Постанова

від 14.12.2006 по справі 136/14-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

136/14-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

14 грудня 2006 р.                                                                                   № 136/14-06  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого Кривди Д.С.,

суддів :Бакуліної С.В., Рогач Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиСоколівської сільської ради

на постановувід 14.09.2006 року Київського міжобласного апеляційного господарського суду

у справі№ 136/14-06

господарського суду Київської області

за позовомТОВ “Агроспілка-Нова”

доСоколівської сільської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:               Сільськогосподарський виробничий кооператив “Україна”

провизнання права власності на майно

в судовому засіданні взяли участь  представники :

від позивача:Колєснік Т.В. (довіреність від 01.07.2005р. б/н)

від відповідача:

від 3-тьої особи:Безпрозваний Л.Є. –голова сільради; Метейко М.А. (доручення №24 від 10.05.2006 року) (а.с.64)Салюк А.П. –голова кооперативу

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Київської області (суддя Короткевич О.Є.) від 05.06.2006 року, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Федоров М.О., судді –Міщенко П.К., Яковлєв М.Л.) від 14.09.2006 року, у справі № 136/14-06 позов задоволено повністю; визнано за позивачем право власності на нерухоме майно –цегляне нежитлове приміщення будинок контори двоповерховий (1А), яке знаходиться за адресою: Київська область, Васильківській район, село Соколівка, вулиця Леніна, будинок 1; визнано незаконним та скасовано рішення Соколівської сільської ради Васильківського району Київської області від 23 травня 2005 року №145-ХУ-ІУ в частині абз.1 п.1 щодо взяття на баланс контори початковою вартістю 279 579,00 грн., залишковою вартістю 58 906,00 грн.; стягнуто з відповідача на користь позивача 170,00 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені по справі судові акти і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального прав, а саме: ст.225 ЦК УРСР, приписів Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно.

У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені в касаційній скарзі доводи.

Колегією суддів відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення касаційного провадження по даній справі у зв'язку з поданням касаційної скарги до Верховного Суду України на ухвалу Вищого господарського суду України від 10.11.2006 року про прийняття та призначення до розгляду касаційної скарги Соколівської сільської ради, оскільки ч.1 ст.79 ГПК України, посиланням на яку мотивоване клопотання, не передбачає такої підстави для зупинення провадження у справі як оскарження судового акта в тій же справі.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представників відповідача, які підтримали викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника позивача, пояснення представника третьої особи, який висловився на підтримку доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності на нерухоме майно - цегляне нежитлове приміщення будинок контори, що розташоване за адресою: 08666, Київська область, Васильківський район, село Соколівка, вулиця Леніна, будинок 1, яке було придбане ним за договором купівлі-продажу нерухомого майна, укладеним з СВК “Україна” 25.04.2003 року. Також позивач просив визнати незаконним абзац 1 пункту 1 рішення Соколівської сільської ради Васильківського району Київської області від 23 травня 2005 року щодо взяття на баланс контори початковою вартістю 279 579,00 грн., залишковою вартістю 58 906,00 грн.

Підставами звернення до суду з позовом позивач зазначав наступні фактичні обставини.

10 квітня 2003 року відбулись загальні збори СВК “Україна”, на яких було прийнято рішення про продаж приміщення контори у с. Соколівка, вул. Леніна, б.1, за його експертною вартістю після отримання дозволу на продаж контори від Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції. Таке рішення було оформлено в протоколі загальних зборів СВК “Україна” від 10 квітня 2003 року №4.

17 квітня 2003 року СВК “Україна” уклав із ТОВ “Самсон” договір №119/ео щодо здійснення незалежної оцінки вартості приміщення контори, за результатами чого було оформлено Звіт про оцінку майна, а вартість приміщення Контори було визначено в 20 300,00 грн.

Крім того, 17 квітня 2003 року Васильківською об'єднаною державною податковою інспекцією було надано згоду на реалізацію активів

№ 2185/24-0 та дозвіл на реалізацію активів, які перебувають в податковій заставі, з умовою цільового спрямування коштів від продажу до державного бюджету.

24 квітня 2003 року на загальних зборах підприємства позивача було прийнято рішення про купівлю у СВК “Україна” контори, що було оформлено протоколом № 5 від 24 квітня 2003 року.

25 квітня 2003 року між СВК “Україна” та позивачем був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно з п.1.1 якого СВК “Україна” продав, а позивач купив нерухоме майно - цегляне нежитлове приміщення будинок контори, що розташоване за адресою: 08666, Київська область, Васильківський район, село Соколівка, вулиця Леніна, будинок 1.

На виконання умов пунктів 2.3, 3.1 договору купівлі-продажу від 25 квітня 2003 року позивач 29 квітня 2003 року платіжним дорученням № 150 оплатив вартість контори в повному обсязі, а 30 квітня 2003 року між СВК “Україна” та позивачем було підписано акт приймання-передачі нерухомого майна. Крім того, 30 квітня 2003 року СВК “Україна” погасила борг з оплати прибуткового податку платіжним дорученням №19.

В порушення п.1.4 договору купівлі-продажу контори СВК “Україна” не передав позивачу технічну документацію на приміщення контори, внаслідок чого позивач був позбавлений права зареєструвати право власності на контору відповідно до вимог чинного законодавства України.

Позивач листом №120 від 04.07.2005 року звернувся до Соколівської сільської ради Васильківського району Київської області з проханням визнати право власності на придбане ним приміщення контори і видати йому як законному покупцю свідоцтво про право власності на контору.

Відповідач відповів листом №250 від 18.07.2005 року, де повідомив позивачу про те, що відповідно рішення комісії по розпаюванню майна СВК “Україна” від 26.02.2003 року, рішення загальних зборів та рішення сесії Соколівської сільської ради від 23 травня 2005 року приміщення контори передане на баланс Соколівської сільської ради в комунальну власність і право власності на приміщення контори належить Соколівській сільській раді.

Згідно пункту 1 абзацу 1 Рішення відповідача №145-ХУ-ІУ від 23.05.2005 року взято на баланс Соколівської сільської ради контору, 1957 року, початковою вартістю 279 579,00 грн., залишковою вартістю 58 906,00 грн.

Таким чином, причиною виникнення спору є те, що відповідачем –Соколівською сільською радою, оспорюється право власності позивача на спірне нерухоме майно.

Законодавством, яким позивач обґрунтовує позовні вимоги, ним зазначено ст.ст.15, 16, 321, 387 ЦК України, ст.128 ЦК УРСР.

Суди, задовольняючи позов виходили із факту доведеності позивачем зазначених ним у позові обставин справи, які беззаперечно доводять той факт, що у останнього виникло право власності на спірне нерухоме майно з 30 квітня 2003 року, виходячи із факту складання акту приймання-передачі. Право власності у позивача виникло до винесення рішення загальних зборів СВК “Україна” від 18.05.2003 року про передачу приміщення контори в комунальну власність, та до прийняття Соколівською сільською радою Рішення №145-ХУ-ІУ від 23.05.2005 року про прийняття контори на баланс. До спірних правовідносин судами застосовані ч.1 ст.128 ЦК УРСР, ст.ст.4, 48, 55 Закону України “Про власність”, ст.ст.319, 321, 392, 393 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що висновок судів про виникнення у позивача права власності на предмет спору є передчасним з огляду на таке.

Згідно ст.392 ЦК України метою використання позову про визнання права власності є усунення невизначеності відносин власності щодо індивідуально визначеного майна. Такий позов є речово-правовим, вимоги якого звернені не до відповідача, а до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на відповідне майно.

Умовою задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів, що підтверджують його право власності на майно. ЦК, визначивши, що власник здійснює право власності своїм майном на свій розсуд, водночас не визначає конкретних доказів, якими останній повинен підтверджувати своє суб'єктивне право.  Такими доказами згідно з нормами процесуального законодавства України (ст.32 ГПК України) є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність обставин, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Підтверджувати наявність у позивача права власності на майно в суді можуть правовстановлювальні документи. Перелік таких документів щодо нерухомого майна наведено у додатку 1 до п.2.1 “Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно”.

Задовольняючи позов суди не зазначили, чи був наявним у позивача повний необхідний перелік правовстановлювальних документів на спірний об'єкт нерухомості внаслідок укладення договору купівлі-продажу.

Так, відповідно до діючої в 2003 році редакції наведеного Тимчасового положення, у реєстрації прав на нерухоме майно може бути відмовлено, якщо, зокрема, не проведено первинної реєстрації прав власності (п.3.3). Наведеному частково кореспондує редакція від 19.05.2005 року цього положення, згідно якої у реєстрації прав на нерухоме майно може бути відмовлено, якщо, зокрема, при укладенні угод між юридичними особами, які нотаріально не посвідчені, не надано правовстановлювальний документ попереднього власника.

Звідси висновок, що за будь-яких умов, на момент укладення угоди щодо відчуження нерухомого майна, до Реєстру прав власності на нерухоме майно має бути внесений запис про його власника. Колегія суддів вважає помилковим висновок апеляційного суду про те, що позивач не мав змоги зареєструвати право власності на спірний об'єкт нерухомості у зв'язку з ненаданням відповідачем технічної документації, яка не являє собою правовстановлювального документу.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначав, що СВК “Україна” на момент відчуження майна не був його власником. Попередні судові інстанції не перевірили заперечень відповідача та не встановили того у чиїй власності перебувало спірне майно на момент укладення угоди купівлі-продажу.

Вищезазначене підлягає обов'язковому встановленню враховуючи те, що відповідно до спірного Рішення відповідача №145-ХУ-ІУ від 23.05.2005 року воно було прийнято відповідно до п.8 ст.31 Закону України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, відповідно до якого об'єкти соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарські меліоративні системи підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Прийняття такого рішення стало наслідком прийняття комісією про розпаюванню майна СВК “Україна” від 26.02.2003 року, на яке є посилання в спірному рішенні і яке судами не витребувано у третьої особи, і не досліджене.

Касаційна інстанція вважає, що з метою повноти встановлення обставин справи судам необхідно встановити правонаступником кого є СВК “Україна”; чи було спірне нерухоме майно таким, що підлягало паюванню і чим це підтверджується (з посиланням на приписи законодавчих актів).

Колегія суддів звертає увагу судів на те, що в податковій заставі могло знаходитись лише належне на праві власності третій особі майно. Лист податкового органу про надання дозволу на продаж спірного об'єкту нерухомості не доводить сам по собі прав власності третьої особи на цей об'єкт, а також не доводить неможливості набуття відповідачем права власності на нього за відсутності такого дозволу.

Колегія суддів вважає, що судам слід дати оцінку запереченням відповідача стосовно нелегітимності рішення загальних зборів СВК “Україна”, оформленого протоколом №4 від 10 квітня 2003 року, про продаж приміщення контори в силу кількості членів кооперативу, що його прийняли (5 осіб).

Судам також слід дати оцінку і тому факту, що рішенню загальних зборів, оформленому протоколом №3 від 18 травня 2003 року, передувало рішення загальних зборів, оформлене протоколом №4 від 10 квітня 2003 року, оскільки незрозумілою є нумерація рішень по даті їх прийняття.

Стосовно висновку суду про набуття позивачем права власності на спірний об'єкт нерухомості по факту складання акта приймання-передачі від 30.04.2003 року, то колегія суддів відзначає таке. В силу ст. 128 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту фактичної передачі речі, а не з моменту складання акту-приймання-передачі. Судами на наведено доказів фактичної передачі третьою особою позивачу спірного об'єкту нерухомості у володіння, що могло б бути доведене його використанням, зокрема виникненням у позивача тягаря власності. Матеріали справи не містять доказів укладення позивачем з особами, які постійно знаходились і знаходяться (за ствердженнями відповідача) в будівлі контори, договорів про користування її приміщеннями, доказів того, що позивач ніс витрати по утриманню контори, сплачував податок на землю під конторою тощо.

Стосовно реєстрації права власності СВК “Україна” на будівлю спірної контори, що підтверджується свідоцтвом  від 10.11.2003 року (а.с.115), то колегія суддів вважає, що при новому розгляді справи судам слід встановити правомірність такої реєстрації на підставі рішення Соколівської сільської ради №48-УІІ-ХХІУ від 25.09.2003 року (з нормативним обґрунтуванням), а саме, чи могло бути рішення органу місцевого самоврядування правовстановлюючим документом для реєстрації права власності; чи надано органу місцевого самоврядування повноваження щодо передачі об'єктів нерухомості у власність юридичних осіб шляхом прийняття рішень.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст.43 ГПК України та виключає можливість висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судом норм матеріального права при вирішенні спору. У зв'язку з цим постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п. 3 ч. 1 ст. 1119, ч.1 ст. 11110, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України , Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Соколівської сільської ради від 05.10.2006 року б/н на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14.09.2006 року у справі № 136/14-06 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Київської області від 05.06.2006 року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14.09.2006 року у справі № 136/14-06 –скасувати.

Справу № 136/14-06 направити на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Головуючий-суддя                                          Д.Кривда

С у д д і

С.Бакуліна

Л.Рогач