Постанова

від 09.08.2023 по справі 461/3244/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 461/3244/20 Головуючий у 1 інстанції: Радченко В.Є.

Провадження № 22-ц/811/766/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Ванівського О.М.

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

секретаря: Цьони С.Ю.

з участю: представника апелянта ЛМР Шевченко М.І., представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , представника апелянта ОСББ «Дорошенка 25» - Станько Т.Р., представник третьої особи Заяць Є.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційнимискаргами Львівськоїміської радита Об`єднанняспіввласників багатоквартирногобудинку «Дорошенка25»на рішенняГалицького районногосуду м.Львова від28квітня 2021року у справі за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року Львівська міська рада звернулась з позовом до ОСОБА_1 , третьої особи Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги мотивувала тим, що вона є власником житлового будинку на АДРЕСА_1 . Право комунальної власності зареєстроване в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 21 червня 2004 р. На першому поверсі цього будинку знаходяться нежитлові приміщення під інд. 19-1, 19-2, 19-3 загальною площею 52,2 кв. м, які мають окремий від житлового комплексу вхід. Зазначені приміщення передавалися управлінням комунальної власності в оренду державному підприємству геодезії, картографії та кадастру в західному регіоні «Західгеодезкартографія» на підставі договорів оренди від 19 червня 2001 №Г- 0156 (нова редакція договору від 06 жовтня 1993 №2531), від 23 травня 2007 №Г-5345-7.

Проте рішенням Галицького районного суду м. Львова від 04 березня 2013р. у справі №461/1781/13-ц задоволено позов ОСОБА_3 до відділу приватизації державного житлового фонду Галицького району: визнано за ОСОБА_3 право власності на нежитлові приміщення площею 52,2 кв.м, які знаходяться у будинку АДРЕСА_1 та позначені на поверховому плані ОКП ЛР «БТІ та ЕО» від 22 січня 2001 року індексами 19-1 площею 11,3 м.кв., 19-2 площею 29,5 м. кв. та 19-3 площею 11,4 м.кв. Крім цього, зобов`язано реєстраційну службу Львівського міського управління юстиції зареєструвати за ОСОБА_3 право власності на нежитлові приміщення площею 52,2 кв.м, які знаходяться у будинку АДРЕСА_1 та позначені на поверховому плані ОКП ЛР «БТІ та ЕО» від 22 січня 2001 року індексами 19-1 площею 11,3 м.кв., 19-2 площею 29,5 м. кв. та 19-3 площею 11,4 м. кв.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2018 рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 березня 2013р. скасовано, прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі скасованого рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 березня 2013 р. 30 квітня 2013 р. зареєстровано право приватної власності ОСОБА_3 на нежитлове приміщення під інд. 19-1, 19-2, 19-3 загальною площею 52,2 кв. м на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 56791446101).

На підставі договору купівлі-продажу №177 від 17 січня 2014, посвідченого приватним нотаріусом Дячук О. А., ОСОБА_3 відчужив спірні приміщення ОСОБА_4 .

Остання відчужила приміщення ОСОБА_1 на підставі договору купівлі- продажу від 31 липня 2015 №6529, посвідченого приватним нотаріусом Дячук О. А.

Таким чином, у разі скасування незаконного судового рішення, яким визнано право власності і на підставі якого зареєстровано право власності, відпадає правова підстава набуття права власності, адже скасований судовий акт не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

З врахуванням зазначених обставин позивач - Львівська міська рада просила витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 нежитлове приміщення під інд.19-1,19-2,19-3, загальною площею 52,2 кв.м. на АДРЕСА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради.

Оскаржуваним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 28 квітня 2021 року у задоволенні позову Львівської міської ради відмовлено.

Судові витрати залишено за позивачем.

Скасовано вжиті ухвалою Львівського апеляційного суду від 23 березня 2021 року заходи забезпечення позову у виді заборони ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження, здійснення інших юридичних правочинів, реєстрації речових прав щодо об`єкта нерухомого майна: нежитлового приміщення під інд. 19-1, 19-2, 19-3, загальною площею 52,2 кв. м. на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна (56791446101).

Рішення суду оскаржили Львівська міська рада та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дорошенка 25».

В обґрунтування апеляційної скарги Львівська міська рада посилається на те, що суд першої інстанції одночасно відмовив у задоволенні позову і з підстави пропуску строку позовної давності, і з підстави недоведеності позову, що є недопустимим, оскільки суд вправі відмовити в позові або з підстави недоведеності позову, або з підстави пропуску строку позовної давності, якщо позовні вимоги підставні.

Матеріалами справи підтверджується, що про рішення суду у справі №461/1781/13-ц Львівській міській раді стало відомо лише під час розгляду справи №461/4259/18 за позовом ОСББ «Дорошенка 25» до ОСОБА_1 , третя особа - Львівська міська рада про витребування майна та визнання права власності. Тому безпідставними є висновки суду першої інстанції, що не оскарження Львівською міською радою рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 березня 2013 року свідчить про її згоду з таким та правомірність вибуття нерухомого майна з її володіння.

Оскільки до моменту скасування рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 березня 2013 року, право приватної власності виникло на законній підставі, а саме на підставі рішення суду, яке є обов`язковим до виконання, то право на пред`явлення позову у Львівської міської ради виникло лише з моменту скасування Апеляційним судом Львівської області 17 травня 2018 року правової підстави для реєстрації права приватної власності рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 березня 2013 року.

Звертає увагу на те, що на момент видачі дозвільних документів, а саме в 2016 році, чинним ще було рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 березня 2013 року, тому правові підстави для витребування майна були відсутні.

Зазначає, що частина приміщень, які становлять предмет спору у цій справі є житловим будинком, а тому зміна правового режиму приміщень у ньому можлива внаслідок приватизації житлових та нежитлових приміщень. У зв`язку з цим, житлові і нежитлові приміщення, які не були відчужені на користь фізичних та/або юридичних осіб, належать до комунальної власності територіальної громади міста. При цьому, державна реєстрація права комунальної власності на окремі об`єкти нерухомого майна в будинку комунальної власності для підтвердження правового титулу територіальної громади як власника певного об`єкту нерухомості не вимагається.

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про перехід від територіальної громади міста Львова до будь-якої іншої особи права власності на спірне нерухоме майно шляхом приватизації або ж іншого відчуження законним шляхом, у зв`язку з чим спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею на підставі рішення суду, яке на сьогодні скасоване.

Вважає, що заявляючи позов про витребування майна з чужого незаконного володіння, Львівська міська рада обрала єдиний вірний спосіб захисту свого порушеного права власності.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дорошенка 25» посилається на те, що на розгляді в суді перебуває справа №461/4259/18 за позовом ОСББ «Дорошенка 25» до ОСОБА_1 , третя особа Львівська міська рада про витребування майна з чужого незаконного володіння.

В межах цієї справи (№461/4259/18) ОСББ «Дорошенка 25» захищає свої права власності щодо спірного приміщення з підстав, що таке належить співвласникам багатоквартирного будинку на праві спільної власності.

Натомість, ще до завершення цього спору (у справі №461/4259/18) було вирішено інший спір за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1 (у справі №461/3244/20) також про витребування цього спірного приміщення.

Оскільки, вищевказані обидві справи стосуються одного й того ж спірного приміщення, одного й того ж відповідача ОСОБА_1 , то обставини встановлені у справі №461/3244/20 за позовом Львівської міської ради (в якій вже ухвалено рішення суду першої інстанції) будуть мати преюдиціальне значення для вирішення справи №461/4259/18 за позовом ОСББ «Дорошенка25» розпочатої ще задовго до звернення Львівської міської ради до суду з відповідним позовом про витребування.

Зазначають, що одночасний розгляд цих справ є неприпустимим, оскільки встановлюються взаємовиключні обставини, що мають значення для цих справ.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову, застосував норми матеріального права щодо наслідків спливу позовної даності (ст.257,261,267 ЦК України), а також, одночасно, встановив відсутність порушеного права позивача Львівської міської ради у спірних правовідносинах через відсутність доказів того, що Львівська міська рада була власником спірних приміщень, що суперечить правовому висновку висловленому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №366892/15-ц з цих питань.

Суд першої інстанції також неправильно застосував норми ст.388 ЦК України щодо віндикації, що безпосередньо випливає на права та інтереси ОСББ «Дорошенка 25».

Зокрема, в мотивувальній частині оскаржуваного рішення зазначено, що «наявність рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 березня 2013 року по справі 461/1781/13-ц для ОСОБА_1 свідчило лише про абсолютність законності набуття права власності особою, яка в подальшому його відчужила продавцеві ОСОБА_4 , в якої і придбав це майно відповідач».

Водночас суд першої інстанції встановив, що це рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 березня 2013 року скасовано.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постановою Львівськогоапеляційного судувід 30червня 2022року апеляційні скарги Львівської міської ради та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі ОСББ) «Дорошенка 25» задоволено частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 квітня 2021 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

У решті рішення суду залишено без змін.

Постановою ВерховногоСуду від01березня 2023року касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дорошенка 25» та Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради задоволено частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 30 червня 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника апелянта ЛМР Шевченко М.І. на підтримання своєї апеляційної скарги, представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 на заперечення апеляційних скарг, представника апелянта ОСББ «Дорошенка 25» - Станько Т.Р. на підтримання своєї апеляційної скарги, представник третьої особи Заяць Є.Р., на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з огляду на наступне.

Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи в задоволенні позову про витребування майна з чужого незаконного володіння, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні порушення права Львівської міської ради у спірних правовідносинах через відсутність доказів того, що Львівська міська рада була власником спірних приміщень. Крім того, суд вважав, що Львівською міською радою пропущено строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого було заявлено відповідачем.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

Матеріалами справи та судом встановлено, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 04 березня 2013 року у справі № 461/1781/13-ц задоволено позов ОСОБА_3 до відділу приватизації державного житлового фонду Галицького району та визнано за ОСОБА_3 право власності на нежитлові приміщення площею 52,2 кв. м, які знаходяться у будинку АДРЕСА_1 та позначені на поверховому плані від 22 січня 2001 року індексами 19-1, площею 11,3 кв. м, 19-2, площею 29,5 кв. м, та 19-3, площею 11,4 кв. м.

Зобов`язано реєстраційну службу Львівського міського управління юстиції зареєструвати за ОСОБА_3 право власності на вказані нежитлові приміщення.

На підставі договору купівлі-продажу від 17 січня 2014 року № 177, посвідченого приватним нотаріусом Дячук О. А., ОСОБА_3 відчужив спірні приміщення ОСОБА_4 .

Остання відчужила приміщення ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 31 липня 2015 року № 6529, посвідченого приватним нотаріусом Дячук О. А., який на цей час ніким не оспорений та не скасований.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ОСОБА_1 на праві приватної власності належать нежитлові приміщення, під індексами: 19-1, 19-2, 19-3, загальною площею 52,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

02 березня 2016 року Департаментом житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради видано наказ від 02 березня 2016 року № 63 про затвердження висновку міжвідомчої комісії при виконкомі щодо технічної можливості проведення реконструкції нежитлових приміщень (загальна площа 52,2 кв. м) у будинку АДРЕСА_1 , яким надано можливість відповідачу провести реконструкцію спірних нежитлових приміщень.

05 травня 2016 року Управлінням архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради видано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1 , якими дозволено ОСОБА_1 реконструкцію існуючих спірних нежитлових приміщень.

14 липня 2016 року Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради надано дозвіл ОСОБА_1 на влаштування будівельного майданчика за адресою: АДРЕСА_1 .

25 червня 2016 року ОСОБА_1 зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт щодо реконструкції нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові.

08 липня 2016 року ОСОБА_1 повідомив Департамент містобудування Львівської міської ради про те, що ним отримано декларацію про початок виконання будівельних робіт «Реконструкція з розширенням нежитлових приміщень за рахунок надбудови мансардного поверху та пристосування під дві житлові квартири та офісне приміщення на АДРЕСА_1 ».

Згідно з постановою Апеляційного суду Львівської області від 17 травня2018 року скасовано рішення Галицького районного суду міста Львова від 04 березня 2013 року та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до Відділу приватизації державного житлового фонду Галицького району м. Львова, реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції про визнання права власності та зобов`язання до вчинення дій.

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2022 року закрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 17 травня 2018 року (провадження № 61-8882св20).

У червні 2018 року ОСББ «Дорошенка 25» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа Львівська міська рада, про витребування майна та визнання права власності у якому просили витребувати від ОСОБА_1 на користь ОСББ «Дорошенка 25» нежитлове приміщення загальною площею 52,2 кв. м під індексами: 19-1, площею 11,3 кв. м, 19-2, площею 29,5 кв. м, та 19-3, площею 11,4 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1 , та визнати за ОСББ «Дорошенка 25» право власності на вказане нежитлове приміщення (справа №461/4259/18).

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 30 липня 2018 року у вказаній справі позов задоволено.

Витребувано від ОСОБА_1 на користь ОСББ «Дорошенка 25» вказане нежитлове приміщення та визнано за ОСББ «Дорошенка 25» право власності на нього.

Постановою Львівського апеляційного суду від 27 січня 2020 року апеляційні скарги Львівської міської ради та ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 30 липня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено ОСББ «Дорошенка 25» у задоволенні позовних вимог.

Постановою Верховного Суду від 07 липня 2021 року касаційну скаргуОСББ «Дорошенка 25» задоволено частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 січня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження№ 61-4933св20).

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 30 травня 2023 року, у задоволенні позову Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дорошенка 25» до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору - Львівської міськоїради, Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про витребування майна та визнання права власності - відмовлено.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Вирішуючи питання чи є володінням набувача добросовісним судам належить виходити з презумпції його добросовісності. Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У пунктах 142, 145, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що "Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника".

Право власника згідно із частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Й однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої згаданої статті) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18)).

Аналіз положень зазначеної норми закону дає підстави для висновку, що наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

При цьому, з`ясування питання добросовісності/недобросовісності набувача є визначальним для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію «пропорційності» втручання у право власності набувача майна. Можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність, насамперед, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем. Одночасно добросовісність (недобросовісність) володільця характеризує його суб`єктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірність його придбання (пункти 84, 85 постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 18 лютого 2021 року у справі № 14/5026/1020/2011).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

ВП ВС вказує на поширення загальної позовної давності на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування) (пп. 60-61 постанови ВП ВС від 17.10.2018 року у справі №362/44/17, провадження №14-183цс18; постанова ВП ВС від 20.11.2018 року у справі №907/50/16; постанова КГС ВС від 02.07.2019 року у справі №910/9256/16). Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має декілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів і запобігати несправедливості, яка може статися у разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №№22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою №14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися сукупно як про факт порушення свого права, так і про особу, яка його порушила.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (пп. 47-48 постанови ВП ВС від 20.11.2018 року у справі №907/50/16, провадження №12-122гс18)

У правовідносинах, які регулюються ст. 388 ЦК України, право позивача порушується в момент вибуття майна з його володіння. Можливість захистити порушене право в суді у власника виникає від дня, коли він довідався або, вживши можливих та необхідних у такій ситуації заходів, міг довідатися про обставини вибуття майна з його володіння, в тому числі про особу першого незаконного володільця (першу особу, до якої майно перейшло у володіння).

Коли йдеться про об`єкти нерухомого майна, такими заходами передусім є: 1) установлення позивачем фактичної неможливості здійснювати правомочність із володіння власним нерухомим майном (фізична неможливість позивача потрапити в будівлю тощо) та 2) ознайомлення позивача із реєстром речових прав, який ведеться відповідно до Закону України від 01.07.2004 №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», адже цей реєстр є публічним. Якщо в подальшому майно перейшло з володіння «першого набувача», який був невідомий, у володіння іншої особи («наступного набувача»), про що в реєстрі речових прав з`явився відповідний запис, то з цього моменту позовна давність розпочалася і саме від дня здійснення такого запису необхідно обчислювати перебіг позовної давності, адже з цього часу позивач вже міг довідатися про особу, яка володіє його майном.

Водночас, у постанові від 27.01.2021 року у справі №186/599/17 (провадження №61-159св19) КЦС ВС роз`яснив, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2019 року у справі №487/10132/14-ц (провадження №14-364цс19) зазначила, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Отже, позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого статтями 12, 81 ЦПК України. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення права можна було отримати раніше.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові ВСУ від 16.11.2016 року у справі №6-2469цс16; постанові КГС ВС від 23.01.2020 року у справі №916/2128/18; пп. 58-59 постанови КГС ВС від 19.05.2020 року у справі №33/5009/8037/11; постанові КЦС ВС від 27.01.2021 року у справі №186/599/17.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на2016рік Львівськаміська радабула проінформованапро наявністьу ОСОБА_1 права власностіна приміщення по АДРЕСА_1 , він активно вчиняв дій щодо користування своїм правом власності, інформував про це органи Львівської міської ради, і жодних дій щодо його витребування позивач не вчиняла.

З відповіді Управління архітектури та урбаністики Львівської міської ради від 15.01.2021 р. ОСОБА_1 звертався до директора департаменту містобудування ЛМР 03.03.2016 р. про надання йому містобудівних умов та обмежень на реконструкцію набутих приміщень за адресою: АДРЕСА_1 . До заяви було долучено документи:

1. технічний паспорт від 26.12.2012 р. (тобто такий який був ще коли власником була Львівська міська рада),

2. наказ №63 від 02.03.2016 р. Департаменту житлового господарства та інфраструктури про затвердження висновку міжвідомчої комісії при виконкомі щодо технічної можливості проведення реконструкції нежитлових приміщень площею 52,2 м.кв. в будинку АДРЕСА_1 .

Згідно п. 1.1-1.3 Положення про департамент житлового господарства та інфраструктури ЛМР - Департамент житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради (надалі департамент) є виконавчим органом Львівської міської ради відповідно до ухвали міської ради від 26.05.2016 № 505 Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів, утвореним відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Департамент є підзвітним і підконтрольним міській раді, виконавчому комітету міської ради, Львівському міському голові і підпорядкованим заступнику міського голови з питань житлово-комунального господарства. Департамент у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, ухвалами міської ради, рішеннями виконавчого комітету, розпорядженнями Львівського міського голови, цим Положенням, іншими нормами законодавства України.

Відповідно до п. 7.1 цього Положення посадові особи департаменту повинні сумлінно виконувати свої службові обов`язки, шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування, не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам служби чи негативно вплинути на репутацію міської ради, її виконавчих органів та посадових осіб.

Отже з даних нормативних документів вбачається, що посадові особи департаменту та сам департамент могли та повинні були в інтересах служби дізнатися про перехід права власності до ОСОБА_1 та вибуття спірного майна з права власності Львівської міської ради.

Крім цього, з даних документів вбачається, що Львівська міська рада могла вже 02.03.2016 р. дізнатися про перехід права власності на спірні приміщення до ОСОБА_1 .

Згідно статуту ЛКП «Цитадель-Центр» таке створене Львівською міською радою, підпорядковане районній адміністрації Галицького району, яке є представником власника територіальної громади міста Львова. Згідно договору оренди від 27.05.2007 р. ЛКП «Цитадель-Центр» зазначено як балансоутримувач спірних нежитлових приміщень.

Даний документ свідчить про те, що Львівська міська рада станом на 17.03.2016 р. знала про перехід права власності на нежитлові приміщення до ОСОБА_1 , але і погоджувалася з такою дією даючи згоду на їх реконструкцію.

Укладений договір оренди №Г-5345-7 від 23.05.2007 року закінчився в 2010 року, а тому з цього часу Львівська міська рада повинна була цікавитись станом свого майна та обліковувати його. Жодних доводів того, чому з 2010 року ЛМР не мала можливості дізнатися про стан перебування свого майна, позивач не наводить.

З позовом до суду для захисту своїх прав Львівська міська рада звернулася лише 14 квітня 2020 року, після того, як постановою Львівського апеляційного суду від 27 січня 2020 року у справі №461/4259/18 (за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дорошенка 25» до ОСОБА_1 , третя особа-Львівська міська рада, про витребування майна та визнання права власності) були задоволені її та ОСОБА_1 апеляційні скарги, скасовано рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 липня 2018 року та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено ОСББ «Дорошенка25» у задоволенні позовних вимог.

Саме позивач повинен довести поважність причин пропуску позовної давності та факт своєї необізнаності про вибуття майна з його володіння (факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи) через відчуження цього майна комунальним підприємством, підпорядкованим позивачу.

Отже, враховуючи, що позивач об`єктивно мав можливість знати про обставини порушення своїх прав у 2010 році (а найпізніше у 2016 році), що з огляду на частину першу статті 261 ЦК України і є початком перебігу позовної давності, проте звернувся до суду з цим позовом у квітні 2020 року, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач пропустив строк позовної давності, підстави для його поновлення відсутні.

Що стосується апеляційної скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дорошенка 25», то слід вказати наступне.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями реалізації права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною першою статті 352 ЦК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

З огляду на положення зазначених норм процесуального права, право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судом рішення впливає на їх права, обов`язки чи інтереси, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.

При цьому, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою такої особи, суд апеляційної інстанції встановить, що оскаржуваним рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалось, то суд має закрити апеляційне провадження за такою скаргою, а не розглядати його по суті.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Галицького районного суду м. Львова від 30 травня 2023 року, яке не оскаржене і набрало законної сили, у задоволенні позову Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дорошенка 25» до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору - Львівської міськоїради, Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про витребування майна та визнання права власності - відмовлено.

Вказаним рішення суду встановлено, що за заявою ОСОБА_1 проведено будівельно технічну експертизу, яка була проведена експертом Товариства з обмеженої відповідальністю ГАЛ СВІТ Грінько О.І. №037/21 від 31 серпня 2021 року, згідно якої приміщення 19-1 19-3 є нежитловими приміщеннями будівлі літ. «А-1» по АДРЕСА_1 , а не допоміжними приміщеннями сусідніх житлових будинків.

Відтак, спірне нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення загальною площею 52,2 кв. м під індексами 19-1 площею 11,3 кв. м, 19-2 площею 29,5 кв. м та 19-3 площею 11,4 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1 , не є допоміжним приміщенням багатоквартирного житлового будинку, яке призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців та належить до власності всіх співвласників багатоквартирного житлового будинку.

Враховуючи наведене,колегія вважає,що апеляційнускаргу подано Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Дорошенка 25», права та інтереси яких не порушуються оскаржуваним рішенням, а тому у відповідності до п. 3 ч. 1 статті 362 ЦПК України апеляційне провадження за їх апеляційною скаргою підлягає закриттю.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

апеляційне провадження за апеляційною скаргою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дорошенка 25» - закрити.

Апеляційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 квітня 2021 року скасувати.

Постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову Львівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 17.08.2023 року.

Головуючий: Ванівський О.М.

Судді Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.