Постанова

від 13.09.2023 по справі 646/1119/22

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 646/1119/22 Головуючий суддя І інстанції Барабанова В. В.

Провадження № 22-ц/818/1396/23 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: що виникають з договорів купівлі-продажу

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2023 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Яцина В.Б.,

суддів колегії Бурлака І.В., Мальованого Ю.М.,

за участю секретаря судового засідання Зінченко М.О.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу представника Колективного сільськогосподарського підприємства «Гвоздика» - адвоката Конопатського Миколи Миколайовича на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 12 травня 2023 року, по цивільній справі за позовом представника Колективного сільськогосподарського підприємства «Гвоздика» - адвоката Конопатського Миколи Миколайовича до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2022 року Колективне сільськогосподарське підприємство «Гвоздика» через свого представника адвоката Конопатського М.М. звернулось до Червонозаводського районного суду м. Харкова із позовом до ОСОБА_1 , у якому просило суд розірвати договір купівлі-продажу від 20 травня 2010 року, укладений між Колективним сільськогосподарським підприємством «Гвоздика», ідентифікаційний код юридичної особи: 25187809, та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Попрас Ю.В. та зареєстрований в реєстрі за №664.

Позов було мотивовано тим, що протоколом загальних зборів членів колективного сільськогосподарського підприємства «Гвоздика» від 05 травня 2010 року було прийнято рішення про продаж житлового будинку садибного типу літ. П-2, загальною площею 241,4 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 за 327000 (триста двадцять сім тисяч) гривень.

За договором купівлі-продажу від 20 травня 2010 року, який зареєстровано в реєстрі за №664, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Попрас Ю.В., Колективним сільськогосподарським підприємством «Гвоздика», ідентифікаційний код юридичної особи: 25187809, місцезнаходження юридичної особи: Україна, 61009, Харківська обл., м. Харків, вул. Агрономічна, буд.1, було продано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , - цегляний житловий будинок садибного типу літ. «П-2», загальною площею 241,4 кв.м., житловою площею 110,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Протоколом загальних зборів членів КСП «Гвоздика» від 31 січня 2022 року №1 було одноголосно вирішено питання щодо розірвання договору купівлі-продажу від 20 травня 2010 року (зареєстрованому в реєстрі за номером 664). Дане рішення було прийняте внаслідок затримки у сплаті 24 грудня 2021 року ОСОБА_1 на розрахунковий рахунок КСП «Гвоздика» ціни за згаданим Договором купівлі-продажу у розмірі 327000 (триста двадцять сім тисяч) гривень. Позивач вказав, що згідно пункту 4 цього Договору купівлі-продажу відповідач мав сплатити вказану суму на розрахунковий рахунок позивача протягом 180-ти діб з моменту укладання цього договору від 20 травня 2010 року, тобто 16 листопада 2010 року. Проте, у вказаний термін покупцем грошові кошти сплачені не були, чим порушено п.4 Договору. КСП «Гвоздика» неодноразово зверталося до відповідача з вимогою виконати грошове зобов`язання здійснити оплату за придбаний об`єкт нерухомості, але щоразу претензії КСП «Гвоздика» залишалися поза увагою ОСОБА_1 . Відповідь на них не надходила.

Посилаючись на ч. 1,2 ст. 509, ст. 525,526, ч. 1 ст. 530, ст. 610-612, 629, 651, 655, 692, 694 ЦК України позивач з мотивів істотного порушення відповідачем строку сплати ціни договору просив задовольнити його вимоги.

При цьому позивач вказав, що сукупний індекс інфляції за період з листопада 2010 року по грудень 2021 року дорівнює 318,769%. Отже, за вказаний період прострочення виконання зобов`язання відбулося значне знецінення національної валюти. Внаслідок таких дій відповідача-покупця позивач-продавець був позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору, а також втратив інтерес до отримання раніше обумовленої за Договором суми. враховуючи значне знецінення національної валюти, в якій зазначена ціна правочину, зростання ринкової вартості проданого об`єкта нерухомості.

У зв`язку із чим позивач просив суд розірвати спірний договір купівлі-продажу та не заперечував проти повернення відповідачу суми перерахованих останнім на рахунок КСП «Гвоздика» грошових коштів у сумі 327000 (триста двадцять сім тисяч) гривень.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 12 травня 2023 року у задоволенні позов КСП «Гвоздика» відмовлено.

Не погоджуючисьз рішенням суду першоїінстанціїпосилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права представник КСП «Гвоздика» - адвокат Конопатський М.М. в апеляційній скарзі просить рішення скасувати, новим рішенням позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач є недобросовісним набувачем майна, оскільки допустив істотне порушення умов договору, оскільки він не здійснив своєчасну оплату за придбання нерухомого майна, внаслідок чого продавець не отримав грошові кошти, що є підставою для розірвання договору в судовому порядку у відповідно до ч.2 ст.651 ЦПК України.

Зазначає, що невірним є застосування судом постанови Верховного Суду від 02 червня 2021 року та посилання на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми ст.692 ЦК України, викладений у постанові від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18.

Зауважує, що відповідач не довів жодними доказами, що в даному випадку мала місце добросовісна помилка покупця.

Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, розглянула справу за відсутності інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, які не з`явилися у судове засідання, що відповідно дост. 372 ЦПК Українине перешкоджає її розгляду.

Відповідно до ст.ст.367,368 ЦПК Україниколегія суддів перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Устатті 263 ЦПК Українивизначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову суд виклав свої мотиви наступним чином.

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним. (Постанова Верховного суду у справі №201/8412/18 від 10.03.2021)

Всупереч зазначеним положенням закону позивачем по справі не було надано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог в цій частині. Доводи позивача щодо того, що укладення договору від 06.04.2021 №2291 та договору дарування від 11.05.2021 №3037 було направлено на уникнення можливості повернення будинку та з метою приховати майно від виконання в майбутньому судового рішення, є безпідставними та не відповідають вимогам цивільного законодавства щодо підстав для визнання договору недійсним та ґрунтуються лише на його припущеннях.

Щодо позовних вимог про витребування житлового будинку садибного типу літ. «П-2», загальною площею 241,4 кв.м., житловою площею 110,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , у ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь Колективного сільськогосподарського підприємства «Гвоздика» ідентифікаційний код юридичної особи: 25187809, місцезнаходження: м. Харків, вул. Агрономічна, буд. 1, суд вважає за необхідне вказати наступне.

Цивільним законодавством передбачено такий спосіб захисту порушених прав, як віндикація (ст.387 ЦК України).

Віндикація це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передання майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

Таким чином, особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Власник із дотриманням норм статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та інших звернено увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) зроблено висновок, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Водночас вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є потрібними для ефективного відновлення порушеного права.

Подібні висновки викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Отже, у разі задоволення віндикаційного позову рішення суду про витребування майна забезпечуватиме ефективне відновлення порушених прав власника, оскільки таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності, тому задоволення вимог щодо скасування записів про право власності не є потрібним для захисту порушених прав позивача.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року, у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року, у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року, у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Отже, саме власнику або законному користувачу майна належить право на витребування майна з незаконного володіння (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-цта від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13).

Такий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).

Під час судового розгляду не встановлено обставин, які могли би свідчити про недобросовісність дій відповідача ОСОБА_1 .

При цьому оскаржуючи весь ланцюг договорів щодо спірного майна, позивач у межах розгляду справи не заявляє вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 664 від 20.05.2010 року, відповідно до якого ОСОБА_1 , набув права власності на майно, згідно ч. 4 ст. 334 ЦК України, (виникає з моменту державної реєстрації цього договору), та який є чинним, та як зазначено вище виконаним, то вказане не буде відповідати закону та не зумовить правових наслідків, на які спрямовані очікування позивача.

У постанові від 02 червня 2021 року у справі № 636/5261/18 (провадження №61-5308св20) у подібних правовідносинах, прийнятій після подання заявником касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що такий спосіб захисту, як розірвання договору купівлі-продажу, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар не є ефективним, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовляти саме з цих підстав.

Зазначений висновок Верховного Суду ґрунтується на правовому висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми статті 692 ЦК України, викладеному у постанові від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19) про те, що «…покупці отримали товар, але, як стверджує позивачка, не здійснили оплати. За таких умов підлягає застосуванню частина третьої статті 692 ЦК України, відповідно до якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Наведений припис не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості розірвання договору в судовому порядку. Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від продавця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів.

Відповідно до висновків Верховного суду зокремау постанові Великої Палати Верховного Судувід 16.11.2022 року у справі №309/1927/17; від 02 червня 2021 року у справі № 636/5261/18; від 22 вересня 2021 року у справі № 194/342/15-ц «…такий спосіб захисту, як розірвання договору, може бути використаний продавцем не з метою відновлення його права на одержання грошей, а з метою невиправданого збагачення, якщо, наприклад, ринкова ціна на продане майно збільшилася, в тому числі завдяки його поліпшенню покупцем. Такі несправедливі наслідки можуть настати через невідповідність зазначеного способу захисту суті порушення права…».

За встановлених судом обставин, враховуючи вимоги закону, які застосовуються до спірних правовідносин, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову КСП «Гвоздика»щодо позовних вимог в частині розірвання договору купівлі-продажу від 20 травня 2010 року, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Попрас Ю.В. за реєстр. № 664.

Позовні вимоги позивача не підтверджені належними та достатніми доказами, а встановлені під час судового розгляду обставини, не свідчать про порушення прав КСП «Гвоздика» як сторони означеного договору купівлі-продажу житлового будинку садибного типу від20 травня 2010 року.

Правовідносини сторін, що виникли на підставі укладеного між ними договору купівлі-продажу ґрунтуються на умовах, погоджених сторонами при укладенні даного договору, під час судового розгляду не встановлено істотних порушень умов зазначеного договору з боку відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту, як розірвання договору купівлі-продажу, що вже виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар, та фактично є припиненим не є ефективним та належним.

При цьому, не підлягає задоволенню також вимога позивача про скасування державної реєстраціїречових прав на вказане майно шляхом скасування реєстраційних записів, оскільки вказана вимога є похідною від основної вимоги позову про розірвання договору купівлі-продажу.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судом встановлено, що відповідно до наявних у справі доказів правильно встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 20 травня 2010 року, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Попрас Ю.В. за реєстр. №664, що укладений між колективним сільськогосподарським підприємством «Гвоздика» в особі директора Штонди Володимира Валентиновича (продавець) та ОСОБА_3 , який діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 (покупець), продавець передав, а покупець в особі представника прийняв у приватну власність цегляний житловий будинок садибного типу літ. «П-2», загальною площею 241,4 кв.м., житловою площею 110,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно із пунктами 3,4 вказаного Договору купівлі-продажу, відчужуваний за цим договором житловий будинок садибного типу літ. «П-2», належить продавцю на праві приватної власності на підставі рішення Господарського суд Харківської області від 22.03.2010, справа №47/95-10, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 09.04.2010, №30143728, номер запису 107135 в книзі 1.

Продаж, що є дійсним наміром сторін, вчинено за 327000,00 грн. Ці гроші мають бути сплачені покупцем на розрахунковий рахунок продавця протягом 180-ти діб з моменту укладення цього договору. ПДВ не передбачено. Інвентаризаційна вартість нерухомого майна становить 326583,00 грн. згідно з Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно №25960200, виданим КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 26.04.2010, №30143728, номер запису 107315 в книзі 1.

Пунктом 7.2 зазначеного Договору купівлі-продажу визначено, що право власності на майно, згідно ч. 4 ст. 334 ЦК України, у покупця виникає з моменту державної реєстрації цього договору, що й відбулося у даному випадку.

Згідно інформаційної довідки №294181674 від 11.01.2022 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, а саме: житлового будинку садибного типу літ. «П-2», загальною площею 241,4 кв.м., житловою площею 110,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ,06.04.2021 ОСОБА_1 відчужив житловий будинок, що є предметом спірного договору купівлі-продажу, ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , уклавши з останньою договір купівлі-продажу від 06.04.2021, серія та номер: 2291, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області І.О.Ємець.

Крім того, згідно вказаної інформаційної довідки, ОСОБА_2 подарувала будинок ОСОБА_1 , уклавши договір дарування від 11.05.2021, серія та номер: 3037, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області І.О.Ємець.

Таким чином, кінцевим володільцем житлового будинку, який є предмет спірного договору купівлі-продажу, наразі є ОСОБА_1 , на підставі договору дарування від 11.05.2021, серія та номер: 3037, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області І.О.Ємець.

Відповідно до частини першоїстатті 509 ЦК Українизобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з положеннями частини першоїстатті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першоїстатті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зістаттею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першоюстатті 611 ЦК Українивизначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

За загальним правилом частини першоїстатті 692 ЦК Україниоплата товару за договором купівлі-продажу здійснюється після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із частиною другоюстатті 692 ЦК Українипокупець повинен виконати свій обов`язок щодо оплати одразу в повному обсязі, тобто сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Якщо покупець не виконує свого обов`язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (частина третястатті 692 ЦК України), або розірвання договору з підстав, передбаченихстаттею 651 ЦК України.

За частиною другоюстатті 651 ЦК Україниоднією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору.Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другоїстатті 651 ЦК України).

Тож йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Відповідно до частини першої, третьої статті12, частини першоїстатті81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 здійснено часткову оплату за договором купівлі-продажу №664, що підтверджується квитанціями, що долучені до відзиву, на загальну суму 18050, 00 грн. (квитанція №84057 від 15 вересня 2010 року, квитанція №84637 від 22 вересня 2010 року, квитанція №85268 від 04 жовтня 2010 року, квитанція №97671 від 20 квітня 2011 року).

24.12.2021 відповідач ОСОБА_1 здійснив оплату за договором купівлі-продажу №664 від 20.05.2010 року у повному обсязі у сумі 327000 грн., що підтверджується квитанцією № ПН523 від 24.12.2021.

Таким чином, на момент звернення до суду із позовом у цій справі договір купівлі-продажу №664 від 20.05.2010 року виконаний сторонами у повному обсязі.

Розірвання договору належить до загальних способів захисту прав сторін договору.

У свою чергу,глава 54 ЦК Українимістить спеціальне регулювання відносин щодо купівлі-продажу, зокрема і щодо способів захисту прав продавця, порушених покупцем.

Відповідно до частини четвертоїстатті 692 ЦК України, якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Таким чином, лише у випадку, коли покупець відмовився і прийняти, і оплатити товар, продавець може за своїм вибором або вимагати виконання договору з боку покупця, або відмовитися від договору. Друга можливість надана продавцю, виходячи з того, що якщо покупець не виконав жодного свого обов`язку, не сплатив ціни товару та відмовився його прийняти (наприклад, надіслав продавцю заяву про відмову прийняти товар, безпідставно не прийняв запропоноване продавцем виконання зобов`язання з його боку, безпідставно повернув надісланий товар тощо), то така поведінка свідчить про втрату інтересу покупця до виконання договору. Продавець своєю чергою також може втратити інтерес до договору, при цьому він володіє товаром і має можливість розпорядитися ним, зокрема продати його іншій особі, аби отримати покупну ціну. Тобто продавець теж вправі відмовитися від договору купівлі-продажу, тобто розірвати його шляхом вчинення одностороннього правочину чи вимагати виконання договору з боку покупця за умови, якщо покупець втратив інтерес до договору, не прийнявши та не оплативши товар. У таких випадках позовна вимога продавця про розірвання договору в судовому порядку задоволенню не підлягає, оскільки розірвання договору пов`язується законом із вчиненням одностороннього правочину, а не із судовим рішенням.

У постанові від 02 червня 2021 року у справі № 636/5261/18 (провадження № 61-5308св20) у подібних правовідносинах, прийнятій після подання заявником касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що такий спосіб захисту, як розірвання договору купівлі-продажу, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар не є ефективним, а колегія суддів апеляційного суду у контексті обставин цієї справи навіть вважає, що він також не є належним, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовляти саме з цих підстав.

Зазначений висновок Верховного Суду ґрунтується на правовому висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування нормистатті 692 ЦК України, викладеному у постанові від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19) про те, що «…покупці отримали товар, але, як стверджує позивачка, не здійснили оплати. За таких умов підлягає застосуванню частина третьоїстатті 692 ЦК України, відповідно до якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Наведений припис не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості розірвання договору в судовому порядку. Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від продавця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів.

Натомість такий спосіб захисту, як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар покупцю, і який його прийняв, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів. Така несплата (повна або часткова) може бути наслідком не навмисного порушення договору з боку покупця (який бажає збагатитися за рахунок затримки оплати), а добросовісної помилки покупця, наприклад, через існування розбіжностей між сторонами щодо суми, належної до сплати, щодо взаємних розрахунків між сторонами (зокрема, як у цій справі).

Крім того, такий спосіб захисту, як розірвання договору, може бути використаний продавцем не з метою відновлення його права на одержання грошових коштів, а з метою невиправданого збагачення, якщо, наприклад, ринкова ціна на продане майно збільшилася, в тому числі завдяки його поліпшенню покупцем. Такі несправедливі наслідки можуть настати через невідповідність зазначеного способу захисту суті порушення права».

Колегія суддів відхиляє доводи скарги щодо недобросовісних дій відповідача, оскільки такі аргументи не мають правового значення для визначених у нормі ст. 651 ЦК України підстав для розірвання договору.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги не знайшли свого підтвердження та цього висновку не спростували, а тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника Колективного сільськогосподарського підприємства «Гвоздика» - адвоката Конопатського Миколи Миколайовича залишити без задоволення.

Рішення Червонозаводськогорайонного судум.Харкова від12травня 2023року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складений 18 вересня 2023 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді І.В.Бурлака.

Ю.М.Мальований.