Постанова

від 22.08.2023 по справі 128/1113/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 128/1113/23

Провадження № 22-ц/801/1714/2023

Категорія: 76

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2023 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,

суддів Міхасішина І. В., Матківської М. В.,

з участю секретаря судового засідання: Собцевої А. Р.,

розглянув увідкритому судовомузасіданні взалі суду№ 2апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Головко Юрій Анатолійович, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 червня 2023 року, ухвалене підголовуванням суддіСичука М.М. в залі суду в місті Вінниця,

в цивільнійсправі № 128/1113/23 за позовом ОСОБА_1 до Концерну «Військторгсервіс» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У березні2023року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Головко Юрій Анатолійович, звернулася в суд з позовом до Філії «Центральна» Концерну «Військторгсервіс» про скасування наказу про звільнення № 18 від 04.04.2022, поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову вказала, що 23.07.2018 року наказом № 88-а від 20.07.2018 року вона була прийнята на посаду головного бухгалтера до Вінницької філії Концерну «Військторгсервіс».

30.03.2022 у позивача з керівником відбулась бесіда, що через відкриту війну розв`язану російською федерацією проти України, для збереження життя та здоров`я вона має можливість поїхати до Закарпатської області та працювати віддалено.

Таке рішення було прийнято у зв`язку з ознайомленням з наказом Генерального директора Концерну «Військторгсервіс» від 24.01.2022 року № 11.

Відповідно до наказу директора Концерну «Військторгсервіс» від 24.01.2022 року № 11 вирішено ліквідувати філію «Центральна» Концерну «Військторгсервіс», яка розташована за адресою: 21009, Вінницька область, м. Вінниця, вул. Ширшова, будинок 16. Визначено філію «Західна» Концерну «Військторгсервіс» розташовану за адресою: 79059, Львівська область, місто Львів, вул. Плугова, будинок 12-А, правонаступником усіх майнових прав та зобов`язань філії «Центральна» Концерну «Військторгсервіс». Всі активи та зобов`язання філії «Центральна» Концерну «Військторгсервіс», що розташовані на території Тернопільської, Хмельницької та Чернівецької областей передано на баланс філії «Західна» Концерну «Військторгсервіс». Всі активи та зобов`язання філії «Центральна» Концерну «Військторгсервіс», що розташовані на території Вінницької області передати на баланс філії «Південна»» Концерну «Військторгсервіс».

Позивач зазначає, що у зв`язку з можливою ліквідацією Філії та війною в країні, роботи була невелика кількість, через що усним рішенням ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 дозвіл на від`їзд до Закарпаття.

Знаходячись у повній впевненості, що у разі ліквідації підприємства ОСОБА_1 викличуть особисто до Філії «Центральна» Концерну «Військторгсервіс», для ознайомлення з наказом та пропозицією щодо роботи, вона проживала у Закарпатській області за адресою: АДРЕСА_1 .

Після чисельних ракетних обстрілів території України, ОСОБА_1 покинула територію України у напрямку Туреччини, де і пробула до 05.12.2022. Після повернення до України, вона проживала на території Закарпатської області у період до 07.01.2023.

По поверненню до Вінниці, ОСОБА_1 звернулась до Концерну «Військторсервіс» із заявою про повернення трудової книжки.

04.04.2022 у відношенні до ОСОБА_1 було винесено наказ № 18 від 04.04.2022 про її звільнення з посади головного бухгалтера Філії «Центральна» Концерну «Військторгсервіс».

02.03.2023 до ОСОБА_1 надійшла трудова книжка, в якій і було зазначено, що її звільнили 04.04.2022 оскаржуваним наказом № 18 за прогул 01.04.2022.

Позивач вважає, що винесенням оскаржуваного наказу відповідач позбавив її можливості отримати як працівник, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника, оскільки вона була ознайомлена з наказами про ліквідацію Філії «Центральна» Концерну «Військторгсервіс» та з повідомленням про можливе звільнення з підприємства. При цьому, жодного повідомлення про необхідність з`явитись на роботу, або взагалі будь-якої комунікації (як поштовими засобами так і будь-яким іншими засобами зв`язку, месенджерами, тощо) від керівництва Філії «Центральна» Концерну «Військторгсервіс» не було.

За наведених обставин просить визнати наказ № 18 від 04.04.2022 незаконним, скасувати його, поновити її на роботі на посаді головного бухгалтера у Філії «Центральна» Концерну «Військторгсервіс» та стягнути оплату за час вимушеного прогулу з 04.04.2022 по дату ухвалення рішення суду, а також витрати пов`язані з розглядом справи, у тому числі витрати на правову допомогу.

Ухвалою Вінницького міського суду від 09 травня 2023 року замінено первісного відповідача Філію «Центральна» Концерну «Військторгсервіс» на належного відповідача Концерн «Військторгсервіс».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 червня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Концерну «Військторгсервіс» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надано об`єктивних даних щодо неможливості завчасного погодження з роботодавцем терміну відпустки, наявності перешкод, які вплинули на процес погодження відпустки без збереження заробітної плати, в той час, як виходячи зі змісту положень ст. 84 КЗпП України, ст. 26 Закону України «Про відпустки» та ч. 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відпустка без збереження заробітної плати надається за погодженням сторін (працівника і роботодавця).

Ураховуючи те, що позивачем не надано доказів неправомірності наказу начальника філії «Центральна» Концерну «Військторгсервіс» від 04.04.2022 № 18, суд дійшов висновку, що підстави для поновлення на роботі позивача відсутні, так і не підлягає задоволенню і похідна вимога щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившисьз рішеннямсуду першоїінстанції увказаній цивільнійсправі,20липня 2023року ОСОБА_1 ,в інтересахякої дієадвокат ГоловкоЮ.А.,подала апеляційнускаргу,в якійпросить рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 червня 2023 року у справі №128/1113/23 скасувати у повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Згідно зпротоколом автоматизованогорозподілу судовоїсправи міжсуддями Вінницькогоапеляційного судувід 20липня 2023року справупередано дорозгляду ускладі колегіїсуддів: суддя-доповідач Войтко Ю. Б., судді: Матківська М. В., Сопрун В. В.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 липня 2023 року апеляційну скаргу залишено без руху в зв`язку з необхідністю уточнення її вимог, а саме зазначення рішення суду, яке оскаржується в апеляційному порядку.

26 липня 2023 року на виконання вимог ухвали представник скаржника адвокат Головко Ю. А. подав до суду заяву про усунення недоліків разом з уточненою апеляційною скаргою.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 31 липня 2023 року відкрито апеляційне провадження у цій справі, витребувано матеріали вказаної цивільної справи, які надійшли до суду 04 серпня 2023 року.

Ухвалою від 09 серпня 2023 року справу призначено до розгляду 22 серпня 2023 року, про що повідомлено учасників справи.

16 серпня 2023 року відбувся повторний автоматизований розподіл судової справи, підставою якого стало перебування у відпустці судді Сопруна В. В., відповідно до розпорядження керівника апарату суду №445/2023 від 16 серпня 2023 року, в зв`язку з чим замінено суддю Сопруна В. В. на суддю Міхасішина І. В., інший склад колегії суддів залишився без змін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, не надано належної оцінки доказам у справі та фактам, що стали відомі під час розгляду справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що на думку сторони позивача, є підставою для скасування оскаржуваного рішення

Основними доводами апеляційної скарги є те, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не було враховано, що відповідач Концерн «Військторгсервіс» не встановив причин відсутності працівника на роботі, не довів належним чином правомірність прийняття рішення про звільнення та порушив вимоги законодавства в частині, що стосуються звільнення працівника. Також, на думку сторони позивача, місцевим судом не було належним чином досліджено причину нез`явлення ОСОБА_1 на роботі та її усних домовленостей з начальником філії. Звертає увагу, що в судовому засіданні представником Концерну «Військторгсервіс» було повідомлено суду, що відповідач дізнався про місцезнаходження ОСОБА_1 тільки після подачі позовної заяви. Тобто переїзд на територію Закарпатської області в цілому є поважною причиною, у зв`язку з ризиками ракетних обстрілів на території міста Вінниці. На підтвердження чого представник позивача надає роздруківку з відкритого порталу https://air-alarms.in.ua//. При цьому самого виявлення відсутності працівника на роботі недостатньо для його звільнення за прогул. Такий факт має бути належним чином зафіксованим. Акт про відсутність працівника було надано представником відповідача, але це єдиний документ-підстава для звільнення, який було подано з наказом про звільнення. Однак табель обліку робочого часу не було подано до суду. Представник позивача звертає увагу, що відповідно до ст. 149 КЗпП України, звільнення працівника за прогул без отримання від нього письмових пояснень або складання акту про відмову надати такі пояснення є неправомірним. До того ж, зазначає, що звільнення за прогул ОСОБА_1 відбулося без погодження профспілкового комітету. Крім того, відповідачем не було вжито жодних дій з направлення наказу про звільнення або врегулювання питання передачі трудової книжки ОСОБА_1 .

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У строк, визначений судом, відповідач Концерн «Військторгсервіс» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки вважає таку скаргу безпідставною та необґрунтованою. Зокрема вказав, що роботодавець та працівник рівні перед законом, та всі повинні виконувати свої обов`язки сумлінно та користуватися своїми правами відповідно до вимог законодавства. Так, Філією «Центральна» Концерну «Військторгсервіс» були вжиті усі можливі заходи, однак з боку ОСОБА_1 жодних дій для повідомлення роботодавця про свою відсутність, зроблено не було. Вважає, що ОСОБА_1 перебуваючи у Закарпатській області та потім за кордоном мала змогу направити заяву через електронну пошту, або просто повідомити смс-повідомленням про її місце знаходження, але чомусь цим не скористалась. Так само, як не скористалась правом призупинити трудові відносини на час дії воєнного стану або взяти відпустку.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що наказом начальника Філії «Центральна» Концерну «Військторгсервіс» від 04.04.2022 № 18 звільнено головного бухгалтера ОСОБА_1 за прогул без поважних причин, п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України

Згідно доповідної записки від 01.04.2022, яка адресована ТВО начальника Філії «Центральна» Концерну «Військторгсервіс», інспектор з кадрів Громова Ю. Ю. доповідає, що 01.04.2022, станом на 10:00 головний бухгалтер філії Кравінська С. Я. не з`явилась на робоче місце.

Відповідно до Акта про відсутність працівника на робочому місці від 01.04.2022 встановлено, що 01.04.2022 головний бухгалтер філії Кравінська С. Я. не з`явилась на робочому місці, про причини своєї відсутності нікого з працівників філії не повідомила. О 9:16 год. начальник філії, ОСОБА_3 , в присутності ОСОБА_4 зателефонував ОСОБА_1 з метою з`ясування причини її відсутності на роботі. ОСОБА_1 на виклик не відповіла. О 11:44 год. інспектор з кадрів, ОСОБА_4 написала в месенджері ( ОСОБА_5 та повідомила про те, що якщо остання не з`явиться на робочому місці, то це буде вважатися прогулом без поважної причини, так як та не вийшла на роботу без відповідного попередження начальника філії. Відповіді на вказане повідомлення від ОСОБА_1 отримано не було. О 15 год. 20 хв. начальник філії, ОСОБА_3 , в присутності ОСОБА_4 ще раз зателефонував ОСОБА_1 однак вона на виклик не відповіла. Станом на 16 год. 30 хв. ОСОБА_1 на робочому місці так і не з`явилась, на зв`язок не вийшла, причини свої відсутності не повідомила.

Отже місцевим судом встановлено, що ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці 01.04.2022, про що роботодавцем складено відповідний акт.

У судовому засіданні позивач надала пояснення, що 30.03.2022 у неї з керівником була бесіда, що через відкриту війну розв`язану російською федерацією проти України, для збереження життя та здоров`я, вона має можливість поїхати до Закарпатської області та працювати віддалено. Після чисельних ракетних обстрілів території України ОСОБА_1 покинула територію України у напрямку Туреччини, де і пробула до 05.12.2022, після повернення до України, остання проживала на території Закарпатської області у період до 07.01.2023. Саме з цієї причини позивач не приступила до виконання своїх трудових обов`язків, оскільки намагалася зберегти життя і здоров`я. Позивач не заперечує той факт, що вона виїхала за межі України, де перебувала тривалий час.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, заслухавши доповідь судді-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги дійшов таких висновків.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України було проведено відповідачем з дотриманням відповідних норм трудового законодавства і протилежного позивачем не доведено. Разом із цим, оскільки звільнення позивача є законним, то відповідно відсутні підстави для скасування наказу про її звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також фактичним обставинам справи, встановленим місцевим судом на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження наданих доказів.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП Україниправовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно зі статтею 139 Кодексу законів про працю України працівники зобов`язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

У постанові Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 761/48981/19 (провадження № 61-16583св21) зазначено, що «Кодекс законів про правцю України не містить ані визначення місця роботи, ані визначення робочого місця. Місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку (стаття 93 ЦК України). За загальним правилом місцезнаходження підприємства, установи, організації збігається з місцем його виробничої діяльності. Але на деяких підприємствах з особливим характером роботи місце їх знаходження не збігається з місцем розташування об`єктів і територій, на яких фактично трудяться працівники, тобто дільниці можуть бути розташовані за межами населеного пункту, в якому знаходиться офіс підприємства. Коли філії, дільниці та інші підрозділи підприємства розташовані в іншій місцевості, місцем постійної роботи вважається той підрозділ, робота в якому обумовлена трудовим договором. Особливості місця роботи (розташування не за місцем знаходження підприємства, а також зміна місця їх розташування) мають бути обумовлені при прийнятті на роботу. Якщо такої домовленості не було, то переміщення з одного об`єкта на інший, розташований в іншій місцевості, є переведенням на роботу в іншу місцевість і потребує згоди працівника. Відповідно до пункту 20 частини першої статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» робоче місце - місце (приміщення), на якому працівник постійно чи тимчасово перебуває в процесі трудової діяльності і яке визначене, зокрема на підставі трудового договору (контракту). Робоче місце працівника характеризується визначенням частини виробничого простору, оснащення основним і допоміжним технологічним обладнанням, інвентарем, інструментом, робочими меблями, необхідними для виконання певної трудової функції. Таким чином, прогулом вважається відсутність працівника не просто на робочому місці, а на роботі. Відсутність працівника за фіксованим та визначеним для нього робочим місцем за умови, що він виконує трудову функцію на території підприємства, не є прогулом.

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Відсутність працівника на роботі має бути зафіксовано актом про відсутність працівника на роботі. Законодавство не встановлює вимог до форми акта, тому він подається у довільній письмовій формі та підписується не менш ніж двома працівниками (наприклад, бухгалтером та директором). В акті має бути зафіксовано факт відсутності працівника на роботі протягом робочого дня.

Акт про відсутність працівника на роботі оформлюється безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі. У таких документах обов`язково зазначаються не тільки дата, а й певний час відсутності працівника.

Після фіксації факту відсутності працівника на роботі потрібно з`ясувати, чим така відсутність була викликана.

Для з`ясування причини відсутності працівника на роботі роботодавець на свій розсуд може: 1) зателефонувати працівнику або членам його родини; 2) написати працівнику в доступні месенджери; 3) надіслати листа на особисту електронну скриньку; 4) відвідати працівника за місцем реєстрації або місцем фактичного проживання; 5) надіслати лист з повідомленням про вручення з пропозицією надати пояснення щодо своєї відсутності.

Законодавство не містить вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі, тому в кожному випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається, виходячи з конкретних обставин. Вочевидь, поважними причинами мають бути об`єктивні обставини, які безумовно перешкоджали працівнику з`явитися на роботу і не могли бути ним усунуті.

У частині першій статті 147 КЗпП України зазначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).

Водночас правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Такіправові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 16 січня 2023 року у справі № 568/487/22 (провадження № 61-11728св22), від 01 червня 2023 року у справ1 № 723/4239/21 (провадження № 61-111св23).

З висновку Верховного Суду, що викладений у постанові від 01 липня 2020 року у справі №760/7225/16-ц, вбачається, що ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника. Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

За правилами частини четвертої статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у своїй постанові від 06 березня 2018 року у справі №235/2284/17 вказував, що основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають його вину.

У постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №572/2944/16-ц зроблено висновок про те, що крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров`я, не обумовленої трудовим договором або умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження про розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Відповідно до статей 76-80, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому наявні у справі докази, які представлені сторонами, об`єктивно оцінені судом попередньої інстанції з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці 01.04.2022, про що роботодавцем складено відповідний акт.

Позивач не заперечувала факт відсутності її на робочому місці в зазначену дату, мотивуючи поважність такої відсутності тим, що після чисельних ракетних обстрілів території України вона покинула територію України у напрямку Туреччини, де і пробула до 05.12.2022 року, після повернення до України, остання проживала на території Закарпатської області у період до 07.01.2023 року. Саме з цієї причини позивач не приступила до виконання своїх трудових обов`язків, оскільки намагалася зберегти життя і здоров`я. Позивач не заперечує той факт, що вона виїхала за межі України, де перебувала тривалий час.

Вказані обставини ставлять під сумнів доводи позивача про поважність причин відсутності на робочому місці 01.04.2022.

Отже колегія суддів не бере до уваги доводи позивача про те, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не було враховано, що відповідач Концерн «Військторгсервіс» не встановив причин відсутності працівника на роботі, не довів належним чином правомірність прийняття рішення про звільнення та порушив вимоги законодавства в частині, що стосуються звільнення працівника.

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземці та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України (стаття 2 Закону України «Про відпустки»).

Відповідно до пункту 5 статті 4 Закону України «Про відпустки» одним із видів відпусток є відпустка без збереження заробітної плати, яка надається відповідно до статей 25, 26 цього Закону.

За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік (стаття 84 КЗпП України, стаття 26 Закону України «Про відпустки»).

Відповідно до положень частини 3 статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки».

Статтею 13 вказаного Закону передбачено право працівника та роботодавця призупинити дію трудового договору.

Так, відповідно до положень частини 1 цієї статті призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади.

Отже, матеріалами справи встановлено, що з 24 лютого 2022 року відповідачем було забезпечено можливість працівникам виконувати свої посадові обов`язки в дистанційному режимі.

Відтак позивач, виїхавши за межі м. Вінниці, а в подальшому за межі України мала можливість працювати дистанційно, також вона могла звернутися до відповідача із заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати без обмеження строку, або із заявою про призупинення дії трудового договору тощо, однак такими своїми правами не скористалася.

З огляду на наведене судом попередньої інстанції зроблено правильний висновок про те, що ОСОБА_1 не надано суду об`єктивних даних щодо неможливості завчасного погодження з роботодавцем терміну відпустки, наявності перешкод, які вплинули на процес погодження відпустки без збереження заробітної плати, в той час, як виходячи зі змісту положень статті 84 КЗпП України, статті 26 Закону України «Про відпустки» та частини третьої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відпустка без збереження заробітної плати надається за погодженням сторін (працівника і роботодавця).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованого та правильного висновку суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а відтак не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.

Відповідно до статті 375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, тому розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381, 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Головко Юрій Анатолійович, залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 24 серпня 2023 року

Головуючий Ю. Б. Войтко

Судді: І. В. Міхасішин

М. В. Матківська