Постанова

від 13.09.2023 по справі 554/5210/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

13 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 554/5210/21

провадження № 61-2189св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Полтавська районна державна адміністрація Полтавської області,

третя особа - Фермерське господарство «Луч-1»,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - Скороходівська селищна рада Полтавського району Полтавської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 12 січня 2023 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Абрамова П. С., Панченка О. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області, третя особа - Фермерське господарство «Луч-1» (далі - ФГ «Луч-1»), про визнання протиправними (недійсними) та скасування розпоряджень.

Позовна заява мотивована тим, що 27 листопада 1992 року рішенням 11 сесії 21 скликання Артемівської (з 27 липня 2016 року перейменовано у Скороходівську) селищної ради Чутівського району Полтавської області йому, як фізичній особі і ветерану бойових дій та інваліду війни в Афганістані, було виділено із земель запасу селищної ради земельну ділянку розміром 13,5 га у постійне безстрокове користування для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі статті 19 ЗК УРСР (у редакції 1990 року). Вказане рішення від 27 листопада 1992 року є чинним та не скасованим, однак, незаконно було проігноровано Чутівською районною державною адміністрацією Полтавської області при прийнятті оскаржуваних розпоряджень.

На підставі рішення 11 сесії 21 скликання Артемівської селищної ради Чутівського району Полтавської області від 27 листопада 1992 року та відповідно до статті 23 ЗК УРСР (у редакції 1990 року) у 1993 році, після виготовлення технічної документації та узгодження меж згідно з планом землекористування, виконавчим комітетом Артемівської селищної ради йому було видано державний акт на право користування землею серії Б № 052775-56 про право безстрокового і безоплатного користування вказаною вище земельною ділянкою, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право користування землею за № 1 та який також є чинним і не скасовувався.

З 1993 року до літа 2019 року вказана земельна ділянка перебувала у його користуванні та використовувалася ним для забезпечення виробничої діяльності ФГ «Луч-1». Юридичний факт постійного законного користування впродовж з 1993 року до 2019 року вказаною земельною ділянкою для ведення фермерського господарства відповідно до державного акту на право користування землею серії Б № 052775-56 від 1993 року підтверджено рішенням 26 сесії 8 скликання Скороходівської селищної ради від 27 лютого 2019 року № 1051 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки сільськогосподарського призначення», де зазначено: «надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення фермерського господарства, яка перебуває у нього в користуванні та знаходиться за межами с. Коханівка на території Скороходівської селищної ради, площею 13,5 га, кадастровий № 5325455300:00:001:0381».

Факт використання виділеної відповідно до державного акту на право користування земельною ділянкою серії Б № 052775-56 від 1993 року вказаної земельної ділянки площею 13,5 га в діяльності ФГ «Луч-1» підтверджено в пункті 5.1. Статуту даного фермерського господарства та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про реєстрацію ФГ «Луч-1».

Жодних порушень використання виділеної земельної ділянки з 1993 року до 2019 року за нецільовим призначенням чи інших порушень земельного законодавства перевіркою, проведеною Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області, виявлено не було.

Позивач зазначав, що 05 вересня 2019 року під час ознайомлення у кабінеті слідчого з матеріалами кримінального провадження № 12019170350000306 йому стало відомо, що Чутівською районною державною адміністрацією Полтавської області 02 вересня 1997 року з приховуванням від нього та, відповідно, незаконно було видано розпорядження № 407 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою селянського (фермерського) господарства». Крім того, у даному розпорядженні безпідставно зазначено, що воно прийнято на основі його добровільної відмови від цієї земельної ділянки. Однак, ніякої відмови він не надавав, з подібними заявами «про відмову від земельної ділянки» не звертався.

Надалі на підставі розпорядження Чутівської районної державної адміністрації Полтавської області № 407 від 02 вересня 1997 року Чутівською районною державною адміністрацією Полтавської області 02 вересня 1997 року незаконно прийнято розпорядження № 408 «Про надання земельних ділянок для селянського (фермерського) господарства», а саме: про передачу вказаної земельної ділянки в користування ОСОБА_2 (його батьку). Зазначав, що ні він, ні на даний час покійний батько - ОСОБА_2 , нічого про це не знали і відповідно нічого подібного не ініціювали.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд

- визнати недійсним (протиправним) та скасувати розпорядження Чутівської районної державної адміністрації Полтавської області № 407 від 02 вересня 1997 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою селянського (фермерського) господарства»;

- визнати недійсним (протиправним) та скасувати розпорядження Чутівської районної державної адміністрації Полтавської області № 408 від 02 вересня 1997 року «Про надання земельних ділянок для селянського (фермерського) господарства».

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 04 серпня 2021 року у складі судді Тімошенко Н. В. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсними (протиправними) та скасовано розпорядження Чутівської районної державної адміністрації Полтавської області № 407 від 02 вересня 1997 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою селянського (фермерського) господарства»; розпорядження Чутівської районної державної адміністрації Полтавської області № 408 від 02 вересня 1997 року «Про надання земельних ділянок для селянського (фермерського) господарства».

Рішення районного суду мотивовано тим, що позивачем належними та допустимими доказами доведено обґрунтованість заявлених позовних вимог, так як 27 листопада 1992 року рішенням 11 сесії 21 скликання Артемівської селищної ради Чутівського району Полтавської області ОСОБА_1 , як фізичній особі, як ветерану бойових дій і інваліду війни в Афганістані, було виділено із земель запасу селищної ради земельну ділянку розміром 13,5 га у постійне безстрокове користування для ведення селянського (фермерського) господарства відповідно до статті 19 ЗК УРСР.

Суд взяв до уваги, що вказане рішення не скасовано та відповідачем не надано суду доказів, що позивачем подавалися заяви, на підставі яких було винесено оскаржувані розпорядження про припинення права користування земельною ділянкою ФГ «Луч-1».

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

26 травня 2022 року Скороходівська селищна рада Полтавського району Полтавської області звернулася до Полтавського апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04 серпня 2021 року.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 07 жовтня 2022 року клопотання Скороходівської селищної ради Полтавського району Полтавської області, в інтересах якої діє представник - адвокат Бибик В. А., про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення задоволено.

Поновлено Скороходівській селищній раді Полтавського району Полтавської області строк на апеляційне оскарження рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04 серпня 2021 року як такий, що пропущений з поважних причин.

У задоволенні клопотання Скороходівської селищної ради Полтавського району Полтавської області про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04 серпня 2021 року відмовлено.

Апеляційну скаргу Скороходівської селищної ради Полтавського району Полтавської області, в інтересах якої діє представник - адвокат Бибик В. А., на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04 серпня 2021 року залишено без руху.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 12 січня 2023 року апеляційну скаргу Скороходівської селищної ради Полтавського району Полтавської області задоволено.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04 серпня 2021 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з моменту створення ФГ «Луч-1» відбулася фактична заміна постійного землекористувача, права та обов`язки ОСОБА_1 щодо використання земельної ділянки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації, а тому права ОСОБА_1 , як фізичної особи, у цій справі не порушені.

Суд апеляційної інстанції вважав, що після створення ФГ «Луч-1» саме до нього перейшли правомочності користування земельною ділянкою, наданою ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства.

При цьому суд посилався на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 серпня 2022 року у справі № 137/493/16-ц (провадження № 61-13423св21), від 14 грудня 2022 року у справі № 669/1057/19 (провадження № 61-5851св22).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Полтавського апеляційного суду від 12 січня 2023 року скасувати та залишити в силі рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04 серпня 2021 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У лютому 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2023 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що посилання апеляційного суду на те, що ФГ «Луч-1» має порушені права землекористувача та не позбавлене права на звернення до суду із відповідним позовом є неправильними.

Вважає, що право постійного користування земельною ділянкою зберігається за громадянами після закінчення оформлення права власності в частині неприватизованої частки земельної ділянки. Положення земельного законодавства про втрату права постійного користування земельною ділянкою після приватизації її частини, що містилося у пункті 6 постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» № 563-ХІІ від 18 лютого 1990 року Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 1-17/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками)

визнано неконституційним і скасовано.

Підставами касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц (провадження № 14-282цс18) та постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 911/436/17, від 29 березня 2018 року у справі № 926/590/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також підставою касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_1 вказує неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2023 року Скороходівська селищна рада Полтавського району Полтавської області подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що висновки суду апеляційної інстанції є правильними, отже, оскаржуване судове рішення не підлягає скасуванню.

Апеляційний суд надав належну оцінку письмовим доказам у справі і врахував, що, будучи власником спірної земельної ділянки, Скороходівська селищна рада Полтавського району Полтавської області розпорядилася нею шляхом її поділу на кілька ділянок та подальшого надання в користування і приватну власність ОСОБА_1 (1,92 га), ОСОБА_3 (1,92 га), ОСОБА_2 (1,92 га). При цьому у комунальній власності Скороходівської селищної ради Полтавського району Полтавської області залишилося 7,4269 га, що підтверджується рішенням Скороходівської селищної ради Полтавського району Полтавської області № 1190 від 18 липня 2019 року.

Посилається на те що оскаржуване розпорядження Чутівської районної державної адміністрації № 407 від 02 вересня 1997 року прийнято на основі добровільної відмови ОСОБА_1 від земельної ділянки.

Доводи особи, яка подала відповідь на відзив на касаційну скаргу

У травні 2023 року ОСОБА_1 подав відповідь на відзив Скороходівської селищної ради Полтавського району Полтавської області на касаційну скаргу, у якому зазначив, що оспорювані розпорядження видано на підставі сфальсифікованих документів, є незаконними та такими, що спрямовані на позбавлення його законних прав. З огляду на зазначене вважає, що суд першої інстанції надав правильну оцінку всім його доводам та ухвалив законне рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням 11 сесії 21 скликання Артемівської селищної ради народних депутатів Чутівського району Полтавської області (з 27 липня 2016 року - Скороходівська селищна рада Полтавського району Полтавської області) від 27 листопада 1992 року ОСОБА_1 було виділено із земель запасу селищної ради земельну ділянку розміром 13,5 га у постійне безстрокове користування для ведення селянського (фермерського) господарства (а. с. 18).

Державним актом на право користування землею Б №052775-56 від 1993 року, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право користування землею за № 1, підтверджується передача у безстрокове та безоплатне користування ОСОБА_1 земельної ділянки в розмірі 13,5 га (а. с. 19-20).

Рішенням Артемівської селищної ради народних депутатів Чутівського району Полтавської області № 11 від 26 серпня 1997 року «Про надання земельних ділянок для селянських (фермерських) господарств» вирішено: земельну ділянку розміром 11,58 га фермера ОСОБА_1 приєднати до земельного фонду селищної ради; підняти клопотання перед районною радою народних депутатів про виділення земельної ділянки розміром 11,58 га ОСОБА_2 , члену фермерського господарства, для ведення селянського (фермерського) господарства (а. с. 83).

Розпорядженням Чутівської районної державної адміністрації Полтавської області № 407 від 02 вересня 1997 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою селянського (фермерського) господарства»: припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 11,58 га селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 по Артемівській селищній раді; земельну ділянку повернено в запас Артемівської селищної ради для подальшого розподілу; зобов`язано Артемівську селищну раду взяти на облік дану земельну ділянку; надано вказівку припинити всі рахунки по фермерському господарству ОСОБА_1 та вивести з Єдиного державного реєстру підприємств, установ, організацій України селянське (фермерське) господарство ОСОБА_1 (а. с. 30).

Розпорядженням Чутівської районної державної адміністрації Полтавської області № 408 від 02 вересня 1997 року «Про надання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства» ОСОБА_2 надано земельну ділянку площею 11,58 га ріллі із земель запасу Артемівської селищної ради для ведення селянського (фермерського) господарства. Зобов`язано Артемівську селищну раду взяти на облік дані про склад селянського (фермерського) господарства та надану земельну ділянку (а. с. 31).

Згідно з виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ФГ «Луч-1» (ідентифікаційний код юридичної особи - 25167497) було зареєстровано 20 лютого 1998 року. Керівником юридичної особи є ОСОБА_4 (а. с. 24-25).

Пунктом 1.4. статуту ФГ «Луч-1» перебачено, що головою ФГ «Луч-1» є ОСОБА_4 , а заступником голови - ОСОБА_1.

Для здійснення своєї діяльності ФГ використовує землі, які належать йому на праві власності, одержані в користування загальною площею 13,5 га згідно з державного акту Б №052775-56 (пункт 5.1. статуту) (а. с. 15-17).

На підставі постанови Верховної Ради України «Про перейменування окремих населених пунктів» від 17 березня 2016 року № 1037-VIII назву Артемівської селищної ради було змінено на Скороходівську селищну раду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, ЗК України, Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» (тут і далі у редакції, чинній на момент створення ФГ «Луч-1») та іншими нормативно-правовими актами України.

Відповідно до статті 2 Закону «Про селянське (фермерське) господарство» селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою.

Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

При створенні одним із членів сім`ї селянського (фермерського) господарства інші члени сім`ї та родичі самостійно приймають рішення про участь в його діяльності.

Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства.

На ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

Голова селянського (фермерського) господарства може доручати виконувати свої обов`язки і використовувати права голови одному з членів господарства.

У частині першій статті 4 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» визначено, що право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, та пройшов конкурсний відбір.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.

Отже, створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

Після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації. Подібні висновки неодноразово викладались Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц (провадження № 14-262цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц (провадження № 14-407цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц (провадження № 14-51цс19), від 26 червня 2019 року у справі № 628/778/18 (провадження № 14-235цс19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 922/538/19 (провадження № 12-131гс19).

При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 927/79/19 (провадження № 12-21гс20) вказано, що укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов`язковим.

Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства. Аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18 (провадження № 12-205гс19). Ця судова практика є незмінною.

У відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа (голова чи керівник фермерського господарства), а фермерське господарство як юридична особа (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18) та від 30 червня 2020 року у справі № 927/79/19 (провадження № 12-21гс20)).

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22).

Вивчивши матеріали справи, доводи сторін, суд касаційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції та відсутність підстав для його скасування.

Зокрема, правильними є висновки апеляційного суду, що з моменту створення ФГ «Луч-1» відбулася фактична заміна постійного землекористувача і права та обов`язки ОСОБА_1 щодо використання земельної ділянки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації, а тому права позивача як фізичної особи у цій справі не порушені.

Висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними вище, його судове рішення є законним та обґрунтованим.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Отже, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Аналіз норм процесуального права, а також норм статей 4, 15, 16 ЦК України дає підстави стверджувати, що захисту в суді підлягає не будь яке право особи, а саме порушене.

Звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила.

Доводи ОСОБА_1 про порушення його прав, свобод чи інтересів, з урахуванням наявної сталої судової практики щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, є безпідставними, не містять правового обґрунтування негативного впливу оскаржуваних розпоряджень Чутівської районної державної адміністрації Полтавської області на його особисті, реальні, індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчать про незгоду позивача з указаним розпорядженнями, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу.

Отже, перехід права користування земельною ділянкою, наданою ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства, до ФГ «Луч-1» свідчить про відсутність порушеного права позивача та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Посилання у касаційній скарзі на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц (провадження № 14-282цс18) та постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 911/436/17, від 29 березня 2018 року у справі № 926/590/17 не заслуговують на увагу, оскільки у зазначених справах встановлені інші фактичні обставини.

Посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах є необґрунтованими, оскільки наявна стала судова практика в питаннях щодо користування фермерським господарством земельною ділянкою, наданою фізичній особі для здійснення фермерського господарства.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи і зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не віднесено до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість його судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 12 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець