Рішення

від 20.07.2023 по справі 911/638/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2023 р. м. Київ Справа № 911/638/23

Суддя Господарського суду Київської області Смірнов О.Г., за участю секретаря судового засідання Нечепуренко К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №911/638/23

за позовом: Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав"

до відповідача: Релігійної громади Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслав-Хмельницький Київської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Міністерство культури та інформаційної політики України

про усунення перешкод у здійсненні права користування

за участю представників

від позивача: Тесля С.М., ордер АІ № 1375983 від 06.04.2023

від відповідача: не з`явився

від третьої особи: Мнацаканян С.А., виписка з ЄДР № 502859221284 від 26.07.2022

Олексієнко В.М., виписка з ЄДР № 502859221284 від 26.07.2022

СУТЬ СПОРУ

Національний історико-етнографічний заповідник "Переяслав" звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою за вих. № 88 до Релігійної громади Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслав-Хмельницький Київської області про усунення перешкод у користуванні Михайлівською церквою шляхом звільнення.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.02.2023 вищевказану позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.

Ухвалою суду від 06.03.2023 позовну заяву Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав" залишено без руху в порядку ч. 1 ст. 174 ГПК України.

09.03.2023 на адресу суду від позивача надійшла заява, відповідно до якої усунуто недоліки, які зумовили залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою суду від 13.03.2023 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Міністерство культури та інформаційної політики України, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 06.04.2023 о 15:20.

29.03.2023 від представника відповідача через систему "Електронний суд" надійшла заява про вступ у справу як представника та надання матеріалів справи для ознайомлення.

05.04.2023 представником відповідача через канцелярію суду подана заява про долучення документів до матеріалів справи.

06.04.2023 від представника відповідача через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 06.04.2023 відкладено підготовче засідання до 21.04.2023 о 10:00.

19.04.2023 від третьої особи Міністерства культури та інформаційної політики України надійшли письмові пояснення.

В письмових поясненнях третя особа зазначає наступне:

- згідно з Положенням про Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав», який затверджений наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 20 травня 2020 року № 1801, майно Заповідника складається з основних фондів, матеріальних та нематеріальних активів, інших матеріальних цінностей, вартість яких відображається в самостійному балансі. Майно Заповідника є державною власністю і закріплене за ним на праві оперативного управління. Заповідник володіє, користується та розпоряджається закріпленим за ним майном, відповідно до законодавства України;

- відчуження майна, закріпленого за Заповідником, здійснюється за погодженням з Органом управління майном відповідно до законодавства України. Заповідник не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законодавством. В порядку, встановленому законодавством України, Заповідник має право здавати в оренду споруди, приміщення та устаткування, транспортні засоби, інвентар та інше закріплене за ним майно;

- 15 червня 2010 року між Заповідником та Релігійною громадою було укладено Договір про постійне безоплатне користування Михайлівською церквою, що є пам`яткою архітектури національного значення (далі - Договір);

- відповідно до пунктів 1.2., 1.4. Договору, Михайлівська церква передається Релігійній громаді у постійне безоплатне спільне користування для використання у статутних цілях Релігійної громади, для здійснення діяльності релігійної організації з метою задоволення релігійних потреб громадян православного віросповідання та реалізації права на свободу совісті та сповідання;

- з 01 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про оренду державного та комунального майна» відповідно до якого процедура укладення/продовження договору передбачена Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 червня 2020 року № 483;

- відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» забороняється передача державного або коммунального майна в безоплатне користування або позичку;

- Законом України «Про оренду державного та комунального майна» та Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 червня 2020 року № 483, не визначено конкретних дій щодо договорів безоплатного користування;

- договори безоплатного користування укладені до введення в дію цього Закону зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який їх було укладено.

- за потреби подальшого використання такого майна, необхідно укласти договір оренди майна з врахуванням вимог нового законодавства про оренду;

- після закінчення строку дії договору безоплатного користування, ні Законом України «Про оренду державного та комунального майна» ні Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 червня 2020 року № 483, не передбачено переважного права на укладення договору оренди майна, що є предметом такого договору;

- Договір в частині пунктів 1.2., 1.4. напряму суперечить нормі частини другої статті 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а також порушує прямо передбачене законом право позивача, що є підставою визнання такого Договору недійсним в частині вказаного пункту;

- 5 вересня 2022 року наказом генерального директора Заповідника №76/ОД було створено комісію з інвентаризації комплексу споруд Михайлівської церкви;

- 6 вересня 2022 року о 10:00 годині члени комісії прибули до вхідних воріт Михайлівської церкви, для проведення інвентаризації, але ворота були зачинені. Намагання членів комісії потрапити на територію Михайлівської церкви не дали результату, ніхто з представників релігійної громади ворота не відчинив і не надав ніяких пояснень про причини недопущення на територію, про що було складено акт;

- Договір з 15 червня 2010 року і по даний час нотаріально не посвідчений;

- відповідно до частини першої статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним;

- всупереч вимогам статті 794 Цивільного кодексу України Релігійною громадою не здійснено державну реєстрацію Договору;

- договір є неукладеним, так, як недотримані істотні умови договору, обов`язкове нотаріальне посвідчення та державна реєстрація, а тому договір не є вчиненим та не породжує наслідків для сторін, які його вчинили;

- відповідно до преамбули Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

- Міністерство звертає увагу на те, що відповідно до частини четвертої статті 33 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що у межах історико-культурного заповідника та історико-культурної заповідної території забороняється діяльність, що негативно впливає або може негативно вплинути на стан збереження об`єктів культурної спадщини, режим їх охорони та використання.

21.04.2023 від відповідача через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про відкладення підготовчого засідання. За змістом відзиву відповідач проти позову заперечує, мотивуючи свою позицію наступним:

- Михайлівська церква передається Релігійній громаді у постійне безоплатне спільне користування для використання у статутних цілях Релігійної громади для здійснення діяльності релігійної організації з метою задоволення релігійних потреб громадян православного віросповідання та реалізації права на свободу совісті та сповідання;

- право безоплатного постійного користування Михайлівською церквою (пункти 1.2., 1.4., 6.1 Договору) полягає у можливості вільного та безперешкодного користування користувачем Михайлівською церквою, визначеною у пункті 2.1. Договору;

- Релігійна громада Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслав-Хмельницький Київської області щодня, вранці та ввечері, здійснює богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії з метою задоволення релігійних потреб безпосередньо в Михайлівській церкві та на прилеглій території;

- зберігати, зокрема, предмети релігійного призначення, церковну утварь, здійснювати релігійні обряди, церемонії та процесії з метою задоволення релігійних потреб поза межами Михайлівської церкви та прилеглої території також неможливо;

- згідно зі ст. 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні організації мають право засновувати і утримувати вільно доступні місця богослужінь або релігійних зібрань, а також місця, шановані в тій чи іншій релігії (місця паломництва). Богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії безперешкодно проводяться в культових будівлях і на прилеглій території, у місцях паломництва, установах релігійних організацій, на кладовищах, в місцях окремих поховань і крематоріях, квартирах і будинках громадян, а також в установах, організаціях і на підприємствах за ініціативою їх трудових колективів і згодою адміністрації;

- передбачені виключні випадки проведення богослужінь та обрядів поза культових будівель, а саме: - богослужіння та релігійні обряди в лікарнях, госпіталях, будинках для престарілих та осіб з інвалідністю, місцях попереднього ув`язнення і відбування покарання проводяться на прохання громадян, які перебувають в них, або за ініціативою релігійних організацій. Адміністрація зазначених установ сприяє цьому, бере участь у визначенні часу та інших умов проведення богослужіння, обряду або церемонії; - в інших випадках публічні богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії проводяться щоразу з дозволу відповідної місцевої державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради;

- законом прямо передбачено, що релігійна організація проводить релігійні обряди та богослужіння за загальним правилом саме в культових спорудах та не може їх проводити іншим чином та в іншому місці без наявності відповідного дозволу;

- задовольнити релігійні потреби релігійної громади Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслав-Хмельницький Київської області іншим способом а ніж в Михайлівській церкві є неможливим;

- оскільки релігійна громада Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслав-Хмельницький Київської області жодним іншим чином, окрім як проводити богослужіння та обряди саме в Михайлівській церкві, не може задовольнити потреби, передбачені ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації», Договір про постійне безоплатне користування Михайлівською церквою від 15.06.2010 за своєю природою є нічим іншим, як договором про встановлення сервітуту;

- з моменту укладання Договору про постійне безоплатне користування Михайлівською церквою від 15.06.2010 до теперішнього часу з боку сторін здійснювались фактичні дії направлені на належне виконання Договору, жодних питань чи зауважень стосовно порушення умов Договору з боку сторін не надходило;

- абзацем другим частини другої статті 402 ЦК України (на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що виключно договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно;

- укладений правочин, Договір про постійне безоплатне користування Михайлівською церквою від 15.06.2010, погоджений Міністерством культури і туризму України 29.06.2010, не є нікчемним;

- твердження позивача, що Договір за предметом та іншими ознаками відповідає договору позички, а відтак регулюється главою 58 ЦК України та підлягає нотаріальному посвідченню, державній реєстрації є безпідставним та помилковим;

- правовідносини, викладені в постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 910/21570/17 та від 17 жовтня 2018 року у справі № 660/1050/15-ц не є подібними правовідносинами у цій справі, оскільки у зазначених справах предметом спору виступав договір оренди нерухомого майна, а не правочин (договір) про право користування чужим нерухомим майном (сервітут).

- положення пунктів 1.2., 1.4. та 6.1., якими встановлено, що Договір укладено на постійне користування не суперечать нормам законодавства, діючого на момент укладення правочину;

- враховуючи те, що правовідносини, які виникли між Національним історико- етнографічним заповідником "Переяслав" та релігійною громадою Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслав-Хмельницький Київської області не регулюються статтею 827 та главою 58 ЦК України, оскільки між позивачем та відповідачем не укладався договір позички, то і положення статей 793- 794 ЦК України не поширюються на сторони Договору.

- дії позивача, який 15.06.2010 уклав договір про постійне безоплатне користування Михайлівською церквою, погоджений Міністерством культури і туризму України 29.06.2010, 16.08.2010 передав релігійній громаді Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслав Хмельницький Київської області в безоплатне постійне спільне користування Михайлівську церкву, 15.11.2010 уклав охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини, а через майже тринадцять років пред`являє позов про усунення перешкод у користуванні Михайлівською церквою шляхом звільнення, суперечить його попередній поведінці (зокрема, передачі Михайлівської церкви, укладенню охоронного договору) і є недобросовісним.

- 15.06.2010 між Національним історико-етнографічним заповідником "Переяслав" та релігійною громадою Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслав-Хмельницький Київської області укладено Договір на виконання наказу Міністерства культури та туризму від 06.09.2007 №1070/0/16-07 «Щодо спільного користування Свято-Михайлівською Церквою м. Переяслав-Хмельницький Київської області»;

- правовідносини між позивачем та відповідачем є договірними, дії відповідача щодо прав позивача є правомірними та встановлені Договором;

- негаторний позов задоволенню не підлягає.

Ухвалою суду від 21.04.2023 відкладено підготовче засідання до 11.05.2023 о 16:30.

В судове засідання 11.05.2023 з`явився представник позивача та представники третьої особи.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився.

Безпосередньо в судовому засіданні 11.05.2023 представник позивача та представники третьої особи зазначили, що всі наявні докази було подано до суду, клопотання процесуального характеру відсутні та суду повідомлені всі обставини справи, які їм відомі.

Ухвалою суду від 11.05.2023 закрито підготовче провадження у справі № 911/638/23, призначено справу до судового розгляду по суті на 08.06.2023 о 16:30.

В судове засідання 08.06.2023 з`явились представники позивача та третьої особи.

Також в судове засідання з`явився Вишняков М.І. з посиланням на те, що він є представником відповідача. В підтвердження вказаних обставин до матеріалів справи надано ордер серії АО № 1085093 від 28.03.2023 року на надання правничої допомоги Парафіяльній раді релігійної громади УПЦ Свято-Михайлівської парафії (код ЄДРПОУ 35171014) виданий адвокату Вишнякову Максиму Ігоровичу на підставі договору про надання правової допомоги № 24-03 від 24.03.2023р. До матеріалів справи також надано копію Договору про надання правової допомоги № 24-03 від 24 березня 2023 року, укладеного між Настоятелем та головою парафіяльної ради релігійної громади Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії (код ЄДРПОУ 35171014) архімандритом Антонієм (Пономаренком Анатолієм Миколайовичем) та Адвокатським об`єднанням «К.В. Груп» в особі керуючого партнера Об`єднання Вишнякова максима Ігоровича та копію Статуту Релігійної громади Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслав-Хмельницький.

Безпосередньо в судому засіданні представник позивача проти допуску до участі у справі Вишнякова М.І. в якості представника відповідача заперечив зазначаючи про те, що у сторони позивача виникають сумніви щодо повноважності представника, оскільки стороною у справі є Релігійна громада Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслав-Хмельницький Київської області тоді як ордер на представництво виданий Парафіяльною радою релігійної громади УПЦ Свято-Михайлівської парафії.

Представник відповідача посилався на те, що є повноважним представником відповідача на підставі тих документів, що надано до матеріалів справи і зазначив що в його розумінні Парафіяльна рада це і є Релігійна громада. Також зазначив що договір на представництво укладений та буде виписаний новий ордер на представництво інтересів Релігійної громади.

Представники третьої особи підтримали позицію представника позивача та зазначили що відповідача представляє не уповноважений представник.

Відповідно до п. 11 ч. 16-1 перехідних положень Конституції України представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 1311 та статті 1312 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.

Так, на підтвердження повноважень представляти інтереси відповідача додано копію ордеру серії АО № 1085093, та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗР № 21/1200 виданого 28.07.2017.

Пунктом 2 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції, затвердженого рішенням Національної асоціації адвокатів України Ради адвокатів України №41 від 12.04.2019, визначено, що ордер на надання правової допомоги - письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та іншими законами України.

Відповідно до п. 12 вказаного Положення, ордер містить, зокрема, але не виключно, такі реквізити: прізвище, ім`я, по батькові або найменування особи, якій надається правова допомога, посилання на договір про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноважених законом на надання безоплатної правової допомоги, номер (у випадку наявності) та дату цього документа.

Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (в редакції станом на час проведення судового засідання) передбачено, що в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, в т.ч. найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності); ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України; організаційно-правова форма; вид релігійної організації. Ордер встановленої форми є обов`язковим для прийняття усіма органами, установами, організаціями на підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій, передбачених статтею 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації, що передбачено ст. 13 вказаного Закону.

Так, з наданих до матеріалів справи копій свідоцтва про державну реєстрацію юридичною особи та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що найменування юридичною особи відповідача у справі 911/68/23 Релігійна громада Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслав-Хмельницький Київської області, із кодом 3171014, тоді як у ордері серії АО № 1085093 в якості особи, якій надається правова допомога зазначена Парафіяльна рада релігійної громади УПЦ Святом-Михайлівської парафії (код ЄДРПОУ 35171014).

Відповідно до п. 2.4. Статуту Релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Михайлівської парафії міста Переяслав-Хмельницького, Парафіяльна рада є виконавчим і розпорядчим органом парафії і підзвітна Парафіяльним зборам та настоятелю. Парафіяльна рада складається з голови, його помічника та скарбника. Парафіяльна рада обирається з числа активних членів парафії за ознаками компетентності, морального авторитету та відданості УПЦ строком на три роки без обмеження числа переобрань.

Пунктом 2.7. вказаного Статуту визначено, що Голова Парафіяльної ради представляє Парафіяльну раду у ділових відносинах з фінансово-господарських та адміністративних питань, а також у суді, в разі необхідності дає доручення для виконання відповідних завдань. Усі офіційні папери підписуються настоятелем та Головою парафіяльної ради.

Разом з тим, Договір № 24-03 про надання правової допомоги від 24 березня 2023 укладений між Адвокатським об`єднанням «К.В. ГРУП» та Настоятелем та головою Парафіяльної ради релігійної громади Української православної церкви Свято-Михайлівсьої парафії (код ЄДРПОУ 35171014) архімандрітом Антонієм (Пономаренком Анатолієм Миколайовичем).

Тобто в даному випадку вбачається, що на підставі наданих документів правова допомоги надається Парафіяльній раді релігійної громади УПЦ Святом-Михайлівської парафії, яка є виконавчим і розпорядчим органом парафії, та настоятелю, який є головою Парафіяльної ради.

Відтак, враховуючи викладене, гр. Вишняков М.І. не допускається судом до участі в судовому засіданні в якості представника відповідача на підставі тих документів, які надані суду в підтвердження своїх повноважень, а може бути присутнім в судовому засіданні в порядку п. 3 ч. 2 ст. 2 ГПК України.

Безпосередньо в судовому засіданні 08.06.2023 було оголошено перерву до 23.06.2023.

В судове засідання 23.06.2023 з`явилися представники сторін та третьої особи та надали суду пояснення по справі.

Представники позивача та третьої особи підтримали позовні вимоги.

Представник відповідача проти позову заперечив.

В судовому засіданні 23.06.2023 було оголошено перерву до 20.07.2023.

У судове засідання 20.07.2023 з`явилися представники позивача та третьої особи.

Представник відповідача не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Безпосередньо в судовому засіданні 20.07.2023 представники позивача та третьої особи підтримали позовні вимоги та наполягали на їх задоволенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Неявка в судове засідання 20.07.2023 представника відповідача, належним чином повідомленого про дату та час розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи по суті, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті без його участі за наявними матеріалами.

З`ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, враховуючи позицію позивача та третьої особи, заперечення відповідача, суд встановив.

Позов мотивовано тим, що позивач вважає, що у Релігійної громади Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії відсутні правові підстави для користування пам`яткою архітектури національного значення, яка належить до державної власності - Михайлівською церквою.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.06.2010 між Національним історико-етнографічним заповідником «Переяслав», надалі Заповідник, та Релігійною громадою Української православної церкви Свято-Михайлівська парафія, надалі Релігійна громада, укладений договір про постійне безоплатне користування Михайлівською церквою, який погоджено Міністерством культури і туризму 29.06.2010, далі Договір.

Відповідно до розділу 1 Предмет договору, цей Договір укладається відповідно до вимог Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» на підставі наказів Міністерства культури і туризму України від 06.09.2007 № 1070/0/16-07, від 01.04.2010 № 170/0/16-10 (п. 1.1.).

Релігійна громада приймає в безоплатне постійне спільне користування Михайлівську церкву, яка розташована в м. Переяслав-Хмельницький, Київська обл. по вул. Московська, 34 (п. 1.2.).

Михайлівська церква є пам`яткою архітектури національного значення, належить до державної власності та перебуває у сфері управління Міністерства культури та туризму України на підставі рішення Київської обласної ради 23 скликання від 14.06.2000 р. № 205-12- XXIII «Про передачу майна Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» у державну власність», розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 р. № 82-р «Про передачу цілісного майнового комплексу Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» у державну власність», свідоцтва про право власності, видане на підставі рішення виконавчого комітету Переяслав-Хмельницької міської ради від 27.11.2008 р. №679-12 (п. 1.3.).

Михайлівська церква передається Релігійній громаді у постійне безоплатне спільне користування для використання у статутних цілях Релігійної громади для здійснення діяльності релігійної організації з метою задоволення релігійних потреб громадян православного віросповідання та реалізації права на свободу совісті та сповідання (п. 1.4.).

Михайлівська церква передається та використовується з додержанням установлених правил охорони і використання пам`яток культурної спадщини(п.1.5.).

Використання Михайлівської церкви Заповідником полягає виключно у проведенні екскурсійної цільності та екскурсійного відвідування (п.1.6.).

Пунктом 2.1. Договору визначено, що Михайлівська церква є комплексною спорудою, до складу якої входять наступні об`єкти, які передаються у користування за цим Договором:

а/ дзвіниця та трапезна Михайлівської церкви загальною площею 155 кв. м. (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - відділ сучасного Українського одягу з підвалом літера 1 А, а);

б/ Михайлівська церква загальною площею 160,40 кв. м (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - Михайлівська церква літера 2 Б);

в/ павільйон над залишками Михайлівського собору XI ст. (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - музей історії архітектури Переяслава часів Київської Русі літера З В);

г/ котельня загальною площею 28,60 кв. м (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - котельня літера 4 Г);

д/ вбиральня загальною площею 7,90 кв. м (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - вбиральня літера 5 Д);

є/ огорожа загальною площею 186,40 кв. м (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - огорожа літера 6 № 1,2 4 Г);

ж/ підвал (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - літера Е).

Відповідно до п. 2.3. Договору приймання-передача Михайлівської церкви у користування здійснюється за Актом приймання-передачі двосторонньою комісією, яка складається з уповноважених представників Сторін. У Акті приймання-передачі Сторони зазначають перелік та стан майна, що передасться у користування, а також інші відомості, які Сторони вважають за необхідне зазначити.

Релігійна громада зобов`язана протягом одного місяця із дня отримання Михайлівської церкви у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини (п. 2.4.).

Згідно з п. 2.10. Договору Релігійна громада здійснює користування земельною ділянкою, на якій розташовані споруди Михайлівської церкви, відповідно до чинного земельного законодавства.

Розділом 3 Договору погоджено права і обов`язки сторін договору.

Пунктами 4.1.,4.2. Договору встановлено, що проведення поточного, капітального, ремонту Михайлівської церкви ремонтуу разі виявлення пошкодження Михайлівської церкви Сторони складають відповідний Акт.

Цей Договір укладається на постійне користування, що визначено п. 6.1. Договору.

Дія цього Договору припиняється у разі:

-за згодою сторін або за рішенням суду;

-у разі ліквідації Релігійної громади;

-в інших випадках, передбачених законодавством (п.6.4).

Цей Договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі:

-використання Релігійною громадою Михайлівської церкви не за призначенням, визначеним цим Договором;

-навмисного руйнування або заподіяння шкоди Михайлівській церкві та історико- культурним цінностям, які в ній знаходяться (п. 6.5.).

Умови, не передбачені цим Договором, регулюються законодавством, про що сторони домовились у п. 6.8. Договору.

Відповідно до акту приймання передачі від 16.08.2010 р. Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» передав, а Релігійна громада Української православної церкви Світо-Михайлівська парафія прийняла в безоплатне постійне спільне користування Михзайлівську церкву, яка розташована у м. Переяслав-Хмельницький Київської області по вул. Московська, 34, із наступним складом:

а/ дзвіниця та трапезна Михайлівської церкви загальною площею 155 кв. м. (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - відділ сучасного Українського одягу з підвалом літера 1 А, а);

б/ Михайлівська церква загальною площею 160,40 кв. м (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - Михайлівська церква літера 2 Б);

в/ павільйон над залишками Михайлівського собору XI ст. (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - музей історії архітектури Переяслава часів Київської Русі літера З В);

г/ котельня загальною площею 28,60 кв. м (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - котельня літера 4 Г);

д/ вбиральня загальною площею 7,90 кв. м (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - вбиральня літера 5 Д);

є/ огорожа загальною площею 186,40 кв. м (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - огорожа літера 6 № 1,2 4 Г);

ж/ підвал (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - літера Е).

Також у акті приймання-передачі зазначений технічний стан прийнятих об`єктів.

В подальшому, 05.11.2010 року, між Державною службою з питань національної культурної спадщини, як Органом хорони, Національним історико-етнографічним заповідником «Переяслав», як Заповідником, та Релігійною громадою Української Православної церкви Світо-Михайлівська Парафія, як Релігійною громадою, що далі іменуються сторони, а Заповідник та Релігійна громада спільно іменуються користувачі, уклали Охоронний договір про наступне:

1. Корситувачі беруть на себе зобов`язання щодо охорони пам`ятки культурної спадщини національного значення Михайлівська церква та дзвіниця, що розташована за адресою м. Переяслав Хмельницький, Київська обл., вул.. Московська, 34, яка перебуває під охровою держави на підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 24 серпня 1963 р., №970,охоронний номер 50.

2. Заповідник користується пам`яткою відповідно до Статуту Національного історико-етнографічного заповіднику «Переяслав», затвердженого наказом Міністерства культури і туризму України від 09.02.2008р. № 53/0/16-08.

Релігійна громада користується Пам`яткою на підставі наказів Міністерства культури і туризму України від 06.09.2007р. № 070/0/16-07, від 01.04.2010 № 170/0/16-10 від, відповідно до Договору про постійне безоплатне користування Михайлівською церквою від 15.06.2010, погодженого Міністерством культури і туризму Укрїни29.06.2010 р., Акту приймання передачі Михайлівської церкви у користування від 16.08.2010 р.

Позивач в позові зазначає, що між сторонами фактично укладено договір позички, і правовідносини сторін регулюються главою 58 ЦК України щодо найму (оренди). Відтак вважає що оскільки Договір не зареєстровано нотаріально і він не пройшов державну реєстрацію тому є нікчемний і неукладений, а у Релігійної громади відсутні правові підстави для користування пам`яткою архітектури національного значення, яка належить до державної власності- Михайлівською церквою.

Разом з тим, звертає увагу суду, що відповідач самовільно здійснює різні будівельні роботи, в тому числі, здійснив самочинну надбудову над пам`яткою архітектури та містобудування національного значення, охоронний номер 100030-Н, що підтверджується відповідним актом обстеження комплексу Михайлівської церкви від 01.10.2021.

Проаналізувавши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Предметом поданого в даній справі позову є вимоги про усунення перешкод Національному історико-етнографічному заповіднику "Переяслав" у користуванні державним майном - Михайлівською церквою , яка розташована по вул. Михайла Сікорського, 34, м. Переяслав, Київсьої області, яка є комплексною спорудою, шляхом звільнення Релігійною громадою Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслав-Хмельницький Київської.

Як вказано вище, 15.06.2010 між Національним історико-етнографічним заповідником «Переяслав», надалі Заповідник, та Релігійною громадою Української православної церкви Свято-Михайлівська парафія, надалі Релігійна громада, укладений договір про постійне безоплатне користування Михайлівською церквою, далі Договір.

Релігійна громада приймає в безоплатне постійне спільне користування Михайлівську церкву, яка розташована в м. Переяслав-Хмельницький, Київська обл. по вул. Московська, 34 (п. 1.2.).

Михайлівська церква передається Релігійній громаді у постійне безоплатне спільне користування для використання у статутних цілях Релігійної громади для здійснення діяльності релігійної організації з метою задоволення релігійних потреб громадян православного віросповідання та реалізації права на свободу совісті та сповідання (п. 1.4.).

Пунктом 6.1 Договору встановлено, що він укладається на постійне користування.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зі змісту спірного Договору вбачається, що він укладений на постійне безоплатне користування державним майном Михайлівською церквою, що за своєю суттю відповідає характеру позички.

Відповідно до приписів ст. 17 Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» (в редакції що діяла на момент укладення договору), Релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.

Частиною 2 вказаноїї статті визначено, що культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим Уряду Республіки Крим.

Відповідно до ч. 1 ст. 827 ЦК України (в редакції що діяла на момент укладення договору), визначено, що за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними (ч. 2 ст. 827 ЦК України).

Частиною 3 вказаної статті встановлено, що до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 828 ЦК України (в редакції що діяла на момент укладення договору) договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у формі, яка визначена відповідно до статті 793 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 793 ЦК України (в редакції, що діяла на момент укладання Договору) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Абзацем 2 ч. 1 ст. 829 ЦК України встановлено, що особа, яка здійснює управління майном, може бути позичкодавцем за згодою власника.

Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх

окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки,

підлягає державній реєстрації, що передбачено ч. 1 ст. 794 ЦК України.

Частина перша статті 210 ЦК України закріплює, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

За вимогами частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Спірний договір було укладено безстроково, тобто, в даному випадку він підлягав як нотаріальному посвідченню, так і державній реєстрації, що кореспондує з положеннями ст. 640 ЦК України.

За приписами ч. 3 ст. 640 ЦК України (в редакції, що діяла на час укладання Договору) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Так, позивач зазначає, що всупереч вимогам статті 794 ЦК України (в редакції, що діяла на час укладання Договору) релігійною громадою Української православної церкви СвятоМихайлівської парафії не здійснено державну реєстрації Договору.

Однак, зі змісту спірного правочину не вбачається на кого саме покладено обов`язок здійснити нотаріальне посвідчення або державну реєстрацію договору, що підтверджено сторонами безпосередньо в судовому засіданні 23.06.2023. Таким чином, суд доходить до висновку, що вказані вище дії могла зробити кожна сторона спірного правочину, в т.ч з урахуванням звичаїв ділового обороту.

Відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо.

Так, позивач та третя особа зазначають, що спірний договір про постійне безоплатне користування Михайлівською церквою є неукладеним з відповідними наслідками, оскільки істотними умовами договору є обов`язкова його державна реєстрація та нотаріальне посвідчення, тобто, даний договір не є вчиненим та не породжує його має наслідків для сторін, які його вчинили.

Проте з такими твердженнями погодитись неможна у зв`язку із наступним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

За змістом законодавчого регулювання, наведенного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону (Постанова КГС ВС від 24 лютого 2021 року, справа № 926/2308/19).

Відповідач у відзиві на позов зазначає, що з моменту укладання Договору про постійне безоплатне користування Михайлівською церквою від 15.06.2010 до теперішнього часу з боку сторін здійснювались фактичні дії направлені на належне виконання Договору, жодних питань чи зауважень стосовно порушення умов Договору з боку сторін не надходило, а Релігійна громада Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслав-Хмельницький Київської області щодня, вранці та ввечері, здійснює богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії з метою задоволення релігійних потреб безпосередньо в Михайлівській церкві та на прилеглій території, що також підтвердив представник безпосередньо в судовому засіданні.

Тобто фактичні обставини справи свідчать що спірний договір виконувався, відтак відсутні підстави вважати його неукладеним.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір не був ані посвідчений нотаріально, ані пройшов державну реєстрацію, що не заперечується учасниками справи.

Таким чином, сторонами було укладено спірний договір з порушенням вимог законодавства щодо його нотаріального посвідчення та реєстрації, що є підставою для визнання його нікчемним в силу закону (як абсолютної підстави недійсності).

Відповідно до ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 Цивільного кодексу Українит та, відповідно, наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону.

Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, в її постановах від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16 (провадження № 12-15гс18), від 04 липня 2018 року у справі № 819/353/16 (провадження № 11-163апп18) та від 05 грудня 2018 року у справі № 826/23064/15 (провадження № 11-1080апп18), від 27 лютого 2019 року у справі № 826/8273/16(провадження № 11-775ас18) під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.

Щодо доводів відповідача що спірний договір є договором сервітуту, слід зазначити наступне.

Частина 1 ст. 401 ЦК України (в редакції, що діяла на час укладання Договору) визначає, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Відповідач зазанчає, що Релігійна громада не може задвовольнити совї потреби іншим способом ніж користування спірними приміщеннями, посилаючись на положення ст. 21 Закону України «Про свободу словісчті та релігійні організації».

Так, вказаною статтею (в редакції, що діяла на час укладання Договору), визначено, що

Релігійні організації мають право засновувати і утримувати вільно доступні місця богослужінь або релігійних зібрань, а також місця, шановані в тій чи іншій релігії (місця паломництва) (ч. 1). Богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії безперешкодно проводяться в культових будівлях на прилеглій території, у місцях паломництва, установах релігійних організацій, на кладовищах, в місцях окремих поховань і крематоріях, квартирах

і будинках громадян, а також в установах, організаціях і на підприємствах за ініціативою їх трудових колективів і згодою адміністрації (ч. 2). Богослужіння та релігійні обряди в лікарнях, госпіталях, будинках для престарілих та інвалідів, місцях попереднього ув`язнення і відбування покарання проводяться на прохання громадян, які перебувають в них, або за ініціативою релігійних організацій. Адміністрація зазначених установ сприяєц ьому, бере участь у визначенні часу та інших умов проведення богослужіння, обряду або церемонії (ч. 4).

Тобто нормами вказаної статті передбачено, що задовленння релігійних потреб громади може відбуватись й у інших місцях, ніж у культових будівлях, в т.ч із оториманням відповідного дозволу.

Відповідно до ст. 403 ЦК України (в редакції, що діяла на час укладання Договору) сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном (ч. 1). Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку (ч. 2). Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановленодоговором, законом, заповітом або рішенням суду (ч. 3). Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений (ч. 6).

Стаття 404 ЦК України визначає право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном. Так, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Враховуючи вказані норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що спірний договір не є договором сервітуту, оскільки не відповідає всім характеристикам цього виду договорів.

При цьому примаючи до уваги позицію відповідача щодо природи Договору, суд звертає увагу, що з урахуванням п. 2.10 Договору та абз. 2 ч. 2 ст. 402 ЦК України (в редакції що діяла на момент укладення договору) договір про встановлення сервітуту також підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Під час розгляду справи суд також прийняв до уваги посилання третьої особи на Закон України «Про оренду державного та комунального майна», де визначено організаційні відносини, пов`язані з передачею майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності саме в оренду, станом на дату набрання вказаним законом чинності - 01.02.2020. Тобто вказаний закон набрав чинності вже під час дії спірного Договору.

В подальшому постановою Кабінету міністрів України від 03.06.2020 було затверджено Порядок передачі державного та комунального майна в оренду.

Однак доказів приведення правовідносин сторін у відповідність до вказаних нормативно-правових актів до матеріалів справи не надано.

Разом з тим, доданий до позовної заяви акт про встановлення факту недопущення на територію від 06.09.2022 суд оцінює критично, оскільки він складений лише членами комісії за відсутності сторонніх спостерігачів, інших свідків, представників поліції тощо. Безпосередньо в судовому засіанні 23.06.2023 представник позивача зазначив, що починаючи з 2021 року допуску до Михайлівської церкви позивач не мав. Однак таких доказів до матеріалів справи не надано.

Пунктом 4.2 Договору сторони погодили, що у разі вияленння пошкодження Михайлівської церкви сторони складають відповідний акт. Проте, такого акту до матеріалів справи також не надано.

Посилання позивача на обставини перебудови церкви відповідно до акту від 01.10.2021 приймаються судом до уваги з урахуванням предмету спору та предмету доказування у справі.

При цьому представник позивача самостійно в судовому засіданні зазначив, що окрім вказаного акту до матеріалів справи не надано інших документів обстеження Михайлівської церкви, в т.ч. минулих років.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

За приписами ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За вимогами статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має права вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Яке вбачається з матеріалів справи, наказом Міністерства культури і туризму України від 06.09.2007 1070/0/16-07 «Щодо спільного користування Свято-Михайлівською Церквою у м. Переяслав-Хмельницький Київської області» наказано геренальному директору Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» укласти з релігійною громадою Української Православної Церкви Свято-Михайлівської парафії у м. Переяслав-Хмельницький Київської області договір про спільне постійне безоплатне користування Михайлівською церковю, що узгоджується з абз. 2 ч. 1 ст 829 ЦК України.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. ст. 74, 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та не спростованими належним чином та у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак такими, що підлягають задоволенню, позовні вимоги.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Витрати зі сплати судового збору в сумі 2684,00 грн. покладаються на відповідача у справі Релігійну громаду Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслав-Хмельницький Київської області відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України.

У судовому засіданні, яке відбулося 20.07.2023, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.

Керуючись ст. ст. 7, 8, 13, 74, 86, 123, 129, 233, 236, 238, ч. 1 ст. 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Національного історико - етнографічного заповідника "Переяслав" до Релігійної громади Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслав-Хмельницький Київської області задовольнити.

2. Зобов`язати Релігійну громаду Української Православної Церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслав-Хмельницький Київської області (08400, Київська обл., м. Переяслав, вул. Сікорського, буд. 20, код ЄДРПОУ 35171014) усунути перешкоди у користуванні Михайлівською церквою (пам`ятка архітектури та містобудування національного значення, охоронний номер - 100030-Н, яка розташована по вул. Михайла Сікорського, 34, м. Переяслав, Київської області), яка є комплексною спорудою, до складу якої входять наступні об`єкти: а) дзвіниця та трапезна Михайлівської церкви загальною площею 155 кв. м. (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - відділ сучасного українського одягу з підвалом літера 1 А, а); б) Михайлівська церква

загальною площею 160, 40 кв. м. (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав- Хмельницького МБТІ - Михайлівська церква літера 2 Б); в) павільйон над залишками Михайлівського собору XI ст. (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - музей історії архітектури Переяслава часів Київської Русі літера З В); г) котельня загальною площею 28, 60 кв. м. (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - котельня літера 4 Г); д) вбиральня загальною площею 7, 90 кв. м. (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - вбиральня літера 5Д); є) огорожа загальною площею 186, 40 кв. м. (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - огорожа літера 6 №1, 2, 4 Г); ж) підвал (за матеріалами інвентаризаційної справи Переяслав-Хмельницького МБТІ - літера Е), шляхом їх звільнення, видавши наказ.

3. Стягнути з Релігійної громади Української православної церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслав-Хмельницький Київської області (08400, Київська обл., м. Переяслав, вул. Сікорського, буд. 20, код ЄДРПОУ 35171014) на користь Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав" (08400, Київська обл., м. Переяслав, вул. Шевченка, буд. 8, код ЄДРПОУ 02219369) витрати зі сплати судового збору в сумі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп., видавши наказ.

Повне рішення складено 11.09.2023 року.

Суддя О.Г. Смірнов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.