Постанова

від 14.09.2023 по справі 916/2188/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/2188/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Разюк Г.П., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання: Кратковський Р.О.

за участю представників сторін:

від ДП,,Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства ,,Адміністрація морських портів України" - Андреєв А.Е., Виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;

від ДП ,,Чорноморський яхт-клуб" - Очколяс Д.В., ордер серія ВН №1245692 від 07.05.2023;

від Фонду державного майна - Хайновський О.О., посвідчення №4981 від 13.04.2020р.

від Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України - Ігнатенко Т.Б., в порядку самопредставництва.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Державного підприємства ,,Чорноморський яхт-клуб"

на рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023, повний текст якого складено та підписано 17.04.2023

у справі №916/2188/21

за позовом Державного підприємства ,,Адміністрація морських портів України"

в особі Одеської філії Державного підприємства ,,Адміністрація морських портів України"

до Державного підприємства ,,Чорноморський яхт-клуб"

про стягнення 524 593,69 грн

та за зустрічним позовом Державного підприємства ,,Чорноморський яхт-клуб"

до Державного підприємства ,,Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства ,,Адміністрація морських портів України"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні зустрічного позивача Фонду державного майна

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні зустрічного відповідача Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України

про визнання договору недійсним,-

головуючий суддя - Д`яченко Т.Г., судді Погребна К.Ф., Мостепаненко Ю.І.

місце ухвалення рішення: Господарський суд Одеської області

Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги. В судовому засіданні 14.09.2023 згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2021 Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовними вимогами до Державного підприємства «Чорноморський яхт-клуб» про стягнення 524593,69 грн, з яких: основний борг у розмірі 484996,52 грн., пеня у розмірі 20874,78 грн., 3% річних у розмірі 4374,93 грн. та інфляційні витрати у розмірі 14347,46 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором про допуск до об`єктів портової інфраструктури №2959-П-ОДФ-20 від 24.06.2020.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 02.08.2021 відкрито провадження у справі №916/2188/21.

25.08.2021р. Державне підприємство «Чорноморський яхт-клуб» звернулось до Господарського суду Одеської обласної із зустрічною позовною заявою до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) про визнання недійсним Договору про допуск до об`єктів портової інфраструктури від 24.06.2020р. №2959-П-ОДФ-20, що укладений між Державним підприємством «Чорноморський яхт-клуб» та Державний підприємством «Адміністрація морських портів України».

Зустрічний позов мотивовано тим, що спірний договір про допуск до об`єктів портової інфраструктури №2959-П-ОДФ-20 від 24.06.2020 є удаваним правочином, укладений для приховання іншого правочину, який вчинений між сторонами, а саме договору оренди державного майна без дотримання визначених законодавством необхідних умов.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.09.2021р. прийнято зустрічну позовну заяву Державного підприємства «Чорноморський яхт-клуб» до спільного розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним позовом у справі №916/2188/21.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.09.2021р. залучено до участі у справі за зустрічним позовом, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Державного підприємства «Чорноморський яхт-клуб» - Фонд державного майна України.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.11.2021р. залучено до участі у справі за зустрічним позовом, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) Міністерство інфраструктури України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 у справі №916/2188/21 (головуючий суддя Д`яченко Т.Г., судді Погребна К.Ф., Мостепаненко Ю.І.) первісну позовну заяву Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства «Чорноморський яхт-клуб» на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) суму основної заборгованості у розмірі 484996 грн. 52 коп., пеню у розмірі 20874 грн. 78 коп., 3% річних у розмірі 4374 грн. 93 коп., інфляційні втрати у розмірі 14347 грн. 46 коп. та втирати по сплаті судового збору у розмірі 7868 грн. 91 коп. У задоволенні зустрічних позовних вимог Державного підприємства «Чорноморський яхт-клуб» відмовити. Витрати по сплаті судового збору за подання зустрічного позову у розмірі 2270,00грн. покладено на зустрічного позивача.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову господаський суд зазначив, що аналізуючи умови та положення укладеного між сторонами 24.06.2020р. Договору № 2959-П-ОДФ-20 про допуск до об`єктів портової інфраструктури та аналізуючи приписи чинного законодавства, суд дійшов висновку, що вказаний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг. Судом враховано, що зустрічний позивач упродовж часу вчиняв дії, спрямовані на виконання оспорюваного договору, зокрема, користувався послугами за таким договором та сплачував їх.

Суд дійшов висновку, що на стадії, коли укладений договір є виконаним повністю або частково, вимога про визнання такого договору недійсним, без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності, не є ефективним способом захисту, так як вказане не призвело б до поновлення прав позивача, у разі встановлення їх порушення.

Щодо позовних вимог первісного позивача про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 484996,52 грн., пені у розмірі 20874,78 грн., 3% річних у розмірі 4374,93 грн. та інфляційних витрат у розмірі 14347,46 грн., суд зазначив, що первісним позивачем, на підставі наданих ним доказів доведено надання первісному відповідачу послуг, обумовлених Договором №2959-П-ОДФ-20 про допуск до об`єктів портової інфраструктури від 24.06.2020р. за час дії договору, у зв`язку з чим у первісного відповідача виникло зобов`язання зі сплати таких послуг, а тому суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення первісних позовних вимог в повному обсязі.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Державне підприємство «Чорноморський яхт-клуб» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 по справі №916/2188/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Державного підприємства «Чорноморський яхт-клуб» до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) про визнання недійсним Договору про допуск до об`єктів портової інфраструктури від 24.06.2020р. №2959-П-ОДФ-20, що укладений між Державним підприємством «Чорноморський яхт-клуб» та Державний підприємством «Адміністрація морських портів України» - задовольнити в повному обсязі; у задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) відмовити.

Заявник апеляційної інстанції вважає, що при ухвалені рішення суд першої інстанції не з`ясував обставини, що мають значення для справи; судом не доведені обставини, щ мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; наявні порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги Державного підприємства «Чорноморський яхт-клуб» є аналогічними доводам зустрічної позовної заяви останнього.

Разом з тим, звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт вважає, що Господарський суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що Договір про допуск до об`єктів портової інфраструктури через неправильне застосування ст.ст. 759 та 901 Цивільного кодексу України та положень Договору.

Скаржник вказує, що під час розгляду справи він неодноразово зазначив при розгляді справи в першій інстанції, що Договір про допуск до об`єктів портової інфраструктури від 24.06.2020р. №2959-П-ОДФ-20 є удаваним та укладений з метою приховання орендних відносин, що насправді склались між позивачем та відповідачем.

При цьому, на думку скаржника, суд першої інстанції без урахування законодавства України та положень Договору, необґрунтовано не взяв до уваги доводи Державного підприємства «Чорноморський яхт-клуб» щодо порушення порядку укладання договору та відсутності повноважень у ДП «АМПУ» укладати договір оренди державного майна, а саме гідротехнічних споруд із інвентарними номерами №№340053, №340058, №340057.

Крім того, апелянт не погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо неправильного застосування позивачем способу захисту порушеного права та вважає, що визнання судом Договору про допуск до об`єктів портової інфраструктури від 24.06.2020р. №2959-П-ОДФ-20 недійсним є ефективним захистом прав та законних інтересів ДП «Чорноморський яхт-клуб».

Щодо первісного позову, то апелянт вважає, що суд першої інстанції не звернув ваги, що право на зміну вартості договору в односторонньому порядку нерозривно та імперативно пов`язано із наявністю факторів щодо зміни ціноутворюючих факторів та державних регульованих цін і тарифів, у той же час, на думку скаржника, суд першої інстанції неналежно та неповно дослідив її, ДП «АМПУ» у будь-якому випадку не мало права заявляти позов у такому розмірі.

Враховуючи положення Договору та наявні докази у матеріалах справи, апелянт вважає що судом не досліджено та не встановлено законність зміни вартості користування об`єктами інфраструктури в односторонньому порядку.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства ,,Чорноморський яхт-клуб" на рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023, повний текст якого складено та підписано 17.04.2023 у справі №916/2188/21; призначено розгляд апеляційної скарги Державного підприємства ,,Чорноморський яхт-клуб" до розгляду на 03 серпня 2023 року о 10:00 год.

10.07.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фонду державного майна України надійшли пояснення на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить суд апеляційну скаргу Державного підприємства ,,Чорноморський яхт-клуб" на рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 у справі №916/2188/21 задовольнити; рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 у справі №916/2188/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким:

- позовні вимоги Державного підприємства «Чорноморський яхт-клуб» до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) про визнання недійсним Договору про допуск до об`єктів портової інфраструктури від 24.06.2020р. №2959-П-ОДФ-20, що укладений між Державним підприємством «Чорноморський яхт-клуб» та Державний підприємством «Адміністрація морських портів України» - задовольнити в повному обсязі;

- у задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) відмовити.

28.07.2023р. від представника Фонду державного майна Пономаренко Владислава Сергійовича надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку «EasyCon» (e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_1 ).

Крім того, 28.07.2023р. від представника Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України Ігнатенко Тетяни Борисівни надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку «EasyCon» (e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2).

31.07.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідно до якого, останній просив апеляційну скаргу Державного підприємства ,,Чорноморський яхт-клуб" на рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 у справі №916/2188/21 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Разом з тим, згідно наказу Голови Південно-західного апеляційного господарського суду Богацької Н.С. від 20.06.2023 №113-в суддя Савицький Я.Ф. з 03.07.2023 по 04.08.2023 перебував у відпустці, у зв`язку із чим судове засідання призначене на 03.08.2023 не відбулось.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.08.2023 продовжено розгляд апеляційної скарги Державного підприємства ,,Чорноморський яхт-клуб" на рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023, повний текст якого складено та підписано 17.04.2023 у справі №916/2188/21 на розумний строк; призначено апеляційну скаргу Державного підприємства ,,Чорноморський яхт-клуб" на 14 вересня 2023 року об 11:30 год; заяву представника Фонду державного майна Пономаренко Владислава Сергійовича та заяву представника Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України Ігнатенко Тетяни Борисівни про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду - задоволено;

судове засідання ухвалено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon».

У судовому засіданні 14.09.2023 в режимі відеоконференції представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі, просив задовольнити апеляційну скаргу, а рішення господарського суду скасувати.

Представник Фонду державного майна України підтримав апеляційну скаргу скаржника.

Представники Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час апеляційного перегляду, 24.06.2020р. між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» і Державним підприємством «Чорноморський яхт-клуб» було укладено договір № 2959-П-ОДФ-20 (далі - Договір), предметом якого є надання користувачу послуги з користування об`єктом портової інфраструктури (надалі послуги), який закріплений за Адміністрацією та знаходиться на її балансі, з метою можливості забезпечення максимально ефективного виробничого процесу, та інших послуг, які зазначені в Додатку №1-2, та доповнення 1 до додатку 1-2 (надалі об`єкт інфраструктури), які є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно п. 1 Додатку №1-2 до Договору визначено, що Адміністрація надає послуги Користувачу з надання права використання об`єктів інфраструктури надводної частини споруд, розташованих за адресою: м. Одеса, пляж «Отрада» (інв. №№ 340057. 340058, 340053) для допоміжних робіт (з метою постачання провіантом, доступу до механізмів, обладнання, майна, зберігання, тимчасового розміщення механізмів, обладнання, майна та ін.).

Пунктом 8.1 Договору визначено, що він набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2020 року, але у будь-якому разі до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань. Дія Договору вважається продовженою на кожний наступний календарний рік, якщо не пізніше ніж за 30 (тридцять) календарних днів до останнього дня терміну дії Договору жодна зі Сторін письмово не повідомила іншу сторону про припинення даного Договору. Згідно ч. 3 ст. 631 ЦК України Сторони погодили, що умови Договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме з 23.07.2019 року.

Згідно п. 2.4 Договору, нарахування плати за Послуги здійснюється за вільними цінами (тарифами) Одеської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрації Одеського морського порту), що діють на момент надання відповідних послуг, якщо інше не передбачено чинним законодавством України.

Позивач зазначив, що згідно розрахунку вартості послуг, що є Доповненням №1 до Додатку №1-2 до Договору від 24 06.2020 року №2959-П-ОДФ-20, який є його невід`ємною частиною, вартість використання об`єктів інфраструктури - надводної частини споруд, розташованих за адресою: м. Одеса, пляж «Отрада» (інв. №№340057, 340058, 340053) для допоміжних робіт (з метою постачання провіантом, доступу для механізмів, майна, зберігання, тимчасове розміщення механізмів, обладнання, майна та інше), вартість послуг (без ПДВ) на місяць становить 25066,08 грн. (площа - 2678,0 кв.м вартість послуг за 1 кв.м на місяць - 9,36 грн.).

Пунктом 3.1.2 Договору передбачено право Адміністрації в односторонньому порядку змінювати вартість користування об`єктами інфраструктури.

Відповідно до п. 2.13 Договору, вартість Послуг підлягає перегляду у разі зміни ціноутворюючих факторів та державних регульованих цін і тарифів. При цьому, Адміністрація сповіщає про такі зміни Користувача шляхом опублікування їх на офіційному сайті та/або електронною поштою/факсом.

Положеннями п.п. 2.4-2.5 Додатку №1-2 до Договору від 24.06.2020 року №2959-П- ОДФ-20 встановлено, що у разі зміни тарифів, оплата Користувачем наданих йому послуг проводиться за новими тарифами, чинними на дату надання послуг, без внесення змін до умов діючого договору. Відомості про зміну діючих тарифів Користувач отримує шляхом повідомлення на його електронну пошту або на поштову (юридичну) адресу, зазначену у цьому Договорі.

Первісний позивач також зазначив, що відповідно до довідки Одеської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» №19-06-01.01-14/534 від 23.11.2020 року визначено об`єкти, які знаходяться на балансі Адміністрації.

Відповідно до п. 3 розділу 1 глави III Облікової політики Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», затвердженої наказом від 13.05.2019 року №81/10 та погодженої Міністерством інфраструктури України (лист №5979/17/10-19 від 17.05.2019 року), основні засоби, які одержані безоплатно (шляхом дарування), на визнання первісно оцінюються за справедливою вартістю отриманого активу, визначеною відповідно до вимог МСФЗ 13 «Оцінка справедливої вартості». Параграфом 7 МСБО 16 «Основні засоби» визначається, що собівартість об`єкта основних засобів слід визнавати активом, якщо і тільки якщо: є ймовірність, що майбутні економічні вигоди, пов`язані з об`єктом, надійдуть до суб`єкта господарювання; собівартість об`єкта можна достовірно оцінити. Параграфом 2 МСФЗ 13 «Оцінка справедливої вартості» встановлено, що справедлива вартість - це ринкова оцінка, а не оцінка з урахуванням специфіки суб`єкта господарювання. Для деяких активів та зобов`язань може бути ринкова інформація або ринкові операції, інформація про які є відкритою. Для інших активів та зобов`язань може не бути ринкової інформації або ринкових операцій, інформація про які є відкритою. Проте мета оцінки справедливої вартості в обох випадках однакова - визначити ціну, за якою відбувалася б звичайна операція продажу актова чи передачі зобов`язання між учасниками ринку на дату оцінки за нинішніх ринкових умов (тобто, вихідну ціну на дату оцінки з точки зору учасника ринку, який утримує актив або має зобов`язання). Параграфом 9 МСФЗ 13 «Оцінка справедливої вартості» встановлено, що цей МСФЗ визначає справедливу вартість як ціну, яка була б отримана за продаж актова, або сплачена за передачу зобов`язання у звичайній операції між учасниками ринку на дату оцінки. Враховуючи вищевикладене, нормами МСБО 16 «Основні засоби», МСФЗ 13 «Оцінка справедливої вартості», Обліковою політикою ДП «АМПУ» встановлено порядок оцінки безоплатно отриманого майна для відображення у фінансовій звітності підприємства. Оцінка безоплатно отриманого майна провадиться відповідно до закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 року № 2658-111.

Як вказано позивачем, з метою визначення актуальної дійсної вартості надводної частини споруд, розташованих за адресою: м. Одеса, пляж «Отрада» (інв. №№ 340057, 340058, 340053) Адміністрація звернулася до суб`єкта оціночної діяльності.

Відповідно до звіту експертного агентства «Укрконсалт» №2228 про незалежну оцінку справедливої (ринкової) вартості об`єкта: - комплекс споруд (гідротехнічні споруди), що знаходяться на балансі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту), та розташовані за адресою: м. Одеса, пляж Отрада, 16/2; - комплекс споруд (залізничні магістралі), що знаходяться на балансі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) та розташовані за адресою: м. Одеса, Митна пл., 1/1, ринкова вартість об`єкта оцінки, визначена на дату оцінки 30.11.2020 року без урахування ПДВ становить: траверс №8 (інв. №340053) - 613584 грн.; північне берегоукріплення (інв. №340057) - 11903701 грн.; південне берегоукріплення (інв. №340058) - 5611745 грн.

Позивач вказує, що згідно вищевказаних умов договору Адміністрація надіслала на електронну адресу відповідача лист, в якому проінформувала його про те, що з 01.01.2021 року, у зв`язку зі зміною ціноутворюючих факторів, змінено вартість Послуги з надання права користування об`єктів портової інфраструктури - надводної частини споруд (інв. №№ 340057, 340058, 340053) для допоміжних робіт, та з 01.01.2021 року вартість таких Послуг становить 37,37 грн./кв.м на місяць без урахування ПДВ.

Отже, з 01.01.2021 року ціна за надання вищевказаних послуг на місяць становить 101040,94 грн. (2678 кв.м х 37,73 грн/кв.м), в тому числі ПДВ - 20208,19 грн., що разом складає - 121249,13 грн. Таким чином, позивач змінив вартість послуг на законних підставах.

Ґрунтуючи позовні вимоги позивачем зазначено, що відповідно до ч. 4 ст.882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт. підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Відповідно до п. 2.3 Договору, оплата за користування об`єктом інфраструктури здійснюється на підставі рахунку Адміністрації.

Згідно п. 2.6 Договору, рахунки на оплату та Акти наданих Послуг Адміністрації передаються Користувачу, наступним чином: направляються за адресою електронної пошти/факсом, а у випадку відсутності такої адреси в умовах Договору на дату його підписання - на адресу електронної пошти/факсу, повідомлену Користувачем за запитом Адміністрації; безпосередньо уповноваженому представнику Користувача під підпис у реєстрі пред`явлених рахунків; направляються Користувачу іншим загальноприйнятим способом (поштою, кур`єрською поштою тощо).

Адміністрація може застосувати будь-який з описаних способів передачі рахунку та акту наданих послуг або кілька способів. Застосування одного з описаних способів визначається сторонами достатнім з боку Адміністрації для забезпечення оплати Користувачем такого рахунку та підписанням ним Акту наданих послуг. У випадку виникнення спорів щодо одержання Користувачем рахунку на оплату та Акту наданих послуг Адміністрації, рахунок та Акт вважаються переданими та одержаними Користувачем, а тягар доказування того, що рахунок та Акт не були одержані, несе Користувач.

Положеннями п. 2.7 Договору передбачено, що користувач оплачує рахунки протягом 10 календарних днів з дати виставлення рахунку, шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок Одеської філії Адміністрації. Користувач повинен підписати отриманий від Адміністрації Акт наданих Послуг протягом 3 (трьох) робочих днів з дати оформлення такого Акту. Якщо у цей строк Користувач не повернув підписаний Акт наданих Послуг або не надав свої зауваження, цей Акт наданих Послуг вважається Сторонами погодженим (підписаним) (п. 2.8 Договору).

З урахуванням зазначеного, на підтвердження наданих за період з січня по квітень 2021 послуг Адміністрацією було направлено Користувачу для підписання акти наданих послуг за січень - квітень 2021 року та виставлено відповідні рахунки: акт наданих послуг за січень 2021 року та рахунок №590001 від 27.01.2021 року на суму 121 249,13 грн. (отримано особисто під підпис представником Державного підприємства «Чорноморський яхт-клуб» 02.02.2021 року); акт наданих послуг за лютий 2021 року та рахунок №590002 від 10.02.2021 року на суму 121 249.13 грн. (отримано особисто під підпис представником Державного підприємства «Чорноморський яхт-клуб» 17.02.2021 року); акт наданих послуг за березень 2021 року та рахунок №590003 від 04.03.2021 року на суму 121 249,13 грн. (отримано особисто під підпис представником Державного підприємства «Чорноморський яхт-клуб» 11.03.2021 року); акт наданих послуг за квітень 2021 року та рахунок №590004 від 02.04.2021 року на суму 121 249,13 грн. (отримано особисто під підпис представником Державного підприємства «Чорноморський яхт-клуб» 08.04.2021 року). Однак, всупереч умовам Договору, зазначені акти без поважних причин не були підписані Користувачем і рахунки ним не оплачені. Операції з реєстрації ПДВ відображалися в бухгалтерському обліку, жодних доказів щодо нереальності ( фіктивності) таких операцій Відповідачем не надавалося.

Таким чином, сума основного боргу є тотожною сумі за надані відповідачу послуги відповідно до умов Договору, актів здачі - прийняття робіт (наданих послуг) та рахунків за період з січня 2021 року по квітень 2021 року та становить 484 996,52 грн. (121 249,13 грн. х 4, де 121 249.13 грн. - плата за місяць. 4 - кількість місяців).

З метою погашення заборгованості первісним позивачем висувалася вимога в досудовому порядку до первісного відповідача щодо необхідності оплати послуг, а саме: була виставлена претензія №1373/19-03-10/Вих від 27.04.2021 року про сплату заборгованості за січень-березень 2021 року. Однак, вказана вимога залишила без задоволення.

17.05.2021р. на адресу Адміністрації від відповідача надійшов лист №1105/21-49 від 11.05.2021 року, в якому відповідач зазначив, що вищевказані рахунки та акти він не отримував, у зв`язку з чим просив надати та роз`яснити підстави зміни вартості послуг.

Листом №1579/19-03-10/Вих від 26.05.2021 року Адміністрація повідомила відповідача про направлення та отримання його представником запитуваних документів, надала роз`яснення щодо зміни вартості послуг за Договором. Крім того, відповідачу було повторно направлено копії рахунків та актів наданих послуг за січень-квітень 2021 року.

Згідно до п. 9.3 Договору, даний Договір може бути розірваний або припинений на умовах даного Договору або у відповідності до чинного законодавства України.

Положеннями пункту 9.4 Договору передбачена можливість дострокового припинення Договору у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Згідно п. 8.3 Договору припинення його дії не звільняє Сторони від виконання всіх існуючих на день його припинення зобов`язань та сплати штрафних санкцій, які виникли під час дії Договору.

27.04.2021р. Фондом державного майна України було затверджено акт приймання-передачі майна із сфери управління Міністерства інфраструктури України, яке обліковується на окремому балансі Одеської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (ЄДРПОУ 38728457), до сфери управління Фонду державного майна України на баланс державного підприємства «Чорноморський яхт-клуб» (ЄДРПОУ 33933233), відповідно до якого Державне підприємство «Адміністрація морських портів України», яке належить до сфери управління Міністерства інфраструктури України, з окремого балансу Одеської філії безоплатно передано, відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 12.03.2021 року №111, а Державне підприємство «Чорноморський яхт-клуб», яке належить до сфери управління Фонду державного майна України, прийнято, крім іншого, наступне майно (гідротехнічні споруди): траверс №8 (інв. №340053); північне берегоукріплення (інв. №340057); південне берегоукріплення (інв. №340058).

Позивачем було зазначено, що за загальним правилом розірвання договору припиняє його дію на майбутнє та не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до його розірвання, а також зберігає в дії окремі його умови щодо зобов`язання сторін, спеціально передбачені для застосування на випадок порушення зобов`язань і після розірвання договору.

Таким чином, через набуття відповідачем права господарського відання на об`єкт Договору - вказані вище гідротехнічні споруди Договір №2959-П-ОДФ-20 від 24.06.2020 року вважається припиненим з 28.04.2021 року та не породжує нових зобов`язань для Сторін, однак, ця обставина не звільняє відповідача від виконання зобов`язань щодо сплати заборгованості, штрафних санкцій, які виникли під час дії Договору та існують на день його припинення.

Відповідно до п. 5.4 Договору, у випадку несвоєчасної сплати Послуг, Адміністрація має право вимагати від Користувача сплати пені у вигляді подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення до повної сплати заборгованості, включаючи день сплати.

Отже, за розрахунком первісного позивача, відповідач повинен сплатити позивачу пеню за порушення строків оплати за надані послуги із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості, яка станом на 30.06.2021 рік (включно) становить 20874,78 грн. Також первісним позивачем позивачем було здійснено нарахування 3% річних у розмірі 4374,93грн. за період з січня 2021 року по червень 2021 року, а також інфляційних втрат у розмірі 14347,46 грн.

Предметом первісного спору у даній справі є вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 524593,69 грн. заборгованості за договором про допуск до об`єктів портової інфраструктури №2959-П-ОДФ-20 від 24.06.2020.

В обґрунтування зустрічного позову Державним підприємством «Чорноморський яхт-клуб» було зазначено суду, що спірному правочину передували наступні обставини, а саме 26.12.2019р. Фондом державного майна України було прийнято рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу Державного підприємства «Чорноморський яхт-клуб», яке знайшло своє відображення у наказі Фонду державного майна України № 1469 від 26.12.2019р.

У зв`язку із викладеним, ще 23.07.2019р. між зустрічним позивачем та зустрічним відповідачем було підписано Акт приймання-передачі нерухомого майна, за яким були передані гідротехнічні споруди, які використовувались Державним підприємством «Чорноморський яхт-клуб» безпосередньо для виконання своїх статутних цілей (задач, функцій): траверс № 7, траверс № 8, траверс № 9, хвилелом № 3; хвилелом № 4, берегоукріплення, майданчик для виготовлення масивів, службово-спортивний пірс були передані з балансу Державного підприємства «Чорноморський яхт-клуб» на баланс зустрічного відповідача.

Однак, вже 28.12.2019 наказом Фонду державного майна України № 1574 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2020 році» було внесено зміни до Переліку об`єктів малої приватизації, а саме: виключено єдиний майновий комплекс Державного підприємства «Чорноморський яхт-клуб» з вказаного переліку.

Наказом Фонду державного майна України від 06.01.2021 № 5 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році» Державне підприємство «Чорноморський яхт-клуб» також не включено до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.

Таким чином, станом на січень 2020 року Державне підприємство «Чорноморський яхт-клуб» не підлягло приватизації, отже, і необхідність у перебуванні гідротехнічних споруд на балансі Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» відпала.

У травні 2020 року з приводу необхідності передачі ГТС, без яких зустрічний позивач, як він зазначав, не може здійснювати свою статутну діяльність, було проведено спільну нараду за участю представників Фонду державного майна України, адміністрації Одеського морського порту та Державного підприємства «Чорноморський яхт-клуб», результатом якої стало підписання Протоколу спільної наради від 06.05.2020 (далі - Протокол).

Згідно зі змістом Протоколу, учасниками наради було прийнято рішення про ініціювання процедури передачі гідротехнічних споруд (інв. №077769, №077770, №077771, №077772, №077773, №077774, №077775, №068505), розташованих за адресою: м. Одеса, пляж Отрада, 16/2, з балансу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на баланс Державного підприємства «Чорноморський яхт-клуб».

Проте необхідних дій щодо реалізації протокольного рішення з боку зустрічного відповідача не вживалось, у зв`язку із чим процес передачі державного майна тривалий час затримувався. Натомість у той час на адресу зустрічного позивача надійшов проект спірного правочину щодо доступу до об`єктів портової інфраструктури.

Зустрічний позивач зазначив, що беручи до уваги також той факт, що навіть відкриття навігації для зустрічного позивача, яке я є базою стоянки для малих (маломірних) суден, на законодавчому рівні неможливе без гідротехнічних споруд, він, під тиском тяжких обставин, був вимушений укласти Договір, який передбачав можливість користування необхідними гідротехнічними спорудами на вкрай невигідних для себе умовах.

Щодо невигідних для зустрічного позивача умов Договору, то посилаючись на п. 2.4. Договору, було зазначено суду, що зустрічний відповідач має право ніяк не обґрунтовувати ціну надання послуг, яка ним встановлюється, і, як наслідок, зустрічний відповідач фактично позбавлений можливості оцінити обґрунтованість встановлення таких цін. Таким чином, вищевказане положення Договору порушує принцип заборони односторонньої зміни умов зобов`язання.

Зустрічний позивач звертав увагу суду на те, що акваторія Державного підприємства «Чорноморський яхт-клуб» є окремою гідротехнічною спорудою, та не належить до акваторії морського порту Одеса, та слід зробити висновок, що зустрічний відповідач не має повноважень, передбачених Законом, чинити правочини, що впливають на діяльність зустрічного позивача.

Відтак, приймаючи до уваги той факт, що відповідно до приписів Закону, зустрічний позивач не має право чинити майнові правочини щодо майна (об`єктів портової інфраструктури), яке знаходиться поза межами території / акваторії морського порту, зустрічний позивач стверджує, що при укладанні Договору, зустрічний відповідач фактично вийшов за межі своєї цивільної дієздатності.

Щодо статусу майна, яке є об`єктом Договору, зустрічним позивачем було зазначено, що відповідно до положень Доповнення № 1 до Додатку № 1-2 до Договору, зустрічний позивач отримав саме оплатне право використання об`єктів інфраструктури - надводної частини споруд, розташованих за адресою: м. Одеса, пляж «Отрада» (інв. №№ 340057, 340058, 340053).

Однак, відповідно до пункту 8 статті 1 Закону, об`єкти портової інфраструктури - це рухомі та нерухомі об`єкти, що розташовуються безпосередньо в межах території та акваторії морського порту та акваторія Державного підприємства «Чорноморський яхт-клуб» не належить до акваторії морського порту, та є окремим об`єктом ГТС.

Таким чином, як вказує зустрічний позивач, об`єкти, що знаходяться у цій акваторії, не можуть мати статусу «об`єктів портової інфраструктури», адже знаходяться поза межами морського порту. Керуючись вищенаведеною інформацією, він стверджує, що віднесення об`єктів з інвентарними номерами № 340053, № 340058, 340057 до категорії «об`єкти портової інфраструктури» в рамках Договору, є порушенням чинного законодавства України.

Щодо удаваності договору, то зустрічним позивачем було зазначено, що предметом Договору, є надання останньому послуг з користування гідротехнічними спорудами із інвентарними номерами № 340053, № 340058, 340057, а відтак - за своєю правовою природою стосунки за ним між сторонами мають регулюватися положеннями про договір надання послуг, однак він не погоджується з тим, що Договір за своєю природою є договором про надання послуг.

За гуртуванням зустрічного позивача, Договір не містить положень, які встановлюють обов`язок зустрічного відповідача вживати певних дій безпосередньо задля надання послуг зустрічному позивачу. Фактично, відповідно до Договору, діяльність зустрічного відповідача обмежується пасивним наданням зустрічному позивачу можливості користуватися спорудами із інвентарними номерами № 340053, № 340058, 340057 за його власним розсудом, без участі зустрічного відповідача у здійснення будь-якої діяльності, пов`язаної з таким користуванням. В договори про надання послуг додають умови, що регулюють якісні показники послуг, що надаються. Втім, Договір аналогічним положень не містить. З огляду на вищенаведену інформацію, зустрічний позивач стверджує, що Договір за своєю правовою природою є договором оренди. Так, до ознак договору оренди слід віднести наступні: специфічний предмет, а саме - надання певного індивідуально визначеного майна у користування орендарю, оплатність, строковість.

Зустрічним позивачем будо також зазначено, що за умовами Договору, зустрічному позивачу надається у користування індивідуально визначене майно, а саме, гідротехнічні споруди із інвентарними номерами № 340053, № 340058, 340057, плата за користування гідротехнічними спорудами із інвентарними номерами № 340053, № 340058, 340057 стягувалася щомісячно, Договір має загальний строк дії.

Зустрічний позивач стверджує, що Договір є удаваним правочином, адже за своєю правовою природою він є саме договором оренди державного майна, який передбачає виключно строкове відплатне користування гідротехнічними спорудами із інвентарними номерами № 340053, № 340058, № 340057 та Договір має бути визнаний судом удаваним та таким, що фактично є договором оренди державного майна.

Зустрічним позивачем було зауважено, що в оренду передано гідротехнічні споруди, які перебувають у державній власності, передача такого майна мала здійснюватися відповідно до положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Втім, зазначена процедура не була дотримана з боку зустрічного відповідача. Недійсність Договору випливає одразу з двох причин, а саме: відсутність у зустрічного позивача права розпоряджатися гідротехнічними спорудами із інвентарними номерами № 340053, № 340058, 340057, порушення встановленої законодавством процедури передачі державного майна в оренду та вартість користування державним нерухомим майном, що передбачена Договором (як його первинною редакцією, так і після підвищення ціни), була обчислена без урахування вимог, встановлених Методикою, а відтак - суперечить нормам чинного законодавства.

Також надавались пояснення щодо підписання Договору під впливом тяжких обставин та зустрічним позивачем було зазначено суду, що з його сторони Договір було укладено під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах, а відтак - відповідно до 233 Цивільного кодексу України, Договір має бути визнаний судом недійсним.

Предметом зустрічного спору у даній справі є вимоги про визнання недійсним Договору про допуск до об`єктів портової інфраструктури від 24.06.2020р. №2959-П-ОДФ-20, що укладений між Державним підприємством «Чорноморський яхт-клуб» та Державний підприємством «Адміністрація морських портів України».

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову господарський суд зазначив, що аналізуючи умови та положення укладеного між сторонами 24.06.2020р. Договору № 2959-П-ОДФ-20 про допуск до об`єктів портової інфраструктури та аналізуючи приписи чинного законодавства, суд дійшов висновку, що правочин за правовою природою є договором про надання послуг. Судом враховано, що зустрічний позивач упродовж часу вчиняв дії, спрямовані на виконання оспорюваного договору, зокрема, користувався послугами за таким договором та сплачував їх.

Разом з тим, суд дійшов висновку, що на стадії, коли укладений договір є виконаним повністю або частково, вимога про визнання такого договору недійсним, без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності, не є ефективним способом захисту, так як не призвело б до поновлення прав позивача, у разі встановлення їх порушення.

Щодо позовних вимог первісного позивача про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 484996,52 грн., пені у розмірі 20874,78 грн., 3% річних у розмірі 4374,93 грн. та інфляційних витрат у розмірі 14347,46 грн., суд зазначив, що первісним позивачем, на підставі наданих ним доказів доведено надання первісному відповідачу послуг, обумовлених Договором №2959-П-ОДФ-20 про допуск до об`єктів портової інфраструктури від 24.06.2020р. за час дії договору, у зв`язку з чим у первісного відповідача виникло зобов`язання зі сплати таких послуг, а тому суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення первісних позовних вимог в повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з вищенаведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Щодо зустрічних позовних вимог

Відповідно до частини 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні приписи містяться у частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб`єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб`єктивні права за своїм розсудом.

Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.

За змістом частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, сторони за результатом досягнення згоди з усіх істотних умов уклали 24.06.2020р. Договір № 2959-П-ОДФ-20.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20 та від 30.06.2021 у справі №910/3140/19.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17 та у постановах Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №916/1674/18, від 17.08.2021 у справі №904/4885/20.

При цьому, невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.11.2022 у справі №920/948/21, від 01.11.2022 у справі №910/7853/21 та від 29.06.2022 у справі №902/882/21.

Відповідно до положень частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Тобто, виходячи з наведених приписів, позивач, звертаючись із даним позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору, зобов`язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, саме на момент його вчинення.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 905 Цивільного кодексу України, строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Предметом оспорюваного правочину є надання користувачу послуги з користування об`єктом портової інфраструктури, який закріплений за Адміністрацією та знаходиться на її балансі, з метою можливості забезпечення максимально ефективного виробничого процесу, та інших послуг, які зазначені в Додатку №1-2, та доповнення 1 до додатку 1-2, які є невід`ємною частиною цього Договору та який став обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про морські порти України», адміністрація морських портів України - державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об`єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту).

Також, відповідно до ст. 1 Закону України «Про морські порти України» визначено, що об`єкти портової інфраструктури - рухомі та нерухомі об`єкти, що забезпечують функціонування морського порту, у тому числі акваторія, гідротехнічні споруди, доки, буксири, криголами та інші судна портового флоту, засоби навігаційного обладнання та інші об`єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден, інформаційні системи, перевантажувальне обладнання, залізничні та автомобільні під`їзні шляхи, лінії зв`язку, засоби тепло-, газо-, водо- та електропостачання, інші засоби, обладнання, інженерні комунікації, розташовані в межах території та акваторії морського порту і призначені для забезпечення безпеки мореплавства, надання послуг, забезпечення державного нагляду (контролю) в морському порту.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про морські порти України» визначено також поняття причалу та стратегічних об`єктів інфраструктури, а саме причал - гідротехнічна споруда, яка має швартовні та відбійні пристрої і призначена для стоянки та обслуговування суден, обслуговування пасажирів, у тому числі для їх посадки на судна і висадки з суден, проведення вантажно-розвантажувальних робіт; стратегічні об`єкти портової інфраструктури - об`єкти права державної власності - гідротехнічні споруди, об`єкти портової інфраструктури загального користування, засоби навігаційного обладнання та інші об`єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про морські порти України» Адміністрація морських портів України утворюється з метою: утримання та забезпечення ефективного використання державного майна, переданого їй в господарське відання, у тому числі модернізації, ремонту, реконструкції та будівництва гідротехнічних споруд, інших об`єктів портової інфраструктури, розташованих у межах території та акваторії морського порту.

Умовами укладеного договору визначено, що Адміністрація надає послуги Користувачу саме з надання права використання об`єктів інфраструктури надводної частини споруд для допоміжних робіт.

Аналізуючи умови та положення укладеного між сторонами 24.06.2020р. Договору № 2959-П-ОДФ-20 про допуск до об`єктів портової інфраструктури та аналізуючи приписи чинного законодавства, колегія суддів погоджується з вірним висновком суду першої інстанції, що вказаний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Більш того, за укладеним Договором надавались відповідні послуги, та за результатом надання таких послуг виставлялись Акти виконаних робіт.

Також, як вірно встановлено господарським судом, за весь час дії такого договору, зустрічним відповідачем надавались послуги на користь зустрічного позивача, та останнім, в свою чергу, оплачувались таки послуги за умовами Договору № 2959-П-ОДФ-20 про допуск до об`єктів портової інфраструктури від 24.06.2020р.

Щодо тверджень скаржника про відсутність права Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» розпорядженням майна, що знаходиться поза межами території та акваторії порту, то слід зазначити, що на момент укладання Договору № 2959-П-ОДФ-20 про допуск до об`єктів портової інфраструктури від 24.06.2020р. майно перебувало у господарському віддані (на балансі) Державного підприємства «Адміністрація морських портів України».

Відповідно до ст. 136 Господарського кодексу України, право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ст. 139 Господарського кодексу України, майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб`єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб`єктів.

Матеріали справи містять довідку Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація одеського морського порту) від 23.11.2020р. №19-06-01.01-14/534, за якою зазначено, що на балансі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація одеського морського порту) станом на 01.11.2020р. знаходились об`єкти основних засобів, зокрема, які були предметом надання послуг за спірним правочином.

Враховуюче вищевикладене, Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» мало, на час укладання спірного правочину, встановлені законодавством права на володіння, користування та розпорядження майном.

Частинами першої та другої статті 207 Цивільного кодексу України унормовано, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до частини 1-3 статті 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Дослідивши зміст Договору № 2959-П-ОДФ-20 про допуск до об`єктів портової інфраструктури від 24.06.2020р., слід зазначити, що вказаний договір є двостороннім правочином, вчинений сторонами в простій письмовій формі у формі єдиного документу.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, зустрічний позивач упродовж часу вчиняв дії, спрямовані на виконання оспорюваного договору, зокрема, користувався послугами за таким договором та сплачував їх.

Разом з цим, згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно із частинами першою, другою статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

У справі, яка розглядається, зустрічний відповідач обрав спосіб захисту у вигляді визнання недійсним Договору про допуск до об`єктів портової інфраструктури від 24.06.2020р. №2959-П-ОДФ-20, що укладений між Державним підприємством «Чорноморський яхт-клуб» та Державним підприємством «Адміністрація морських портів України», але, при цьому, не просив застосувати наслідки недійсності правочину - двосторонню чи односторонню реституцію, стягнути збитки або стягнути все отримане зустрічним відповідачем на користь зустрічного позивача.

Так, у статті 216 Цивільного кодексу України встановлено правові наслідки недійсності правочину. У частині 1 статті 216 Цивільного кодексу України зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов`язані з цього недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з частиною 2 статті 216 Цивільного кодексу України, якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частиною 1 та 2 статті 216 Цивільного кодексу України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.

Реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з вірним висновком суду, що на стадії, коли укладений договір є виконаним повністю або частково, вимога про визнання такого договору недійсним, без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності, не є ефективним способом захисту, так як не призвело б до поновлення прав позивача, у разі встановлення їх порушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі №905/1562/20.

Відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Чорноморський яхт-клуб» про визнання недійсним Договору про допуск до об`єктів портової інфраструктури від 24.06.2020р. №2959-П-ОДФ-20.

Щодо первісних позовних вимог

Враховуючи, що відсутні правові підстави для визнання недійсним договору поставки,то в силу ч. 2 ст. 241 ЦК України Договір про допуск до об`єктів портової інфраструктури від 24.06.2020р. №2959-П-ОДФ-20 створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Правові, економічні та організаційні основи діяльності в морських портах України регламентовані Законом України "Про морські порти України".

Пунктами 1, 8, 11 частини першої статті 1 Закону України "Про морські порти України" визначено, що:

-адміністрація морських портів України - державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об`єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту);

-об`єкти портової інфраструктури - рухомі та нерухомі об`єкти, що забезпечують функціонування морського порту, у тому числі акваторія, гідротехнічні споруди, доки, буксири, криголами та інші судна портового флоту, засоби навігаційного обладнання та інші об`єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден, інформаційні системи, перевантажувальне обладнання, залізничні та автомобільні під`їзні шляхи, лінії зв`язку, засоби тепло-, газо-, водо- та електропостачання, інші засоби, обладнання, інженерні комунікації, розташовані в межах території та акваторії морського порту і призначені для забезпечення безпеки мореплавства, надання послуг, забезпечення державного нагляду (контролю) в морському порту;

-портовий оператор (стивідорна компанія) - суб`єкт господарювання, що здійснює експлуатацію морського терміналу, проводить вантажно-розвантажувальні роботи, обслуговування та зберігання вантажів, обслуговування суден і пасажирів, а також інші пов`язані з цим види господарської діяльності.

Власники та/або користувачі технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури зобов`язані укладати між собою договори, що визначають взаємні права і обов`язки щодо організації та забезпечення безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту і встановлюють єдиний порядок експлуатації відповідної інфраструктури морського порту (частина третя статті 18 Закону України "Про морські порти України").

За таких обставин, апеляційний господарський суд враховує, що Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" встановлює з суб`єктами господарювання, які здійснюють свою діяльність на території Одеського морського порту, договірні відносини щодо використання об`єктів портової інфраструктури, у тому числі автомобільних під`їзних шляхів, при цьому чинним законодавством не передбачено підстав для безоплатного користування такими суб`єктами господарювання вказаною інфраструктурою, тому розмір плати за користування нею визначається у відповідних договорах.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України). Правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» і Державним підприємством «Чорноморський яхт-клуб» 24.06.2020р. Договору № 2959-П-ОДФ-20 про допуск до об`єктів портової інфраструктури.

Як встановлено господарським судом, наразі Договір № 2959-П-ОДФ-20 про допуск до об`єктів портової інфраструктури від 24.06.2020р. є припиненим, однак припинення договору не звільняє від відповідальності за зобов`язаннями, які виникли під час дії такого договору.

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк. Як вбачається з матеріалів справи, первісним позивачем на користь первісного відповідача були надані послуги за період з січня по квітень 2021р. та за результатами наданих послуг скеровано користувачу відповідні акти наданих послуг та висталено рахунки, а саме: Акт наданих послуг за січень 2021р. та рахунок №590001 від 27.01.2021р. на суму 121249,13 грн., Акт наданих послуг за лютий 2021р. та рахунок №590002 від 10.02.2021р. на суму 121249,13 грн., Акт наданих послуг за березень 2021р. та рахунок №590003 від 04.03.2021р. на суму 121249,13 грн., Акт наданих послуг за квітень 2021р. та рахунок №590004 від 02.04.2021р. на суму 121249,13 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що акти та рахунки було отримано нарочно представником Державного підприємства «Чорноморський яхт-клуб», а саме Акт наданих послуг за січень 2021р. та рахунок №590001 від 27.01.2021р. було отримано первісним відповідачем 02.02.2021р., Акт наданих послуг за лютий 2021р. та рахунок №590002 від 10.02.2021р. 17.02.2021р., Акт наданих послуг за березень 2021р. та рахунок №590003 від 04.03.2021р. на суму 121249,13 грн. 11.03.2021р. та Акт наданих послуг за квітень 2021р. та рахунок №590004 від 02.04.2021р. на суму 121249,13 грн. 08.04.2021р.

Відповідно до п. 2.8. Договору, первісним відповідачем не було надано жодних зауважень щодо актів наданих послуг, іншого матеріали справи не містять, у зв`язку з чим акти наданих послуг вважаються погодженими сторонами.

Враховуючи вищевикладене, первісним позивачем, на підставі наданих ним доказів доведено надання первісному відповідачу послуг, обумовлених Договором №2959-П-ОДФ-20 про допуск до об`єктів портової інфраструктури від 24.06.2020р. за час дії договору, у зв`язку з чим у первісного відповідача виникає зобов`язання зі сплати таких послуг.

Щодо посилань апелянта на те, що судом першої інстанції не було досліджено та не встановлено законність зміни вартості користування об`єктами інфраструктури в односторонньому порядку колегія суддів зазначає, що укладаючи договір сторонами було досягнуто домовленості щодо права Адміністрації в односторонньому порядку змінювати вартість користування об`єктами інфраструктури та про те, що вартість Послуг підлягає перегляду у разі зміни ціноутворюючих факторів та державних регульованих цін і тарифів. При цьому, Адміністрація сповіщає про такі зміни Користувача шляхом опублікування їх на офіційному сайті та/або електронною поштою/факсом.

Таким чином, враховуючи викладені вище норми права та узгоджені сторонами умови договору № 2959-П-ОДФ-20 про допуск до об`єктів портової інфраструктури від 24.06.2020р., беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів проведення оплати вартості послуг, наданих первісним позивачем відповідачу на підставі вказаного договору, що зумовлює наявність у останнього відповідної заборгованості, Південно-західний апеляційний господарський суд, встановивши арифметичну правильність заявленої до стягнення суми боргу, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача заборгованості по сплаті отриманих послуг у розмірі 484996,52 грн. основного боргу - є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню.

Також, відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивачем було здійснено нарахування пені окремо по кожному періоду, де мало місце прострочення виконання зобов`язання та загальний розмір пені становить 20874,78 грн.

Колегія суддів перевіривши вказаний розрахунок вважає його арифметично вірним , а вимоги про стягнення пені у розмірі 20874,78 грн. правомірними.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем було здійснено нарахування 3% річних у розмірі 4374,93 грн. Крім того, позивачем було здійснено нарахування інфляційних втрат та розмір становить 14347,46 грн.

Колегія суддів перевіривши вказані розрахунки 3% річних та інфляційних втрат позивача, вважає їх арифметично вірними , а вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 4374,93 грн та інфляційних втрат у розмірі 14347,46 грн. правомірними.

За таких обставин, перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із чим дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення первісних позовних вимог та відмовою в зустрічних позовних вимогах.

Інші доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення 10.04.2023р. не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскарженого процесуального акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. "в" ч.4 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до п.«в» ч.4 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Державного підприємства ,,Чорноморський яхт-клуб" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023р. у справі №916/2188/21 залишити без змін.

Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови

складено „18" вересня 2023 року

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.П. Разюк

Суддя Я.Ф. Савицький