Окрема думка

від 26.09.2023 по справі 917/1173/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

26 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 917/1173/22

суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Чумака Ю. Я., Булгакової І. В. щодо ухвали Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.09.2023 про прийняття до розгляду справи № 917/1173/22 за касаційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 (головуючий - Плахов О. В., судді Бородіна Л. І., Мартюхіна Н. О.) у справі за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Міністерства освіти і науки України та Полтавської обласної державної адміністрації (Полтавської обласної військової адміністрації) до: 1) фізичної особи-підприємця Косика Олександра Олександровича, 2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Професійного-технічного училища № 31 м. Полтави, про визнання договору недійсним та зобов`язання вчинити дії.

Повністю не погоджуємося з ухвалою об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.09.2023 і з мотивами, наведеними в ній, та, керуючись частиною 3 статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), викладаємо окрему думку, суть якої полягає в такому.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури (далі - прокурор) в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Міністерства освіти і науки України та Полтавської обласної державної адміністрації (Полтавської обласної військової адміністрації) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до фізичної особи-підприємця Косика Олександра Олександровича (далі - ФОП Косик О. О.) та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (далі - РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях) про:

1) визнання недійсним договору від 08.01.2014 № 2/14-Н оренди державного нерухомого майна - нежитлового приміщення площею 22,2 м2, розташованого за адресою: м. Полтава, вул. Івана Мазепи, 59 (колишня назва вул. Калініна), що належить до державної власності та перебуває на балансі Професійного-технічного училища № 31 м. Полтави (далі - ПТУ № 31, Училище, третя особа), укладеного між відповідачами (далі - договір оренди від 08.01.2014, оспорюваний договір);

2) зобов`язання ФОП Косика О. О. звільнити та повернути Полтавській обласній військовій адміністрації державне нерухоме майно площею 22,2 м2 (далі - спірне майно, спірне приміщення), розміщене за адресою: м. Полтава, вул. Калініна, 59 (наразі вул. Івана Мазепи, 59), шляхом підписання акта приймання-передачі.

1.2. Позовна заява обґрунтовується тим, що договір оренди від 08.01.2014 не відповідає положенням частини 5 статті 63 Закону України від 23.05.1991 № 1060-XII "Про освіту", чинного до 27.09.2017 (далі - Закон України № 1060-XII), та Закону України від 10.04.1992 № 2269-ХІІ "Про оренду державного та комунального майна", чинного до 31.01.2020 (далі - Закон України № 2269-ХІІ), оскільки передане в оренду нерухоме майно, яке є приміщенням державного навчального закладу, не може бути об`єктом оренди з метою його використання в господарській діяльності, тобто не за призначенням, пов`язаним з навчально-виховним процесом, а тому оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Право на звернення з цим позовом прокурор аргументував тим, що після його звернення до позивачів з приводу виявленого порушення, яке полягає у незаконному використанні приміщення навчально-виховного комплексу не за його цільовим призначенням, вони не вжили заходів щодо захисту в судовому порядку інтересів держави.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.12.2022 (суддя Ціленко В. А.) у задоволенні позову відмовлено з підстав пропуску позивачами строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якої було заявлено відповідачами.

2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 рішення Господарського суду Полтавської області від 19.12.2022 скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову повністю.

2.3. Постанова мотивована невідповідності оспорюваного договору вимогам частини 5 статті 63 Закону України № 1060-XII, за змістом яких орендоване ФОП Косиком О. О. приміщення є об`єктом освіти та не могло використовуватися не за призначенням, але могло передаватися в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним процесом. При цьому апеляційний суд зазначив, що позовну вимогу про повернення майна слід розцінювати як негаторний позов, який можна подати впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця майна, і не застосував у зв`язку з цим наслідки спливу позовної давності щодо заявлених позовних вимог.

Короткий зміст касаційної скарги

3.1. РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

3.2. На обґрунтовування наявності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми частини 4 статті 267 ЦК України (в контексті необхідності застосування строку позовної давності до позовної вимоги про визнання договору недійсним), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 14.11.2018 по справі № 183/1617/16 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 911/926/17, від 24.11.2021 у справі № 910/248/20. Зокрема, скаржник наполягає на пропуску строку позовної давності, яку не застосовано судом апеляційної інстанції до позовної вимоги про визнання недійсним договору, тоді як цей суд сформулював такий висновок лише щодо мотивів незастосування позовної давності до вимоги про повернення майна, а застосування реституції є наслідком недійсності договору. Крім того, суд не дослідив зібрані в справі докази.

Розгляд Верховним Судом справи та підстави її передачі на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2023 (Краснов Є. В. - головуючий, судді Могил С. К., Рогач Л. І.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 у справі № 917/1173/22 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 19.07.2023.

4.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.07.2023 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 у справі № 917/1173/22 до 09.08.2023.

4.3. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2023 справу № 917/1173/22 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - об`єднана палата) в зв`язку з необхідністю відступлення від викладених у постанові об`єднаної палати від 15.06.2018 у справі № 906/164/17 висновків щодо застосування норм статей 203, 215 ЦК України та частини 5 статті 63 Закону України № 1060-XII в подібних правовідносинах, а саме: 1) про наявність підстав для визнання оспорюваного договору оренди недійсним в силу приписів частини 1 статті 203 ЦК України як такого, що суперечить вимогам статті 63 Закону України № 1060-XII; 2) невикористання школою спірного приміщення для навчального процесу не надає права передачі цього приміщення в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним процесом; 3) визнання договору недійсним має правовим наслідком повернення орендованого приміщення орендодавцю в порядку і на умовах, які встановлені законом.

4.4. Постановляючи зазначену ухвалу, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що ця справа ілюструє результати підходу, за яким договір, що не відповідає закону, у подібних справах слід визнавати недійсним, оскільки суди, встановивши, що позовна давність за вимогою про визнання недійсним незаконного договору спливла, відмовляють також, як у похідній вимозі про усунення перешкод у користуванні майном (на яку позовна давність не поширюється), фактично легалізуючи користування майном закладів освіти всупереч закону і в подальшому. Як наслідок, колегія суддів не погодилася з висновками про те, що укладений з порушенням вимог чинного законодавства про освіту оспорюваний договір у подібних справах підлягає визнанню недійсним за приписами статей 203, 215 ЦК України, оскільки, на переконання колегії суддів, такий правочин є нікчемним у силу приписів статті 228 цього ж Кодексу як такий, що спрямований на незаконне заволодіння майном, а тому такий договір не може бути визнаний недійсним, натомість вимога про повернення майна, яке використовується всупереч закону, має самостійний, а не похідний характер.

4.5. При цьому колегія суддів Касаційного господарського суду на обґрунтування підстав для відступу від зазначеного висновку об`єднаної палати, посилається на неодноразові та послідовні висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень частин 1, 2 статті 228 ЦК України, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (пункти 84- 86), від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19 (пункти 61- 62), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункти 120- 124), від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19, наголошуючи на тому, що в постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а про застосування наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

З постановленою об`єднаною палатою ухвалою від 26.09.2023 про прийняття та призначення до розгляду справи № 917/1173/22 у відкритому судовому засіданні категорично не погоджуємося та вбачаємо передбачені процесуальним законом підстави для повернення цієї справи на розгляд відповідної колегії суддів Касаційного господарського суду з огляду на таке.

5.1. Відповідно до частини 2 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

5.2. Згідно з частиною 4 статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах 1- 4 статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах 5 або 6 статті 302 цього Кодексу.

5.3. Отже умовами (підставами) для передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду, як і підставою для здійснення розгляду справи об`єднаною палатою Касаційного господарського суду, є: 1) наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати; 2) такий висновок має бути зроблений у подібних правовідносинах.

5.4. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

5.5. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 43- 45), від 05.12.2018 у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43- 44) і № 818/1688/16 (пункти 44- 45), від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44- 45), від 21.08.2019 у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30.06.2020 у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09.09.2020 у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29.09.2020 у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18 (пункт 29); від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21(пункт 45)).

5.6. Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя; суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

5.7. Дійсно, в постанові об`єднаної палати від 15.06.2018 у справі № 906/164/17 викладено комплексний висновок щодо застосування норм статей 203, 215 ЦК України та частини 5 статті 63 Закону України № 1060-XII (втратив чинність з 28.09.2017) в подібних правовідносинах, суть якого (висновку) полягає в тому, що договір оренди приміщення державного навчального закладу, заснованого на державній або комунальній власності, підлягає визнанню недійсним в силу приписів частини 1 статті 203 ЦК України як оспорюваний правочин, якщо він суперечить вимогам частини 5 статті 63 Закону України № 1060-XII, а саме передбачає використання об`єкта освіти не за призначенням (не для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним процесом). При цьому невикористання школою спірного приміщення для навчального процесу не надає права передачі цього приміщення в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним процесом.

5.8. Проте, відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

5.9. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.11.2021 у справі № 825/997/17, від 03.07.2019 у справі № 127/2209/18, від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

5.10. В зв`язку з цим наголошуємо на неврахуванні колегією суддів Касаційного господарського суду при постановленні ухвали від 09.08.2023 тих обставин, що вже після ухвалення об`єднаною палатою постанови від 15.06.2018 у справі № 906/164/17 Велика Палата Верховного Суду при вирішенні спору, що виник з подібних правовідносин, ухвалила постанову від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 (предмет позову - визнання недійсним договору оренди приміщень об`єкта освіти), в пунктах 56, 62, 63, 66- 70 якої сформулювала підсумкову правову позицію щодо законності та обґрунтованості висновку суду апеляційної інстанції в частині визнання недійсним з моменту укладення оспорюваного договору як укладеного з порушенням вимог частини 5 статті 63 Закону України № 1060-XII (втратив чинність з 28.09.2017), підпункту 2 пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності", пункту 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 № 63, зазначивши таке:

"Звідси апеляційний суд обґрунтовано розглянув позов прокурора про недійсність договору оренди спірних приміщень, незважаючи на те, що ця угода припинена за домовленістю сторін.

Матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством (частина перша статті 63 Закону).

Згідно з частиною четвертою статті 61 Закону України "Про освіту" майно навчальних закладів може використовуватись як додаткове джерело фінансування цих закладів шляхом отримання доходів від надання в оренду приміщень.

Отже, виходячи зі змісту вищенаведених правових положень, в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів законом передбачається можливість залучати, у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Проте надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірні приміщення передані в оренду ТОВ "Фірма Технотрон" всупереч забороні, встановленій чинним законодавством, оскільки спірне майно передано в оренду з метою розміщення виробництва індикаторів температури для газових плит, тобто для діяльності, не пов`язаної з навчально-виховним процесом Маріупольського професійного ліцею.

Отже, виходячи з викладеного, спірний договір оренди укладений з порушенням вимог чинного законодавства про освіту, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним за приписами статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції встановив, що спірні орендовані приміщення на момент укладення договору перебували на балансі Маріупольського професійного ліцею і не можуть використовуватися не за призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним процесом навчального закладу.

Невикористання навчальним закладом спірних приміщень для навчального процесу не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним процесом, отже, висновок суду апеляційної інстанції, що спірні приміщення передані в оренду ТОВ "Фірма Технотрон" всупереч забороні встановленій чинним законодавством, є обґрунтованим".

5.12. Як наслідок, у подальшому впродовж 2019- 2023 рр. при вирішенні спорів зазначеної категорії сформувалася усталена судова практика задоволення визнання недійсними договорів оренди об`єктів освіти як оспорюваних правочинів, що вчинені з порушенням імперативної заборони, встановленої частиною 5 статті 63 Закону України № 1060-XII, чинного до 28.09.2017 (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 917/782/20, від 12.07.2022 у справі № 909/597/21, від 31.05.2023 у справі № 908/3168/21).

5.13. З наведеного випливає, що запропоноване колегією суддів в ухвалі Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 917/1173/22 відступлення від правового висновку щодо визнання договору оренди приміщення об`єкта освіти як оспорюваного правочину, викладеного в постанові об`єднаної палати від 15.06.2018 у справі № 906/164/17, яке (відступлення) мотивоване нікчемністю такого договору згідно зі статтею 228 ЦК України, насправді передбачає відступ від усталеного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 та який (висновок) враховано в тому числі апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови в цій справі.

Разом з тим процесуальний закон не наділяє об`єднану палату повноваженнями щодо відступу від правових висновків Великої Палати Верховного Суду.

Аналогічний висновок викладено в ухвалі об`єднаної палати від 03.06.2022 про повернення справи № 910/4210/20 відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

5.14. Водночас звертаємо увагу на те, що з 28.09.2017 втратив чинність Закон України № 1060-XII, в якому містилася імперативна заборона передачі навчальним закладом приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним процесом, а з набранням чинності Законом України від 05.09.2017 № 2145-VIII "Про освіту" правове регулювання відносин оренди приміщень навчальних закладів істотно змінилося в бік пом`якшення права орендодавців на передачу відповідних приміщень в оренду.

Зокрема, диспозитивна норма частини 4 статті 80 Закону України від 05.09.2017 № 2145-VIII "Про освіту", як виняток, дозволяє надання в оренду майна об`єктів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу (схожий за змістом висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20).

5.15. Крім того, виходячи зі змісту положень частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції, в тому числі об`єднана палата в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Натомість як прокурором у поданих позовній заяві, апеляційній та касаційній скаргах жодного разу не порушувалося, так і судами попередніх інстанцій не досліджувалося питання щодо необхідності застосування норми статті 228 ЦК України в контексті встановлення нікчемності договору оренди від 08.01.2014 чи про застосування наслідків недійсності вказаного договору як нікчемного правочину.

5.16. Наведеним, на нашу думку, повністю спростовується передчасне посилання колегії суддів Касаційного господарського суду на обґрунтування підстав передачі цієї справи на розгляд об`єднаної палати на сформульований в постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а про застосування наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю (див. пункт 24 ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 917/1173/22).

Адже з матеріалів справи вбачається, що жодна із сторін оспорюваного договору та навіть позивачі не вважають його нікчемним і не вимагають застосувати наслідки недійсності зазначеного договору як нікчемного правочину.

5.17. Підсумовуючи наведене вище, вважаємо, що, постановивши ухвалу від 26.09.2023 про прийняття справи № 917/1173/22 до розгляду, об`єднана палата фактично ініціювала подальше вирішення питання про відступлення від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, що, в свою чергу, свідчить про вихід об`єднаної палати за межі своїх процесуальних повноважень, чітко врегульованих нормою частини 2 статті 302 ГПК України, яка (норма) не допускає довільного тлумачення чи трактування.

5.18. При цьому вказана передчасна позиція об`єднаної палати наразі жодним чином не сприяє утвердженню правової визначеності як невід`ємної складової принципу верховенства права, оскільки в кінцевому рахунку може призвести до непередбачуваного розвитку тривожної тенденції формування на рівнях об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду суперечливої судової практики в питанні правової кваліфікації договорів оренди об`єктів освіти як нікчемних або недійсних (оспорюваних) правочинів, що, як наслідок, може завадити забезпеченню сталого правозастосування при вирішенні зазначеної досить поширеної категорії господарських спорів судами першої та апеляційної інстанції.

5.19. З урахуванням викладеного вважаємо, що наразі відсутні передбачені процесуальним законом підстави для постановлення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвали від 26.09.2023 про прийняття до розгляду справи № 917/1173/22 за касаційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2023, у зв`язку з чим зазначена справа підлягала поверненню на розгляд відповідної колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Судді Ю. Я. Чумак

І. В. Булгакова