Постанова

від 27.07.2023 по справі 495/10024/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3338/23

Справа № 495/10024/21

Головуючий у першій інстанції Прийомова О.Ю.

Доповідач Вадовська Л. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого (судді-доповідача) - Вадовської Л.М.,

суддів - Комлевої О.С., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря - Подуст Т.П.,

за участю сторін, інших учасників справи, представників учасників справи:

відповідача Закладу загальної середньої шкоди №4 міста Білгород-Дністровського Одеської області, представника відповідача Богаченко М.В.,

від позивача ОСОБА_1 не з`явились,

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Управління освіти Білгород-Дністровської міської ради не з`явились,

переглянувши справу №495/10024/21за позовом ОСОБА_1 до Закладу загальної середньої освіти №4 міста Білгород-Дністровського Одеської області, за участю третьої особи Управління освіти Білгород-Дністровської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення заробітної плати за час відсторонення від роботи за апеляційною скаргою Закладу загальної середньої освіти №4 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21 червня 2022 року у складі судді Прийомової О.Ю., -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 , звернувшись 03 грудня 2021 року до суду з вищеназваним позовом, вказала, що працює вчителем трудового навчання, наказом директора Закладу загальної середньої освіти міста Білгород-Дністровського Одеської області від 08 листопада 2021 року №140-К/тр відсторонена від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Дії відповідача із відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності у позивача щеплення вважає дискримінаційними та такими, що порушують невідчужуване право на працю, суперечать нормам як міжнародного, так і національного права, мають наслідком втрату можливості реалізувати своє конституційне право на працю та право отримувати заробітну плату за свою професійну діяльність. Позивач ОСОБА_1 просила:

визнати незаконним та скасувати наказ директора закладу загальної середньої освіти №4 м. Білгород-Дністровського Одеської області №140-К/тр від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 »;

стягнути з закладу загальної середньої освіти №4 м. Білгород-Дністровський Одеської області заробітну плату, яка була незаконно не нарахована та не виплачена з часу незаконного відсторонення від роботи до дати ухвалення рішення у справі (т.1 а.с.1-12).

Ухвалою судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 грудня 2021 року відкрито провадження у справі (т.1 а.с.40-41).

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 січня 2022 року до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача залучено Управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Білгород-Дністровської міської ради (т.1 а.с.48).

Відповідач Заклад загальної середньої освіти №4 позов не визнав, зазначивши у відзиві, що враховуючи обов`язковість проведення профілактичних щеплень від COVID-19 для працівників, перелік яких визначений Міністерством охорони здоров`я України, та відсутність підтверджуючих документів щодо проведення такого щеплення або про наявність абсолютних протипоказань у позивача, призвели в своїй сукупності до відсторонення ОСОБА_1 від роботи, що в повній мірі відповідає нормам чинного законодавства. Оскільки ОСОБА_1 наказом від 08 листопада 2021 року №140-К/тр відсторонена від роботи в зв`язку з відмовою/ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень та фактично не виконує покладені на неї трудові обов`язки, заробітна плата позивачу не нараховується та не виплачується на законних підставах. Відсторонення від роботи невакцинованих працівників не тільки є необхідною та законною дією з боку адміністрації ЗЗСО №4, за допуск до роботи нещеплених працівників керівник (інша посадова особа) підпадає під відповідальність (т.1 а.с.50-56).

Позивач ОСОБА_1 надала відповідь на відзив (т.1 а.с.85-97)

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21 червня 2022 року позов задоволено;

Наказ №140-К/тр від 08 листопада 2021 року Закладу загальної середньої освіти №4 м. Білгород-Дністровського Одеської області «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » визнано незаконним та скасовано;

стягнуто з Закладу загальної середньої освіти №4 м. Білгород-Дністровського Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 43899,56 грн.;

на підставі частини 1 статті 430 ЦПК України допущеного негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати ОСОБА_1 , але не більше ніж за один місяць;

стягнуто з Закладу загальної середньої освіти №4 м. Білгород-Дністровський Одеської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн. (т.1 а.с.133-137).

Висновок суду мотивовано порушенням трудових прав позивача у можливості заробляти собі на життя працею, яку вільно обирає. В момент прийняття оскаржуваного наказу були відсутні правові підстави для відсторонення позивача від роботи. З огляду на ієрархічну систему законодавчих норм, Вищим законом України є Конституція України, яка передбачає невід`ємне право кожного на працю, що є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Вказане право також кореспондується у КЗпП України. Усі інші підзаконні нормативні акти, що приймаються уповноваженими нормотворчими суб`єктами на основі і на виконання законів, мають узгоджуватися з нормами Конституції України та спеціальними нормами трудового законодавства України, тобто вони не можуть суперечити критеріям, визначеним на законодавчому рівні. Суд врахував також право особи на таємницю про стан свого здоров`я та імперативну виключну заборону роботодавцям довідуватись про таку інформацію, вчиняти обмеження/дискримінацію з підстав обізнаності чи необізнаності стану здоров`я, медичного обстеження, звернення за медичною допомогою тощо цього працівника, крім тих, що передбачені в категорії обов`язкових. Жодний закон не містить посилання на обов`язковість проведення щеплення проти респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CоV-2. Тому, застосування такого виду обмеження прав працівника як відсторонення від роботи не було зумовлено об`єктивними правовими підставами, містило в собі ознаки примусового сприяння роботодавцем проведення працівником, який знаходиться у нерівному та невигідному положенні порівняно з ним, на проведення відповідних дій.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21 липня 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Закладу загальної середньої освіти №4 на рішення суду.

В апеляційній скарзі Заклад загальної середньої освіти №4 просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю і ухвалити нове рішення про відмову в позові (т.1 а.с.140-146, 172-179).

За змістом вимог апеляційної скарги незаконність і необґрунтованість рішення з підстав неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права полягає в наступному. Суд не врахував обов`язковість проведення профілактичних щеплень від COVID-19 для працівників, перелік яких визначений Міністерством охорони здоров`я України, та відсутність підтверджуючих документів щодо проведення такого щеплення або про наявність абсолютних протипоказань у позивача, що в своїй сукупності призвело до відсторонення ОСОБА_1 від роботи. Оскаржуваний наказ відповідає нормам чинного законодавства.

В апеляційній скарзі не зазначено нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечення щодо змісту і вимог апеляційної скарги обґрунтовує тими ж доводами, що й позовні вимоги (т.1 а.с.161-166, 182-187).

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року в справі №130/3548/21 (провадження №14-82цс22) зроблено правові висновки, що підлягають застосуванню у справах про відсторонення працівників від роботи з підстав їх відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.

Враховуючи дані правові висновки апеляційний суд при перегляді справи за позовом ОСОБА_1 прийшов до наступного.

Конвенційні підстави обмеження права на повагу до приватного життя.

За змістом пункту 1 статі 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного життя. Поняття приватного життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру. Тому обмеження, накладені, зокрема, на доступ до трудової діяльності, впливають на приватне життя людини та є втручанням у право на повагу до такого життя. З огляду на вказане спірні правовідносини, пов`язані з оцінкою правомірності відсторонення позивача, підпадають під дію статті 8 Конвенції.

Критерії правомірного втручання держави у право на повагу до приватного життя людини викладені в пункті 2 статті 8 Конвенції, відповідно до якого органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

З огляду на цей припис критеріями сумісності заходу втручання у право на повагу до приватного життя з гарантіями статті 8 Конвенції є такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, який відповідає вимогам до якості (доступність, чіткість і зрозумілість, передбачуваність застосування з метою уникнення ризику свавілля); 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає саме зі змісту пункту 2 вказаної статті; 3) чи є відповідний захід нагально потрібним і пропорційним цій меті (необхідним у демократичному суспільстві), тобто, чи є він у ситуації конкретної людини найменш обтяжливим засобом, що дозволяє досягнути визначеної в пункті 2 статті 8 мети. Втручання становитиме порушення гарантій статті 8 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.

Чи ґрунтувалося втручання у право позивача на повагу до її приватного життя на законі.

Позивач ОСОБА_1 працювала вчителем креслення, образотворчого мистецтва та трудового навчання в Закладі загальної середньої освіти №4 (Наказ від 19 листопада 1983 року №128). З 08 листопада 2021 року роботодавець відсторонив ОСОБА_1 від роботи до надання підтверджувального документа про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 або копії медичного висновку про наявність протипоказань до такої вакцинації (Наказ від 08 листопада 2021 року №140-К/тр).

Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону.

Медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику та лікування у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами (абзац п`ятий частини першої статті 3 Закону України N 2801-XII "Основи законодавства України про охорону здоров`я" (далі - Закон N 2801-XII) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом пункту "б" частини першої статті 10 Закону N 2801-XII громадяни зобов`язані у передбачених законодавством випадках робити щеплення. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України (друге речення частини другої статті 30 цього Закону).

Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов`язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров`ю пацієнта. Медичне втручання, пов`язане з ризиком для здоров`я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров`я пацієнта іншими методами неможливе (частини перша та друга статті 42 Закону N 2801-XII).

Статтею 284 ЦК України передбачено, що надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Статтею 43 Закону №2801-XII визначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта.

Частиною шостоюстатті 12 Закону №1645-IIIтакож передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.

Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина першастатті 43 Конституції України). За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті).

Частиною першою статті 46 КЗпПУкраїни передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує іКонституція України(статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV "Перехідні положення"). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьоїстатті 21 КЗпП України(рішення від 09 липня 1998 року №12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третійстатті 21 КЗпП Українищодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно доКонституції Україниі законів України.

У рішенні №10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі №1-14/2020 (230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України»(абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу Україниякщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексуабо іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексуабо іншого закону.

Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону №2801-XII громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон №1645-Ш визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону №1645-Ш протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону №1645-Шпередбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону №1645-Ш).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другоїстатті 12 Закону №1645-III).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону №1645-Ш).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону №1645-Ш).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону №1645-Ш).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року №90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік N 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року №83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік №83).

Наказом МОЗ від 01 листопада 2021 року №2393 «Про затвердження змін до переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік №2153 було доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку №83.

Наказом МОЗ від 30 листопада 2021 року №2664 «Про затвердження змін до Переліку професій та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 31 січня 2022 року, Перелік №2153 доповнено пунктами 7-9, згідно з якими до Переліку увійшли працівники органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року №380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ №2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 постанову Кабінету Міністрів України №1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком №2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другоїстатті 12 Закону №1645-Шта частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першоїстатті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року №372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України №1236, зокрема на період воєнного стану:

- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;

- пункт 41-6 постанови №1236 було доповнено абзацом такого змісту: "Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану".

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку №2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Відсторонення від роботи ОСОБА_1 мало місце до періоду воєнного стану.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі №4004-ХПта Інструкції №66.

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону №4004-ХП).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції №66 з урахуванням змін, внесенихнаказом МОЗ від 30 серпня 2011 року №544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції №66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року №59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №66право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції №66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції №66термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком №2 до цієї Інструкції.

Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону №4004-ХПтаІнструкції №66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID.

Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом №4004-ХП. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону №1645-Ші частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

На виконання зазначених нормативно-правових актів директором Закладу загальної середньої освіти №4 м. Білгород-Дністровський видано Повідомлення на ім`я ОСОБА_1 щодо обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19. Згідно вказаного повідомлення позивачу необхідно було фактично у строк до 08 листопада 2021 року надати до адміністрації відповідача один з таких документів:

документ, який підтверджує, що позивач отримав повний курс вакцинації або одну дозу дворазової вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозної вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою одноразової вакцини чи двома дозами дводозної вакцини (зелений сертифікат), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 №595.

Зазначеним Повідомленням ОСОБА_1 було проінформовано, що в разі ненадання у вказаний строк одного з згаданих документів, її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, а період відсторонення не увійде до страхового стажу працівника.

Позивач ОСОБА_1 відмовилась отримати Повідомлення під власний підпис, про що було складено акт від 03 листопада 2021 року №237; текст Повідомлення був доведений до позивача в усній формі.

08 листопада 2021 року у зв`язку з ненаданням ОСОБА_1 жодного з вищезазначених документів щодо обов`язкого профілактичного щеплення від COVID-19, про що складено акт від 08 листопада 2021 року №251, директором Закладу загальної середньої освіти №4 м. Білгород-Дністровський видано Наказ від 08 листопада 2021 року №140-К/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 »; від підпису та отримання даного наказу позивач відмовилась, про що складено акт від 08 листопада 2021 року №249.

Отже, обов`язковість проведення профілактичних щеплень від COVID-19 для працівників, перелік яких визначений Міністерством охорони здоров`я України, та відсутність підтверджуючих документів щодо проведення такого щеплення або про наявність абсолютних протипоказань у ОСОБА_1 , призвели в своїй сукупності до відсторонення позивача від роботи, що в повній мірі відповідає нормам чинного законодавства.

Щодо законності не нарахування працівникові заробітної плати впродовж строку відсторонення від роботи.

Частиною другою статті 2 КЗпП Українив редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП Українитрудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці»заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.

ОСОБА_1 . Наказом від 08 листопада 2021 року №140-К/тр була відсторонена від роботи у зв`язку з відмовою/ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та фактично не виконувала покладені на неї, трудові обов`язки. Оскільки відсторонення від роботи було правомірним, то заробітна плата позивачу не нараховувалася та не виплачувалась на законних підставах.

Чи переслідувало втручання у право позивача на повагу до приватного життя легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року №521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19 липня 1995 року №133, доповнено розділ "Особливо небезпечні інфекційні хвороби" пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби CONID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CоV-2» (далі - Постанова N 211) Кабінет Міністрів України в межах усієї території України встановив карантин на період з 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування; спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року №215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211» назву і текст Постанови №211 викладено в новій редакції.

У подальшому з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року №392, від 22 липня 2020 року №641, від 9 грудня 2020 року №1236, від 17 лютого 2021 року №104, від 21 квітня 2021 року №405, від 16 квітня 2021 року №611, від 11 серпня 2021 року №855, від 22 вересня 2021 року №981, від 15 грудня 2021 року №1336, від 23 лютого 2022 року №229, від 27 травня 2022 року №630, від 19 серпня 2022 року №928, від 23 грудня 2022 року №1423 карантин неодноразово продовжувався. Вказані постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

24 грудня 2020 року МОЗ видало наказ №3018, яким затвердило "Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках" (далі - Дорожня карта).

З початку реєстрації випадків коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні станом на грудень 2020 року було зареєстровано 821947 підтверджених випадків коронавірусної хвороби COVID-19 (показник захворюваності склав 2158,2 на 100 тис. населення). На той час одужали від коронавірусної хвороби COVID-19 423704 людини. За час спостереження зареєстровано 13733 летальних випадків серед людей з підтвердженим діагнозом коронавірусної хвороби COVID-19 (летальність склала 1,7%).

Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

Виконання заходів Дорожньої карти мало на меті досягнення таких цілей: скоротити тягар смертей, пов`язаних з коронавірусною хворобою COVID-19; скоротити тягар ускладнень для здоров`я, пов`язаних з коронавірусною хворобою COVID-19. Основним завданням Дорожньої карти протягом 2021-2022 років стало охоплення вакцинацією проти коронавірусної хвороби COVID-19 не менше 50% населення України. Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп (згідно з наказом МОЗ №2362 від 27 жовтня 2021 рокуабзац про добровільність цієї вакцинації було виключено).

У пункті 7.3 Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи N№2361 (2021) від 27 січня 2021 року "Вакцини проти COVID-19: етичні, правові та практичні міркування" Асамблея закликала держави-члени Ради Європи і Європейський Союз інформувати громадян про те, що вакцинація не є обов`язковою, і ніхто не здійснює політичного, соціального чи іншого тиску для того, щоб провести щеплення тим, хто сам цього не бажає; переконатись, що ніхто не зазнає дискримінації за те, що він не був вакцинований через можливі ризики для здоров`я або не бажає вакцинуватися.

Вакцинація проти COVID-19 в Україні розпочалася 24 лютого 2021 року вакциною "AstraZeneca". Згодом почали застосовувати інші вакцини: "CoronaVac" (з 13 квітня), "Pfizer" (з 19 квітня), "Moderna" (з 20 липня).

За змістом абзацу третього статті 1 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»санітарне та епідемічне благополуччя населення - це стан здоров`я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами.

Незважаючи на попередньо задекларовану добровільність вакцинації для всіх професійних груп, відповідно до статті 10 Закону №2801-XII, статті 12 Закону №1645-Ш, пункту 8 Положення про МОЗ та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, 04 жовтня 2021 року МОЗ затвердило Перелік №2153, який передбачав обов`язкове профілактичне щеплення для окремих категорій працівників проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цього захворювання (вказаний Перелік доповнений наказами МОЗ від 01 та 30 листопада 2021 року №2393 і №2664 відповідно). 27 жовтня 2021 року МОЗ видало наказ №2362, згідно з яким із Дорожньої карти виключено абзац про добровільність щеплення від COVID-19.

Не вбачається підстав для сумнівів у тому, що у відповідний період Україна, поряд з іншими державами, зазнала значних труднощів у сфері охорони здоров`я. Згідно зі статистичними даними в середньому у 2021 році від COVID-19 в Україні помирало 7168 осіб на місяць. Коронавірусна інфекція COVID-19 у тому році стала другою за частотою причиною смертей українців (12%) після серцево-судинних захворювань (60,2%) (https://opendatabot.ua/open/death-statistics). Вказане зумовлювало необхідність вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети.

Чи було відсторонення позивача від роботи нагально необхідним і пропорційним легітимній меті втручання в право на повагу до приватного життя.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає "нагальній суспільній необхідності" та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку №2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року №595. Отже, Перелік №2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку №2153 останній не містить.

Відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

ОСОБА_1 . Наказом від 15 серпня 1983 року №89 була прийнята на роботу на посаду вихователя групи продовженого дня до середньої школи №4 м. Білгород-Дністровський. Наказом від 19 листопада 1983 року №128 ОСОБА_1 було переведено на посаду вчителя креслення, образотворчого мистецтва та трудового навчання.

ОСОБА_1 належала до числа працівників, які підлягали обов`язковому щепленню від COVID-19, спричиненого коронавірусом SARS-CoV-2.

Директором Закладу загальної середньої освіти №4 Рогозіна Г.М. була повідомлена щодо обов`язкового профілактичного щеплення у строк до 08 листопада 2021 року та надання адміністрації відповідних документів щодо вакцинації.

В даній справі індивідуальне право (інтерес) ОСОБА_1 відмовитись від щеплення при збереженні обсягу права на працю, в тому числі на заробітну плату, відпочинок та соціальний захист, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, в тому числі дітей, які здобувають освіту в Закладі загальної середньої освіти №4 м. Білгород-Дністровський і мають право на безпечний освітній процес і відповідно до чинного законодавства не підлягають вакцинації; інших працівників цього ж закладу освіти, які здійснили у встановленому державою порядку щеплення до 08 листопада 2021 року. Внаслідок такого балансу досягається мета: загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27, 49 Конституції України.

Держава, встановивши обов`язковість щеплення для певних категорій працівників, зокрема працівників закладів загальної середньої освіти, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі і власне не щепленого працівника.

Відмова від вакцинації є правом громадянина, але як будь-яке право в певних ситуаціях це право може бути обмежено. Обмеження прав може відбутися в інтересах держави та суспільства і бути обумовленим насамперед необхідністю поваги таких же прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави.

Наказ про відсторонення виданий на підставі статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» №1645-Ш, наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням»

Згідно пункту 2 Посадової інструкції вчителя, затвердженої Наказом директора ЗОШ №4 від 19 листопада 2019 року №267, основними напрямками діяльності вчителя є навчання і виховання учнів з урахуванням специфіки навчального предмета та віку школярів; забезпечення режиму дотримання норм і правил техніки безпеки в навчальному закладі.

Учитель несе відповідальність за життя і здоров`я учнів класу, за порушення їх прав і свобод, визначених законодавством України, за невиконання чи неналежне виконання без поважних причин Статуту і Правил внутрішнього розпорядку школи, законних розпоряджень директора школи та інших локальних нормативних актів, посадових обов`язків, визначених посадовою інструкцією, несе дисциплінарну відповідальність, визначену трудовим законодавством.

ОСОБА_1 є вчителем креслення, образотворчого мистецтва та трудового навчання, а отже при виконанні своїх функціональних обов`язків має розгалужене число соціальних контактів, а саме з учнями, педагогічним колективом та службовим персоналом школи, батьками, а подекуди з працівниками управління освіти. Відмова такого працівника від проходження щеплення від COVID-19 згідно чинного законодавства повинна призводити (в разі відсутності абсолютних протипоказань до даного виду щеплень) до відсторонення від роботи.

Рівень ризику інфікування позивача та інших осіб та/або створення умов для його поширення в освітньому закладі є значним.

Відсторонення ОСОБА_1 від роботи є пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, в даному випадку таке втручання має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті) та є виправданим.

Надаючи правову оцінку наказу про відсторонення позивача, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про неправомірність наказу та незаконність відсторонення позивача від роботи. Дії роботодавця в цьому випадку були пропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

Правові підстави для задоволення позову відсутні.

В порядку статті 141 ЦПК України витрати Закладу загальної середньої освіти №4 на сплату за подання апеляційної скарги судового збору в сумі 1362,00 грн. підлягають покладенню на ОСОБА_1 .

Переплата судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1615 грн. 20 коп. підлягає поверненню Закладу загальної середньої освіти №4 зі спеціального фонду Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Закладу загальної середньої освіти №4 задовольнити.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21 червня 2022 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Закладу загальної середньої освіти №4 міста Білгород-Дністровського Одеської області, за участю третьої особи Управління освіти Білгород-Дністровської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення заробітної плати за час відсторонення від роботи відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Закладу загальної середньої освіти №4 міста Білгород-Дністровського Одеської області (код ЄДРОПУ 20988261) витрати на сплату за подання апеляційної скарги судового збору в сумі 1362 грн. 00 коп.

Повернути Закладу загальної середньої освіти №4 міста Білгород-Дністровський Одеської області (код ЄДРПОУ 20988261) зі спеціального фонду Державного бюджету України переплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1615 грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30 серпня 2023 року.

Головуючий Л.М.Вадовська

Судді О.С.Комлева

Є.С.Сєвєрова