ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 581/400/23
провадження № 61-14375св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - комунальне некомерційне підприємство «Липоводолинська лікарня» Липоводолинської селищної ради Сумської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів:
Криворотенка В. І., Філонової Ю. О., Собини О. І., від 07 вересня 2023 року.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до КНП «Липоводолинська лікарня» Липоводолинської селищної ради Сумської області про визнання дій неправомірними, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що 16 лютого 1993 року вона була прийнята на роботу до Липоводолинської районної лікарні на посаду санітарки-буфетчиці неврологічного відділення, надалі працювала на різних посадах.
3. У зв`язку з реорганізацією Липоводолинської центральної районної лікарні у комунальне некомерційне підприємство «Липоводолинська центральна районна лікарня» Липоводолинської районної ради (перейменована на
КНП «Липоводолинська лікарня» Липоводолинської селищної ради Сумської області) 01 грудня 2020 року її було переведено на посаду молодшої медичної сестри санітарки-прибиральниці поліклінічного відділення лікарні.
4. 30 березня 2023 року на роботі її було ознайомлено з наказом виконуючої обов`язки директора КНП «Липоводолинська лікарня» про кадрові питання, згідно з яким було вирішено перевести її з посади молодшої медичної сестри санітарки-прибиральниці поліклінічного відділення на посаду молодшої медичної сестри санітарки-прибиральниці терапевтичного відділення, у зв`язку з виробничою необхідністю.
5. Від запропонованого переведення вона відмовилася та 31 березня
2023 року їй було вручено копію наказу про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
6. Зазначала, що вона не подавала ніяких заяв про звільнення, не надавала згоди на переведення на іншу роботу, її взагалі не було попереджено про наступні зміни істотних умов праці, їй не надавали пояснень щодо причин та мотивів «тимчасового» переведення на іншу роботу, яке могло бути проведено тільки за її згодою.
7. Вважала звільнення з роботи незаконним та неправомірним, оскільки були порушені її трудові права, погіршене її становище як найманого працівника.
8. З огляду на зазначене та враховуючи уточнення позовних вимог,
ОСОБА_1 просила суд: визнати неправомірним та скасувати наказ виконуючої обов`язки директора КНП «Липоводолинська лікарня» від 31 березня 2023 року № 35к/тр «Про звільнення»; поновити її на посаді молодшої медичної сестри санітарки-прибиральниці поліклінічного відділення КНП «Липоводолинська лікарня», допустивши негайне виконання рішення; стягнути з відповідача на її користь 15 078,60 грн середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.
Стислий виклад позиції відповідача
9. КНП «Липоводолинська лікарня» Липоводолинської селищної ради Сумської області заперечувало проти задоволення позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість. Відповідач посилався на те, що у зв`язку з суттєвим навантаженням на лікувальний заклад через дислокацію військовослужбовців на території обслуговування дійсно виникла необхідність термінового тимчасового доукомплектування терапевтичного відділення молодшим медичним персоналом для повноцінного обслуговування пацієнтів. Про запровадження таких змін позивачка повідомляласьспочатку усно, а потім і шляхом ознайомлення з наказом про переведення під підпис. Крім того, зосереджувало увагу на тому, що позивачка вже працювала на посаді молодшої медичної сестри санітарки-прибиральниці терапевтичного відділення
КНП «Липоводолинська лікарня», зокрема, з 21 вересня 2020 року по 01 грудня 2020 року.
10. Додатково зауважувало про помилковість наведених позивачкою розрахунків, оскільки у заробітну плату за березень 2023 року враховано компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 212,89 грн, вихідну допомогу в розмірі 7 185,36 грн. Середня заробітна плата ОСОБА_1 за березень
2023 рік становить 6 534,55 грн.
Основний зміст та мотиви судових рішення суду першої інстанції
11. Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області
у складі судді Кульмінського О. В. від 31 травня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволеночастково.
12. Визнано неправомірним та скасовано наказ виконуючої обов`язки директора КП «Липоводолинська лікарня» Липоводолинської селищної ради Сумської області від 31 березня 2023 року № 35-к/тр «Про звільнення».
13. Поновлено ОСОБА_1 на посаді молодшої медичної сестри санітарки-прибиральниці поліклінічного відділення КНП «Липоводолинська лікарня» Липоводолинської селищної ради Сумської області.
14. Стягнуто з КНП «Липоводолинська лікарня» Липоводолинської селищної ради Сумської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 13 523,07 грн із проведенням відрахування всіх обов`язкових податків і зборів.
15. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
16. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді молодшої медичної сестри санітарки-прибиральниці поліклінічного відділення КНП «Липоводолинська лікарня» Липоводолинської селищної ради Сумської області.
17. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зміст наказу про переведення позивачки свідчить про його тимчасовий характер, а тому не може свідчити про зміну істотних умов праці, що передбачено статтею 32 КЗпП України. З огляду на відсутністьдоказів того, що тимчасове переведення позивачки було зумовлено необхідністю відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, звільнення позивачки на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України не може вважатися законним.
Основний зміст та мотиви судового рішення апеляційного суду
18. Постановою Сумського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року апеляційну скаргу КНП «Липоводолинська лікарня» Липоводолинської селищної ради Сумської області задоволено. Рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 31 травня 2023 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
19. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована помилковістю висновків суду першої інстанції щодо незаконності звільнення позивачки з роботи. Зазначено, що судом першої інстанції не враховано, що робота за наслідками майбутнього переведення не являласьдля ОСОБА_1 іншою чи не обумовленою трудовим договором. Вона є і залишається тією ж самою, відповідає кваліфікації та посаді працівника, але з іншими умовами праці, такими як змінний графік, нічні чергування. Для позивачки істотні умови праці змінювалися, а тимчасовий характер наказу про переведення був зумовлений необхідністю, яка виникає в умовах сьогодення, а не наміром тимчасового переведення медичного працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором.
Узагальнені доводи касаційної скарги
20. 04 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Сумського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року та залишити в силі рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 31 травня 2023 року.
21. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановіВеликої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 582/1001/15 та у постановах Верховного Суду від23 січня 2018 рокуу справі № 273/212/16,
від23 січня 2019 рокуу справі № 520/211/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі
№ 235/3148/17-ц, від 04 грудня 2019 рокуу справі № 215/4812/17, від 11 вересня 2020 року у справі № 215/2330/19, від 23 листопада 2020 року у справі
№ 333/5567/19, від 23 грудня 2020 рокуу справі № 447/334/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
22. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не врахував тимчасовий характер її переведення на посаду молодшої медичної сестри санітарки-прибиральниці терапевтичного відділення, а також відсутність підтвердження, що таке переведення зумовлено необхідністю відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, чи інших обставин, які ставлять або можуть ставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей.
23. Акцентує увагу на проведенні роботодавцем переведення працівника з порушенням положень статті 33 КЗпП України, що свідчить про законність її відмови від такого переведення.
24. Вважає правильними висновки суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах мало місце саме її переведення, а не переміщення.
25. Зауважує, що відповідач не довів наявності змін в організації виробництва і праці лікарні, які слугували б підставою для зміни істотних умов праці, зокрема зміну режиму роботи. Такі зміни були необґрунтовано запроваджені роботодавцем лише відносно неї та не стосувалися інших працівників.
26. Зосереджує увагу на тому, що хоч запропонована робота і відповідала її посаді, але включала інші умови праці, такі як змінний графік, нічні чергування, які вона з огляду на необхідність здійснення догляду за хворим батьком не могла виконувати. З огляду на наведене, вважає, що роботодавець поставив перед нею такі умови праці, які стали штучною причиною її подальшого звільнення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
27. Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 581/400/23, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
28. 02 листопада 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
29. Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
30. 08 листопада 2023 року КНП «Липоводолинська лікарня» Липоводолинської селищної ради Сумської області через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просило суд відмовити у її задоволенні.
31. Відзив обґрунтований посиланням на те, що судом апеляційної інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи та застосовано норми матеріального права. Зауважує, що позивачка у касаційній скарзі визнає факт, що запропонована їй робота залишилася тією самою, в межах її компетенції, однак змінилися істотні умови праці. Зазначене і слугувало підставою для її попередження, яке було проведено з урахуванням вимог Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
32. Зосереджує увагу також на недобросовісній поведінці заявниці, не повідомлення роботодавцю при винесення оскаржуваного наказу про звільнення, а також судам попередніх інстанцій обставин неможливості виконання запропонованої їй роботи. Наведену у касаційній скарзі практику Верховного Суду вважає нерелевантною спірним правовідносинам.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
33. ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем у наступні періоди: з 16 лютого 1993 по 08 серпня 1995 року на посаді санітарки-буфетчиці неврологічного відділення; з 15 серпня 1995 року прийнята на посаду санітарки-буфетчиці неврологічного відділення; 04 червня 1996 року переведена на посаду палатної санітарки неврологічного відділення Липоводолинської районної лікарні, 10 вересня 1998 року звільнена з займаної посади; 17 лютого 2000 року прийнята тимчасово на посаду санітарки-буфетчиці дитячого відділення; 11 червня 2001 року переведена на посаду палатної санітарки дитячого відділення; 01 липня 2012 року переведена на посаду молодшої медичної сестри прибиральниці (палатної) педіатричного відділення; 21 вересня 2020 року її було переведено на посаду молодшої медичної сестри санітарки-прибиральниці терапевтичної відділення; 01 грудня 2020 року її було переведено на посаду молодшої медичної сестри санітарки-прибиральниці поліклінічного відділення.
34. З доповідної записки завідуючого терапевтичного відділення
Бадіона О. М. від 30 березня 2023 року слідує, що з 01 до 30 квітня 2023 року очолюване ним відділення потребує одну посаду молодшої сестри санітарки-прибиральниці, висловлено прохання про переведення відповідного працівника.
35. Наказом КНП «Липоводолинська лікарня» № 33-к/тр від 30 березня
2023 року ОСОБА_1 , молодшу медичну сестру санітарку-прибиральницю поліклінічного відділення, переведено на 1,0 посади молодшої медичної сестри санітарки-прибиральниці терапевтичного відділення у зв`язку з виробничою необхідністю з 01 по 30 квітня 2023 року. Наказ містить відмітку про відмову ОСОБА_1 від переведення та підписання наказу. Наказ зачитано вголос.
36. Наказом КНП «Липоводолинська лікарня» № 35-к/тр від 31 березня
2023 року звільнено ОСОБА_1 , молодшу медичну сестру санітарку-прибиральницю поліклінічного відділення з 31 березня 2023 року у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці, пункт 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
37. Наказ про звільнення містить напис про незгоду з ним ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
38. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
39. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
40. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
41. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
42. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частини перша та шоста статті 43 Конституції України).
43. Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
44. Працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством (стаття 30 КЗпП України).
45. Статтею 31 КЗпП України встановлено, що роботодавець не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.
46. Згідно з положеннями частин першої-третьої статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
47. Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або обладнанні у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Роботодавець не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров`я.
48. У зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
49. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
50. Отже, переведення відрізняється від переміщення тим, що в разі переведення працівнику доручається або інша робота, або та ж сама, але на іншому підприємстві, або робота на цьому ж підприємстві, але в іншій місцевості. У той же час при переміщенні працівник продовжує виконувати ту ж роботу, на тому самому підприємстві і в тій же місцевості (в тому ж населеному пункті), однак на іншому робочому місці.
51. Підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці (пункт 6 частина перша статті 36 КЗпП України).
52. Проведення власником заходів щодо зміни організації виробництва і
праці є виключним повноваження власника. Разом із цим, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо доведена наявність змін в організації виробництва і праці.
53. Перелік умов праці, які можна вважати істотними, наведено у статті 32 КЗпП України, до їх переліку, зокрема, належать: система та розмір оплати праці, пільги, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад. Наведений перелік не є вичерпним, оскільки істотними можуть вважатися й інші умови праці.
54. Зміна істотних умов праці відбувається за тією самою посадою, у тій самій установі, де працівник працював до такої зміни. Про визначену частиною третьою статті 32 КЗпП України зміну істотних умов праці та, відповідно, припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України можливо стверджувати тоді, коли посада працівника не скорочується, а лише змінюються істотні умови праці за цією посадою. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у справі № 215/2330/19, від 11 травня 2021 року у справі № 317/182/19-ц, від 14 вересня 2022 року у справі № 317/181/19.
55. Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 43, 44 Конституції України.
56. У період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов (частина друга статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»).
57. Встановивши, що у зв`язку із виробничою необхідністю, пов`язаною зі збільшенням кількості пацієнтів у лікарні в умовах воєнного стану, виникла потреба у переміщенні молодшої медичної сестри санітарки-прибиральниці з поліклінічного відділення до терапевтичного відділення, відповідність такої роботи спеціальності, кваліфікації та посаді позивачки, обумовленої трудовим договором, суд апеляційної інстанції дійшов загалом правильного висновку, що у спірних правовідносинах мало місце переміщення працівника зі зміною істотних умов праці, зокрема режиму роботи.
58. У цьому контексті заслуговує на увагу, що ОСОБА_1 уже працювала на посаді молодшої медичної сестри санітарки-прибиральницітерапевтичного відділення та у касаційній скарзі визнає факт відповідності запропонованої відповідачем роботи її посаді, зосереджуючи увагу лише на інших умовах праці (режим роботи: змінний графік та наявність нічних чергувань).
59. Ураховуючи наведене, а також встановлений факт відмови позивачки від продовження роботи у нових умовах праці фактично на тій же посаді, але у іншому структурному підрозділі у тій же місцевості, з виконанням аналогічних трудових функцій, висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову є законним та обґрунтованим.
60. Доводи касаційної скарги щодо обґрунтування наявності підстав для визнання звільнення незаконним, відсутності доказів наявності змін в організації виробництва і праці в лікарні, які слугували б підставою для зміни істотних умов праці, а також запровадження таких змін лише відносно позивачки, є необґрунтованими.
61. Відповідач вправі впроваджувати зміни в організації виробництва і праці як в цілому по підприємству, так і в окремих підрозділах, або по відношенню до окремих працівників, які вважає за доцільне для покращення ефективності своєї діяльності (постанова Верховного Суду від 22 травня 2023 року у справі № 212/2542/22).
62. З урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин, які слугували підставою для винесення відповідачем наказу про переміщення позивачки в інший структурний підрозділ, з огляду на загальновідомі обставини збільшення навантаження на систему охорони здоров`я у зв`язку з воєнними діями, які відбуваються на території України, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність у відповідача виробничої необхідності у зміні істотних умов праці (режиму роботи) на посаді молодшої медичної сестри санітарки-прибиральниці. Необхідність приведення функцій та задач структурних підрозділів у відповідність до фактичних завдань медичного закладу, який працює в умовах воєнного стану, беззаперечно свідчить про обґрунтованість дій відповідача щодо переміщення молодшого медичного персоналу у межах структурних підрозділів у тій же місцевості з урахуванням спеціальності, кваліфікації та посади.
63. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
64. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
65. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
66. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
67. Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормою права, яка підлягає застосуванню, встановив фактичні обставини справи, які необхідні для правильного вирішення спору, надав належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, та дійшов загалом правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
68. Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів.
69. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
70. Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та наданої правової оцінки доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
71. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
72. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Сумського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 06.12.2023 |
Оприлюднено | 12.12.2023 |
Номер документу | 115476438 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них про поновлення на роботі, з них |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Синельников Євген Володимирович
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Синельников Євген Володимирович
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Синельников Євген Володимирович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні