Постанова

від 16.08.2023 по справі 128/392/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 серпня 2023 року

місто Київ

справа № 128/392/22

провадження № 61-5726св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Якушинецький центр первинної медико-санітарної допомоги» Якушинецької сільської ради Вінницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 14 листопада 2022 року, ухвалене суддею Карпінською Ю. Ф., та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 березня 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Денишенко Т. О., Голоти Л. О., Медвецького С. К.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивачки

ОСОБА_1 у лютому 2022 року звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Якушинецький центр первинної медико-санітарної допомоги» Якушинецької сільської ради Вінницької області (далі - КНП «Якушинецький ЦПМСД», підприємство), у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ КПН «Якушинецький ЦПМСД» від 11 жовтня 2021 року № 293-к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника головного лікаря з економічних питань КНП «Якушинецький ЦПМСД» або на іншій рівнозначній посаді з 12 жовтня 2021 року;

- стягнути з КНП «Якушинецький ЦПМСД» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 жовтня 2021 року до дня набрання рішенням суду законної сили.

Позивачка обґрунтовувала свої вимоги тим, що, починаючи з 19 грудня 2012 року, вона перебувала в трудових відносинах з КНП «Якушинецький ЦПМСД» на різних посадах економічного напрямку.

12 серпня 2021 року отримала повідомлення від КНП «Якушинецький ЦПМСД» про те, що у зв`язку зі змінами у структурі підприємства, для забезпечення відповідної чисельності штату працівників, у зв`язку зі скороченням посад (професій) заплановано майбутнє її вивільнення згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Надалі, не отримавши від відповідача пропозиції щодо вакантних посад з урахуванням її кваліфікації, стажу та освіти, 12 жовтня 2021 року роботодавець звільнив ОСОБА_1 з посади заступника головного лікаря з економічних питань на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Позивачка вважає своє звільнення незаконним, оскільки їй не були запропоновані інші вакантні посади з аналогічними (подібними) посадовими обов`язками з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду та стажу роботи.

Стверджувала, що роботодавець також не врахував її переважне право на залишення на роботі, не отримав згоди на звільнення від профспілкового комітету.

Зазначила, що має в організації відповідача безперервний стаж роботи 9 років, має повну вищу економічну освіту за спеціальністю «Облік та оподаткування», неодноразово підвищувала свою кваліфікацію та професійну компетентність, позитивно характеризувалася за місцем роботи. У сім`ї ОСОБА_1 на день звільнення не було інших працівників з самостійним заробітком (її чоловік ОСОБА_3 працював у відповідача та також був попереджений про планове звільнення 12 жовтня 2021 року, крім того чоловік є особою з інвалідністю ІІІ групи), на утриманні позивачки перебували та перебувають двоє неповнолітніх дітей.

Зазначену інформацію вона повідомляла керівництву відповідача та зверталася із відповідною заявою від 11 жовтня 2021 року з проханням надати їй переважне право на залишенні на роботі.

Будь-якого економічного обґрунтування та причин скорочення посади, яку вона займала, їй не повідомили. Під час звернення відповідача до профспілкового комітету із повідомленням про планове скорочення штату та чисельності працівників від 13 липня 2021 року № 01-257 профспілковий комітет не надав згоди на скорочення посади заступника головного лікаря з економічних питань.

З викладених підстав звернулася до суду з позовом, вважаючи своє звільнення у зв`язку зі скороченням незаконним.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Відповідач надав відзив на позов, просив відмовити у його задоволенні. КНП «Якушинецький ЦПМСД» зазначило, що іншої рівнозначної посади, яку б могла зайняти позивачка після скорочення, на підприємстві не було.

Відповідач стверджував, що захистив права позивачки, здійснивши всі виплати відповідно до законодавства, та видав у день звільнення належно оформлену трудову книжку та копію наказу про звільнення. Наголошував, що звільнення відбулося відповідно до законодавства України та умов колективного договору.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 14 листопада 2022 року Вінницький районний суд Вінницької області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що відповідач виконав вимоги закону щодо попередження працівника за два місяці про наступне вивільнення, отримав згоду профспілкового органу на звільнення позивачки із відповідним обґрунтуванням. ОСОБА_1 працювала на посаді заступника головного лікаря з економічних питань. Така посада в КНП «Якушинецький ЦПМСД» була єдиною, тому підстав для застосування переважного права на залишення позивачки на роботі не було. Враховуючи, що вакантних посад на підприємстві, які могла б обійняти позивачка, у відповідача не було, тому звільнення відбулося з дотриманням вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України.

Постановою від 22 березня 2023 року Вінницький апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 14 листопада 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що ОСОБА_1 просила відповідача скоротити її як посадову особу, виплатити вихідну допомогу. Як наслідок, вона не зверталася до суду з позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дати звільнення 12 жовтня 2021 року аж до 18 лютого 2022 року, тобто понад чотири місяці, зі значним пропуском місячного строку, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України. Це є свідченням того, що у сторони трудового договору, у цьому випадку позивачки, була певна позиція стосовно подальших дій у зв`язку із звільненням з роботи.

Апеляційний суд виснував, що звільнення ОСОБА_1 проведено з чітким дотриманням приписів трудового законодавства та установленого законом порядку, на законних для того підставах. Претензії позивачки щодо звільнення інших осіб з метою її працевлаштування на зайнятих посадах фахівця з публічних закупівель, головного бухгалтера, інших посад у бухгалтерії, недоцільності посади заступника головного лікаря з господарської частини та щодо необґрунтованості преміювання окремих працівників підприємства, а так само зазначення про незаконність наказу щодо звільнення її з роботи через непроведення конкурсу для обрання на посаду керівника відповідача, є такими, що суперечать правилам Статуту КНП «Якушинецький ЦПМСД» у частині визначених його прав та обов`язків, порядку управління підприємством, повноважень трудового колективу, загалом такі претензії виходять за межі пред`явленого позову.

Суд апеляційної інстанції наголосив, що ОСОБА_1 не врахувала приписи статей 12, 13 ЦПК України щодо здійснення судочинства на засадах змагальності сторін, рівності прав учасників справи, обов`язку кожної сторони довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 18 квітня 2023 року з використанням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 14 листопада 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 березня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявниця, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначила як підстави касаційного оскарження цих судових рішень те, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19 (провадження № 61-4375св20), від 12 травня 2021 року у справі № 561/1030/19 (провадження № 61-8403св20), від 26 січня 2022 року у справі № 671/875/20 (провадження № 61-2163св21), відповідно до яких з метою виявлення працівників, які мають переважне право на залишення на роботі роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в остаточному підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають найбільш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. У разі невстановлення різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 333/4222/19 (провадження № 61-2971св21), щодо застосування приписів статті 42 КЗпП України;

- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували той факт, що відповідач не надав докази браку вакантних посад, які за рівнем освіти та кваліфікації могла обіймати позивач.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

КНП «Якушинецький ЦПМСД» надало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , просить залишити її без задоволення.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 26 квітня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження та витребував справу із суду першої інстанції.

За правилами частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 перебувала в трудових правовідносинах з КНП «Якушинецький ЦПМСД» з 19 грудня 2012 року до 12 жовтня 2021 року.

У повідомленні Комунального некомерційного підприємства «Вінницький центр первинної медико-санітарної допомоги» Вінницької міської ради

(далі - КНП «Вінницький ЦПМСД») від 13 липня 2021 року № 01-257, адресованому в. о. голови профспілкового комітету ОСОБА_4 , зазначено, що відповідно до статті 62, пункту 4 статті 63, пункту 3 статті 64 Господарського кодексу України та на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у жовтні 2021 року планується провести скорочення штату та чисельності працівників, зокрема 1, 0 посади заступника головного лікаря з економічних питань.

Листом від 23 липня 2021 року № 10 профспілковий комітет Первинної профспілкової організації КНП «Вінницький ЦПМСД» повідомив про надання згоди на скорочення посад та їх чисельності, серед яких немає посади позивачки.

Відповідно до листа профспілкового комітету Первинної профспілкової організації КНП «Вінницький ЦПМСД» від 23 липня 2021 року № 11 профспілковий комітет надав згоду на скорочення 1, 0 посади заступника головного лікаря з економічних питань.

Листом від 06 серпня 2021 року № 12 профспілковий комітет відкликав лист від 23 липня 2021 року № 10 у зв`язку з технічною помилкою.

У листі від 16 травня 2022 року № 3 профспілковий комітет повідомив, що ОСОБА_1 , заступник головного лікаря з економічних питань, не була членом первинної профспілкової організації КНП «Якушинецький ЦПМСД» та внесків не сплачувала.

Відповідно до рішення Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області від 30 липня 2021 року № 415 майно, що перебувало на балансі КНП «Вінницький ЦПМСД», передано у комунальну власність Якушинецької територіальної громади, що підтверджується актами приймання-передачі.

Відповідач є правонаступником усього майна, прав та обов`язків КНП «Вінницький ЦПМСД».

Скорочення штату працівників КНП «Якушинецький ЦПМСД» є наслідком змін адміністративно-територіального устрою в області, реорганізації закладів охорони здоров`я, що підтверджується доданими до матеріалів справи актами прийому-передачі майна іншим територіальним громадам у грудні 2020 року. Ураховуючи економічне обґрунтування своєї діяльності у медичній галузі, відповідач ухвалив рішення про скорочення чисельності та штату працівників.

Згідно зі статутом, затвердженим рішенням 10 сесії 8 скликання Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області від 30 липня 2021 року № 415, КНП «Якушинецький ЦПМСД» є закладом охорони здоров`я, комунальним унітарним некомерційним підприємством, що надає первинну медичну допомогу населенню, здійснює управління його медичним обслуговуванням, вживає заходів із профілактики захворювань населення та підтримання громадського здоров`я.

Наказом КНП «Якушинецький ЦПМСД» від 09 серпня 2021 року № 47 «Про внесення змін до штатного розпису у зв`язку зі скороченням посад (професій) та створення комісії» з 13 жовтня 2021 року зі штатного розпису підприємства скорочено ряд посад (професій), зокрема посада заступника головного лікаря з економічних питань.

Наказом КНП «Якушинецький ЦПМСД» від 11 серпня 2021 року № 49 затверджений штатний розпис у новій редакції, введений у дію з 13 жовтня 2021 року, схвалений органом управління згідно зі статутом підприємства.

Наказом відповідача від 12 серпня 2021 року № 275-к/тр «Про попередження про заплановане звільнення та зміну істотних умов праці» старшому інспектору з кадрів ОСОБА_4 доручено під підпис попередити зазначених у наказі працівників про наступне вивільнення 12 жовтня 2021 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, згідно із чинним законодавством України, не пізніше ніж за два місяці підготувати письмові повідомлення про наступне вивільнення, зокрема, заступника головного лікаря з економічних питань (1, 0 посада) адміністративно-управлінської частини ОСОБА_1 .

Зазначений наказ виконаний в установленому порядку, ОСОБА_1 попереджена про майбутнє вивільнення згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, що відбудеться 12 жовтня 2021 року.

Роботодавець у такому повідомленні зазначив, що про пропозиції вакантних посад (за наявності) буде повідомлено додатково.

Про ознайомлення із попередженням про наступне звільнення позивачка проставила власноручний запис, зазначивши, що просить скоротити її як посадову особу та виплатити вихідну допомогу.

Відповідно до наказу від 11 жовтня 2021 року № 293-к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 » позивачка звільнена з посади заступника головного лікаря з економічних питань адміністративно-управлінської частини (як посадову особу, про що вона зазначала у повідомленні про наступне вивільнення) за скороченням штату працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України 12 жовтня 2021 року з виплатою передбачених трудовим законодавством компенсацій, вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України.

Згідно із заявою ОСОБА_1 від 11 жовтня 2021 року № 164, адресованою на ім`я керівника відповідача, позивачка просила під час її звільнення за скороченням штату працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України 12 жовтня 2021 року виплатити їй вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом трудового законодавства, умов колективного до-говору. Така вимога позивачки не була задоволена через її безпідставність.

10 листопада 2021 року відповідач на звернення позивачки надав відповідь про те, що однорідних професій і посад під час її вивільнення не було, усі виплати їй здійснені відповідно до виданого наказу про звільнення.

Станом на 25 лютого 2021 року на підприємстві діяв затверджений наказом від 25 лютого 2021 року № 19 штатний розпис на 234, 5 штатних одиниць із зарплатним фондом 1 670 750, 00 грн, серед них 12, 5 штатних одиниць адміністративно-управлінської частини, у тому числі заступника головного лікаря з економічних питань, господарсько-обслуговуючий персонал - 5 штатних одиниць, відділ бухгалтерського обліку, звітності та економіки - 6 штатних одиниць.

З 13 жовтня 2021 року на підприємстві діяв штатний розпис, затверджений наказом від 11 серпня 2021 року № 49, із загальною кількістю 95, 5 штатних одиниць і фондом заробітної плати 731 000, 00 грн, серед них адміністративно-управлінська частина, що об`єднала адміністративно-управлінські та господарсько-обслуговуючі посади, становить 10 штатних одиниць, відділ бухгалтерського обліку та звітності - 5 штатних одиниць.

Відповідно до довідок КНП «Якушинецький ЦПМСД» станом на 10 серпня 2021 року та станом на 13 жовтня 2021 року у структурних підрозділах адміністративно-господарської частини та бухгалтерського обліку та звітності організації роботодавця не було вакантних посад.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Звертаючись до суду із касаційною скаргою, заявниця наполягала на тому, що її звільнення у зв`язку із скороченням відбулося з порушенням вимог законодавства, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають фактичним обставинам справи.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

В оцінці правомірності звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України Верховний Суд виходить з того, що суди зобов`язані з`ясовувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення (постанова Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, постанови Верховного Суду від 15 квітня 2019 року у справі № 443/636/18

(провадження № 61-1568св19), від 06 травня 2020 року

у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18)).

Відповідно тлумачення приписів частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України дає підстави для висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець вважається таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення (постанови Верховного Суду від 03 квітня 2020 року у справі № 360/2251/19 (провадження № К/9901/1569/20)).

У постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року

у справі № 6-40цс15, від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18) викладено правові висновки, що «при вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми права працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати усі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Тож однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника».

Верховний Суд встановив, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду зазначеним правовим висновкам відповідають.

За встановлених фактичних обставин справи на момент звільнення позивачки на підприємстві не було вакантних посад, які могла б обійняти ОСОБА_1 , тож не можна вважати, що звільнення позивачки було незаконним з тієї підстави, що їй не запропонували вакантні посади, адже вакантних посад на підприємстві, які роботодавець мав запропонувати працівнику, який вивільняється, не було.

В оцінці доводів касаційної скарги про те, що під час працевлаштування осіб, які підлягають звільненню у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, переведення працівників, які підлягають звільненню, на вакантні посади і робочі місця, які обіймають інші працівники, діють правила про переваги залишення на роботі, встановлені статтею 42 КЗпП України, Верховний Суд врахував таке.

У постанові від 09 червня 2021 року у справі № 333/4222/19 (провадження № 61-2971св21) Верховний Суд виснував, що: «За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.

При визначенні працівників із більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо.

Кваліфікаційний рівень робіт, що виконуються, визначається залежно від вимог до освіти, професійного навчання та практичного досвіду працівників, здатних виконувати відповідні завдання та обов`язки.

Для висновку про наявність переваги при залишенні на роботі працівника перш за все повинно бути з`ясовано, чи є рівними кваліфікація та продуктивність праці вивільненого працівника порівняно із залишеним на роботі, за яким роботодавцем визнане переважне право. Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен провести порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.

У випадку, коли роботодавцем при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці звільнено працівника з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, суд може констатувати порушення приписів статті 42 КЗпП України і, як наслідок, незаконність звільнення дій роботодавця».

У постанові від 14 червня 2022 року у справі № 465/7570/18 (провадження № 61-11631св21) Верховний Суд зазначив, що «відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Правила статті 42 КЗпП України щодо врахування переважного права залишення на роботі, підлягають застосуванню, якщо відбувається часткове (не повне) скорочення рівнозначних (однотипних) посад, тобто частина посад скорочується, частина - ні, що дає можливість порівняти кваліфікацію та продуктивність праці працівників на рівнозначних (однотипних) посадах, які підлягають скороченню. У такому випадку переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам із урахування інших підстав, перелічених у частині другій статті 42 КЗпП України.

Суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок, що оскільки скорочена одна посада заступника генерального директора - головного інженера, на якій працював позивач, тому немає підстав для оцінки застосування переважного права позивача залишення на роботі відповідно до статті 42 КЗпП України».

Тож приписи статті 42 КЗпП України у випадку, якщо посада, яка скорочується, є єдиною, не підлягають застосуванню, а тому суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відхилили доводи заявниці, що вона мала переважне право на залишення на роботі, враховуючи, що посада, яку обіймала позивачка, була єдиною.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на наведене, Верховний Суд встановив, що доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а тому касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишенню без змін.

Доводи касаційної скарги в цілому стосуються зміни оцінки доказів, досліджених під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 14 листопада 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак