття рішення про призначення), в тому числі у випадках, передбачених пунктом 2.14 цього Положення, трудовий договір розривається на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, про що рада приймає відповідне рішення.

Резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду».

51. Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області

від 03 липня 2018 року у справі № 300/223/18, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Воловецької районної ради Закарпатської області, голови Воловецької районної ради Закарпатської області Лопіта І. І.,

КЗ «Воловецька ЦРЛ Воловецької районної ради» про визнання незаконним звільнення, скасування рішення та розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди відмовлено.

52. Постановою Верховного Суду від 23 вересня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 03 липня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року залишено без змін.

Позиція Верховного Суду

53. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

54. Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

55. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

56. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

57. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

58. Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

59. Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

60. Статтею 108 ЦК України передбачено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми.У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи.

61. Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря КЗ «Воловецька ЦРЛ Воловецької районної ради» стали положення пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та пунктів 2.14 і 4.6 Положення № 172, у зв`язку з перетворенням роботодавця та неукладенням контракту з ОСОБА_1 (неприйняттям рішення про призначення на посаду керівника комунального закладу).

62. Ураховуючи, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2018 року у справі №807/300/18, яке набрало законної сили, абзац другий пункту 2.14 та пункт 4.6 Положення № 172 визнано протиправними та нечинними з моменту прийняття Положення, суд апеляційної інстанції, виконавши вказівки суду касаційної інстанції, обґрунтовано зазначив про наявність підстав для визнання незаконним звільнення позивача на підставі пунктів 2.14 і 4.6 Положення № 172.

63. Колегія суддів зауважує, що касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності висновків суду апеляційної інстанції у зазначеній частині. Також відповідачі не оспорили у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції у частині стягнення з Воловецької селищної ради Мукачівського району Закарпатської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 612 818,99 грн і відшкодування моральної шкоди. Отже відповідно до положень статті 400 ЦПК України висновки апеляційного суду у цій частині не входять до меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

64. Згідно з доводами касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, межами касаційного перегляду є неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права в частині вирішення позовних вимог про визнання ОСОБА_1 звільненим за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 09 жовтня 2020 року, відмови у поновленні на роботі та часткової відмови у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

65. Законом України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров`я щодо удосконалення надання медичної допомоги»

від 07 липня 2011 року № 3611-VI внесені зміни до статті 16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», в якій зазначено, що керівники комунальних закладів охорони здоров`я призначаються на посаду шляхом укладання з ними контракту.

66. Згідно з частиною дев`ятою статті 16 Основ законодавства України про охорону здоров`я (в редакції на час прийняття оспорюваного рішення) керівники державних та комунальних закладів охорони здоров`я призначаються на посаду уповноваженим виконавчим органом управління власника закладу охорони здоров`я на конкурсній основі шляхом укладання з ними контракту на строк від трьох до п`яти років. Порядок проведення конкурсу на зайняття посади керівника державного, комунального закладу охорони здоров`я та порядок укладання контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров`я, а також типова форма такого контракту затверджуються Кабінетом Міністрів України.

67. Зазначені положення законодавства знайшли своє відображення у статуті КЗ «Воловецької ЦРЛ Воловецької районної ради», затвердженому рішенням Воловецької районної ради Закарпатської області від 30 листопада 2017 року № 169, згідно з яким головний лікар призначається на посаду рішенням сесії Воловецької районної ради Закарпатської області, прийнятим на її пленарному засіданні шляхом укладення з ним контракту на строк від трьох до п`яти років. Порядок призначення та звільнення головного лікаря, укладення з ним контракту, а також форма такого контракту затверджується засновником відповідно до чинного законодавства.

68. Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

69. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

70. Порядок передачі об`єктів державної власності до комунальної власності визначається, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 року «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» № 1482. Отримавши об`єкт державної власності до комунальної власності, орган управління комунальною власністю здійснює нову реєстрацію цього об`єкта. У зв`язку з передачею за рішенням власника можуть змінюватись штатний розпис, трудові функції працівників та інше. У подальшому діяльність такого закладу, підприємства здійснюється у відповідності до законодавства, що регулює діяльність комунальних підприємств та/або закладів. Отже, у зв`язку з передачею медичного закладу до об`єктів комунальної власності можуть відбуватись зміни в організації роботи цього закладу, істотні умови праці можуть змінюватися. Право на працю є одним із найважливіших для фізичної особи прав, яке підлягає беззастережному захисту у разі найменшого його порушення роботодавцем, в тому числі, і у разі незаконного звільнення. Проте, це право повинно бути реалізовано працівником відповідно до норм чинного трудового законодавства та оформлено в установленому порядку трудовим договором.

71. Подібний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 23 вересня 2020 року в справі № 300/223/18, від 14 вересня

2022 року у справі № 308/12261/19.

72. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

73. Підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря КЗ «Воловецька центральна районна лікарня Воловецької районної ради» стали саме положення пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

74. Воловецька центральна районна лікарня з державного лікувального закладу була перетворена в КЗ «Воловецька ЦРЛ». Перетворення відбулося згідно з розпорядженням голови Воловецької районної державної адміністрації від 21 листопада 2016 року № 270. Відбулися зміни в організації роботи цього закладу, зокрема змінено умови праці головного лікаря КЗ «Воловецька ЦРЛ Воловецької районної ради» (запровадження контрактної форми трудового договору за результатами проведення конкурсу), про що було повідомлено позивача. Однак рішення про укладення контракту з ОСОБА_1 на посаду головного лікаря КЗ «Воловецька ЦРЛ Воловецької районної ради» не було підтримано більшістю депутатів від складу місцевої ради.

75. Колегія суддів зауважує, що законність звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України було предметом судового розгляду (справа № 300/223/18) та судами трьох інстанцій не встановлено порушень норм трудового законодавства при звільненні позивача відповідно до заявлених вимог.

76. В межах розгляду справи № 300/223/18 ОСОБА_1 також подавав заяву про перегляд рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 03 липня 2018 року за нововиявленими обставинами, з посиланням на визнання нечинними пунктів 2.14, 4.6 Положення № 172. Ухвалою Воловецького районного суду Закарпатської області від 15 грудня 2020 року, залишеною без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, у задоволенні зазначеної заяви ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року судові рішення залишено без змін. Верховним Судом зазначено, що судові рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 ґрунтувалися не лише на Положенні № 172, а на оцінці дотримання норм трудового законодавства при звільненні позивача.

77. З огляду на встановлений факт дотримання відповідачем норм трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, відсутні правові підстави для вирішення питання про поновлення його на роботі, а також стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку, визначеному статтею 235 КЗпП України.

78. Посилання касаційної скарги на необхідність перевірки дотримання процедури та гарантій його звільненняна підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, є необґрунтованими, з огляду на те, що порушення процедури звільнення працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України не було підставою цього позову, на чому було наголошено у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року, ухваленій у справі, що переглядається. У той же час на цих підставах було заявлено позов у справі № 300/223/18.

79. Доводи касаційної скарги про те, що зміни в організації виробництва і праці медичного закладу не були підставою для звільнення позивача є безпідставними та суперечать обставинам, встановленим судовими рішеннями у справі № 300/223/18 за позовом ОСОБА_1 до Воловецької районної ради Закарпатської області, голови Воловецької районної ради Закарпатської області Лопіта І. І., КЗ «Воловецька ЦРЛ Воловецької районної ради» про визнання незаконним звільнення, скасування рішення та розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, які в силу положень частини четвертої статті 82 ЦПК України мають преюдиційне значення при розгляді цієї справи.

80. Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених у справі доказів, а також до спростування обставин, встановлених у справі

№ 300/223/18.

81. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

82. Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

83. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

84. Ураховуючи вищезазначене, а також межі касаційного оскарження, колегія суддів не знаходить правових підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, визнання позивача звільненим на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Також відсутні підстави для збільшення стягнутої судом апеляційної інстанції суми середнього заробітку. В інших частинах судове рішення апеляційного суду не оскаржувалося і переглядалося в касаційному порядку.

Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 березня 2023 року в оскарженій частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович