Постанова

від 23.10.2007 по справі 136/14-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

136/14-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

23 жовтня 2007 р.                                                                                   № 136/14-06  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. –головуючогоВолковицької Н.О. Рогач Л.І.

за участю представників сторін:

позивачаКолесник Т.В. дов. від 01.06.2005 р.

відповідачаМатейко М.А. дов. від 10.05.2006 р.

третьої особиМатейко М.А. дов. від 12.03.2007 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Агроспілка –Нова"

на постанову від 17.07.2007 року Київського міжобласного апеляційного господарського суду

у справі№ 136/14-06/13 господарського суду Київської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Агроспілка –Нова"

доСоколівської сільської ради Васильківського району Київської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаСільськогосподарський виробничий кооператив "Україна"

провизнання права власності на майно

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроспілка –Нова" звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до Соколівської сільської ради Васильківського району Київської області про визнання права власності на нерухоме майно –цегляне нежитлове приміщення будинок контори, яке знаходиться за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Соколівка, вул. Леніна, 1 та визнання абзацу 1 пункту 1  рішення Соколівської сільської ради від 23 травня 2005 року про взяття на баланс контори початковою вартістю 279579 грн., залишковою вартістю 58906 грн., недійсним.

Рішення господарського суду Київської області від 05.06.2006 року та постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14.09.2006 року, прийняті у даній справі, постановою Вищого господарського суду України від 14.12.2006 року скасовані, а справа передана на новий розгляд.

Після повторного розгляду справи рішенням господарського суду Київської області від 11.04.2007 року, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 17.07.2007 року у позові в частині визнання права власності на нерухоме майно –цегляне нежитлове приміщення будинок контори відмовлено, в решті позовних вимог провадження  припинено.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроспілка –Нова" звернулось  до Вищого господарського суду із касаційною скаргою , в якій просить рішення та постанову у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Свої доводи позивач обґрунтував посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме статті 128 Цивільного кодексу УРСР, оскільки право власності у позивача виникло з договору купівлі-продажу майна від 25.04.2003 року.

Крім того, згідно висновків позивача, в порушення статті 35 Господарського процесуального кодексу судами не прийняті до уваги факти, встановлені рішенням господарського суду Київської області у справі №280/20-06, а також не прийняті до уваги приписи  статті 3 Кодексу адміністративного  судочинства України.

Заслухавши суддю –доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в оскаржених судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи спір стосується визнання права власності на нежитлову будівлю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що умовою задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів, що підтверджують його право власності на майно. Цивільний кодекс України, визначивши, що власник здійснює право власності своїм майном на свій розсуд, водночас не визначає конкретних доказів, якими останній повинен підтверджувати своє суб'єктивне право.

Такими доказами згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність обставин, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Підтверджувати наявність у позивача права власності на майно в суді можуть правовстановлювальні документи. Перелік таких документів щодо нерухомого майна наведено у додатку 1 до п.2.1 "Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно".

Касаційна інстанція не може погодитись з таким висновком, оскільки  він  є помилковим, суперечить нормам цивільного законодавства, Закону України "Про власність",  Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( із змінами внесеними протоколом №11).

Так, згідно статті 4 Цивільного кодексу УРСР, що був чинним до 01.01.2004 року, цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.

Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Стаття 41 цього ж  Кодексу передбачає, що угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Угоди можуть бути односторонніми і дво - або багатосторонніми (договори).

Право власності (право оперативного управління), як передбачено в статті 128 цього Кодексу, у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (із змінами внесеними протоколом №11) у статті 1 гарантує, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 49 Закону України "Про власність", що був чинним до 20.06.2007 року, передбачає, що володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, третейським судом.

Під володінням розуміється юридично забезпечена можливість власника мати майно у своєму безпосередньому віданні.

Судами при розгляді справи встановлено, що 10.04.2003 року відбулись загальні збори СВК "Україна", на яких було прийнято рішення про продаж приміщення контори у с. Соколівка, вул. Леніна, 1, за його експертною вартістю після отримання дозволу на продаж контори від Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції. Таке рішення було оформлено в протоколі загальних зборів СВК "Україна" від 10 квітня 2003 року №4.

17.04.2003 року між СВК "Україна" та ТОВ "Самсон" було укладено договір №119/ео про здійснення незалежної оцінки вартості приміщення контори, за результатами чого було оформлено Звіт про оцінку майна, а вартість приміщення контори було визначено в 20300,00грн.

Крім того, 17.04.2003 року Васильківською об'єднаною державною податковою інспекцією було надано згоду на реалізацію активів №2185/24-0 та дозвіл на реалізацію активів, які перебувають в податковій заставі, за умовою цільового спрямування коштів від продажу до державного бюджету.

24.04.2003 року на загальних зборах підприємства позивача було прийнято рішення про купівлю у СВК "Україна" контори, що було оформлено протоколом №5 від 24.04.2003 року.

25.04.2003 року між СВК "Україна" та позивачем був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно з пунктом 1.1 якого СВК "Україна" продав, а позивач купив нерухоме майно - цегляне нежитлове приміщення будинок контори, що розташоване за адресою: Київська область, Васильківський район, село Соколівка, вулиця Леніна, будинок 1.

На виконання умов пунктів 2.3, 3.1 договору купівлі-продажу від 25.04.2003року позивач 29.04.2003року платіжним дорученням №150 оплатив вартість контори в повному обсязі, а 30.04.2003 року між СВК "Україна" та позивачем було підписано акт приймання-передачі нерухомого майна. Крім того, 30.04.2003 року СВК "Україна" погасила борг з оплати прибуткового податку платіжним дорученням №19.

Судами також встановлено, що причиною виникнення спору є невизнання права власності позивача Соколівською сільською радою,  яка листом №250 від 18.07.2005 року відмовила позивачу та повідомила, що відповідно до рішення комісії по розпаюванню майна СВК "Україна" від 26.02.2003 року, рішенням загальних зборів та рішенням сесії Соколівської сільської ради від 23.05.2005 року приміщення контори передане на баланс Соколівської сільської ради.

Таким чином судами встановлено, що СВК "Україна"  на підставі договору купівлі-продажу від 25.04.2003 року продав позивачу нерухоме майно - цегляне нежитлове приміщення будинок контори, що розташоване за адресою: Київська область, Васильківський район, село Соколівка, вулиця Леніна, будинок 1 та передав його останньому по акту прийому –передачі, тобто мають місце всі необхідні складові, передбачені статтями 4, 41, 128 Цивільного кодексу УРСР для визнання права власності на спірне майно.

Договір купівлі-продажу від 25.04.2003 року недійсним у передбаченому законом порядку не визнавався, в зв'язку з чим касаційна інстанція вважає за необхідне рішення та постанову, прийняті у даній справі в цій частині скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати за позивачем право власності на це майно.

Висновки судів про неправомочність рішення загальних зборів від 10.04.2003 року про продаж приміщення контори, а відповідно і підписання договору-купівлі продажу головою СВК "Україна" Твардовським М.К. без наявності у нього належних повноважень касаційна інстанція не приймає до уваги, оскільки вони суперечать встановленим обставинам справи та приписам статті 63 Цивільного кодексу УРСР, згідно з якою угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі подальшого схвалення угоди цією особою.

Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.

Судами встановлено, що СВК "Україна" після укладання договору купівлі-продажу спірного майна передало його по акту прийому-передачі, отримало кошти та перерахувало їх до бюджету в рахунок погашення податкового боргу.

Стосовно позовних вимог про визнання  абзацу 1 пункту 1  рішення Соколівської сільської ради від 23 травня 2005 року про взяття на баланс контори початковою вартістю 279579 грн., залишковою вартістю 58906 грн. недійсним касаційна інстанція зазначає наступне:

За визначенням термінів, що дається у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України:

справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування/ їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює власні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої);

суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1).

Таким чином, у контексті зазначених положень статті 3 цього Кодексу справою адміністративної юрисдикції, яку може бути передано на вирішення адміністративного суду, є спір, що виник між суб'єктами суспільних відносин стосовно їх прав і обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти, відповідно, зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. У тому ж випадку, коли суб'єкт, у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, не здійснюють у спірних правовідносинах владних управлінських функцій щодо іншого суб'єкта, з яким виник спір, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції та не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Прийняття майна на баланс, про яке йде мова у оспорюваному рішенні Соколівської сільської ради від 23 травня 2005 року, є фінансово-господарською операцією та не породжує права власності на майно, в зв'язку з чим рішення та постанова в частині припинення провадження у справі підлягають скасуванню, а в позові слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1117, пунктом 2 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Рішення господарського суду Київської області від 11.04.2007 року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 17.07.2007 року у справі №136/14-06/13 господарського суду Київської області скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги про визнання права  власності на нерухоме майно –цегляне нежитлове приміщення будинок контори, яке знаходиться за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Соколівка, вул. Леніна, 1 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроспілка-Нова" задовольнити.

В решті позову відмовити.

Доручити господарському суду Київської області видати наказ на виконання цієї постанови.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя                                                  Т. Дроботова

С у д д і          Н. Волковицька

Л. Рогач