Постанова

від 16.08.2023 по справі 481/794/22

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

16.08.23

22-ц/812/858/23

Справа номер 481/794/22 Головуючий суду першої інстанції Уманська О. В.

Провадження номер 22-ц/812/858/23 Доповідач суду апеляційної інстанції Локтіонова О. В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2023 року м.Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Локтіонової О. В.,

суддів: Самчишиної Н. В., Ямкової О. О.,

із секретарем судового засідання Горенко Ю. В.,

за участі:

прокурора Бескровної І. І.,

представника відповідача Семененка В. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана через його представника ОСОБА_2 , на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 14 червня 2023 року, ухвалене о 14 год 25 хв під головуванням судді Уманської О. В. у приміщенні суду в м. Новий Буг Миколаївської області, за позовом виконувача обов`язків керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Новобузької міської ради Баштанського району Миколаївської області до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області та ОСОБА_3 , про витребування земельної ділянки,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

09 вересня 2022 року прокурор подав до суду зазначений позов, у якому просив витребувати у ОСОБА_1 на користь держави в особі Новобузької міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 4824510100:07:000:0207 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в межах території Новобузької міської ради Баштанського району Миколаївської області.

Позовні вимоги обґрунтовано тим,що під час вивчення законності надання земельних ділянок державної власності було встановлено, що наказом начальника Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 16 грудня 2019 року №12004/0/14/-19-СГ затверджено документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2 га з кадастровим номером 4824510100:07:000:0207 в межах території Розанівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області.

На підставі цього наказу державним реєстратором Новобузької районної державної адміністрації Миколаївської області 08 січня 2020 року здійснено запис №35064079 про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на вищезазначену земельну ділянку.

У подальшому ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 13 лютого 2020 року відчужив цю земельну ділянку на користь ОСОБА_4 , у зв`язку з чим у реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис №35480306.

Прокурор вказував, що зазначена земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_4 , оскільки ОСОБА_3 не мав законного права на отримання спірної земельної ділянки з тих підстав, що раніше він вже використав своє право на безоплатне отримання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі для даного виду використання.

Так, наказом начальника ГУ Держгеокадастру у Київській області від 30 липня 2019 року ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,9999 га із кадастровим номером 3222486200:03:003:5226, яка розташована в межах с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області.

Оскільки спірна земельна ділянка вибула із земель державної власності внаслідок незаконних дій ОСОБА_3 та ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, вона підлягає витребуванню від добросовісного набувача.

Позиція відповідача у суді першої інстанції

ОСОБА_1 проти задоволення позову заперечував. Обґрунтовуючи свої доводи, відповідач вказував, що прокурор не навів достатніх підстав для представництва інтересів Новобузької міської ради в суді.

Також відповідач наголошував, що пред`явлення прокурором віндикаційного позову до нього є безпідставним, оскільки він набув право власності на землю на підставі договору купівлі-продажу з дотриманням всіх вимог цивільного законодавства, а тому він є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 13 жовтня 2022 року позов прокурора забезпечено шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 4824510100:07:000:0207, яка розташована в межах Новобузької міської ради Баштанського району Миколаївської області, та заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 4824510100:07:000:0207, яка розташована в межах Новобузької міської ради Баштанського району Миколаївської області (у тому числі, у разі зміни цільового призначення вказаної земельної ділянки, її поділу чи об`єднання з іншими ділянками, укладання договорів, вчинення інших правочинів щодо неї).

ОСОБА_1 заборонено вчиняти із земельною ділянкою з кадастровим номером 4824510100:07:000:0207 дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, поділу або об`єднання з іншими земельними ділянками, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї.

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 14 червня 2023 року позов прокурора задоволено у повному обсязі.

У ОСОБА_1 витребувано на користь держави в особі Новобузької міської ради Миколаївської області земельну ділянку з кадастровим номером 4824510100:07:000:0207, площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Новобузької міської ради Баштанського району Миколаївської області.

З ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури стягнуто витрати, понесені на сплату судового збору, в розмірі 3721,50 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 безпідставно отримав у власність спірну земельну ділянку, оскільки до цього вже реалізував своє право на безоплатне отримання землі для ведення особистого селянського господарства у власність. Як наслідок продаж ним спірної земельної ділянки був незаконним, а тому наявні підстави для витребування земельної ділянки у останнього набувача.

Представництво інтересів Новобузької міської ради прокурором суд вважав обґрунтованим, оскільки органом місцевого самоврядування не вживалось жодних заходів щодо витребування земельної ділянки, що свідчить про невиконання ним своїх повноважень. У зв`язку з цим суд констатував, що прокурор мав обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави шляхом пред`явлення відповідного позову.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову прокурора.

Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, ОСОБА_1 вказував, що ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області мало всі повноваження щодо розпорядження землею, яка була передана у власність ОСОБА_3 , який в подальшому правомірно її продав, а тому витребування земельної ділянки на підставі ст.388 ЦК України є безпідставним. Крім того, відповідач наголошував на тому, що прокурор не мав правових підстав для представництва інтересів, оскільки він не надав належного обґрунтування такого представництва. Також відповідач звертав увагу на те, що судом першої інстанції не були прийняті до уваги жодні його доводи, серед яких необхідність дослідження усіх документів, що стали підставою для видачі ОСОБА_3 земельної ділянки у Київській області, допит ОСОБА_3 , зупинення провадження у справі на час перебування ОСОБА_3 у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.

Узагальнені доводи та заперечення осіб, які подали відзиви на апеляційну скаргу

Прокурор зазначав, що апеляційна скарга є безпідставною, а рішення суду законним та обґрунтованим.

Він наголошував, що передача земельної ділянки у власність ОСОБА_3 відбулася незаконно, бо ним вже було використано право на безоплатне отримання цього виду земель. Як наслідок укладений договір купівлі-продажу щодо цієї землі був недійсним, а тому земельна ділянка правомірно була повернута законному власнику шляхом витребування.

Також прокурор вказував, що він має право на представництво інтересів Новобузької міської ради в суді, оскільки ним наголошувалося останній на порушенні її прав, однак орган місцевого самоврядування не вчинив жодних дій щодо витребування земельної ділянки.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

30 липня 2019 року наказом начальника ГУ Держгеокадастру у Київській області №10-5152/15-19-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки у власність та передано йому у власність земельну ділянку із кадастровим номером 3222486200:03:003:5226 площею 1,9999 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в межах с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області

02 серпня 2019 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на вищезазначену земельну ділянку.

Наказом в.о.начальника ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області №12004/0/14-19-СГ від 16 грудня 2019 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 4824510100:07:000:0207 площею 2 га, в тому числі пасовищ площею 2 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства в межах території Новобузької міської ради Новобузького району Миколаївської області.

08 січня 2020 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на вищезазначену земельну ділянку.

13 лютого 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу, за яким останній прийняв у власність земельну ділянку з кадастровим номером 4824510100:07:000:0207 площею 2 га.

18 червня 2021 року Баштанська окружна прокуратура Миколаївської області звернулася до Новобузького міського голови із листом, в якому проінформувала про незаконність передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки з кадастровим номером 4824510100:07:000:0207, яка розташована в межах території Новобузької міської ради. У цьому листі прокурор просив у двадцятиденний строк надати йому відомості щодо вжиття Новобузькою міською радою заходів щодо захисту її інтересів, враховуючи обставини викладені вище. Також прокурор повідомив міську раду, що згідно із змінами до законодавства з 27 травня 2021 року землі сільськогосподарського призначення державної власності стали землями комунальної власності.

02 липня 2021 року Виконавчий комітет Новобузької міської ради надав Баштанській окружній прокуратурі Миколаївської області відповідь, в якій зазначив, що Новобузька міська рада не надавала згоди на відчуження спірної земельної ділянки. Міська рада не заперечувала проти пред`явлення прокурором позову з метою захисту інтересів держави.

На повторне звернення прокурора аналогічного змісту від 14.02.2022 р. Новобузькою міською радою надано таку ж саму відповідь.

23 серпня 2022 року прокурором направлено міській раді повідомлення про підготовку позову до суду в її інтересах про витребування спірної земельної ділянки.

Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзив, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо повноважень прокурора

У апеляційній скарзі відповідач стверджував, що прокурором не доведено його право звернення до суду з позовом в інтересах міської ради.

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 статті 131-1 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. russia),заява № 42454/02, §35).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду).

З наведеного можна виснувати, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (пункт 45)). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесеніповноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесеніповноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього кодексу (частина четверта статті 56 ЦПК України).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк.Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункти 38-39)).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 40)).

Таким чином,прокурору достатньодотримати порядку,передбаченого статтею23Закону України«Про прокуратуру»,і якщокомпетентний органпротягом розумногостроку післяотримання повідомленнясамостійно незвернувся досуду зпозовом вінтересах держави,то цеє достатнімаргументом дляпідтвердження судомпідстав дляпредставництва.Якщо прокурорувідомі причинитакого незвернення,він повинензазначити їхв обґрунтуванніпідстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 43)).

Відповідно до пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України з 27 травня 2021 року землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім виключень, вказаних у цьому пункті, до яких спірна земельна ділянка не відноситься.

Стаття 12 ЗК України регламентує, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, серед іншого, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно з вимогами статті 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

У позовній заяві прокурор вказав, що у нього є підстави для звернення до суду, бо Новобузька міська рада Миколаївської області цього не зробила. Прокурор долучив до позовної заяви листування з цією радою щодо спірної земельної ділянки. Він неодноразово повідомляв міську раду про виявлене порушення земельного законодавства щодо передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_3

Новобузька міськарада Миколаївськоїобласті увідповідь невисловилася проте,що самостійнозвернеться досуду зналежним позовом.Проможливе порушенняінтересів держави,захист якиху спірнихправовідносинах маєздійснювати самеця рада, їй було відомо ще з червня 2021 року. Заходів для їхнього захисту у судовому порядкуміська рада не вжила. Тобто виявила бездіяльність. Це дозволило прокурору звернутися до суду у порядку представництва інтересів держави в особі цієї міської ради. Остання наявність підстав для такого представництва не оскаржила, заперечень проти представництва прокурором її інтересів не висловила. Вважала позовні вимоги обґрунтованими та такими, які слід задовольнити. З огляду на вказане прокурор обґрунтував неналежне здійснення Новобузькою міською радою Миколаївської області захисту інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах і наявність підстави для їхнього представництва ним самим.

Прокурор у позовній заяві вказав, що, на його думку, порушення інтересів держави полягало у незаконному вилученні земельної ділянки з власності держави, внаслідок чого постраждали інтереси держави у сфері ефективного використання земельних ресурсів.

Отже, прокурор виконав вимоги процесуального закону, визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їхнього захисту, а також зазначив орган, який, хоч і уповноважений державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах відповідні заходи не вжив.

Щодо витребування земельної ділянки

Відповідно достатті 14 Конституції Україниземля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно достатті 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормамиЗемельного кодексу України.

Частинами першою, другою статті 78Земельного кодексуУкраїни (далі ЗК України) визначено, що право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 80ЗК України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Частиною першою статті 81ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до пункту "а" частини третьої статті 22ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Порядок отримання громадянами у власність земельних ділянок регламентовано нормами статей116,118,121 ЗК України.

Відповідно до пункту «в» частини третьоїстатті 116 ЗК Українибезоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом «б» частини першоїстатті 121 ЗК Українигромадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі небільше 2,0 гектара.

Виходячи зі змісту частини четвертоїстатті 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз за кожним видом використання.

Відповідно до вимог частини шостоїстатті 5 Закону України «Про особисте селянське господарство»громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 Земельного кодексу Українидля ведення особистого селянського господарства.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Визначенийстаттею 118 ЗК Українипорядок передачі земельної ділянки

у власність застосовується при умові дотримання вимог статей116,121 ЗК України.

Статтею 152 Земельного кодексу Українирегламентовано, що захист прав на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор просив витребувати у ОСОБА_1 на користь Новобузької міської ради спірну земельну ділянку, що була передана у власність ОСОБА_3 , з посиланням на те, що останній набув її у власність незаконно, повторно використавши своє право на безоплатне отримання земельної ділянки у власність для даного виду використання.

Відповідно до частин першої, другої статті 4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження №14-208цс18).

У справі, яка переглядається, судом першої інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 4824510100:07:000:0207) із земель державної власності незаконно, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 16 грудня 2019 року №12004/0/14/-19-СГ, який прийнятий із порушенням вимог статей 116, 121ЗК України і підлягає визнанню недійсним.

При цьому, ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 13 лютого 2020 року відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_1 .

Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника держави поза її волею, на підставі незаконного рішення державного органу, а ОСОБА_3 , не маючи на це права, здійснив відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відновлення права держави в особі міської ради, яка з 27 травня 2021 року є власником та розпорядником земель сільськогосподарського призначення, на земельну ділянку необхідно здійснювати шляхом її витребування від добросовісного набувача, яким є ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції правильно встановив, що у цьому конкретному випадку за обставин цієї справи витребування майна є законним та пропорційним заходом, є виправданим, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, а тому не є таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки порушення загальновідомого, чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі.

При цьому слід приймати до уваги, що цивільне законодавство передбачає як право витребування майна його власником (статті 387, 388 ЦК України) так і визначає правові наслідки вилучення товару у покупця на користь третьої особи, на підставах, що виникли до його продажу, зокрема і право на відшкодування саме продавцем покупцю завданих збитків (стаття 661 ЦК України), на що має право і відповідач, пред`явивши відповідний позов.

Апеляційний суд також зауважує, що за обставин цієї справи, безпідставно набувши право власності на спірну земельну ділянку, ОСОБА_3 без відома та волі держави через два місяці відчужив її ОСОБА_1 , що мало б викликати сумнів у останнього, який проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом документів, що підтверджують право власності відчужувача на цю земельну ділянку, і за необхідності отримавши правову допомогу, мав би зважити на такі обставини при укладенні правочину купівлі-продажу земельної ділянки, а тому не можна вважати, що за таких обставин мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Викладене у рішенні відповідає правовій позиції Верховного Суду, вказаній у постановах від 26 травня 2021 року у справі №282/1874/18 та від 03 серпня 2022 року у справі №130/1017/20.

Посилання відповідача на те, що судом першої інстанції були проігноровані його доводи, колегія суддів не може вважати обґрунтованими. Матеріали справи свідчать, що суд розглянув усі клопотання сторони відповідача. Неприйняття ним доводів відповідача було у повній мірі мотивовано судом у його судових рішеннях.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Згідно зістаттею 375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана через його представника ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 14 червня 2023 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий О. В. Локтіонова

Судді Н. В. Самчишина

О. О. Ямкова

Повний текст постанови складено 16 серпня 2023 року.