Постанова

від 27.09.2023 по справі 140/10420/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/10420/23 пров. № А/857/12171/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого суддіШавеля Р.М.,

суддівКузьмича С.М. та Матковської З.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 19.06.2023р. про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради про визнання рішення, дій та бездіяльності протиправними, спонукання до вчинення певних дій, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (суддя суду І інстанції: Валюх В.М.; час та місце постановлення ухвали суду І інстанції: 19.06.2023р. м.Луцьк; дата складання повного тексту ухвали суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

Оскаржуваною ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 19.06.2023р. повернуто без розгляду позивачу ОСОБА_1 в порядку п.1 ч.4 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства /КАС/ України його позовну заяву до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради про визнання рішення, дій та бездіяльності протиправними, спонукання до вчинення певних дій, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (а.с.22-23).

Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач ОСОБА_1 , який в апеляційній скарзі просить судову ухвалу скасувати, справу передати на розгляд суду першої інстанції відповідно до позовних вимог; встановити відповідність справи до визначеного терміну «типова справа» і визначити доцільність розгляду справи Верховним Судом як судом першої інстанції, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення питання про повернення позовної заяви (а.с.25-29).

Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що на виконання ухвали суду від 25.05.2023р. він скерував до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви. В цій заяві наголосив на підставі для звільнення його від сплати судового збору п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір», яка помилково була відхилена судом, при цьому залишено без належного процесуального реагування усунення правової колізії щодо сплати судового збору за заявлені позовні вимоги.

Також розглядувана справа підпадає під визначення типової справи, на що суд належним чином не відреагував.

Окрім цього, в цілях забезпечення доступу до правосуддя просив суд надати додатковий строк для виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху в частині сплати судового збору із можливим зменшенням його ставки відповідно до ч.1 ст.133 КАС України.

Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311, ч.2 ст.312 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи, 17.05.2023р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати незаконними рішення, дії та бездіяльність посадових осіб Департаменту соціальної політики Луцької міської ради у відмові подовження надання житлової субсидії на оплату житлово-комунальних послуг на період з травня 2022 року по квітень 2023 року; зобов`язати Департамент соціальної політики Луцької міської ради подовжити надання житлово-комунальних послуг на період з травня 2022 року по квітень 2023 року; зобов`язати Департамент соціальної політики Луцької міської ради відшкодувати моральну шкоду, завдану незаконними рішеннями діями та бездіяльністю при відмові у подовженні житлової субсидії на оплату житлово-комунальних послуг у межах ціни позову; встановити розмір відшкодування понесених витрат, пов`язаних з підготовкою заяви про забезпечення позову, позовної заяви та копій матеріалів до них, з зобов`язанням стягнути встановлену суму з Департаменту соціальної політики Луцької міської ради; постановити окрему ухвалу про вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при відмові у подовженні надання житлової субсидії на оплату житлово-комунальних послуг в особливий період дії карантину та військового стану, з розглядом питання щодо встановлення винних та притягнення до відповідальності осіб Департаменту соціальної політики Луцької міської ради, рішення, дії та бездіяльність яких визнана протиправними, з метою уникнення повторних випадків, з направленням її на виконання голові Луцької міської ради (а.с.1-7).

Ухвалою суду від 25.05.2023р. залишено позовну заяву ОСОБА_1 без руху для усунення визначених судом недоліків шляхом подання в 10-денний строк з дня вручення цієї ухвали документа про сплату судового збору або документів, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. При цьому, суд відхилив покликання на п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір», оскільки наведена норма звільняє від сплати судового збору за похідну вимогу про відшкодування шкоди. В той же час основна вимога підлягає до оплати судовим збором на загальних підставах (а.с.9 і на звороті).

Копію зазначеної ухвали позивач отримав поштою 02.06.2023р., що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.11).

06.06.2023р. позивач зареєстрував в суді заяву від 06.06.2023р. на виконання вимог ухвали суду від 23.05.2023р., в якій наголосив на правовій колізії застосування в розглядуваному випадку приписів п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір» і неможливості звільнення від сплати одних вимог (відшкодування шкоди) та необхідності сплати судового збору по іншим вимогам (визнання протиправними дій, бездіяльності та рішень).

Окрім цього, позивач наголошував на тому, що спір підпадає під визначення типової адміністративної справи, через що питання сплати судового збору не повинно підніматися.

В разі відхилення судом вказаних доводів позивач просив надати додатковий строк для сплати судового збору із можливим зменшенням його ставки згідно ст.133 КАС України.

Згідно ухвали суду від 19.06.2023р. заявлений позов повернуто без розгляду позивачу ОСОБА_1 , оскільки останнім не виконані у визначений судом строк вимоги ухвали суду від 25.05.2023р. про залишення позовної заяви без руху: позивач не сплатив судовий збір або не подав документів, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору.

Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції передчасними, виходячи з наступного.

Питання залишення позовної заяви без руху та повернення позову врегульовані діючим процесуальним законом - КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Зокрема, відповідно до ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (ч.1).

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (ч.2).

Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.

Отже, повернення позовної заяви з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про усунення недоліків, можливо лише у тому випадку, коли особа отримала відповідну ухвалу суду, але ухилилась від виконання вимог, вказаних в ухвалі.

Згідно фактичних обставин справи копію ухвали суду від 23.05.2023р. про залишення апеляційної скарги без руху позивач отримав 02.06.2023р.

Таким чином, останнім днем виконання цієї ухвали було 13.06.2023р.

06.06.2023р. позивач подав до суду заяву від 06.06.2023р., в якій виклав своє обґрунтування стосовно відсутності підстав для сплати судового збору на підставі п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір», а також належності спору до типової адміністративної справи, через що питання сплати судового збору не повинно підніматися.

Водночас, прагнучи отримати доступ до правосуддя, позивач заявив клопотання про надання додаткового строку для сплати судового збору із можливим зменшенням його ставки відповідно до ч.1 ст.133 КАС України, однак таке клопотання залишилося поза увагою суду.

Аналіз зазначених обставин справи свідчить про те, що судом першої інстанції передчасно та поспішно прийнято ухвалу про повернення без розгляду позовної заяви, оскільки у встановлений строк позивач скерував до суду заяву від 06.06.2023р., в якій останній просив надати додатковий строк для сплати судового збору із відповідним зменшенням його розміру.

Разом з тим, вказане клопотання судом першої інстанції не вирішено в установленому законом порядку.

Відповідно до ч.1 ст.133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Аналогічні положення закріплені у ст.8 Закону України «Про судовий збір», згідно якої враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутний майновий стан особи, що, відповідно, унеможливлює сплату нею судових витрат. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.

Як вбачається з ухвали суду про повернення позовної заяви, суд покликався на неусунення позивачем недоліків позовної заяви, вказаних в ухвалі суду від 25.05.2023р. про залишення позовної заяви без руху. При цьому, оскаржувана ухвала суду не містить вирішення клопотання про надання додаткового строку для сплати судового збору із зменшенням його ставки в порядку ст.133 КАС України.

Таким чином, суд фактично не дослідив обставин, зазначених позивачем, і формально пославшись на невиконання останнім вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, повернув без розгляду позовну заяву, при цьому залишив без вирішення клопотання про надання додаткового строку для сплати судового збору із зменшенням його розміру в порядку ст.133 КАС України.

Європейський суд з прав людини /ЄСПЛ/ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі De Geouffre de la Pradelle v. France від 16.12.1992р., заява № 12964/87).

У § 36 рішення у справі Bellet v. France від 04.12.1995р., заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права .

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства.

Враховуючи, що, подаючи клопотання про надання додаткового строку для сплати судового збору із зменшенням його розміру, особа вправі очікувати задоволення судом такого клопотання, що очевидно надає їй підстави сплачувати судовий збір в меншому розмірі, тому одночасна відсутність вирішення такого клопотання та повернення без розгляду позовної заяви, є невиправданим. Реалізація особою процесуального права на подання клопотання про зменшення чи звільнення від сплати судового збору не може розцінюватись судом як невиконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху та мати наслідком повернення позовної заяви, оскільки це за процедурою порушує право на справедливий суд, гарантоване ст.6 Конвенції.

При цьому, питання перевірки реальної спроможності позивача-фізичної особи сплатити судовий збір у спорах з суб`єктами владних повноважень набуває особливої актуальності та має детально перевірятися судами у випадку, якщо позивач ставить питання про звільнення, зменшення та/чи розстрочення/відстрочення сплати судового збору. За наявності таких питань суд повинен вказувати, які конкретно докази позивач має надати на підтвердження факту свого незадовільного майнового стану, у разі якщо наданих доказів недостатньо або вони не є належними; повинен надати їм належну оцінку та прийняти вмотивоване рішення, враховуючи, зокрема, суть спору, статус особи заявника, обставини, що призвели до ускладнення можливості сплати судового спору.

Отже, виносячи оскаржувану ухвалу від 19.06.2023р., суд першої інстанції не врахував вищенаведених обставин, обмежившись лише констатацією факту невиконання позивачем вимог ухвали суду від 25.05.2023р. про залишення позовної заяви без руху.

Оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що за таких умов в суду першої інстанції не було достатніх і належних підстав для повернення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.4 ст.169 КАС України, а тому оскаржувана ухвала суду є безпідставною, а відтак не відповідає вимогам закону.

Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що повернення позовної заяви в даному випадку суперечить завданню адміністративного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі ст.64 Конституції України, не може бути обмежене (п.п.1, 2 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25.12.1997р., абз.7 п.3 мотивувальної частини Рішення № 11-рп/2012 від 25.04.2012р.).

Крім цього, у низці рішень ЄСПЛ, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи зазначені положення законодавства апеляційний суд вважає, що повернення позовної заяви позивачу в даному випадку призведе до порушення права, визначеного Конституцією України, на доступ до правосуддя.

Згідно ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

З огляду на викладене, враховуючи приписи п.4 ч.1 ст.320 КАС України, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як винесена із порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного повернення позовної заяви, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Стосовно вимог апелянта про встановлення відповідності справи до визначеного терміну «типова справа» колегія суддів враховує, що такі повноваження належать до компетенції суду першої інстанції, який розглядає справу по суті.

Зокрема, відповідно до ч.1 ст.290 КАС України якщо у провадженні одного або декількох адміністративних судів перебувають типові адміністративні справи, кількість яких визначає доцільність ухвалення зразкового рішення, суд, який розглядає одну чи більше таких справ, може звернутися до Верховного Суду з поданням про розгляд однієї з них Верховним Судом як судом першої інстанції.

Також норма ст.315 КАС України не передбачає таких повноважень апеляційного суду за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції.

Окрім цього, змістовно вимоги апелянта сформульовані в інший спосіб, ніж передбачені нормами ст.ст.312, 320 КАС України повноваження апеляційного суду за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, тому апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.ст.243, 311, 312, п.4 ч.1 ст.320, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 19.06.2023р. про повернення без розгляду позовної заяви в адміністративній справі № 140/10420/23 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді С. М. Кузьмич З. М. Матковська Дата складання повного тексту судового рішення: 27.09.2023р.