Ухвала

від 18.10.2023 по справі 135/946/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

18 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 135/946/18

провадження № 61-14440ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 13 червня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Ладижинський міський ринок», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення недоплаченої заробітної плати, поновлення на роботі, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у липні 2018 року звернулась до суду з позовом до Комунального підприємства «Ладижинський міський ринок» (далі - КП «Ладижинський міський ринок»), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд: поновити ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду з позовом; визнати незаконним та скасувати наказ КП «Ладижинський міський ринок» від 30 березня 2018 року № 7 про звільнення ОСОБА_1 , продавця продовольчих товарів соціального магазину, 01 квітня 2018 року, у зв`язку зі скороченням штату КП «Ладижинський міський ринок», згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України; поновити ОСОБА_1 , з 01 квітня 2018 року на посаді продавця продовольчих товарів соціального магазину КП «Ладижинський міський ринок»; стягнути з КП «Ладижинський міський ринок» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 01 квітня 2018 року по час поновлення її на посаді, з врахуванням розміру її середньомісячного заробітку в розмірі 392,96 грн на день (станом на 10 квітня 2023 року розмір її середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період з 01 квітня 2018 року по 01 жовтня 2019 року (1296 робочих днів) складає: 498 666,24 грн (392,96 грн. х 1296 робочих днів = 498 666,24 грн; стягнути з КП «Ладижинський міський ринок» на користь ОСОБА_1 12 981,70 грн недоплаченої заробітної плати за період роботи на посаді касира торгівельного залу соціального магазину КП «Ладижинський міський ринок» за період з 01 листопада 2015 року по 01 квітня 2018 року; стягнути з КП «Ладижинський міський ринок» на користь ОСОБА_1 50 000 грн моральної шкоди.

01 жовтня 2015 року, між ОСОБА_1 та КП «Ладижинський міський ринок» було укладено трудовий договір від 01 жовтня 2015 року, згідно з яким її прийнято (фактично переведено) до 01 січня 2016 року на посаду «касира торгівельного залу», з випробувальним терміном 3 місяці, з посадовим окладом у розмірі 4 380,50 грн.

З 01 січня 2016 року, після закінчення строку дії трудового договору, трудові відносини з відповідачем фактично продовжились, ОСОБА_1 , виконувала ту ж саму роботу, на тому самому робочому місці, жодна із сторін договору не вимагала припинення його дії, тому у відповідності до вимог статті 39-1 КЗпП України, дія трудового договору продовжена на невизначений строк.

Однак, 30 січня 2018 року директором КП «Ладижинський міський ринок» було видано наказ № 3 «Про наступне вивільнення працівника КП «Ладижинський міський ринок» у зв`язку із затвердженням штатного розпису підприємства в новій редакції». З даним наказом її не було ознайомлено.

Згідно із зазначеним наказом, у зв`язку з прийняттям рішення виконавчого комітету Ладижинської міської ради № 6 «Про затвердження штатного розпису КП «Ладижинський міський ринок» в новій редакції від 25 січня 2018 року, наказано «виключити з 02 квітня 2018 року зі штатного розпису, 1 штатну одиницю посади продавець продовольчих товарів, яку займає працівник ОСОБА_1 ».

30 березня 2018 року, директором КП «Ладижинський міський ринок» було видано наказ № 7 «Про звільнення ОСОБА_1 ». З даним наказом ознайомлена 30 березня 2018 року. Копію цього наказу отримала лише в жовтні 2018 року.

Гайсинський районний суд Вінницької області рішенням від 13 червня 2023 року відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Вінницький апеляційний суд постановою від 20 вересня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Клименко І. Ф. задовольнив частково, рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 13 червня 2023 року змінив, виклав його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишив без змін.

04 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 13 червня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 вересня 2023 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та додані до неї матеріали, зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки скаргу подано на судові рішення, ухвалені у справі незначної складності, тобто рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову у цій справі є немайнові та майнові вимоги про стягнення недоплаченої заробітної плати, поновлення на роботі, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Зазначена справа є незначної складності та не належить до винятків з цієї категорії спорів, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Урахувавши предмет позову, оскаржувані судові рішення, прийняті у такій справі, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

З врахуванням наведених доводів, Верховний Суд визнає, що винятки, зазначені у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не зазначені, суд під час вивчення касаційної скарги такі винятки самостійно не встановив.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.

Цьому конституційному принципові відповідає загальне правило пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточним і подальшому оскарженню не підлягає.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), № 40160/12) наголосив на обмеженості доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (справа «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, § 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і варто враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції» (Levages Prestations Services v. France), § 45; рішення у справі «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії» (Brualla Gomez de la Torre v. Spain), § 37; та «Козліца проти Хорватії» (Kozlica v. Croatia), § 32, № 29182/03, від 02 листопада 2006 року; «Шамоян проти Вірменії» (Shamoyan v. Armenia) § 29, від 07 липня 2015 року, № 18499/08).

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії», § 36; рішення у справі «Козліца проти Хорватії», § 33; рішення у справі ««Булфрахт Лтд» проти Хорватії», § 34, «Добріч проти Сербії» (Dobric v. Serbia), «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. CROATIA), № 2611/07 та § 54, від 21 червня 2011 року, № 15276/07; та «Йовановіч проти Сербії» (Jovanovic v. Serbia), § 48, від 02 жовтня 2012 року, № 32299/08).

Саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв`язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі «Добріч проти Сербії», § 54).

Також ЄСПЛ постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви від 09 жовтня 2018 року, № 26293/18 у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

ЄСПЛ у цьому рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.

За змістом практики ЄСПЛ обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у справі незначної складності, яка визнана судом малозначною, а отже, не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі потрібно відмовити.

За таких обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 13 червня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Ладижинський міський ринок», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення недоплаченої заробітної плати, поновлення на роботі, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров