Постанова

від 15.08.2023 по справі 306/1486/22

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 306/1486/22

П О С Т А Н О В А

Іменем України

15 серпня 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Фазикош Г.В., Кожух О.А.

з участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2022 року, ухвалене головуючою суддею Ганчак Л. Ф. у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства фірми "Полата" про надання першого примірника рішення власника про звільнення для ознайомлення та видача засвідченої копії рішення власника про звільнення

встановив:

22 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до Приватного підприємства Фірма «Полата» про надання першого примірника рішення власника про звільнення для ознайомлення та видача засвідченої копії рішення власника про звільнення.

Позивні вимогиобґрунтовані тим,що 04 листопада 2008 року наказом №39-к від 04.11.2008 його було призначено на посаду директора ПП фірма "Полата". Невідомо з яких причин та яким розпорядженням власника даного Підприємства його було звільнено, оскільки, всупереч вимог статті 47 Кодексу законів про працю України, жодної копії наказу або будь якого іншого документу про звільнення йому видано не було.

Вказує, що згідно висновків постанови Закарпатського апеляційного суду від 04.08.2020 року по справі №306/930/19 в частині позовної вимоги про видачу копії наказу про звільнення встановлено: "рішення власника підприємства від 06.03.2017 №01/2017 про звільнення позивача є належним і достатнім документом для припинення трудового договору з останнім, а тому, за своєю правовою природою прирівнюється до наказу про його звільнення", і судом касаційної інстанцій такий висновок залишено без змін.

У такому випадку, згідно вимог ч. 1 ст. 47 КЗпП України - роботодавець зобов`язаний видати належним чином завірену копію рішення власника підприємства про звільнення, як документа, що за своєю правовою природою прирівнюється до наказу про звільнення.

Однак, на його звернення до відповідача про видачу примірника рішення власника приватного підприємства фірми "Полата" про його звільнення для ознайомлення з ним та видачі належно завіреної в установленому порядку копії рішення власника Підприємства про його звільнення, йому було відмовлено та надано відповідь з неправдивими відомостями про надіслання йому поштовим зв`язком копії рішення №01/2017 від 06.03.2017.

З врахуванням наведеного ОСОБА_1 просив суд:

- зобов`язати відповідача надати йому перший примірник рішення власника приватного підприємства Фірми «Полата» про звільнення для ознайомлення з ним, проставлення ним на цьому ж примірнику підпису і дати ознайомлення із даним рішенням;

- видати належно завірену в установленому порядку копію рішення власника приватного підприємства Фірми «Полата» про звільнення, допустивши його негайне виконання.

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2022 року в задоволенні позову відмовлено внаслідок пропуску строку на звернення до суду за захистом трудових прав.

У жовтні 2022 року ПП Фірма «Полата» звернулося до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ПП Фірма «Полата» про зобов`язання вчинити дії при звільненні.

Заява мотивована тим, що рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Відповідач поніс судові витрати на надану професійно правничу допомогу у вказаній цивільній справі в розмірі 20000 грн, які підтверджені належними доказами.

А тому, посилаючись на вимоги ст. 141 ЦПК України, ПП Фірма «Полата» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь підприємства 20000 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Додатковим рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 16 листопада 2022 року відмовлено у задоволенні заяви про стягнення витрати на професійно правничу допомогу.

Не погоджуючись з основним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить зазначене рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

При цьому посилався на те, що згідно вимог ч. 1 ст. 47 КЗпП України відповідач зобов`язаний видати йому належним чином завірену ксерокопію нотаріально посвідченої копії рішення власника про звільнення, як документа, що "за своєю правовою природою прирівнюється до наказу про звільнення", оскільки згідно п.11 гл.10 розд.ІІ "Правил організації діловодства", затверджених наказом Міністерства юстиції України №1000/5 від 18.06.2015: - "Копія набуває юридичної сили лише в разі її засвідчення в установленому порядку".

Крім того, якщо оригінал такої "нотаріальної копії" рішення власника Підприємства про його звільнення і справді існує та знаходиться на Підприємстві у Відповідача, то такий зобов`язаний надати такий оригінал для ознайомлення з ним, проставлення мого підпису із зазначенням дати ознайомлення з такою "нотаріальною копією рішення".

Вважає, що відповідач так і не надав суду жодних належних доказів ознайомлення його з оригіналом, ймовірного рішення власника підприємства від 06.03.2017 №01/2017 про звільнення та жодних належних доказів видачі йому належно завіреної копії такого рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така задоволенню не підлягає за наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

А ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так з приписів ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст.ст. 78, 79 і 80, ч.ч. 1, 4 ст. 81 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ході перегляду справи апеляційним судом встановлено, що власником приватного підприємства фірма «Полата» Яном Полата в особі представника Лень Романа Володимировича прийнято рішення № 01/2017 від 06 березня 2017 року пункт 5 щодо звільнення з посади директора підприємства ОСОБА_1 з 06 березня 2017 року, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України.

Рішення власника № 01/2017 приватного підприємства фірма «Полата» від 06 березня 2017 року підписано ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 , останній діє на підставі довіреності від 22.02.2017 року, поточний номер книги посвідчень: ОІ 328/2017. Справжність підпису ОСОБА_3 , який діє на підставі довіреності, виданої від імені громадянина Чеської Республіки ОСОБА_4 , який зроблено у присутності ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Свалявського районного нотаріального округу Закарпатської області, останнім нотаріально посвідчено та зареєстровано 06.03.2017 року в реєстрі за № 222.

Рекомендованим листом від 29.01.2019 р. ПП фірма «Полата» надіслано на адресу ОСОБА_1 ксерокопію рішення власника № 01/2017 приватного підприємства фірма «Полата» від 06 березня 2017 року, яка не була у встановленому порядку посвідчена уповноваженою особою, яка діє від імені власника підприємства.

Відхиляючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, який не просив поновити. Зазначений висновок суду відповідає матеріалам справи, тому колегія суддів погоджується з таким.

За змістом частини четвертої статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

У частині другій статті 47 КЗпП України (в редакції станом на 06.03.2017р.) передбачено, що у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

До матеріалів справи долучена позивачем ксерокопія рішення власника № 01/2017 приватного підприємства фірма «Полата» від 06 березня 2017 року. Однак, така не містить доказів того, що була у встановленому порядку посвідчена уповноваженою особою ОСОБА_3 , який по довіреності діє від імені власника підприємства.

Також, відповідачем не надано доказів того, що рекомендованим листом від 29.01.2019 р. ПП фірма «Полата» надіслала на адресу ОСОБА_1 ксерокопію рішення власника № 01/2017 приватного підприємства фірма «Полата» від 06 березня 2017 року, яка була у встановленому порядку посвідчена уповноваженою особою, яка діє від імені власника підприємства.

Зазначене є свідченням того, що позовна вимога про надання ОСОБА_1 копії рішення власника приватного підприємства фірма «Полата» про його звільнення з посади з 06.03.2017 р., яка б була посвідчена у встановленому порядку уповноваженою особою, що діє від імені власника підприємства, є підставною.

Та разом з цим позовна вимога ОСОБА_1 про надання приватним підприємством фірма «Полата» першого примірника рішення власника від 06.03.2017 р. про його звільнення з посади для ознайомлення з таким і проставлення на такому свого підпису і дати ознайомлення із наданим рішенням є безпідставним, так-як трудовим законодавством такі дії для роботодавця не передбачено.

Позаяк частина позову є підставною то така підлягала б задоволенню за дотримання позивачем строк звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Однією із гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносинє строк звернення працівникадо судуза вирішенням трудового спору. Такий строк згідно із частиною 1 статті 233 КЗпП України у справах про вирішення трудового спору встановлено у три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах прозвільнення визначений в один місяць із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня вручення трудової книжки.

Оскільки предмет позову стосується дій роботодавця з належного оформлення та надання копії рішення власника про звільнення з посади керівника, то у даному випадку має місце спір про порушення трудового права працівника, а не спір про звільнення працівника, то звідси, строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору встановлено для працівника тримісячний з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Встановлений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк поширюєтьсяна всі випадки вирішення трудових спорів незалежно від підставпорушення трудових прав працівника.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

У постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 р. в справі № 758/9773/15-ц зазначено, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Якщо строк звернення до суду, установлений ст. 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

У постанові Верховного Суду від 30.07.2021 р. у справі № 263/6538/18 зазначено, що «як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині 1 статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами».

Позивачем яку позовітак ів ходісудового розглядувизнавалась таобставина,що відповідачемна йогоадресу булонадіслано рекомендованимлистом від29.01.2019р. ксерокопію рішення власника № 01/2017 приватного підприємства фірма «Полата» від 06 березня 2017 року.

Проте з позовом про надання першого примірника рішення власника про звільнення для ознайомлення та видача засвідченої копії рішення власника про звільнення, ОСОБА_1 звернувся до суду тільки 23 серпня 2022 року.

Зазначені доводи беззаперечно вказують на те, що ОСОБА_1 пропустив тримісячний строк наданий частиною першою статті 233 КЗпП України для звернення до суду з позовом щодо вирішення трудового спору.

Доказів поважності пропуску зазначеного строку ОСОБА_1 не надано суду першої інстанції як і не заявлено клопотання про поновлення такого строку.

Відмовляючи у задоволенні позову внаслідок пропуску тримісячного строку на звернення до суду за вирішенням трудового спору, суд першої інстанції врахував критерій неповажності причин пропуску строку, що свідчить про законність ухвалення судового рішення.

Оскільки апеляційний суд погоджується з тим, що ОСОБА_1 з неповажних причин пропустив тримісячний строку на звернення до суду за вирішенням трудового спору то заявлені ним позовні вимоги не підлягають задоволенню.

А звідси, дослідивши усі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими закон пов`язує можливість скасування чи зміни оскаржуваного рішення, і висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити на підставі приписів статті 375 ЦПК України, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Враховуючи наведене такеруючись вимогами статей 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 18 серпня 2023 року.

Суддя-доповідач:

Судді: