Постанова

від 06.09.2023 по справі 755/3563/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 755/3563/21

провадження № 61-1957св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на рішення Подільського районного суду м. Києва від 24 січня 2022 року у складі судді Якимець О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання шлюбного договору недійсним.

Позов мотивований тим, що у січні 2019 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 160 700 дол. США до 31 березня 2019 року, про що була складена розписка.

У зв`язку із невиконанням умов договору позики ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно, як подружжя, що використало грошові кошти в інтересах сім`ї, 160 700 дол. США.

14 червня 2019 року Деснянським районним судом м. Києва відкрито провадження у справі № 754/7464/19 за вказаним позовом.

04 вересня 2019 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва забезпечено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме, на об`єкт незавершеного будівництва за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 15221800; земельну ділянку, кадастровий номер 3221282801:01:001:0009, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1788813032212.

Крім того, 18 березня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов`язався повернути позику у розмірі 5 357 670 грн не пізніше 18 червня 2019 року.

У зв`язку із невиконанням умов договору позики ОСОБА_1 звернувся із позовом про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно, як подружжя, що використало грошові кошти в інтересах сім`ї, заборгованості у загальному розмірі 10 715 340 грн (з урахуванням неустойки) (справа № 754/18120/19).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 17 червня 2020 року вжиті заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони вчиняти будь-які дії щодо розпорядження нерухомим майном, що належить ОСОБА_3 , а саме на об`єкт незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 15221800; земельну ділянку, кадастровий номер 3221282801:01:001:0009, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1788813032212, та земельну ділянку кадастровий номер 3221282801:01:016:0095, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1788825332212.

Станом на дату подання цього позову, рішенням Деснянського районного суду від 17 листопада 2020 року у справі № 754/18120/19 позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 5 357 670 грн, неустойку у розмірі 5 357 670 грн, а всього 10 715 340 грн. У задоволенні позову до ОСОБА_3 відмовлено.

Позивач дізнався, що 16 квітня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений шлюбний договір, який посвідчений нотаріально та зареєстрований в реєстрі за № 1176.

На думку позивача, шлюбний договір між відповідачами укладено з метою унеможливлення задоволення вимог ОСОБА_1 , як стягувача, за рахунок майна, що арештовано у інших судових процесах. На момент укладення шлюбного договору відповідачі були обізнані про борг та судові процеси про стягнення з них заборгованості, яка може бути погашена за рахунок нерухомого майна, та усвідомлювали, що строк виконання зобов`язань за одним із договорів позики вже настав, за іншим скоро настане. Відповідачі умисно та узгоджено, з метою унеможливити виконання рішення суду про стягнення заборгованості та поновлення порушених прав ОСОБА_1 , здійснили фіктивне розірвання шлюбу та уклали фіктивний шлюбний договір.

Позивач просив:

визнати недійсним шлюбний договір, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 16 квітня 2019 року, зареєстрований у реєстрі за № 1176.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 24 січня 2022 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року, в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання шлюбного договору недійсним відмовлено.

Судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду із позовом, покладено на позивача.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

згідно оспорюваного шлюбного договору щодо розпорядження нерухомим майном право власності не передавалось, адже будь-яких доказів цього суду не подано, а лише визначався правовий режим такого майна. Разом із тим, суд не встановив такої умови із змісту оспорюваного договору. Відтак, умови спірного шлюбного договору не суперечать статтям 93, 97 СК України, оскільки перехід права власності на нерухоме майно від одного власника до іншого, яке підлягає державній реєстрації, не відбувався. Таким чином, договір вчинено з наміром створення відповідних правових наслідків, а відтак, у відповідності до статті 234 ЦК України він не є фіктивним та не суперечить вимогам закону, а тому відсутні підстави для визнання такого договору недійсним згідно зі статтею 215 ЦК України.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

на момент укладення шлюбного договору (16 квітня 2019 року) судові провадження щодо стягнення заборгованості за договорами позики не були відкриті, також відсутні судові рішення про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Так, провадження у справі № 754/7464/19 за позовом ОСОБА_1 про стягнення коштів відкрито 22 травня 2019 року. Провадження у справі № 754/18120/19 за позовом ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором позики відкрито 18 лютого 2020 року;

посилання у позовній заяві на факт настання строку виконання зобов`язання щодо повернення коштів за розпискою не свідчить про фіктивність укладеного шлюбного договору;

суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що оспорюваний шлюбний договір вчинено з наміром створення відповідних правових наслідків, а саме: за умовами укладеного між відповідачами шлюбного договору фактично відбулось встановлення правового режиму майна;

відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, нерухоме майно від 09 липня 2021 року № 265223408, а саме: земельна ділянка площею 0,03 га, кадастровий номер 3221282801:01:016:0095, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована 15 березня 2019 року на праві приватної власності за ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 30 грудня 2009 року; земельна ділянка площею 0,2506 га, кадастровий номер 3221282801:01:001:0009, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована 15 березня 2019 року на праві приватної власності за ОСОБА_3 на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку, виданого 23 грудня 2018 року; об`єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований 01 березня 2007 року на праві приватної власності за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу;

щодо нерухомого майна: гаражного боксу АДРЕСА_2 та квартири АДРЕСА_3 , позивачем не доведено, що у зв`язку із укладення оспорюваного договору відбулась подальша державна реєстрація права власності за ОСОБА_3 на таке майно;

таким чином, відповідно до статті 234 ЦК України оспорюваний договір не є фіктивним та не суперечить вимогам закону.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У лютому 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_4 , у якій просить скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

суди першої та апеляційної інстанцій невірно застосували норми статей 3, 13 ЦК України, без врахування правових позицій, що викладені у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 22 травня 2022 року у справі № 275/194/20, від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16, від 02 листопада 2021 року у справі № 753/21220/20, від 24 лютого 2021 року у справі № 583/780/17, від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16;

суди, встановивши, що на момент укладення шлюбного договору відповідач ОСОБА_2 мав зобов`язання перед позивачем ОСОБА_1 зі сплати боргу у розмірі 160 700 дол. США, а також невиконане зобов`язання зі сплати боргу у розмірі 5 357 670 грн із близьким у часі строком виконання, проігнорувавши встановлену Верховним Судом практику застосування статті 234 ЦК України, відмовили у позові з мотивів, що на момент укладення шлюбного договору судові провадження щодо стягнення заборгованості за договорами позики не відкриті, а також відсутні судові рішення про стягнення заборгованості, а факт настання строку виконання зобов`язання не свідчить про фіктивність укладеного шлюбного договору, тому що оспорюваний шлюбний договір вчинено з наміром створення відповідних правових наслідків, а саме фактично відбулось встановлення правового режиму майна;

щодо зловживання правом саме у цих правовідносинах між тими ж сторонами вже висловився Київський апеляційний суд в постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 361/5844/19. Так, Київським апеляційним судом зазначено, що поведінка сторін вказує на можливу наявність ознак сумнівності правовідносин, які виникли між сторонами та те, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу;

суди, встановивши, що зобов`язання зі сплати боргу виникло до укладення шлюбного договору, не застосували усталену практику Верховного Суду, не встановили мотиви укладення шлюбного договору саме у період настання зобов`язання зі сплати боргу, не встановили ставлення відповідачів до можливості передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судових рішень шляхом звернення стягнення на нерухоме майно. Ці обставини, що мають значення для справи, не були описані та не отримали юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, незважаючи на наявність відповідних доказів в матеріалах справи та факт визнання під час засідання у суді першої інстанції представником відповідача ОСОБА_3 , що шлюбний договір був укладений з метою унеможливлення звернення стягнення на нерухоме майно, адже розподілене шлюбним договором майно має належати ОСОБА_3 .

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 755/3563/21, витребувано справу з суду першої інстанції.

У лютому 2023 року матеріали цивільної справи № 755/3563/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2023 року справу № 755/3563/21 призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 20 лютого 2023 рокувказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 22 травня 2022 року у справі № 275/194/20, від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16, від 02 листопада 2021 року у справі № 753/21220/20, від 24 лютого 2021 року у справі № 583/780/17, від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 квітня 1993 року по 11 червня 2019 року.

Згідно з розпискою ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 160 700 дол. США, які зобов`язався повернути до 31 березня 2019 року.

18 березня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики на суму 5 357 670 грн. Строк повернення позики не пізніше 18 червня 2019 року.

16 квітня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений шлюбний договір, який зареєстровано в реєстрі за № 1176.

Відповідно до пунктів 2, 3 шлюбного договору:

на момент укладення цього договору дружині на праві особистої приватної власності належить: квартира АДРЕСА_3 ; земельна ділянка площею 0,03 га, кадастровий номер 3221282801:01:016:0095, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,2506 га, кадастровий номер 3221282801:01:001:0009, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 ; об`єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 ; гаражний бокс № НОМЕР_1 по АДРЕСА_4 ;

чоловікові на праві особистої приватної власності належить усе інше майно, що зареєстроване на ім`я чоловіка.

Згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, нерухоме майно від 09 липня 2021 року № 265223408, а саме: земельна ділянка площею 0,03 га, кадастровий номер 3221282801:01:016:0095, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована 15 березня 2019 року на праві приватної власності за ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку , виданого 30 грудня 2009 року; земельна ділянка площею 0,2506 га, кадастровий номер 3221282801:01:001:0009, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована 15 березня 2019 року на праві приватної власності за ОСОБА_3 на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку, виданого 23 грудня 2018 року; об`єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; зареєстрована 01 березня 2007 року на праві приватної власності за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу.

Позиція Верховного Суду

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що:

«позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як:

фіктивного (стаття 234 ЦК України);

такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);

такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили (див. подібний висновок в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в справі № 569/6427/16 (провадження № 61-39814 св18).

Касаційний суд вже звертав увагу, що договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19).

У статті 60 СК України закріплено принцип спільності майна подружжя. Сторони шлюбного договору мають можливість домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 СК України. При цьому майно, набуте за час шлюбу, належатиме кожному з подружжя на праві приватної власності (роздільне майно) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2022 року в справі № 755/5802/20 (провадження № 61-17477св21).

Шлюбний договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками приватних відносин, покликаний забезпечити регулювання приватних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення шлюбного договору не для регулювання цивільних відносин та не для встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Договором, що вчиняється на шкоду кредитору (фраудаторним договором), може бути й шлюбний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при вчиненні шлюбного договору має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати такий договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення шлюбного договору; те, що внаслідок вчинення шлюбного договору відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна боржника (наприклад, подружжя про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 СК України).

Подружжя, яке домовляється в шлюбному договорі про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 СК України, після настання строку повернення позики чи пред`явлення позову про стягнення боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки оспорюваний договір направлено на недопущення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна боржника.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом ОСОБА_1 зазначав, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали шлюбний договір, який впливає на можливість кредитора ОСОБА_1 отримати задоволення своїх вимог за рахунок боржника ОСОБА_2 або солідарних боржників колишнього подружжя ОСОБА_5 ;

суди встановили, що на момент укладення оспорюваного шлюбного договору (16 квітня 2019 року) у ОСОБА_2 існували зобов`язання перед ОСОБА_1 щодо погашення позики. ОСОБА_2 повинен був повернути борг у розмірі 160 700 дол США до 31 березня 2019 року, а борг у розмірі 5 357 670 грн - не пізніше 18 червня 2019 року;

відповідно до пунктів 2, 3 шлюбного договору від 16 квітня 2019 року, на момент укладення цього договору дружині на праві особистої приватної власності належить: квартира АДРЕСА_3 ; земельна ділянка площею 0,03 га, кадастровий номер 3221282801:01:016:0095, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,2506 га, кадастровий номер 3221282801:01:001:0009, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 ; об`єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 ; гаражний бокс № НОМЕР_1 по АДРЕСА_4 ; чоловікові на праві особистої приватної власності належить усе інше майно, що зареєстроване на ім`я чоловіка;

при відмові у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір не є фіктивним, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним;

суд апеляційної інстанції, при залишенні рішення суду першої інстанції без змін, не звернув уваги, що: шлюбний договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками приватних відносин, покликаний забезпечити регулювання приватних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення шлюбного договору не для регулювання цивільних відносин та не для встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили;

суд апеляційної інстанції не врахував, що договором, який вчиняється на шкоду кредитору (фраудаторним договором), може бути й шлюбний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при вчиненні шлюбного договору має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати такий договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення шлюбного договору; те, що внаслідок вчинення шлюбного договору відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна боржника (наприклад, подружжя про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 СК України);

апеляційний суд не звернув уваги, що подружжя, яке домовляється в шлюбному договорі про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 СК України, після настання строку повернення позики чи пред`явлення позову про стягнення боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки оспорюваний договір направлено на недопущення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна боржника;

За таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок, що оспорюваний шлюбний не є фраудаторним, тобто, таким, що вчиненим на шкоду кредитору ОСОБА_1 . Тому постанову суду апеляційної інстанції належить скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням межкасаційного перегляду,дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року скасувати, та справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції скасована постанова Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук