Постанова

від 05.09.2023 по справі 924/687/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 924/687/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "ЕКОЛАН - ПЛЮС"

на рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.01.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 у справі

за позовом Фермерського господарства "ЕКОЛАН - ПЛЮС"

до Орининської сільської ради

про визнання недійсним рішення та визнання права постійного користування земельною ділянкою.

У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Ткачук Б. М., відповідача - Антощук О. А.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У вересні 2022 року Фермерського господарства "ЕКОЛАН - ПЛЮС" (далі - ФГ "ЕКОЛАН - ПЛЮС" та/або позивач) звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовною заявою до Орининської сільської ради (далі - Сільрада та/або відповідач) про: визнання за ФГ "ЕКОЛАН - ПЛЮС" права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6822485700:04:006:001 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ХМ 0248, виданого 27.02.2001 гр. ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства Кам`янець - Подільською районною радою народних депутатів, відповідно до рішення Кам`янець - Подільської районної ради народних депутатів від 15.02.2001 № 18, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 248; визнання недійсним рішення Сільради від 23.06.2022 № 14 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 " (далі - спірне рішення № 14).

1.2. Позовні вимоги із посиланнями на положення статей 7, 23, 51, 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 5, 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", статей 392, 396 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та практику Верховного Суду, викладену, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 обґрунтовані тим, що постійним землекористувачем спірної земельної ділянки є ФГ "ЕКОЛАН - ПЛЮС", а не гр. ОСОБА_1 . Припиняючи право постійного користування спірною земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 , відповідач тим самим не визнає право позивача на таку земельну ділянку, а тому таке право підлягає захисту шляхом його визнання. Крім цього позивач вказував, що спірне рішення № 14 також порушує його право постійного користування спірною земельною ділянкою, оскільки таким рішенням Сільрада фактично анулювала юридичну підставу, на якій таке право виникло, а саме визнала таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею серія ХМ № 0248, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 248. При цьому жодним нормативним актом України не передбачено повноважень органів місцевого самоврядування визнавати недійсними державні акти, а тому таке рішення відповідача є порушенням частини 2 статті 19 Конституції України.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 30.01.2023 у справі № 924/687/22 (суддя Гладій С. В.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 (Філіпова Т. Л. - головуючий, судді Розізнана І. В., Василишин А. Р.), у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Так, у зв`язку з відсутністю порушення прав позивача суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання за ФГ "ЕКОЛАН - ПЛЮС" права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6822485700:04:006:001. У контексті наведеного суди зазначали, що з часу державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Водночас суди наголосили, що позивачем не зазначено в позові, яким саме чином відповідач порушив його право постійного користування земельною ділянкою, оскільки матеріали справи не містять підтвердження звернення позивача до Сільради з заявою про переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на ФГ "ЕКОЛАН - ПЛЮС", в задоволенні якого останньому було відмовлено. Відсутні також докази, що Сільрада в будь-який інший спосіб оспорювала право постійного користування земельною ділянкою фермерського господарства.

Суди також дійшли висновку, що спірне рішення № 14 прийнято з додержанням вимог чинного законодавства, а відтак у задоволенні позовної вимоги ФГ "ЕКОЛАН - ПЛЮС" про скасування даного рішення також слід відмовити. У контексті наведеного із посиланнями на положення частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та обставини, встановлені у рішенні Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.12.2021 та від 12.01.2022 у справі № 560/14485/21, суди зазначили, що правокористувачем земельної ділянки є саме фізична особа гр. ОСОБА_1 , а не ФГ "ЕКОЛАН - ПЛЮС". За твердженням судів попередніх інстанцій, у розумінні податкового законодавства, у спірних правовідносинах саме гр. ОСОБА_1 є платником земельного податку (плати за спірну земельну ділянку).

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Хмельницької області від 30.01.2023 та постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 у справі № 924/687/22, ФГ "ЕКОЛАН - ПЛЮС" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

3.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 388/1103/16-ц, від 13.03.2019 у справі № 691/1148/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 02.10.2019 у справі № 922/538/19, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.

У контексті наведених доводів скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано те, що права і обов`язки землекористувача з часу заснування ФГ "ЕКОЛАН - ПЛЮС" перейшли до господарства, і обов`язок щодо сплати земельного податку в складі єдиного податку виконувався саме ФГ "ЕКОЛАН - ПЛЮС". У свою чергу, відповідач здійснюючи перевірку сплати земельного податку виключно фізичною особою гр. ОСОБА_1 не здійснював перевірку виконання зобов`язань ФГ "ЕКОЛАН - ПЛЮС", який перебуваючи на спрощеній системі оподаткування сплачував земельний податок у складі єдиного податку.

З приводу належності ФГ "ЕКОЛАН - ПЛЮС" права постійного користування спірною земельною ділянкою, та неможливості належати такого права гр. ОСОБА_1 як фізичній особі, скаржник послався на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 388/1103/16-ц, від 13.03.2019 у справі № 691/1148/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 02.10.2019 у справі № 922/538/19, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17 стосовно того, що з дати реєстрації фермерського господарства в установленому законом порядку обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалася. У правовідносинах користування земельною ділянкою відбувається фактична заміна орендаря і обов`язки землекористувача земельної ділянки переходять до фермерського господарства з дня його державної реєстрації.

На думку скаржника, судами також не враховано, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц викладено правову позицію про те, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа. При цьому права та зобов`язання засновника і керівника фермерського господарства, яким отримано земельну ділянку для створення фермерського господарства, не є тотожними з правами та зобов`язаннями самого фермерського господарства.

Скаржник звертає увагу на те, що законодавством, чинним на час створення (реєстрації) ФГ "ЕКОЛАН - ПЛЮС" було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянським (фермерським) господарством як юридичною особою. Водночас одержання громадянином державного акта, який посвідчує право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства. Аналогічну правову позицію виснував Верховний Суд у постанові від 19.08.2020 у справі № 904/284/19.

Крім цього, скаржник акцентує увагу на тому, що у пунктах 48-51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 викладено висновок, що і на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.

На думку скаржника, наведені вище положення законодавства та судова практика спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо належності права постійного користування спірною земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 як фізичній особі і його обов`язку сплачувати земельний податок. Відповідно, гр. ОСОБА_1 не міг бути позбавлений права постійного користування спірною земельною ділянкою, яка з часу реєстрації фермерського господарства йому не належала. За твердженням скаржника, постійним користувачем спірної земельної ділянки є ФГ "ЕКОЛАН - ПЛЮС", при цьому відповідачем не вчинялося будь-яких дій для припинення права користування саме фермерському господарству, а судами не з`ясовувалися обставини, визначені статтею 141 ЗК України саме щодо ФГ "ЕКОЛАН - ПЛЮС".

Скаржник акцентує увагу на тому, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, що діяв на час набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні. Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Також скаржник посилаючись на положення частини 4 статті 75 ГПК України зауважує, що преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Оціночні судження суду не можуть братися до уваги як преюдиційні обставини, а тому преюдиційні факти слід відрізняти від оцінки судом певних обставин. Крім того, схожість обставин і предмета спору не свідчать про наявність підстав для застосування частини 4 статті 75 ГПК України. Предметом позову у судовій справі № 2560/14485/21 було скасування податкового повідомлення-рішення щодо гр. ОСОБА_1 , а факт визначення належного землекористувача не встановлювався з огляду на суб`єктний склад, вид судочинства, предмет та підстави позову. Не визнання як зі сторони податкового органу, так і зі сторони відповідача права постійного користування земельною ділянкою за ФГ "ЕКОЛАН - ПЛЮС" лише підтверджує наявність порушеного права останнього.

3.4. Сільрада у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення та постанову - без змін.

3.5. У додаткових поясненнях від 21.08.2023 скаржник наголосив на тому, що у гр. ОСОБА_1 відсутня заборгованість зі сплати земельного податку, проте суди попередніх інстанцій наведені доводи та докази залишили поза увагою.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, на підставі рішення Кам`янець-Подільської районної ради народних депутатів від 15.02.2001 № 18 ОСОБА_1 видано державний акт на право постійного користування землею серії ХМ № 0248, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою площею 50,00 га на території Орининської сільської ради Кам`янець - Подільського району Хмельницької області для ведення селянського (фермерського) господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею за номером 248. До акта додано План зовнішніх меж землекористування земельної ділянки, площею 50,00 га.

Матеріали справи містять копію Свідоцтва серії НОМЕР_1 від 12.12.2007 про державну реєстрацію юридичної особи - ФГ "ЕКОЛАН - ПЛЮС" (ідентифікаційний код юридичної особи - 35522740).

Протоколом від 21.11.2007 № 1 затверджено Статут ФГ "ЕКОЛАН - ПЛЮС" (далі - Статут).

Відповідно до пункту 1.2 Статуту ОСОБА_1 є засновником та головою ФГ "ЕКОЛАН - ПЛЮС". Крім того, це підтверджено Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

До земель господарства належать: земельні ділянки, що належать на праві приватної власності фермерському господарству як юридичній особі; земельні ділянки засновника, членів господарства, що належать їм на праві приватної власності; земельні ділянки, що використовуються фермерським господарством на умовах оренди (пункт 5.1 Статуту).

17.12.2007 відбулися загальні збори членів ФГ "ЕКОЛАН - ПЛЮС". Згідно з протоколом № 2 на зборах присутні засновник та голова господарства ОСОБА_1 та 100 % членів ФГ "ЕКОЛАН - ПЛЮС" з наступним порядком денним:

1. про передачу (внесення до статутного капіталу ФГ "ЕКОЛАН - ПЛЮС" права постійного користування земельною ділянкою, посвідченого Державним актом на право постійного користування землею серія ХМ 0248 від 27.02.2001);

2. про надання повноважень щодо підписання акта приймання - передачі права постійного користування земельною ділянкою.

На вказаних зборах були прийняті наступні рішення:

1. по першому питанню порядку денного вирішили прийняти від ОСОБА_1 до складеного капіталу ФГ "ЕКОЛАН - ПЛЮС" право постійного користування земельною ділянкою, площею 50,00 га, посвідченого Державним актом на право постійного користування землею серія ХМ 0248 від 27.02.2001 та який зареєстрований в Книзі записів державних актів постійного користування землею за № 248;

2. по другому питанню порядку денного вирішили уповноважити ОСОБА_2 підписати акт приймання передачі до складеного капіталу ФГ "ЕКОЛАН - ПЛЮС" права постійного користування земельною ділянкою.

17.12.2007 між ОСОБА_1 та ФГ "ЕКОЛАН - ПЛЮС" укладено акт приймання - передачі права користування земельною ділянкою до складеного капіталу ФГ "ЕКОЛАН - ПЛЮС", згідно якого ОСОБА_1 передав, а ФГ "ЕКОЛАН - ПЛЮС" прийняло до складеного капіталу господарства право постійного користування земельною ділянкою, площею 50,00 га, посвідченого Державним актом на право постійного користування землею серія ХМ 0248 від 27.02.2001 та який зареєстрований в Книзі записів державних актів постійного користування землею за номером 248.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 14.09.2022 спірна земельна ділянка площею 50,0029 га з кадастровим номером 6822485700:04:006:0001 з 13.04.2021 перебуває у комунальній власності Орининської сільської ради та передана у постійне користування правокористувачу ОСОБА_1 ; право постійного користування припинено на підставі рішення Орининської сільської ради Кам`янець-Подільського Хмельницької області від 23.06.2022 № 14.

Судами попередніх інстанцій також установлено та підтверджується матеріалами справи, що Головним управлінням Державної податкової служби у Хмельницькій області відповідно до пункту 286.5 статті 286, пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України сформовано та надіслано гр. ОСОБА_1 податкове повідомлення-рішення по земельному податку з фізичних осіб за 2021 рік № 9482970-2405-2209 від 18.06.2021 на суму 15 222,88 грн.

Позивач до матеріалів справи додав дублікат чеку від 29.09.2021 на суму 24 739,78 грн з призначенням платежу: орендна плата з фізичних осіб ОСОБА_1 , вересень 2021 року.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.12.2021 у справі № 560/14485/21 та додатковим рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.01.2022 у справі № 560/14485/21, залишеними без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2022 у задоволені позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.06.2021 № 9482970-2405-2209 відмовлено повністю.

Рішенням шістнадцятої (позачергової) сесії Орининської сільської ради від 23.06.2022 № 14 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 " припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 50,0000 га для ведення селянського (фермерського) господарства, що знаходиться на території Орининської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області за межами населеного пункту с. Оринин, яка надана в постійне користування гр. ОСОБА_1 згідно з Державним актом на право постійного користування землею серія ХМ № 0248, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №248, кадастровий номер 6822485700:04:006:0001. в зв`язку з систематичною несплатою земельного податку (пункт1) та визнано таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею серія ХМ № 0248 зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 248 (пункт 2).

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані рішення та постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги.

5.3. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Відповідно, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Вирішуючи спір по суті, господарський суд має встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, для захисту якого звернувся позивач, тобто, встановити чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, належним позивачем.

Водночас відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність такого права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії) від зобов`язаних осіб. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Вказаний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.01.2023 у справі № 917/559/21.

У контексті позовних вимог ФГ "ЕКОЛАН - ПЛЮС" про визнання за позивачем права постійного користування спірною земельною ділянкою на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ХМ 0248, виданого 27.02.2001 гр. ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства Кам`янець - Подільською районною радою народних депутатів, відповідно до рішення Кам`янець - Подільської районної ради народних депутатів від 15.02.2001 № 18, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 248 та визнання недійсним спірного рішення № 14 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 ", колегія суддів звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18. У даній постанов Велика Палата Верховного Суду зазначила, що згідно із частиною 1 статті 51 ЗК України (у редакції 1990 року) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 ЗК України (у відповідній редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

За змістом частини 1 статті 23 цього Кодексу право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на час надання земельної ділянки така земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (який втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України «Про фермерське господарство») після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.

Згідно із Законом України «Про фермерське господарство», прийнятим 19.06.2003, Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» унормовано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства відповідно до закону.

Згідно із частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7 зазначеного Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України «Про фермерське господарство»).

У пунктах 48- 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зроблено висновок про те, що і на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.

З аналізу положень статей 1, 5, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (пункт 53 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря та переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18).

За змістом частин 1, 5 статті 7 ЗК України (у редакції, чинній на час оформлення державного акта на право постійного користування землею серії ХМ 0248, виданого 27.02.2001 гр. ОСОБА_1 ) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

У статті 92 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття спірного рішення № 14) наведено перелік суб`єктів, які можуть набувати право постійного користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації.

Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, який діяв із 01.01.2002 (час набрання чинності ЗК України) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Водночас Конституційний Суд України у Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Велика Палата Верховного Суду (пункт 61 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18) дійшла висновку, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду з урахуванням положень статті 141 ЗК України (у редакції 2001 року) та статті 27 ЗК України (1990 року) зазначила, що підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника, як смерть громадянина - засновника селянського фермерського господарства відсутня. Адже правове становище селянського (фермерського) господарства як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства (пункти 66, 67 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним (пункт 7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18).

Як убачається з матеріалів справи, суди попередніх інстанцій здійснюючи розгляд справи № 924/687/22 та відмовляючи у задоволенні позовних вимог з посиланнями на правові висновки, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, дійшли правильного висновку, що у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою позивач набув права та обов`язки землекористувача (з часу державної реєстрації фермерського господарства). Водночас місцевий господарський суд та апеляційний господарський суд неправильно застосували правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 до правовідносин, що склалися між сторонами цієї справи. Зокрема, обмежившись посиланнями на те, що матеріали справи не містять підтвердження звернення позивача до відповідача з заявою про переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на ФГ "ЕКОЛАН - ПЛЮС", в задоволенні якого останньому було відмовлено, що свідчить про відсутність порушених прав позивача, суди не звернули увагу на зміст позовної заяви, в частині підстав позову.

Як слідує зі змісту позовної заяви позивач наголошував на порушенні та невизнанні відповідачем його прав як законного землекористувача спірної земельної ділянки. Позивач акцентував увагу на тому, що: по-перше, припиняючи право постійного користування спірною земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 , відповідач тим самим не визнає право позивача на таку земельну ділянку, а тому таке право підлягає захисту шляхом його визнання; по-друге, позивач стверджував, що спірне рішення № 14 порушує його право постійного користування спірною земельною ділянкою, оскільки таким рішенням відповідач фактично анулював юридичну підставу, на якій таке право виникло, а саме визнав таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею серія ХМ № 0248, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 248. Проте наведені доводи (підстави позову) судами попередніх інстанцій не розглядалися, відповідна оцінка в контексті порушених прав позивача, як законного користувача спірною земельною ділянкою не надавалася.

Згідно зі статтею 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Між тим оскаржувані судові рішення наведеним вимогам не відповідають, оскільки як зазначалося вище суди попередніх інстанцій наведених вище висновків Верховного Суду, а також положень чинного законодавства, зокрема стосовно того, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, не врахували, як і не дослідили обставин порушених прав позивача, з урахуванням надання оцінки всім доводам позивача, викладеним у якості підстав позову, у зв`язку з чим дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позову.

Вирішуючи спір у цій справі, суди мали достеменно встановити обставини щодо наявності/відсутності порушених прав позивача з огляду на те, що фізична особа гр. ОСОБА_1 передав право користування спірною земельною ділянкою створеній ним юридичній особі, реалізуючи таким чином форму підприємницької діяльності, а відповідач, як стверджує позивач, не визнає (оскаржує) права фермерського господарства як земелекористувача, визнаючи фізичну особу землекористувачем, який має обов`язок внесення плати за землю, а також шляхом фактичного анулювання юридичної підстави, на якій виникло право користування землею, а саме визнанням таким, що втратив чинність державного акта на право постійного користування землею серія ХМ № 0248, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 248.

У зв`язку з тим, що повне і всебічне з`ясування обставин справи з урахуванням всіх підстав позову віднесено до компетенції судів попередніх інстанцій, та встановлення таких обставин пов`язане із дослідженням доказів, враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при прийняті оскаржуваних рішення та постанови не дотрималися вимог статей 14, 73, 86, 236, 269 ГПК України, а тому рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.01.2023 та постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 у цій справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Іншим доводам касаційної скарги колегія суддів не надає оцінку з огляду на необхідність дослідження зазначених вище обставин, які є першочерговими під час розгляду цієї справи у суді першої інстанції.

6. 6. Висновки Верховного Суду

6.1. За змістом частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

6.2. З огляду на викладене та зважаючи на наведені положення законодавства, колегія суддів вважає, що ухвалені у справі рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції необхідно скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, а касаційну скаргу -задовольнити частково.

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже, і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення заявленого позову.

7. Розподіл судових витрат

7.1. У зв`язку з тим, що судом касаційної інстанції не змінюється рішення та не ухвалюється нове, відповідно до статті 129 ГПК України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства "ЕКОЛАН - ПЛЮС" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.01.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 у справі № 924/687/22 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Хмельницької області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ