Постанова

від 19.12.2023 по справі 916/2188/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2023 року

м. Київ

cправа №916/2188/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Вронська Г.О. - головуюча, Губенко Н.М., Кондратова І.Д.

за участю секретаря судового засідання - Балли Л.М.,

представників учасників справи:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом): Андреєв А.Е.,

від відповідача (позивача за зустрічним позовом): Очколяс Д.В.,

від третьої особи 1: Пономаренко В.С.,

від третьої особи 2: Ігнатенко Т.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства «Чорноморський яхт-клуб»

на рішення Господарського суду Одеської області

у складі суддів: Д`яченко Т.Г., Погребна К.Ф., Мостепаненко Ю.І.

від 10.04.2023

та на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

у складі суддів: Колоколов С.І., Разюк Г.П., Савицький Я.Ф.

від 14.09.2023

за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»

до Державного підприємства «Чорноморський яхт-клуб»

про стягнення 524593,69 грн

та за зустрічним позовом Державного підприємства «Чорноморський яхт-клуб»

до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні зустрічного позивача: Фонду державного майна України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні зустрічного відповідача: Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України

про визнання договору недійсним

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) (надалі - Позивач, Відповідач за зустрічним позовом) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства «Чорноморський яхт-клуб» (надалі - Відповідач, Позивач за зустрічним позовом) про стягнення 524593,69 грн, з яких основного боргу у розмірі 484996,52 грн, пені у розмірі 20874,78 грн, 3% річних у розмірі 4374,93 грн та інфляційних витрат у розмірі 14347,46 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором про допуск до об`єктів портової інфраструктури №2959-П-ОДФ-20 від 24.06.2020.

3. Відповідач звернувся до Господарського суду Одеської обласної із зустрічною позовною заявою до Позивача про визнання недійсним договору про допуск до об`єктів портової інфраструктури від 24.06.2020 №2959-П-ОДФ-20, що укладений між Позивачем за зустрічним позовом та Відповідачем за зустрічним позовом.

4. Зустрічний позов мотивовано тим, що спірний договір про допуск до об`єктів портової інфраструктури №2959-П-ОДФ-20 від 24.06.2020 є удаваним правочином, укладений для приховання іншого правочину, який вчинений між сторонами, а саме договору оренди державного майна без дотримання визначених законодавством необхідних умов.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

5. Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.04.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від у справі №916/2188/21, первісну позовну заяву задоволено повністю. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача суму основної заборгованості у розмірі 484996,52 грн, пеню у розмірі 20874,78 грн, 3% річних у розмірі 4374,93 грн, інфляційні втрати у розмірі 14347,46 грн.

У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.

6. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову суди попередніх інстанції, аналізуючи умови та положення укладеного між сторонами договору про допуск до об`єктів портової інфраструктури від 24.06.2020 №2959-П-ОДФ-20 та приписи чинного законодавства, дійшли висновку, що вказаний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг. Судом враховано, що Позивач за зустрічним позовом упродовж тривалого часу вчиняв дії, спрямовані на виконання оспорюваного договору, зокрема, користувався послугами за таким договором та сплачував їх.

Суди попередніх інстанцій вказали, що на стадії, коли укладений договір є виконаним повністю або частково, вимога про визнання такого договору недійсним, без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності, не є ефективним способом захисту, так як вказане не призвело б до поновлення прав Позивача за зустрічним позовом, у разі встановлення їх порушення.

7. Щодо первісних позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача основного боргу у розмірі 484996,52 грн, пені у розмірі 20874,78 грн, 3% річних у розмірі 4374,93 грн та інфляційних витрат у розмірі 14347,46 грн, суди попередніх інстанцій зазначили, що Позивачем на підставі наданих ним доказів доведено надання Відповідачу послуг, обумовлених договором від 24.06.2020 №2959-П-ОДФ-20 про допуск до об`єктів портової інфраструктури, протягом часу дії договору, у зв`язку із чим у Відповідача виникло зобов`язання зі сплати таких послуг, а тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо наявності підстав для задоволення первісних позовних вимог в повному обсязі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та стислий виклад позиції інших учасників справи

8. Відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 та на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023, у якій просив рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 у справі №916/2188/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким зустрічні позовні вимоги задовольнити, у задоволенні первісних позовних вимог відмовити.

9. Підставою касаційного оскарження Скаржник визначив пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Щодо первісного позову Скаржник зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме статтю 632 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), і не дослідили законність зміни вартості користування об`єктами інфраструктури в односторонньому порядку та не застосували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22.08.2023 у справі №910/4109/22, від 19.08.2019 у справі №395/499/16-ц та від 12.09.2011 у справі №3-80гс-11.

Щодо зустрічного позову Скаржник зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку, що договір є договором про надання послуг, через неправильне застосування норм матеріального права, а саме статей 759 та 907 ЦК України та положень договору, та не врахували висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №923/485/17.

10. Позивач подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому скаргу просив залишити без задоволення.

Відзив обґрунтовано з посиланням на мотиви, якими керувалися суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення.

11. Третя особа - Фонд державного майна України подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому скаргу просила задовольнити, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісних позовних вимог відмовити, а зустрічні позовні вимоги задовольнити.

12. Третя особа - Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому скаргу просила залишити без задоволення.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

13. Між Позивачем та Відповідачем укладено договір від 24.06.2020 №2959-П-ОДФ-20, предметом якого є надання користувачу послуги з користування об`єктом портової інфраструктури (надалі - послуги), який закріплений за адміністрацією та знаходиться на її балансі, з метою можливості забезпечення максимально ефективного виробничого процесу, та інших послуг, які зазначені в додатку №1-2, та доповнення 1 до додатку 1-2 (надалі - об`єкт інфраструктури), які є невід`ємною частиною цього договору.

14. Відповідно до пункту 1 додатку №1-2 до договору визначено, що адміністрація надає послуги користувачу з надання права використання об`єктів інфраструктури надводної частини споруд, розташованих за адресою: м. Одеса, пляж «Отрада» (інв. №№340057, 340058, 340053) для допоміжних робіт (з метою постачання провіантом, доступу до механізмів, обладнання, майна, зберігання, тимчасового розміщення механізмів, обладнання, майна та ін.).

15. Пунктом 8.1 договору визначено, що він набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2020, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Дія договору вважається продовженою на кожний наступний календарний рік, якщо не пізніше ніж за 30 (тридцять) календарних днів до останнього дня терміну дії договору жодна зі сторін письмово не повідомила іншу сторону про припинення даного договору. Згідно з частиною 3 статті 631 ЦК України сторони погодили, що умови Договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме з 23 липня 2019 року.

16. Згідно з пунктом 2.4 договору, нарахування плати за послуги здійснюється за вільними цінами (тарифами) Одеської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрації Одеського морського порту), що діють на момент надання відповідних послуг, якщо інше не передбачено чинним законодавством України.

17. Згідно з розрахунку вартості послуг, що є доповненням №1 до додатку №1-2 до договору від 24 06.2020 №2959-П-ОДФ-20, який є його невід`ємною частиною, вартість використання об`єктів інфраструктури - надводної частини споруд, розташованих за адресою: м. Одеса, пляж «Отрада» (інв. №№340057, 340058, 340053) для допоміжних робіт (з метою постачання провіантом, доступу для механізмів, майна, зберігання, тимчасове розміщення механізмів, обладнання, майна та інше), вартість послуг (без ПДВ) на місяць становить 25066,08 грн (площа - 2678,0 кв.м вартість послуг за 1 кв.м на місяць - 9,36 грн).

18. Пунктом 3.1.2 договору передбачено право адміністрації в односторонньому порядку змінювати вартість користування об`єктами інфраструктури.

19. Відповідно до пункту 2.13 договору, вартість послуг підлягає перегляду у разі зміни ціноутворюючих факторів та державних регульованих цін і тарифів. При цьому, адміністрація сповіщає про такі зміни користувача шляхом опублікування їх на офіційному сайті та/або електронною поштою/факсом.

20. Пунктами 2.4-2.5 додатку №1-2 до договору від 24.06.2020 №2959-П-ОДФ-20 встановлено, що у разі зміни тарифів, оплата користувачем наданих йому послуг проводиться за новими тарифами, чинними на дату надання послуг, без внесення змін до умов діючого договору. Відомості про зміну діючих тарифів користувач отримує шляхом повідомлення на його електронну пошту або на поштову (юридичну) адресу, зазначену у цьому договорі.

21. Відповідно до довідки Одеської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» від 23.11.2020 №19-06-01.01-14/534 визначено об`єкти, які знаходяться на балансі адміністрації.

22. Згідно з пунктом 3 розділу 1 глави III Облікової політики Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», затвердженої наказом від 13.05.2019 №81/10 та погодженої Міністерством інфраструктури України (лист №5979/17/10-19 від 17.05.2019), основні засоби, які одержані безоплатно (шляхом дарування), на визнання первісно оцінюються за справедливою вартістю отриманого активу, визначеною відповідно до вимог МСФЗ 13 «Оцінка справедливої вартості».

Параграфом 7 МСБО 16 «Основні засоби» визначається, що собівартість об`єкта основних засобів слід визнавати активом, якщо і тільки якщо: є ймовірність, що майбутні економічні вигоди, пов`язані з об`єктом, надійдуть до суб`єкта господарювання; собівартість об`єкта можна достовірно оцінити. Параграфом 2 МСФЗ 13 «Оцінка справедливої вартості» встановлено, що справедлива вартість - це ринкова оцінка, а не оцінка з урахуванням специфіки суб`єкта господарювання. Для деяких активів та зобов`язань може бути ринкова інформація або ринкові операції, інформація про які є відкритою. Для інших активів та зобов`язань може не бути ринкової інформації або ринкових операцій, інформація про які є відкритою. Проте мета оцінки справедливої вартості в обох випадках однакова - визначити ціну, за якою відбувалася б звичайна операція продажу актова чи передачі зобов`язання між учасниками ринку на дату оцінки за нинішніх ринкових умов (тобто, вихідну ціну на дату оцінки з точки зору учасника ринку, який утримує актив або має зобов`язання). Параграфом 9 МСФЗ 13 «Оцінка справедливої вартості» встановлено, що цей МСФЗ визначає справедливу вартість як ціну, яка була б отримана за продаж актова, або сплачена за передачу зобов`язання у звичайній операції між учасниками ринку на дату оцінки. Враховуючи вищевикладене, нормами МСБО 16 «Основні засоби», МСФЗ 13 «Оцінка справедливої вартості», Обліковою політикою Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» встановлено порядок оцінки безоплатно отриманого майна для відображення у фінансовій звітності підприємства. Оцінка безоплатно отриманого майна провадиться відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 №2658-111.

23. З метою визначення актуальної дійсної вартості надводної частини споруд, розташованих за адресою: м. Одеса, пляж «Отрада» (інв. №№340057, 340058, 340053) Позивач звернувся до суб`єкта оціночної діяльності.

24. Відповідно до звіту експертного агентства «Укрконсалт» №2228 про незалежну оцінку справедливої (ринкової) вартості об`єкта: - комплекс споруд (гідротехнічні споруди), що знаходяться на балансі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту), та розташовані за адресою: м. Одеса, пляж «Отрада», 16/2; - комплекс споруд (залізничні магістралі), що знаходяться на балансі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) та розташовані за адресою: м. Одеса, Митна пл., 1/1, ринкова вартість об`єкта оцінки, визначена на дату оцінки 30 листопада 2020 року без урахування ПДВ становить: траверс №8 (інв. №340053) - 613584 грн; північне берегоукріплення (інв. №340057) - 11903701 грн; південне берегоукріплення (інв. №340058) - 5611745 грн.

25. Позивачем було надіслано на електронну адресу Відповідача лист, в якому проінформовано його про те, що з 01 січня 2021 року, у зв`язку зі зміною ціноутворюючих факторів, змінено вартість послуги з надання права користування об`єктами портової інфраструктури - надводною частиною споруд (інв. №№ 340057, 340058, 340053) для допоміжних робіт, та з 01 січня 2021 року вартість таких послуг становить 37,37 грн/кв.м на місяць без урахування ПДВ.

Отже, з 01 січня 2021 року ціна за надання вищевказаних послуг на місяць становитиме 101040,94 грн (2678 кв.м х 37,73 грн/кв.м), в тому числі ПДВ - 20208,19 грн, що разом складає - 121249,13 грн.

26. Відповідно до пункту 2.3 договору, оплата за користування об`єктом інфраструктури здійснюється на підставі рахунку адміністрації.

27. Згідно з пунктом 2.6 договору, рахунки на оплату та акти наданих послуг адміністрації передаються користувачу наступним чином: направляються за адресою електронної пошти/факсом, а у випадку відсутності такої адреси в умовах договору на дату його підписання - на адресу електронної пошти/факсу, повідомлену користувачем за запитом адміністрації; безпосередньо уповноваженому представнику користувача під підпис у реєстрі пред`явлених рахунків; направляються Користувачу іншим загальноприйнятим способом (поштою, кур`єрською поштою тощо).

28. Положеннями пункту 2.7 договору передбачено, що користувач оплачує рахунки протягом 10 календарних днів з дати виставлення рахунку, шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок Одеської філії адміністрації. Користувач повинен підписати отриманий від адміністрації акт наданих послуг протягом 3 (трьох) робочих днів з дати оформлення такого акту. Якщо у цей строк користувач не повернув підписаний акт наданих послуг або не надав свої зауваження, цей акт наданих послуг вважається сторонами погодженим (підписаним) (пункт 2.8 договору).

29. Позивачем було направлено Відповідачу для підписання акти наданих послуг за січень-квітень 2021 року та виставлено відповідні рахунки:

- акт наданих послуг за січень 2021 року та рахунок №590001 від 27.01.2021 на суму 121249,13 грн (який отримано особисто під підпис представником Відповідача 02 лютого 2021 року);

- акт наданих послуг за лютий 2021 року та рахунок №590002 від 10.02.2021 на суму 121249,13 грн (який отримано особисто під підпис представником Відповідача 17 лютого 2021 року);

- акт наданих послуг за березень 2021 року та рахунок №590003 від 04.03.2021 на суму 121249,13 грн (який отримано особисто під підпис представником Відповідача 11 березня 2021 року);

- акт наданих послуг за квітень 2021 року та рахунок №590004 від 02.04.2021 на суму 121249,13 грн (який отримано особисто під підпис представником Відповідача 08 квітня 2021 року).

30. З метою врегулювання спору в досудовому порядку Позивачем направлялась Відповідачу претензія від 27.04.2021 №1373/19-03-10/Вих про сплату заборгованості за період з січня 2021 року по квітень 2021 року, яка становить 484996,52 грн (121249,13 грн х 4, де 121249,13 грн - плата за місяць, 4 - кількість місяців).

31. 17 травня 2021 року Відповідачем направлено Позивачу лист від 11.05.2021 №1105/21-49, в якому Відповідач зазначив, що рахунки та акти він не отримував, у зв`язку з чим просив роз`яснити підстави зміни вартості послуг.

32. Листом від 26.05.2021 №1579/19-03-10/Вих Позивач повідомив Відповідача про отримання його представником запитуваних документів, надав роз`яснення щодо зміни вартості послуг за договором, також повторно направив копії рахунків та актів наданих послуг за січень-квітень 2021 року.

33. Згідно з пунктом 9.3 договору, даний договір може бути розірваний або припинений на умовах даного договору або у відповідності до чинного законодавства України.

Положеннями пункту 9.4 договору передбачена можливість дострокового припинення договору у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Згідно з пунктом 8.3 договору припинення його дії не звільняє сторони від виконання всіх існуючих на день його припинення зобов`язань та сплати штрафних санкцій, які виникли під час дії договору.

34. 27 квітня 2021 року Фондом державного майна України було затверджено акт приймання-передачі майна із сфери управління Міністерства інфраструктури України, яке обліковується на окремому балансі Одеської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України», до сфери управління Фонду державного майна України на баланс Державного підприємства «Чорноморський яхт-клуб», відповідно до якого Державне підприємство «Адміністрація морських портів України», яке належить до сфери управління Міністерства інфраструктури України, з окремого балансу Одеської філії безоплатно передало, відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 12.03.2021 року №111, а Державне підприємство «Чорноморський яхт-клуб», яке належить до сфери управління Фонду державного майна України, прийняло, крім іншого, наступне майно (гідротехнічні споруди): траверс №8 (інв. №340053); північне берегоукріплення (інв. №340057); південне берегоукріплення (інв. №340058).

35. Відповідно до пункту 5.4 договору, у випадку несвоєчасної сплати Послуг, адміністрація має право вимагати від користувача сплати пені у вигляді подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення до повної сплати заборгованості, включаючи день сплати.

36. Звертаючись до суду з позовними вимогами, Позивач посилається на те, що Відповідачем порушено умови договору щодо своєчасної оплати послуг у розмірі 484996,52 грн, у зв`язку із чим Позивачем нараховано до стягнення з Відповідача пеню станом на 30 червня 2021 року у розмірі 20874,78 грн, 3% річних у розмірі 4374,93 грн за період з січня 2021 року по червень 2021 року, а також інфляційні втрати у розмірі 14347,46 грн.

37. Звертаючись до суду із зустрічними позовними вимогами, Позивач за зустрічним позовом посилається на те, що договір про допуск до об`єктів портової інфраструктури №2959-П-ОДФ-20 від 24.06.2020 є удаваним правочином, укладений для приховання іншого правочину, який вчинений між сторонами, а саме договору оренди державного майна.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

38. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, перевірив в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, з урахуванням викладеного у відзиві, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи, й дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

39. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

40. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, покладається на скаржника.

41. Підставою касаційного оскарження Скаржник визначив пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Щодо первісного позову Скаржник зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме статтю 632 ЦК України, і не дослідили законність зміни вартості користування об`єктами інфраструктури в односторонньому порядку та не застосували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22.08.2023 у справі №910/4109/22, від 19.08.2019 у справі №395/499/16-ц та від 12.09.2011 у справі №3-80гс-11.

Щодо зустрічного позову Скаржник зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку, що договір є договором про надання послуг, через неправильне застосування норм матеріального права, а саме статей 759 та 907 ЦК України та положень договору, та не врахували висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №923/485/17.

42. Правовідносини між сторонами у цій справі виникли із зобов`язань за договором про допуск до об`єктів портової інфраструктури, неналежне виконання якого в частині здійснення оплати за надані послуги стало наслідком нарахування Позивачем пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних до стягнення з Відповідача.

43. Частиною 1 статті 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

44. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

45. В силу частин 1, 4 статті 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

46. Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

47. Статтею 530 ЦК України унормовано, що зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

48. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, договір про допуск до об`єктів портової інфраструктури від 24.06.2020 №2959-П-ОДФ-20 станом на час розгляду справи є припиненим, однак суди дійшли висновку, що припинення договору не звільняє сторін від відповідальності за зобов`язаннями, які виникли під час дії такого договору.

49. Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що Позивачем на користь Відповідача були надані послуги за період з січня по квітень 2021 року та за результатами наданих послуг скеровано Відповідачу відповідні акти наданих послуг та висталено рахунки, а саме: акт наданих послуг за січень 2021 року та рахунок від 27.01.2021 №590001 на суму 121249,13 грн, акт наданих послуг за лютий 2021 року та рахунок від 10.02.2021 №590002 на суму 121249,13 грн, акт наданих послуг за березень 2021 року та рахунок №590003 від 04.03.2021 на суму 121249,13 грн, акт наданих послуг за квітень 2021 року та рахунок №590004 від 02.04.2021 на суму 121249,13 грн.

50. Судами першої та апеляційної інстанцій також встановлено, що акти та рахунки було отримано особисто представником Відповідача. Однак, на виконання пункту 2.8. договору Відповідачем не було надано жодних зауважень щодо актів наданих послуг, іншого матеріали справи не містять, у зв`язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що акти наданих послуг вважаються погодженими сторонами.

51. Відповідно до статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

52. Згідно зі статтею 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

53. Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що Позивачем доведено належними та допустимими доказами надання Відповідачу послуг, обумовлених договором про допуск до об`єктів портової інфраструктури від 24.06.2020 №2959-П-ОДФ-20, протягом часу дії договору, у зв`язку з чим у Відповідача виникло зобов`язання зі сплати таких послуг.

54. Враховуючи викладені вище норми права та узгоджені сторонами умови договору про допуск до об`єктів портової інфраструктури від 24.06.2020 №2959-П-ОДФ-20, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів проведення оплати вартості наданих Позивачем Відповідачу послуг, що зумовлює наявність у останнього відповідної заборгованості, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши арифметичну правильність заявленої до стягнення суми боргу, дійшли правомірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з Відповідача заборгованості по сплаті отриманих послуг у розмірі 484996,52 грн основного боргу.

55. Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

56. Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

57. Суди першої та апеляційної інстанцій, перевіривши розрахунок пені окремо по кожному періоду, де мало місце прострочення виконання зобов`язання, а також здійснені Позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, дійшли обґрунтованого висновку, що вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача пені у розмірі 20874,78 грн, 3% річних у розмірі 4374,93 грн та інфляційних втрат у розмірі 14347,46 грн є правомірними.

58. Однак, не погоджуючись із первісними позовними вимогами, Скаржник вказав, що право Позивача на зміну ціни договору залежить від об`єктивних обставин, а саме від зміни ціноутворюючих факторів та державних регульованих цін і тарифів, на що мають бути надані докази. На думку Скаржника зміна вартості договору в односторонньому порядку нерозривно пов`язана із наявністю зазначених ним обґрунтованих обставин. Проте Позивач не навів доказів про зміну ціноутворюючих факторів та державних регульованих цін та тарифів.

59. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою в частині первісних позовних вимог Скаржник зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме статтю 632 ЦК України, і не дослідили законність зміни вартості користування об`єктами інфраструктури в односторонньому порядку та не застосували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22.08.2023 у справі №910/4109/22, від 19.08.2019 у справі №395/499/16-ц та від 12.09.2011 у справі №3-80гс-11.

60. Суд зазначає, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів слід звертатися до правових висновків, що викладені у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

61. Задля юридичної визначеності в застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 (пункт 39) конкретизувала свої висновки щодо подібності правовідносин, зазначивши таке.

62. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

63. Подібність правовідносин може мати місце не лише у разі тотожності (аналогічності), тобто ідентичності (однаковості) суб`єктного, об`єктного і змістовного критеріїв, але й також у разі їх схожості, що визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

64. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

65. У справі №910/4109/22 предметом позову були вимоги про стягнення основної заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за укладеним між сторонами договором про надання послуг з транспортування теплової енергії. Спірним у справі, яка розглядалася, було питання щодо того, який саме тариф підлягає застосуванню при визначенні заборгованості за послуги з транспортування теплової енергії місцевими (розподільними) тепловими мережами, які перебувають у користуванні суб`єкта господарювання (ліцензіата), який одержав відповідну ліцензію на транспортування теплової енергії такими тепловими мережами.

66. У справі №395/499/16-ц предметом позову були вимоги про стягнення заборгованості на підставі укладеного між сторонами договору кредиту та договору відновлювальної кредитної лінії. Відповідач (скаржник) посилався на відсутність нормативного регулювання позичкового рахунку, на який перераховано кредитні кошти, вказував, що суди повинні були визнати факт невидачі коштів в іноземній валюті. Рішення судів мотивовані тим, що позичальник взяті на себе кредитні зобов`язання не виконав та не забезпечив повернення боргу за договорами у визначений термін, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягала стягненню в межах трьохрічної позовної давності. Верховний Суд у вказаній справі залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили вимоги банку.

67. У справі №3-80гс-11 предметом позову були вимоги про стягнення додаткової винагороди за договором фінансового лізингу транспортних засобів. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилався на те, що умовами укладеного з відповідачем договору фінансового лізингу передбачено право лізингодавця одноособово переглянути розмір лізингових платежів (ціну договору лізингу) за умови, коли курс гривні до долара США, встановлений постановою НБУ, буде перевищувати більше ніж на 2% значення коефіцієнта, який, як встановили сторони.

Верховний Суд України, направляючи справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, погодився із рішенням суду першої інстанції, помилково скасованим апеляційним судом, що умовами договору фінансового лізингу передбачено право лізингодавця в односторонньому порядку переглянути розмір лізингових платежів (ціну договору лізингу), але сторони договору не визначили відповідної формули, за якою лізингодавець здійснюватиме розрахунок додаткової винагороди (комісії) у разі зміни розміру лізингових платежів, тому позивач, здійснивши перерахунок розміру лізингових платежів за формулою, не узгодженою з відповідачем, не дотримався при цьому порядку внесення змін до договору.

68. Тобто, у вказаних справах зовсім інші предмет, підстави позову та зміст позовних вимог, що свідчить про неподібність правовідносин.

69. Відтак, з огляду на те, що аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних рішенні та постанові, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається Скаржник у касаційній скарзі в частині первісних позовних вимог, свого підтвердження не знайшла визначена Скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

70. У даній справі Відповідач, звертаючись до суду із зустрічною позовною заявою, обрав способом захисту своїх порушених прав визнання недійсним договору про допуск до об`єктів портової інфраструктури від 24.06.2020 №2959-П-ОДФ-20, що укладений між ним та Позивачем.

71. Аналізуючи умови та положення укладеного між сторонами договору про допуск до об`єктів портової інфраструктури від 24.06.2020 №2959-П-ОДФ-20 та приписи чинного законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вказаний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

72. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за укладеним договором надавались послуги щодо допуску до об`єктів портової інфраструктури, та за результатом надання таких послуг Позивачем виставлялись акти виконаних робіт, а Відповідачем проводились оплати.

73. Судами попередніх інстанцій враховано, що Відповідач упродовж тривалого часу вчиняв дії, спрямовані на виконання оспорюваного договору, зокрема, користувався послугами за таким договором та сплачував їх.

74. Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

75. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

76. Частиною 1 статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб`єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб`єктивні права за своїм розсудом.

Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.

77. За змістом частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

78. Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20 та від 30.06.2021 у справі №910/3140/19.

79. Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

80. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17 та у постановах Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №916/1674/18, від 17.08.2021 у справі №904/4885/20.

81. При цьому, невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.11.2022 у справі №920/948/21, від 01.11.2022 у справі №910/7853/21 та від 29.06.2022 у справі №902/882/21.

82. У статті 216 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності правочину. У частині 1 статті 216 ЦК України зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов`язані з цього недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

83. Згідно з частиною 2 статті 216 ЦК України, якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частиною 1 та 2 статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.

Реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

84. З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції погодився з правомірним висновком суду першої інстанції, що на стадії, коли укладений договір є виконаним повністю або частково, вимога про визнання такого договору недійсним, без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності, не є ефективним способом захисту, так як не призвело б до поновлення прав Відповідача, у разі встановлення їх порушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі №905/1562/20.

85. З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог Позивача за зустрічним позовом про визнання недійсним договору про допуск до об`єктів портової інфраструктури від 24.06.2020 №2959-П-ОДФ-20.

86. Судом критично оцінюється посилання Скаржника як на підставу касаційного оскарження на неправильне застосування норм матеріального права, а саме статей 759 та 907 ЦК України та положень договору, та не врахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №923/485/17, оскільки правовідносини у вказаній справі не є подібними, стосуються іншого способу захисту порушених прав.

Так, у справі №923/485/17 предметом позову були вимоги про застосування наслідків недійсності додаткової угоди та зобов`язання відповідача відшкодувати позивачу кошти за фактичне користування державним нерухомим майном за цінами, які існують на момент відшкодування. В обґрунтування позовних вимог позивачем було зазначено, що згідно з рішенням суду в іншій справі, додаткову угоду до договору зберігання державного майна було визнано прихованим договором оренди, а тому відповідач протягом трьох місяців здійснював користування державним нерухомим майном, не сплачуючи за це відповідні кошти. Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги повністю, оскільки встановив, що рішенням суду в іншій справі було визнано недійсною додаткову угоду, укладену між сторонами. Обставини, встановлені в іншій справі, судом було визнано преюдиційними. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції з тих мотивів, що позивачем не обґрунтовано належними доказами заявлену до стягнення суму.

Верховний Суд постановою від 23.01.2019 у справі №923/485/17 скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, жодних висновків щодо застосування положень статей 759 та 907 ЦК України не формував.

87. Як було зазначено Судом вище, підставою касаційного оскарження Скаржник визначив пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до приписів пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

88. Водночас, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з подібними правовідносинами у справі, що переглядається.

89. Отже, доводи Скаржника про наявність передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження є необґрунтованими, а наявність такої виключної підстави для касаційного перегляду судових рішень є недоведеною як за первісним, так і за зустрічним позовом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

90. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

91. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

92. Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Скаржника, вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати

93. Понесені Скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Чорноморський яхт-клуб» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 у справі №916/2188/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Г. Вронська

Судді Н. Губенко

І. Кондратова