Постанова

від 19.11.2007 по справі 3/566-06

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

3/566-06

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2007 р.                                                          Справа № 3/566-06  

Колегія суддів у складі:

головуючого –судді - Могилевкіна Ю.О, суддів –Пушай Ю.В., Плужник О.В.

при секретарі –Гудкової І.В.

за участю представників сторін:

позивача –Дульська Ю.В., Друговська О.М.

відповідача –не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №3072С/3-7) на рішення господарського суду Сумської області від 06.07.2007 р. по справі  № 3/566-07

за позовом –ВАТ  „Охтирський пивоварний завод”, м. Охтирка

до –ПП „Меркурій”, м. Тростянець

про стягнення 42658,13 грн.,-

встановила:

       Позивач - ВАТ  „Охтирський пивоварний завод”  звернувся із позовною заявою до господарського суду Сумської області в якій просить стягнути з відповідача - ПП „Меркурій” з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог від 06.12.2006 р., 15.12.2006 р. на свою користь 9404 грн. 82 коп. боргу за продукцію, 29020 грн. 14 коп. вартості тари з ПДВ, 1608 грн. 37 коп. пені та 3408 грн. 97 коп. інфляційних збитків за договором купівлі-продажу продукції від 03.01.2006 р.

       Рішенням господарського суду Сумської області від 06.09.2007р. по справі № 3/566-06 (суддя Соп*яненко О.Ю.) позов задоволено частково. Стягнено з відповідача на користь позивача 19 313 грн. 34 коп. боргу за тару з ПДВ, 875 грн. 36 коп. пені, 808 грн. 65 коп. збитків від інфляції, 163 грн. 82 коп. - 3% річних, 213 грн. 29 коп. витрат по державному миту, 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

       Рішення мотивоване з тих підстав, що сума боргу та прострочка сплати підтверджені наданими до справи доказами, а саме накладними на постачання продукції та актами звіряння розрахунків.

       Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати частково, прийняти нове рішення, яким частково змінити рішення господарського суду Сумської області від 06 вересня 2007 року №3/566-06, і стягнути з приватного підприємства «Меркурій»на користь відкритого акціонерного товариства «Охтирський пивоварний завод»вартість неповернутої зворотної тари (пляшки 0,5л тип ХА, ящик п/е 20гн. №5 заст.) по договору від 03 січня 2006 року на загальну суму 1337 грн. 52 коп. без податку на додану вартість, а в стягненні 163 грн. 82 коп. 3% річних відмовити.

        Свою скаргу відповідач обґрунтовує тим, що предметом позову з урахуванням уточнень до позову було стягнення 9404 грн. 82 коп. боргу за продукцію, 29020 грн. 14 коп. вартості тари з ПДВ, 1608 грн. 37 коп. пені та 3408 грн. 97 коп. інфляційних збитків за договором купівлі-продажу продукції від 03.01.2006 р., котра була поставлена по накладним № 5691/2 від 03.05.2006 р., № 7668 від 01.06.2006 р., № 7729/2 від 02.06.2006 р., № 7907/2 від 05.06.2006 р. на загальну суму 29020.14 грн. з ПДВ. яка підтверджена актами звірки від 01.07.2006 р. та від 20.10.2006 р.

Враховуючи постанову ВГСУ від 26.04.2007 р. апелянт вважає, що при розгляді справи суд повинен був врахувати виконання сторонами договірних зобов'язань по договору від 03 січня 2006 року.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна доказати ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог і заперечень.

Відповідач пред'явив в суд всі 22 накладні по яким в 2006 році поставлялась позивачем продукція. По цим накладним відповідач отримав наступну тару: 49700 пляшок 0,5л. тип ХА, по ціні 0,20 грн., а з березня місяця по ціні 0,25 гр. на загальну суму 11280,00 грн., 223 кеги 30л нестандарт по ціні 350 грн. на загальну суму 78050,00 грн. та 2485 ящиків п/е 20 гн. №5 заст. по ціні 6,00 грн. на загальну суму 14910,00грн.

На протязі 2006 р. по укладеному договору поставка продукції здійснювалась тільки в 3 видах тари. Інші види тари, які перелічені в актах звірок від 01 лютого, від 01 червня, від 01 липня, від 01 і 20 жовтня 2006 року не поставлялись і письмові докази (накладні) позивачем не пред'явлені.

Договором від 03 січня 2006 року порядок погашення заборгованості неповернутої в строк зворотної тари та порядок погашення боргу по тарі, що виник до укладення цього договору, не встановлено. Тому, повернута на протязі 2006 року тара повинна бути зарахована в рахунок погашення боргу за тару, отриману відповідачем по цьому договору.

З боку суду допущено порушення вимог ст. 43 ГПК України якою встановлено, що господарський суд оцінює докази на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивач на протязі 2006 року вів облік зворотної тари по видам, ціни, кількості та їх вартості по місцям, що підтверджується актами звірок та відомостями руху тари, але свої позовні вимоги ґрунтував на загальну суму боргу, включаючи борг що не відноситься до договору.

Позивач не виконав ухвалу суду від 09.08.2007 р. і не пред'явив в суд узагальнений розрахунок (відомість) руху тари за 2006 рік по місцям і видам.

       Висновок суду про те, що станом на 01.06.2006 р. відповідач мав переплату по заставній тари в сумі 2345,05 грн., а на кінець 2006 року за ним утворилась заборгованість по тарі на суму 16094,45 грн. не відповідають матеріалам справи. Додатково в скарзі апелянт посилається на свій розрахунок боргу.

       Стягуючи з відповідача заборгованість вартості неповернутої тари з урахуванням 20% податку на додану вартість суд порушив вимоги пункту 4.6 ст.4, пунктів 7.2.1-7.2.4, пункту 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»в подальшому «Закон № 186/97-ВР».

Пунктом 4.6 ст.4 цього Закону встановлено, що вартість тари, яка згідно договору (контракту) визначена як зворотна (заставна) в базу оподаткування не включається. У випадку, якщо протягом строків, встановлених Кабінетом Міністрів України, але в строки не більше двадцяти календарних місяців, з моменту отримання зворотної тари, вона не повертається відправнику, вартість такої тари включається в базу оподаткування отримувача.

Суд не прийняв до уваги невиконання позивачем підпунктів 7.2.1-7.2.4, пункту 7.2 ст.7 Закону №162/97-ВР, якими на платника податків покладені обов'язки пред'явити покупцям податкову накладну яка складається в момент виникнення податкового зобов'язання.

Отже, на день пред'явлення позову і його розгляду в суді у відповідача не виникли податкові зобов'язання по сплаті ПДВ за неповернуту тару.

Судом не дана юридична оцінка положень пунктів 8, 12, 13 розділу III договору від 03.01.2006 р., які суперечать вимогам Закону №168/97-ВР.

Суд вийшов за межі позовних вимог, стягуючи з відповідача 163 грн. 82 коп. 3% річних. При першому розгляді справи предметом позовних вимог стягнення 3% річних не було. В цій частині рішення суду суперечить постанові ВГСУ від 26.04.2007 року, яким скасовано рішення суду у частині стягнення вартості тари у сумі 8202,60 грн., 1217,73 грн. пені і 1749,14 грн. індексу інфляції.

Свого представника в засідання судової колегії відповідач не направив та подав клопотання про розгляд справи за поданою скаргою без участі свого представника.

       Позивач вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

       Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія приходить до висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

       Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставою для скасування або зміни рішення є невиконання або невірне застосування вимог передбачених зазначеною статтею. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. Жодних обставин які можуть бути підставою для скасування рішення відповідач не зазначив та відповідних доказів не надав.

       Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, позивач звернувся з позовом та з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог від 06.12.2006 р., 15.12.2006 р. просив стягнути з відповідача на свою користь 9404 грн. 82 коп. боргу за продукцію, 29020 грн. 14 коп. вартості тари з ПДВ, 1608 грн. 37 коп. пені та 3408 грн. 97 коп. інфляційних збитків за договором купівлі-продажу продукції від 03.01.2006 р.

       Рішенням господарського суду Сумської області від 18.12.2006 р. позовні вимоги задоволені частково, з відповідача стягнуто 9404 грн. 82 коп. боргу за продукцію, 8202 грн. 60 коп. боргу за тару, 1217 грн. 73 коп. пені, 1749 грн. 14 коп. індексу інфляції, 205 грн. 74 коп. витрат по сплаті держмита та 56 грн. 91 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

       Постановою Вищого господарського суду України від 26.04.2007 р. рішення суду першої інстанції та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.02.2007 р. у частині стягнення вартості тари у сумі 8202 грн. 60 коп., 1217 грн. 73 коп. пені, 1749 грн. 14 коп. індексу інфляції скасовані і справа в цій частині направлена на новий розгляд. У решті вимог постановлені у справі рішення залишені без змін.

       Під час нового судового розгляду позивач надав письмові пояснення від 27.08.2007 р. за № 277/099, відповідно до яких просить стягнути з відповідача борг за тару з нарахованим ПДВ в загальній сумі 19313,34 грн., штрафні санкції за несвоєчасне повернення коштів за продукцію в сумі 1104,64 грн., інфляційні збитки за продукцію в сумі 808,65 грн., штрафні санкції за несвоєчасне повернення грошових коштів за тару в сумі 380,03 грн., інфляційні збитки по грошовим коштам за тару в сумі 2227,21 грн., витрати по сплаті держмита в сумі 554,59 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн.

Відповідач 08.08.2007 р. надав додаткові заперечення, в яких визнає заборгованість по тарі на загальну суму 507 грн. 46 коп., пеню на загальну суму 939 грн. 05 коп., індекс інфляції на загальну суму 799 грн. 23 коп. Скасовуючи попередні рішення у справі Вищий господарський суд у постанові від 26.04.2007 р. зазначив, що спір розглядався щодо загального обсягу зобов'язань відповідача по договору від 03.01.2006 р. і, з огляду на підтвердження відповідачем в актах звіряння розрахунків своєї заборгованості, з урахуванням вартості тари, обов'язок щодо з'ясування дійсних обсягів отриманої відповідачем тари покладався на суд, який повинен був витребувати необхідні для розгляду справи матеріали та, з урахуванням, зокрема, і доводів відповідача про часткове повернення тари до розгляду спору по накладних № 13245 від 24.11.2006 р., № 13538 від 02.12.2006 р., дати належну оцінку правам та обов'язкам сторін.

       Відповідно до ч. 1 ст. 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

03.01.2006 р. між ВАТ "Охтирський пивоварний завод" (продавцем) та приватним малим підприємством "Меркурій" (покупцем) був укладений договір купівлі-продажу продукції (пива, безалкогольних напоїв, води питної, води мінеральної), розділом II якого передбачений обов'язок покупця повертати продавцю пляшки, кеги, вуглекислотні балони, ящики, піддони в термін не більше З0 діб з дня отримання продукції, а кеги в термін не більше 20 діб. При зміні заставної ціни на тару продавець здійснює переоцінку заставної тари за власною ініціативою та без повідомлення покупця. Після зміни заставної вартості тари неповернута тара, яка є в користуванні покупця, приймається продавцем за новими заставними цінами.

З наданих позивачем відомостей руху тари з травня по грудень 2006 р. включно (окремо по кожному місяцю) вбачається, що станом на 01.05.2006 р. відповідач мав переплату по заставній тарі в сумі 2345 грн. 05 коп. На кінець 2006 року за ним утворилася заборгованість по неповернутій тарі в сумі 16094 грн. 45 коп., яка підтверджується наданими позивачем документами та матеріалами справи.

При цьому, позивачем були враховані 1980 пляшок 0,5 л типу ХА на суму 495 грн., 99 ящиків п/е 20гн. № 5 на суму 594 грн. та 20 кегів 30 л нестандартних на суму 7000 грн., повернуті позивачу протягом листопада-грудня 2006 р., що спростовує заперечення відповідача в цій частині.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства.

Виходячи з мотивувальної частини рішення господарського суду Сумської області від 18.12.2006 р., яке набрало законної сили, і відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України, зазначені у ньому факти не повинні доводитися знову, відповідачем не було надано суду доказів сплати підтвердженої ним суми заборгованості, тому позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 9404,82 грн. за продукцію визнані обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, оскільки згідно умов розділу III договору покупець зобов'язався повністю оплатити отриману продукцію у термін 5 календарних днів.

Відповідно до розділу V договору у випадку прострочення терміну розрахунків за відвантажену продукцію покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі 0,2 % від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення невиконання грошового зобов'язання.

Позивачем наданий розрахунок пені за несвоєчасне проведення розрахунків з урахуванням передбачених Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" обмежень, відповідно до якого розмір пені становить 940 грн. 82 коп. Проте, позивачем не враховано, що згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. В зв'язку з цим, вимога позивача щодо стягнення пені підлягає частковому задоволенню в сумі 875 грн. 36 коп., а саме: за накладною № 5691/2 від 03.05.2006 р. за 182 дні в сумі 110 грн. 18 коп., за накладною № 7668/2 від 01.06.2006 р. за 182 дні в сумі 43 грн. 82 коп., за накладною № 7792/2 від 02.06.2006 р. за 176 днів в сумі 371 грн. 36 коп., за накладною № 4351/2 від 05.06.2006 р. за 175 днів в сумі 350 грн.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми. Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 163 грн. 82 коп. та 808 грн. 65 коп. збитків від інфляції правомірні та підлягають задоволенню. Посилання апелянта на те, що задовольняючи позовні вимоги в цій частині суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки при першому розгляді справи предметом позовних вимог стягнення 3% річних не було, безпідставне.

Відповідно до п. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі  змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, що і було зроблено позивачем з наданням додаткових розрахунків.

Розділом III договору купівлі-продажу передбачений порядок розрахунків і, зокрема, визначено, що у разі неповернення покупцем зворотної тари в узгоджені терміни (тобто в термін не більше 30 діб з дня отримання продукції, а кеги в термін не більше 20 діб) покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця вартість тари та податок на додану вартість на тару з обов'язковою вказівкою про це у платіжному документі.

В накладних на поставку продукції разом з тарою, (копії яких надані до справи), була виписана тара без ПДВ, так як вона зворотна і повинна повертатися на ретур, ПДВ нараховується при продажі тари. П. 8 договору на поставку відповідач взяв на себе зобов'язання, що вся неповернута тара повинна бути оплачена з ПДВ.

Виходячи з цього, позивачем правомірно нарахована вартість неповернутої у передбачені договором терміни тари з урахуванням встановленого законодавством розміру ПДВ у сумі 19313 грн. 34 коп., вимоги позивача в цій частині визнаються судом обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 380 грн. 03 коп. пені та 2227 грн. 21 коп. інфляційних збитків по грошовому зобов'язанню за тару не підлягають задоволенню, оскільки договором купівлі-продажу від 03.01.2006 р. не передбачена майнова відповідальність покупця за несвоєчасну сплату вартості заставної тари, а приписи ст. 625 ЦК України, в частині нарахування індексу інфляції не можуть бути застосовані, оскільки зобов'язання з повернення тари не є грошовим.

Відповідно до ст. ст. 32 - 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, але відповідач, з урахуванням всіх обставин справи не подав суду належних доказів, які б об'єктивно і у визначеному законом порядку підтвердили його позицію. В протиріч наданих позивачем до справи доказів в підтвердження уточнених позовних вимог, відповідач не подав суду належних доказів, які б об'єктивно і у визначеному законом порядку підтвердили його позицію. Відповідачем не надано відповідних доказів повернення, або сплати тари зазначеної в позові. Акті звіряння розрахунків, підписаних ним же з позивачем, відповідач не спростував та не надав відповідних доказів.

    З огляду на вищевказане, висновки, викладені в рішенні господарського суду Сумської області відповідають чинному законодавству та фактичним обставинам справи, а мотиви відповідача з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Враховуючи вищевикладене та керуючись, ст.ст. 1, 11, 509, 625 Цивільного кодексу України ст.ст. 22, 32-34, 49, 99, 101, п.1 ст.103, ст.ст.104,105 ГПК України, судова колегія, -

                                          постановила:

Рішення господарського суду Сумської області від 06.09.2007 р. по справі № 3/566-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Головуючий суддя                                                Могилєвкін Ю.В.

                        судді                                                Пушай В.І.

                                                                                  Плужник О.В.

Повний текст постанови підписаний 19.11.2007 року