Рішення

від 15.11.2007 по справі 12/574

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

12/574

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  12/574

15.11.07

За позовом                    Державного підприємства «Агентство з реструктуризації заборгованості

                                    підприємств агропромислового комплексу»

До                              Державної акціонерної компанії «Хліб України»

Про                              стягнення 154 702, 62 грн.

Суддя Л.В.Прокопенко

Представники:

Від позивача       Сватуха О.В. –п/к (дов. від 19.01.06 р. №221д)

Від відповідача   Тищенко Г.Ф. –п/к (дов. від 17.10.06 р. №02-14/587)

Від 3-ї особи        не з'явився

Обставини справи:

Позовні вимоги заявлені про стягнення 154 702, 62 грн. основного боргу, переданого позивачу за розподільчим балансом від 31.07.03 р.

Відповідач надав відзив на позов, у якому проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві.

04.10.06 р. судом отримано від позивача заяву про зміну предмету позову та стягнути з відповідача на користь позивача збитки в сумі 154 702, 62 грн., нанесених передачею недійсної вимоги до ЗАТ «Ясинуватський КХП».

Ухвалою суду від 05.10.06 р. розгляд справи відкладено на 21.11.07р.

Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою КМ України від 15.05.03 р. №690 «Про утворення державного підприємства «Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу»шляхом виділення зі складу Державної акціонерної компанії «Хліб України»утворено позивача –ДП «Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу»та віднесено його до сфери управління Міністерства аграрної політики України.

На виконання п. 3 постанови КМУ від 15.05.03 р. №690 між позивачем та відповідачем підписано розподільчий баланс станом на 31.07.03 р. та акт приймання-передачі дебіторської заборгованості до розподільчого балансу від 31.07.03 р., що були погоджені протоколом від 02.09.03 р. №5 урядової комісії з реструктуризації ДАК «Хліб України», відповідно до яких до позивача переходить право вимоги до дебіторів відповідача за розрахунками з оплати матеріально-технічних ресурсів, поставлених відповідно до постанови КМУ від 03.09.97 р. №977.

В тому числі, до позивача перейшло право вимоги до ЗАТ «Ясинуватський КХП»(код ЄДРПОУ 00957643) про стягнення 154 702, 62 грн. як актив балансу в забезпечення переданої за розподільчим балансом кредиторської заборгованості перед Державним бюджетом.

В процесі роботи по стягненню заборгованості позивачем встановлено, що ДАК «Хліб України»подано позов до господарського суду Донецької області на суму 139 939, 33 грн. Рішенням суду від 25.12.02 р. №6/715 ДАК «Хліб України»в позові відмовлено. Постановою апеляційної інстанції в задоволенні апеляційної скарги відмовлено.

Постанова Донецького апеляційного господарського суду від 08.04.03р. в касаційному порядку не оскаржувалася і набула законної сили.

У зв'язку з вищенаведеним позивач позбавлений будь-якої можливості стягнути заборгованість, тобто позивачу передана недійсна вимога на суму 154 702, 62 грн. і несе відповідальність відповідно до ст. 519 ЦК України.  

Після подачі позову позивач змінив підставу позову. А саме, сума 154 702, 62 грн. кваліфікована ним як збитки відповідно до ст.22 ЦК України та ст. 224 ГК України, так як передачею недійсної вимоги відповідач наніс позивачу збитки у вигляді втрати майнових прав, тобто, майна (активів) та необхідності проведення списання безнадійної дебіторської заборгованості та віднесення вказаної суми списаної дебіторської заборгованості на валові витрати.

Відповідач проти позовних вимог заперечив з таких підстав.

Постановою КМ України від 15.05.03 р. №690 передбачалася передача відповідачу абсолютно всієї заборгованості без виключень, оскільки в постанові не зазначено ніяких умов передачі боргу.

Передача заборгованості виникла в рамках адміністративних відносин, а не в процесі фінансово-господарської діяльності, а отже відповідач отримав всі ризики щодо стягнення заборгованості, тому в даному випадку не можна говорити про відповідальність позивача згідно ст. 519 ЦК України. у випадку виявлення безнадійної заборгованості позивач повинен був звернутися до її власника – КМ України –з питанням щодо врегулювання проблеми стягнення боргу.

Відповідно до п. 2 акту від 31.07.03 р. відповідач зобов'язаний перерахувати позивачу кошти лише у двох випадках: у разі виявлення факту повного або часткового розрахунку дебіторів з відповідачем. В даному випадку такі обставини не мали місце.

Крім того, відповідач вважає, що позивачем не наведено докази вжиття ним будь-яких заходів щодо стягнення заборгованості.

Також відповідач зазначає, що ГПК України строк на подання одночасно клопотання про відновлення касаційного оскарження та касаційної скарги не обмежений.

Також відповідач вважає, що 154 702, 62 грн. не можуть кваліфікуватися як збитки з огляду на ст.ст. 22 ЦК України, ст.ст. 224, 225 ГК України.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтовані та підлягають  частковому задоволенню з таких підстав.

Незважаючи на те, що правовідносини між сторонами щодо передачі дебіторської заборгованості за розподільчим балансом виникли на підставі адміністративного акту –Постанови КМ України від 15.05.03 р. №690 –вони є господарськими та до них застосовуються положення законодавства щодо передачі прав та обов'язків новоутвореній юридичній особі при виділі на загальних підставах.

Відповідно до ЦК УРСР (яким регулювалися відносини сторін на час передачі дебіторської заборгованості) адміністративні акти є одним з джерел виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. 4), тому факт проведення реорганізації на підставі адміністративного акту не впливає на права та обов'язки сторін щодо передачі дебіторської заборгованості і не надає відповідачу ніяких особливих підстав для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань, що виникли у зв'язку з передачею дебіторської заборгованості позивачу.

Відповідно до законодавства, яке діяло станом на дату прийняття Постанови КМ України від 15.05.03 р. №690 та підписання розподільчого балансу від 31.07.03 р. (ЦК УРСР), так і чинного законодавства (ЦК України, ГК України) при виділі права та обов'язки переходять до новоутворюваної юридичної особи згідно розподільчого балансу.

Відповідно до Постанови КМ України від 15.05.03 р. №690 позивачу як новоутворюваному підприємству передано непогашені зобов'язання ДАК «Хліб України», відображені у балансі, тобто, фактично мала місце уступка кредитором (ДАК «Хліб України») вимог іншій особі –позивачу, що відбулася на виконання зазначеної Постанови КМ України.

Відповідно до ст. 198 ЦК УРСР первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання цієї вимоги боржником.

В даному випадку відповідачем передано позивачу недійсну вимогу, так як згідно наданих суду рішення господарського суду Донецької області від 25.12.02 р. №6/715 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.04.03 р. ними відмовлено ДАК «Хліб України»в позовній заяві про стягнення з ЗАТ «Ясинуватський КХП»139 939, 33 грн. заборгованості за паливно-мастильні матеріали, отримані згідно Постанови КМ України від 24.01.98 р. №77.

Таким чином, станом на 31.07.03 р. у ЗАТ «Ясинуватський КХП»не існувало заборгованості перед ДАК «Хліб України», і відповідач про це був обізнаний, що не завадило йому свідомо включити до реєстру дебіторської заборгованості неіснуючу заборгованість в розмірі 139 939, 33 грн.

Зазначені недобросовісні дії відповідача призвели до виникнення у позивача збитків у вигляді неотриманих доходів, а саме.

Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є, в тому числі, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин якби її право не було порушене.

Відповідно до ст. 224 ГК України під збитками розуміються, в тому числі, неодержані доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (так як вимога про стягнення збитків заявлена у 2006 р., то посилання позивача на норми чинних ЦК та ГК України обґрунтоване).

В даному випадку позивачу могла бути передана лише дебіторська заборгованість, стягнення якої на момент передачі –31.07.03 р. –було хоча би формально можливим, тоді як відповідачем передана вимога, вже неіснуюча станом на 31.07.03 р.

Тобто, відповідачем цілком свідомо було порушено вимоги ст. 198 ЦК УРСР, яка спрямована саме на неможливість передачі недійсних вимог.

Передавши в якості активів позивачу на баланс недійсну заборгованість, відповідач завдав позивачу збитків у вигляді неотриманого доходу, який позивач би отримав у випадку передачі йому дійної заборгованості.

При цьому, у випадку передачі позивачу дійсної заборгованості, яка після передачі на баланс позивачу не була би стягнута з незалежних від відповідача причин, збитків позивачу не було би завдано, і всі негативні наслідки передачі такої заборгованості ніс би позивач.

Стосовно заперечень відповідача додатково суд зазначає таке.

Після того, як прийнято постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.04.03р., саме відповідач зобов'язаний був вживати всіх заходів до скасування зазначеного рішення та фактичного стягнення заборгованості (оскарження в касаційному порядку), тоді як позивач після отримання дебіторської заборгованості 31.07.03 р. не міг вже вжити будь-яких заходів, так як вже давно сплинули всі можливі строки касаційного оскарження (один місяць після прийняття оскаржуваної постанови згідно ст. 110 ГПК України).

При цьому, посилання відповідача на той факт, що строк на подання клопотання про відновлення строку касаційного оскарження не обмежений, сприймається судом як усвідомлене намагання виправдати власну бездіяльність, адже для подання клопотання необхідно мати обґрунтування пропуску строку, якого немає саме з вини відповідача.

Так як сума боргу ЗАТ «Ясинуватський КХП»згідно розподільчого балансу становить 154 702, 62 грн., а сума, у задоволенні якої відмовлено постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.04.03р., становить лише 139 939, 33 грн., то суд може задовольнити в якості збитків лише 139 939, 33 грн.

Щодо решти позовних вимог суд відмовляє в задоволенні позову, так як позивачем обґрунтовано лише позовні вимоги в тій частині, що стосується 139 939, 33 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 49, 82-89, 93 ГПК України, ст. 198 ЦК УРСР, ст. 22 ЦК України, ст. 224 ГК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позовні вимоги задовольнити частково.

2.          Стягнути з Державної акціонерної компанії «Хліб України»(01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1, п/р 26007052701924 у Печерській філії «Приватбанку»м. Києва, МФО 300711, код ЄДРПОУ 20047943) на користь Державного підприємства «Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1, п/р 26003031262531 в Старокиївському відділенні Київської міської філії АКБ «Укрсоцбанк», МФО 322012, код ЄДРПОУ 32491316) 139 939, 33 грн. заборгованості, 1 399, 39 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.          Після набрання чинності судовим рішенням видати наказ.

5.          Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом 10 днів з дня прийняття.

           Суддя                                                                                          Л.В.Прокопенко