Ухвала

від 26.09.2023 по справі 917/1173/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 917/1173/22

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Чумака Ю. Я. - головуючого, Баранця О. М., Булгакової І.В., Васьковського О. В., Дроботової Т. Б., Кібенко О. Р., Малашенкової Т. М.,

Пєскова В. Г., Рогач Л. І.

розглянувши матеріали касаційної скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 (головуючий - Плахов О. В., судді Бородіна Л. І., Мартюхіна Н. О.)

у справі за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Міністерства освіти і науки України та Полтавської обласної державної адміністрації (Полтавська обласна військова адміністрація)

до: 1) фізичної особи-підприємця Косика Олександра Олександровича,

2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Професійного-технічного училища № 31 м.Полтави,

про визнання договору недійсним та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

У вересні 2022 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури (далі - Прокурор) в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Міністерства освіти і науки України (далі - Міносвіти, Міністерство, позивач-1) та Полтавської обласної державної адміністрації (Полтавської обласної військової адміністрації) (далі - Полтавська ОВА, позивач-2) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до фізичної особи-підприємця Косика Олександра Олександровича (далі - ФОП Косик О. О., орендар, відповідач-1) та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (далі - РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях, орендодавець, відповідач-1) про: 1) визнання недійсним договору від 08.01.2014 № 2/14-Н оренди державного нерухомого майна - нежитлового приміщення площею 22,2 м2, розташованого за адресою: м. Полтава, вул. Івана Мазепи, 59 (колишня назва вул. Калініна), що належить до державної власності та перебуває на балансі Професійного-технічного училища № 31 м. Полтави (далі - ПТУ № 31, Училище, третя особа), укладеного між відповідачами (далі - договір оренди від 08.01.2014, оспорюваний договір);

2) зобов`язання ФОП Косика О. О. звільнити та повернути Полтавській ОВА державне нерухоме майно площею 22,2 м2 (далі - спірне майно, спірне приміщення), розміщене за адресою: м. Полтава, вул. Калініна, 59 (наразі вул. Івана Мазепи, 59), шляхом підписання акт приймання-передачі.

Позовна заява обґрунтовується тим, що договір оренди від 08.01.2014 не відповідає положенням частини 5 статті 63 Закону України від 23.05.1991 №1060-XII "Про освіту", чинного до 27.09.2017 (далі - Закон України № 1060-XII), та Закону України від 10.04.1992 № 2269-ХІІ "Про оренду державного та комунального майна", чинного до 31.01.2020 (далі - Закон України № 2269-ХІІ), оскільки передане в оренду нерухоме майно, яке є приміщенням державного навчального закладу, не може бути об`єктом оренди з метою його використання в господарській діяльності, тобто не за призначенням, пов`язаним з навчально-виховним процесом, а тому оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Право на звернення з цим позовом Прокурор аргументував тим, що після його звернення до позивачів з приводу виявленого порушення, яке полягає у незаконному використанні приміщення навчально-виховного комплексу не за його цільовим призначенням, вони не вжили заходів щодо захисту в судовому порядку інтересів держави.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.12.2022 (суддя Ціленко В. А.) у задоволенні позову відмовлено з підстав пропуску позивачами строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якої було заявлено відповідачами.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 рішення Господарського суду Полтавської області від 19.12.2022 скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову повністю.

Постанова мотивована невідповідності оспорюваного договору вимогам частини 5 статті 63 Закону України № 1060-XII, за змістом яких орендоване ФОП Косиком О. О. приміщення є об`єктом освіти та не могло використовуватися не за призначенням, але могло передаватися в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним процесом. При цьому апеляційний суд зазначив, що позовну вимогу про повернення майна слід розцінювати як негаторний позов, який можна подати впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця майна, і не застосував у зв`язку з цим наслідки спливу позовної давності щодо заявлених позовних вимог.

Короткий зміст касаційної скарги

РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

На обґрунтовування наявності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (в контексті необхідності застосування строку позовної давності до позовної вимоги про визнання договору недійсним), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 14.11.2018 по справі № 183/1617/16 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 911/926/17, від 24.11.2021 у справі № 910/248/20. Зокрема, орендодавець наполягає на пропуску строку позовної давності, яку не застосовано судом апеляційної інстанції до позовної вимоги про визнання недійсним договору, тоді як цей суд сформулював такий висновок лише щодо мотивів незастосування позовної давності до вимоги про повернення майна, а застосування реституції є наслідком недійсності договору. Крім того, суд не дослідив зібрані у справі докази.

Скаржник зазначає, що позовна вимога про визнання договору оренди недійсним не є тотожною вимозі про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України), і відповідно в цій частині позов не є негаторним, а тому апеляційним судом безпідставно до вказаної позовної вимоги не застосовано наслідки спливу позовної давності (частина 4 статті 267 ЦК України) про застосування якої неодноразово заявлялось відповідачами.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Заступника керівник Полтавської обласної прокуратури у відзиві на касаційну скаргу просить в залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.

Розгляд справи Верховним Судом

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2023 (Краснов Є. В. - головуючий, судді Могил С. К., Рогач Л. І.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 у справі № 917/1173/22 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 19.07.2023.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.07.2023 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 у справі № 917/1173/22 до 09.08.2023.

Підстави передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2023 справу № 917/1173/22 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - об`єднана палата) в зв`язку з необхідністю відступлення від викладених у постанові об`єднаної палати від 15.06.2018 у справі № 906/164/17 висновків щодо застосування норм статей 203, 215 ЦК України та частини 5 статті 63 Закону України № 1060-XII в подібних правовідносинах з огляду на таке.

Спір у цій справі стосується наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, а також підстав звільнення його орендарем. У цій справі суди обох інстанцій дійшли висновку, що передані в оренду ФОП Косику О. О. приміщення, господарська діяльність якого пов`язана зі здійсненням медичної практики у сфері стоматології, використовуються не за освітніми цілями, що не узгоджується з метою функціонування навчального закладу і заборонено законом. Тому, установивши, що оспорюваний договір укладений з порушенням вимог частини п`ятої статті 63 Закону України "Про освіту" та пункту 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 №63, указали на те, що він підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України, як такий, що суперечить актам цивільного законодавства, а спірні приміщення - повернуті орендодавцю.

В оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції послався зокрема на висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17.

У справі № 906/164/17, що розглядалась об`єднаною палатою, дослідивши обставини справи та встановивши, що орендоване приміщення належить до об`єктів освіти, і, відповідно до статті 63 Закону України "Про освіту", не може використовуватися не за призначенням, а може бути передане в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним процесом, суди дійшли висновку про те, що невикористання школою спірного приміщення для навчального процесу не надає права передачі цього приміщення в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним процесом.

Отже правовідносини, що виникли у справі № 906/164/17 та у справі, що переглядається, є подібними.

У справі № 906/164/17, урахувавши обставини встановлені судами, об`єднана палата погодилась з висновком судів попередніх інстанцій про те, що у такому випадку наявні підстави для визнання договору недійсним в силу приписів частини першої статті 203 ЦК України, як такого, що суперечить вимогам статті 63 Закону України "Про освіту".

В частині вимог про зобов`язання звільнити приміщення об`єднана палата констатувала, що висновок апеляційного суду про задоволення позову у цій частині є законним та обґрунтованим, оскільки визнання договору оренди недійсним має правовим наслідком повернення цього приміщення орендодавцю.

Натомість у цій справі № 917/1173/22 суд апеляційної інстанції розглядав вимогу про звільнення приміщення як негаторний позов, до якого позовна давність не застосовується.

З огляду на доводи касаційної скарги щодо помилкового визначення вимоги про звільнення приміщення як негаторного позову та, відповідно, безпідставного, всупереч положенням частини четвертої статті 267 ЦК України не застосування наслідків пропуску позовної давності за заявою відповідача, під час розгляду справи виникла необхідність надати правову кваліфікацію позовній вимозі про звільнення орендованого приміщення, що використовується всупереч законодавчій забороні, а саме: чи є така вимога застосуванням реституції за наслідком недійсності договору оренди, а чи є самостійною вимогою, що відповідає умовам звернення з негаторним позовом.

В зв`язку з цим колегія зазначила про необхідність відступити від висновків, наведених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17 щодо недійсності спірного правочину.

Так, за змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.122021 у справі №643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21)).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц (пункт 72), від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (пункт 95)).

У постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду констатувала, що суди першої й апеляційної інстанцій помилково визнали недійсним нікчемний спірний договір купівлі-продажу.

Загалом Велика Палата Верховного Суду неодноразово та послідовно звертала увагу, що згідно з частинами першою, другою статті 228 ЦК України правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, порушує публічний порядок і є нікчемним. Такі висновки сформульовані у постановах від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (пункти 84-86), від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19 (пункти 61-62), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункти 120-124). Також у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 (пункт 7.10).

Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Такі висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 (пункт 7.10).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/1226/18 (пункт 80), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 42), від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

Тлумачення законодавства судам слід здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має бути розумним та справедливим (пункт шостий статті 3 ЦК України). Зокрема, законодавство слід тлумачити у відповідності з розумними цілями регулювання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20 (пункт 7.33)).

Зокрема, постановляючи зазначену ухвалу, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що ця справа ілюструє результати підходу, за яким договір, що не відповідає закону, у подібних справах слід визнавати недійсним, оскільки суди, встановивши, що позовна давність за вимогою про визнання недійсним незаконного договору спливла, відмовляють також, як у похідній вимозі про усунення перешкод у користуванні майном (на яку позовна давність не поширюється), фактично легалізуючи користування майном закладів освіти всупереч закону і в подальшому. Як наслідок, колегія суддів не погодилася з висновками про те, що укладений з порушенням вимог чинного законодавства про освіту оспорюваний договір у подібних справах підлягає визнанню недійсним за приписами статей 203, 215 ЦК України, оскільки, на переконання колегії суддів, такий правочин є нікчемним у силу приписів статті 228 цього ж Кодексу як такий, що спрямований на незаконне заволодіння майном, а тому такий договір не може бути визнаний недійсним. Натомість вимога про повернення майна, яке використовується всупереч закону, має самостійний, а не похідний характер.

За таких обставин колегія суддів, передаючи справу на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, врахувала, що основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики, з огляду на що зазначила про необхідність відступити від викладених у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17 висновків щодо застосування норм статей 203, 215 ЦК України та частини 5 статті 63 Закону України № 1060-XII в подібних правовідносинах.

Колегія суддів враховує, що не зважаючи на те, що Закон України від 23.05.1991 № 1060-ХІІ "Про освіту" втратив чинність з 28.09.2017, Закон України "Про освіту" від 05.09.2017 № 2145-VIII також містить положення про обмеження використання майна державних і комунальних закладів освіти (стаття 80 Закону у чинній редакцій).

Частиною другою статті 302 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

З огляду на викладене касаційна скарга Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 у цій справі підлягає прийняттю до розгляду Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду.

Керуючись статтями 120, 121, 234, 235, 301, 302 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Прийняти до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу № 917/1173/22 за касаційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2023.

2. Призначити розгляд справи № 917/1173/22 у відкритому судовому засіданні на 17 листопада 2023 року о 11:30 у приміщенні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, зал судових засідань № 203.

3. Явка учасників справи в судове засідання не є обов`язковою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Чумак

Судді О. Баранець

І. Булгакова

О. Васьковський

Т. Дроботова

О. Кібенко

Т. Малашенкова

В. Пєсков

Л. Рогач

Відповідно до частини третьої статті 314 ГПК України ухвалу оформила суддя Рогач Л. І.