Постанова

від 26.09.2023 по справі 296/8756/22

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №296/8756/22 Головуючий у 1-й інст. Адамович О.Й.

Категорія 76 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т. М.,

суддів Трояновської Г.С., Галацевич О.М.

розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №296/8756/22 за позовом ОСОБА_1 до Житомирського комунального книжково-газетного видавництва «Полісся» Житомирської обласної ради про стягнення заборгованості по заробітній платі і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за апеляційною скаргою Житомирського комунального книжково-газетного видавництва «Полісся» Житомирської обласної ради на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 липня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Адамович О.Й. в м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У грудні 2022 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила стягнути з Житомирського комунального книжково-газетного видавництва «Полісся» Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 :

- заборгованість по заробітній платі і компенсацію за невикористану відпустку в сумі 80 671,97 грн.;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців в сумі 124 414,35 грн.;

- витрати, понесені на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що ОСОБА_1 працював у Житомирському комунальному книжково-газетному видавництві «Полісся» Житомирської обласної ради. Вказує, що наказом від 12.07.2022 №07-К ОСОБА_1 було звільнено з посади технолога за угодою сторін згідно п.1 ст.36 КЗпП України. Стверджує, що в день звільнення остаточний розрахунок з ОСОБА_1 не проведено, про суми належних йому до виплати коштів не повідомлено, що є порушенням норм трудового законодавства. Вказує, що ОСОБА_1 неодноразово усно звертався до відповідача із вимогою провести остаточний розрахунок та 16.11.2022 письмово направив вимогу про проведення з ним остаточного розрахунку при звільненні та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, яка отримана відповідачем 21.11.2022, проте станом на 05.12.2022 жодної відповіді не отримано та розрахунок не проведено. Враховуючи викладене просила задовольнити позов ОСОБА_1 в повному обсязі.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 20 липня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Житомирського комунального книжково-газетного видавництва «Полісся» Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у сумі 57483,80 грн та компенсацію за невикористану відпустку у сумі 23188,17 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. Стягнуто з Житомирського комунального книжково-газетного видавництва «Полісся» Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 124 414,00 грн. Стягнуто з Житомирського комунального книжково-газетного видавництва «Полісся» Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції Житомирське комунальне книжково-газетне видавництво «Полісся» Житомирської обласної ради подало апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що судом першої інстанції не було залишено позову без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача у судове засідання без надання належних доказів поважності підстав неявки у судове засідання 07.03.2023 та 18.04.2023. Зазначає, що судом першої інстанції в порушення вимог ст.49 ЦПК України прийнято заяву про уточнення позовних вимог від 22.05.2023. Вказує, що заява позивача про уточнення позовних вимог від 22.05.2023 не є зміною предмету позову, не мала бути прийнята судом першої інстанції до розгляду, в тому числі, без сплати судового збору, а повинна була бути повернута заявнику. Зазначає, що позивачем не надано в оригіналі доказів, доданих до позовної заяви, а судом першої інстанції в порушення вимог ч.6 ст.95 ЦПК України прийнято їх копії до розгляду. Враховуючи вищевикладене просить рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 липня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч.1 ст.369 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до приписів ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За змістом ст. 1 ЗУ «Про оплату праці», ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно - ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

У відповідності до ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 наголосила, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що наказом №40-к від 27.12.2019 ОСОБА_1 було прийнято на роботу до Житомирського комунального книжково-газетного видавництва «Полісся» Житомирської обласної ради на посаду технолога. Наведене підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 21.01.2019.

12.07.2022 ОСОБА_1 було звільнено з посади технолога за п.1 ст.36 КЗпП України, за згодою сторін. Наведене підтверджується копією наказу в.о. директора Житомирського комунального книжково-газетного видавництва «Полісся» Житомирської обласної ради №07-К від 12.07.2022.

16.11.2022 ОСОБА_1 надіслав на адресу Житомирського комунального книжково-газетного видавництва «Полісся» Житомирської обласної ради заяву з проханням: виплатити йому заборгованість по заробітній платі за лютий-липень 2022 року та компенсацію за всі дні невикористаної щорічної відпустки; виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку; надати розрахунок про суми коштів, належні до виплати при звільненні із зазначенням окремо кожного виду виплати.

Вказана заява була отримана уповноваженою особою Житомирського комунального книжково-газетного видавництва «Полісся» Житомирської обласної ради - 21.11.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Згідно довідки Житомирського комунального книжково-газетного видавництва «Полісся» Житомирської обласної ради №18-К від 05 серпня 2022, ОСОБА_1 дійсно працював у ЖККГВ «Полісся» з 28.12.2019 по 12.07.2022. Кількість календарних днів основної щорічної відпустки за весь період перебування в трудових відносинах становить 61 календарний день. У лютому 2022 року ОСОБА_1 була надана частина основної щорічної відпустки терміном 10 календарних днів з 17 по 26 лютого 2022 року. Таким чином, кількість календарних днів основної щорічної відпустки, які підлягають компенсації при звільненні, становить 51 календарний день.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та наявності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У частині першій статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини другої статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

Так, зі змісту апеляційної скарги вбачається, що підставою для скасування рішення суду першої інстанції апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не було залишено позову без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача у судове засідання без надання належних доказів поважності підстав неявки у судове засідання, а саме - 07.03.2023 та 18.04.2023.

Відтак, вирішуючи питання, чи існували підстави для залишення позову без розгляду, потрібно з`ясувати як факт належного повідомлення позивача про зазначені судові засідання, так і факт неявки позивача (його представника) саме в судові засідання, призначені на 07 березня 2023 року та 18 квітня 2023 року, що свідчило б про повторний характер неявки.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України).

До основних засад (принципів) цивільного судочинства належать зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 2, 4-6, 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Реалізуючи на власний розсуд право на звернення до суду за захистом, особа (позивач) самостійно визначає час такого звернення, предмет та підстави позову, зміст позовних вимог, особу (відповідача), яка має відповідати за її позовом тощо.

Разом із тим, ініціювавши розгляд цивільної справи в суді, позивач зобов`язаний добросовісно користуватись наданими йому процесуальними правами та виконувати процесуальні обов`язки визначені законом або судом.

Так, принцип змагальності сторін (стаття 12 ЦПК України), зокрема передбачає, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

За загальним правилом розгляд цивільної справи по суті має завершуватись вирішенням ініційованого позивачем спору в спосіб ухвалення судом рішення про задоволення (повне, часткове) чи відмову у задоволенні позову або врегулюванням спору між сторонами у спосіб затвердження судом мирової угоди сторін.

Залишення позовної заяви без розгляду за ініціативою суду, здійснюється лише за наявності підстав, зазначених в статті 257 ЦПК України, через які справа не може бути розглянута по суті.

Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення у зв`язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.

Однією з підстав для залишення позову без розгляду є повторна, тобто двічі поспіль, неявка в судове засідання позивача, якщо від нього не надходило заяви про розгляд справи без його участі та існують перешкоди для такого розгляду.

Відповідно до положень ст.223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

Згідно ч.5 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Системний аналіз наведених процесуальних норм свідчить про те, що законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне.

При цьому процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду при неповідомленні причин неявки. Такі положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, у відповідності до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами. Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними.

Вказане правило є реалізацією вищенаведених принципів цивільного судочинства, спрямоване на дисциплінування сторін, в тому числі й позивача як ініціатора судового розгляду, покликано унеможливити ситуації, коли, наприклад, після початку розгляду справи по суті, особа, яка звернулась до суду, будучи обізнаною із позицією відповідача та наданими ним доказами (показаннями свідків, висновком експерта тощо), порівнюючи їх зі своїми доказами або з огляду на ненадання власних доказів, прогнозує негативний для себе результат вирішення справи і, не користуючись своїм правом на подання заяви про залишення позову без розгляду, штучно створює умови, за яких позов має бути залишений без розгляду за ініціативою суду. При цьому метою таких дій є отримання можливості повторного звернення до суду з приводу того ж самого спору між тими самими сторонами.

Отже, залишення позову без розгляду через повторну неявку позивача в судове засідання є негативним наслідком саме для позивача, оскільки змушує його повторно вчиняти дії з метою захисту своїх порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В той же час, наведене не може використовуватися на шкоду інтересам відповідача, який належним чином виконав покладений на нього обов`язок щодо доведення обставин, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позову, через що справа може бути розглянута по суті.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин (частина третя статті 131 ЦПК України).

У справі, що переглядається встановлено, що ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 21 грудня 2022 року було відкрито провадження у даній цивільній справі. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 11 год 00 хв 09 лютого 2023 року.

Представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про розгляд справи 09 лютого 2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення. У свою чергу, судова кореспонденція, що направлялася ОСОБА_1 повернулася до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

У судовому засіданні 09 лютого 2023 року була присутня представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 , що підтверджується протоколом судового засідання.

Розгляд справи було відкладено на 07.03.2023 о 10 год. 30 хв., про що представник позивача була повідомлена під розписку.

07 березня 2023 року представником ОСОБА_1 ОСОБА_2 було подано заяву про розгляд справи, яка призначена на 07.03.2023, за відсутності представника позивача та позивача.

Проте, 07 березня 2023 року розгляд справи не відбувся у зв`язку із оголошення повітряної тривоги та евакуацією працівників суду, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання від 07.03.2023. Розгляд справи було відкладено на 29.03.2023 на 12 год 00 хв., про що представник позивача була повідомлена під розписку.

Згідно протоколу судового засідання від 29 березня 2023 року ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 були присутні у судовому засіданні. Розгляд справи було відкладено у зв`язку з неявкою представника відповідача на 18.04.2023 на 11 год 00 хв., про що ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 були повідомлені під розписку.

18 квітня 2023 року представником ОСОБА_1 ОСОБА_2 було подано заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні. До заяви було долучено повідомлення про виклик до суду.

Згідно довідки секретаря судового засідання Світко Т.І. від 18.04.2023 розгляд справи було відкладено на 23.05.2023 на 10 год 30 хв., про що сторони були належним чином повідомлені шляхом вручення судових повісток, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

В подальшому ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 були присутні у судових засіданнях 23.05.2023, 16.06.2023, 23.06.2023 та 20.07.2023, що підтверджується протоколами судових засідань.

Встановивши, що 07.03.2023 представником позивача була подана заява про розгляд справи за її відсутності та відсутності позивача, а також враховуючи те, що розгляд справи 07.03.2023 не відбувся у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги та евакуацією працівників суду та поданням представником позивача 18.04.2023 заяви про відкладення розгляду справи, доводи апеляційної скарги про необхідність залишення позову без розгляду є необґрунтованими, оскільки наявність таких заяв, виходячи з положень ст. 223, 257 ЦПК України, унеможливлює застосування цих положень процесуального закону щодо залишення позову без розгляду.

Крім того, з матеріалів справи не вбачається процесуальних рішень суду першої інстанції щодо обов`язкової явки позивача в судове засідання, і відповідно висновків суду, що його нез`явлення перешкоджає вирішенню спору.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що відсутність позивача та його представника в судових засіданнях 07 березня 2023 року та 18 квітня 2023 року не свідчить про повторний характер неявки, оскільки між ними було призначено судове засідання 29.03.2023, у якому і позивач і його представник брали участь. Тобто факту повторної неявки позивача в судове засідання не було, що виключає можливість залишення позову без розгляду.

За наведених обставин, залишення позову без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України, суперечило б як завданню цивільного судочинства, так і його основним засадам (принципам), передбаченим, зокрема пунктами 2, 4-6, 11 частини третьої статті 2 ЦПК України, оскільки призвело б до негативних наслідків в першу чергу для відповідачів, а не для позивача, який би у такий спосіб, фактично з власної ініціативи, всупереч встановлених законодавцем процесуальних запобіжників, отримав можливість на повторне звернення до суду.

Відтак, суд першої інстанції правильно оцінив процесуальну поведінку сторін, врахував предмет та підстави позову, наявні в матеріалах справи докази та обґрунтовано розглянув справу по суті спору.

Наведене узгоджується з правовими висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі справа №285/2961/21 (провадження №61-1570св23).

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно прийняття судом першої інстанції заяви про уточнення позовних вимог в порядку ст.49 ЦПК України колегія суддів зазначає наступне.

У частинах другій, третій статті 49 ЦПК України визначено, зокрема, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі №405/3360/17 (провадження №61-9545сво21)).

Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин. Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмету позову, а не через збільшення розміру позовних вимог.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що 06.12.2022 ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 було подано позов, у якому просила стягнути з Житомирського комунального книжково-газетного видавництва «Полісся» Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 : - заборгованість по заробітній платі і компенсацію за невикористану відпустку в сумі 51384,21 грн.; - середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, із розрахунку 571,43 грн в день; - витрати, понесені на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

22 травня 2023 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 подано заяву про уточнення позовних вимог, за змістом якої позивач змінив позовні вимоги, збільшивши розмір заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме просила стягнути з Житомирського комунального книжково-газетного видавництва «Полісся» Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 : - заборгованість по заробітній платі і компенсацію за невикористану відпустку в сумі 80 671,97 грн.; - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців в сумі 124 414,35 грн.

У постанові Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі №922/404/19 зазначено, що «під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви».

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі №923/1061/18, від 19 грудня 2019 року у справі №925/185/19, від 23 січня 2020 року у справі №925/186/19.

З урахуванням наведеного необхідно дійти висновку, що заява позивача про уточнення позовних вимог є саме заявою про збільшення позовних вимог.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», від 01 березня 2002 року, заява №48778/99, § 25).

Право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці та бути ефективним» (рішення ЄСПЛ у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року, заява №23805/94). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення ЄСПЛ у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року, заява №23805/94, та «Нун`єш Діаш проти Португалії» від 10 квітня 2003 року, №2672/03 і 69829/01).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права на звернення до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваниллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява №28090/95).

Формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами певних визначених законом процедур, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанню судового рішення та є порушенням статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», заява № 28090/95; від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», заява № 38366/97; від 08 березня 2017 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України», заява № 24003/07).

Застосування судом правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, повинно відбуватися із урахуванням обставин конкретної справи та із забезпеченням ефективного захисту прав, свобод та законних інтересів. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень може призвести до порушення права особи на справедливий судовий розгляд. Згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, потрібно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист (постанова Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №520/11358/15-ц (провадження 61-1397св19)).

За таких обставин суд першої інстанції правомірно прийняв до розгляду заяву про збільшення позовних вимог від 22.05.2023.

Інших підстав для перегляду рішення суду першої інстанції Житомирське комунальне книжково-газетне видавництво «Полісся» Житомирської обласної ради не зазначає.

Таким чином, з огляду на наведені вище норми закону, встановлені обставини справи колегія суддів дійшла висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права та нормами процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Судові витрати залишити за сторонами, оскільки судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишено без змін, тому питання перерозподілу судових витрат не вирішується апеляційним судом.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Житомирського комунального книжково-газетного видавництва «Полісся» Житомирської обласної ради залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді