Постанова

від 14.09.2023 по справі 908/2197/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2023 року м.Дніпро Справа № 908/2197/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Крицька Я.Б.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.04.2023 та на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 24.04.2023 (суддя Горохов І.С.)

у справі № 908/2197/22

за позовом ОСОБА_1 , м. Запоріжжя

до відповідача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Чарівна 155, м. Запоріжжя

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , м. Запоріжжя до відповідача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Чарівна 155, м. Запоріжжя про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 24 794,22 грн та стягнення з відповідача компенсації у сумі двадцяти п`яти мінімальних зарплат у розмірі 150 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 04.04.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чарівна 155» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 17 340,16 грн (сімнадцять тисяч триста сорок гривень 16 коп.). Стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чарівна 155» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 388,85 грн (одна тисяча триста вісімдесят вісім гривень 85 коп.). Стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чарівна 155» в дохід Державного бюджету (отримувач коштів ГУК у Зап.обл/м.Зап. Вознес./22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37941997, банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA768999980313131206083008513, код класифікації доходів бюджету 22030101) судовий збір у розмірі 260,09 грн (двісті шістдесят гривень 09 коп). Відмовлено у позові в частині стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 7454,06 грн та 150 000,00 грн компенсації у сумі двадцяти п`яти мінімальних заробітних плат.

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої просить (з урахуванням усунутих недоліків): скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 04.04.2023 у справі № 908/2197/22 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про стягнення з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чарівна 155» на користь ОСОБА_1 150 000,00 грн компенсації у сумі двадцяти п`яти мінімальних заробітних плат та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 18 000,00 грн. Також, просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Запорізької області №908/2197/22 від 24.04.2023 року та відмовити відповідачу у стягненні витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної вказує на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права.

Звертає увагу, що п. 8.2. трудового договору не суперечить положенням статті 44 КЗпП України та не порушує в даному випадку права роботодавця, а відтак є наявні підстави для виплати компенсації у сумі 25-ти мінімальних зарплат з урахуванням звільнення позивача з підстав п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпПУ.

Скаржник зазначає, що на підставі ст. 116 КЗпПУ та на підставі трудового договору йому повинні виплатити усі компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які зазначені в трудовому договорі № 1/155 від 01.11.2017 року.

З приводу додаткового рішення апелянт обґрунтовує свою апеляційну скаргу відсутністю доказів понесення витрат на послуги адвоката, натомість просить задовольнити усі понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.06.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху. Скаржнику надано строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: уточнити/конкретизувати вимоги прохальної частини апеляційної скарги щодо оскарження рішення Господарського суду Запорізької області від 04.04.2023 у справі №908/2197/22 та зазначити яке саме нове рішення він просить ухвалити.

Апелянтом усунуто недоліки апеляційної скарги.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.04.2023 та додаткове рішення від 24.04.2023 у справі № 908/2197/22.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.08.2023 розгляд справи № 908/2197/22 призначено на 14.09.2023 о 12 год. 20 хв.

11.09.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду - без змін.

13.09.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшли клопотання про долучення до матеріалів справи рішення суду у справі № 908/217/23 та про відмову в прийнятті відзиву на апеляційну скаргу.

В судове засідання 14.09.2023 року з`явилися представники сторін.

Представник позивача (апелянта) просив суд апеляційну скаргу задовольнити, судове рішення в оскаржуваній частині (про відмову в задоволенні позовних вимог) та додаткове рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову в повному обсязі.

Представник відповідача просив суд апеляційну скаргу, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин і висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 29.03.2017 проведено державну реєстрацію Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чарівна 155» (ОСББ «Чарівна 155») про що свідчить Виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

29.09.2017 проведено збори співвласників багатоквартирного будинку «Чарівна 155». За результатами проведення зборів співвласників прийняті рішення, оформлені протоколом № 3 про затвердження штатного розкладу кошторис на 2017-2018 роки, режим роботи працівників Об`єднання, посадові інструкції. Також прийнято рішення: укласти трудовий договір з головою правління ОСББ «Чарівна 155» Білаш Вікторією Олександрівною у редакції запропонованій правлінням ОСББ «Чарівна 155» терміном на п`ять років. Уповноважено члена правління ОСББ «Чарівна 155» Висоцького Юрія Сергійовича підписати трудовий договір з головою правління ОСББ «Чарівна 155» Білаш Вікторією Олександрівною від імені співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 .

30.10.2017 головою правління ОСББ «Чарівна 155» видано наказ про прийняття на роботу ОСОБА_1 в Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чарівна 155» головою правління з посадовим окладом згідно із штатним розписом з 01.11.2017 за сумісництвом.

01.11.2017 між Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Чарівна 155» в особі члена правління Висоцького Юрія Сергійовича, що діяв на підставі рішення загальних зборів співвласників (протокол № 3 від 29.09.2017) та громадянкою ОСОБА_1 підписано трудовий договір № 1/155.

Відповідно до п. п. 1.4, 2, 4.4, 5.1 та п. 8.2 трудового договору, дата початку роботи 01 листопада 2017 року. Договір укладено на п`ять років. Працівнику надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні за кожний рік.

За виконання обов`язків, передбачених посадовою інструкцією, працівнику встановлюється посадовий оклад 7950,32 грн на місяць, при зміні розміру мінімальної заробітної плати, посадовий оклад підвищується прямо пропорційно до рівня мінімальної заробітної плати, встановленою Кабінетом Міністрів України.

Цей договір може бути припинено за ініціативою будь-якої із сторін у порядку та на підставах, визначених Кодексом законів про працю України. При звільнені працівника за ініціативи роботодавця раніше строку дії цього договору, роботодавець зобов`язаний виплатити працівнику компенсацію у сумі двадцяти п`яти мінімальних зарплат у розмірі встановленою Кабінетом Міністрів України та затвердженою Верховною Радою України на момент розірвання договору.

24.06.2021 проведено загальні збори Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чарівна 155» за результатами проведення складено протокол № 1/21.

На загальних зборах прийнято рішення про припинення повноважень чинного правління та ревізійної комісії та обрано новий склад правління. Підсумки голосування: «за» - 56 осіб (34,78%) співвласників; «проти» - 0 осіб (0,00%) співвласників; «утримався» - 2 особи (1,24%) співвласників. Підсумки письмового голосування: «за» - 62 особи (38,51%) співвласників; «проти» - 0 осіб (0,00 %) співвласників; «утримався» - 0 осіб (0,00%) співвласників.

05.07.2021 проведено засідання правління Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чарівна 155». По другому питанню порядку денного вирішили припинити повноваження ОСОБА_1 з 15.07.2021. Обрано головою правління ОСББ «Чарівна 155» Богдан Олену Володимирівну. За результатами засідання складено протокол №1.

30.07.2021 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис: 1001031070001042508 щодо керівника Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чарівна 155» - ОСОБА_2 .

31.08.2021 за підписом керівника Богдан О.В. видано наказ (розпорядження) № 1-0000008 про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 голови правління ОСББ, причина звільнення рішення загальних зборів співвласників ОСББ «Чарівна 155» протоколом № 1/21 від 24.06.2021.

31.08.2021 за підписом голови правління ОСББ «Чарівна 155» Богдан О.В. винесено догану ОСОБА_1 за ненадання документів та видано наказ № 31/08 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 147 КЗпП. Надіслані ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_2 листом з описом вкладення, накладна № 6907110011021.

31.08.2021 надіслано ОСОБА_1 протокол № 1/21 від 24.06.2021, наказ про звільнення, копії актів про відсутність на роботі, повідомлення про звільнення листом з описом вкладення, накладна № 6907110011013.

08.07.2021, 05.08.2021, 06.08.2021, 12.08.2021, 22.09.2021 на адресу ОСОБА_1 надсилались листи з проханням надати документи об`єднання співвласників, отримати наказ про звільнення, надати оригінал трудової книжки для внесення запису про звільнення та остаточного розрахунку (листи надсилали з описом вкладення).

22.09.2021 Головним управлінням Держпраці у Запорізькій області винесено відповідачу припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ЗП7499/119/АВ/П з приводу не зазначення у наказі про звільнення підстави з посиланням на відповідну статтю КЗпП України.

20.10.2021 головою правління ОСББ «Чарівна 155» Богдан О.В. наказом № 20/10 внесено зміни до наказу № 1-0000008 про звільнення ОСОБА_1 , а саме: змінено причину звільнення звільнено рішенням загальних зборів співвласників ОСББ «Чарівна 155» протокол № 1/21 від 24.06.2021; змінено підставу звільнення підстава для звільнення одноразове грубе порушення трудових обов`язків п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Видано наказ (розпорядження) № 1-0000008 про припинення трудового договору контракту із зазначеними причиною та підставою.

23.10.2021 листом № 23/10 надіслано на адресу ОСОБА_1 копію наказу про звільнення, повідомлення про звільнення, з описом вкладення, накладна № 6907110074902.

21.08.2022 ОСОБА_1 надіслала голові правління ОСББ «Чарівна 155» заяву про виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки, заробітну плату та 25 мінімальних зарплат (фіскальний чек від 22.08.2022, одержано 23.08.2022 рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення).

Враховуючи те, що відповідач не провів розрахунок з виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та 25 мінімальних зарплат, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом щодо стягнення вказаних коштів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Так, суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України»).

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).

Крім того, у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

Наведене дає підстави для висновку, що «суд, встановлений законом» охоплює поняття юрисдикції суду, визначеної процесуальним законом.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Частиною першою статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

При визначенні питання належності спору до юрисдикції суду, постає два питання: по-перше, чи підлягає спір вирішенню судами, тобто чи є він юридичним у розумінні статті 124 Конституції України, якщо так, то до юрисдикції якого суду належить вирішення такого спору.

Апеляційним судом враховано, що судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Колегія суддів зауважує, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір слід вирішувати за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Натомість за змістом положень частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Слід звернути увагу на те, що згідно ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Водночас, як передбачено ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;

3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;

5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;

6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;

8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;

9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;

12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;

13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;

14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;

15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання;

16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець;

17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Слід зауважити, що у ст. 20 ГПК України в редакції закону від 03.10.2017 №2147-VІІІ визначена предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень щодо розгляду справ, віднесених до їхньої компетенції.

Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, та спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність в законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України, визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно до ч. 3 ст. 167 ГК України, під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

У даній справі позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав, які полягають у невиплаті компенсації за невикористані щорічні відпустки за період з 01.11.2017 по 31.08.2021 у розмірі 24 794,22 грн (із розрахунку: 7 950,32 грн (посадовий оклад згідно із трудовим договором) х 12 міс (кількість місяців що передували звільненню):354 кал.дні х 92 дня) та компенсації у розмірі 25-ти мінімальних заробітних плат у сумі 150 000,00 грн та просить стягнути з відповідача вказані кошти.

Позов обґрунтований тим, що згідно зі статтею 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» та відповідно до абзацу 9 пункту 3 Розділу ІІІ Статуту Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чарівна 155», до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, визначення розміру матеріального та іншого заохочення голови та членів правління.

З урахуванням наказу № 1-0000008 від 31.08.2021, наказу № 20/10 про внесення змін до наказів з кадрових питань та наказу № 1-0000008 (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнено з посади голова правління ОСББ з урахуванням рішення загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку ОСББ «Чарівна 155» протокол № 1/21 від 24.06.2021, підстава звільнення: одноразове грубе порушення трудових обов`язків п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

ОСОБА_1 зазначає, що після звільнення з нею не було проведено повний розрахунок, зокрема, не виплачено компенсацію за невикористанні дні відпустки та вихідну допомогу (компенсаційній виплати), передбачені п. 8.2 трудового договору.

Колегія суддів наголошує, що нормами ЦК України (статті 99, 145, 147, 159, 161), ГК України (стаття 89), Закону України «Про господарські товариства» (статті 47, 62, 63), Закону України «Про акціонерні товариства» (статті 52, 58, 59, 60, 61) визначено, що виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов`язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав. Керівник та інші члени виконавчого органу, здійснюючи управління товариством у межах правил, встановлених статутними документами, зобов`язані діяти виключно в інтересах товариства та його учасників.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Відповідно до змісту частини третьої статті 99 ЦК України члени виконавчого органу господарського товариства можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов`язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов`язків.

Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу не є порушенням його трудових прав, оскільки не обов`язково пов`язується з його звільненням. Припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу і його звільнення - це різні правові інститути. Припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу спричиняє зупинення роботи такої посадової особи, викликане відсутністю організаційних умов, необхідних для виконання роботи, оскільки без повноважень посадова особа не може здійснювати керівництво або функції члена виконавчого органу.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України припинення повноважень посадової особи може бути підставою для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу та виплати вихідної допомоги у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток (стаття 44 КЗпП України), але замість розірвання трудового договору за згодою працівника його може бути переведено на іншу роботу (стаття 32 КЗпП України).

Якщо особа відсторонена від виконання повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу та обрана інша особа для тимчасового здійснення таких повноважень, то це також не означає звільнення керівника або іншого члена виконавчого органу, бо чинним законодавством не передбачена така підстава для звільнення. У цьому разі теж має місце зупинення роботи посадової особи, викликане відсутністю організаційних умов, необхідних для виконання роботи, оскільки без повноважень посадова особа не може здійснювати керівництво або функції члена виконавчого органу.

Відносини сторін щодо оплати часу зупинення роботи посадової особи, переведення її на іншу роботу (у тому числі тимчасового), звільнення посадової особи регулюються нормами КЗпП України. Спори з цього приводу є трудовими спорами. Такі спори розглядаються за правилами ЦПК України.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного суду від 10.09.2019 у справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18).

У справі № 908/2197/22 вимог про визнання недійсним рішення, оформленого протоколом №1/21 від 24.06.2021 та скасування наказу про припинення трудового договору позивачкою не заявлено.

Таким чином, господарський суд у порушення вищевказаних положень законодавства не звернув уваги на те, що факт звільнення позивачки з посади голови правління ОСББ та рішення загальних зборів не оскаржуються, а заявлено вимоги про стягнення коштів за невикористані дні щорічної відпустки та компенсаційні виплати, передбачені трудовим договором.

Ці правовідносини не є корпоративними.

Ураховуючи викладене, Господарський суд Запорізької області дійшов безпідставного висновку про те, що спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки за своїм суб`єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

До подібних за своїм змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14.06.2023 у справі № 569/26484/21, від 13.07.2022 у справі № 336/8047/20.

У п. 41 рішення ЄСПЛ у справі «Церква села Сосулівка проти України» від 28.02.2008 р. Суд зазначив, що згідно з принципами, які закріплені в його практиці (див., п. 31 рішення у справі «Пудас проти Швеції» (Pudas v. Sweden) від 27.10.1987 р.), спір щодо «права», про яке можна стверджувати (принаймні на підставах, які можна довести), що воно визнається в національному праві, а також є реальним і важливим. Спір може стосуватися як фактичного існування права, так і обсягів та способу його реалізації. Зрештою, результат провадження повинен безпосередньо впливати на можливість реалізації права, про яке йдеться у справі. Окрім того, чи буде право розглядатися як право цивільного характеру у світлі відповідних положень Конвенції, має визначатися не лише за юридичною галузевою кваліфікацією, але й за його матеріально-правовим змістом та наслідками реалізації цього права в межах національної правової системи (див. п. 89 рішення у справі «Кьоніг проти Німеччини» від 28.06.1978 р. (Konig v. Germany)). Відповідно, вирішальним для визначення того, чи стосується справа прав цивільного характеру, вважається безпосередньо характер права, яке є предметом розгляду (див. п. 90 «Кьоніг проти Німеччини»).

Суд, який розглядає справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції. Зокрема, у п. 24 рішення ЄСПЛ від 20.07.2006 р. у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Суд вказав, що словосполучення «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

До того ж ЄСПЛ у рішенні від 12.10.1978 р. у справі «Занд проти Австрії» зазначив, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

З огляду на зазначене, не вважається «судом, встановленим законом» орган, який не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Місцевий господарський суд залишив поза увагою обставини того, що предметом спору у цій справі є питання про стягнення коштів за невикористані дні щорічної відпустки та компенсаційних виплат, передбачених трудовим договором, та помилково задовольнив позовні вимоги за наявності підстав для закриття провадження у справі.

Зазначаючи про те, що спір між сторонами пов`язаний з реалізацією загальними зборами співвласників багатоквартирного будинку права на управління юридичною особою шляхом прийняття компетентним органом рішень про звільнення виконавчого органу про обрання іншого складу органу правління, визначення умов та розміру винагороди за виконання обов`язків голови ОСББ, а предметом спору є визнання права позивача на одержання грошової винагороди за виконання обов`язків голови ОСББ, визнання неправомірним дій ОСББ щодо невиплати цієї винагороди, Господарський суд Запорізької області не звернув уваги на те, що вимог про визнання недійсними та скасування рішення загальних зборів, визнання незаконним звільнення з посади, поновлення на посаді тощо позивачка у цій справі не заявляла.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів доходить висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме ст. 20 ГПК України, що полягає у розгляді справи по суті, яка не відноситься до юрисдикції господарських судів.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання (див. рішення Суду у справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України, no. 20347/03, від 12.03.2009). Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06.12.2007, Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Також, у рішенні ЄСПЛ від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» зазначено, що "право на суд" не є абсолютним. Воно може підлягати обмеженням, що допускаються, оскільки право на доступ за своєю природою вимагає регулювання державою. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, що саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Таким чином, прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема, для дотримання правил судової процедури.

У даній справі апеляційним судом враховано вищенаведені висновки ЄСПЛ.

При цьому суд зважає на те, що 20.09.2022 р. ОСОБА_1 зверталася до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСББ «Чарівна 155» про стягнення на свою користь компенсації у сумі 24 794,22 грн. за невикористані дні щорічної відпустки за період з 01.11.2017 р. по 31.08.2021 рік, та компенсації у сумі двадцяти п`яти мінімальних заробітних плат у розмірі 150 000 грн., а також витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26.09.2022 у відкритті провадження у справі №336/4843/22 за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чарівна 155» про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та стягнення компенсації було відмовлено.

Необхідно наголосити на тому, що відмова у відкритті провадження у справі за правилами, передбаченими нормами Цивільного процесуального кодексу України, не перешкоджає повторному зверненню до цього суду із тими самими вимогами до тієї ж особи.

В свою чергу, позивачка не позбавлена права оскаржити ухвалу суду, якою їй відмовлено у відкритті провадження у справі згідно п. 7 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Тому відсутні питання міжюрисдикційного конфлікту.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 269 ГПК України).

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

За приписами ст. 278 ГПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. Якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті. У разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

А за приписами ч. 2 цієї статті якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

З огляду на зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин, суб`єктний склад учасників справи, а також враховуючи обставини, встановлені судом та підтверджені матеріалами справи, колегія суддів доходить до висновку про необхідність скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 04.04.2023 та закриття провадження у справі №908/2197/22, оскільки спір за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чарівна 155» про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та стягнення компенсації не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

При цьому апеляційний суд роз`яснює позивачці її право на звернення з відповідним позовом до компетентного місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства за правилами, передбаченими ЦПК України, а також право звернутися до Центрального апеляційного господарського суду із заявою про направлення даної справи за встановленою юрисдикцією, протягом десяти днів з дня отримання нею відповідної постанови.

Крім того, слід зазначити, що додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.

Із аналізу змісту ст. 244 ГПК України вбачається, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою та ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й судове рішення; додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати (п. 24 постанови Верховного Суду від 31.05.2021 у справі № 911/132/14).

Звідси додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 20.12.2019 у справі №240/6150/18, у постановах Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 923/631/15, від 23.01.2020 у справі № 927/229/19, від 23.12.2021 у справі № 925/81/21, від 21.09.2022 у справі № 925/632/19.

Таким чином, скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 04.04.2023 та закриття провадження у справі № 908/2197/22 є самостійною підставою для скасування додаткового рішення Господарського суду Запорізької області від 24.04.2023, яким суд вирішив питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 129, 231, 269, 275, 278, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.04.2023 та на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 24.04.2023 у справі № 908/2197/22 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 04.04.2023 та додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 24.04.2023 у справі № 908/2197/22 скасувати.

Провадження у справі № 908/2197/22 закрити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 26.09.2023

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко