Постанова

від 14.08.2023 по справі 480/5069/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2023 р. Справа № 480/5069/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.01.2023, головуючий суддя І інстанції: Л.М. Опімах, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021 по справі № 480/5069/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфо"

до Головного управління ДПС у Сумській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інфо" звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Сумській області, в якій просило:

- скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Сумській області № 206818280703 від 22 липня 2022 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість задекларовану на рахунок платника у банку за жовтень 2021 року на суму 157600 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 15760 грн.;

- скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Сумській області №89418280703 від 07 лютого 2022 року про зменшення розміру від`ємного значення податку на додану вартість на суму 138000 грн.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11.01.2023 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Сумській області № 206818280703 від 22 липня 2022 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2021 року на суму 157600 ( сто п`ятдесят сім тисяч шістсот) грн. 00 коп. та застосування штрафних санкцій на суму 15760 (п`ятнадцять тисяч сімсот шістдесят)грн.00 коп.

Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Сумській області №89418280703 від 07 лютого 2022 року про зменшення розміру від`ємного значення податку на додану вартість на суму 138000 ( сто тридцять вісім тисяч) грн. 00 коп.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфо» 4670 (чотири тисячі шістсот сімдесят) грн. 40 грн. в рахунок відшкодування судового збору.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.01.2023 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме, Податкового кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами викладеними в апеляційній скарзі відповідача, оскільки вважає їх необґрунтованими та безпідставними, просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, спірне рішення без змін. Одночасно з відзивом, позивач просить суд апеляційної інстанції розглянути справу за його участю (в режимі відеоконференції).

Клопотання представника позивача про розгляд справи за його участю, колегія суддів залишає без задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною шостою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує, у тому числі значення справи для сторін, категорію та складність справи, кількість сторін та інших учасників справи та чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес.

Враховуючи характер спірних відносин, склад учасників, предмет доказування та той факт, що розгляд справи не становить значний суспільний інтерес, дана справа відноситься до справ незначної складності.

З огляду на те, що справа відноситься до категорії незначних, не підпадає під перелік справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження, суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, характер спірних відносин і предмет доказування не є складними і не вимагають проведення судового засідання, заявником не наведено достатніх мотивів для необхідності призначення справи до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та не вбачає необхідності надання пояснень сторонами у зазначеній справі, у зв`язку з чим підстави для апеляційного розгляду справи за участю сторін у справі відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Головним управлінням Державної податкової служби у Сумській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ІНФО» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за жовтень 2021 року від`ємного значення з податку на додану вартість у тому числі заявленого до бюджетного відшкодування, за результатами якої складено акт №6457/18-28-07-03-20/14013992/166 від 31 12.2021 року.

На підставі акту перевірки податковим повідомленням-рішенням №89718280703 від 07 лютого 2022 року зменшено позивачеві суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2021 року на суму 159 689 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 39922,25 грн., а податковим повідомленням- рішенням №89418280703 від 07 лютого 2022 року зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 138000,00 грн.

За результатами розгляду скарги позивача ДПС України скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Сумській області від 07.02.2022 N89718280703 в частині завищення бюджетного відшкодування на суму 2 089 грн, та в частині застосованих штрафних санкцій у сумі 24162,25 грн., а в іншій частині залишено без змін, податковим органом прийнято нове податкове повідомлення-рішення №206818280703 від 22 липня 2022 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платника у банку за жовтень 2021 року на суму 157600 грн. та визначені штрафні санкції у розмірі 15760,00 грн.

Не погоджуючись із вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення необґрунтоване, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України (в подальшому ПК України), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп.14.1.27. п. 14.1. ст. 14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, під господарською діяльністю розуміється діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що податковий кредит для визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Прибуток (доход) суб`єкта господарювання, в розумінні ст. 142 Господарського кодексу України, є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Таким чином, прибуток (доход) - це мета всієї діяльності та є показником діяльності за певний період, і береться до уваги дохід та витрати за звітний період, а не результат (доход) кожної окремої операції, яка здійснюється в процесі цієї діяльності, як безпідставно без правового обґрунтування, вважає ДПІ.

Отримання підприємством доходу (прибутку) завжди пов`язане із здійсненням витрат. Кожне підприємство діє на свій розсуд, воно самостійно планує свою діяльність, розпоряджається своїм майном, несе відповідальність перед кредиторами за своїми зобов`язаннями, тощо.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає с (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п. 200.2 ст. 200 ПК України).

Відповідно до п. 200.4 ст. 200 ПК України, при від`ємному значенні розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в відсутності податкового боргу; або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фа сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно із п. 200.7 ст. 200 ПК України, платник податку, який маж право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення сумі бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Розділом V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України (із змінами і доповненнями) від 28.01.2016 р. № 21 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість» (в подальшому Порядок № 21) встановлено, що платники податку, які відповідно до статті 200 розділу V Кодексу мають право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, здійснюють розрахунок бюджетного відшкодування та додають до декларації (ДЗ) (додаток 3) та (Д4) (додаток 4). Розрахунок суми бюджетного відшкодування здійснюється в межах суми, обчисленої відповідно до п. 200-1.3 ст. 200-1 розділу V Кодексу на момент подання податкової декларації, за вирахуванням від`ємного значення поточного звітного (податкового) періоду зарахованого у зменшення суми податкового боргу з податку на додану вартість. Значення рядка 3 таблиці 1 (ДЗ) (додаток 3) переноситься до рядка 20.2 декларації і зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. При заповненні рядка 20.2 обов`язковим є подання (ДЗ) (додаток 3) та (Д4) (додаток 4). Залишок від`ємного значення після вирахування суми податкового боргу та суми бюджетного відшкодування (рядок 20 - рядок 20.1 - рядок 20.2) відображається у рядку 20.3. Сума від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 19.1 + рядок 20.3), відображається у рядку 21 та переноситься до рядка 16.1 наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 6 Розділу 1 Порядку № 21, до податкової звітності з податку на додану вартість належать: податкова декларація з податку на додану вартість з додатками.

Пунктом 10 розділу III Порядку №21 встановлено, що додатки до декларації є складовою частиною такої декларації.

Згідно із п. 6 Розділу III Порядку № 21, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов`язання, яку зазначає в податковій звітності. Дані, наведені в податковій звітності, мають відповідними даними бухгалтерського та податкового обліку платника.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Згідно із ч.1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до положень МСБО 18 «Дохід», прийнятими Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку 01.01.2014 року дохід у Концептуальній основі складання та подання фінансових звітів визначено ж збільшення економічних вигід протягом облікового періоду у вигляді надходження або збільшення корисності активів чи зменшення зобов`язань, що веде до збільшення власне капіталу, крім випадків, пов`язаних із внесками учасників власного капіталу. Дохід включає дохід від звичайної діяльності, так і прибуток від інших операцій. Дохід від звичайної діяльності є доходом, який виникає в ході звичайної діяльності суб`єкта господарювання і позначається різними назвами, а саме: продаж, гонорари, відсотки, дивіденди та роялті.

Згідно із п. 7 МСБО 18, доход - валове надходження економічних вигід протягом періоду, що виникає в ході звичайної діяльності суб`єкта господарювання, коли власний капітал зростає в результаті цього надходження, за змістом пункту 13 як правило визнання застосовуються окремо до кожної операції.

Доходи та витрати, пов`язані з тією самою операцією або іншою подією, визнаються одночасно; цей процес, як правило, називають відповідністю доходів та витрат, що передбачено пунктом 19 МСБО 18.

Судовим розглядом встановлено, що між позивачем та ТОВ «ВІБРО-ПРИЛАД УКРАЇНА» укладений договір №27/05/21 від 27 травня 2021 року на постачання товару, пунктом 1.1. якого передбачено, що найменування, кількість та ціна якого визначались в Специфікації №1 до цього договору. Відповідно до Специфікації передбачено придбання апаратури контролю вібрації ИВ-Д-ПФ-С-4М.1-01 у кількості 4 шт. та відеоендоскопу jProbe VE, вартістю на загальну суму 1773600,00 грн., в тому числі ПДВ 295600,00 грн.

Цим же Додатком до договору передбачено, що з товаром постачальник передає покупцю паспорт, видаткову накладну, сертифікат якості, товаротранспортну накладну. Поставка товару здійснювалась за адресою: м. Суми. вул. Набережна р. Стрілки. 54, транспортування товару здійснювалось за рахунок постачальника.

Постачання товару здійснено за рахунок постачальника ТОВ «ВІБРО-ПРИЛАД УКРАЇНА» за товарно-транспортними накладними №22 від 06.07.2021, №24 від 26.07.2021, №26 від 30.08.2021.

Товар отримано за довіреностями заступником директора Заєць М.А., за видатковою накладною №9 від 06.07.2021р., видатковою накладною №12 від 26.07.2021 р., за видатковою накладною №13 від 30.08.2021 р.

Оплата товару проведена в повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками та платіжними дорученнями на загальну суму 1 773 600.00 грн. в т.ч. ПДВ 295 600,00 грн.

На суму податку на додану вартість 295600,00 грн, що сплачений у складі вартості товару за першою подією - сплатою грошових коштів, виписані та зареєстровані в Єдиному державному реєстрі податкових накладних податкові накладні №2 від 28.05.2021р. на загальну суму 828000,00 грн. в т.ч. ПДВ 138000,00 грн., №3 від 06.07.2022 року на суму 58800.00 грн.. в тч. ПДВ 9800,00 грн., №4 від 30.07.2022 року на суму 886800.00 грн.. в тч. ПДВ 147800.00 грн.

На придбаний товар, апаратуру контролю вібрації ИВ-Д-ПФ-С-4М.1-01, позивачем отриманий сертифікат якості на продукцію №22 від 26 липня 2021 року, виданий ТОВ «ВІБРО-ПРИЛАД УКРАЇНА».

Зазначений товар було придбано з метою укомплектування чотирьох газотурбінних приводів АИ-336-2-8, які на замовлення ТОВ «ІНФО» виготовлялись Державним підприємством Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» імені академіка О.Г. Івченка (ДП «Івченко-Прогрес»), м. Запоріжжя, Україна, за договором № 27/21-КНДК від 07 червня 2021р.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що контролюючим органом не надано переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Аналогічний висновок, щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 01.02.2022 р. у справі № 820/3150/17.

Водночас порушення платником податку-постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/чи податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов`язань. Однак, в ході розгляду справи обставин, які б достовірно свідчили про наявність таких фактів, судом не встановлено.

Викладене відповідає змісту частини другої статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність має індивідуальний характер.

Також і податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі невідворотності настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства (підпункт 4.1.3 пункту 4 Податкового кодексу України). Тобто, якщо TOB «Вібро-Прилад-Україна» допустило порушення, то відповідальність за таке порушення має нести саме це підприємство, а не ТОВ «Інфо».

У відповідності до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно із статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив наступне:

69. Суд окремо зазначає, що компанія-заявник не мала абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов`язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов`язку зі сплати ПДВ. Отже, Суд вважає, що незважаючи на повне виконання своїх зобов`язань, компанія-заявник була поставлена у несприятливі умови, так як було незрозуміло чи може вона віднести до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену постачальнику у складі придбаних товарів, оскільки визнання чи невизнання права на податковий кредит також залежало від висновків податкових органів, чи своєчасно виконав свої зобов`язання з подання звітності з ПДВ постачальник.

70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1.

Таким чином, за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в зазначеному рішенні, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо особи, яка допустила порушення. Ця обставина не є підставою для позбавлення іншого платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічний висновок Європейський суд з прав людини виклав у справі Інтерсплав проти України (заява №803/02) у рішенні від 09.01.2007 року: На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Отже, платник податків не має повноважень та обов`язку відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання контрагентом його обов`язків із складення та подання декларації з ПДВ, обов`язку сплати податку, а також вчинення інших дій, пов`язаних з провадженням господарської діяльності контрагента.

Якщо податковий орган володіє інформацією про такі зловживання зі сторони певної юридичної особи, він може вжити необхідних заходів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, такі заходи є неприпустимими за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь платника податків у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення.

За умови своєчасного та повного виконання платником податків своїх податкових обов`язків, неможливості з його сторони забезпечити дотримання контрагентом обов`язків щодо декларування та сплати ПДВ, а також відсутності інформації про порушення контрагентом правил оподаткування, про які платник податків знав чи міг знати, останній не повинен нести відповідальність за наслідки не виконання постачальником його обов`язків.

Таким чином, дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків сама собою не свідчить про обізнаність останнього з протиправним характером діяльності його контрагента або про дефектність господарських операцій, а тому не є доказом нереальності операції або відсутності в ній ділової мети.

В свою чергу відповідачем не наведено обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності ТОВ «Інфо», збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності свідчили б про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Згідно із ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірні податкові повідомлення-рішення не відповідають критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відтак є протиправними та підлягають скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Сумській області - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.01.2023 по справі №480/5069/22 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк