Постанова

від 20.09.2023 по справі 135/946/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 135/946/18

Провадження № 22-ц/801/1675/2023

Категорія: 80

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дєдов С. М.

Доповідач:Сопрун В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2023 рокуСправа № 135/946/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого Сопруна В.В.,

суддів Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В.,

за участю секретаря судового засідання Кахно О.А.,

за участю сторін: представників відповідача Бодачевського Р.В., ОСОБА_1 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Вінниці цивільнусправу №135/946/18запозовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Ладижинський міський ринок», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення недоплаченої заробітної плати, поновлення на роботі, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 адвоката Клименко Ірини Федорівни на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 13 червня 2023 року, яке ухвалене суддею Дєдовим С.М. в Гайсинському районному суді Вінницької області,

в с т а н о в и в :

В липні2018року ОСОБА_2 звернулась всуд зпозовом доКомунального підприємства«Ладижинський міськийринок»,за участютретіх осіб,які незаявляють самостійнівимоги щодопредмета спору ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягненнянедоплаченої заробітноїплати,поновлення нароботі,визнання незаконнимта скасуваннянаказу прозвільнення,стягнення середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу тавідшкодування моральноїшкоди,мотивуючи йоготим,що відповідно до наказу №7 від 01 вересня 2015 року, виданого КП «Ладижинський міський ринок» ОСОБА_2 , з 02 вересня 2015 року була прийнята на роботу продавцем продовольчих товарів соціального магазину.

В подальшому, 01 жовтня 2015 року, між нею та відповідачем було укладено письмовий трудовий договір від 01 жовтня 2015 року, згідно із яким її було прийнято (фактично переведено) до 01 січня 2016 року на посаду «касира торгівельного залу», з випробувальним терміном 3 місяці, з посадовим окладом у розмірі 4380,50 грн (п. 1.1, п. 1.2., п.6.1. Договору).

Відповідно до п.2.3. Договору, місце здійснення трудової діяльності ОСОБА_2 , - соціальний магазин за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки, з 01 січня 2016 року, після закінчення строку дії трудового договору, трудові відносини з відповідачем фактично продовжувались, вона, ОСОБА_2 , виконувала ту ж саму роботу, на тому самому робочому місці, жодна із сторін договору не вимагала припинення його дії, тому у відповідності до вимог ст.39-1 КЗпП України, зазначений строковий договір став безстроковим.

Разом з тим, 30 січня 2018 року директором КП«Ладижинський міський ринок» було видано наказ №3 «Про наступне вивільнення працівника КП «Ладижинський міський ринок» у зв`язку із затвердженням штатного розпису підприємства в новій редакції». З даним наказом її не було ознайомлено.

Згідно із зазначеним наказом, у зв`язку з прийняттям рішення виконавчого комітету Ладижинської міської ради №6 «Про затвердження штатного розпису КП «Ладижинський міський ринок» в новій редакції від 25 січня 2018 року, наказано «виключити з 02 квітня 2018 року зі штатного розпису, 1 штатну одиницю посади продавець продовольчих товарів, яку займає працівник ОСОБА_2 ».

Бухгалтеру ОСОБА_5 наказано підготувати персональне повідомлення для працівника ( ОСОБА_2 ) про майбутнє звільнення 02 квітня 2018 року.

Проте, позивач вважає, що в даному наказі №3 від 30 січня 2018 року порушено всі вимоги закону та трудові права позивача.

Зокрема, з тексту наказу вбачається, що мова йде не про скорочення чисельності або штату працівників КП «Ладижинський міський ринок», у відповідності до вимог п.1) ч.1. ст.40 КЗпП України, а в даному випадку наказано виключити штатну одиницю посади, яку займає саме « ОСОБА_2 ».

При цьому, відповідно до чинного трудового договору від 01 жовтня 2015року, позивач ОСОБА_2 займала посаду «касира торгівельного залу», а не посаду, яку передбачалось скоротити - «продавця продовольчих товарів».

Крім того, згідно з наданими відповідачем до суду примірників штатного розпису, до квітня 2018 року, в штатному розписі КП «Ладижинський міський ринок» було дві штатних одиниці продавця продовольчих товарів.

В подальшому, 30 березня 2018року, директором КП «Ладижинський міський ринок» було видано наказ №7 «Про звільнення ОСОБА_2 ».

З даним наказом вона була ознайомлена 30 березня 2018 року, але, в порушення вимог ст.47 КЗпП України, не було видано їй копію цього наказу на руки при звільненні. Також, як і трудову книжку не було видано при звільненні, так як вона ще до звільнення була загублена бухгалтером КП «Ладижинський міський ринок» ОСОБА_5 , про що ОСОБА_5 було написано на моїй заяві про видачу мені трудової книжки від 26 березня 2018 року.

Копія оскаржуваного наказу про звільнення №7 від 30 березня 2018 року вона отримала лише в жовтні 2018 року.

Також зазначила, що з 01 жовтня 2015 року по 30 березня 2018 року, по момент звільнення, вона постійно працювала на посаді касира торгового залу з робочим місцем: соціальний магазин за адресою: АДРЕСА_1 . Жодних наказів про її переведення з цієї посади на іншу посаду чи її звільнення з цієї посади відповідачем не видавалось.

Крім того, враховуючи формулювання наказу №3 від 30 січня 2018 року «Про наступне вивільнення працівника КП «Ладижинський міський ринок» у зв`язку із затвердженням штатного розпису підприємства в новій редакції», в якому зазначено про виключення зі штатного розпису однієї штатної одиниці посади продавець продовольчих товарів, яку займала саме вона, хоча цих посадових одиниць в штатному розписі було дві, вважала, що насправді мало місце не зменшення чисельності штатної одиниці, а намагання відповідача звільнити саме її, ОСОБА_2 , з посади, незалежно від назви посади та незалежно від наявності чи відсутності змін в організації виробництва і праці.

При цьому, відповідач навіть не намагався дотриматись вимог закону та вживати будь-яких дій з метою переведення її на іншу роботу.

Таким чином, вважає своє звільнення незаконним, а зазначений наказ неправомірним та таким, що порушує її трудові права.

Оскільки, при її звільненні, відповідачем у день звільнення не було видано їй ні копії наказу про звільнення, ні належним чином оформленої трудової книжки, в зв`язку з чим вона вимушена була звернутись за захистом своїх порушених трудових прав спочатку до правоохоронних органів, а вже потім, 23 липня 2018 року - до суду, тому вважає, що з поважних причин було пропущено визначений законом строк звернення до суду за захистом її порушених прав.

Також вважає, що з урахуванням виплачених їй сум заробітної плати, за період з 01 листопада 2015 року по 01 квітня 2018 року розмір недоплаченої заробітної плати та премій складає 12981,70 грн.

В зв`язку з незаконним звільненням з посади, в зв`язку з втратою відповідачем її трудової книжки та в зв`язку з систематичною недоплатою їй визначених трудовим договором та колективним договором сум заробітної плати, позивач вважала, що відповідачем було завдано їй моральної шкоди, яку вона оцінює в розмірі 50000 грн.

Враховуючи викладене, позивач ОСОБА_2 просила суд поновити їй пропущений з поважних причин строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення.

Визнати незаконним та скасувати наказ Комунального підприємства «Ладижинський міський ринок» №7 від 30 березня 2018 року про звільнення ОСОБА_2 , продавця продовольчих товарів Соціального магазину, 01 квітня 2018 року, у зв`язку з скороченням штату КП «Ладижинський міський ринок», згідно п.1 ст. 40 КЗпП України.

Поновити її з 01 квітня 2018 року на посаді продавця продовольчих товарів Соціального магазину КП «Ладижинський міський ринок».

Стягнути з Комунального підприємства «Ладижинський міський ринок» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за увесь час вимушеного прогулу, починаючи з 01 квітня 2018 року по момент поновлення її на посаді, із врахуванням розміру її середньомісячного заробітку в розмірі 392,96 грн на день.

Стягнути з Комунального підприємства «Ладижинський міський ринок» на користь ОСОБА_2 12981,70 грн недоплаченої заробітної плати за період роботи на посаді касира торгівельного залу соціального магазину КП «Ладижинський міський ринок» за період з 01 листопада 2015 року по 01 квітня 2018 року.

Стягнути з Комунального підприємства «Ладижинський міський ринок» на користь ОСОБА_2 50 000 грн моральної шкоди. Вирішити питання щодо стягнення судових витрат.

Рішенням Гайсинського районногосуду Вінницькоїобласті від13червня 2023року відмовлено в задоволені позову.

Не погодившись із рішенням суду представник ОСОБА_2 адвокат Клименко І.Ф. подала апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Таким чином, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідачем КП «Ладижинський міський ринок» незаконно звільнено з роботи позивача ОСОБА_2 , чим порушені її трудові права. Крім того, суд першої інстанції фактично відмовив в задоволенні позовних вимоги у зв`язку з їх необґрунтованістю та в зв`язку з пропуском строку звернення позивача до суду, що суперечить правовим позиціям ВС.

Відзив на апеляційну скаргу на надходив.

Рух справи в суді першої інстанції

23 липня 2018 року ОСОБА_2 звернулась до Ладижинського міського суду Вінницької області з позовом до Комунального підприємства «Ладижинський міський ринок» про повернення заробітної плати.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 липня 2018 року справу передано головуючому судді Корнієнку О.М.

Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 25 липня 2018 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 07 серпня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в підготовчому судовому засіданні на 20 вересня 2018 року на 11:00 год.

11 жовтня 2018 року ОСОБА_2 заяву про збільшення позовних вимог.

Відповідно до розпорядження Ладижинського міського суду Вінницької області від 07 листопада 2018 року №135/946/18, справу передано на повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з закінченням терміну повноважень судді Корнієнка О.М.

07 листопада 2018 року здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями та відповідно до протоколу справу передано головуючому судді Патраманському І.О.

Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 08 листопада 2018 року розгляд справи призначено на 19 грудня 2018 року на 13:00 год.

Відповідно до розпорядження Ладижинського міського суду Вінницької області від 15 січня 2019 року №135/946/18, справу передано на повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з звільненням судді ОСОБА_6 у відставку.

15 січня 2019 року здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями та відповідно до протоколу справу передано головуючій судді Волошиній Т.В.

Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 20 лютого 2019 року заяву представника КП «Ладижинський міський ринок» адвоката Бодачевського Р.В. про відвід судді Волошиної Т.В.задоволено. Відведено суддю Волошину Т.В. від участі у розгляді цієї справи. Справу передати до канцелярії суду для повторного автоматизованого розподілу справи між суддями відповідно до вимогстатті 33 ЦПК України.

Згідно протоколу щодо неможливості автоматичного розподілу судової справи між суддями від 21 лютого 2019 року, призначення не відбулось, оскільки в Ладижинському міському суді Вінницької області не вистачає потрібної кількості суддів для розподілу справи.

Відповідно до розпорядження Ладижинського міського суду Вінницької області від 21 лютого 2019 року №135/946/18, зазначену цивільну справу передано на розгляд до Гайсинського районного суду Вінницької області, найбільш територіально наближеного суду.

Протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями Гайсинського районного суду Вінницької області від 04 березня 2019 року, справу передано для розгляду судді Дєдову С.М.

Ухвалою Гайсинського районного суду Вінницької області від 07 березня 2019 року справу призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в приміщенні Гайсинського районного суду Вінницької області на 23 квітня 2019 року на 14:15 год.

08 жовтня 2019 року ОСОБА_2 подала до Гайсинського районного суду Вінницької області уточнену та доповнену позовну заяву.

Ухвалою Гайсинського районного суду Вінницької області від 13 листопада 2019року залучено до участі у розгляді справи третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Підготовче засідання у справі відкладено та призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні на 13 грудня 2019року на 10:00год.

Ухвалою Гайсинського районного суду Вінницької області від 13 грудня 2019року витребувано докази.

Ухвалою Гайсинського районного суду Вінницької області від 19 лютого 2020 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 09 квітня 2020року на 10:30год.

Справа неодноразово відкладалась.

Ухвалою Гайсинського районного суду Вінницької області від 14 березня 2023року, судове засідання відкладено на 10 квітня 2023року на 12:00год. Визнано явку в судове засідання обов`язковою - позивача ОСОБА_2 , її представника ОСОБА_7 та представника відповідача ОСОБА_8 для з`ясування усіх обставин у справі.

Ухвалою Гайсинського районного суду Вінницької області від 13 червня 2023року поновлено КП«Ладижинський міський ринок» строк для подання письмового доказу, який був наданий суду 13 червня 2023 року. Приєднано до матеріалів цивільної справи письмовий доказ - копію постанови слідчого СВ Ладижинського ВП Бершадського ВП ГУНП у Вінницькій області від 10 квітня 2020року про закриття кримінального провадження №12018020070000113, відомості про яке було внесено до ЄРДР 25 травня 2018 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172 КК України, за заявою про злочин, поданою ОСОБА_2 .

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість судових рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, заслухавши осіб, які з`явилися в судове засідання, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторонаповинна довестиобставини,які маютьзначення длясправи іна яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом.Доказами єбудь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Згідно ч.1-3,5ст.263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судоверішення маєвідповідати завданнюцивільного судочинства,визначеному цимКодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вимоги є необґрунтованими, трудові права позивача ОСОБА_2 при звільненні не порушені. Крім того, судом першої інстанції, застосовано норми ст.233 КЗпП та відмовлено через пропуск без поважних причин строку звернення до суду з позовом.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 відповідно до наказу №7 від 01 вересня 2015року, виданого КП «Ладижинський міський ринок», була прийнята на роботу до Комунального підприємства «Ладижинський міський ринок» з 02 вересня 2015року продавцем продовольчих товарів соціального магазину, що підтверджується копією наказу №7 від 01 вересня 2015року (т.1 а.с.6).

Підприємство «Ладижинський міський ринок» є комунальним підприємством засновником якого є Ладижинська міська рада Вінницької області, що підтверджується статутом підприємства та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (т.1 а.с.43 49).

Згідно із розділом І «Загальні відомості», Комунальне підприємство «Ладижинський міський ринок» засновано Ладижинською міською радою на комунальній власності і підпорядковано Ладижинській міській раді.

За змістом п.5 розділу І «Загальні відомості», статут підприємства є головним документом, що регламентує діяльність підприємства і визначає юридичний статус при взаємодії з іншими організаціями, установами, підприємствами, окремими особами, спілками, громадськими організаціями.

Згідно із розділом 6 «Управління і самоврядування трудового колективу», управління підприємством здійснює його директор, призначення директора підприємства здійснюється міським головою шляхом укладення з ним контракту. Директор самостійно вирішує питання діяльності підприємства за винятком тих, що віднесені статутом до компетенції Ладижинської міської ради та інших органів управління. Директор підприємства видає накази що стосуються внутрішньої діяльності підприємства. Штатний розклад та структура управління підприємством затверджується Виконавчим комітетом Ладижинської міської ради.

У період роботи ОСОБА_2 у КП«Ладижинський міський ринок» із 02 вересня 2015року до 01 квітня 2018року на підприємстві діяли штатні розклади (розписи), затверджені рішеннями Ладижинської міської ради Вінницької області, відповідно до яких у штаті КП«Ладижинський міський ринок» передбачено лише спершу дві посади продавців продовольчих товарів соціального магазину, а з 01 квітня 2018року після скорочення штату працівників підприємства лише одна посада продавця продовольчих товарів соціального магазину.

При цьому, такої посади як «касира торгівельного залу» соціального магазину КП«Ладижинський міський ринок» не існувало у період часу із 02 вересня 2015року до 01 квітня 2018року та не було передбачено штатними розкладами (розписами) цього підприємства, що підтверджується копією штатного розпису КП«Ладижинський міський ринок» від 2018року (т.1 а.с.30), копією штатного розпису КП«Ладижинський міський ринок» від 03 серпня 2015року (т.1 а.с.32), копією штатного розкладу КП«Ладижинський міський ринок» від 2016року (т.1 а.с.33), копією рішення Ладижинської міської ради Вінницької області від 25 січня 2018 року №6 «Про затвердження штатного розпису КП«Ладижинський міський ринок» в новій редакції» (т.1 а.с.34).

Як вбачається з матеріалів справи, у 2015 році КП«Ладижинський міський ринок» було помилково виготовлено проект трудового договору від 01 жовтня 2015року, за змістом якого ОСОБА_2 було прийнято з 01 жовтня 2015року до 01 січня 2016 року на посаду «касира торгівельного залу», з випробувальним терміном 3 місяці, з посадовим окладом у розмірі 4380,50 грн (п. 1.1, п. 1.2., п.6.1. Договору).

У період із 02 вересня 2015року до 01 квітня 2018року не було передбачено штатними розкладами (розписами) цього підприємства посади «касира торгівельного залу», тому суд першої інстанції вірно встановив, що ОСОБА_2 не працювала на посаді «касира торгівельного залу» соціального магазину КП«Ладижинський міський ринок», розташованого за адресою: м.Ладижин, Вінницької області, вул.Будівельників, 67, а в цей період часу працювала на посаді продавця продовольчих товарів соціального магазину.

З матеріалів справи видно, що після заяв ОСОБА_2 про порушення її трудових прав, і її звернень в правоохоронні органи та суд з позовом, КП«Ладижинський міський ринок» з приводу існування помилково виготовленої та підписаної трудової угоди, укладеної між ОСОБА_2 та КП «Ладижинський міський ринок» від 01 жовтня 2015 року, створено комісією на підприємстві, якою було проведено службову перевірку та встановлено, що проект угоди від 01 жовтня 2015 року було виготовлено помилково та термін дії угоди до 01 січня 2016 року, проте за цією угодою ОСОБА_2 на посаді касира торгівельного залу в КП «Ладижинський міський ринок» жодного дня не працювала. При цьому, порушень в оплаті праці ОСОБА_2 за вказаний період її роботи на підприємстві не виявлено, проведеними під час службової перевірки КП «Ладижинський міський ринок», перевірки цих фактів поліцією під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, перевірок Управління Держпраці у Вінницькій області.

Постановою від 10 квітня 2020 року винесеною слідчим СВ Ладижинського ВП Бершадського ВП ГУНП у Вінницькій області, за ч.1 ст.172 КК України (Грубе порушення законодавства про працю) за заявою ОСОБА_2 , закрито кримінальне провадження №12018020070000113, у зв`язку з закінченням строку досудового розслідування.

Рішенням Ладижинської міської ради Вінницької області від 25 січня 2018 року №6 «Про затвердження штатного розпису КП«Ладижинський міський ринок» в новій редакції» було затверджено новий штатний розпис КП«Ладижинський міський ринок», який мав набути чинності з 01 квітня 2018року, та відповідно до якого скорочувалася одна діюча посада продавця продовольчих товарів соціального магазину КП«Ладижинський міський ринок», що підтверджується копією рішення Ладижинської міської ради Вінницької області від 25 січня 2018 р оку №6 «Про затвердження штатного розпису КП«Ладижинський міський ринок» в новій редакції».

30 січня 2018року директором КП«Ладижинський міський ринок» видано наказ №3 від 30 січня 2018 року «Про наступне вивільнення працівника КП«Ладижинський міський ринок» у зв`язку із затвердженням штатного розпису підприємства в новій редакції», за змістом якого зобов`язано бухгалтера ОСОБА_5 підготувати персональне повідомлення для працівника ОСОБА_2 про майбутнє звільнення 02 квітня 2018 року (т.1 а.с.51).

Допитана в суді першої інстанції, як свідок бухгалтер ОСОБА_5 пояснила, що ОСОБА_2 було доведено персонально повідомлення про її майбутнє звільнення 02 квітня 2018 року. Таке рішення на підприємстві було прийняте, оскільки ОСОБА_2 не мала відповідних знань та навиків роботи з комп`ютером для перевірки даних покупців, які мають пільгове право купувати товари в соціальному магазині за пільговими цінами, а інший продавець мала такі навики та освіту бухгалтера. ОСОБА_2 не пропонувались інші посади рівнозначні, оскільки рівнозначних посад не було на підприємстві, тому їй нічого не пропонувалось. При цьому, ОСОБА_2 відмовлялась ознайомлювати та засвідчувати своїм підписом повідомлення про її майбутнє звільнення, про що було складено відповідний акт про відмову поставити підпис з ознайомленим наказом, що також підтверджується копією письмового попередження ОСОБА_2 про вивільнення та майбутнє звільнення в зв`язку із скороченням штату (т.2 а.с.12), копією акту про відмову поставити підпис з ознайомленим наказом (т.2 а.с.13).

30 березня 2018року директором КП«Ладижинський міський ринок» видано наказ №7 від 30 березня 2018 року «Про звільнення ОСОБА_2 », на підставі якого ОСОБА_2 звільнено з 01 квітня 2018року з посади продавця продовольчих товарів соціального магазину КП«Ладижинський міський ринок». З вказаним наказом про звільнення ОСОБА_2 ознайомлено 30 березня 2018 року, однак вона відмовилась отримувати копію наказу про своє звільнення, про що власноручно виконала запис про незгоду із наказом.

02 квітня 2018 року КП«Ладижинський міський ринок» здійснило повний розрахунок при звільненні ОСОБА_2 , виплативши їй всі належні працівнику при звільнені виплати в сумі 8509,48 грн, що підтверджується видатковим касовим ордером від 02 квітня 2018 року КП «Ладижинський міський ринок» та відомістю про виплату грошей №5.

В судовому засіданні суду першої інстанції 23 червня 2022року та 20 жовтня 2022 року була допитана як свідок бухгалтер КП«Ладижинський міський ринок» ОСОБА_5 , яка пояснила, що у період часу приблизно у листопаді 2017 року вона, на прохання ОСОБА_2 надала останній без будь-яких розписок на один день трудову книжку ОСОБА_2 , так як вона просила сходити в органи пенсійного фонду, щоб мати можливість зробити собі перерахунок по пенсії як працюючий пенсіонер. Однак ОСОБА_2 свою трудову книжку не повернула назад на підприємство, звинувативши бухгалтера у втраті її трудової книжки. Після чого, після винесення наказу про звільнення ОСОБА_2 з КП«Ладижинський міський ринок», було виготовлено 30 березня 2018 року дублікат трудової книжки ОСОБА_2 і вона, ОСОБА_5 , направила поштою 31 березня 2018 року ОСОБА_2 дублікат трудової книжки, про що на підприємстві залишалось поштове повідомлення із відміткою про отримання поштового відправлення (трудової книжки) 03 травня 2018 року, оскільки ОСОБА_2 не з`являлась на підприємство та відмовлялась отримувати дублікат трудової книжки.

Відповідно до частини 1 статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Таким чином, судом було встановлено факт скорочення чисельності та штату працівників на підприємстві, у тому числі посади позивача.

Відповідно до частини 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2, і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, учасникам бойових дій, працівникам зчислаколишніхвійськовослужбовців строковоїслужби,військовоїслужбиза призовомпідчасмобілізації,наособливийперіод,військовоїслужбиза призовомосібізчисла резервістіввособливийперіод,військовоїслужбиза призовомосібофіцерськогоскладу таосіб,якіпроходилиальтернативну (невійськову)службу,-протягомдвохроків зднязвільненняїх зіслужби. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Вимогами частин 1, 2 статті 49-2 КЗпП України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18) зроблено висновок, що «за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків».

Так, судом було встановлено, що зі змісту персонального попередження про звільнення від 30 січня 2018 року вбачається, що відповідач повідомив позивача ОСОБА_2 про виключення зі штатного розпису її посади й одночасно повідомлено про майбутнє звільнення 02 квітня 2018 року.

Під часрозглядусправи,судомтакожбуло встановлено,щоу періодзмоменту попередженняпро звільненнята самимзвільненням ОСОБА_2 були наявній іншівакантні посади,якімоглазаймати ОСОБА_2 ,зокрема продавецьпродовольчих товарів,протевони не були запропоновані позивачеві.

Таким чином, апеляційним судом встановлено, що звільнення ОСОБА_2 за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України відбулось з порушенням вимог частини 2 статті 40 КЗпП України, на що суд першої інстанції не звернув уваги.

Крім того, адміністрація підприємства, установи, організації вправі скоротити тільки посаду, при цьому прізвище працівника, який займає таку посаду, не вказується. В порушення вимог ч.1 ст.40, ст. 42 КЗпП в наказі №3 від 30 січня 2018 року вказано прізвище ОСОБА_2 , що є грубим порушенням трудового законодавства. Отже вимога щодо поновлення на роботі є обґрунтованою.

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права,крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового споруу справах про звільнення працівник має право звернутися до судув місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (стаття 233 КЗпП).

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу,суд може поновити ці строки,якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116),минуло не більше одного року(стаття 234 КЗпП).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі необґрунтованості позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити необґрунтованості позовних вимог. Строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються.

У статті 234 КЗпП не передбачається переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропущення строку мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Стаття 234 КЗпП не пов`язує можливість поновлення пропущеного строку звернення із поданням клопотання про поновлення строку на звернення до суду. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк;

Суд може поновити пропущений строк, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Таким чином, суд першої інстанції не звернув увагу, що відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі необґрунтованості позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити необґрунтованості позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_2 дізналася про звільнення її з посади продавця продовольчих товарів Соціального магазину КП «Ладижинський міський ринок» 30 березня 2018року, а про її майбутнє звільнення їй було повідомлено 30 січня 2018року.

З позовом звернулася до суду лише 23 липня 2018року, а позовні вимоги про поновлення її на посаді продавця продовольчих товарів Соціального магазину КП «Ладижинський міський ринок» заявила 08 жовтня 2019року (т.1 а.с.190 199), тобто більше як через один рік після звільнення, а тому колегія суддів погоджується з вірним висновком суду першої інстанції в тому, що ОСОБА_2 пропустила без поважних причин встановлений ч.1 ст.233 КЗпП України строк один місяць, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Як на поважність причин пропуску строків позовної давності в частині позовних вимог про поновлення на роботі та скасуванні наказу про звільнення позивач посилається, що зверталась до поліції, тому пропустила зазначені строки, однак зазначене апеляційний суд не бере до уваги, оскільки звернення до поліції не може вважатись поважною причиною, не припиняє перебіг строків давності, а в свою чергу органи поліції не підміняють органи які повноважні розглядати трудові спори, зокрема, суди та комісії по трудовим спорам, крім того, звернення до поліції не перешкоджало позивачу звернутись до суду із позовними вимогами у строки визначені законом.

Тому, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, щодо поважності пропуску цього строку позивачем, оскільки нею не доведена наявність таких причин. Отже, строк позовної давності у цій справі підлягає застосуванню, оскільки позивачем доведений позов.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, хоча і дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову, проте не врахував вищевикладені правові висновки Верховного Суду щодо застосування строків в разі необґрунтованості або обґрунтованості позовних вимог, а тому підстави відмови в задоволенні позову необхідно змінити з урахуванням вищенаведеного.

Крім того, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, про стягнення моральної шкоди в розмірі 50000 грн, оскільки вони є похідними від позовних вимог про поновлення на роботі в частині яких відмовлено в позові.

Також, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з КП «Ладижинський міський ринок» на користь ОСОБА_2 12981,70 грн недоплаченої заробітної плати за період роботи на посаді касира торгівельного залу соціального магазину КП «Ладижинський міський ринок» за період з 01 листопада 2015 року по 01 квітня 2018 року є законним та обґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що вона у період часу з 01 листопада 2015 року по 01 квітня 2018 року працювала, виконувала роботу і трудові обов`язки саме «касира торгівельного залу» соціального магазину КП «Ладижинський міський ринок», а не продавця цього магазину.

Крім того, в матеріалах справи наявні наступні докази: наказ №22 від 03 вересня 2018 року КП «Ладижинський міський ринок» «Про створення комісії для проведення службової перевірки щодо неповноти виплати заробітної плати ОСОБА_2 » (т.1 а.с.31); висновок службової перевірки КП «Ладижинський міський ринок» щодо неповноти виплати заробітної плати ОСОБА_2 від 04 вересня 2018 року (т. а.с.28 29); відомості про виплату грошей ОСОБА_2 (т.1 а.с.60 108); акти інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує наймані працю Управління Держпраці у Вінницькій області та іншими їх документами за наслідками перевірок; постанова від 10 квітня 2020 року винесена слідчим СВ Ладижинського ВП Бершадського ВП ГУНП у Вінницькій області про закриття кримінального провадження №12018020070000113, відомості про яке було внесено за ч.1 ст.172 КК України (Грубе порушення законодавства про працю) за заявою ОСОБА_2 .

Зазначені докази підтверджують, що порушень в оплаті праці ОСОБА_2 за вказаний період її роботи на підприємстві не виявлено, що також встановлено під час службової перевірки КП «Ладижинський міський ринок», перевірки цих фактів поліцією під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, перевірок Управління Держпраці у Вінницькій області.

Отже, доводи ОСОБА_2 , що їй не доплачена заробітна плата в розмірі 12981,70 грн за період роботи на посаді касира торгівельного залу соціального магазину КП «Ладижинський міський ринок» за період з 01 листопада 2015 року по 01 квітня 2018 року, не знайшло свого підтвердження, а тому є безпідставними.

В зв`язку з викладеним, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини рішення у тексті цієї постанови, а в іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін, в зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про зміну судового рішення у його мотивувальній частині, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Клименко Ірини Федорівни задовольнити частково.

Рішення Гайсинського районногосуду Вінницькоїобласті від13червня 2023року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 20 вересня 2023 року.

Головуючий Сопрун В.В.

Судді Войтко Ю.Б.

Міхасішин І.В.