Ухвала

від 30.08.2023 по справі 40/223-05

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

УХВАЛА

30 серпня 2023 року м. Харків Справа № 40/223-05

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Фоміна В.О., суддя Шевель О.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 , м.Харків (вх. 1362 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2005р. у справі № 40/223-05

за позовом: АТ «Харківобленерго», м.Харків,

до відповідача: Харківського інженерно-будівельного об`єднання «Союз», м.Харків,

про визнання права власності на житлові приміщення - квартири №77 та № 14 в будинку АДРЕСА_5 ,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Харківобленерго" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Харківського інженерно-будівельного об`єднання "Союз" про визнання права власності на житлові приміщення - квартири №77 та № 14 в будинку АДРЕСА_5 , внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором від 12.01.2005р. про дольову участь у будівництві житлового будинку за адресою: АДРЕСА_5 .

Як зазначав позивач, відповідно до умов вказаного договору, на нього покладався обов`язок профінансувати дольову участь у будівництві шляхом виконання підвідних електричних мереж до будинку, а відповідач був зобов`язаний передати позивачу профінансоване житло в обсязі однієї трикімнатної квартири, площею 67,62кв.м. та двокімнатної квартири площею 45,75кв.м.

Незважаючи на виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за договором, відповідачем не було оформлено передачу Акціонерній компанії "Харківобленерго" профінансованого відповідно до умов договору житла, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.07.2005р. у справі №40/223-05 (з урахуванням ухвал про виправлення описки від 02.09.2005р., 21.10.2005р.) позовні вимоги задоволено; визнано право власності на житлові приміщення - квартири № 77 та № 148 за адресою: АДРЕСА_5 за АТ "Харківобленерго"; стягнуто з Харківського інженерно-будівельного об`єднання "Союз" на користь АТ "Харківобленерго" 85,00грн. державного мита та 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

ОСОБА_1 з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2005р. у справі № 40/223-05 та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог АТ "Харківобленерго" до Харківського інженерно-будівельного об`єднання "Союз". Одночасно апелянт звернувся з клопотанням про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2005р. у справі № 40/223-05.

Одночасно апелянт звернувся з клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2005р. у справі № 40/223-05.

В обґрунтуванням наявності підстав для задоволення вказаного клопотання скаржник посилається на те, що є володільцем квартири АДРЕСА_5 , він не приймав участі у справі, оскільки його не залучили до участі у справі. На підтвердження права власності на спірне нерухомого майна, апелянтом було долучено до апеляційної скарги копію Ордеру на житлове приміщення №122461 від 17.03.2000р.

Як зазначає апелянт, на момент розгляду даної справи він був неповнолітнім (йому було 10 років) і всіма питанням щодо квартири займався його батько. Про те, що в суді розглядалася ця справа, ОСОБА_1 не знав. Про те, що батько давно хотів приватизувати квартиру ОСОБА_1 не знав. Про те, що його батько вів переписку з державними, комунальними органами та з прокуратурою з приводу відміни рішення суду та оформлення квартири на сім`ю ОСОБА_1 не знав, оскільки був неповнолітнім і батько йому не розповідав про це.

Про те, що по суті ОСОБА_1 позбавили права на приватизацію і відповідно майнового права, апелянт дізнався від свого батька 04.07.2023р., коли дуже засмучений його батько ОСОБА_2 розповів йому про ситуацію щодо квартири, де вони зареєстровані та проживають і про те що він поки не може знайти правди, оскільки багато років тому назад суд ухвалив незаконне рішення і по суті допоміг відібрати у них квартиру.

Тобто, про існування справи та про існування рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2005р. у справі №40/223/-05 ОСОБА_1 дізнався тільки у липні 2023 року.

Апелянт наголошує, що позивач - АТ "Харківобленерго" приховав від суду той факт, що в квартирі за адресою: АДРЕСА_5 , проживав та проживає зі своєю сім`єю ОСОБА_3 . Крім того, як стверджує апелянт, позивач приховав від суду той факт, що ця квартира перебувала на балансі Харківської міської ради, а ОСОБА_2 перебував на квартирному обліку ще до здачі в експлуатацію будинку та отримував цю квартиру саме від держави на підставі рішення Дзержинського РІК м. Харкова та згідно ордеру.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2023р. витребувано з господарського суду Харківської області матеріали справи №40/223-05; відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.

14.07.2023р. АТ "Харківобленерго" подано до апеляційного господарського суду заяву про заперечення проти відкриття апеляційного провадження (вх.№8180), в якій просить суд відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .

У вказаних запереченнях позивач зазначає, що в апеляційній скарзі представник апелянта стверджує, що на момент розгляду вищезазначеної справи у 2005 році апелянт ( ОСОБА_1 ) був неповнолітнім (йому було 10 років) і всіма питаннями щодо квартири займався його батько та відповідно про існування вказаного рішення він дізнався лише у липні 2023 року під час розмови з батьком.

Позивач вважає, що вказані посилання не відповідають вимогам, встановленим ч. 1 ст. 242 ЦК України, ч. 1 та ч. 2 ст. 154 СК України (в редакціях, які були чинними, як на час прийняття рішення суду, так і на час ознайомлення законного представника з оскаржуваним рішенням).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 242 ЦК України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей, відповідно ж до ч. 1 та ч. 2 ст. 154 СК України батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина. Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень.

Тобто, батько апелянта - ОСОБА_2 був законним представником останнього під час його неповноліття, а тому час, коли стало відомо законному представнику неповнолітнього про наявність оспорюваного рішення суду є одночасно часом повідомлення апелянта.

Крім того, позивач звертає увагу суду на те, що подальші дії законного представника щодо скасування оспорюваного рішення суду шляхом звернення до органів прокуратури вчинені і в інтересах апелянта. Зокрема, відповідно до інформації, яка наведена у поданні про перегляд цієї справи № 40/223-05 за нововиявленими обставинами прокурора Фрунзенського району м. Харкова старшого радника юстиції Ломакіна А.О. від 20.10.2006 року №22-Б, ОСОБА_2 (батько апелянта) звертався до прокуратури Фрунзенського району м. Харкова з проханням подати подання про перегляд рішення від 05.07.2005р. у справі № 40/223-05 за позовною заявою АК "Харківобленерго" до Харківського інженерно-будівельного об`єднання "Союз" про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_5 за нововиявленими обставинами (копія вказаного подання наявна в матеріалах справи).

Вказані обставини, окрім долученої копії подання про перегляд справи за нововиявленими обставинами, підтверджується наявними в матеріалах справи ухвалами господарського суду Харківської області від 05.10.2006р. та від 03.11.2006р. у даній справі про повернення вказаного подання, а також встановленими Східним апеляційним господарським судом обставинами в ухвалі від 26.06.2023р.

Окрім того, з вищезазначеного подання вбачається, що законному представнику апелянта та, відповідно, апелянту також було відомо у 2006 році про наявне судове рішення про визнання за АК "Харківобленерго" права власності на квартиру АДРЕСА_5 , оскільки їм обом саме на цій підставі було призупинено оформлення приватизаційних документів.

Вищезазначена обставина була доведена письмовою відповіддю КП "Харківське міскБТІ" від 24.01.2006 року та листом начальника відділу приватизації житлового фонду управління комунального майна та приватизації від 03.02.2006 року №11, внаслідок чого законним представником апелянта і було подано скаргу до органів прокуратури.

Також, позивач повідомляє, що 12.06.2009р. АК "Харківобленерго" було отримано технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_5 .

Відповідно до "Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна" (в редакції, яка була чинна на 2009 рік). роботи з інвентаризації повинні здійснюватись за обов`язковою участю власника (власників) будинків, у присутності якого (яких) проводиться обстеження, що фіксується в абрисі чи ескізі, з обов`язковим підписанням цих документів власником (власниками).

Тобто, під час здійснення обстеження, яке відображено у плані квартири №77 , який є додатком до технічного паспорту, були присутні представники AT "Харківобленерго", які б не мали змоги потрапити до квартири без дозволу її користувачів.

Вищезазначене свідчить про те, що законному представнику апелянта та самому апелянту було добре відомо про прийняте ще 05.07.2005р. рішення господарського суду Харківської області у справі № 40/223-05 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_5 , але ними не було вчинено інших дій, окрім як звернення до органів прокуратури, які б були спрямовані на захист нібито порушених прав апелянта.

До Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №40/223-05.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги та додані до неї документи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, з огляду на наступне.

Колегія суддів зазначає, що рішення господарського суду Харківської області було ухвалене 05.07.2005р. тобто до набрання чинності з 15.12.2017р. Господарським процесуальним кодексом України в редакції Закону України від 03.10.2017р. № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі Закон № 2147-VІІІ).

Згідно пункту 13 частини 1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній з 15.12.2017р., судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Отже, судові рішення, що ухвалені до 15.12.2017р. (до набрання чинності Господарським процесуальним кодексом України в редакції Закону від 03.10.2017р. №2147-VІІІ) можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України в редакції, чинній з 15.12.2017р.

Такий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2018р. у справі № 54/239.

Таким чином, оскільки рішення господарського суду Харківської області у справі №40/223-05 прийнято 05.07.2005р., то при вирішенні питання щодо строку на апеляційне оскарження такого рішення підлягають застосуванню норми Господарського процесуального кодексу України в редакції, яка була чинна на час ухвалення рішення місцевим господарським судом.

Так, згідно статті 93 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на час ухвалення рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2005р., апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду протягом п`яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Апеляційна скарга, яка подана після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний господарський суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для відновлення строку, про що постановляється ухвала.

Наведена норма в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення, не містила положення про встановлення присічного строку для поновлення строку на апеляційне оскарження, але містила вимогу для суду апеляційної інстанції щодо необхідності обґрунтування підстав для поновлення такого строку.

Частиною 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

У постанові Верховного Суду від 12.11.2018р. у справі № 54/239 зазначено, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами, поданими на судові рішення, що ухвалені до 15.12.2017р., керується, в тому числі, приписами частини 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017р.).

Встановивши відсутність винятків, визначених у пунктах 1, 2 частини 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, незалежно від поважності причин пропуску строку скаржником на апеляційне оскарження.

Колегія суддів, перевіривши наявність/відсутність винятків, зазначених в пунктах 1, 2 частини 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України зазначає, що ОСОБА_1 не був залучений до участі у справі.

Отже, встановлений частиною 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України присічний строк не застосовується лише в тому випадку, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки або строк на апеляційне оскарження пропущено внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

ОСОБА_1 не посилається на обставини непереборної сили, а лише на те, що не був залучений до участі у справі.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 12.07.2022р. у справі № 8/430-05-11867, рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі лише в тому випадку, коли в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, в ньому вирішувалось питання щодо визнання права власності Акціонерного товариства "Харківобленерго" на житлові приміщення - квартири №77 та № 14 в будинку АДРЕСА_5 , внаслідок неналежного виконання Харківським інженерно-будівельним об`єднанням "Союз" взятих на себе зобов`язань за договором від 12.01.2005р. про дольову участь у будівництві житлового будинку за адресою: АДРЕСА_5 .

Апелянт - ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на те, що внаслідок прийняття оскаржуваного рішення було порушено його права власності на квартиру АДРЕСА_5 . На підтвердження виникнення вказаного права, скаржником було долучено до апеляційної скарги копію Ордеру на житлове приміщення №122461 від 17.03.2000р.

Судова колегія зауважує, що право користування нерухомим майном (квартирою на підставі ордеру) не можна ототожнювати з правом власності на вказане нерухоме майно, з огляду на те, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 Цивільного кодексу України).

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частина четверта статті 334 Цивільного кодексу України).

Особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

На підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення (стаття 58 ЖК Української РСР (в редакції чинній на момент видачі ордеру).

Отже, одна з особливостей найму житла полягає, зокрема, у тому, що наймач має право тимчасового володіння (detentio) ним. Право володіння (possessio) житлом залишається в його власника, який не втрачає це право навіть тоді, коли інша особа використовує таке майно.

При цьому, особливість права користування житлом на підставі ордеру полягає, зокрема, в тому, що володільцем такого житла залишається його власник.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018р. у справі №653/1096/16-ц.

Отже, за наведених обставин, апелянтом помилково ототожнюється поняття права користування житлом та право власності на нього, та як наслідок, доводи щодо порушення його прав як власника є безпідставними.

Крім того, судова колегія зауважує, що в мотивувальній частині оскаржуваного рішення відсутні висновки суду про права та обов`язки ОСОБА_1 . В резолютивній частині рішення суду також прямо не вказано про його права та обов`язки.

В контексті спірних правовідносин судова колегія враховує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від у справі № 8/430-05-11867, відповідно до якої імперативною нормою частини 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній з 15.12.2017р., встановлено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Верховний Суд зазначає, що у цій нормі врегульовано порядок вчинення процесуальної дії судом апеляційної інстанції, а саме відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами, поданими з порушенням строку, тоді як строки оскарження судових рішень суду першої інстанції, ухвалених до 15.12.2017р., врегульовані у статті 93 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017р.

При цьому, за змістом частини 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній з 15.12.2017р., поновлення апеляційним судом пропущеного строку на апеляційне оскарження у зв`язку з визнанням поважними причин пропуску відповідного строку можливе виключно у разі подання апеляційної скарги в межах присічного річного строку, а в разі недотримання останнього з`ясування поважності причин строку на апеляційне оскарження взагалі не має істотного значення та не може жодним чином вплинути на однозначне вирішення питання про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами, поданими на судові рішення, що ухвалені до 15.12.2017р., керується, в тому числі положеннями частини 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній з 15.12.2017р. Тому, встановивши відсутність винятків, визначених у пунктах 1, 2 частини 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, незалежно від поважності причин пропуску строку скаржником на апеляційне оскарження.

Отже оскільки в даному випадку відсутні винятки, передбачені пунктами 1 та 2 частини 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України, скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, в відкритті апеляційного провадження слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 174, 234, 235, 258, 260, 261, 281 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2005р. у справі № 40/223-05.

Повернути апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2005р. у справі № 40/223-05. заявникові.

Додаток (на адресу скаржника): апеляційна скарга з додатками на 21 аркуші.

Головуючий суддя О.В. Плахов

Суддя В.О. Фоміна

Суддя О.В. Шевель