Ухвала

від 05.09.2023 по справі 148/1594/23

ТУЛЬЧИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №: 148/1594/23

Провадження № 1-кп/148/168/23

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2023 року Тульчинський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

при секретареві ОСОБА_2

за участю прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника обвинуваченого ОСОБА_5

представника Тульчинського ВПУ-41 ОСОБА_6

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Тульчин в залі суду клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 5 ст. 191КК України.

В С Т А Н О В И В :

У провадженні Тульчинського районного суд Вінницької області надійшов обвинувальний акт та реєстр досудового розслідування у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 5 ст. 191КК України.

Органом досудового слідства ОСОБА_4 обвинувачується в тому, що він будучи засудженим вироком Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16.12.2021 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 187, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, маючи не зняту та не погашену судимість, повторно вчинив умисний злочин, що посягає на суспільні відносини проти власності.

Відповідно до наказу голови фермерського господарства «Україна» (с. Стара Прилука Вінницького району Вінницької області, вул. Промислова, 29, код ЄДРПОУ 20092010, надалі - Господарство) від 01.11.2022 № 321-к ОСОБА_4 з 02.11.2022 прийнято на посаду завідувача складу підрозділу м. Тульчин та 02.11.2022 з ним укладено договір № 21 про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Згідно з пунктом 1 зазначеного договору ОСОБА_4 як працівник, що обіймає посаду завідувач складу у підрозділі м. Тульчині та виконує роботу, безпосередньо пов`язану з прийманням, обліком, зберіганням та видаванням продукції борошномельного виробництва та товарно-матеріальних цінностей, які знаходяться у підрозділі м. Тульчин, згідно Акту (дод. 1), бере на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереженості матеріальних цінностей, переданих йому для зберігання роботодавцем.

ОСОБА_4 у період часу з 02.11.2022 до 16.03.2023, здійснюючи відповідно до посадової інструкції завідувача складу одноособовий контроль за прийомом, обліком, збереженістю та відпуском товарно-матеріальних цінностей, які зберігалися на очолюваному ним складі, маючи єдиний умисел, спрямований на розтрату товарно-матеріальних цінностей ФГ «Україна», під час дії правового режиму воєнного стану, маючи безперешкодний доступ до складського приміщення Господарства, діючи умисно, повторно, надавав усні вказівки найманим працівникам про завантаження продукції на вантажні автомобілі з метою подальшого їх вивезення зі складу Господарства, який розташований за адресою: Вінницька область, м. Тульчин, вул. Леонтовича, та транспортування до невстановленого у ході досудового розслідування місця. При цьому ОСОБА_4 первинні документи про господарські операції з відчуження товарно-матеріальних цінностей не складав, облік цих операцій та оприбуткування отриманої виручки у касі Господарства не здійснював.

Таким чином, ОСОБА_4 незаконно розтратив товарно-матеріальні цінності зі складу Господарства, а саме: борошно «Горохове» кількістю 965 кг, борошно кукурудзяне кількістю 40 кг, борошно пшеничне першого гатунку кількістю 46400 кг, борошно пшеничне другого гатунку кількістю 40 кг, борошно пшеничне вищого ґатунку кількістю 130176 кг, крупу горохову бренд ж/б кількістю 4991 кг, крупу кукурудзяну «Екстра» кількістю 498 кг, крупу «Артек» кількістю 999,6 кг, крупу пшеничну кількістю 150 кг, крупу ячмінну кількістю 2270 кг, макарони кількістю 14108 кг, товч кукурудзяну кількістю 320 кг, висівки пшеничні кількістю 1580 кг, зерно пшениці кількістю 390440 кг, козацький хліб 250-грамовий кількістю 178,75 кг на користь невстановлених слідством осіб загальною кількістю, заподіявши ФГ «Україна» матеріальну шкоду в сумі 3 755 288,9 гривень, яка більше, ніж у шістсот разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Органом досудового слідства ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, тобто у розтраті чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому повторно, в умовах воєнного стану та в особливо великих розмірах.

Окрім цього, ОСОБА_4 , обіймаючи посаду директора приватного підприємства «РТП Сервіс» (код ЄДРПОУ 36152579), перебуваючи за адресою: м. Тульчин Вінницької області, вул. Леонтовича, буд. 16, 08.03.2023 уклав між ПП «РТП Сервіс» (Покупець) та Вищим професійним училищем № 41 м. Тульчин (Продавець) договір поставки пшениці № 09 (далі - Договір).

Відповідно до п. 3.6 Договору розрахунок за товар Покупець зобов`язаний здійснювати протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання поставки товару.

На виконання договірних зобов`язань Подавець поставив до орендованого Покупцем приміщення млину по вул. Незалежності, буд. 11, в с. Михайлівка Тульчинського району Вінницької області пшеницю урожаю 2022 року згідно з накладними: № 11 від 08.03.2023 кількістю 8 240 кг, № 12 від 09.03.2023 кількістю 6 580 кг, № 13 від 10.03.2023 кількістю 7 680 кг, № 14 від 10.03.2023 кількістю 7 940 кг, № 15 від 14.03.2023 кількістю 7 840 кг, № 16 від 16.03.2023 кількістю 7 640 кг, № 17 від 16.03.2023 кількістю 7 320 кг, загальною кількістю 53 240 кг.

ОСОБА_4 , реалізовуючи свій єдиний злочинний умисел, спрямований на заволодіння зерном пшениці, належним Вищому професійному училищу №41м. Тульчин, шляхом обману, заздалегідь не маючи наміру здійснювати оплату отриманого товару, діючи умисно, повторно, з метою особистого збагачення за рахунок чужого майна, прийняв зерно пшениці загальною кількістю 53 240 кг, яке в подальшому шляхом надання усних вказівок найманим працівникам змолов на борошно, завантажив до автомобілів та вивіз до невстановленого у ході досудового розслідування місця.

Таким чином, ОСОБА_4 шляхом обману заволодів зерном пшениці загальною кількістю 53 240 кг, завдавши вищому професійному училищу № 41 м. Тульчин майнову шкоди в розмірі 304879,32 гривень.

Органом досудового слідства ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману, що завдало значної шкоди потерпілому, вчиненому повторно.

Прокурор ОСОБА_3 у підготовчому судовому засіданні звернувся з клопотанням про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою на 60 днів.

Прокурор клопотання мотивує тим, що ухвалою слідчого судді Вінницького міського суд Вінницької області від 11.07.2023 року строк тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою обрано до 07.09.2023 року включно.

У даному кримінальному провадженні ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 5 ст. 191 КК України, останній злочин відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів та за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років з конфіскацією майна. З часу застосування строку тримання під вартою, попередньо зазначені ризики передбачені п.п.1,3,5 ст. 177 КПК України, а саме: що ОСОБА_4 може переховуватись від органів досудового розслідування, незаконно впливати на свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення не зменшились, що свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів та лише такий вид запобіжного заходу може гарантувати виконання обвинуваченим ОСОБА_4 його процесуальних обов`язків.

Можливість застосування до ОСОБА_4 покарання у вигляді позбавлення волі до 12 років, у разі визнання його винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 5 ст. 191 КК України свідчить про те, що ризик переховування від суду з часом не зменшився. Ризик того, що ОСОБА_4 може незаконно впливати на потерпілих та свідків у даному кримінальному провадженні, продовжує існувати.

Окрім цього, обвинувачений ОСОБА_4 з метою уникнення відповідальності за вчинені злочини раптово залишив у м. Тульчин Вінницької області своє місце роботи та проживання без повідомлення потерпілого ОСОБА_7 та найманих обвинуваченим працівників. В подальшому заради уникнення спілкування з останніми змінив свій мобільний номер телефону та виїхав до м. Харків. Усі викладені обставини свідчать про те, що вказана вище особа, у будь-який час, може залишити та змінити місце свого проживання чи перебування без повідомлення суду.

Враховуючи те, що підозрюваний ОСОБА_4 не має постійного місця проживання, в нього немає сім`ї, відсутнє постійне джерело доходів, а також те, що останній, будучи 16.12.2021 засудженим Комінтернівським районним судом м. Харків за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 187, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, маючи не зняту та не погашену судимість, на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив, та повторно вчинив умисний злочин, що посягає на суспільні відносини проти власності, що свідчить про небажання ОСОБА_4 дотримуватись загальнообов`язкових, встановлених державою норм поведінки в суспільстві, у зв`язку з цим існує ризик продовження злочинної діяльності шляхом вчинення інших злочинів.

За таких обставин та беручи до уваги, що вказані вище ризики, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів в даному конкретному випадку є недоцільними і саме - тримання під вартою може запобігти зазначеним ризикам, просив клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, задовольнити.

Захисник обвинуваченого, адвокат ОСОБА_5 заперечувала, щодо клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, заявила усне клопотання про заміну раніше обраного запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт за місцем проживання обвинуваченого, а саме АДРЕСА_1 .

Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав клопотання свого захисника про зміну запобіжного заходу на домашній арешт, а саме за місцем реєстрації та проживання АДРЕСА_1 .

Представник Тульчинського ВПУ-41, адвокат ОСОБА_6 підтримав клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою на 60 днів.

Вислухавши учасників процесу, дослідивши клопотання прокурора та захисту, суд виходить зі слідуючого.

У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Частиною другою цієї статті визначено те, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Відповідно до ч. 4 ст. 331 КПК України ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.

Згідно з вимогами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.

Відповідно до вимог ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров`я підозрюваного; міцність соціальних зв`язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки.

Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливого здійснення обвинуваченим зазначених дій. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Сама по собі суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. При цьому, слід відмітити, що тяжкість покарання хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

Відповідно до вимог п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського Суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Так, із матеріалів клопотання вбачається, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 5 ст. 191 КК України, останній злочин відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів та за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років з конфіскацією майна, суд враховує тяжкість покарання, яка йому загрожує у разі визнання винуватим у вчиненні злочину, особу обвинуваченого, який не має стабільного доходу та постійного місця проживання на території району, також не має стійких соціальних зв`язків та стримуючих факторів оскільки на утриманні неповнолітніх дітей не має, не працюючий.

Окрім цього, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_4 з метою уникнення відповідальності за вчинені злочини раптово залишив у м. Тульчин Вінницької області своє місце роботи та проживання без повідомлення роботодавця та найманих працівників. В подальшому заради уникнення спілкування з останніми змінив свій мобільний номер телефону та виїхав до м. Харків. Усі викладені обставини свідчать про те, що вказана вище особа, у будь-який час, може залишити та змінити місце свого проживання чи перебування без повідомлення суду.

Разом з цим, оцінюючи вищевказані обставини, суд також зважає на практику ЄСПЛ, та те, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).

Окрім того, суд встановив, що ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, незаконного впливу на свідків та потерпілого, не зменшилися і не припинили існувати.

Оцінюючи наявність ризику незаконно впливати на свідків та потерпілого у кримінальному провадженні, суд виходить із встановленого КПК України порядку отримання показань зазначених осіб у кримінальному провадженні на різних його етапах, та вважає, що ризик такого впливу зберігається до отримання показань свідків безпосередньо судом під час розгляду справи по суті. Тим самим, не виключена ймовірність того, що обвинувачений не будучи обмежений у спілкуванні зі свідками та потерпілим може здійснювати на них вплив шляхом вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показів, перекручування або спотворення обставин, які їм відомі, з метою уникнення від кримінальної відповідальності. Таким чином ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та їх дослідження.

Ризик впливу на свідків та потерпілого узгоджуються й з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Відтак, встановлені в провадженні обставини свідчать про те, що заявлені прокурором ризики на даний час є реальними та не зменшились.

Доводи сторони захисту про те, що обвинувачений зможе виконувати умови домашнього арешту, проживаючи за місцем реєстрації в АДРЕСА_1 та виконувати всі процесуальні обов`язки, суд прийняти не може, оскільки ні обвинуваченим ні захисниками не надано суду переконливих доказів того хто саме являється власником вищезазначеного житла та чи отримана згода власника домоволодіння на застосування домашнього арешту відносно обвинуваченого саме в даній квартирі.

Крім цього захисником не наведено доказів які б свідчили про відсутність ризиків передбачених ст. 177 КПК України, що були підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Також обґрунтованих доказів з приводу того, що обвинувачений за станом здоров`я не може утримуватися під вартою, матеріали клопотань не містять.

Разом з цим, доводи захисту обвинуваченого щодо необґрунтованості, заявлених прокурором ризиків, суд вважає безпідставними і такими, що не відповідають фактичним обставинам провадження, оскільки наявність у провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які існували на момент обрання запобіжного заходу, не зменшились та не припинили існувати, є обґрунтованими та об`єктивно існують, а тому для їх запобігання було застосовано щодо ОСОБА_4 саме запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Оцінюючи можливість застосування більш м`яких запобіжних заходів, суд прийшов до висновку, що домашній арешт не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого та не виключить ризиків переховуватись від суду, впливу на свідків та потерпілого, вчинення іншого кримінального правопорушення, тому такий запобіжний захід суд вважає недостатнім.

Враховуючи вищенаведене, обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 слід продовжити з метою досягнення захисту особи та суспільства від кримінальних правопорушень, забезпечення охорони прав, свобод та законних інтересів, як певних осіб, так і суспільства в цілому.

Відповідно до вимог частини третьої статті 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених названим Кодексом, а тому суд вважає, що, з метою надання права на альтернативний вид запобіжного заходу, ОСОБА_4 необхідно визначити заставу.

Згідно з частиною четвертою статті 182 КПК України, розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Пунктом 3 частини п`ятої статті 182 КПК України передбачено, що розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на вищевикладене, враховуючи обставини вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та розмір завданої шкоди (більше 4000000,00 грн.), суд вважає за необхідне визначити підозрюваному розмір застави в максимальному розмірі, з урахуванням вимог статті 182 КПК України, а саме триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 805 200,00 грн.

Керуючись ст.ст.177,183,331 КПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 , задовольнити.

Відмовити у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 про зміну ОСОБА_4 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 продовжити на 60 днів, тобто до 03.11.2023 включно.

Визначити ОСОБА_4 заставу в розмірі трьохсот прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 805 200,00 грн. (вісімсот п`ять тисяч двісті гривень), яка може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленим Кабінетом Міністрів України.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом дії ухвали.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 , у разі внесення застави, наступні обов`язки:

- прибувати на виклики прокурора та суду за першою вимогою;

- не відлучатись з населеного пункту, де він проживає, без дозволу прокурора або суду;

- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та роботи;

- утримуватись від спілкування з особами, які являються свідками у даному кримінальному провадженні;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Термін дії обов`язків покладених судом, у разі внесення застави визначити на час дії ухвали суду.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти, внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

У разі невиконання ОСОБА_4 покладених на нього обов`язків, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Ухвала може бути оскаржена протягом семи днів з дня її оголошення до Вінницького апеляційного суду через Тульчинський районний суд Вінницької області.

Суддя ОСОБА_1