Постанова

від 07.09.2023 по справі 581/400/23

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2023 року м.Суми

Справа №581/400/23

Номер провадження 22-ц/816/1206/23

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Філонової Ю. О. , Собини О. І.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Комунальне некомерційне підприємство «Липоводолинська лікарня» Липоводолинської селищної ради Сумської області,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Липоводолинська лікарня» Липоводолинської селищної ради Сумської області

на рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 31 травня 2023 року, в складі судді Кузьмінського О.В., ухвалене у сел.Липова Долина,

в с т а н о в и в:

01 травня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Липоводолинська лікарня» Липоводолинської селищної ради Сумської області ((далі КНП «Липоводолинська лікарня») про визнання неправомірним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та витрат на професійну правничу допомогу.

Свої вимоги мотивувала тим, що 16 лютого 1993 року вона була прийнята на роботу до Липоводолинської районної лікарні на посаду санітарки-буфетчиці неврологічного відділення і надалі працювала на різних посадах. Липоводолинська центральна районна лікарня була реорганізована у Комунальне некомерційне підприємство «Липоводолинська центральна районна лікарня» Липоводолинської районної ради, а пізніше перейменована на Комунальне некомерційне підприємство «Липоводолинська лікарня» Липоводолинської селищної ради Сумської області.

01 грудня 2020 року її було переведено на посаду молодшої медичної сестри санітарки-прибиральниці поліклінічного відділення лікарні.

30 березня 2023 року на роботі її було ознайомлено з наказом виконуючої обов`язки директора КНП «Липоводолинська лікарня» про кадрові питання, згідно з яким було вирішено перевести її з посади молодшої медичної сестри санітарки-прибиральниці поліклінічного відділення на посаду молодшої медичної сестри санітарки-прибиральниці терапевтичного відділення у зв`язку з виробничою необхідністю. Від запропонованого переведення вона відмовилася, тому 31 березня 2023 року їй було вручено копію наказу про звільнення та видано трудову книжку. У наказі про звільнення підставою звільнення було зазначено «у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці, згідно п. 6 ст. 36 КЗпП України».

Вважає наказ та звільнення з роботи незаконним та неправомірним, оскільки були порушені її трудові права, погіршене її становище як найманого працівника, її незаконно звільнено із займаної посади з ініціативи власника установи (роботодавця).

Зазначає, що при звільненні з роботи вона не подавала ніяких відповідних заяв про звільнення, не надавала згоди на переведення на іншу роботу, її взагалі не було попереджено про наступні зміни істотних умов праці, їй не надавали пояснень щодо причин та мотивів «тимчасового» переведення на іншу роботу, яке могло бути проведено тільки за її згодою.

Посилаючись на зазначені обставини та уточнивши позовні вимоги просила:

визнати неправомірним та скасувати наказ виконуючої обов`язки директора КНП «Липоводолинська лікарня» від 31 березня 2023 року № 35к/тр «Про звільнення»; поновити її на посаді молодшої медичної сестри санітарки-прибиральниці поліклінічного відділення КНП «Липоводолинська лікарня», допустивши негайне виконання рішення;

стягнути з відповідача на її користь 15078,60 грн. середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та 10000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 31 травня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано неправомірним та скасовано наказ виконуючої обов`язки директора КНП «Липоводолинська лікарня» від 31 березня 2023 року №35-к/тр «Про звільнення».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді молодшої медичної сестри санітарки-прибиральниці поліклінічного відділення КНП «Липоводолинська лікарня».

Стягнуто з КНП «Липоводолинська лікарня» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 13523,07 грн. із проведенням відрахування всіх обов`язкових податків і зборів.

Стягнуто з КНП «Липоводолинська лікарня» на користь держави 2039,74 грн. в рахунок оплати судового збору.

Стягнуто з КНП «Липоводолинська лікарня» на користь ОСОБА_1 7000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді молодшої медичної сестри санітарки-прибиральниці поліклінічного відділення КНП «Липоводолинська лікарня».

В апеляційній скарзі КНП «Липоводолинська лікарня», невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вказує, що суд першої інстанції помилково ототожнив зміну істотних умов праці з тимчасовим переведенням на іншу роботу та застосував не ту норму матеріального права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Також вказує, що позивач, отримавши рішення про поновлення на роботі, написала заяву про звільнення за власним бажанням, яка була задоволена.

Від позивача відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідача адвоката Шульги О.С., Ткаченко Я.О., представника позивача адвоката Воронець Н.Б., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем у наступні періоди: з 16 лютого 1993 по 08 серпня 1995 року на посаді санітарки-буфетчиці неврологічного відділення; з 15 серпня 1995 року прийнята на посаду санітарки-буфетчиці неврологічного відділення; 04 червня 1996 року переведена на посаду палатної санітарки неврологічного відділення Липоводолинської районної лікарні, 10 вересня 1998 року звільнена з займаної посади; 17 лютого 2000 року прийнята тимчасово на посаду санітарки-буфетчиці дитячого відділення; 11 червня 2001 року переведена на посаду палатної санітарки дитячого відділення; 01 липня 2012 року переведена на посаду молодшої медичної сестри прибиральниці (палатної) педіатричного відділення; 21 вересня 2020 року її було переведено на посаду молодшої медичної сестри санітарки-прибиральниці терапевтичної відділення; 01 грудня 2020 року її було переведено на посаду молодшої медичної сестри санітарки-прибиральниці поліклінічного відділення (а.с. 6-8).

З доповідної записки завідуючого терапевтичного відділення ОСОБА_2 від 30 березня 2023 року вбачається, що з 01 до 30 квітня 2023 року очолюване ним відділення потребує 1 посаду молодшої сестри санітарки-прибиральниці, висловлене прохання про переведення відповідного працівника (а.с. 35).

Наказом КНП «Липоводолинська лікарня» № 33-к/тр від 30 березня 2023 року, ОСОБА_1 , молодшу медичну сестру санітарку-прибиральницю поліклінічного відділення, переведено на 1,0 посади молодшої медичної сестри санітарки-прибиральниці терапевтичного відділення у зв`язку з виробничою необхідністю з 01 по 30 квітня 2023 року. Наказ містить відмітку про відмову ОСОБА_1 від переведення та підписання наказу (а.с. 9, 36).

Наказом КНП «Липоводолинська лікарня» № 35-к/тр від 31 березня 2023 року звільнено ОСОБА_1 , молодшу медичну сестру санітарку-прибиральницю поліклінічного відділення з 31 березня 2023 року у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці, п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Наказ містить напис про незгоду з ним ОСОБА_1 (а.с. 38).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що фактично мало місце тимчасове переведення позивача на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором на підставі ст.33 КЗпП України , а не переведення на іншу роботу, зміну істотних умов праці, що відбувається на постійній основі і передбачено положеннями ст.32 КЗпП України.

При цьому, суд вважав, що наказ відповідача №33-к/тр від 30 березня 2023 року про переведення не може вважатися законним, оскільки прийнятий без урахування положень ст. 33 КЗпП України, тобто за відсутності доказів того, що тимчасове переведення позивача було зумовлено необхідністю відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей. Як наслідок, незаконним є наказ від 31 березня 2023 року №35-к/тр, яким було звільнено позивача, оскільки, не відбулося у позивача зміни істотних умов праці, були відсутні підстави для звільнення позивача на підставі п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Проте, з такими висновками місцевого суду колегія суддів апеляційного суду погодитись не може, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 141 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Відповідно до ч.3 ст. 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

При цьому, відповідно до Закону № 2136-IX від 15.03.2022 у період дії воєнного стану норми ч.3 ст. 32 щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються.

Згідно з ч.4 ст. 32 КЗпП України, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п.6 ст. 36 цього Кодексу.

Пунктом 6 ч.1 ст. 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Згідно роз`яснень, наданих судам у пункті 10 постанови Пленуму Верховного України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року, припинення трудового договору за п.6 ст. 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо).

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 травня 2020 року в справі № 761/11887/15-ц від 23 березня 2016 року № 6-2748цс15, звільнення працівника на підставі п. 6 ч.1 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із його відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору є окремою самостійною підставою для припинення трудового договору, яка обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору. Підставою для звільнення працівника за п. 6 ч.1 ст. 36 КЗпП України є його відмова від продовження роботи в нових умовах праці.

При зміні істотних умов праці, посада, яку обіймає працівник, залишається у штатному розписі, але змінюються умови трудового договору - система та розмір оплати праці, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад без зміни трудової функції, тощо, тобто змін, які ведуть до звуження чи розширення трудової функції працівника за укладеним з ним трудовим договором, дія якого продовжується.

При розгляді справи, судом першої інстанції було залишено поза увагою те, що для позивачки посада за наслідками переведення не могла бути новою та не обумовленою умовами трудового договору, так як запропонована робота зводилась саме до прибирання службових приміщень та інших функціональних обов`язків, притаманних молодшому медичному персоналу - санітаркам прибиральницям. У даному випадку робота за наслідками майбутнього переведення не являлась іншою чи не обумовленою трудовим договором. Вона є і залишається тією ж самою, відповідає кваліфікації та посаді працівника, але з іншими умовами праці, такими як змінним графіком, тривалістю, нічними чергуваннями, тощо.

Судом фактично було ототожнено зміну істотних умов праці з тимчасовим переведенням на іншу роботу, що суперечить висновкам Верховного Суду в аналогічному спорі у справі № 607/14453/20, постанова від 26.08.2021 року.

Стаття 32 КЗпП України трактує поняття «переміщення» у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Вона передбачає у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором, зміну: робочого місця (тобто місця безпосереднього виконання роботи); структурного підрозділу у тій самій місцевості; роботи на іншому механізмі або агрегаті.

Переміщення може здійснюватися тільки за умови, що не змінюється жодна з істотних умов трудового договору працівника.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 01 листопада 2017 року у справі № 6-1471 цс 17.

Виходячи зі змісту ч.3 ст. 32 КЗпП України, зміна істотних умов праці включає зміну системи та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших. Перелік істотних умов праці не є вичерпним.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п. 6 ст. 36 цього Кодексу (ч.4 ст. 32 КЗпП України)»

Саме з дотриманням цих вимог та порядку діяв відповідач, при цьому, він приймав заходи до отримання згоди (чи незгоди) працівника на продовження роботи із зміненими істотними умова праці, однак такі дії відповідача узагалі не знайшли своєї оцінки під час розгляду справи і були залишені поза увагою суду.

Суд вказав на необґрунтованість посилання відповідача на ст. 32 КЗпП України, оскільки цією статтею регулюються інші відносини між роботодавцем та працівником, зокрема пов`язані з переведенням працівника, зміною істотних умов праці, тощо, що відбувається на постійній основі, тобто назавжди, а в даному випадку, на думку суду, було ініційовано тимчасове переведення працівника, не було зміни істотних умов праці.

При цьому, суд залишив поза увагою вимоги Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким і керувався відповідач під час отримання згоди чи відмови позивача від переведення.

Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що відповідач довів, що для позивача істотні умови праці змінювались, а тимчасовий характер наказу про переведення був зумовлений необхідністю, яка змінюється в умовах сьогодення, а не наміром тимчасового переведення медичного працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення позивача на роботі та, відповідно, безпідставно стягнув з відповідача середній заробіток за час її вимушеного прогулу і витрати на правову допомогу.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції, через неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, на підставі п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору в усіх інстанціях, сплачений відповідачем судовий збір за апеляційний перегляд справи підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у розмірі 3220 грн 80 коп.

Керуючись ст. ст. 367 - 369, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Липоводолинська лікарня» Липоводолинської селищної ради Сумської області задовольнити.

Скасувати рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 31 травня 2023 року та прийняти постанову.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Липоводолинська лікарня» Липоводолинської селищної ради Сумської області про визнання неправомірним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та витрат на професійну правничу допомогу.

Судовий збір за апеляційний перегляд справи у розмірі 3220 грн 80 коп. компенсувати Комунальному некомерційному підприємству «Липоводолинська лікарня» Липоводолинської селищної ради Сумської області за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий - В. І. Криворотенко

Судді: Ю. О. Філонова

О. І. Собина