Постанова

від 19.09.2023 по справі 420/4120/22

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2023 р. Категорія 106000000м. ОдесаСправа № 420/4120/22Перша інстанція: суддя Бойко О.Я.,

час і місце ухвалення: письмове провадження,

м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Семенюка Г.В.,

суддів Домусчі С.Д., Шляхтицького О.І.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Інституту військово-морських сил Національного університету «Одеська морська академія» про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 р., -

встановиВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Інституту військово-морських сил Національного університету «Одеська морська академія» про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 р.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2022 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», як правонаступника майнових прав та обов`язків військової частини НОМЕР_1 , щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3351-ХХІІ, тривалістю 42 календарних дні (за період з 2016 року по 2018 рік включно). Зобов`язано Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», як правонаступника майнових прав та обов`язків військової частини НОМЕР_1 , нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3351-ХХІІ, тривалістю 42 календарних дні (за період з 2016 року по 2018 рік включно), виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день виключення із списків особового складу.

Представник позивача, в порядку ст. 383 КАС України, подав до суду заяву, в якій позивач просив: - дії відповідача по розрахунку та виплаті позивачу грошової компенсації за додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3351-ХХІІ, тривалістю 42 календарних дні (за період з 2016 року по 2018 рік включно), станом на день звільнення, виходячи з розміру премії (10,5%) від посадового окладу, вчинені на виконання Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2022 року по справі № 420/4120/22, визнати протиправними; - зобов`язати Відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за додаткову оплачувану відпустку, визначену рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2022 року по справі № 420/4120/22, виходячи з розміру премії (20%) від посадового окладу, з урахуванням раніше виплаченої суми, в порядку статті 383 КАС України.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2023 року заяву представника ОСОБА_1 в порядку ст. 383 КАС України по справі за позовом ОСОБА_1 до Інституту військово-морських сил Національного університету «Одеська морська академія» про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 р. повернуто заявнику без розгляду.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що повертаючи без розгляду заяву в порядку ст. 383 КАС України, суд першої інстанції не врахував, що неоднозначна судова практика не дає можливості позивачу визначитися з механізмом відновлення його порушеного права, встановлення судового контролю за діями суб`єкта владних повноважень, вчинених на виконання Рішення суду, а тому останній не вірно обрав спосіб захисту своїх порушених прав. До того ж, позивач здобув інвалідність, виконуючи бойові завдання, в даній справі захищає порушені Відповідачем його права та соціальні гарантії, які гарантувала Держава, і які він отримав, приймаючи участь у бойових діях.

На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне:

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції зазначав, що будь-яких обґрунтованих та об`єктивних обставин з підтверджуючими доказами, які б були визнані судом поважними щодо неможливості подання заяви в порядку 383 КАС України в 10-денний строк представник позивача до суду не надав.

Так, про порушення своїх прав, свобод чи інтересів позивач дізнався 14.10.2022, проте до суду із заявою в порядку ст.383 КАС України звернувся лише 18.05.2023.

Суд першої інстанції зазначив, що 04.11.2022 позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду в рамках розгляду справи № 420/15859/22, в якому просив:

- визнати дії Інституту Військово-Морський Сил Національного університету «Одеська морська академія» щодо обчислення розміру ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3351-XXII, тривалістю 42 календарних дні (за період з 2016 року по 2018 рiк включно), протиправними;

- зобов`язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» донарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" вiд 22 жовтня 1993 року № 3351-XXII, тривалістю 42 календарних дні (за період з 2016 року по 2018 рік включно), виходячи з розміру премії за особистий внесок у загальні результати служби в розмiрi 20%.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09.12.2022 у справі № 420/15859/22 закрито провадження у справі № 420/15859/22 за позовом ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії. У даній ухвалі суд дійшов висновків, що позивач не погоджуючись з сумою нарахованої грошової компенсації за додаткову оплачувану відпустку, котра була нарахована йому на виконання Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2022 р. № 420/4120/22, має право оскаржувати протиправні дії відповідача як суб`єкта владних повноважень в порядку положень статті 383 КАС України».

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2022 року без змін.

03.03.2023 року та 15.03.2023 року представник позивача звернувся до Одеського окружного адміністративного суду в рамках справи № 420/4120/22 в порядку ст.382 КАС України та просив встановити судовий контроль шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Ухвалою від 13.03.2023 Одеський окружний адміністративний суд заяву представника позивача від 03.03.2023 повернув заявнику без розгляду.

Ухвалою від 24.03.2023 Одеський окружний адміністративний суд у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2022 по справі №420/4120/22 відмовив.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.05.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення; ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2023 року по справі № 420/4120/22 залишено без змін.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що представник позивача не вірно обрав спосіб захисту порушених прав позивача, оскільки позивачу ще в ухвалі від 09.12.2022 у справі № 420/15859/22 було роз`яснено порядок захисту його порушених прав, свобод чи інтересів.

Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Вказані положення Основного Закону кореспондуються із приписами частин 2, 3 статті 14 КАС України, згідно яких судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналогічні положення щодо обов`язковості судових рішень містять норми статті 370 КАС України.

Слід зазначити, що строк звернення до суду - це період часу, в межах якого особа може звернутися до адміністративного суду з позовною вимогою про захист своїх прав, свобод та інтересів.

Дотримання строку звернення до суду є однією із умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

За статтею 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Заяву, зазначену в частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду

Указана стаття передбачає можливість звернутися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Зі змісту цієї статті випливає, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою.

З аналізу наведеного вбачається, що діючим процесуальним законодавством встановлено десятиденний строк на звернення до суду з заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, і такий строк починає свій перебіг з дати, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Однак, вказаний строк може бути поновлений за наявністю відповідних обставин, що узгоджується з ч.1 ст.121 КАС України, за якою суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Позивач в обґрунтування поданої заяви в порядку ст.383 КАС України зазначає, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2022 у вказаній справі від відповідача 12.09.2022 на картковий рахунок позивача надійшли кошти в розмірі 23 728,65 грн. з приміткою до платежу «Заробітна плата». Проте за підрахунками позивача розмір виплаченої компенсації повинен був бути більшим, через що 14.09.2022 представник позивача звернувся до відповідача з інформаційним запитом стосовно обґрунтування зарахованої суми. 14.10.2022 позивач отримав відповідь на свій запит від відповідача та дізнався, що відповідач, розраховуючи розмір грошового забезпечення станом на день виключення позивача зі списків особового складу, помилково включив премію у розмірі 10,5%, в той час, як повинен був розраховувати, виходячи з розміру премії у 20%

Разом з тим, при визначенні строку звернення позивача з даною заявою, слід зазначити, що цей строк не можна обраховувати, виходячи з обізнаності позивача про порушення своїх прав з дати отримання грошових коштів 14.10.2022 р., оскільки представником позивача вживались заходи щодо захисту своїх прав та виконання Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2022 року. Так, 04.11.2022 позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду в рамках розгляду справи № 420/15859/22. А згодом, 03.03.2023 року та 15.03.2023 року представник позивача звернувся до Одеського окружного адміністративного суду в рамках справи № 420/4120/22 в порядку ст.382 КАС України та просив встановити судовий контроль шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Колегія суддів зазначає, що обрання способу захисту порушеного права, можливо і помилкового, однак, який не було реалізовано по суті (тобто відмовлено або задоволено вимоги стягувача/позивача) не може бути підставою для повернення вищевказаної заяви (в зв`язку з пропуском строку), поданої в порядку ст.383 КАС України, тим більше з урахуванням того факту, що внаслідок такого повернення та з огляду на закриття провадження по справі № 420/15859/22 позивач безумовно втрачає право на виконання рішення по справі № 420/4120/22, що, в даному випадку, фактично є необгрунтованим обмеженням доступу до правосуддя.

В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права(статті 1, 3 та 8).

Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

При цьому, Основний Закон містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВРта вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналізуючи оскаржувані рішення, колегія суддів вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно положень статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, право позивача на отримання грошової компенсації за додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань.

Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає дотримання норм, які регламентують строки подання скарг. У той же час, такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби правового захисту (рішення у справі «Мельник проти України» № 23436/03).

У рішенні «Стагно проти Бельгії» Європейський Суд з прав людини дійшов до висновку, що при застосуванні законодавчого строку давності національні суди мають приймати до уваги конкретні обставини справи, таким чином, щоб обмеження на доступ до суду було пропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя (Stagno v. Belgium № 1062/07).

Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Згідно із частиною 3 статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Враховуючи вище викладене, а також те апеляційним судом по справі № 420/15859/22 - провадження було закрито, та зазначено, що позивач повинен звернутись до суду в порядку ст. 383 КАС України, колегія судів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті Ухвали від 15 червня 2023 року було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до її неправильного вирішення, а відтак, відповідно до ч. 3 ст. 312, ст. 320 КАС України, - оскаржувана Ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 311, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - задовольнити.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2023 року по справі № 420/4120/22, - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про прийняття заяви до розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Г.В. СеменюкСудді С.Д. Домусчі О.І. Шляхтицький