Рішення

від 08.08.2023 по справі 945/1292/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

н\п 2/490/435/2023 Справа № 945/1292/21

Центральний районний суд м. Миколаєва

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2023 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого -судді Гуденко О.А., при секретарі Позднякову Є.В., без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївський відділ державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), АТ КБ "Приват Банк", третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області про стягення коштів, -

встановив:

21 липня 2021 року позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з відповідача Миколаївський районний відділ ДВС стягнені за виконавчим провадженням № НОМЕР_3 грошові кошти в сумі 29554,70 грн.

В обгрунтування позову посилався на те, що 08.04.2019 року миколаївським районним судом Миколаївської області по справі № 480/1596/18 ухвалено рішення про задволення її позовних вимог про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, оскільки фактично відбувалося подвійне стягнення боргу за одним і тим самим кредитним договром № NKXRRX14601382, укладеного нею з АТ "ПриватБанк" за двома виконавчими документами.

Таким чином виконавче провадження № НОМЕР_3, яке було відкрито за виконавчим написом нотаріуса № 6616 від 12.07.2017 року було закрито. Проте за цим виконавчим провадженням з неї було стягнуто грошові кошти в сумі 29554,70 грн, що є безпідставно стягнутими коштами, які підлягають поверненню за правилами ст. 1212 ЦК Украни.4

В грудні 2021 року надійшли письмові пояснення третьої особи ГУ ДКС України у Миколаївській області, в яких зазначає про відсутність жодного правового обгрунтування залучення позивачем Казначейства в якості третьої особи, вони не несуть жодної юридичної відповідальності перед позивачем. Крім того зауважують, що правовідносини між позивачем та органом ДВС врегульовані ЗУ "Про виконавчу службу" і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання боржника перед стягувачем.

В листопаді 2022 року надійшов відзив на позов від представника АТ КБ "ПриватБанк", в якому вони заперечують проти задоволення позову. Зазначають, що на час стягнення коштів існувало відкрите виконавче провадження, отже стягнення не було безпідставним. Крім того, договріний характер правовідносин, з яких випливає стягнення з позивача грошових коштів , виключає можливість застосування до них судом положень ч.1 ст. 1212 ЦК України. Також позивачем взагалі не надано доказів перерахування Банку грошових коштів в сумі 29 554,70 грн. Так, за даними виконавчого провадження на користь Банку було перераховано лише 26 684,28 грн.

Також заявили про застосування строку позовної давності, оскільки перше стягнення коштів з ОСОБА_1 відбулося 24.07.2018 року, тобто тоді вона і довідалася про безпідставне стягнення з неї коштів, проте з клопотанням про залучення в якості співвідповідача у справі стягувача АТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_1 звернулася до суду лише в лютому 2022 року, тобто за спливом трирічного строку позовної давності.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 28.07.2021 року цивільну справу № 945/1292/21 за вказаним позовом ОСОБА_1 направлено за підсудністю до Центрального районного суду м.Миколаєва.

До канцелярії Центрального районного суду м.Миколаєва справа надійшла 16.09.2021 року. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2021 року визначено головуючого по справі суддю Гуденко О.А.

Ухвалою суду від 23.09. 2021 року позовну заяву було залишено без руху. Ухвалою суду від 10.10. 2021 року справу прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання .

Ухвалою суду від 03.02.2022 року витребувано з Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Одеса) належним чином звірені копії фінансових документів, що пітверджують фактичне перерахування грошових коштів стягувачу за зазначеним виконавчим провадженням № НОМЕР_3. Витребувано у Акціонерне товариство комерційний банк "Приват Банк" належним чином звірені копії фінансових документів, що пітверджують фактичне перерахування грошових коштів стягувачу за зазначеним виконавчим провадженням № НОМЕР_3.

Ухвалою суду від 03.02.2022 року залучено до участі у справі за позовом позовом ОСОБА_1 про стягення коштів в якості співвідповідача - АТ КБ "Приват Банк".

Представник позивачки адвокат Пономарьов О.В. 23 листопада 2022 надав суду заяву про зміну предмету позову , в якій просить остаточно:

- Стягнути на користь позивача з відповідачів Миколаївський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області та Акціонерне товариство КБ «ПриватБанк» грошові кошти в сумі 29554,70 грн, стягнені з позивача за виконавчим провадженням № НОМЕР_3;

- Стягнути на користь позивача з відповідачів Миколаївський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області та Акціонерне товариство КБ «ПриватБанк» грошові кошти в сумі 10447,60 грн, що відповідає відновленню платоспроможності суми грошових коштів, які були безпідставно стягнені з позивача за виконавчим провадженням № НОМЕР_3;

- Стягнути на користь позивача з відповідачів Миколаївський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області та Акціонерне товариство КБ «ПриватБанк» судові витрати.

В обгрунтування позову додатково посилався на те, що з дати прийняття рішення суду та дати останнього стягнення суми за виконавчим провадженням -минуло більше трьох років - отже незаконно стягнуті кошти знецінилися, оскільки за ці роки втартили свою купівельну спроможність. Отже підлягають індексації відповідно до зростання суми прожиткового мінімуму, так як прожитковий мінімуму є вартісною оцінкою споживчого кошика. Так, величина прожиткового мінімуму у квітні 2019 року складала 1921 грн, а в листопаді 2022 року , тобто зросла на 35,35 %, що у грошовому еквіваленті від зазначеної ціни позову становить 10447,60 грн.

Ухвалою суду від 23 листопада 2022 року відкладено підготовче засідання по справі та повторно витребувано у Акціонерне товариство комерційний банк "Приват Банк" належним чином звірені копії фінансових документів, що пітверджують фактичне перерахування грошових коштів стягувачу від ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серія НОМЕР_2 на виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпропетровського МНО Бондар І.М, від 12 липня 2017 року за реєстровим номером 6616 , в тому числі в межах виконавчого провадження № НОМЕР_3.

Ухвалою суду від 04 травня 2023 року прийнято заяву позивача від 23 листопада 2022 про зміну предмету позову , докази отримання заяви відповідача наявні в матеріалах справи .Закрито підготовче провадженняпо справі та приначено до судового розгляду по суті .

В серпні 2023 року від представника відповідача АТ КБ "ПриватБанк" надійшли письмові пояснення на заяву про зміну предмета позову, в якій просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що вимога про стягнення 10447,60 грн не грунтується на вимогах діючого законодавства України, оскільки за своєю правовою природою ця вимога є відповідальністю за порушення грошового зобов`язання, проте не відповідає положенням ст. 625 ЦК України.

Позивач в судове засідання не з`явився, його представник надав заяву про розгляд справи без участі позивача ,позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задвольнити.

Представник відповідача АТ КБ "Приват Банк" надав відзив та письмові пояснення по суті позову, в яких заперечує позовні вимоги та просить розглядати справу за відсутності їх представника.

Представник третьої особи ДКС України в судове засідання не з`явився, його представник надав заяву про розгляд справи без участі третьої особи, позовні вимоги заперечує урахуванням письмових пояснень по суті спору.

Представник відповідача Миколаївський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, повідомлявся судом належним чином, відзиву на позов не надав.

Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява №3572/03 у справі «Цихановський проти України» національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без участі відповідача, суд вважає за можливе заслухати справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи, що від позивача надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, а також відповідач, який належним чином повідомлений не з`явився в судове засідання та причини неявки суд не повідомив, суд вважає за можливе розглянути справу по суті на підставі наявних в ній даних чи доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши доводи позовної заяви, заперечень відповідача, перевіривши їх наявними у справі письмовими доказами, суд прийшов до наступного.

Рішенням у справі № 480/1596/18 від 08.04.2019 року Миколаївського районного суду Миколаївської області задволено позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк`та Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Визнано виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною 12.07.2017 року, зареєстрований в реєстрі за №6616 щодо стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 26684,28грн. на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" з урахуванням витрат, пов`язаних з вчиненням виконавчого напису, таким, що не підлягає виконанню.

Як вбачається з вказаного рішення суду, 23.05.2014 року Миколаївським районним відділом державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Миколаївській області відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4, на підставі виданого 11.04.2014року Бабушкінським райсудом м.Дніпропетровська виконавчого листа № 200/17529/13-ц, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором № NKXRRX 14601382 від 17.09.2008р станом на 22.08.2013року у розмірі 20978,09грн.,суми витрат пов`язаних з розглядом справи у третейському суді в розмірі 500грн.,а також повернення судового збору за подання заяви про видачу виконавчого листа у сумі 229 грн.40коп. В ході даного виконавчого провадження НОМЕР_5 було звернено стягнення на доходи ОСОБА_1 .

Разом з тим, за наявності вищезазначеного виконавчого провадження, приватний нотаріус Бондар І.М. вчинив оскаржуваний виконавчий напис, відповідно до якого задовольнив вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» за період з 17.09.2008 по 14.06.2017роки. Виконавчий напис вчинено за договором, за яким вже було стягнуто заборгованість станом на 22.08.2013 року, що свідчить про порушення Порядку вчинення нотаріальних дій.

Згідно довідки Миколаївського відділу ДВС у Миколаївському районі на примусовому виконанні у відділі перебувало виконавче провадження за номером НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого напсиу № 6616 , виданого 12.07.2017 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною про стягнення заборгованості із ОСОБА_1 , на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" у розмірі 26 684,28 грн.

Виконавче провадження було відкрито постановою державного викоавця від 17.01.2018 року, 25.03.2019 року державним виконавцем винесено постанову про закриття виконавчорго провадження згідно п.9 ст. 39 ЗУ "Про виконавче провадження"- фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

За цим виконавчим проваженням було стягнуто кошти в загальному розмірі 26 684,28 грн- які були перераховані стягувачу відповідно до платіжних доручень.

Також згідно даних ДВС, у вказаному виконавчому проваджені з боржника було стягнуто 2668 грн 42 коп. виконавчого збору та 202 грн витрат виконавчого провадження .

За загальним правилом відповідно до статтей15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першоюстатті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст.12 та ст.81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, і сторони у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Що стосується заяви представника відповідача АТ КБ "ПриватБанк" про застосування строку позовної давності, то суд не може прийняти її до уваги. Так, відповідач безпідставно заявляє про те, що позивачка дізналася про своє порушене право в липні 2018 року - тобто з часу першого стягнення ДВС коштів . Так, на той час виконавче провадження дійсно було відкрито за належним виконавчим документом - виконавчим написом нотаріуса. ОСОБА_1 скористалася своїм правом і оспорила цей виконавчий документ до суду, і рішенням Миколаївського районного суду м.Миколаєва від 08.04.2019 року встановлено, що вказаний виконавчий напис є таким, що не підлягав виконанню. Саме з часу набуття рішенням законної сили позивачка достовірно дізналася про порушення своїх прав і набула право вимагати повернення стягнутих з неї коштів.

За такого, загальний трирічний строк позовної давності ОСОБА_1 не пропущений.

Щодо стягнення безпідставно набутих коштів на суму 26 684,28 грн, які були перераховані стягувачу АТ КБ «ПриватБанк» відповідно до платіжних доручень, суд враховує, що згідно ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 30.08.2018 року у справі № 334/2517/16-ц під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 року в справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 року в справі № 918/47/18, від 01.04.2019 року в справі № 904/2444/18.

Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).

Верховний Суд у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20 (провадження № 61-88св21) зазначив, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі ст.1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до ст. 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18 та від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18.

Згідно із частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші. Майном як особливим об`єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 Цивільного кодексу України).

У даному випадку правовою підставою набуття відповідачем грошових коштів у вказаній сумі став виконавчий напис нотаріуса. Позивач звернулася до суду з позовом про повернення безпідставно стягнутих з неї сум заборгованості за виконавчим написом, який визнано судом таким, що не підлягає виконанню . Однак після ухваленого судом рішення правові підстави набуття відповідачем грошових коштів у вказаній сумі (на виконання виконавчого напису) перестали існувати - а тому правова підстава для отримання відповідачем - стягувачем у виконавчому провадженні грошових коштів від ОСОБА_1 відпала, у зв`язку з чим суд вважає за можливе застосувати до вказаних відносин положення законодавства щодо повернення безпідставно набутого майна та стягнути з відповідача АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача отримані в межах ВП № НОМЕР_3 кошти.

Як свідчить аналіз матеріалів справи, в рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні у позивача були утримані з заробітної плати грошові кошти у розмірі 26 684,28 грн на рахунок стягувача за виконавчим написом нотаріуса, який визнається судом таким, що не підлягає до виконання.

Тому, враховуючи вказане, в силу положень ст.216 ЦК України, суд вважає, що порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом стягнення 26 684,28 грн з відповідача АТ КБ «ПривтБанк» на користь позивачки.

Посилання відповідача на те, що підставою набуття коштів банком був не скасований судом виконавчий напис, а наявна у ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором, є безпідставним, оскільки виконавче провадження № НОМЕР_3, за яким з позивача стягнуті кошти, було відкрито саме на виконання виконавчого напису нотаріуса, який в подальшому визнано судом таким, що не підлягає виконанню.

При цьому заперечення відповідача стосовно обставини наявності або відсутності заборгованості позивача перед Банком за таким кредитним договором і стягнення цих коштів на підставі договірних відносин, що не припинили своє існування, можуть бути предметом окремого судового розгляду. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року справа № 201/6498/20.

Так, на на користь відповідача АТ КБ «ПриватБанк» було стягнуто 26 684,28 грн., а інші кошти були стягнуті виконавчою службою в рахунок виконавчого збору та витрат виконавчого збору. Отже, щодо стягнення цієї суми з відповідача Миколаївського РВ ДВС - то в задоволенні цих вимог слід відмовити, оскільки дійсні правовідносини сторін не передбачають солідарного обов`язку повернути безпідставно набуті кошти у стягувача за виконавчим провадженням та органу примусового виконання , такі вимоги є наслідком неправильного тлумачення представником позивача норм права.

Щодо позовних вимог про стягнення з Миколаївського районного відділу ВДВС на користь ОСОБА_1 сум виконавчого збору та витрат виконавчого провадження як безпідставно отриманих коштів.

Як викладено у Постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 Великої Палати Верховного Суду, спір між боржником у виконавчому провадженні та приватним(державним) виконавцем про стягнення безпідставно набутих коштів не є спором з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом статті 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

За змістом статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною п`ятою статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частин першої, четвертої та сьомої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до державного бюджету України.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору.

У разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Як зазначено вище, здійснення особою захисту порушеного права шляхом застосування кондикційного позову можливе лише за умови наявності підстав, передбачених статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача відповідне майно (у тому числі грошові кошти).

При цьому для правильного застосування статті 1212 ЦК України необхідно установити факт абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

У даному випадку стягнення з позивачки на користь Миколаївського райвідділу ВДВС грошових коштів у сумі 2870,42 грн та подальше їх зарахування до державного бюджету (2668,42 грн виконавчого збору, та 202 грн витрат виконавчого провадження), пов`язане зі здійсненням державним виконавцем примусового виконання виконавчого документа.

Підставою для виникнення у боржника обов`язку зі сплати таких витрат є сам факт наявності відкритого виконавчого провадження, під час виконання якого державний виконавець виконує обов`язки, покладені на нього Законом України "Про виконавче провадження".

Будь-які дії чи бездіяльність державного виконавця під час виконавчого провадження № НОМЕР_3 позивачем не оскаржувались, постанови, зокрема, про відкриття виконавчого провадження, накладення стягнення на майно боржника незаконними не визнавались.

Судом встановлено, що 25.03.2019 року вказане виконавче провадження було закінчено у зв`язку із фактичним виконанням виконавчого документа у повному обсязі.

При цьому, як вбачається з ЄДРСР, позивачка звернулася до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» та Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, третя особа приватний нотаріус про визнання вищезазначеного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, зобов`язання відповідача закрити виконавче провадження - ще у вересні 2018 року, провадження у справі відкрито судом 27.09.2018 року.

При цьому даних про те, що позивачка зверталася до суду з заявою про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення за оспорюваним виконавчим написом, тощо - представником позивача суду не надано.

Як зазначено вище, за змістом частини сьомої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Проте, за змістом частини сьомої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Підставою для виникнення у боржника обов`язку зі сплати таких витрат є сам факт наявності відкритого виконавчого провадження, під час виконання якого державний виконавець виконує обов`язки, покладені на нього Законом України «Про виконавче провадження».

Водночас виконавче провадження № НОМЕР_3 було закінчено у зв`язку із фактичним виконанням виконавчого документа у повному обсязі, при цьому боржником не вживалися передбачені діючим законодавством дії щодо запобаганню безпідставному, на її думку, стягненню з неї коштів, що виключає факт абсолютної безпідставності набуття органом ДВС грошових коштів як витрат виконавчого провадження.

Таким чином, суд враховує, що при виконанні професійних обов`язків, визначених законодавством України, державний виконавець Миколаївського відділу ДВС не мав передумов для звільнення ОСОБА_1 від сплати витрат виконавчого провадження, такі витрати стягнуті з позивачки відповідно до положень статті 27 Закону України "Про виконавче провадження".

З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 до Миколаївського відділу ДВС про стягнення витрат виконавчого провадження та суми виконавчого збору з мотивів наведених в позовній заяві з підстави передбачених ст. 1212 ЦК України - як безпідставно отриманих коштів є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/2212/18 (провадження № 61-5624св19) , у Постанові Верховного Суду від 14 лютого 2022 року справа № 201/1311/19.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (Виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Отже, додатково суд враховує, що відповідно до наведеної вище норми набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні збору є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору підлягають стягненню саме з Державного бюджету України.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідачів Миколаївський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області та Акціонерне товариство КБ «ПриватБанк» грошові кошти в сумі 10447,60 грн, що відповідає відновленню платоспроможності суми грошових коштів, які були безпідставно стягнені з позивача за виконавчим провадженням № НОМЕР_3.

Відповідно до ч.2 ст. 1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до положень ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Тобто положеннями Глави 83 Підрозділу 2 Недоговірні зобов`язання ЦК України передбачений спеціальний порядок відповідальності в разі виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Ні положеннями цієї глави, ні іншими актами цивільного законодавства ( на які навіть і не посилається представник позивача у своєму позові) не передбачено сплата особою, яка набула кошти безпідставно, додаткових коштів на відновлення купівельної спроможності суми, що підлягає поверненню, як безпідставно набута, у процентному відношенні до зростання величини прожиткового мінімуму в державі.

За такого, ці вимоги не підлягають задоволенню як такі, що не грунтуються на вимогах закону.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір, сплачений позивачем при подачі позову до суду, підляє стягненню з відповідача.

В частині вимог щодо стягнення витрат на професійну правову допомогу, то оскільки представником позивача не надано суду жодного доказу понесення таких витрат позивачем, то наразі таке питання судом не вирішується.

Керуючись ст. ст. 18,259, 263-265, 284 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «КБ «ПриватБанк», на користь ОСОБА_1 безпідставно одержані кошти у розмірі 26 684 гривень 28 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «КБ «ПриватБанк»(код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) 908 грн судового збору .

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

У задоволенні позовних вимог, заявлених до Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання Миколаївському апеляційному суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення виготовлено 14 серпня 2023 року.

Суддя Гуденко О.А.