Постанова

від 10.10.2023 по справі 755/3563/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

10 жовтня 2023 року

м. Київ

провадження №22-ц/824/15263/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Желепи О. В., Немировської О. В.,

за участю секретаря Ратушного А. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Подільського районного суду м. Києва

від 24 січня 2022 року

в складі судді Якимець О. І.

у цивільній справі №755/3563/21 Подільського районного суду м. Києва

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 , ОСОБА_3

про визнання шлюбного договору недійсним

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просив визнати недійсним шлюбний договір, укладений між відповідачами 16 квітня 2019 року, зареєстрований у реєстрі за №1176.

Позов мотивований тим, що у січні 2019 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 160 700 дол. США до 31 березня 2019 року, про що була складена розписка. У зв`язку із невиконанням умов договору позики ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно, як подружжя, що використало грошові кошти в інтересах сім`ї, 160 700 дол. США.

14 червня 2019 року Деснянським районним судом м. Києва відкрито провадження у справі №754/7464/19 за вказаним позовом.

04 вересня 2019 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва забезпечено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме, на об`єкт незавершеного будівництва за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 15221800; земельну ділянку, кадастровий номер 3221282801:01:001:0009, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1788813032212.

Крім того, 18 березня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов`язався повернути позику у розмірі 5 357 670 грн не пізніше 18 червня 2019 року.

У зв`язку із невиконанням умов договору позики ОСОБА_1 звернувся із позовом про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно, як подружжя, що використало грошові кошти в інтересах сім`ї, заборгованості у загальному розмірі 10 715 340 грн (з урахуванням неустойки) (справа №754/18120/19).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 17 червня 2020 року вжиті заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони вчиняти будь-які дії щодо розпорядження нерухомим майном, що належить ОСОБА_3 , а саме на об`єкт незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 15221800; земельну ділянку, кадастровий номер 3221282801:01:001:0009, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1788813032212, та земельну ділянку кадастровий номер 3221282801:01:016:0095, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1788825332212.

Станом на дату подання цього позову, рішенням Деснянського районного суду від 17 листопада 2020 року у справі №754/18120/19 позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 5 357 670 грн, неустойку у розмірі 5 357 670 грн, а всього 10 715 340 грн. У задоволенні позову до ОСОБА_3 відмовлено.

Позивач дізнався, що 16 квітня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений шлюбний договір, який посвідчений нотаріально та зареєстрований в реєстрі за №1176. На думку позивача, шлюбний договір між відповідачами укладено з метою унеможливлення задоволення вимог ОСОБА_1 , як стягувача, за рахунок майна, що арештовано у інших судових процесах. На момент укладення шлюбного договору відповідачі були обізнані про борг та судові процеси про стягнення з них заборгованості, яка може бути погашена за рахунок нерухомого майна, та усвідомлювали, що строк виконання зобов`язань за одним із договорів позики вже настав, за іншим скоро настане. Відповідачі умисно та узгоджено, з метою унеможливити виконання рішення суду про стягнення заборгованості та поновлення порушених прав ОСОБА_1 , здійснили фіктивне розірвання шлюбу та уклали фіктивний шлюбний договір.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 24 січня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, за неповного з`ясування обставин справи.

В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що суд першої інстанції невірно визначив підстави позову та не врахував судову практику Верховного Суду щодо визнання недійсними фраудаторних договорів.

Вказував, що суд допустив помилку, визначивши факт реєстрації або відсутності реєстрації нерухомого майна за ОСОБА_3 на підставі оспорюваного шлюбного договору, як підставу позову, тоді як підставою позову є та обставина, що шлюбним договором, з метою уникнення звернення стягнення на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, було змінено правовий режим нерухомого майна.

За наведених обставин просив скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 24.01.2023 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення суду залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 06 вересня 2023 року скасовано постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Представник позивача - Гайдаш О. В. у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених в ній.

Відповідачі, належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, що підтверджується звітами про доставку електронного листа та про підтвердження адресом електронного листа, в судове засідання не з'явилися (том 2, а. с. 125-126, 128-129).

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідачів.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_4 , перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

У даній справі, яка переглядається, Верховний Суд, скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 08.12.2022, вказав на те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що договором, який вчиняється на шкоду кредитору (фраудаторним договором), може бути й шлюбний договір.

Також Верховний Суд вказав на те, що апеляційний суд не звернув уваги, що подружжя, яке домовляється в шлюбному договорі про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 СК України, після настання строку повернення позики чи пред`явлення позову про стягнення боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки оспорюваний договір направлено на недопущення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна боржника.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, а також врахувавши вказівки Верховного Суду, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що за оспорюваним договором фактично відбулося встановлення правового режиму майна. Також суд дійшов висновку про те, що за оспорюваним шлюбним договором щодо розпорядження нерухомим майном право власності не передавалося; зобов`язання щодо повернення коштів за розпискою не свідчить про фіктивність укладеного шлюбного договору.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що до такого висновку суд першої інстанції дійшов за неповного з`ясування обставин справи та неправильного застосування норм матеріального права, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 квітня 1993 року по 11 червня 2019 року.

Згідно з розпискою ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 160 700 дол. США, які зобов`язався повернути до 31 березня 2019 року.

18 березня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики на суму 5 357 670 грн. Строк повернення позики не пізніше 18 червня 2019 року.

16 квітня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений шлюбний договір, який зареєстровано в реєстрі за №1176.

Згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, нерухоме майно від 09 липня 2021 року №265223408, а саме: земельна ділянка, площею 0,03 га, кадастровий номер 3221282801:01:016:0095, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована 15 березня 2019 року на праві приватної власності за ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 30 грудня 2009 року; земельна ділянка, площею 0,2506 га, кадастровий номер 3221282801:01:001:0009, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована 15 березня 2019 року на праві приватної власності за ОСОБА_3 на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку, виданого 23 грудня 2018 року; об`єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; зареєстрована 01 березня 2007 року на праві приватної власності за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу.

Також, з матеріалів справи вбачається, що у зв`язку із невиконанням умов договору позики ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно, як подружжя, що використало грошові кошти в інтересах сім`ї, 160 700 дол. США.

14 червня 2019 року Деснянським районним судом м. Києва відкрито провадження у справі № 754/7464/19 за вказаним позовом.

04 вересня 2019 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва забезпечено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме, на об`єкт незавершеного будівництва за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 15221800; земельну ділянку, кадастровий номер 3221282801:01:001:0009, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1788813032212.

Крім того, 18 березня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов`язався повернути позику у розмірі 5 357 670 грн не пізніше 18 червня 2019 року.

У зв`язку із невиконанням умов договору позики ОСОБА_1 звернувся із позовом про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно, як подружжя, що використало грошові кошти в інтересах сім`ї, заборгованості у загальному розмірі 10 715 340 грн (з урахуванням неустойки) (справа № 754/18120/19).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 17 червня 2020 року вжиті заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони вчиняти будь-які дії щодо розпорядження нерухомим майном, що належить ОСОБА_3 , а саме на об`єкт незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 15221800; земельну ділянку, кадастровий номер 3221282801:01:001:0009, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1788813032212, та земельну ділянку кадастровий номер 3221282801:01:016:0095, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1788825332212.

Станом на дату подання позову у справі, яка переглядається, рішенням Деснянського районного суду від 17 листопада 2020 року у справі №754/18120/19 позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 5 357 670 грн, неустойку у розмірі 5 357 670 грн, а всього 10 715 340 грн. У задоволенні позову до ОСОБА_3 відмовлено.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилався на те, що шлюбний договір укладений між відповідачами з наміром завдати шкоди його прав та інтересу, тобто є формою зловживання правом. Також посилався на те, що шлюбний договір укладений з метою унеможливлення задоволення його вимог, як стягувача, за рахунок майна, яке є предметом оспорюваного договору, та арештоване у інших судових процесах.

Колегія суддів погоджується з такими доводами позивача, з огляду на наступне.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі №523/17429/20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19), на яку є посилання в апеляційній скарзі, зроблено висновок, що:

«позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі №369/11268/16-ц сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як:

фіктивного (стаття 234 ЦК України);

такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);

такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили (постанова Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі №569/6427/16).

Верховний Суд в своїх постановах, в тому числі у постанові від 07.10.2020 у справі №755/17944/18, неодноразово вже звертав увагу, що договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

У статті 60 СК України закріплено принцип спільності майна подружжя. Сторони шлюбного договору мають можливість домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 СК України. При цьому майно, набуте за час шлюбу, належатиме кожному з подружжя на праві приватної власності (роздільне майно) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2022 року в справі №755/5802/20.

Шлюбний договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками приватних відносин, покликаний забезпечити регулювання приватних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення шлюбного договору не для регулювання цивільних відносин та не для встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Договором, що вчиняється на шкоду кредитору (фраудаторним договором), може бути й шлюбний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при вчиненні шлюбного договору має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати такий договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення шлюбного договору; те, що внаслідок вчинення шлюбного договору відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна боржника (наприклад, подружжя про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 СК України).

Сукупний аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що подружжя, яке домовляється в шлюбному договорі про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 СК України, після настання строку повернення позики чи пред`явлення позову про стягнення боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки оспорюваний договір направлено на недопущення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна боржника.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Беручи до уваги доводи позивача про те, що оспорюваний шлюбний договір укладений відповідачами з метою унеможливлення задоволення ним вимог, як стягувача, за рахунок майна, що арештовано в інших судових процесах, а також надаючи оцінку доказам, наявним в матеріалах справи, колегією суддів з`ясовано наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення осорюваного шлюбного договору (16 квітня 2019 року) у ОСОБА_2 існували зобов`язання перед ОСОБА_1 щодо погашення позики, а саме ОСОБА_2 повинен був повернути борг у розмірі 160 700 дол. США до 31 березня 2019 року, а борг у розмірі 5 357 670 грн - не пізніше 18 червня 2019 року.

Як вбачається зі змісту оспорюваного шлюбного договору (пункти 2, 3), на момент укладення цього договору дружині на праві особистої приватної власності належить: квартира АДРЕСА_2 ; земельна ділянка, площею 0,03 га, кадастровий номер 3221282801:01:016:0095, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 ; земельна ділянка, площею 0,2506 га, кадастровий номер 3221282801:01:001:0009, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 ; об`єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 ; гаражний бокс № НОМЕР_1 по АДРЕСА_3 ;

чоловікові на праві особистої приватної власності належить усе інше майно, що зареєстроване на ім`я чоловіка.

Колегією суддів також встановлено, що у ОСОБА_2 відсутнє інше майно, окрім майна, яке є предметом оспорюваного шлюбного договору, та за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Отже, оспорюваний шлюбний договір було укладено відповідачами саме у період настання зобов`язання зі сплати боргу за договорами позики, в яких кредитором виступає позивач.

Крім того, наявними у справі доказами підтверджується, що майно, яке є предметом шлюбного договору, було придбано під час перебування відповідачів у шлюбі та зареєстровано на праві власності за ОСОБА_3 ще задовго до укладення договору, а саме в 2006-2008 роках. Дана обставина додатково підтверджує, що шлюбний договір відповідачі уклали саме у період настання у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 зобов`язання зі сплати боргу за договорами позики.

Таким чином, аналіз змісту оспорюваного шлюбного договору, а також хронологія подій, яка передувала до його укладення та після його укладення, приводить до висновку, що внаслідок укладення цього договору відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно ОСОБА_2 , яке набуте ним разом з ОСОБА_3 в шлюбі, для погашення боргу перед ОСОБА_1 за договорами позики. Тобто, укладенням оспорюваного шлюбного договору відповідачі домовилися про не поширення на майно, набуте ними під час шлюбу, положень статті 60 СК України, що в свою чергу є незаконним, адже право спільної сумісної власності на майно презюмується.

Більш того, все вищевикладене приводить до висновку, що подружжя, яке домовляється в шлюбному договорі про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 СК України, після настання строку повернення позики чи пред`явлення позову про стягнення боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки оспорюваний договір направлено на недопущення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна боржника.

З наведеного слідує, що за таких умов, укладення між відповідачами шлюбного договору в період існування в ОСОБА_2 зобов'язання зі сплати боргу за договорами позики, порушує право позивача на виконання такого зобов'язання за рахунок майна, яке є предметом оспорюваного договору.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що позов є доведеним та обґрунтованим.

Проте, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини, не врахував судову практику Верховного Суду у подібних правовідносинах та як наслідок дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Таким чином, знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги про неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини, та порушив норми процесуального права, а тому в силу вимог ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, то відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач у даній справі за подання позовної заяви сплатив судовий збір в сумі 908 грн, а за подання апеляційної скарги - 1 362 грн, що разом становить суму 2 270 грн.

Беручи до уваги, що за наслідками апеляційного розгляду справи позов задоволено, колегія суддів приходить до висновку, що понесені позивачем витрати на сплату судового збору покладаються на відповідачів в рівних частках.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 24 січня 2022 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Визнати недійсним шлюбний договір, укладений 16 квітня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та зареєстрований в реєстрі за №1176.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий витрати на сплату судового збору в сумі 1 135 (одна тисяча сто тридцять п`ять) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий витрати на сплату судового збору в сумі 1 135 (одна тисяча сто тридцять п`ять) грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складено 10 жовтня 2023 року.

Головуючий О. Ф. Мазурик

Судді О. В. Желепа

О. В. Немировська