Рішення

від 30.08.2023 по справі 917/1582/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.08.2023 Справа № 917/1582/22

Господарський суд Полтавської області у складі судді Мацко О.С., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «СК-Авто-Рент», 02092, м. Київ, вул. Алма-Атинська, 99/2, оф. 423, код ЄДРПОУ 41100590,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Криптоінвест», 10030, м. Житомир, вул. Київська, 74, код ЄДРПОУ 41938807,

про визнання права власності та скасування запису про право власності,

третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк», 02660, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 15, код ЄДРПОУ 19019775,

Секретар судового засідання Токар А.В.

Представники сторін:

Від позивач: відсутній;

Від відповідача: Слуцька Н.С. (в режимі відеоконфернції);

Від третьої особи: відсутній.

Суть спору:

Розглядається позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «СК-Авто-Рент» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Криптоінвест» про визнання права власності на нежитлові приміщення за адресою: м. Полтава, вул. Рози Люксембург (Раїси Кириченко), буд. 7 загальною площею 94,8 кв.м., розташовані в будинку за планом земельної ділянки «А-5», за Товариством з обмеженою відповідальністю «СК-Авто-Рент» та скасування запису про право власності 25161857 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Криптоінвест» та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 40025427 від 06.03.2018 р. на вказані нежитлові приміщення.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 12.01.2023 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження.

Також вказаною ухвалою залучено Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» (код ЄДРПОУ 19019775) до участі у справі третьою особою без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача

17.05.2023 року судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.06.2023 р. на 11:00.

Ухвалою суду від 20.06.2023 року оголошено перерву в судовому засіданні до 30.08.2023 р. до 09:00.

Аргументи учасників справи:

ТОВ «СК-Авто-Рент» у позовній заяві стверджує, що згідно з договором № 75 від 04.09.2019 р. позивач придбав у ПАТ «Український професійний банк» всі майнові права на нежитлові приміщення за адресою: м. Полтава, вул. Рози Люксембург (Раїси Кириченко), буд. 7 загальною площею 94,8 кв.м., розташовані в будинку за планом земельної ділянки «А-5», в тому числі право на пред`явлення позову про визнання права власності Покупця, якщо це право оспорюються або не визнається іншою особою. У зв"язку з тим, що дане майно на цей час зареєстроване за відповідачем, який володіє та користується ним, ТОВ "СК-Авто-Рент" просить визнати за позивачем право власності на вказане нерухоме майно, а також скасувати запис про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Криптоінвест» на вказане майно та рішення про державну реєстрацію прав на зазначені нежитлові приміщення.

30.01.2023 року до суду надійшло повідомлення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 132-60-5/23 від 24.01.2023 р. (вх. 1123), у якому Фонд вказав, що під час ліквідації ПАТ «Український професійний банк» повноваження останнього здійснюватимуться безпосередньо Фондом до моменту внесення запису про державну реєстрацію припинення ПАТ «Український професійний банк» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Також у вказаному повідомленні Фонд стверджує, що 04.09.2019 р. до ТОВ «СК-Авто-Рент» перейшло право ПАТ «Український професійний банк» на подальшу боротьбу за актив шляхом застосування передбачених законодавством судових та позасудових способів захисту прав та інтересів, в тому числі і право щодо пред`явлення позову про визнання права власності Покупця, якщо це право оспорюються або не визнається іншою особою, з подальшою реєстрацією права власності за ТОВ «СК-Авто-Рент», та просить врахувати дані обставини при прийнятті рішення у даній справі.

Відповідач у відзиві б/н від 22.03.2023 р., вх. № 3665 від 22.03.2023 р. вказує, що за договором № 75 від 04.09.2019 р. під виглядом відчуження майнових прав щодо нерухомого майна фактично мав місце продаж права на звернення до суду з позовом про визнання права, витребування майна, визнання недійсним правочину тощо, при тому, що з урахуванням змісту або характеру майнових прав за частиною 2 статті 656 Цивільного кодексу України зазначені способи судового захисту цивільних прав не можуть бути предметом договору купівлі-продажу майнових прав.

Крім того, ТОВ «Криптоінвест» зазначає, що в матеріалах справи відсутні відомості про те, що за ТОВ «СК-Авто-Рент» реєструвалися будь-які майнові права щодо спірного нерухомого майна, а також стверджує про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про скасування запису про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Криптоінвест» на вказане майно та рішення про державну реєстрацію прав на зазначені нежитлові приміщення, посилаючись на те, що відповідач жодним чином не порушує права та законні інтереси ТОВ «СК-Авто-Рент».

Також відповідач просить, у разі якщо суд дійде висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «СК-Авто-Рент», застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позову.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Позивач представництво в судові засідання не забезпечив, звертався до суду з клопотаннями по розгляд справи у підготовчому провадженні і при розгляді по суті без участі його предстаника. Дані клопотання судом задоволені.

Виклад обставин справи, встановлених судом:

28.05.2015 року між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна № 1615 (а.с. 25-26).

Згідно з п.п. 1.1-1.3 вказаного договору Продавець (ПАТ «Український професійний банк») передав належне йому на праві власності нежиле приміщення у власність Покупцю ( ОСОБА_1 ), а Покупець приймає нежиле приміщення і сплачує за це обговорену даним договором грошову суму.

Предметом цього Договору є нежитлові приміщення, що розташовані в будинку за планом земельної ділянки «А-5», та знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (сім).

Опис об`єкта: приміщення цегляне, загальною площею 94,80 кв.м.

Вказане нерухоме майно належить Продавцю на праві особистої приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідченого 24 травня 2007 року Бойко Л.Л., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №4600, зареєстрованого в Державному Реєстрі правочинів 24 травня 2007 року, що підтверджується витягом № 4031856 від 24 травня 2007 року, зареєстрованого Колективним підприємством «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» помер запису: 233 в книзі: 2, що підтверджується витягом від 28 серпня 2007 року за № 15730845.

У грудні 2017 року ПАТ «Український професійний банк» звернулось до Октябрського районного суду м. Полтави із позовом про визнання недійсним нікчемного правочину договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між банком та ОСОБА_1 28 травня 2015 року та застосування наслідків недійсності правочину шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно, яким є нежитлові приміщення площею 94,80 кв.м. по АДРЕСА_1 та визнання за банком права власності на вищевказане майно.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21 червня 2018 року у справі № 554/9710/17 у задоволенні позовних вимог ПАТ «Український професійний банк» відмовлено.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 21.01.2019 р. у справі № 554/9710/17 рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21.06.2018 р. скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до ОСОБА_1 про визнання нікчемного правочину недійсним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину задоволено частково. Визнано недійсним нікчемний правочин договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений між Публічним акціонерним товариством «Український Професійний банк» та ОСОБА_1 , нотаріально посвідчений 28 травня 2015 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою Оленою Ярославівною за реєстровим № 1615. У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» про скасування рішення про державну реєстрацію права власності та визнання права власності на нерухоме майно відмовлено.

27.01.2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду прийнято постанову, якою рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 червня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 січня 2019 року у частині вирішення позову про визнання недійсним договору скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення. У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» про визнання недійсним нікчемного правочину договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28 травня 2015 року відмовлено. Застосовано наслідки недійсності нікчемного правочину договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та ОСОБА_1 28 травня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О. Я., за реєстровим № 1615, повернуто у власність Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» нерухоме майно, яким є нежитлові приміщення, що розташовані у будинку за планом земельної ділянки «А-5», загальною площею 94,80 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , скасовано рішення про державну реєстрацію права власності за Смаглієм Дмитром Петровичем на нерухоме майно, яким є нежитлові приміщення, що розташовані у будинку за планом земельної ділянки «А-5», загальною площею 94,80 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 9846802, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 травня 2015 року, індексний номер 21681012).

04.09.2019 року між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СК-Авто-Рент» за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № UA-EA-2019-07-24-000301-b від 14.08.2019 р., було укладено договір купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, № 75 (а.с. 5-6).

Згідно з п. 1.1 вказаного договору Продавець (ПАТ «Український професійний банк») в порядку та на умовах, визначених цим договором, передав у власність Покупцеві (ТОВ «СК-Авто-Рент»), а Покупець прийняв у власність майнові права, які є відмінними від права власності та які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому щодо нерухомого майна: нежитлові приміщення, що розташовані в будинку за планом земельної ділянки «А-5» загальною площею 94.80 кв.м., та знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 637434953101, право власності яке було набуте Продавцем на підставі Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідченого « 24» травня 2007 року Бойко Л.Л.. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 4600 та припинено на підставі нікчемного Договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого « 28» травня 2015 року Смоляніновою О.Я., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 1615. Факт нікчемності правочину, згідно з яким Банк втратив право власності на об`єкт нерухомості, підтверджено постановою Полтавського апеляційного суду від « 21» січня 2019 року, ухваленою по справі № 554/9710/17 (номер провадження 22-ц/814/136/19).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки 259191563 від 31.05.2021 р., а.с. 21-22) 06.03.2018 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Марченко Н.А. було зареєстровано рішення про передачу ОСОБА_1 нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 94,8 кв.м., розташованих в будинку за планом земельної ділянки «А-5», до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Криптоінвест» згідно з Актами прийому-передачі нерухомого майна № 510, 511 від 13.02.2018 р. та № 544, 545 від 14.02.2018 р. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 40025427 від 06.03.2018 р., номер запису про право власності/довірчої власності: 25161857).

Посилаючись на те, що ТОВ «СК-Авто-Рент» 04.09.2019 року законно придбало майнові права на нежитлові приміщення за адресою: м. Полтава, вул. Рози Люксембург (Раїси Кириченко), буд. 7 загальною площею 94,8 кв.м., розташовані в будинку за планом земельної ділянки «А-5», у ПАТ «Український професійний банк», позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання права власності на зазначені нежитлові приміщення за Товариством з обмеженою відповідальністю «СК-Авто-Рент» та скасування запису про право власності 25161857 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Криптоінвест» та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 40025427 від 06.03.2018 р. на вказані нежитлові приміщення.

Перелік доказів, якими позивач обґрунтовує наявність обставин, що є предметом доказування у даній справі: договір купівлі-продажу нерухомого майна № 1615 від 28.05.2015 р., рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21.06.2018 р., постанова Полтавського апеляційного суду від 21.01.2019 р. та постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2021 р. у справі № 554/9710/17, договір купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, № 75 від 04.09.2019 р. та ін.

Оцінка аргументів учасників справи з посиланням на норми права, якими керувався суд:

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положенням частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Відповідно до статті 177 та пункту 1 частини 1 статті 181 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. До нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Статтею 190 ЦК України передбачено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Згідно з абзацом 3 частини 2 статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Відповідно до частин 2, 3 статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Законодавство не містить чіткого і повного переліку майнових прав.

Згідно з частиною 1 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Частиною 1 статті 424 ЦК України передбачено, що майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об`єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом;

Особливістю права вимоги як різновиду майнових прав є його подвійна правова природа: з одного боку, це суб`єктивне право кредитора, яке виникає у зобов`язанні між кредитором і боржником. Це право кредитора вимагати і отримати від боржника виконання обов`язку в межах основного зобов`язання; з іншого боку, це право, яке виступає предметом похідного (вторинного) зобов`язання (щодо переходу права вимоги від первісного кредитора до нового кредитора) або об`єктом, який передається новому кредитору, що, в свою чергу, супроводжується заміною сторін у зобов`язанні.

Таким чином, аналіз вищевказаних норм законодавства дає підстави вважати майновими: 1) речові права, в тому числі речові права на чуже майно; 2) майнові права інтелектуальної власності; 3) майнові корпоративні права; 4) зобов`язальні права (права вимоги майнового характеру); 5) інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо).

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Позов про визнання права власності у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України, пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами. Об`єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності є оспорення або невизнання наявного права, а не намір набути таке право за рішенням суду.

Позивач у позові про визнання права власності особа, яка вже є власником, а відповідач будь-яка особа, яка має сумнів у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

Дана позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 р. у справі № 910/11702/18, що відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України має враховуватись судами при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Таким чином, на підтвердження наявності у позивача суб`єктивного матеріального права на визнання права власності позивач повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно.

Водночас, як зазначено вище, предметом купівлі-продажу за договором № 75 від 04.09.2019 р. визначено майнові права, які є відмінними від права власності та які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому щодо нерухомого майна.

Відповідно до п. 1.1 договору № 75 від 04.09.2019 р. до майнових прав належить:

- визнання права власності на нерухоме майно;

- визнання правочину щодо припинення права власності Продавця недійсним та застосування наслідків;

- недійсності нікчемного правочину;

- припинення дії третіх осіб, яка порушує право власності;

- відновлення становища, яке існувало до порушення прав Продавця;

- відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

- визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб;

- та інші майнові права, які пов`язані із виникненням та припиненням права власності Продавця на нерухоме майно, зокрема, але не виключно:

- витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину;

- оскарження у судовому порядку недійсності правочину за яким Продавцем було набуто право власності на нерухоме майно;

- звернення до державних органів, установ та організацій всіх форм власності в межах прав та повноважень, на підставі майнових прав, які передбачені законодавством та Укладеними договорами, включаючи, але не обмежуючись органів нотаріату, Міністерства юстиції та його територіальних органів, суб`єктів державної реєстрації прав, державних реєстраторів;

- набуття у власність нерухомого майна, а також інші права, що випливають з майнових прав щодо нерухомого майна, в тому числі ті, які виникнуть в майбутньому у зв`язку із встановленням обставин неправомірності припинення права власності Продавця на нерухоме майно, або скасуванням рішень судів про недійсність правочинів на підставі яких Продавець набув право власності;

- отримання грошових коштів/відшкодування вартості нерухомого майна за наслідками недійсності/нікчемності правочинів на підставі яких право власності на нерухоме майно було набуто Продавцем;

- інші права, що пов`язані або випливають із правочинів, на підставі яких виникло/існувало право власності Продавця на нерухоме майно;

- пред`явлення позову, у тому числі про визнання права власності Покупця, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, з подальшою реєстрацією права власності за Покупцем,

надалі за текстом «Майнові права».

Крім того, у п. 2.2 договору визначено, що Покупець підписанням цього Договору підтверджує, що він розуміє (усвідомлює) характер Майнових прав, що переходять до Покупця за цим Договором, повідомлений про всі права третіх осіб, які виникають з Майнових прав, усвідомлює, погоджується та приймає усі ризики, пов`язані із таким переходом, у тому числі ризики того, що Покупець у майбутньому не зможе отримати жодних коштів або майна за Майновими правами.

Отже, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «СК-Авто-Рент» на нежитлові приміщення за адресою: м. Полтава, вул. Рози Люксембург (Раїси Кириченко), буд. 7 загальною площею 94,8 кв.м., розташовані в будинку за планом земельної ділянки «А-5», та, відповідно, факт оспорення або невизнання відповідачем такого права.

Також згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Таким чином, як речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, так і майнові права, відмінні від права власності на нерухоме майно, є правами, нерозривно пов`язаними з нерухомим майном, а тому такі права підлягають державній реєстрації та виникають з моменту відповідної реєстрації.

Протилежне тлумачення норм права щодо обов`язкової реєстрації речових прав на нерухоме майно призведе до ризиків хаотичної та неконтрольованої купівлі-продажу майнових прав щодо об`єктів нерухомого майна без реальної можливості добросовісних учасників цивільного обороту мати необхідну інформацію з реєстрів щодо таких об`єктів нерухомості, що, в свою чергу, матиме негативні наслідки для всього цивільного обороту та прямо суперечитиме принципу реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно. Адже купівля-продаж майнових прав на нерухоме майно без відповідної державної реєстрації речових прав може бути здійснена як без необхідності перевірки обтяжень або арештів на таке майно, а також, зокрема, і без попередніх дозволів органів опіки та піклування, без згоди подружжя на такі відчуження. Більш того, таке відчуження майнових прав без державної реєстрації речових прав може мати наслідком подвійний продаж майнових прав на нерухоме майно.

В матеріалах справи відсутні докази реєстрації в порядку, визначеному чинним законодавством, за ТОВ «СК-Авто-Рент» майнових прав, що є предметом договору № 75 від 04.09.2019 р.

Крім того, суд приходить до висновку, що у даному випадку під виглядом відчуження майнових прав щодо нерухомого майна фактично має місце продаж права на звернення до суду з цим позовом або права на застосування способів захисту цивільних прав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 16 і статтями 387, 392 ЦК України, хоча з урахуванням застереження щодо змісту або характеру майнових прав, вміщеного у частині 2 статті 656 цього Кодексу, вказані способи судового захисту цивільних прав не можуть бути предметом договору купівлі-продажу майнових прав.

Дані висновки також узгоджуються з роз`ясненнями Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.04.2021 р. у справі № 910/11702/18, від 25.10.2022р. у справі №914/2804/20.

З огляду на викладене, підстави для задоволення позовних Товариства з обмеженою відповідальністю «СК-Авто-Рент» в частині визнання права власності на нежитлові приміщення за адресою: м. Полтава, вул. Рози Люксембург (Раїси Кириченко), буд. 7 загальною площею 94,8 кв.м., розташовані в будинку за планом земельної ділянки «А-5», за позивачем в даному випадку відсутні.

Щодо позовних вимог ТОВ «СК-Авто-Рент» про скасування запису про право власності 25161857 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Криптоінвест» на нежитлові приміщення за адресою: м. Полтава, вул. Рози Люксембург (Раїси Кириченко), буд. 7 загальною площею 94,8 кв.м., розташовані в будинку за планом земельної ділянки «А-5», та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 40025427 від 06.03.2018 р. на вказані нежитлові приміщення суд зазначає наступне:

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Отже, вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).

Велика Палата також неодноразово звертала увагу на послідовність розгляду позову, яка передбачає спершу вирішення питання про те, чи має позивач право, по захист якого звернувся, далі чи було воно порушене, і лише згодом чи може бути захищене у спосіб, про який просить позивач.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 р. у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 р. у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 р. у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 р. у справі № 902/377/19 та від 13.07.2022 р. у справі № 916/3307/16.

Як встановлено судом, у Товариства з обмеженою відповідальністю «СК-Авто-Рент» не виникло право власності на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 94,8 кв.м., розташовані в будинку за планом земельної ділянки «А-5», відповідно до договору № 75 від 04.09.2019 р., а отже рішення № 40025427 від 06.03.2018 р. про передачу ОСОБА_1 зазначеного нерухомого майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Криптоінвест» та відповідний запис про право власності відповідача на вказане майно не стосуються позивача і не зачіпають його прав, свобод та інтересів.

Таким чином, позивач не довів існування свого порушеного права, що є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові у вищезазначеній частині.

Як зазначено в описовій частині рішення, відповідач просить суд, у разі визнання позовних вимог обгрунтованими, застосувати до них позовну давність, мотивуючи це тим, що нерухоме майно вибуло з володіння ПАТ "УПБ" 28.05.2015р. (розд.4 відзиву на позов). Банк продав майно ОСОБА_1 у 2015 році, відповідно, банк повідомляв позивача про час, коли дізнався про порушення свого права , що підтверджується додатком до позовної заяви - повідомленням про нікчемність від 31.03.2016р.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ч.1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої ст. 260 Цивільного кодексу України не може бути змінений за домовленістю сторін. Згідно із ч.1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч.1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Аналогічного висновку дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 року у справі №522/1029/18.

У даному випадку суд дійшов до висновку про необгрунтованість позовних вимог, відтак питання позовної давності дослідженню не підлягає.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України).

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, згідно зі ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Також у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010 р. № 4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» за заявою № 63566/00 суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

У даному випадку, дослідивши та оцінивши докази, наявні у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «СК-Авто-Рент» у даній справі в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив із наступного.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача в повному обсязі.

Керуючись статтями 129, 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку і строки, встановлені ст.ст.256,257 ГПК України.

Повне рішення складено 11.09.2023 р.

Суддя О.С. Мацко