Рішення
від 07.02.2024 по справі 924/687/22
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" лютого 2024 р. Справа № 924/687/22

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судд Танасюк О.Є., при секретарі судового засідання Лежніної Я.С., розглянувши матеріали справи

за позовом фермерського господарства „ЕКОЛАН - ПЛЮС" с. Залісся друге, Кам`янець - Подільського району, Хмельницької області

до Орининської сільської ради с. Оринин, Кам`янець - Подільського району, Хмельницької області

про визнання права постійного користування земельною ділянкою

про визнання недійсним рішення "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою" №14 від 23.06.2022р.

Представники сторін:

Позивач: Ткачук Б.М. - згідно ордера

Відповідач: Антощук О.А. - згідно довіреності

Рішення ухвалюється 07.02.2024, оскільки в судових засіданнях 16.01.2024 та 30.01.2024 постановлялися ухвали про оголошення перерви, які занесені до протоколів судових засідань.

В судовому засіданні відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Процесуальні дії по справі.

У вересні 2022 року Фермерське господарство „Еколан-Плюс" звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Орининської сільської ради про визнання за ФГ „Еколан-Плюс" права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6822485700:04:006:001 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ХМ 0248, виданого 27.02.2001 гр. ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства Кам`янець-Подільською районною радою народних депутатів, відповідно до рішення Кам`янець-Подільської районної ради народних депутатів від 15.02.2001 № 18, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 248; визнання недійсним рішення Орининської сільської ради від 23.06.2022 № 14 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 ".

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 30.01.2023 у справі №924/687/22 (суддя Гладій С.В.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2023, у позові відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 05.09.2023 рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.01.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 у справі №924/687/22 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Хмельницької області.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.10.2023р. справу №924/687/22 передано на новий розгляд судді Танасюк О.Є.

Ухвалою суду від 11.10.2023 справу №924/687/22 прийнято до провадження, постановлено розглядати дану справу за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, підготовче засідання призначено на 11:00 год. 28.11.2023.

Ухвалою суду від 28.11.2023 продовжено строк підготовчого провадження у справі №924/687/22 на 30 днів.

За результатами підготовчого засідання 28.11.2023 постановлено ухвалу про відкладення на 10:00 год. 12.12.2023 відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України.

12.12.2023 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи №924/687/22 до судового розгляду по суті на 11:00 год. 16.01.2024.

В судовому засіданні 16.01.2024 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про оголошення перерви на 10:00 год. 30.01.2024.

30.01.2024 судом постановлено ухвалу про оголошення перерви на 15:00 год. 07.02.2024. Дана ухвала занесена до протоколу судового засідання.

Позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постійним землекористувачем спірної земельної ділянки є ФГ „Еколан-Плюс", а не гр. ОСОБА_1 . Позивач вважає, що припиняючи право постійного користування спірною земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 , відповідач тим самим не визнає право позивача на таку земельну ділянку, а тому таке право підлягає захисту шляхом його визнання. Крім цього позивач вказує, що спірне рішення №14 від 23.06.2022 також порушує його право постійного користування спірною земельною ділянкою, оскільки таким рішенням сільська рада фактично анулювала юридичну підставу, на якій таке право виникло, а саме визнала таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею серія ХМ №0248, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 248. При цьому, жодним нормативним актом України не передбачено повноважень органів місцевого самоврядування визнавати недійсними державні акти, а тому, на думку позивача, таке рішення відповідача є порушенням частини 2 статті 19 Конституції України.

У заяві про доповнення підстав позову (від 05.11.2022) позивач зазначає, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

Звертає увагу, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених ст. 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у ст. 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Позивач вказує, що згідно з нормами законодавства, за наявності правових підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою та за відсутності на це згоди землекористувача, припинення права постійного користування земельною ділянкою здійснюється в судовому порядку. У даному випадку, припинення права постійного користування земельною ділянкою за відсутністю згоди землекористувача мало б проводитися за позовом сільської ради.

Таким чином, зазначає, що рішення про припинення постійного користування прийнято відповідачем з порушенням порядку, визначеного законодавством.

Позиція відповідача.

Відповідач у відзиві (від 07.10.2022 №676/02-06) проти позову заперечує, посилається на те, що оспорюване рішення органу місцевого самоврядування № 14 від 23.06.2022 року „Про припинення права постійного користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 " прийнято з дотриманням статті 19 Конституції України, Земельного кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Зазначає, що відповідно до відомостей наданих позивачем, статут ФГ „Еколан-Плюс" затверджено рішенням загальних зборів членів фермерського господарства 21.11.2007, державна реєстрація суб`єкта господарювання проведена 12.12.2007, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи ФГ „Еколан-Плюс" серія А01 №1881867. Тому правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерського господарства підпадають під дію Закону України „Про фермерське господарство" № 973-IV від 19.06.2003 року, оскільки Закон України „Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-ХІІ від 20.12.1991 року, на який посилається позивач втратив чинність на підставі Закону України № 973-IV від 19.06.2003 року.

Відповідач звертає увагу суду, що нормами Закону України „Про фермерське господарство" запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності. Таке фермерське господарство створюється після отримання громадянином земельної ділянки в оренду. З моменту створення цього фермерського господарства та його державної реєстрації до нього за нормами Закону України "Про фермерське господарство" переходять права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі.

Вказує, що у цьому випадку не відбувається відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки, що обмежено частиною першою статті 8-1 Закону України „Про оренду землі", а здійснюється встановлений нормами Закону України „Про фермерське господарство" перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства. При цьому такий перехід відбувається в силу норм Закону України „Про фермерське господарство" та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод.

Відповідач вказує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 року в справі №927/79/19 вказала про необхідність внесення до державного реєстру відомостей про фактичного землекористувача. Таким чином, відповідач вважає, що правокористувачем земельної ділянки згідно з обставинами справи та відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно є саме фізична особа - ОСОБА_1 , а не фермерське господарство „Еколан-Плюс".

Звертає увагу, що 26.10.2021 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до Хмельницького окружного адміністративного суду, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області №9482970-2405-2209 від 18.06.2021 року, яким визначено ОСОБА_1 податкове зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2021 року в розмірі 1522,88 грн. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказував, що після одержання державного акту на право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства та проведення державної реєстрації такого господарства як юридичної особи, обов`язки користувача цієї земельної ділянки виконує саме селянське (фермерське) господарство, а не громадянин якому вона надавалась. Після держаної реєстрації селянського (фермерського) господарства у правовідносинах користування земельною ділянкою, наданою на підставі Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" відбувається фактична заміна землекористувача.

Повідомляє, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду по справі №560/14485/21 від 20.12.2021 року та додатковим рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду по справі № 560/14485/21 від 12.01.2022 року у задоволені позову відмовлено.

Крім того, відповідач зазначає, що в оскаржуваному рішенні шістнадцятої (позачергової) сесії Орининської сільської ради №14 від 23.06.2022 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 ", зазначено, що відповідно до листа ГУ управління ДПС у Хмельницькій області за № 11918/5/22-01-12-03-20 від 20.12.2021 року на рахунок Орининської сільської ради за період з 2013 по 2020 роки сплата відсутня, у 2021 році станом на 17.12.2021 року сплачено орендної плати 24739,78 грн. Проте, Орининська сільська рада з ОСОБА_1 або фермерським господарством „Еколан-Плюс", засновником та керівником якого являється ОСОБА_1 , договори оренди земельних ділянок не укладала. Орендна плата в сумі 24739,78 грн., що надійшла на розрахунковий рахунок Орининської сільської ради від ОСОБА_1 29.09.2021 року є помилково перерахованою.

В підтвердження вказаному зазначає, що Гуменецька сільська рада на запит Орининської сільської ради від 03.10.2022 року № 665/02-26 повідомила, що на підставі розпорядження Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації та державної реєстрації права оренди землі, ОСОБА_1 орендує на території Гуменецької сільської ради 7 (сім) земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (невитребувані частки (паї), за які орендна сплата складає 24739,78 гривень. Станом на 05.10.2022 року на рахунок місцевого бюджету Гуменецької сільської ради від орендаря ОСОБА_1 сплата за 2021 рік не надходила.

Зазначені факти, на думку відповідача, свідчать про наявність систематичної несплати земельного податку гр. ОСОБА_1 .

Відповідач стверджує, що дані обставини порушують права Орининської сільської ради, як власника земельної ділянки, яка довгий період часу не отримувала сплати земельного податку, що відповідно, призводить до великих збитків сільського бюджету.

Зазначає, що однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати, а тому відповідач на підставі наведеного вирішив припинити право постійного користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 . На підставі наведеного відповідач просить в позові відмовити.

У відзиві на заяву про доповнення підстав позову (від 10.11.2022) відповідач звертає увагу, що рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 прийнято у зв`язку з систематичною несплатою земельного податку. Отже, за наявності підстав, передбачених ст. 141 ЗК України, припинення права користування земельною ділянкою проводиться у загальному порядку - за рішенням компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування.

За таких обставин, як вказує відповідач, доводи позивача про неправильне застосування норм матеріального права та не врахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування є безпідставними, а рішення органу місцевого самоврядування про припинення постійного користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 ухвалено з дотриманням норм матеріального права.

В узагальнених письмових поясненнях від 13.12.2022 позивач посилаючись на практику Верховного Суду, зазначає, що з дати реєстрації фермерського господарства в установленому законом порядку, обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Позивач вказує, що законодавством, чинним на момент створення ФГ „Еколан-Плюс" було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянським (фермерським) господарством як юридичною особою. Водночас, одержання громадянином державного акта, який посвідчує право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто, закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 19.08.2020 у справі №904/284/19.

Позивач вважає невірним твердження відповідача щодо належності права постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_1 як фізичній особі. Відповідно, ОСОБА_1 не міг бути позбавлений не належного йому права постійного користування. В свою чергу, постійним користувачем земельної ділянки було ФГ „Еколан-Плюс", однак відповідачем не вчинялося будь-яких дій для припинення права користування саме за фермерським господарством, не з`ясовувалися обставини, визначені ст. 141 ЗК України саме щодо ФГ „Еколан-Плюс".

Стосовно посилання відповідача на нібито преюдиційні факти, відображені в судовій справі №560/14485/21, позивач зазначає, що предметом позову у судовій справі №560/14485/21 було скасування податкового повідомлення-рішення, а факт визначення належного землекористувача не встановлювався з огляду на суб`єктний склад, вид судочинства, предмет та підстави позову. Не визнання як зі сторони фіскального органу, так і зі сторони відповідача права постійного користування за фермерським господарством „Еколан-Плюс" лише підтверджує наявність порушеного права останнього.

У відзиві відповідача на узагальнені письмові пояснення позивача (від 22.12.2022) сільська рада зазначає, що на час створення і реєстрації ФГ „Еколан-Плюс" законодавством змінено порядок надання земельних ділянок в постійне користування, виключивши з переліку фізичних осіб та юридичних осіб приватного права, надавши їм право на отримання землі на умовах оренди або у приватну власність (ст. 12 Закону України „Про фермерське господарство"), зазначивши при цьому в імперативній формі, що право володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства здійснює фермерське господарство.

Відтак, ФГ „Еколан-Плюс" та члени цього фермерського господарства не маючи земельної ділянки на праві власності могли її отримати на умовах оренди. Одним із способів набуття земельної ділянки ФГ „Еколан-Плюс" в оренду була добровільна відмова землекористувача ОСОБА_1 від права постійного користування земельною ділянкою шляхом ліквідації фермерського господарства, з поверненням його власнику, який міг укласти договір оренди з фермерським господарством. Однак, такий шлях був би ризикованим, оскільки власник землі не був зобов`язаний передавати землю в оренду, що могло призвести до втрати ОСОБА_1 права на постійне користування земельною ділянкою, а договір оренди мав бути обмежений терміном, до того ж орендна плата за користування землею була б більшою за земельний податок.

Крім того, відповідач звертає увагу, що згідно з ст.ст. 269, 270 ЦК України платники земельного податку є, зокрема власники земельних ділянок та землекористувачі, а об`єктами оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. А оскільки платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування, то фізична особа (засновник фермерського господарства), що отримала правовстановлюючий документ на земельну ділянку, в якому визначено цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства, сплачує земельний податок за вказану земельну ділянку.

Відповідач також зазначає, що за наявності підстав, передбачених ст. 141 ЗК України, припинення права користування земельною ділянкою проводиться у загальному порядку - за рішенням компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування.

За таких обставин, як вказує відповідач, доводи представника позивача про неправильне застосування норм матеріального права та не врахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування є безпідставними, а рішення органу місцевого самоврядування про припинення постійного користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 ухвалено з дотриманням норм матеріального права.

У додаткових обґрунтуваннях (від 04.12.2023) відповідач звертає увагу, що державний акт на право постійного користування землею серія ХМ №0248, видано гр. ОСОБА_1 27.02.2001, на підставі рішення Кам`янець-Подільської районної ради народних депутатів від 15.02.2001 року № 18, зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 248. Зазначає, що законодавством було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення селянського (фермерського) господарства.

Більш того, відповідно до п. 8 частини 1 статті 27 Земельного кодексу України (припинення права користування землею) в редакції Закону від 08.06.2000 року № 1805-III, чинній на час передачі ОСОБА_1 земельної ділянки в постійне користування, право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб. Аналогічна вимога була передбачена пунктом 2 частини 1 статті 29 Закону України „Про селянське (фермерське) господарство" від 02.11.2000 року № 2071-III, відповідно до якого підставою припинення діяльності селянського (фермерського) господарства було припинення права власності, право користування земельною ділянкою у випадках, передбачених ст.ст. 27 і 28 Земельного кодексу України.

Зазначає, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Фермерського

господарства „Еколан-Плюс" серія АО1 № 181867, державна реєстрація суб`єкта господарювання проведена 12.12.2007 року.

Наведене, на думку відповідача, свідчить про протиправну реєстрацію суб`єкта господарювання та втрату права на використання земельної ділянки переданої в постійне користування через невикористання земельної ділянки шляхом створення селянського (фермерського) господарства.

Вказує, що державна реєстрація ФГ „Еколан-Плюс" проведена без належних на те правових підстав та з порушенням вимог ст. 12 Закону України „Про фермерське господарство", відповідно до якої земельна ділянка фермерського господарства не могла перебувати на правах постійного користування.

З приводу рішення Орининської сільської ради від 23.06.2022 року № 14 „Про припинення права постійного користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 ", відповідач зазначає, що воно є правомірним, оскільки згідно з вимогами ч. 1 ст. 206 Земельного кодексу України, ст. 270 Податкового кодексу України, використання землі в Україні є платним, а земельні ділянки є об`єктом оподаткування.

Позивач у додаткових поясненнях від 29.01.2024 зазначає, що нормами законодавства не передбачено: припинення права постійного користування у випадку не реєстрації фермерського господарства протягом певного строку; обов`язковості заміни існуючого права постійного користування на право оренди, або викуп земельної ділянки у власність та необхідності укладення будь-якого правочину для передачі такого права новоствореному фермерському господарству.

Наголошує, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 1 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його не переоформлення користувачем, який за ЗК України від 25 жовтня 2001 року не є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства (посилається на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі №663/1738/16-ц).

Також звертає увагу, що юридичний механізм реєстрації права постійного користування за фермерським господарством в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з`явився лише 02.05.2023 року з прийняттям Постанови Кабінету Міністрів №432 „Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України у сферах державної реєстрації", якою доповнено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень наступним пунктом: „81-10. Державна реєстрація прав на земельні ділянки, надані для ведення фермерського господарства, у зв`язку із створенням юридичної особи з організаційно-правовою формою фермерське господарство проводиться за відповідною юридичною особою на підставі документів, необхідних для такої реєстрації, передбачених Законом України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", іншими законами України та цим Порядком, виданих на ім`я засновника, члена такого фермерського господарства".

Таким чином, зазначає, що держава станом на 02.05.2023 року визнає та реєструє речове право постійного користування за фермерськими господарствами виходячи з документів (акт постійного користування), виданих на засновників таких ФГ.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

27.02.2001 на підставі рішення Кам`янець-Подільської районної ради народних депутатів №18 від 15.02.2001р. ОСОБА_1 виданий державний акт на право постійного користування землею серії ХМ №0248, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою площею 50,00 га на території Орининської сільської ради Кам`янець - Подільського району Хмельницької області для ведення селянського (фермерського) господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею за №248. До акту додано План зовнішніх меж землекористування земельної ділянки, площею 50,00 га.

12.12.2007 зареєстровано Фермерське господарство „Еколан-Плюс" (ідентифікаційний код юридичної особи - 35522740), що підтверджується свідоцтвом серії А01 №181867 від 12.12.2007 про державну реєстрацію юридичної особи - Фермерського господарства „Еколан-Плюс".

Протоколом №1 від 21.11.2007 затверджено Статут Фермерського господарства „Еколан-Плюс".

Відповідно до п. 1.2 Статуту ОСОБА_1 є засновником та головою Фермерського господарства „Еколан-Плюс". Крім того, це підтверджено Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців станом на 26.09.2012.

Пунктом 5.1 Статуту визначено, що до земель господарства належать:

- земельні ділянки, що належать на праві приватної власності фермерському господарству як юридичній особі;

- земельні ділянки Засновника, членів господарства, що належать їм на праві приватної власності;

- земельні ділянки, що використовуються фермерським господарством на умовах оренди.

17.12.2007 відбулися загальні збори членів фермерського господарства „Еколан-Плюс". Згідно з протоколом №2 загальних зборів від 17.12.2007 на зборах присутні засновник та голова господарства ОСОБА_1 та 100% членів фермерського господарства „Еколан-Плюс" з наступним порядком денним:

1. Про передачу / внесення до статутного капіталу ФГ „Еколан-Плюс" права постійного користування земельною ділянкою, посвідченого Державним актом на право постійного користування землею серія ХМ 0248 від 27.02.2001р.

2. Про надання повноважень щодо підписання акту приймання - передачі права постійного користування земельною ділянкою.

На вказаних зборах були прийняті наступні рішення:

1. По першому питанню порядку денного вирішили прийняти від ОСОБА_1 до складеного капіталу ФГ „Еколан-Плюс" право постійного користування земельною ділянкою, площею 50,00 га, посвідченого Державним актом на право постійного користування землею серія ХМ 0248 від 27.02.2001р. та який зареєстрований в Книзі записів державних актів постійного користування землею за №248.

2. По другому питанню порядку денного вирішили уповноважити ОСОБА_2 підписати акт приймання передачі до складеного капіталу ФГ „Еколан-Плюс" права постійного користування земельною ділянкою.

17.12.2007 між ОСОБА_1 та ФГ „Еколан-Плюс" укладено акт приймання - передачі права користування земельною ділянкою до складеного капіталу ФГ „Еколан- Плюс", згідно якого ОСОБА_1 передав, а ФГ „Еколан-Плюс" прийняло до складеного капіталу господарства право постійного користування земельною ділянкою, площею 50,00 га, посвідченого Державним актом на право постійного користування землею серія ХМ 0248 від 27.02.2001р. та який зареєстрований в Книзі записів державних актів постійного користування землею за №248.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 14.09.2022 земельна ділянка площею 50,0029 га з кадастровим номером 6822485700:04:006:0001 перебуває з 13.04.2021р. у комунальній власності Орининської сільської ради та передана у постійне користування правокористувачу ОСОБА_1 ; право постійного користування припинено на підставі рішення Орининської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області №14 від 23.06.2022.

18.06.2021 Головним управлінням ДПС у Хмельницькій області було сформоване на надіслане ОСОБА_1 податкове повідомлення-рішення по земельному податку з фізичних осіб за 2021 рік № 9482970-2405-2209 від 18.06.2021 року на суму 15222,88 грн.

В матеріалах справи наявний дублікат чеку від 29.09.2021 на суму 24739,78 грн. з призначенням платежу: орендна плата з фізичних осіб ОСОБА_1 , вересень 2021р.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду по справі № 560/14485/21 від 20.12.2021 року та додатковим рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду по справі № 560/14485/21 від 12.01.2022 року у задоволені позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 18.06.2021 №9482970-2405-2209 відмовлено повністю.

31.05.2022 року Сьомий апеляційний адміністративний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.12.2021 року та додаткове рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.01.2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та касування податкового повідомлення-рішення, а рішення без змін.

В матеріалах справи наявний лист-запрошення від 14.04.2021 №02-26/344 Орининської сільської ради адресований гр. ОСОБА_1 , якого запрошено на засідання виконавчого комітету (яке мало відбутися 20.04.2021), як користувача земельної ділянки загальною площею 50,0029 га з кадастровим номером 6822485700:04:006:0001, яка розташована на території Орининської сільської ради.

У листі від 10.06.2022 за №390-А/02-26 Орининська сільська рада просила ОСОБА_1 з`явитися на засідання шістнадцятої (позачергової) сесії сільської ради у зв`язку із розглядом питання стосовно скасування права постійного користування земельною ділянкою, у зв`язку із систематичною несплатою земельного податку, яка знаходиться у користуванні адресата.

Рішенням шістнадцятої (позачергової) сесії Орининської сільської ради № 14 від 23.06.2022 року „Про припинення права постійного користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 " припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 50,0000 га для ведення селянського (фермерського) господарства, що знаходиться на території Орининської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області за межами населеного пункту с. Оринин, яка надана в постійне користування гр. ОСОБА_1 згідно з Державним актом на право постійного користування землею серія ХМ № 0248, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №248, кадастровий номер 6822485700:04:006:0001 у зв`язку з систематичною несплатою земельного податку (п. 1) та визнано таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею серія ХМ №0248 зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №248 (п. 2).

Листом від 20.12.2021 за № 11918/5/22-01-12-03-20 ГУ управління ДПС у Хмельницькій області повідомило Орининську сільську раду, що на рахунок сільської ради за період з 2013 по 2020 роки сплата відсутня земельного податку та/або орендної плати від ОСОБА_1 , у 2021 році станом на 17.12.2021 року сплачено орендної плати 24739,78 грн.

Листом №3101/5/22-01-60-02-68 від 06.05.2022 ГУ ДПС у Хмельницькій області повідомило голові Орининської територіальної громади те, що станом на 01.05.2022 має місце факт несплати громадянами належних сум до бюджету по майнових податках з фізичних осіб (податок на нерухоме майно, податок на землю) за попередні роки. До листа додано перелік громадян у яких наявний податковий борг. В даному переліку наявний громадянин ОСОБА_1 .

Листом №665/02-26 від 03.10.2022 голова Орининської сільської ради просив голову Гуменецької сільської ради надати інформацію про розмір орендної плати ОСОБА_1 за земельні ділянки, передані йому Гуменецькою сільською радою на умовах оренди та наявність заборгованості зі сплати орендної плати за 2021 рік.

Гуменецька сільська рада листом від 05.10.2022 за №819-01-36 повідомила Орининську сільську раду від 03.10.2022 року №665/02-26, що на підставі розпорядження Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації та державної реєстрації права оренди землі, ОСОБА_1 орендує на території Гуменецької сільської ради 7 (сім) земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (невитребувані частки (паї), за які орендна сплата складає 24739,78 гривень. Станом на 05.10.2022 року на рахунок місцевого бюджету Гуменецької сільської ради від орендаря ОСОБА_1 сплата за 2021 рік не надходила.

Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд приймає до уваги наступне.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Відповідно, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Вирішуючи спір по суті, господарський суд має встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, для захисту якого звернувся позивач, тобто, встановити чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, належним позивачем.

Водночас відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність такого права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії) від зобов`язаних осіб. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Вказаний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.01.2023 у справі № 917/559/21.

Предметом позовних вимог ФГ „Еколан-Плюс" є визнання за позивачем права постійного користування спірною земельною ділянкою на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ХМ 0248, виданого 27.02.2001 гр. ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства Кам`янець-Подільською районною радою народних депутатів, відповідно до рішення Кам`янець-Подільської районної ради народних депутатів від 15.02.2001 №18, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №248 та визнання недійсним спірного рішення № 14 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 ".

Під час перегляду судових рішень першої та апеляційної інстанції у даній справі, Верховний Суд у постанові від 05.09.2023 зазначив, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18 до правовідносин, що склалися між сторонами цієї справи. Зокрема, обмежившись посиланнями на те, що матеріали справи не містять підтвердження звернення позивача до відповідача з заявою про переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на ФГ „Еколан-Плюс", в задоволенні якого останньому було відмовлено, що свідчить про відсутність порушених прав позивача, суди не звернули увагу на зміст позовної заяви, в частині підстав позову. Суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду, а також положень чинного законодавства, зокрема стосовно того, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, не врахували, як і не дослідили обставин порушених прав позивача, з урахуванням надання оцінки всім доводам позивача, викладеним у якості підстав позову, у зв`язку з чим дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позову.

Верховний Суд наголосив, що вирішуючи спір у даній справі, суди мали достеменно встановити обставини щодо наявності/відсутності порушених прав позивача з огляду на те, що фізична особа гр. ОСОБА_1 передав право користування спірною земельною ділянкою створеній ним юридичній особі, реалізуючи таким чином форму підприємницької діяльності, а відповідач, як стверджує позивач, не визнає (оскаржує) права фермерського господарства як земелекористувача, визнаючи фізичну особу землекористувачем, який має обов`язок внесення плати за землю, а також шляхом фактичного анулювання юридичної підстави, на якій виникло право користування землею, а саме визнанням таким, що втратив чинність державного акта на право постійного користування землею серія ХМ № 0248, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 248.

Як слідує зі змісту позовної заяви позивач наголошував на порушенні та невизнанні відповідачем його прав як законного землекористувача спірної земельної ділянки. Позивач акцентував увагу на тому, що: по-перше, припиняючи право постійного користування спірною земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 , відповідач тим самим не визнає право позивача на таку земельну ділянку, а тому таке право підлягає захисту шляхом його визнання; по-друге, позивач стверджував, що спірне рішення № 14 порушує його право постійного користування спірною земельною ділянкою, оскільки таким рішенням відповідач фактично анулював юридичну підставу, на якій таке право виникло, а саме визнав таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею серія ХМ № 0248, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 248.

Таким чином, під час розгляду даної справи підлягають оцінці наведені позивачем доводи (підстави позову) в контексті порушених прав позивача, як законного користувача спірною земельною ділянкою.

З матеріалів справи слідує, що 27.02.2001 на підставі рішення Кам`янець-Подільської районної ради народних депутатів №18 від 15.02.2001 ОСОБА_1 виданий державний акт на право постійного користування землею серії ХМ №0248, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою площею 50,00 га на території Орининської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області для ведення селянського (фермерського) господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею за №248.

Згідно із частиною 1 статті 51 ЗК України 1990 року (в редакції на момент видачі державного акту на право постійного користування землею) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 ЗК України (у відповідній редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

За змістом частини 1 статті 23 цього Кодексу право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на час надання земельної ділянки ОСОБА_1 така земельна ділянка на праві постійного землекористування надавалась йому як громадянину України із спеціальним правовим статусом, а саме, для ведення селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України „Про селянське (фермерське) господарство" (який втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України „Про фермерське господарство") після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.

Як було встановлено судом, земельна ділянка надавалася ОСОБА_1 саме для ведення селянського (фермерського) господарства.

Фермерське господарство „Еколан-Плюс" (ідентифікаційний код юридичної особи - 35522740) було зареєстровано 12.12.2007, що підтверджується свідоцтвом серії А01 №181867 від 12.12.2007 про державну реєстрацію юридичної особи - Фермерського господарства „Еколан-Плюс".

Нормами законодавства, чинного як на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , так і на момент створення „Еколан-Плюс" не передбачено припинення права постійного користування у випадку не реєстрації фермерського господарства протягом певного строку.

Згідно із Законом України „Про фермерське господарство" від 19.06.2003 № 937-IV, Закон України „Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

Водночас з огляду на положення Закону України від 19.06.2003 №937-IV „Про фермерське господарство", можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства також безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

У пунктах 48- 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18 зроблено висновок про те, що і на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/19).

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17, постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18.

З аналізу положень статей 1, 5, 7, 8 Закону України „Про фермерське господарство" Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (пункт 53 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

У п. 60 постанови від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України „Про селянське (фермерське) господарство", статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України „Про фермерське господарство", статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря та переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18).

Таким чином, з моменту створення Фермерського господарства „Еколан-Плюс" (12.12.2007), постійним користувачем земельної ділянки, яка надавалася ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, та знаходиться на території Орининської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області є позивач, а не ОСОБА_1 .

Будь-яких обставин, які б давали підстави вважати, що спірна земельні ділянка знаходилась у постійному користуванні ОСОБА_1 як фізичної особи та не пов`язана зі створенням Фермерського господарства „Еколан-Плюс", судом не встановлено, матеріали справи таких доказів не містять, а відповідачем належними і допустимими доказами таких обставин не доведено.

Вище зазначене спростовує твердження відповідача про те, що правокористувачем земельної ділянки є фізична особа ОСОБА_1 , а не Фермерське господарство „Еколан-Плюс".

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. У відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц, від 23.06.2020 у справі № 922/989/19).

При створенні фермерського господарства відбувається двоетапний процес оформлення права користування на земельну ділянку, на першому з яких набувається набуття такого права громадянином України, яке є обмеженим, оскільки цей громадянин не може використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, а на другому етапі (державна реєстрація фермерського господарства як юридичної особи) фермерське господарство, засновником якого є громадянин України, в силу закону набуває правомочностей щодо володіння і користування земельною ділянкою.

Як було зазначено вище, ОСОБА_1 надано на праві постійного користування земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства.

Засновником та головою ФГ „Еколан-Плюс" є ОСОБА_1 (п. 1.2. Статуту ФГ „Еколан-Плюс", Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців станом на 26.09.2012).

17.12.2007 загальні збори членів ФГ „Еколан-Плюс" прийняли рішення (оформлене протоколом №2 від 17.12.2007) про прийняття від ОСОБА_1 до складеного капіталу ФГ „Еколан-Плюс" права постійного користування земельною ділянкою, площею 50,00 га, посвідченого Державним актом на право постійного користування землею серія ХМ 0248 від 27.02.2001р. та який зареєстрований в Книзі записів державних актів постійного користування землею за №248.

Отже, гр. ОСОБА_1 після створення ФГ „Еколан-Плюс" передав останньому право постійного користування спірною земельною ділянкою, реалізуючи таким чином форму підприємницької діяльності. Іншого права, а ніж те, на підставі якого ОСОБА_1 надано земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, а саме права постійного користування земельною ділянкою, засновник не міг передати створюваному ним фермерському господарству, незалежно від того, що відбулися зміни у законодавстві та на момент реєстрації ФГ „Еколан-Плюс" чинним законодавством не передбачено можливості набуття фермерським господарством земельної ділянки на праві постійного користування.

З огляду на вище зазначені обставини справи, норми законодавства та правові висновки Верховного Суду, у ФГ „Еколан-Плюс" наявне право постійного користування спірною земельною ділянкою, набуте у встановленому законом порядку. При цьому, законодавством не передбачено обов`язку фермерського господарства зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник.

З приводу твердження відповідача про те, що земельна ділянка фермерського господарства на момент здійснення його реєстрації не могла перебувати на правах постійного користування, суд зазначає наступне.

За змістом частин 1, 5 статті 7 ЗК України (у редакції, чинній на час оформлення державного акта на право постійного користування землею серії ХМ 0248, виданого 27.02.2001 гр. ОСОБА_1 ) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

У статті 92 ЗК України (у редакції, чинній на час реєстрації ФГ„Еколан-Плюс" та прийняття спірного рішення № 14 від 23.06.2022) наведено перелік суб`єктів, які можуть набувати право постійного користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації.

Пунктом 6 розділу X „Перехідні положення" ЗК України, який діяв із 01.01.2002 (час набрання чинності ЗК України) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Водночас Конституційний Суд України у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X „Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Конституційний Суд України вказав, що немає підстав визнавати неконституційною статтю 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, оскільки використання у ній терміна „набувають" (який означає „ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь") вказує на те, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення (абзац 11 пункту 5.3 мотивувальної частини вказаного рішення).

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 1 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його не переоформлення користувачем, який за ЗК України від 25 жовтня 2001 року не є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства (аналогічний висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 року у справі №663/1738/16-ц, від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц).

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, яке від засновника ОСОБА_1 (який набув таке право до 01.01.2022) перейшло до створюваного ним ФГ„Еколан-Плюс" не припинилося через зміни у земельному законодавстві.

У пункті 60 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №912/757/19, від 10.10.2023 у справі №917/868/21.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте ФГ „Еколан-Плюс" після його державної реєстрації у встановленому законодавством порядку, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

Постановою Кабінету Міністрів №432 02.05.2023 року „Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України у сферах державної реєстрації", доповнено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень наступним пунктом 81-10, яким передбачено, що державна реєстрація прав на земельні ділянки, надані для ведення фермерського господарства, у зв`язку із створенням юридичної особи з організаційно-правовою формою фермерське господарство проводиться за відповідною юридичною особою на підставі документів, необхідних для такої реєстрації, передбачених Законом України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", іншими законами України та цим Порядком, виданих на ім`я засновника, члена такого фермерського господарства".

Таким чином, станом на 02.05.2023 року держава визнає та реєструє речове право постійного користування за фермерськими господарствами виходячи з документів (акт постійного користування), виданих на ім`я засновників таких фермерських господарств.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.06.2022 року Орининською сільською радою прийнято рішення №14 „Про припинення права постійного користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 ".

Позивач зазначає, що припиняючи право постійного користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 , відповідач тим самим не визнає право позивача на дану земельну ділянку, тому це право підлягає захисту шляхом його визнання.

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції станом на момент припинення права постійного користування земельною ділянкою) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18 з урахуванням положень статті 141 ЗК України (у редакції 2001 року) та статті 27 ЗК України (1990 року) зазначила, що підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство).

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що Фермерське господарство „Еколан-Плюс" створено 12.12.2007 та не припинено по теперішній час.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6822485700:04:006:0001, наданою гр. ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства зберігається за Фермерським господарств „Еколан-Плюс" до часу припинення діяльності фермерського господарства.

Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом.

Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі №906/392/18, від 23.06.2020 у справі №922/989/18.

Положеннями статей 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Згідно приписів ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Відповідач припиняючи право постійного користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 , яка була надана останньому саме для ведення селянського (фермерського) господарства, тим самим не визнає право позивача на дану земельну ділянку. Заперечуючи факт наявності у позивача право постійного користування земельною ділянкою, відповідач зазначає, що згідно інформації з Державного реєстру правокористувачем відповідної земельної ділянки є ОСОБА_1 .

Однак, як було зазначено вище, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Після створення фермерського господарства і до теперішнього часу цільове призначення земельної ділянки і правовий зв`язок між фермерським господарством і земельною ділянкою збереглися, про що свідчать норми права щодо покладення обов`язків власника речових прав не на суб`єкта, вказаного в державному акті про право постійного користування землею (голову чи засновника фермерського господарства), а на юридичну особу Фермерське господарство.

Отже, постійним землекористувачем спірної земельною ділянки з початку заснування Фермерського господарства „Еколан-Плюс" і до теперішнього часу є позивач на підставі Акту на право постійного користування землею, виданого ОСОБА_1 .

Наведені обставини наділяють позивача правом на судовий захист своїх невизнаних речових прав на земельну ділянку шляхом подання даного позову, і, зважаючи на встановлену законність набуття ним права постійного користування земельною ділянкою, право позивача підлягає захисту у передбачений законом спосіб.

У постанові від 26.01.2022 у справі №908/846/19 Верховний Суд визнаючи право постійного користування земельною ділянкою за позивачем, зазначив про помилковий висновок місцевого господарського суду про те, що право постійного користування земельною ділянкою, яке перейшло до позивача в силу закону не потребує додаткового визнання такого права.

Враховуючи наявність спору щодо належності права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6822485700:04:006:0001 Фермерському господарству „Еколан-Плюс" та не визнання відповідачем права позивача на дану земельну ділянку, таке право підлягає захисту шляхом визнання за Фермерським господарством „Еколан-Плюс" права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6822485700:04:006:0001 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ХМ 0248, виданого 27.02.2001 гр. ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства Кам`янець-Подільською районною радою народних депутатів, відповідно до рішення Кам`янець-Подільської районної ради народних депутатів від 15.02.2001 №18, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №248.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним рішення Орининської сільської ради № 14 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 " суд враховує наступне.

Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини того, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19.

Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №903/1173/15, від 09.11.2021 у справі №906/1388/20, від 26.08.2021 у справі №924/949/20, від 05.12.2019 у справі №914/73/18, від 14.01.2020 у справі №910/21404/17, від 13.10.2020 у справі №911/1413/19, від 14.03.2023 у справі №911/1411/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі №906/392/18 зазначено, що вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди враховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України.

Зі змісту оскаржуваного рішення Орининської сільської ради слідує, підставою для його прийняття стала систематична несплата земельного податку гр. ОСОБА_1 .

Однак, як було встановлено судом, з 12.12.2007 постійним користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 6822485700:04:006:0001 є Фермерське господарство „Еколан-Плюс". Тому систематична несплата земельного податку гр. ОСОБА_1 не може бути підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою, яке належить позивачу. При цьому, відповідачем не вчинялося будь-яких дій для припинення права користування земельною ділянкою саме за фермерським господарством та не з`ясовувалися обставини, визначені ст. 141 ЗК України саме щодо Фермерського господарства „Еколан-Плюс".

Рішення Орининської сільської ради від 23.06.2022 №14 „Про припинення права постійного користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 " не може вважатися таким, що прийняте на підставі закону, оскільки воно прийняте без урахування положень ст. ст. 1, 5, 7, 8, 12 Закону України „Про фермерське господарство", які визначають перехід до фермерського господарства з моменту його державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства.

Таким чином, сільська рада, приймаючи рішення „Про припинення права постійного користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 ", яке є безстроковим та набуте згідно з державним актом, без належних на те законодавчо встановлених підстав припинила право постійного користування земельною ділянкою Фермерського господарства „Еколан-Плюс". Таким рішенням відповідач порушив право постійного користування земельною ділянкою Фермерського господарства „Еколан-Плюс", оскільки фактично анулював юридичну підставу, на якій це право виникло.

Крім того, чинним законодавством не передбачено повноважень органів місцевого самоврядування визнавати такими, що втратили чинність державні акти на право постійного користування землею.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Поняття „майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися „правом власності", а відтак і „майном".

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах „Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, „Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні „Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки „на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення „законів". Говорячи про „закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України (пункт 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19).

Судом було встановлено відсутність законодавчо визначених підстав для позбавлення Фермерського господарства „Еколан-Плюс" права постійного користування земельною ділянкою, яка надана гр. ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства.

Таким чином, прийняттям оскаржуваного рішення всупереч вимогам законодавства відповідач втрутився у право позивача на мирне володіння своїм майном на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

З огляду на вище викладене, оскаржуване рішення Орининської сільської ради підлягає визнанню недійсним.

Також суд враховує, що за змістом ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу. Вилучення земельних ділянок здійснюється за письмовою згодою землекористувачів, а в разі незгоди землекористувачів - у судовому порядку. Справжність підпису на документі, що підтверджує згоду землекористувача на вилучення земельної ділянки, засвідчується нотаріально.

Таким чином, припинення права постійного користування земельною ділянкою за відсутності згоди землекористувача мало б проводитися за позовом сільської ради.

З приводу посилання відповідача на наявність преюдиційних фактів, встановлених у судовому рішенні у справі №560/14485/21, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (ч. 5 ст. 75 ГПК України).

Частиною 7 ст. 75 ГПК України передбачено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Аналізуючи положення частини сьомої статті 75 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 (провадження № 12-144гс18, пункт 32) дійшла висновку, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Предметом позову у судовій справі №560/14485/21 було скасування податкового повідомлення-рішення, а факт визначення належного землекористувача не встановлювався з огляду на суб`єктний склад, вид судочинства, предмет та підстави позову. Не визнання як зі сторони фіскального органу, так і зі сторони відповідача права постійного користування земельною ділянкою за Фермерського господарства „Еколан-Плюс" лише підтверджує наявність порушеного права позивача.

З огляду на вище викладене, враховуючи наявність у позивача права постійного користування земельною ділянкою, набутого у встановленому законом порядку, невизнання такого права відповідачем та прийняття оскаржуваного рішення без дотримання вимог законодавства, позовні вимоги про визнання за Фермерським господарством „Еколан-Плюс" права постійного користування земельною ділянкою та про визнання недійсним рішення "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 " №14 від 23.06.2022р. підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат між сторонами.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача у зв`язку із задоволенням позову.

Оскільки законом не передбачений розподіл судових витрат судом касаційної інстанції в разі передання справи на новий розгляд, тому розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, а також понесених під час попереднього розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, повинен бути здійснений господарським судом, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи відповідно до загальних правил розподілу судових витрат. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 року у справі № 910/18936/15.

Позивачем було сплачено судовий збір за звернення з позовом в розмірі 4962,00 грн., що підтверджується квитанцією №ПН430 від 16.09.2022.

За подання апеляційної скарги Фермерським господарством „Еколан-Плюс" сплачено 8052,00 грн., що підтверджується квитанцією №68 від 24.02.2023.

За подання касаційної скарги позивачем сплачено 10736,00 грн. згідно квитанції до платіжної інструкції №41344514 від 01.06.2023.

Керуючись ст. ст. 2, 20, 24, 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати за Фермерським господарством „Еколан-Плюс" (32324, Хмельницька область, Кам`янець-Подільський район, с. Залісся друге, код ЄДРПОУ 35522740) право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6822485700:04:006:0001 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ХМ 0248, виданого 27.02.2001 гр. ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства Кам`янець-Подільською районною радою народних депутатів, відповідно до рішення Кам`янець-Подільської районної ради народних депутатів від 15.02.2001 №18, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №248.

Визнати недійсним рішення Орининської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області від 23.06.2022 №14 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 ".

Стягнути з Орининської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (32331, Хмельницька область, Кам`янець-Подільський район, с. Оринин, вул. Шевченка, 72, код ЄДРПОУ 04407052) на користь Фермерського господарства „Еколан-Плюс" (32324, Хмельницька область, Кам`янець-Подільський район, с. Залісся друге, код ЄДРПОУ 35522740) 23750,00 (двадцять три тисячі сімсот п`ятдесят гривень 00 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 ГПК України)

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.

Повне рішення складено 08.02.2024.

Суддя О.Є. Танасюк

Відрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (32324, с. Залісся Друге, Кам`янець - Подільський р-н, Хмельницька обл.); адвокат Ткачук Б.М. - ел.пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1

3 - відповідачу - надісл. до ел.кабінету


Суд	Господарський суд Хмельницької області
Дата ухвалення рішення	07.02.2024
Оприлюднено	09.02.2024
Номер документу	116855176
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про визнання незаконним акта, що порушує право користування земельною ділянкою

Волковицька Н.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 07.02.2024 по справі 924/687/22ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —924/687/22

Рішення від 07.02.2024

Рішення
від 07.02.2024 по справі 924/687/22
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ